Suchergebnisse

Розглянуто сучасні суперечності змісту й політики економічного зростання, де як ключову виокремлено проблему співвідношення між рівнем життя, досягнутим завдяки використанню орієнтованих переважно на отримання прибутку технологічних здобутків, і таким опануванням сил і ресурсів природи, яке в глобальному вимірі спричиняє тенденції до скорочення біорізноманіття і зміни клімату. Показано, що основні напрями розвитку передбачають пошук нового балансу у взаємодії природи і суспільства на засадах формування нового змісту економічної психології і переходу до розробки і використання нових технологій, орієнтованих на збереження біорізноманіття, стабілізацію кліматичних змін і забезпечення на таких умовах економічного зростання.
Охарактеризовано умови і можливості економічного зростання в Україні на основі, з одного боку, використання існуючих переваг технологічних можливостей (з ознаками глобального характеру і з урахуванням умов «зеленого переходу»), а з іншого – забезпечення змін умов соціального життя населення, яке ще під час війни проявляє бажання будувати кар'єру в іншому, відмінному від довоєнного напрямі, з переоцінкою цінностей і бажанням почати «нове життя» з новою роботою.
Розкрито зміст інноваційної і промислової політики щодо вирішення Україною «домашніх завдань» з промислового розвитку, успішність яких мають забезпечити сучасні засади економічної політики, здатної визначити ключові умови, дотримання і виконання яких формуватиме і реалізовуватиме держава, яка в першу чергу має орієнтуватися на майбутнє України як космічної держави. Це розширить наші можливості для міжнародної співпраці як у цій сфері, так і в частині забезпечення енергетичної безпеки шляхом розширення ядерної енергетики, біоенергетики, енергетичного машинобудування і взаємопов'язаних видів промислової діяльності.

В Україні відбувається боротьба між колективізмом минулого та індивідуалізованою активністю сучасності із схильністю до опортуністичної поведінки. Ця глибока суперечність є історично зумовленою, і, власне, це й задало вищий рівень соціального втілення у формування екстрактивних інститутів. Таким чином, і перед суспільством, і перед державою постає завдання гармонізації діяльності державних інститутів, церковних організацій, партій і рухів, оскільки неконтрольовані ринки за своїми наслідками є руйнівними, бо позбавлені морального фундаменту.В останні три роки в Україні, після істотного падіння економіки і реалізації політики жорсткої економії, 51,1% населення мають рівень доходів, нижчий за прожитковий мінімум. Можливості подолання зазначеної деструкції в доходах населення України значно обмежені, оскільки ця негативна тенденція логічно пов'язана з відповідними глобальними процесами, які через 20 років можуть поглибити нерівність як у доходах, так і щодо контролю над власністю. А це буде ще більш несправедливим стосовно людей, і, відповідно, формуватимуться "світи мільярдів бідняків", як нині стверджують фахівці з проблем бідності. І це буде характерною ознакою "нового середньовіччя", на чому вже теж наголошувалося, оскільки загальновизнано, що ті, хто має майно або капітал, багатіють набагато швидше, ніж ті, хто такого майна не має.Нинішні інститути держави і влада, в тому числі і в Україні, в цілому характеризуються низьким рівнем довіри в суспільстві. Отже, без тісної співпраці держави з організаціями громадянського суспільства успішне реформування вітчизняної економіки та проведення активної економічної політики якщо і можливі, то тільки завдяки надто повільному просуванню вперед, та ще й під тиском зовнішніх факторів, які не завжди реалізуються в національних інтересах. Ось чому в Україні мають актуалізуватися засади "розвиваючого протекціонізму" відповідно до національних економічних інтересів, які перебувають під серйозним екзогенним тиском. Саме тому необхідно здійснити перехід на стабільну траєкторію довгострокового економічного зростання на основах ендогенізації, завдяки якій знижуватиметься роль екзогенних чинників в економічному розвитку, які нині домінують.

Самореалізація особистості в умовах використання політики "соціальної якості" як сучасного інструменту державного управління в перехідному суспільстві значною мірою пов'язана з подоланням існуючих у особистості обмежень щодо її дій, які самореалізуються, у відповідному суспільстві та транзитивній до ринкового характеру економіці. З огляду на те, що, зокрема, в Україні ринок має гібридний характер (а це особливо важливо), існуючі обмеження в самореалізації особистості повинні долатися в тому числі, а можливо, і, в першу чергу, за рахунок трансформацій у процесах соціалізації, які відрізняються від європейської практики та інститутів, що забезпечують її реалізацію. Таким чином, ідеться про подолання не тільки і не стільки природних егоїстичних інтересів особистості, що завжди актуально, скільки існуючого відставання у відповідних навичках, які є невидимим активом забезпечення ендогенного характеру зростання економіки.Показано, що існує взаємообернений зв'язок між формуванням соціалізації та політикою "соціальної якості", якій притаманна діалектика взаємодії індивіда та колективу і яка є процесом підвищення міри соціалізації. Остання ж, завдяки взаємообумовленості, служитиме зростанню ефективності взаємодії індивіда і колективу, на основі чого розширюються можливості самореалізації особистості за умов використання європейської політики "соціальної якості" як інструменту державного управління, успішність застосування якої зумовлюють нові завдання і зміст так званої вторинної соціології.Логіка нинішнього розвитку України показує, що для досягнення цілей соцієтального розвитку, визначених в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, і мінімізації потенційних ризиків та загроз, які супроводжують поточні реформи українського суспільства, необхідні нові підходи. Вони повинні запроваджувати нові форми державного управління, щоб утворити взаємозв'язки політики всіх вимірів, як це пропонується, зокрема, підходом соціальної якості в соціалізації, характер яких був розкритий в попередніх публікаціях автора. Як результат, фундаментально змінюватиметься соціокультурний (соціальний) вимір, у структурі якого мають бути, передусім, трансформовані процеси соціалізації особи, завдяки чому вона засвоїть основи життєдіяльності в новій соціальній реальності й активізує свою соціальну та економічну взаємодію на засадах самореалізації, тим самим сприяючи успішності державної політики соціальної якості й досягнення стабільного соціально-економічного розвитку.

Розглянуто передумови і характер "нової нормальності" в розвитку сучасного суспільства, основними особливостями якого є швидкоплинність змін і розширення конфліктності, що невпинно демонтує бар'єри до так званого "творчого безладу". Як результат хаотизується суспільне життя з поки що незрозумілим інституційним світом, де невизначеність і непередбачуваність, з одного боку, вже не можуть обмежуватися рішеннями урядів національних держав, а з іншого –– сукупність ознак такої нормальності, інтеріоризуючись, формує невдоволеність і протестність населення. Сукупність нинішніх змін і суспільних трансформацій має характерні ознаки кругообігу з особливим привнесенням у нього і нового змісту. Разом з тим у наявності й збіг з рядом ознак "темних століть" середньовіччя. Вихід з них був пов'язаний як із соціалізацією технологічного передання культурної спадщини в процесі засвоєння нагромаджених знань, так і з використанням культурного капіталу минулого. Усе це породжувало через екстеріоризаційну діяльність особистості інституційну обумовленість для самореалізації при становленні капіталістичного світу. Можливість такої самореалізації лягла в основу діалектики формування і розвитку соціального світу капіталізму. Тим самим соціалізація як процес засвоєння людиною суспільних способів життєдіяльності та культури забезпечила тоді й може забезпечити сьогодні суспільну трансформацію довгострокового характеру щодо руху від нинішнього домінантного значення космополітичної універсалізації ліберально організованого ринку, який породив сучасну кризовість у суспільстві та економіці, до еволюційно-інституційного розвитку у сфері економіки і суспільних трансформацій, завдяки якому відбувалися вихід з кризового стану і подолання викликів сучасності. В основу такої трансформації покладено механізм трансформації соціальної реальності на основі соціалізації на шляху до нової соціальної якості як ресурсу розвитку.

Розкрито характер трансформації соціальної реальності під впливом дедалі більш широкого і проникливого застосування інформаційно-комунікаційних технологій, яка у своїй основі має ряд фундаментальних викликів, що формують глибинного змісту суперечність між людиною та її свободами і суспільством. Масова цифровізація останнього дозволяє розвивати і доводити до універсалізму і методи контролю поведінки особистості, і навіть методи управління її психологічним станом. Показано, що фундаментальним викликом сприйняття особистістю реальності в цифровому просторі стане «вислизаюча реальність», яка веде до послаблення передумов гуманності й виникнення умов для маніпулювання людиною та її вибором між свободою і несвободою (підпорядкування). Наголошено, що в практиці управління дедалі ширше застосовуватиметься алгоритмізація прийняття рішень на основі використання великих баз даних, для обробки яких залучається так звана "зброя математичного знищення", яка дозволяє закласти і реалізувати інтерес тих, хто збирає, обробляє і використовує їх у своїх же цілях.Обґрунтовано, що цифровізація збереже в соціальному просторі поглиблення поляризації країн і населення за доходами, здатністю до оволодіння знаннями, користування цифровими технологіями, життєдіяльності, комунікативності та ін., що може розколювати суспільство на тих, хто соціалізувався на засадах знання "материнської мови", і тих, хто завдяки цифровізації сформував соціальний простір з "вислизаючою реальністю". Постало завдання винайти шляхи соціалізації на засадах соціоприродної етизації у соціальній реальності, яка може і надалі деформуватися в разі розширення існуючої практики використання в суспільстві та економіці цифрових технологій.

Розкрито, як у контексті забезпечення процесів демократизації господарської влади актуалізується проблема соціальної якості життя не тільки як певного стандарту, а і як інституційної характеристики соціального суб'єкта, що соціалізується в логіко-історичному контексті процесів соціалізації.
Охарактеризовано соціовимірний контекст розвитку «дружніх стосунків» шляхом використання інструментів виробничої демократії у країнах Європейського Союзу, розкрито важливість цих процесів для України, яка прагне вступити до ЄС. «Виробнича демократія» розглядається як така, що має характер соціального діалогу, який виходить на загальнонаціональний рівень, а тому соціальна взаємодія і соціальна співпраця між державою, роботодавцями і найманими працівниками дають на рівні суспільства окремої країни результати щодо сприяння розвитку економіки в цілому. Показано, що соціальний фактор, поряд з виробничою функцією продуктивної праці й соціальною функцією діяльності, формує продуктивну функцію соціальної взаємодії, оскільки розвиток і окремих бізнесів, і економіки в цілому досягається також і завдяки соціальному співробітництву (взаємодії).
Обґрунтовано, що в результаті соціальної взаємодії виникає ефект дії, тобто соціальна взаємодія є соціальним конструктором дії, оскільки масовість «виробничої демократії» завдяки демократизації господарської влади стає однією з успішних форм соціального розвитку бізнесу і всього суспільства.
Поряд з моделлю соціальної держави, на основі ідеологеми «суспільство участі» розвивається модель соціальної взаємодії держави, бізнесу і населення з використанням соціальних опор суспільства. Показано, як в Україні (за досвідом окремих країн, таких як Велика Британія і Японія) формувати, ефективно залучаючи соціальні опори суспільства та їх інститути, успішну модель повоєнного відновлення й розвитку економіки на засадах політико-економічної моделі солідаризації основних партнерів, на принципах консенсусу між державною, бізнесом і населенням з метою побудови високоефективної моделі повоєнного відновлення.

Пошук складових політики і механізмів повоєнного відновлення й реконструкції економіки України є актуальним ще в період продовження бойових дій, адже світовий досвід і умови, які склались у світовій економіці на даний час, орієнтують на необхідність завчасного переосмислення очікуваної так званої "нової нормальності". Остання для України має як ендогенний, так і екзогенний виміри, і в повоєнний період у сфері життєдіяльності населення, функціонування держави, обороноздатності країни, діяльності бізнесу багато в чому визначатиметься умовами Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На шляху до повноцінного членства вона консолідуватиме суспільство в повоєнний час, а також відіграватиме організуючу роль у отриманні необхідних фінансових ресурсів. Саме на таких засадах, з огляду на майбутнє членство України в ЄС як основи внутрішньої і зовнішньої політики у сфері економіки та соціальної політики для вирішення питань повоєнного відновлення і розбудови економіки, обґрунтовано необхідність використання в Україні змісту, характеру, механізмів та індикаторів соціальної якості, яка формується на європейському континенті з кінця ХХ ст. Запропоновані засади політики соціальної якості як сучасного цілісного механізму забезпечення соціальної стабільності є результатом спільних розробок Інституту економіки та прогнозування НАН України і Міжнародної асоціації соціальної якості, які здійснюються протягом останніх п'яти років згідно з договором про творчу співпрацю.

Проаналізовано питання, пов'язані з переформатуванням економічного профілю стратегічно важливих видів промислової діяльності в Україні в довоєнний період, розкрито зміст змін, що відбулися в 1995–2021 рр., у порівнянні з відповідними змінами, які характерні для окремих країн ЄС, зокрема, Німеччини як одного з лідерів в економічному просторі ЄС, а також Польщі, Чехії, Словаччини і Естонії, які пройшли період трансформації економіки від домінуючої планово-розподільної системи до ринкової і, врешті-решт, досягли успіху, ставши членами Європейського Союзу.
Серед основних результатів аналізу структурних змін у економіці України і окремих країн ЄС однозначно простежується відсталість української економіки в частині скорочення тих видів промислової діяльності, які формують порівняно високу питому вагу доданої вартості, що зумовлює втрату конкурентних позицій на тлі розглядуваних країн. Відповідно має місце зумовлена домінуванням експорту продовольчих товарів і сировини для їх виробництва, а також промислової продукції, пов'язаної з видобутком мінерально-сировинних ресурсів та їх первинною переробкою, реструктуризація зовнішньої торгівлі України в напрямі примітивізації. Паралельно в імпорті зросла частка продукції виробничого призначення з більш високою питомою вагою доданої вартості, що призвело до формування технологічної залежності та загроз поглиблення подальшого переформатування промисловості в напрямі її периферизації.
На основі аналізу позитивних і негативних складових промислової політики повоєнного відновлення і розвитку економіки, що раніше застосовувалися в окремих країнах світу, а також з огляду на наявність в Україні частини промислових виробництв високотехнологічного характеру показано, як шляхом використання наявного історичного досвіду, в тому числі й вітчизняного, можна оминути існуючі загрози, виконуючи так звані "домашні завдання" для забезпечення стабільності розвитку держави.
Дана стаття є певним підсумком ретроспективного аналізу характеру розвитку стратегічно важливих видів промислової діяльності майже за останні 20 років. Погляд же на майбутнє буде визначено автором у наступній публікації, запланованій до кінця 2023 р.

Дана стаття є логічним продовженням попередньої публікації, у якій було розглянуто питання формування стратегічно важливих видів промислової діяльності в Україні в ретроспективі останніх 30 років. На основі проведеного аналізу розвитку вітчизняної промисловості були виокремлені проблемні питання, ступінь нагромадження яких у ретроспективі має важливе значення для прогнозних оцінок і завдань на перспективу з урахуванням втрат і загроз, що мали і мають місце у 2022–2023 рр., в умовах війни.
Проаналізовано так звані «домашні завдання» економічної політики України, які в першу чергу пов'язані з уже підписаним меморандумом України з МВФ і які доповнено завданнями, спрямованими на формування внутрішніх фінансових ресурсів для повоєнного відновлення, що є важливою складовою досягнення економічної самодостатності й стратегічної значущості економіки України. Окреслено напрям трансформації системи управління економікою України в повоєнний період з огляду на перспективи її входження до складу ЄС; розвинуто положення щодо зміцнення енергетичного сектору України відповідно до напрямів розвитку ядерної енергетики як одного з видів промислової діяльності, який у майбутньому може діяти на високотехнологічній основі, що визначається у світі як така, що відповідає низьковуглецевій стратегії розвитку економіки в глобальному вимірі.
Викладено результати обґрунтування окремих видів промислової діяльності, що мають високий ступінь наукового супроводу і можуть розвиватися на новітній технологічній основі національного надбання, розбудові яких сприятиме вмонтування промисловості України в глобальні технологічні ланцюги. Останні вимагають розвитку атомної енергетики, титаново-літієвої та алюмінієвої галузі промисловості, важкого енергомашинобудування, чорної металургії на базі нових технологій, виведення нових високоврожайних, стійких до засухи і шкідників сортів сільськогосподарських рослин, поглибленої переробки сільськогосподарської продукції для виробництва продуктів харчування.

Розкрито внесок Гж.В. Колодко в теорію і методологію пізнання та практичного перетворення сучасного світу. Показано, що основним суперечність сучасної епохи є протиріччя між глобалізацією, яка спирається на інформаційно-мережеві та фінансові механізми, і просторово-країновою локалізацією матеріальних і трудових ресурсів, які не можуть переміщатись у просторі з швидкістю інформаційних і фінансових потоків. Однією з форм поглиблення і загострення цієї суперечності стала глобалізація на неоліберальних засадах, яка багато в чому мала деструктивний характер. На зміну деструктивній повинна прийти інклюзивна глобалізація, яка веде не до диспропорцій у розвитку різних складових соціально-економічного простору, а до включеності всіх елементів системи у загальний процес розвитку. Показано, що інструментом досягнення інклюзивної глобалізації може слугувати «Новий Прагматизм» Гж.В. Колодко, який поєднує теоретичний, методологічний і практичний підходи до раціонально-етичного перетворення дійсності, в якому забезпечується інклюзивність при формуванні глобального простору, де екологічна, соціальна та економічна складові, держава, ринок і громадянське суспільство, цінності, інститути і політика перебувають у стані пошуку гармонійної взаємодії та забезпечення поступу в майбутнє

Розкрито сутність інклюзивного сільського розвитку (ІСР) як процесу покращення якості життя в сільській місцевості, за якого кожний має можливість реалізувати свої права і потенціал у трьох взаємопов'язаних сферах – економічній, соціальній та політичній. Зазначено, що необхідною умовою ІСР в економічній сфері є аграрне зростання, центральною ланкою якого має стати селянин. При цьому обов'язковими є соціальний вимір економічного зростання та опанування селянами повноважень і можливостей брати участь у процесах прийняття рішень. Сприяння інклюзивному сільському розвитку – це місія і завдання держави. У фокусі її уваги мають перебувати сільський мешканець, захист його прав та забезпечення його участі в місцевому розвитку. Важливим кроком до виконання даної місії є опрацювання та прийняття Концепції інклюзивного сільського розвитку та її подальша реалізація.Сформульовано мету, окреслено завдання, рушійні сили, напрями та механізми переходу сільського сектору України до розвитку на засадах інклюзивності. Метою цього процесу є забезпечення всім сільським жителям, незалежно від їх соціального і матеріального становища, розташування їх населеного пункту тощо, умов реалізації базових прав людини, гарантування можливостей та спроможності використання в господарській діяльності землі та інших місцевих ресурсів, користування якісними суспільними благами в довгостроковій перспективі. Основні завдання: посилення включеності сільського населення до процесів економічного зростання на селі, підвищення якості людського і соціального капіталу села, формування реально діючих механізмів залучення сільських жителів до політичної участі в прийнятті рішень. Серед рушійних сил названо орієнтацію ринкового обігу сільськогосподарських земель на дотримання права селян на гідні засоби для існування за місцем проживання; спрямування розвитку інфраструктури на поліпшення умов життєдіяльності жителів сільської периферії; становлення ефективних сільських інституцій тощо.

Оцінено бюджетні можливості України щодо проведення вакцинації проти COVID-19 в умовах становлення нового глобального ринку вакцин. Розкрито засади сучасного етапу формування глобального ринку вакцин проти COVID-19. Визначено передумови формування глобального дефіциту вакцин проти COVID-19, які спричинені, передусім, обмеженнями і глобальною нестачею виробничих потужностей вакцин і дефіцитом сировини та компонентів для їх виробництва. Виявлено фактори формування політики ціноутворення на сучасному глобальному ринку вакцин проти COVID-19, основними з яких є: невизначеність і широкий діапазон встановлених виробниками цін на вакцини; високий рівень конкуренції між виробниками вакцин і боротьба за захоплення більшого сегмента глобального ринку; гостра конкуренція між державами за доступ до потенційно необхідного обсягу доз вакцин. Показано розрив у доступі до вакцин проти COVID-19 у розвинутих країнах і країнах, які розвиваються, що поглиблює нерівність між ними в плані постпандемічного економічного відновлення. Акцентовано увагу на тому, що повільна і нерівномірна вакцинація проти COVID-19 зумовлює втрати ВВП як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Розглянуто один з підходів міжнародних інституцій, застосування якого на практиці може сприяти подоланню глобального дефіциту вакцин і стимулювати їх виробництво, а саме тимчасова відмова від захисту інтелектуальної власності та патентів на вакцини проти COVID-19. Доведено необхідність збільшення бюджетних можливостей для проведення вакцинації проти COVID-19 в Україні з метою досягнення колективного імунітету і захисту різних груп населення.

Зміна якості життя кожного українця в нових реаліях вимагає переосмислення наукового змісту концепції соціальної якості в постконфліктній економіці. Її переформатування зумовлене глибокими змінами в соціальному і економічному житті людства, що трансформується під впливом збройних конфліктів, масштабних терористичних актів, пандемії COVID-19, стійкого забруднення навколишнього середовища. В останнє десятиліття на планеті спостерігається тенденція до інтенсифікації насильства, про що свідчить кількість воєнних конфліктів. Глобальний характер розвитку конфліктності активізує проблему концепції соціальної якості для умов повоєнного відновлення суспільства в країнах, що постраждали від збройної агресії, відповідно за всіма базовими її компонентами.
Особливість реалізації концепції соціальної якості повоєнної соціоекономіки, зважаючи на суттєву відмінність умов і факторів, які традиційно визначають європейську практику, полягатиме як у традиційній участі держави в соціальному житті й забезпеченні соціальної якості повоєнного суспільства, що суттєво трансформується в умовах збройного протистояння, так і активній участі окремих особистостей у цьому процесі.
З початкового етапу відновлення соціоекономічного простору в повоєнний період на засадах соціальної якості необхідно дотримуватися фундаментальних соціальних прав на основі визначених Європейською соціальною хартією зі змінами 1996 р. Щоб не допустити поширення бідності та маргіналізації населення в повоєнний період відновлення і реструктуризації соціоекономічного простору, важливо залучати механізми, спрямовані на досягнення соціальної рівності на засадах солідарності та субсидіарності як спільних з ЄС соціальних цінностей.
З огляду на зміст і роль соціальної якості як одного з важливих механізмів соціоекономічного відродження і реструктуризації у повоєнний період, необхідно внести зміни в трактування самого поняття соціальної якості відповідно до її нематеріальних складових, пов'язаних із специфікою національної психіки та історичними особливостями, які найсильніше проявляються в умовах війни.