Search results

Розглянуто передумови і характер "нової нормальності" в розвитку сучасного суспільства, основними особливостями якого є швидкоплинність змін і розширення конфліктності, що невпинно демонтує бар'єри до так званого "творчого безладу". Як результат хаотизується суспільне життя з поки що незрозумілим інституційним світом, де невизначеність і непередбачуваність, з одного боку, вже не можуть обмежуватися рішеннями урядів національних держав, а з іншого –– сукупність ознак такої нормальності, інтеріоризуючись, формує невдоволеність і протестність населення. Сукупність нинішніх змін і суспільних трансформацій має характерні ознаки кругообігу з особливим привнесенням у нього і нового змісту. Разом з тим у наявності й збіг з рядом ознак "темних століть" середньовіччя. Вихід з них був пов'язаний як із соціалізацією технологічного передання культурної спадщини в процесі засвоєння нагромаджених знань, так і з використанням культурного капіталу минулого. Усе це породжувало через екстеріоризаційну діяльність особистості інституційну обумовленість для самореалізації при становленні капіталістичного світу. Можливість такої самореалізації лягла в основу діалектики формування і розвитку соціального світу капіталізму. Тим самим соціалізація як процес засвоєння людиною суспільних способів життєдіяльності та культури забезпечила тоді й може забезпечити сьогодні суспільну трансформацію довгострокового характеру щодо руху від нинішнього домінантного значення космополітичної універсалізації ліберально організованого ринку, який породив сучасну кризовість у суспільстві та економіці, до еволюційно-інституційного розвитку у сфері економіки і суспільних трансформацій, завдяки якому відбувалися вихід з кризового стану і подолання викликів сучасності. В основу такої трансформації покладено механізм трансформації соціальної реальності на основі соціалізації на шляху до нової соціальної якості як ресурсу розвитку.

Розкрито характер трансформації соціальної реальності під впливом дедалі більш широкого і проникливого застосування інформаційно-комунікаційних технологій, яка у своїй основі має ряд фундаментальних викликів, що формують глибинного змісту суперечність між людиною та її свободами і суспільством. Масова цифровізація останнього дозволяє розвивати і доводити до універсалізму і методи контролю поведінки особистості, і навіть методи управління її психологічним станом. Показано, що фундаментальним викликом сприйняття особистістю реальності в цифровому просторі стане «вислизаюча реальність», яка веде до послаблення передумов гуманності й виникнення умов для маніпулювання людиною та її вибором між свободою і несвободою (підпорядкування). Наголошено, що в практиці управління дедалі ширше застосовуватиметься алгоритмізація прийняття рішень на основі використання великих баз даних, для обробки яких залучається так звана "зброя математичного знищення", яка дозволяє закласти і реалізувати інтерес тих, хто збирає, обробляє і використовує їх у своїх же цілях.Обґрунтовано, що цифровізація збереже в соціальному просторі поглиблення поляризації країн і населення за доходами, здатністю до оволодіння знаннями, користування цифровими технологіями, життєдіяльності, комунікативності та ін., що може розколювати суспільство на тих, хто соціалізувався на засадах знання "материнської мови", і тих, хто завдяки цифровізації сформував соціальний простір з "вислизаючою реальністю". Постало завдання винайти шляхи соціалізації на засадах соціоприродної етизації у соціальній реальності, яка може і надалі деформуватися в разі розширення існуючої практики використання в суспільстві та економіці цифрових технологій.

Розкрито, як у контексті забезпечення процесів демократизації господарської влади актуалізується проблема соціальної якості життя не тільки як певного стандарту, а і як інституційної характеристики соціального суб'єкта, що соціалізується в логіко-історичному контексті процесів соціалізації.
Охарактеризовано соціовимірний контекст розвитку «дружніх стосунків» шляхом використання інструментів виробничої демократії у країнах Європейського Союзу, розкрито важливість цих процесів для України, яка прагне вступити до ЄС. «Виробнича демократія» розглядається як така, що має характер соціального діалогу, який виходить на загальнонаціональний рівень, а тому соціальна взаємодія і соціальна співпраця між державою, роботодавцями і найманими працівниками дають на рівні суспільства окремої країни результати щодо сприяння розвитку економіки в цілому. Показано, що соціальний фактор, поряд з виробничою функцією продуктивної праці й соціальною функцією діяльності, формує продуктивну функцію соціальної взаємодії, оскільки розвиток і окремих бізнесів, і економіки в цілому досягається також і завдяки соціальному співробітництву (взаємодії).
Обґрунтовано, що в результаті соціальної взаємодії виникає ефект дії, тобто соціальна взаємодія є соціальним конструктором дії, оскільки масовість «виробничої демократії» завдяки демократизації господарської влади стає однією з успішних форм соціального розвитку бізнесу і всього суспільства.
Поряд з моделлю соціальної держави, на основі ідеологеми «суспільство участі» розвивається модель соціальної взаємодії держави, бізнесу і населення з використанням соціальних опор суспільства. Показано, як в Україні (за досвідом окремих країн, таких як Велика Британія і Японія) формувати, ефективно залучаючи соціальні опори суспільства та їх інститути, успішну модель повоєнного відновлення й розвитку економіки на засадах політико-економічної моделі солідаризації основних партнерів, на принципах консенсусу між державною, бізнесом і населенням з метою побудови високоефективної моделі повоєнного відновлення.

Пошук складових політики і механізмів повоєнного відновлення й реконструкції економіки України є актуальним ще в період продовження бойових дій, адже світовий досвід і умови, які склались у світовій економіці на даний час, орієнтують на необхідність завчасного переосмислення очікуваної так званої "нової нормальності". Остання для України має як ендогенний, так і екзогенний виміри, і в повоєнний період у сфері життєдіяльності населення, функціонування держави, обороноздатності країни, діяльності бізнесу багато в чому визначатиметься умовами Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На шляху до повноцінного членства вона консолідуватиме суспільство в повоєнний час, а також відіграватиме організуючу роль у отриманні необхідних фінансових ресурсів. Саме на таких засадах, з огляду на майбутнє членство України в ЄС як основи внутрішньої і зовнішньої політики у сфері економіки та соціальної політики для вирішення питань повоєнного відновлення і розбудови економіки, обґрунтовано необхідність використання в Україні змісту, характеру, механізмів та індикаторів соціальної якості, яка формується на європейському континенті з кінця ХХ ст. Запропоновані засади політики соціальної якості як сучасного цілісного механізму забезпечення соціальної стабільності є результатом спільних розробок Інституту економіки та прогнозування НАН України і Міжнародної асоціації соціальної якості, які здійснюються протягом останніх п'яти років згідно з договором про творчу співпрацю.

Проаналізовано питання, пов'язані з переформатуванням економічного профілю стратегічно важливих видів промислової діяльності в Україні в довоєнний період, розкрито зміст змін, що відбулися в 1995–2021 рр., у порівнянні з відповідними змінами, які характерні для окремих країн ЄС, зокрема, Німеччини як одного з лідерів в економічному просторі ЄС, а також Польщі, Чехії, Словаччини і Естонії, які пройшли період трансформації економіки від домінуючої планово-розподільної системи до ринкової і, врешті-решт, досягли успіху, ставши членами Європейського Союзу.
Серед основних результатів аналізу структурних змін у економіці України і окремих країн ЄС однозначно простежується відсталість української економіки в частині скорочення тих видів промислової діяльності, які формують порівняно високу питому вагу доданої вартості, що зумовлює втрату конкурентних позицій на тлі розглядуваних країн. Відповідно має місце зумовлена домінуванням експорту продовольчих товарів і сировини для їх виробництва, а також промислової продукції, пов'язаної з видобутком мінерально-сировинних ресурсів та їх первинною переробкою, реструктуризація зовнішньої торгівлі України в напрямі примітивізації. Паралельно в імпорті зросла частка продукції виробничого призначення з більш високою питомою вагою доданої вартості, що призвело до формування технологічної залежності та загроз поглиблення подальшого переформатування промисловості в напрямі її периферизації.
На основі аналізу позитивних і негативних складових промислової політики повоєнного відновлення і розвитку економіки, що раніше застосовувалися в окремих країнах світу, а також з огляду на наявність в Україні частини промислових виробництв високотехнологічного характеру показано, як шляхом використання наявного історичного досвіду, в тому числі й вітчизняного, можна оминути існуючі загрози, виконуючи так звані "домашні завдання" для забезпечення стабільності розвитку держави.
Дана стаття є певним підсумком ретроспективного аналізу характеру розвитку стратегічно важливих видів промислової діяльності майже за останні 20 років. Погляд же на майбутнє буде визначено автором у наступній публікації, запланованій до кінця 2023 р.

Дана стаття є логічним продовженням попередньої публікації, у якій було розглянуто питання формування стратегічно важливих видів промислової діяльності в Україні в ретроспективі останніх 30 років. На основі проведеного аналізу розвитку вітчизняної промисловості були виокремлені проблемні питання, ступінь нагромадження яких у ретроспективі має важливе значення для прогнозних оцінок і завдань на перспективу з урахуванням втрат і загроз, що мали і мають місце у 2022–2023 рр., в умовах війни.
Проаналізовано так звані «домашні завдання» економічної політики України, які в першу чергу пов'язані з уже підписаним меморандумом України з МВФ і які доповнено завданнями, спрямованими на формування внутрішніх фінансових ресурсів для повоєнного відновлення, що є важливою складовою досягнення економічної самодостатності й стратегічної значущості економіки України. Окреслено напрям трансформації системи управління економікою України в повоєнний період з огляду на перспективи її входження до складу ЄС; розвинуто положення щодо зміцнення енергетичного сектору України відповідно до напрямів розвитку ядерної енергетики як одного з видів промислової діяльності, який у майбутньому може діяти на високотехнологічній основі, що визначається у світі як така, що відповідає низьковуглецевій стратегії розвитку економіки в глобальному вимірі.
Викладено результати обґрунтування окремих видів промислової діяльності, що мають високий ступінь наукового супроводу і можуть розвиватися на новітній технологічній основі національного надбання, розбудові яких сприятиме вмонтування промисловості України в глобальні технологічні ланцюги. Останні вимагають розвитку атомної енергетики, титаново-літієвої та алюмінієвої галузі промисловості, важкого енергомашинобудування, чорної металургії на базі нових технологій, виведення нових високоврожайних, стійких до засухи і шкідників сортів сільськогосподарських рослин, поглибленої переробки сільськогосподарської продукції для виробництва продуктів харчування.

Розкрито сутність інклюзивного сільського розвитку (ІСР) як процесу покращення якості життя в сільській місцевості, за якого кожний має можливість реалізувати свої права і потенціал у трьох взаємопов'язаних сферах – економічній, соціальній та політичній. Зазначено, що необхідною умовою ІСР в економічній сфері є аграрне зростання, центральною ланкою якого має стати селянин. При цьому обов'язковими є соціальний вимір економічного зростання та опанування селянами повноважень і можливостей брати участь у процесах прийняття рішень. Сприяння інклюзивному сільському розвитку – це місія і завдання держави. У фокусі її уваги мають перебувати сільський мешканець, захист його прав та забезпечення його участі в місцевому розвитку. Важливим кроком до виконання даної місії є опрацювання та прийняття Концепції інклюзивного сільського розвитку та її подальша реалізація.Сформульовано мету, окреслено завдання, рушійні сили, напрями та механізми переходу сільського сектору України до розвитку на засадах інклюзивності. Метою цього процесу є забезпечення всім сільським жителям, незалежно від їх соціального і матеріального становища, розташування їх населеного пункту тощо, умов реалізації базових прав людини, гарантування можливостей та спроможності використання в господарській діяльності землі та інших місцевих ресурсів, користування якісними суспільними благами в довгостроковій перспективі. Основні завдання: посилення включеності сільського населення до процесів економічного зростання на селі, підвищення якості людського і соціального капіталу села, формування реально діючих механізмів залучення сільських жителів до політичної участі в прийнятті рішень. Серед рушійних сил названо орієнтацію ринкового обігу сільськогосподарських земель на дотримання права селян на гідні засоби для існування за місцем проживання; спрямування розвитку інфраструктури на поліпшення умов життєдіяльності жителів сільської периферії; становлення ефективних сільських інституцій тощо.

Оцінено бюджетні можливості України щодо проведення вакцинації проти COVID-19 в умовах становлення нового глобального ринку вакцин. Розкрито засади сучасного етапу формування глобального ринку вакцин проти COVID-19. Визначено передумови формування глобального дефіциту вакцин проти COVID-19, які спричинені, передусім, обмеженнями і глобальною нестачею виробничих потужностей вакцин і дефіцитом сировини та компонентів для їх виробництва. Виявлено фактори формування політики ціноутворення на сучасному глобальному ринку вакцин проти COVID-19, основними з яких є: невизначеність і широкий діапазон встановлених виробниками цін на вакцини; високий рівень конкуренції між виробниками вакцин і боротьба за захоплення більшого сегмента глобального ринку; гостра конкуренція між державами за доступ до потенційно необхідного обсягу доз вакцин. Показано розрив у доступі до вакцин проти COVID-19 у розвинутих країнах і країнах, які розвиваються, що поглиблює нерівність між ними в плані постпандемічного економічного відновлення. Акцентовано увагу на тому, що повільна і нерівномірна вакцинація проти COVID-19 зумовлює втрати ВВП як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Розглянуто один з підходів міжнародних інституцій, застосування якого на практиці може сприяти подоланню глобального дефіциту вакцин і стимулювати їх виробництво, а саме тимчасова відмова від захисту інтелектуальної власності та патентів на вакцини проти COVID-19. Доведено необхідність збільшення бюджетних можливостей для проведення вакцинації проти COVID-19 в Україні з метою досягнення колективного імунітету і захисту різних груп населення.

Зміна якості життя кожного українця в нових реаліях вимагає переосмислення наукового змісту концепції соціальної якості в постконфліктній економіці. Її переформатування зумовлене глибокими змінами в соціальному і економічному житті людства, що трансформується під впливом збройних конфліктів, масштабних терористичних актів, пандемії COVID-19, стійкого забруднення навколишнього середовища. В останнє десятиліття на планеті спостерігається тенденція до інтенсифікації насильства, про що свідчить кількість воєнних конфліктів. Глобальний характер розвитку конфліктності активізує проблему концепції соціальної якості для умов повоєнного відновлення суспільства в країнах, що постраждали від збройної агресії, відповідно за всіма базовими її компонентами.
Особливість реалізації концепції соціальної якості повоєнної соціоекономіки, зважаючи на суттєву відмінність умов і факторів, які традиційно визначають європейську практику, полягатиме як у традиційній участі держави в соціальному житті й забезпеченні соціальної якості повоєнного суспільства, що суттєво трансформується в умовах збройного протистояння, так і активній участі окремих особистостей у цьому процесі.
З початкового етапу відновлення соціоекономічного простору в повоєнний період на засадах соціальної якості необхідно дотримуватися фундаментальних соціальних прав на основі визначених Європейською соціальною хартією зі змінами 1996 р. Щоб не допустити поширення бідності та маргіналізації населення в повоєнний період відновлення і реструктуризації соціоекономічного простору, важливо залучати механізми, спрямовані на досягнення соціальної рівності на засадах солідарності та субсидіарності як спільних з ЄС соціальних цінностей.
З огляду на зміст і роль соціальної якості як одного з важливих механізмів соціоекономічного відродження і реструктуризації у повоєнний період, необхідно внести зміни в трактування самого поняття соціальної якості відповідно до її нематеріальних складових, пов'язаних із специфікою національної психіки та історичними особливостями, які найсильніше проявляються в умовах війни.