Suchergebnisse

В XVII-XVIII вв. произошло становление и развитие наградной системы украинского казачества со своими характерными чертами и особенностями. Она нашла свое отображение в наградной политике современной Украины. ; XVII-XVIII cent. held the establishment and development of premium of the Ukrainian Cossacks with their characteristics and peculiarities. She found their reflection in a premium politics of modern Ukraine.

The first half of the XVII century defined active external activities of the Ukrainian Cossacks: War of the Rzeczpospolita (Lehistan), Moscovia, Moldova (Bogdan), Crimea. The Ottoman Empire was no exception. Boat campaigns to cities and fortresses Empire had considerable resonance in international politics and contemporaries of those events. The consequences of these campaigns were Ukrainian Cossacks Ottoman war with the Rzeczpospolita, attracting Cossack military alliances in Western Europe, participation in the Thirty Years' War. Despite the importance and resonance campaigns about who led them, progress marches, number and even the consequences of actions Cossacks today are not clarified. Most modern scholars are based on documents and interpretations have been published in magazines at the late nineteenth century. The purpose of this paper to find out what documents and views dominated the historical magazines relatively important campaigns to Istanbul as they are still today the only known in Ukrainian science. On the basis of these periodicals such as «Kiyv antiquity» (Kievskауa starina), «Magazine of the Ministry of National Enlightenment» (Jurnal Ministerstva Narodnogo Prosvetsheniya), «Russian Antiquity» (Russkaya starina), «Reserches of Nestor historical society» (Chteniya istoricheskogo obtshestva Nestora Letopistsa)and others, it can be argued that currently three known hiking Ukrainian Cossacks to Istanbul in the first half of the XVII century: 1617, 1619 and 1624 were the main authors of publications known Ukrainian and Russian historians V. Antonovich, M.Kostomarov, V. Istrin, A. Storozhenko, M.Markevych and other . We found out that the overwhelming majority of publications in referred magazines based on the same sources, the reading of which in the ХІХ century and at present differ. This opened a new field for discussions presented in this paper. Furthermore, an account of fragments Paper of these were published in periodicals. As a result of their analysis showed the main leaders of campaigns, ...

Перша половина XVII ст. визначається активною зовнішньою діяльністю українського козацтва: війни з Річчю Посполитою, Московським царством, Молдовою, Кримським ханством. Не виключення становила й Османська імперія. Морські походи на різні міста та фортеці імперії мали значний резонанс в міжнародній політиці та у сучасників тих подій. Наслідками цих походів українського козацтва були війни Османської імперії з Річчю Посполитою, залучення козацтва до військових союзів Західної Європи, участі в Тридцятилітній війні. Мета даної роботи з'ясувати, які саме документи та точки зору домінували в історичних наукових виданнях конца XIX – начала ХХ ст. відносно найважливіших походів на Стамбул, оскільки вони залишаються на сьогодні єдиними відомими в українській науці. На основі аналізу таких періодичних видань, як-то «Киевская старина», «Журнал Міністерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в Историческом Обществе Нестора летописца» та інших, можна твердити, що на сьогодні відомо три походи українських козаків на Стамбул в першій половині XVII ст.: у 1617 р., 1619 р. та 1624 р. основними авторами публікацій були відомі українські та російські історики В.Антонович, М.Костомаров, В. Істрін, А. Стороженко, М.Маркевич та інші. Вдалося з'ясувати, що основна більшість публікацій у зазначених виданнях ґрунтуються на одних і тих самих джерелах, прочитання яких у ХІХ ст. та на сучасному етапі відрізняються. Це відкрило нове поле для дискусій, які подані у даній роботі. В наслідок їх аналізу встановлено основних очільників походів, серед них: Дмитро Барабаш, Петро Сагайдачний, Оліфер Голуб або Михайло Дорошенко. ; Первая половина XVII в. отличается активной внешней деятельностью украинского казачества: войны с Речью Посполитой, Московским царством, Молдовой, Крымским ханством. Не исключение составляла и Османская империя. Морские походы на различные города и крепости империи имели значительный резонанс в международной политике и у современников тех событий. Последствиями этих походов украинского казачества были войны Османской империи с Речью Посполитой, привлечения казачества к военным союзам Западной Европы. Цель данной работы выяснить, какие именно документы и точки зрения доминировали в исторических изданиях конца XIX – начала ХХ вв. относительно важнейших походов на Стамбул, поскольку они остаются на сегодня единственными известными в украинской науке. На основе анализа таких периодических изданий, как то «Киевская старина», «Журнал Министерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в историческом обществе Нестора летописца» и других, можно утверждать, что на сегодняшний день известно три групи походов украинских казаков на Стамбул в первой половине XVII в.: в 1617, 1619 и 1624 гг. Основными авторами публикаций были известные украинские и российские историки В. Антонович, Н. Костомаров, В. Истрин, А. Стороженко, Маркевич и другие. Удалось выяснить, что основное большинство публикаций в указанных изданиях основываются на одних и тех же источниках, прочтение которых в XIX в. и на современном этапе отличаются. Это открыло новое поле для дискуссий, представленных в данной работе. В результате их анализа установлено основных руководителей походов, среди них: Дмитрий Барабаш, Петр Сагайдачный, Олифер Голуб или Михаил Дорошенко. ; The first half of the XVII century defined active external activities of the Ukrainian Cossacks: War of the Rzeczpospolita (Lehistan), Moscovia, Moldova (Bogdan), Crimea. The Ottoman Empire was no exception. Boat campaigns to cities and fortresses Empire had considerable resonance in international politics and contemporaries of those events. The consequences of these campaigns were Ukrainian Cossacks Ottoman war with the Rzeczpospolita, attracting Cossack military alliances in Western Europe, participation in the Thirty Years' War. Despite the importance and resonance campaigns about who led them, progress marches, number and even the consequences of actions Cossacks today are not clarified. Most modern scholars are based on documents and interpretations have been published in magazines at the late nineteenth century. The purpose of this paper to find out what documents and views dominated the historical magazines relatively important campaigns to Istanbul as they are still today the only known in Ukrainian science. On the basis of these periodicals such as «Kiyv antiquity» (Kievskауa starina), «Magazine of the Ministry of National Enlightenment» (Jurnal Ministerstva Narodnogo Prosvetsheniya), «Russian Antiquity» (Russkaya starina), «Reserches of Nestor historical society» (Chteniya istoricheskogo obtshestva Nestora Letopistsa)and others, it can be argued that currently three known hiking Ukrainian Cossacks to Istanbul in the first half of the XVII century: 1617, 1619 and 1624 were the main authors of publications known Ukrainian and Russian historians V. Antonovich, M.Kostomarov, V. Istrin, A. Storozhenko, M.Markevych and other . We found out that the overwhelming majority of publications in referred magazines based on the same sources, the reading of which in the ХІХ century and at present differ. This opened a new field for discussions presented in this paper. Furthermore, an account of fragments Paper of these were published in periodicals. As a result of their analysis showed the main leaders of campaigns, including: Dmitry Barabash, Peter Sahaidachny Olifer Golub and Michael Doroshenko. It was restored course and consequences of most of the campaigns.

Перша половина XVII ст. визначається активною зовнішньою діяльністю українського козацтва: війни з Річчю Посполитою, Московським царством, Молдовою, Кримським ханством. Не виключення становила й Османська імперія. Морські походи на різні міста та фортеці імперії мали значний резонанс в міжнародній політиці та у сучасників тих подій. Наслідками цих походів українського козацтва були війни Османської імперії з Річчю Посполитою, залучення козацтва до військових союзів Західної Європи, участі в Тридцятилітній війні. Мета даної роботи з'ясувати, які саме документи та точки зору домінували в історичних наукових виданнях конца XIX – начала ХХ ст. відносно найважливіших походів на Стамбул, оскільки вони залишаються на сьогодні єдиними відомими в українській науці. На основі аналізу таких періодичних видань, як-то «Киевская старина», «Журнал Міністерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в Историческом Обществе Нестора летописца» та інших, можна твердити, що на сьогодні відомо три походи українських козаків на Стамбул в першій половині XVII ст.: у 1617 р., 1619 р. та 1624 р. основними авторами публікацій були відомі українські та російські історики В.Антонович, М.Костомаров, В. Істрін, А. Стороженко, М.Маркевич та інші. Вдалося з'ясувати, що основна більшість публікацій у зазначених виданнях ґрунтуються на одних і тих самих джерелах, прочитання яких у ХІХ ст. та на сучасному етапі відрізняються. Це відкрило нове поле для дискусій, які подані у даній роботі. В наслідок їх аналізу встановлено основних очільників походів, серед них: Дмитро Барабаш, Петро Сагайдачний, Оліфер Голуб або Михайло Дорошенко. ; Первая половина XVII в. отличается активной внешней деятельностью украинского казачества: войны с Речью Посполитой, Московским царством, Молдовой, Крымским ханством. Не исключение составляла и Османская империя. Морские походы на различные города и крепости империи имели значительный резонанс в международной политике и у современников тех событий. Последствиями этих походов украинского казачества были войны Османской империи с Речью Посполитой, привлечения казачества к военным союзам Западной Европы. Цель данной работы выяснить, какие именно документы и точки зрения доминировали в исторических изданиях конца XIX – начала ХХ вв. относительно важнейших походов на Стамбул, поскольку они остаются на сегодня единственными известными в украинской науке. На основе анализа таких периодических изданий, как то «Киевская старина», «Журнал Министерства народного Просвещения», «Русская старина», «Чтения в историческом обществе Нестора летописца» и других, можно утверждать, что на сегодняшний день известно три групи походов украинских казаков на Стамбул в первой половине XVII в.: в 1617, 1619 и 1624 гг. Основными авторами публикаций были известные украинские и российские историки В. Антонович, Н. Костомаров, В. Истрин, А. Стороженко, Маркевич и другие. Удалось выяснить, что основное большинство публикаций в указанных изданиях основываются на одних и тех же источниках, прочтение которых в XIX в. и на современном этапе отличаются. Это открыло новое поле для дискуссий, представленных в данной работе. В результате их анализа установлено основных руководителей походов, среди них: Дмитрий Барабаш, Петр Сагайдачный, Олифер Голуб или Михаил Дорошенко. ; The first half of the XVII century defined active external activities of the Ukrainian Cossacks: War of the Rzeczpospolita (Lehistan), Moscovia, Moldova (Bogdan), Crimea. The Ottoman Empire was no exception. Boat campaigns to cities and fortresses Empire had considerable resonance in international politics and contemporaries of those events. The consequences of these campaigns were Ukrainian Cossacks Ottoman war with the Rzeczpospolita, attracting Cossack military alliances in Western Europe, participation in the Thirty Years' War. Despite the importance and resonance campaigns about who led them, progress marches, number and even the consequences of actions Cossacks today are not clarified. Most modern scholars are based on documents and interpretations have been published in magazines at the late nineteenth century. The purpose of this paper to find out what documents and views dominated the historical magazines relatively important campaigns to Istanbul as they are still today the only known in Ukrainian science. On the basis of these periodicals such as «Kiyv antiquity» (Kievskауa starina), «Magazine of the Ministry of National Enlightenment» (Jurnal Ministerstva Narodnogo Prosvetsheniya), «Russian Antiquity» (Russkaya starina), «Reserches of Nestor historical society» (Chteniya istoricheskogo obtshestva Nestora Letopistsa)and others, it can be argued that currently three known hiking Ukrainian Cossacks to Istanbul in the first half of the XVII century: 1617, 1619 and 1624 were the main authors of publications known Ukrainian and Russian historians V. Antonovich, M.Kostomarov, V. Istrin, A. Storozhenko, M.Markevych and other . We found out that the overwhelming majority of publications in referred magazines based on the same sources, the reading of which in the ХІХ century and at present differ. This opened a new field for discussions presented in this paper. Furthermore, an account of fragments Paper of these were published in periodicals. As a result of their analysis showed the main leaders of campaigns, including: Dmitry Barabash, Peter Sahaidachny Olifer Golub and Michael Doroshenko. It was restored course and consequences of most of the campaigns.

The relevance of the article is conditioned by the need to uncover the genesis of state-developing processes in Ukraine as part of the European socio-cultural space of New time. The purpose of the study is to find out the basic principles and ways of forming the idea of Cossack autonomy in the Polish-Lithuanian Commonwealth at the end of XVI - the first half of XVII c. The methodology is based on the application of general scientific (analysis, synthesis, retrospection) and specifically historical (problem-chronological, historical-comparative and critical-analytical) methods of scientific research. It clarifies the genesis of the self-government of the Zaporozhye community and the extension of its principles to the Dnieper region. Key focus is dedicated to the role of Orthodoxy in this process via the leaders of Zaporozhian Army and Ukrainian high clergy. The author proves that the principles of self-government as an important factor of autonomy were formulated in Zaporozhian Sich. This led to the appearance of various political projects, where the leading role was assigned to the Zaporozhian Army. The union of the Cossack elite with the Orthodox hierarchs promoted an awareness of the positions of both parties in the conditions of Polish expansion. It was fully manifested during the Cossack rebellions in Ukraine in the 20-30s of the XVII c., which led to the formation of the idea of Cossack autonomy within the Polish-Lithuanian Commonwealth. The results of the research will contribute to the study of the evolution of the state idea in early modern Ukraine. ; Актуальність статті обумовлена потребою розкриття генези державотворчих процесів в Україні як частини європейського соціокультурного простору Нового часу. Мета студії полягає у з'ясуванні основних засад і шляхів формування ідеї козацької автономії в Речі Посполитій наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Методологія заснована на застосуванні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспекція) та специфічно історичних (проблемно-хронологічних, історико-порівняльних та критично-аналітичних) методів наукового дослідження. Аргументовано висвітлено ґенезу самоврядування запорозької спільноти та поширення її принципів на територію Подніпров'я. Увага акцентується на ролі православ'я в цьому процесі через спілку очільників Війська Запорозького та українських духовних ієрархів. Автор доводить, що засади самоврядності як важливого чинника автономії були сформульовані на Запорозькій Січі. Це зумовило появу різних політичних проектів, в яких провідна роль відводилася Війську Запорозькому. Союз козацької верхівки з православними ієрархами сприяв усвідомленню позицій обох сторін в умовах польської експансії. Повною мірою він проявився під час козацьких повстань в Україні 20-30-х років XVII ст., що зумовило формування ідеї козацької автономії в межах Речі Посполитої. Результати дослідження сприятимуть вивченню еволюції державної ідеї в ранньомодерній Україні. ; Актуальность статьи обусловлена необходимостью раскрытия генезиса процессов государственного строительства в Украине как части европейского социокультурного пространства Нового времени. Цель исследования заключается в выяснении основных принципов и путей формирования идеи казацкой автономии в Речи Посполитой в конце XVI - первой половине XVII в. Методология основана на применении общенаучных (анализ, синтез, ретроспекция) и специфически исторических (проблемно-хронологических, историко-сравнительных и критически-аналитических) методов научного исследования. Аргументированно отражены генезис самоуправления запорожского сообщества и распространение его принципов на территорию Поднепровья. Внимание акцентируется на роли православия в этом процессе через союз руководителей Войска Запорожского и украинских духовных иерархов. Автор доказывает, что принципы самоуправления как важного фактора автономии были сформулированы в Запорожской Сечи. Это обусловило появление различных политических проектов, в которых ведущая роль отводилась Войску Запорожскому. Союз казацкой верхушки с православными иерархами способствовал осознанию позиций обеих сторон в условиях польской экспансии. В полной мере он проявился во время казацких восстаний в Украине 20-30-х годов XVII в., что обусловило формирование идеи казацкой автономии в границах Речи Посполитой. Результаты исследования будут способствовать изучению эволюции государственной идеи в раннемодерной Украине.

The relevance of the article is conditioned by the need to uncover the genesis of state-developing processes in Ukraine as part of the European socio-cultural space of New time. The purpose of the study is to find out the basic principles and ways of forming the idea of Cossack autonomy in the Polish-Lithuanian Commonwealth at the end of XVI - the first half of XVII c. The methodology is based on the application of general scientific (analysis, synthesis, retrospection) and specifically historical (problem-chronological, historical-comparative and critical-analytical) methods of scientific research. It clarifies the genesis of the self-government of the Zaporozhye community and the extension of its principles to the Dnieper region. Key focus is dedicated to the role of Orthodoxy in this process via the leaders of Zaporozhian Army and Ukrainian high clergy. The author proves that the principles of self-government as an important factor of autonomy were formulated in Zaporozhian Sich. This led to the appearance of various political projects, where the leading role was assigned to the Zaporozhian Army. The union of the Cossack elite with the Orthodox hierarchs promoted an awareness of the positions of both parties in the conditions of Polish expansion. It was fully manifested during the Cossack rebellions in Ukraine in the 20-30s of the XVII c., which led to the formation of the idea of Cossack autonomy within the Polish-Lithuanian Commonwealth. The results of the research will contribute to the study of the evolution of the state idea in early modern Ukraine. ; Актуальність статті обумовлена потребою розкриття генези державотворчих процесів в Україні як частини європейського соціокультурного простору Нового часу. Мета студії полягає у з'ясуванні основних засад і шляхів формування ідеї козацької автономії в Речі Посполитій наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Методологія заснована на застосуванні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспекція) та специфічно історичних (проблемно-хронологічних, історико-порівняльних та критично-аналітичних) методів наукового дослідження. Аргументовано висвітлено ґенезу самоврядування запорозької спільноти та поширення її принципів на територію Подніпров'я. Увага акцентується на ролі православ'я в цьому процесі через спілку очільників Війська Запорозького та українських духовних ієрархів. Автор доводить, що засади самоврядності як важливого чинника автономії були сформульовані на Запорозькій Січі. Це зумовило появу різних політичних проектів, в яких провідна роль відводилася Війську Запорозькому. Союз козацької верхівки з православними ієрархами сприяв усвідомленню позицій обох сторін в умовах польської експансії. Повною мірою він проявився під час козацьких повстань в Україні 20-30-х років XVII ст., що зумовило формування ідеї козацької автономії в межах Речі Посполитої. Результати дослідження сприятимуть вивченню еволюції державної ідеї в ранньомодерній Україні. ; Актуальность статьи обусловлена необходимостью раскрытия генезиса процессов государственного строительства в Украине как части европейского социокультурного пространства Нового времени. Цель исследования заключается в выяснении основных принципов и путей формирования идеи казацкой автономии в Речи Посполитой в конце XVI - первой половине XVII в. Методология основана на применении общенаучных (анализ, синтез, ретроспекция) и специфически исторических (проблемно-хронологических, историко-сравнительных и критически-аналитических) методов научного исследования. Аргументированно отражены генезис самоуправления запорожского сообщества и распространение его принципов на территорию Поднепровья. Внимание акцентируется на роли православия в этом процессе через союз руководителей Войска Запорожского и украинских духовных иерархов. Автор доказывает, что принципы самоуправления как важного фактора автономии были сформулированы в Запорожской Сечи. Это обусловило появление различных политических проектов, в которых ведущая роль отводилась Войску Запорожскому. Союз казацкой верхушки с православными иерархами способствовал осознанию позиций обеих сторон в условиях польской экспансии. В полной мере он проявился во время казацких восстаний в Украине 20-30-х годов XVII в., что обусловило формирование идеи казацкой автономии в границах Речи Посполитой. Результаты исследования будут способствовать изучению эволюции государственной идеи в раннемодерной Украине.

The article analyzes the basic principles and ways of forming the idea of Cossack autonomy in the Polish-Lithuanian Commonwealth in the end of the XVI - the first half of the XVII c. Principles of self-government as an important factor of autonomy were created on Zaporozhian Sich. They led to the emergence of political projects in which the leading role was played by the Zaporozhian Army. The Cossacks' struggle for rights and privileges coincided in time with the intensification of the confessional issues in Ukraine. The union of the Cossack elite with the Orthodox hierarchs contributed to the awareness of the positions of both sides in the conditions of Polish expansion. Protection of Orthodoxy occupied an important position in the mottos of their leaders during the Cossack rebellions.At the same time calls for the creation of the Cossack autonomy within the Polish-Lithuanian Commonwealth were increasingly spreading and have been finally established with the unfolding of the Liberation War. ; В статье анализируются основные принципы и пути формирования идеи казаческой автономии в составе Речи Посполитой в конце XVI – первойп половине XVII в. Внимание акцентируется на роли православия в этом процессе на примере союза руководителей Войска Запорожского и украинских духовных иерархов. ; У статті проаналізовано основні засади і шляхи формування ідеї козацької автономії в Речі Посполитій наприкінці XVI – першій половині XVII ст. Увага акцентується на ролі православ'я в цьому процесі через спілку oчільників Війська Запорозького та українських духовних ієрархів.

У статті проаналізовано основні засади і шляхи формування ідеї козацької автономії в Речі Посполитій наприкінці XVI – першій половині XVII ст. Увага акцентується на ролі православ'я в цьому процесі через спілку oчільників Війська Запорозького та українських духовних ієрархів. ; В статье анализируются основные принципы и пути формирования идеи казаческой автономии в составе Речи Посполитой в конце XVI – первойп половине XVII в. Внимание акцентируется на роли православия в этом процессе на примере союза руководителей Войска Запорожского и украинских духовных иерархов. ; The article analyzes the basic principles and ways of forming the idea of Cossack autonomy in the Polish-Lithuanian Commonwealth in the end of the XVI - the first half of the XVII c. Principles of self-government as an important factor of autonomy were created on Zaporozhian Sich. They led to the emergence of political projects in which the leading role was played by the Zaporozhian Army. The Cossacks' struggle for rights and privileges coincided in time with the intensification of the confessional issues in Ukraine. The union of the Cossack elite with the Orthodox hierarchs contributed to the awareness of the positions of both sides in the conditions of Polish expansion. Protection of Orthodoxy occupied an important position in the mottos of their leaders during the Cossack rebellions.At the same time calls for the creation of the Cossack autonomy within the Polish-Lithuanian Commonwealth were increasingly spreading and have been finally established with the unfolding of the Liberation War.

У статті проаналізовано основні засади і шляхи формування ідеї козацької автономії в Речі Посполитій наприкінці XVI – першій половині XVII ст. Увага акцентується на ролі православ'я в цьому процесі через спілку oчільників Війська Запорозького та українських духовних ієрархів. ; В статье анализируются основные принципы и пути формирования идеи казаческой автономии в составе Речи Посполитой в конце XVI – первойп половине XVII в. Внимание акцентируется на роли православия в этом процессе на примере союза руководителей Войска Запорожского и украинских духовных иерархов. ; The article analyzes the basic principles and ways of forming the idea of Cossack autonomy in the Polish-Lithuanian Commonwealth in the end of the XVI - the first half of the XVII c. Principles of self-government as an important factor of autonomy were created on Zaporozhian Sich. They led to the emergence of political projects in which the leading role was played by the Zaporozhian Army. The Cossacks' struggle for rights and privileges coincided in time with the intensification of the confessional issues in Ukraine. The union of the Cossack elite with the Orthodox hierarchs contributed to the awareness of the positions of both sides in the conditions of Polish expansion. Protection of Orthodoxy occupied an important position in the mottos of their leaders during the Cossack rebellions.At the same time calls for the creation of the Cossack autonomy within the Polish-Lithuanian Commonwealth were increasingly spreading and have been finally established with the unfolding of the Liberation War.

The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social assimilation) relations; the study of the main motivation used to substantiate the necessity of unions with Crimean Khanate and Ottoman Empire in the conditions when Orthodoxy acted the role of the center of Ukrainian identity; analysis of the use of the Ukrainian-Tatar and Ukrainian-Turkish relations to form the pantheon of heroes and give positive or negative characteristics to individual figures, depending on the discourse and tasks of authors of texts. It is also important to study the psychological aspects of relations, the influence of mentality, emotions, in the context of the concepts of "offence" and "fear". The study of these areas showed the complexity of the very concept of "Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations", their different and even opposite directions, dependence on political and ideological factors, their influence on the formation of public discourse. ; В статье рассматривается проблема украинско–турецких и украинско– татарских отношений в последней трети XVII – начале XVIII ст. Для этого периода було характерна перегруппировка политических интересов в Центрально–Восточной Европе, когда система договоров, которая создавалась, и ее эволюция порождали у украинских гетманов разные опасения относительно судьбы Украины, подталкивали их к поиску контактов с Крымским ханством и Османской империей. У этих контактов на государственном и особенно общественном уровне существовала уже достаточно противоречивая традиция. Свою роль играл и идейный контекст, связанный феноменом идентичности (казаческой, украинской), которая часто вступала в противоречие с идеологическим оформлением реальной политики того времени. В то же время свое представление и традицию относительно украинской стороны имели, в свою очередь, представители крымского ханства и Османской империи, которые формировались в контексте их отношения к христианам, а также определялись светскими соображениями добычи и экономической выгоды. Вследствие указанных причин украинско-турецкие и украинско-татарские отношения этого времени были сложным явлением, которое, несмотря на существующую историографию (например, работы А. Галенко и Т. Чухлиба), требует дополнительного исследования. Кроме изучения фактического материала и попытки реконструкции украинско-турецких и украинско-татарских отношений в избранный период, в статье была осуществлена и попытка определить возможную структуру проблемы.Осуществленный с привлечением официальных и нарративных источников анализ украинско-турецких и украинско-татарских отношений в последней трети XVII – в начале XVIII в. позволил выделить следующие направления, изучение которых позволяет раскрыть разные аспекты проблемы: терминологический; изучение враждебных отношений в контексте светских и религиозных идей, исследование союзных и мирных (включительно с социальной ассимиляцией) отношений; изучение главной мотивации, которая использовалась для обоснования необходимости союзов с Крымским ханством и Османской империей в условиях, корда православие определяло украинскую идентичность; анализ использования украинско-турецких и украинско-татарских отношений для формирования пантеона героев и обеспечения положительных или отрицательных характеристик отдельным деятелям, в зависимости от дискурса и задач авторов текстов. Также является важным направление, связанное с исследованием психологических аспектом отношений, влияния ментальности, эмоций, в контексте понятий «обида» и «страх». Исследование этих направлений выявило сложность самого понятия «украинско-турецкие и украинско-татарские отношения», их разновекторность, зависимость от политических и идеологических факторов, влияние на формирование общественных дискурсов. ; В статті розглядається проблема українсько-турецьких та українсько-татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей період був позначений перегрупуванням політичних інтересів в Центрально-Східній Європі, коли створювана система мирних договорів та її еволюція породжувала в українських гетьманів різні побоювання щодо долі України, спонукала їх до пошуку контактів з Кримським ханством та Османською імперією. У цих контактів на державному та особливо суспільному рівні існувала вже достатньо суперечлива традиція. Свою роль відігравав й ідейний контекст, пов'язаний з феноменом ідентичності (козацької, української), що часто вступав у протиріччя з ідеологічним обрамленням реальною політики часу. Водночас своє уявлення та традицію щодо української сторони мали, в свою чергу, представники Кримського ханства та Османської імперії, що формувалися в контексті їх ставлення до християн, а також визначалися світськими міркуваннями здобичі та економічної вигоди. Внаслідок вказаних причин українсько–турецькі та українсько–татарські відносини цього часу були складним явищем, яке, незважаючи на існуючу історіографію (наприклад, праці О. Галенка, Т. Чухліба), потребує додаткового дослідження. Крім вивчення фактичного матеріалу та спроби реконструкції українсько– турецьких та українсько-татарських відносин в обраний період як певної системи, у статті була здійснена спробу окреслити можливу структуру проблеми.Проведений із залученням офіційних та наративних джерел аналіз українсько–турецьких та українсько–татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. дозволив виділити наступні напрямки, вивчення яких дозволяє розкрити різні аспекти проблеми: термінологічний, вивчення ворожих відносин у контексті світських та релігійних ідей, дослідження союзних та мирних (включно з соціальною асиміляцією) відносин; вивчення головної мотивації, що використовувалася для обґрунтування необхідності союзів з Кримським ханством та Османською імперією в умовах, коли православ'я виступало осередком української ідентичності, аналіз використання українсько–татарських та українсько–турецьких відносин для формування пантеону героїв та надання позитивних чи негативних характеристик окремим діячам, в залежності від дискурсу та завдань авторів текстів. Також важливим є напрямок дослідження психологічних аспектів відносин, впливу ментальності, емоцій, у контексті понять «кривди» та «страхів». Дослідження цих напрямків виявило складність самого поняття «українсько–турецькі та українсько–татарські відносини», їх різновекторність, залежність від політичних та ідеологічних чинників, вплив на формування суспільних дискурсів.

The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social ...

The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social assimilation) relations; the study of the main motivation used to substantiate the necessity of unions with Crimean Khanate and Ottoman Empire in the conditions when Orthodoxy acted the role of the center of Ukrainian identity; analysis of the use of the Ukrainian-Tatar and Ukrainian-Turkish relations to form the pantheon of heroes and give positive or negative characteristics to individual figures, depending on the discourse and tasks of authors of texts. It is also important to study the psychological aspects of relations, the influence of mentality, emotions, in the context of the concepts of "offence" and "fear". The study of these areas showed the complexity of the very concept of "Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations", their different and even opposite directions, dependence on political and ideological factors, their influence on the formation of public discourse. ; В статье рассматривается проблема украинско–турецких и украинско– татарских отношений в последней трети XVII – начале XVIII ст. Для этого периода було характерна перегруппировка политических интересов в Центрально–Восточной Европе, когда система договоров, которая создавалась, и ее эволюция порождали у украинских гетманов разные опасения относительно судьбы Украины, подталкивали их к поиску контактов с Крымским ханством и Османской империей. У этих контактов на государственном и особенно общественном уровне существовала уже достаточно противоречивая традиция. Свою роль играл и идейный контекст, связанный феноменом идентичности (казаческой, украинской), которая часто вступала в противоречие с идеологическим оформлением реальной политики того времени. В то же время свое представление и традицию относительно украинской стороны имели, в свою очередь, представители крымского ханства и Османской империи, которые формировались в контексте их отношения к христианам, а также определялись светскими соображениями добычи и экономической выгоды. Вследствие указанных причин украинско-турецкие и украинско-татарские отношения этого времени были сложным явлением, которое, несмотря на существующую историографию (например, работы А. Галенко и Т. Чухлиба), требует дополнительного исследования. Кроме изучения фактического материала и попытки реконструкции украинско-турецких и украинско-татарских отношений в избранный период, в статье была осуществлена и попытка определить возможную структуру проблемы.Осуществленный с привлечением официальных и нарративных источников анализ украинско-турецких и украинско-татарских отношений в последней трети XVII – в начале XVIII в. позволил выделить следующие направления, изучение которых позволяет раскрыть разные аспекты проблемы: терминологический; изучение враждебных отношений в контексте светских и религиозных идей, исследование союзных и мирных (включительно с социальной ассимиляцией) отношений; изучение главной мотивации, которая использовалась для обоснования необходимости союзов с Крымским ханством и Османской империей в условиях, корда православие определяло украинскую идентичность; анализ использования украинско-турецких и украинско-татарских отношений для формирования пантеона героев и обеспечения положительных или отрицательных характеристик отдельным деятелям, в зависимости от дискурса и задач авторов текстов. Также является важным направление, связанное с исследованием психологических аспектом отношений, влияния ментальности, эмоций, в контексте понятий «обида» и «страх». Исследование этих направлений выявило сложность самого понятия «украинско-турецкие и украинско-татарские отношения», их разновекторность, зависимость от политических и идеологических факторов, влияние на формирование общественных дискурсов. ; В статті розглядається проблема українсько-турецьких та українсько-татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей період був позначений перегрупуванням політичних інтересів в Центрально-Східній Європі, коли створювана система мирних договорів та її еволюція породжувала в українських гетьманів різні побоювання щодо долі України, спонукала їх до пошуку контактів з Кримським ханством та Османською імперією. У цих контактів на державному та особливо суспільному рівні існувала вже достатньо суперечлива традиція. Свою роль відігравав й ідейний контекст, пов'язаний з феноменом ідентичності (козацької, української), що часто вступав у протиріччя з ідеологічним обрамленням реальною політики часу. Водночас своє уявлення та традицію щодо української сторони мали, в свою чергу, представники Кримського ханства та Османської імперії, що формувалися в контексті їх ставлення до християн, а також визначалися світськими міркуваннями здобичі та економічної вигоди. Внаслідок вказаних причин українсько–турецькі та українсько–татарські відносини цього часу були складним явищем, яке, незважаючи на існуючу історіографію (наприклад, праці О. Галенка, Т. Чухліба), потребує додаткового дослідження. Крім вивчення фактичного матеріалу та спроби реконструкції українсько– турецьких та українсько-татарських відносин в обраний період як певної системи, у статті була здійснена спробу окреслити можливу структуру проблеми.Проведений із залученням офіційних та наративних джерел аналіз українсько–турецьких та українсько–татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. дозволив виділити наступні напрямки, вивчення яких дозволяє розкрити різні аспекти проблеми: термінологічний, вивчення ворожих відносин у контексті світських та релігійних ідей, дослідження союзних та мирних (включно з соціальною асиміляцією) відносин; вивчення головної мотивації, що використовувалася для обґрунтування необхідності союзів з Кримським ханством та Османською імперією в умовах, коли православ'я виступало осередком української ідентичності, аналіз використання українсько–татарських та українсько–турецьких відносин для формування пантеону героїв та надання позитивних чи негативних характеристик окремим діячам, в залежності від дискурсу та завдань авторів текстів. Також важливим є напрямок дослідження психологічних аспектів відносин, впливу ментальності, емоцій, у контексті понять «кривди» та «страхів». Дослідження цих напрямків виявило складність самого поняття «українсько–турецькі та українсько–татарські відносини», їх різновекторність, залежність від політичних та ідеологічних чинників, вплив на формування суспільних дискурсів.

У статті досліджується військово-організаційна діяльність генерала Михайла Омеляновича-Павленка під час становлення та організації Українського вільного козацтва (УВК). Видатний український військовий діяч, командарм доби національно-визвольних змагань був серед організаторів та командирів УВК у період української революції 1917-1918 рр. та в міжвоєнну добу в еміграції, у роки Другої світової війни та післявоєнний час на території Чехословаччини й Німеччини. ; Исследуются военно-организационная деятельность генерала Михайла Омеляновича-Павленко по становлению и организации Украинского Вольного Казачества (УВК). Выдающийся украинский военный деятель, командарм эпохи национально-освободительного движения был среди организаторов и командиров УВК в период украинской революции 1917-1920 гг. и в межвоенный период в эмиграции, в годы Второй мировой войны и послевоенное время на територии Чехословакии и Германии. ; Military-organizational activity of General Mykhailo Omelianovych-Pavlenko concerning establishment and organization of Ukrainian Free Cossacks movement is investigated. Outstanding Ukrainian military activist, army commander in the period of national-liberation movement was among the organizers and commanders of Free Cossacks movement in the period of Ukrainian revolution of 1917-1920 and between wars in emigration, during World War II, and in postwar on theterritoryofCzechoslovakiaandGermany.

The coverage of active members' performance of the Ukrainian National Revolution is a crucial task for the modern historical science. Tymisch Olesiuk, native of Pidliaschia who continued his work in emigration, was one of the most consistent participants of a struggle for independent Ukrainian state and had proved himself at that time. The purpose of the paper is to highlight the main pages of Tymosh Olesiuk's life and work, the name of whose is predominantly unknown in independent Ukraine, based on the modern methods and studies, introducing the new documents in scientific usage.Having elected to be a member of the Central Council of Ukraine at the age of 22, Tymisch Olesiuk prepared the documents for the UPR to the peace negotiations in Brest as well as protected with arms the young Ukrainian state on the streets of Kyiv in January 1918, and later participated into educational institutions' organization on the north-western Ukrainian lands, was a secretary of a diplomatic mission of the UPR in Poland in preparing the Warsaw Treaty in April 1920. Tymisch Olesiuk organized the Ukrainian students in Poland on behalf of Symon Petliura the Head of Directory of the UPR after the defeat in national liberation struggle; simultaneously he studied different aspects of Ukrainian settlement in the world. From the beginning of the Second World War he actively participated in the Ukrainian national self-government in German-occupied Poland, maintained close contacts with the President of the UPR in exile Andriy Levytskyi. Tymisch Olesiuk as the member of the UPR's Government made a lot of efforts for Ukrainian life organization in post-war Europe at the end of the Second World War. He moved to the USA in 1947 where he had physical work to earn a living, later he had medical practice and actively participated in civil and political life of the Ukrainian emigration in parallel. Particularly, he was an adviser of the publisher of "The Encyclopedia of Ukrainian Studies" Volodymyr Kubijovych at the time of significant articles' preparation regarding that project as well as he eagerly responded to the authors' requests to review their articles on the subject of Ukrainian studies.He was the author of such scientific studies as "Social and Political Unification of the Ukrainian Nation", "Race Nature of the Ukrainian Nation", "Unification of Ukrainian Blood", "Map of United Ukraine and Neighboring Friendly Countries", "Ukrainian Colonial Lands", "Polissia", "Pidliaschia", "About the Origins of the Slavs", "The west-European and Asian Cossacks", etc., as well as memoirs "Kamianets – the Golden Wreath" regarding 1918-1919-s. ; Освещение деятельности активных участников Украинской национальной революции - важная задача современной исторической науки. Одним из самых последовательных участников борьбы за самостоятельное Украинское государство проявил себя в тот период уроженец Подляшья Тимофей Олесиюк, который продолжил заниматься этим делом, находясь и в эмиграции. Цель данной публикации - благодаря использованию современных методов исследования, вводя в научный оборот новые документы, осветить главные страницы жизни и труда Тимоша Олесиюка, имя которого еще мало известно в независимой Украине. Избранный в 22-летнем возрасте членом Украинской Центральной Рады Тимофей Олесиюк не только готовил документы для делегации УНР на мирные переговоры в Бресте, но и с оружием в руках защищал молодое украинское государство на улицах Киева в январе 1918 года, затем участвовал в организации образовательных центров на северо-западных украинских землях, был секретарем Дипломатической миссии УНР в Польше при подготовке Варшавского договора в апреле 1920 года. После поражения национально-освободительной борьбы Тимофей Олесиюк по поручению Председателя Директории УНР Симона Петлюры организовывал украинское студенчество в Польше, одновременно исследовал различные аспекты расселения украинцев в мире. С началом Второй мировой войны принимал активное участие в создании украинского национального самоуправления в оккупированной гитлеровцами Польше, поддерживал тесные контакты с Президентом УНР в изгнании Андреем Ливицким. В конце Второй мировой войны Тимофей Олесиюк приложил много усилий для организации украинской жизни в послевоенной Европе как член правительства УНР в изгнании. С 1947 года переехал в США, где зарабатывал на жизнь сначала физическим трудом, а потом врачебной практикой, и одновременно принимал активное участие в общественной и политической жизни украинской эмиграции. В частности, был советником издателя «Энциклопедии украиноведения» Владимира Кубийовича при подготовке многих знаковых статей этого проекта, охотно откликался на просьбы авторов прорецензировать их статьи на украиноведческую тематику. Его перу принадлежат такие научные исследования, как «Общественно-политическая соборность украинской нации», «Расовость украинского народа», «Соборность украинской крови», «Карта Соборной Украины и смежных Дружественных Стран», «Украинские колониальные земли», «Полесье», « Подляшане»,«О происхождении славян»,« Казачество восточноевропейское и азиатское» и т.п., а также воспоминания с 1918 - 1919 годов «Каменец - золотой венец». ; Висвітлення діяльності активних учасників Української національної революції –важливе завдання сучасної історичної науки. Одним з найпослідовніших учасників боротьби за самостійну Українську державу проявив себе у той період уродженець Підляшшя Тиміш Олесіюк, котрий продовжував займатися цією справою, перебуваючи і в еміграції. Мета даної публікації – завдяки використанню сучасних методів дослідження, вводячи до наукового обігу нові документи, висвітлити головні сторінки життя й праці Тимоша Олесіюка, ім'я котрого ще мало знане в незалежній Україні. Обраний у 22-річному віці членом Української Центральної Ради Тиміш Олесіюк не тільки готував документи для делегації УНР на мирні переговори в Бересті, а й зі зброєю в руках захищав молоду українську державу на вулицях Києва в січні 1918 року, потім брав участь в організації освітніх осередків на північно-західних українських землях, був секретарем Дипломатичної місії УНР у Польщі при підготовці Варшавського договору в квітні 1920 року. Після поразки національно-визвольної боротьби Тиміш Олесіюк за дорученням Голови Директорії УНР Симона Петлюри організовував українське студентство в Польщі, водночас досліджував різні аспекти розселення українства в світі. З початком Другої світової війни брав активну участь в створенні українського національного самоврядування в окупованій гітлерівцями Польщі, підтримував тісні контакти з Президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Наприкінці Другої світової Тиміш Олесіюк доклав багато зусиль для організації українського життя в повоєнній Європі як член Уряду УНР в екзилі. З 1947 року переїхав до США, де заробляв на життя спочатку фізичною працею, а потім лікарською практикою, і водночас брав активну участь в громадському й політичному житті української еміграції. Зокрема, був дорадником видавця «Енциклопедії українознавства» Володимира Кубійовича під час підготовки багатьох знакових статей цього проекту, охоче відгукувався на прохання авторів прорецензувати їхні статті на українознавчу тематику. Його перу належать такі наукові розвідки, як «Суспільно-політична соборність української нації», «Расовість українського народу», «Соборність української крови», «Мапа Соборної України і суміжних Заприязнених Країн», «Українські колоніяльні землі», «Полісся», «Підляшане», «Про походження слов'ян», «Козацтво східньо-європейське та азійське» тощо, а також спомини з 1918 - 1919 років «Кам'янець - золотий вінець».

The coverage of active members' performance of the Ukrainian National Revolution is a crucial task for the modern historical science. Tymisch Olesiuk, native of Pidliaschia who continued his work in emigration, was one of the most consistent participants of a struggle for independent Ukrainian state and had proved himself at that time. The purpose of the paper is to highlight the main pages of Tymosh Olesiuk's life and work, the name of whose is predominantly unknown in independent Ukraine, based on the modern methods and studies, introducing the new documents in scientific usage.Having elected to be a member of the Central Council of Ukraine at the age of 22, Tymisch Olesiuk prepared the documents for the UPR to the peace negotiations in Brest as well as protected with arms the young Ukrainian state on the streets of Kyiv in January 1918, and later participated into educational institutions' organization on the north-western Ukrainian lands, was a secretary of a diplomatic mission of the UPR in Poland in preparing the Warsaw Treaty in April 1920. Tymisch Olesiuk organized the Ukrainian students in Poland on behalf of Symon Petliura the Head of Directory of the UPR after the defeat in national liberation struggle; simultaneously he studied different aspects of Ukrainian settlement in the world. From the beginning of the Second World War he actively participated in the Ukrainian national self-government in German-occupied Poland, maintained close contacts with the President of the UPR in exile Andriy Levytskyi. Tymisch Olesiuk as the member of the UPR's Government made a lot of efforts for Ukrainian life organization in post-war Europe at the end of the Second World War. He moved to the USA in 1947 where he had physical work to earn a living, later he had medical practice and actively participated in civil and political life of the Ukrainian emigration in parallel. Particularly, he was an adviser of the publisher of "The Encyclopedia of Ukrainian Studies" Volodymyr Kubijovych at the time of significant articles' preparation regarding that project as well as he eagerly responded to the authors' requests to review their articles on the subject of Ukrainian studies.He was the author of such scientific studies as "Social and Political Unification of the Ukrainian Nation", "Race Nature of the Ukrainian Nation", "Unification of Ukrainian Blood", "Map of United Ukraine and Neighboring Friendly Countries", "Ukrainian Colonial Lands", "Polissia", "Pidliaschia", "About the Origins of the Slavs", "The west-European and Asian Cossacks", etc., as well as memoirs "Kamianets – the Golden Wreath" regarding 1918-1919-s. ; Освещение деятельности активных участников Украинской национальной революции - важная задача современной исторической науки. Одним из самых последовательных участников борьбы за самостоятельное Украинское государство проявил себя в тот период уроженец Подляшья Тимофей Олесиюк, который продолжил заниматься этим делом, находясь и в эмиграции. Цель данной публикации - благодаря использованию современных методов исследования, вводя в научный оборот новые документы, осветить главные страницы жизни и труда Тимоша Олесиюка, имя которого еще мало известно в независимой Украине. Избранный в 22-летнем возрасте членом Украинской Центральной Рады Тимофей Олесиюк не только готовил документы для делегации УНР на мирные переговоры в Бресте, но и с оружием в руках защищал молодое украинское государство на улицах Киева в январе 1918 года, затем участвовал в организации образовательных центров на северо-западных украинских землях, был секретарем Дипломатической миссии УНР в Польше при подготовке Варшавского договора в апреле 1920 года. После поражения национально-освободительной борьбы Тимофей Олесиюк по поручению Председателя Директории УНР Симона Петлюры организовывал украинское студенчество в Польше, одновременно исследовал различные аспекты расселения украинцев в мире. С началом Второй мировой войны принимал активное участие в создании украинского национального самоуправления в оккупированной гитлеровцами Польше, поддерживал тесные контакты с Президентом УНР в изгнании Андреем Ливицким. В конце Второй мировой войны Тимофей Олесиюк приложил много усилий для организации украинской жизни в послевоенной Европе как член правительства УНР в изгнании. С 1947 года переехал в США, где зарабатывал на жизнь сначала физическим трудом, а потом врачебной практикой, и одновременно принимал активное участие в общественной и политической жизни украинской эмиграции. В частности, был советником издателя «Энциклопедии украиноведения» Владимира Кубийовича при подготовке многих знаковых статей этого проекта, охотно откликался на просьбы авторов прорецензировать их статьи на украиноведческую тематику. Его перу принадлежат такие научные исследования, как «Общественно-политическая соборность украинской нации», «Расовость украинского народа», «Соборность украинской крови», «Карта Соборной Украины и смежных Дружественных Стран», «Украинские колониальные земли», «Полесье», « Подляшане»,«О происхождении славян»,« Казачество восточноевропейское и азиатское» и т.п., а также воспоминания с 1918 - 1919 годов «Каменец - золотой венец». ; Висвітлення діяльності активних учасників Української національної революції –важливе завдання сучасної історичної науки. Одним з найпослідовніших учасників боротьби за самостійну Українську державу проявив себе у той період уродженець Підляшшя Тиміш Олесіюк, котрий продовжував займатися цією справою, перебуваючи і в еміграції. Мета даної публікації – завдяки використанню сучасних методів дослідження, вводячи до наукового обігу нові документи, висвітлити головні сторінки життя й праці Тимоша Олесіюка, ім'я котрого ще мало знане в незалежній Україні. Обраний у 22-річному віці членом Української Центральної Ради Тиміш Олесіюк не тільки готував документи для делегації УНР на мирні переговори в Бересті, а й зі зброєю в руках захищав молоду українську державу на вулицях Києва в січні 1918 року, потім брав участь в організації освітніх осередків на північно-західних українських землях, був секретарем Дипломатичної місії УНР у Польщі при підготовці Варшавського договору в квітні 1920 року. Після поразки національно-визвольної боротьби Тиміш Олесіюк за дорученням Голови Директорії УНР Симона Петлюри організовував українське студентство в Польщі, водночас досліджував різні аспекти розселення українства в світі. З початком Другої світової війни брав активну участь в створенні українського національного самоврядування в окупованій гітлерівцями Польщі, підтримував тісні контакти з Президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Наприкінці Другої світової Тиміш Олесіюк доклав багато зусиль для організації українського життя в повоєнній Європі як член Уряду УНР в екзилі. З 1947 року переїхав до США, де заробляв на життя спочатку фізичною працею, а потім лікарською практикою, і водночас брав активну участь в громадському й політичному житті української еміграції. Зокрема, був дорадником видавця «Енциклопедії українознавства» Володимира Кубійовича під час підготовки багатьох знакових статей цього проекту, охоче відгукувався на прохання авторів прорецензувати їхні статті на українознавчу тематику. Його перу належать такі наукові розвідки, як «Суспільно-політична соборність української нації», «Расовість українського народу», «Соборність української крови», «Мапа Соборної України і суміжних Заприязнених Країн», «Українські колоніяльні землі», «Полісся», «Підляшане», «Про походження слов'ян», «Козацтво східньо-європейське та азійське» тощо, а також спомини з 1918 - 1919 років «Кам'янець - золотий вінець».