Suchergebnisse

Panova O. О. The legal status of the prosecutor as asubject of administrative tort proceedings. – Article.The article examines the essence and content ofthe legal status of the prosecutor as a participant of anadministrative tort proceedings. The complexity of thecategory "legal status" in its general understanding hasbeen pointed out due to the multidimensionality of itsmain substantive component – the category of "law". Theapproaches of scientists to understanding the essence ofthe category "legal status" have been analyzed. It has beenfound that while determining abovementioned categories'essence, in general, is indicated that it consists of therights and obligations of the subject of the relevant socialrelations. It has been pointed out that it is inexpedient toidentify the legal status of an individual with its rightsand obligations. The analysis of broader positions towardsunderstanding the legal status of an individual is carriedout. The inexpediency of including certain categories inthe content of the legal status has been substantiated. Ithas been found that, in addition to persons' rights andobligations, legal responsibility should be distinguishedamong the substantive components of its legal status.There have been highlighted the legislative prescriptionswhich guarantee the legal responsibility of the prosecutor,including as a participant of an administrative tortproceedings. Attention has been focused on theinterrelation of rights, obligations and legal responsibilityof a person as substantive components of its legal status.It is pointed out that due to the fact that the prosecutor,as a participant in administrative tort proceedings, is asubject of public authority, its rights and obligationsas components of legal status should be designated asmandate. The author's vision of the essence of the legalstatus of the prosecutor as a participant of administrativetort proceedings has been formed and its content has beendetermined. It has been concluded that the legal statusof the prosecutor as a participant of administrative tortproceedings can be common within such social relationsas a whole, and also undergo a modification depending onthe scope of its powers, the implementation of which isprovided for at certain stages of such proceedings. ; Панова О. О. Правовий статус прокурора як суб'єк-та адміністративно-деліктного провадження. – Стаття.У статті розглянуто сутність та зміст правового ста-тусу прокурора як учасника адміністративно-делік-тного провадження. Указано на складність категорії«правовий статус» у її загальному розумінні у зв'язкуз багатоаспектністю її основного змістовного складни-ка – категорії «право». Проаналізовано підходи ученихдо розуміння сутності категорії «правовий статус».З'ясовано, що під час визначення її сутності здебіль-шого вказують на те, що вона складається з прав таобов'язків суб'єкта відповідних суспільних відносин.Указано на недоцільність ототожнення правового ста-тусу особи з її правами й обов'язками. Здійснено ана-ліз більш широких позицій до розуміння правовогостатусу особи. Обґрунтовано недоцільність включеннядо змісту правового статусу окремих категорій. З'ясо-вано, що, окрім прав та обов'язків особи,серед змістовних складників її правового статусу слід виділятиюридичну відповідальність. Указано на законодавчіприписи, які закріплюють юридичну відповідальністьпрокурора, у тому числі як учасника адміністратив-но-деліктного провадження. Акцентовано увагу на вза-ємозв'язку прав, обов'язків та юридичної відповідаль-ності особи як змістовних складників її правовогостатусу. Указано на те, що у зв'язку з тим, що прокуроряк учасник адміністративно-деліктного провадження єсуб'єктом владних повноважень, його права й обов'яз-ки як складники його правового статусу слід познача-ти як повноваження. Сформовано авторське баченнясутності правового статусу прокурора як учасникаадміністративно-деліктного провадження та визначе-но його зміст. Зроблено висновок, що правовий статуспрокурора як учасника адміністративно-деліктногопровадження може бути загальним у межах такихсуспільних відносин у цілому, а також видозмінювати-ся залежно від обсягу його владних повноважень, ре-алізація яких передбачена на окремих стадіях такогопровадження.

The constitutional reform in the sphere of justice and further reform of civil procedure legislation are aimed at improving the efficiency of civil proceedings and bringing it into line with international standards of fair justice, which resulted in significant changes in the legislative regulation of classical civil procedures, as well as the introduction of new institutions of civil procedure law.The article presents a detailed analysis of modern legislation, which regulates the issue of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings, the provisions of judicial practice and scientific doctrine are studied thoroughly. The author focuses on the novelties of the domestic legislation governing the legal status of the prosecutor in the civil process, in particular, the author analyzes the provisions of both special and general legislation with the argument of negative or positive changes. The basic rights and obligations of the prosecutor are determined in accordance with the latest civil procedural law.The legal status of the Prosecutor in civil proceedings is determined by the relations of functional procedural proxyship, when the Prosecutor may stand for the state or an individual, subject to the preliminary confirmation by the court of the existence of reasonable grounds for the participation of the Prosecutor in civil proceedings. The reform of the judicial system in Ukraine provides for a narrowing of the powers of the Prosecutor's office to participate in civil proceedings and is aimed at preventing the formation of a privileged procedural status of the Prosecutor in civil proceedings. Consequently, the narrowing of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings corresponds to the principle of dispositivity in civil proceedings ; Проанализированы нормативно-правовые акты, регулирующие вопросы правового статуса прокурора в гражданском процессе, положения судебной практики и научной доктрины. Рассмотрен правовой статус прокурора как участника гражданского процесса, акцентировано внимание на новеллах отечественного законодательства по данной проблематике, в частности, проанализированы положения как специального, так и общего законодательства с аргументацией негативных или позитивных изменений. Определены основные права и обязанности прокурора согласно новому гражданскому процессуальному закону ; Здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, що регулюють питання правового статусу прокурора в цивільному процесі, досліджено положення судової практики та наукової доктрини. Розглянуто правовий статус прокурора як учасника цивільного процесу, акцентовано увагу на новелах вітчизняного законодавства з даної проблематики, зокрема, проаналізовано положення як спеціального, так і загального законодавства з аргументацією негативних чи позитивних змін. Визначено основні права та обов'язки прокурора згідно з новітнім цивільним процесуальним законом

The constitutional reform in the sphere of justice and further reform of civil procedure legislation are aimed at improving the efficiency of civil proceedings and bringing it into line with international standards of fair justice, which resulted in significant changes in the legislative regulation of classical civil procedures, as well as the introduction of new institutions of civil procedure law.The article presents a detailed analysis of modern legislation, which regulates the issue of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings, the provisions of judicial practice and scientific doctrine are studied thoroughly. The author focuses on the novelties of the domestic legislation governing the legal status of the prosecutor in the civil process, in particular, the author analyzes the provisions of both special and general legislation with the argument of negative or positive changes. The basic rights and obligations of the prosecutor are determined in accordance with the latest civil procedural law.The legal status of the Prosecutor in civil proceedings is determined by the relations of functional procedural proxyship, when the Prosecutor may stand for the state or an individual, subject to the preliminary confirmation by the court of the existence of reasonable grounds for the participation of the Prosecutor in civil proceedings. The reform of the judicial system in Ukraine provides for a narrowing of the powers of the Prosecutor's office to participate in civil proceedings and is aimed at preventing the formation of a privileged procedural status of the Prosecutor in civil proceedings. Consequently, the narrowing of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings corresponds to the principle of dispositivity in civil proceedings ; Проанализированы нормативно-правовые акты, регулирующие вопросы правового статуса прокурора в гражданском процессе, положения судебной практики и научной доктрины. Рассмотрен правовой статус прокурора как участника гражданского процесса, акцентировано внимание на новеллах отечественного законодательства по данной проблематике, в частности, проанализированы положения как специального, так и общего законодательства с аргументацией негативных или позитивных изменений. Определены основные права и обязанности прокурора согласно новому гражданскому процессуальному закону ; Здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, що регулюють питання правового статусу прокурора в цивільному процесі, досліджено положення судової практики та наукової доктрини. Розглянуто правовий статус прокурора як учасника цивільного процесу, акцентовано увагу на новелах вітчизняного законодавства з даної проблематики, зокрема, проаналізовано положення як спеціального, так і загального законодавства з аргументацією негативних чи позитивних змін. Визначено основні права та обов'язки прокурора згідно з новітнім цивільним процесуальним законом

The constitutional reform in the sphere of justice and further reform of civil procedure legislation are aimed at improving the efficiency of civil proceedings and bringing it into line with international standards of fair justice, which resulted in significant changes in the legislative regulation of classical civil procedures, as well as the introduction of new institutions of civil procedure law.The article presents a detailed analysis of modern legislation, which regulates the issue of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings, the provisions of judicial practice and scientific doctrine are studied thoroughly. The author focuses on the novelties of the domestic legislation governing the legal status of the prosecutor in the civil process, in particular, the author analyzes the provisions of both special and general legislation with the argument of negative or positive changes. The basic rights and obligations of the prosecutor are determined in accordance with the latest civil procedural law.The legal status of the Prosecutor in civil proceedings is determined by the relations of functional procedural proxyship, when the Prosecutor may stand for the state or an individual, subject to the preliminary confirmation by the court of the existence of reasonable grounds for the participation of the Prosecutor in civil proceedings. The reform of the judicial system in Ukraine provides for a narrowing of the powers of the Prosecutor's office to participate in civil proceedings and is aimed at preventing the formation of a privileged procedural status of the Prosecutor in civil proceedings. Consequently, the narrowing of the legal status of the Prosecutor in civil proceedings corresponds to the principle of dispositivity in civil proceedings ; Проанализированы нормативно-правовые акты, регулирующие вопросы правового статуса прокурора в гражданском процессе, положения судебной практики и научной доктрины. Рассмотрен правовой статус прокурора как участника гражданского процесса, акцентировано внимание на новеллах отечественного законодательства по данной проблематике, в частности, проанализированы положения как специального, так и общего законодательства с аргументацией негативных или позитивных изменений. Определены основные права и обязанности прокурора согласно новому гражданскому процессуальному закону ; Здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, що регулюють питання правового статусу прокурора в цивільному процесі, досліджено положення судової практики та наукової доктрини. Розглянуто правовий статус прокурора як учасника цивільного процесу, акцентовано увагу на новелах вітчизняного законодавства з даної проблематики, зокрема, проаналізовано положення як спеціального, так і загального законодавства з аргументацією негативних чи позитивних змін. Визначено основні права та обов'язки прокурора згідно з новітнім цивільним процесуальним законом

The article is devoted to the study of the comparative legal study of the legal status of prosecuting authorities in EU Member States. The author substantiates the idea that the legal status of prosecutors depends to a large extent on the place of the prosecutor's office in the mechanism of state power of the respective state, and at the same time concludes that each EU Member State is established and guaranteed the independence of prosecutors in the exercise of their powers. In the countries where the prosecutor's office is part of the Ministry of Justice, prosecutors have been found to be an independent category of civil servants, their status is different from that of judges, and the legal basis for regulating their position is the general law on public (public) service. At the same time, in countries where the prosecutor's office is part of the Ministry of Justice, although it belongs to the judiciary and acts before the courts, prosecutors may belong to the judicial corps (magistrates). It is argued that in countries where the prosecutor's office acts as a judicial authority, prosecutors are fully equal in status to judges: like the latter, they use the immunity of members of parliament (ie members of parliament), and the issue of deprivation of immunity is considered by a special body. ; Статья посвящена сравнительно-правовому исследованию правового статуса органов прокуратуры в странах – членах ЕС. Автором обосновывается идея о том, что правовой статус прокуроров в значительной степени зависит от прокуратуры в механизме государственной власти соответствующего государства и одновременно сделан вывод, что каждому государству – члену ЕС устанавливается и гарантируется независимость прокуроров при осуществлении полномочий.Установлено, что в странах, в которых прокуратура входит в состав министерства юстиции, прокуроры является самостоятельной категорией государственных служащих, их статус отличается от статуса судей, а правовой основой регулирования их положения являются общее законодательство о публичной (государственной) службе. В то же время в странах, в которыхпрокуратура входит в состав министерства юстиции, хотя при этом видносится в органы правосудия и действует при судах, прокуроры могут принадлежать к судейскому корпусу (магистратуры). Аргументировано, что в странах, в которых прокуратура выступающий как орган, отнесенный к судебной власти, по своему статусу прокуроры полностью приравнены к судьям: как и последние, они пользуются неприкосновенностью народных представителей (то есть членов парла-мента), а вопрос о лишении неприкосновенности рассматривает специальный орган . ; Стаття присвячена порівняльно-правовому дослідженню правового статусу органів прокуратури в країнах – членах ЄС. Автором обґрунтовується ідея про те, що правовий статус прокурорів значною мірою залежить від місця прокуратури в механізмі державної влади відповідної держави та водночас зроблено висновок, що кожній державі – члену ЄС встановлюється та гарантується незалежність прокурорів при здійсненні повноважень. Встановлено, що у країнах, в яких прокуратура входить до складу міністерства юстиції, прокурори є самостійною категорією державних службовців, їхній статус відмінний від статусу суддів, а правовою основою регулювання їхнього положення є загальне законодавство про публічну (державну) службу. Водночас у країнах, в яких прокуратура входить до складу міністерства юстиції, хоча при цьому відносится до органів правосуддя і діє при судах, прокурори можуть належати до суддівського корпусу (магістратури). Аргументовано, що у країнах, в яких прокуратура виступає як орган, віднесений до судової влади, за своїм статусом прокурори повністю прирівняні до суддів: як і останні, вони користуються недоторканністю народних представників (тобто членів парламенту), а питання щодо позбав-лення недоторканності розглядає спеціальний орган.

В статье раскрываются научные подходы к определению понятия «правовой статус прокурора», а также специфика его законодательного закрепления. Обосновывается авторское отношение к структуре правового статуса работника прокуратуры, проводится сравнительно-правовой анализ зарубежного опыта законодательного закрепления основных элементов статуса прокуроров на примере таких стран, как Франция, Италия, Германия, Болгария. Исследуются европейские стандарты в этой сфере. ; In article are analyzed scientific approaches to concept definition «a legal status of the public prosecutor», and also specificity of its legislative fastening. It is proved author''s view to structure of a legal status of the worker of Office of Public Prosecutor and the rather-legal analysis of foreign experience of legislative fastening of basic elements of the status of public prosecutors on an example of such countries as France, Italy, Germany, Poland, Latvia, etc. Are investigated the European standards in this sphere.

В статье раскрываются научные подходы к определению понятия «правовой статус прокурора», а также специфика его законодательного закрепления. Обосновывается авторское отношение к структуре правового статуса работника прокуратуры, проводится сравнительно-правовой анализ зарубежного опыта законодательного закрепления основных элементов статуса прокуроров на примере таких стран, как Франция, Италия, Германия, Болгария. Исследуются европейские стандарты в этой сфере. ; In article are analyzed scientific approaches to concept definition «a legal status of the public prosecutor», and also specificity of its legislative fastening. It is proved author's view to structure of a legal status of the worker of Office of Public Prosecutor and the rather-legal analysis of foreign experience of legislative fastening of basic elements of the status of public prosecutors on an example of such countries as France, Italy, Germany, Poland, Latvia, etc. Are investigated the European standards in this sphere.

In article are analyzed scientific approaches to concept definition «a legal status of the public prosecutor», and also specificity of its legislative fastening. It is proved author's view to structure of a legal status of the worker of Office of Public Prosecutor and the rather-legal analysis of foreign experience of legislative fastening of basic elements of the status of public prosecutors on an example of such countries as France, Italy, Germany, Poland, Latvia, etc. Are investigated the European standards in this sphere. ; В статье раскрываются научные подходы к определению понятия «правовой статус прокурора», а также специфика его законодательного закрепления. Обосновывается авторское отношение к структуре правового статуса работника прокуратуры, проводится сравнительно-правовой анализ зарубежного опыта законодательного закрепления основных элементов статуса прокуроров на примере таких стран, как Франция, Италия, Германия, Болгария. Исследуются европейские стандарты в этой сфере. ; У статті розкриваються наукові підходи до визначення поняття «правовий статус прокурора», а також специфіка його законодавчого закріплення. Обґрунтовується авторське ставлення до структури правового статусу працівника прокуратури, провадиться порівняльно-правовий аналіз зарубіжного досвіду законодавчого закріплення основних елементів статусу прокурорів на прикладі таких країн, як Франція, Італія, Німеччина, Болгарія. Досліджуються європейські стандарти в цій сфері.

In article are analyzed scientific approaches to concept definition «a legal status of the public prosecutor», and also specificity of its legislative fastening. It is proved author's view to structure of a legal status of the worker of Office of Public Prosecutor and the rather-legal analysis of foreign experience of legislative fastening of basic elements of the status of public prosecutors on an example of such countries as France, Italy, Germany, Poland, Latvia, etc. Are investigated the European standards in this sphere. ; В статье раскрываются научные подходы к определению понятия «правовой статус прокурора», а также специфика его законодательного закрепления. Обосновывается авторское отношение к структуре правового статуса работника прокуратуры, проводится сравнительно-правовой анализ зарубежного опыта законодательного закрепления основных элементов статуса прокуроров на примере таких стран, как Франция, Италия, Германия, Болгария. Исследуются европейские стандарты в этой сфере. ; У статті розкриваються наукові підходи до визначення поняття «правовий статус прокурора», а також специфіка його законодавчого закріплення. Обґрунтовується авторське ставлення до структури правового статусу працівника прокуратури, провадиться порівняльно-правовий аналіз зарубіжного досвіду законодавчого закріплення основних елементів статусу прокурорів на прикладі таких країн, як Франція, Італія, Німеччина, Болгарія. Досліджуються європейські стандарти в цій сфері.

The article describes the legal status of assistant judges, as well as analyzes some inconsistencies in regulations on determining the legal status of assistant judges, substantiates the place and role of assistant judges in the judicial system of Ukraine. The administrative and legal status of an assistant judge is defined as a set of his administrative duties and rights as an employee of the patronage service, which ensures the judge's performance of relevant powers and promotes justice, with the definition of special disciplinary liability of an assistant judge and administrative by the judge. The inconsistency of the legal framework that determines the legal status of assistant judges of courts of general jurisdiction is revealed. The author substantiates his own vision of the role and place of an assistant judge in the judicial system of Ukraine. The legal nature of the assistant judge as an employee of the patronage service is revealed. The position of the assistant judge as a subject of administrative law, who replenishes the staff of the judiciary during the performance of administrative powers for a certain period of time, as he is a person with professional skills in the field of justice, has been clarified. The role of an assistant judge is defined, which consists in a set of moral, ethical, professional and administrative-legal factors of the assistant judge's competence, which determine the features of his behavior, which promotes justice in order to perform administrative powers and provide quality administrative services in the field of justice. The task of the assistant judge is revealed, his main powers are defined. It is noted that the current legislation of Ukraine in the field of administrative and legal status of assistant judges and the organization of their activities is in an imperfect state, requires refinement, systematization and improvement. It is proposed to amend the new provision on the assistant judge to restrict persons who can not hold the relevant position, as well as the adoption of the law "On patronage service", which would regulate all issues related to the passage, promotion, promotion, dismissal of assistant judges. ; В статті охарактеризовано правовий статус помічника судді та проаналізовано деякі неузгодженості нормативно-правових актів щодо визначення правового статусу помічників суддів, обґрунтовано місце та роль помічника судді в судовій системі України.

В статье рассматривается зарубежный опыт структуры и полномочий функционирования органов прокуратуры. Исследуются положения прокуратуры в системе государственного механизма зарубежных стран на примере Австрии, Италии, Франции, ФРГ. Отмечен уголовно процессуальный статус прокурора в судопроизводстве европейских государств, который существенно отличается от статуса прокурора в Российской Федерации. Данная статья является актуальной, так как Российское уголовно-процессуальное право в целом и его основополагающий институт уголовного преследования имеют собственные исторические, культурные начала и является правовой отраслью суверенного государства. Вместе с тем, уголовно-процессуальное законодательство Российской Федерации должно воспринимать лучший опыт организации и процессуального обеспечения реализации уголовного преследования зарубежных западных государств мирового сообщества. Прокурор правомочен улаживать возникший прецедент о возбуждении преследования, предоставлении обвинения либо прекращении дела. Он может отозвать обвинение, в том числе и на стадии основного судебного разбирательства. Лишь прокурор решает вопрос о возбуждении либо прекращении процесса. Суд вправе и имеет возможность возбудить дело и вести его в случае, если только данного желает обвинитель. Тогда лишь суд имеет возможность проводить проверку законности предъявления обвинения. Вступление России в Совет Европы накладывают на нее обязанность в максимальной степени обеспечить такой уровень защиты прав и свобод человека и гражданина, который бы в полной мере соответствовал национальным нуждам и требованиям международных стандартов. ; The article considered foreign experience of structure and powers of functioning of bodies of prosecutor's office, investigated provisions of prosecutor's office in system of state mechanism of foreign countries on the example of Austria, Italy, France and Germany. The author noted criminal-procedural status of the prosecutor in legal proceedings of the European states which significantly differs from the status of the prosecutor in the Russian Federation. This article is actual as in general and its fundamental institute of criminal prosecution own historical, cultural beginnings have the Russian criminal procedure law and is legal branch of the sovereign state. At the same time, the criminal procedure legislation of the Russian Federation has to perceive the best experience of the organization and procedural ensuring realization of criminal prosecution of the foreign western states of the world community. The prosecutor is competent to settle the arisen precedent about initiation of prosecution, providing charge or diversion. He can withdraw charge including at a stage of the main judicial proceedings. Only the prosecutor resolves an issue of excitement or the termination of process. The court has the right and has an opportunity to initiate proceedings and his messages in case only if the accuser wishes this. Then only the court has an opportunity to carry out an inspection of legality of brining a charge. The entry of Russia into the Council of Europe impose on it a duty in the maximum degree to provide such level of protection of the rights and freedoms of the person and citizen who would fully match the national need and requirements of the international standards.

The article deals with the problems of public-legal status of the central bank of Ukraine, defines its place in the system of state authorities. It has been found out that one of the elements of financial activity of the state is banking. The importance of government banking is that it covers the circulation of both public and private finances, the turnover of which is carried out by banks, the main one being the National Bank of Ukraine. The article determines that the modern development of any country is impossible not only without a legal mechanism, but also without the necessary financial support. Any developing country changes the conditions and methods of its influence on the economy, and consequently financial activity acquires new qualities, which depend on all spheres of life. It is found that the National Bank of Ukraine, as a special government body, occupies a specific place in the system of public administration. The author outlines the basics of functioning of the National Bank of Ukraine. The approaches of various scholars to determine the legal status of the National Bank of Ukraine are analyzed. The author focuses on central bank independence. It is found that the activity of the National Bank of Ukraine as a special central body of public administration covers the whole cycle of management actions and decisions in the banking sector. Such a legal provision of the NBU gives it a legal opportunity to determine the strategy of development of the banking system, to ensure the implementation of this strategy, to analyze the results of operations and to give them an assessment, to supervise and control its implementation, to correct its own actions and actions of entities engaged in banking activities, to apply measures to influence the violators of banking law. It is proved that the activity of the National Bank of Ukraine is primarily public, its essence lies in the fact that it is a financial activity, which is governed by financial and legal norms regarding the formation and conduct of monetary and monetary policy in the state. ; У статті розглянута проблематика публічно-правового статусу центрального банку України, визначено його місце в системі органів державної влади. З'ясовано, що одним з елементів фінансової діяльності держави є саме банківська діяльність. Значущість банківської діяльності держави полягає в тому, що вона охоплює обіг як державних, так і приватних фінансів, оборот яких здійснюється за допомогою банків, головним з яких є Національний банк України. У статті визначено, що сучасний розвиток будь-якої країни неможливий не тільки без правового механізму, а й без необхідного фінансового забезпечення. Будь-яка держава, розвиваючись, змінює умови та методи свого впливу на економіку, у зв'язку з цим фінансова діяльність набуває нових якостей, від яких залежать усі сфери життєдіяльності. З'ясовано, що Національний банк України як спеціальний орган державного управління посідає специфічне місце в системі державних органів управління. Авторами виділено основи функціонування Національного банку України. Проаналізовано підходи різних науковців щодо визначення правового статусу Національного банку України. Автор концентрує увагу на питанні незалежності центрального банку. З'ясовано, що діяльність Національного банку України як особливого центрального органу державного управління охоплює весь цикл управлінських дій і рішень у банківській сфері. Таке правове положення НБУ надає йому правову можливість визначати стратегію розвитку банківської системи, забезпечувати реалізацію цієї стратегії, аналізувати результати діяльності та давати їм оцінку, здійснювати нагляд і контроль за її реалізацією, корегувати власні дії та дії суб'єктів, що здійснюють банківську діяльність, застосовувати заходи впливу до порушників банківського законодавства. Доказано, що діяльність Національного банку України є насамперед публічною, її сутність полягає в тому, що це є фінансова діяльність, яка регулюється фінансово-правовими нормами щодо формування та проведення грошово-кредитної і валютної політики в державі.

Проаналізовано види міграції, їхню правову природу, а також причини виникнення. Проведено поділ міграції для кращого розуміння її правового регулювання на внутрішню, яка існує всередині Європейського Союзу між країнами-членами, та зовнішньою, між країнами членами ЄС та громадянами третіх держав. Виконано аналіз актів Європейського Союзу на предмет тлумачення поняття «працівник – мігрант». Виявлено, що термін «migrant-worker» може мати два варіанти перекладу, «працівник-мігрант» та «трудящий-мігрант», які є синонімічними. Дано визначення поняттю «працівник – мігрант», його елементів. Від­значено, яких осіб, відповідно до тлумачення Європейського Суду Справедливості, можна вважати працівниками мігрантами. Проаналізовано природу правового статусу працівни­ка-мігранта. Проведено класифікацію прав, які становлять правовий статус працівника- мігранта. Окрім того, проаналізовано винятки та обмеження, які стосуються застосування таких прав. Також зазначено про права та свободи сімей працівників-мігрантів, якими такі користуються у зв'язку зі своїм правовим статусом.Ключові слова: трудова міграція, працівник-мігрант, правовий статус, права особи, принципи правового статусу особи.International labour migration is becoming increasingly visible phenomenon in global economic processes.There are two main types of international labor migration: 1) international immigration migration; 2) international labor migration.Historically, immigration migration dominant first, that is, the movement of migrants across borders and change of residence permanently.International labour migration is a movement of the working population between states influenced by purely economic reasons. Unlike resettlement migration, it involves preserving connectivity of a worker with his homeland.There is no definition of employee in the basic treaties of the European Union. It derives from the meaning of Art. 1 Regulation 1612/68 and complemented in several judgments of the Court of the European Union, the so-called case law.Based on the content of Art. 1 Regulation 1612/68, migrant worker is a person who is legally employed and has citizenship of another state party.It is also necessary to mention that those who are not considered as employees under the EU law, and can not benefit from provisions of legal acts concerning the right to freedom of movement of workers. Firstly, these are the individuals whose work is so insignificant that can be seen only as utility, are not considered as employees.Secondly, there are people who arrived into the member country for the purpose of getting education.And thirdly, persons engaged in entrepreneurial activity (they are subject to provisions that reinforce the principle of freedom to provide services).Based on the foregoing considerations, the author also considers it possible to offer the following definition of «migrant worker»: a migrant worker is a person who holds the citizenship of an EU member state or a stateless person resident in the State, who arrived in that State for purpose to exercice the employment activities and has a proof for the its aspiration to work on the EU territory beyond the country of its origin(employment contract, civil contract) or proves the exsistence of the employment relations according to the legislation of the host country basis.The author researched main provisions and legal acts that regulate the free movement of migrant workers who are EU citizens and members of their immediate families (including people from non-EUmember states). The freedom of movement for workers equally applies to migrant workers and their families.The principal provisions of the Regulations № 1612/68 on equal treatment regarding the issues of the employment of the migrant workers in the European Union hase been studied separately. Migrant workers in the EU as compared to the employment relations in the host country cannot be discriminated in their right to compensation, participation in enterprise's management and production processes, promotion, access to the vocational education and other social benefits and rights upon release from the organization.Obtaining a residence permit is necessary for the migrant workers in the EU if they want to remain in the host country.The collective rights guaranteed to the migrant workers in the EU, they are entitled to the membership in trade unions, as the domestic workers are. They are also eligible for membership in the administration and management bodies of enterprises, institutions or organizations, representatives of employees in the company.In conclusion, the author notes that European Union law that the main special rights enjoyed by migrant workers in the EU are such rights as the right to free movement, membership in trade unions and the administration and management bodies of enterprises and organizations.Key words: labour migration, migrant employee, legal status, individual rights.

The dissertation is about of the legal status of holdings. In the work-reasoned conclusions about the concepts, types, purposes and functions of the holding company, the basic directions of improvement of the legislation regulating the status of holdings. Specific characteristics of the holding, the proposed definition of the holding carried out the division of the holdings on the species. The definition of the term «management of the holding», justified the introduction of the presumption of vicarious liability holding company for the liabilities of the corporate enterprise. Improved provisions on subsidiary economic and legal liability of holding company for the liabilities of the corporate enterprise. Further development of the provisions concerning the signs of the holding company as the participant of economic relations, division of holdings into types, directions of improvement of the legal framework regarding the status of the holding at the level of civil code of Ukraine, the Law «On holding companies in Ukraine» at the level of local normative acts. ; Диссертация посвящена разработке и обоснованию новых положений, направленных на совершенствование правового статуса холдингов и его участников. В первом разделе исследовано понятие и виды холдингов, правовая основа их статуса. Выявлены признаки холдингов, сделан вывод о возможности отнесения холдингов по организационно-правовой конструкции к современных хозяйственным системам, предложено авторское определение холдинга как участника хозяйственных отношений. Получили дальнейшее развитие положения о классификации холдингов по основаниям, которые имеют собственное правовое значение и/или обуславливают необходимость специального правового регулирования деятельности холдингов отдельных видов. Проанализированы нормативно-правовые акты, которые составляют правовую основу создания, функционирования и прекращения холдингов, в частности: нормы ХК и ГК Украины и других законодательных актов, которыми регулируются общие вопросы создания, деятельности и прекращения объединений предприятий и субъектов хозяйствования, отношения в сфере налогообложения, защиты экономической конкуренции, банкротства; специальные нормы ХК Украины и Закона Украины «О холдинговых компаниях в Украине» относительно статуса участников холдинга; локальные нормативно- правовые акты, принимаемые участниками холдинга. Это позволило предложить основные направления совершенствования правовой основы статуса холдингов на четырех уровнях и обосновать значимость для функционирования холдингов таких локальных документов как Положение об основных принципах организации и деятельности холдинга и договор между холдинговой компанией и корпоративными предприятиями. Второй раздел работы посвящен содержанию правового статуса холдингов. Рассмотрены вопросы создания и прекращения холдингов, на основании чего предложено считать моментом создания холдинга момент государственной регистрации холдинговой компании в Государственном реестре холдинговых компаний Украины, а моментом прекращения –ее исключение из этого реестра. Также обосновано, что кооперативы не могут выступать участниками холдинга, в связи с чем предложено исключить слово «паи» из определения холдинговой компании и ее корпоративного предприятия. Аргументировано предложение относительно исключения требования о создании холдинговой компании только в форме акционерного общества, конкретизированы способы и этапы создания холдинга, раскрыто их содержание. На основании анализа имущественных отношений в холдингах предложено имущественной основой деятельности холдинга считать все имущество, закрепленное за участниками холдинга на соответствующем праве. Также обосновано, что правомочия владения, пользования и распоряжения имуществом корпоративного предприятия осуществляются этим предприятием самостоятельно, однако принятие решений о реализации этих правомочий находится в ведении холдинговой компании. Обобщены модели управления имуществом холдинга. Дополнительно аргументировано наличие у холдингов частичной правосубъектности, которая выражается в том, что в определенных законом общественных отношениях, в которых принимают участие участники холдинга, права и обязанности приобретаются всеми участниками холдинга, а в других, преимущественно, холдинговой компанией. Также сделан вывод, что участие в холдинге обуславливает специфику правосубъектности его участников, в частности хозяйственная правосубъектность корпоративных предприятий ограничивается холдинговой компанией. В результате исследования вопроса управления в холдинге предложено определение этого понятия, конкретизировано, что управление в холдинге обеспечивается трехуровневой структурой, в которую входят органы управления корпоративного предприятия, исполнительные органы управления холдинговой компании и участники холдинговой компании. При этом дополнительно аргументировано, что холдинговая компания осуществляет управление хозяйственной деятельностью корпоративных предприятий, выполняя взятые на себя организационно-хозяйственные обязательства, перечень которых может быть конкретизирован путем заключения договора между этими субъектами или принятия соответствующего локального нормативно-правового акта. Конкретизировано, что холдинговая компания несет солидарную с корпоративными предприятиями ответственность по обязательствам последних в случаях, предусмотренных законом или договором. Усовершенствованы положения относительно оснований и условий субсидиарной хозяйственно- правовой ответственности холдинговой компании по обязательствам корпоративного предприятия, предложено введение презумпции субсидиарной ответственности холдинговой компании по обязательствам корпоративных предприятий. На основе новых теоретических положений подготовлены предложения по внесению изменений и дополнений в соответствующие нормативно-правовые акты. ; Дисертацію присвячено дослідженню правового статусу холдингів. У роботі уточнено ознаки холдингу і запропоновано його визначення як учасника господарських відносин, узагальнено поділ холдингів на види залежно від підстав, які мають власне правове значення та/або обумовлюють необхідність спеціального правового регулювання діяльності певних холдингів. Обґрунтовано пропозиції щодо визначення моменту створення і припинення холдингу, організаційно-правової форми холдингової компанії і корпоративних підприємств, запропоновано способи створення класичного холдингу, зроблено висновки щодо майнової основи діяльності холдингу. Додатково обґрунтовано наявність у холдингу часткової правосуб'єктності. Сформульовано визначення поняття управління у холдингу та обґрунтовано трирівневу структуру управління у ньому. Конкретизовано підстави та умови субсидіарної господарсько-правової відповідальності холдингової компанії за зобов'язаннями корпоративного підприємства, запропоновано ввести презумпцію субсидіарної відповідальності холдингової компанії за зобов'язаннями корпоративного підприємства. На основі отриманих результатів розроблено пропозиції щодо напрямів удосконалення правової основи статусу холдингу на рівнях ГК України, Закону «Про холдингові компанії в Україні», підзаконних та локальних нормативно-правових актів.

The article is devoted to the study of the rights and provider obligations in foreign countries, its responsibility for the placement of pirated content on the Internet. In today's world, the provider acts as a special subject of law, which allows users to access and the ability to place products on the Internet, including piracy. Given enough a full definition of the legal status of providers in the Ukrainian legislation, the importance of research experience in certain foreign countries with respect to the definition of rights and obligations of providers, as well as responsibility in the protection of copyright and related rights piracy on the Internet. ; Статья посвящена изучению прав и обязанностей провайдера в зарубежных странах, его ответственности за размещение пиратского контента в сети Интернет. В современном мире провайдер выступает специальным субъектом права, который предоставляет пользователям доступ и возможность размещать продукцию в сети Интернет, в том числе пиратскую. Учитывая недостаточно полное определение правового статуса провайдеров в законодательстве Украины, важное значение имеет исследование опыта отдельных зарубежных стран относительно определения прав и обязанностей провайдеров, а также ответственности в сфере защиты авторских и смежных прав от пиратства в сети Интернет. ; Статтю присвячено дослідженню прав та обов'язків провайдера в зарубіжних країнах, його відповідальності за розміщення піратського контенту в мережі Інтернет. У сучасному світі провайдер виступає спеціальним суб'єктом права, який надає користувачам доступ та можливість розміщувати продукцію в мережі Інтернет, у тому числі піратську. З огляду на недостатньо повне визначення правового статусу провайдерів у законодавстві України важливе значення має дослідження досвіду окремих зарубіжних країн щодо визначення прав та обов'язків провайдерів, а також відповідальності у сфері захисту авторських і суміжних прав від піратства в мережі Інтернет.