METHAPHYSICS OF DEATH PENALTY ; МЕТАФИЗИКА СМЕРТНОЙ КАЗНИ ; МЕТАФІЗИКА СМЕРТНОЇ КАРИ
Purpose. The paper studies the problem of death penalty justifiableness in terms of democratic society from the metaphysical viewpoint. Philosophical argumentation to justify death penalty is proposed as opposed to the common idea of inhuman and uncivilized nature of court practice of sentencing to death. The essence of the study is not to rehabilitate law-based murder but to explain dialectic relation of the degrees of moral responsibility of criminals and society nourishing evildoers. The author believes that refusal from death penalty under the pretence of rule of humanism is just a liberal façade, plausible excuse for defective moral state of the society which, rejecting its own guiltiness share as for current disregards of the law, does not grow but downgrades proper human dignity. Methodology. The author applies an approach of dialectic reflection being guided by the perception of unity, relativeness and complementarity of evil and good striving to determine efficient way of resolving their contradictions in the context of moral progress of the society. Originality. Proposing philosophic approach to a death penalty problem instead of legal one, the author is not going to discuss the role of horrification, control or cruelty of the measure of restraint; moreover, he does not consider the issue of its efficiency or inefficiency. The author also does not concern vexation of mind of a criminal sentenced to life imprisonment for "humanitarian" reasons. The purpose of the author is to demonstrate that aim of the punishment is to achieve justice which becomes spiritual challenge and moral recompense not only for the criminal but for the whole society. Conclusions. Crime is first of all a problem of a society; thus, criminal behaviour of certain individuals should only be considered through a prism of moral state of the whole community. Attitude to a death penalty is the problem of spirituality and its dramatic sophistication. The author thinks that moral standards exclude any sentimental interpretation of humanism and mercy. Humanism is the imperative requiring both personal and social responsibility for the things humiliated in a victim and human dignity downtrodden in a criminal. Law-breaker cannot be liquidated without judicial safeguards as a dangerous animal. Severe punishment of the society adequately compensates a murderer his/her human dignity. As the society is guilty partially in the existing criminality, it accepts the fact of cruel punishment applied to redress an injustice. ; Цель. Исследовать вопрос о допустимости смертной казни в демократическом обществе с метафизической точки зрения. В противоположность убеждению о негуманном и варварском характере судебной практики приговоренных к смерти предложить философскую аргументацию за смертный приговор. Смысл данного исследования не в реабилитации убийства на базе вроде бы устаревшего права, а в раскрытии внутренней диалектической взаимосвязи степени моральной ответственности преступников и общества, что порождает преступников. Автор настаивает, что отказ от смертной казни под прикрытием торжества гуманности – лишь либеральная видимость, благовидное прикрытие недостатков нравственного состояния общества, которое, отказываясь от своей части ответственности за существующие беззаконие, не возрастает, а, наоборот, уменьшается в человеческом достоинстве. Методология. Автор использует метод диалектической рефлексии, осознавая единство, относительность и дополнительность добра и зла и стремится определить продуктивный путь решения противоречий между ними в нравственном развитии общества. Научная новизна. Предлагая философский подход к проблеме допустимости смертной казни, автор не прибегает к обсуждению роли устрашения, сдерживания или жестокости этой меры наказания, а также не рассматривает вопрос о ее эффективности, или наоборот. Автор не касается темы душевных страданий преступников, что обречены на пожизненное лишение свободы с учетом «гуманных» соображений. Задача автора показать, что цель наказания – достижение справедливости, которая становится нравственным испытанием не только для преступников, но и для всего общества. Выводы. Преступность – это в первую очередь общественная проблема и только через призму духовного состояния общественного целого следует рассматривать уголовное поведение отдельный индивидов. Отношение к смертной казни – это вопрос духовности и ее драматического осложнения. Требование нравственности, к убеждению автора, включает сентиментальное толкование человечности и милосердия. Гуманность – это императив, который требует личной и общественной ответственности за приниженное в жертве и отброшенное в преступнике человеческое достоинство. Преступник не уничтожается как опасное животное без суда и следствия. В суровом наказании общество по адекватной цене возвращает убийце человеческое достоинство. С другой стороны, общество смиряется с суровой расплатой, к которой оно вынуждено прибегать, осуществляя справедливость, поскольку оно само несет долю вины в существующей преступности. ; Мета. Дослідити питання про припустимість смертної кари у демократичному суспільстві з метафізичної точки зору. На противагу переконанню про негуманний і варварський характер судової практики засудження на смерть запропонувати філософську аргументацію за смертний вирок. Сенс даного дослідження не у реабілітації вбивства на базі ні би то застарілого права, а в розкритті внутрішнього діалектичного взаємозв'язку ступенів моральної відповідальності злочинців і суспільства, що породжує злодіїв. Автор наполягає, що відмова від смертної кари під привидом торжества гуманності – лише ліберальна видимість, благовидне прикриття недоліків морального стану суспільства яке, відмовляючись від своєї частки відповідальності за існуючи беззаконня, не зростає, а навпаки принижується у людської гідності. Методологія. Автор використовує метод діалектичної рефлексії, усвідомлюючи єдність, відносність і додатковість добра і зла і прагне визначити продуктивний шлях вирішення суперечності між ними у моральному розвитку суспільства. Наукова новизна. Пропонуючи філософський підхід до проблеми припустимості смертної кари, автор не вдається до обговорення ролі страхання, стримування чи жорстокості цієї міри покарання, а також не розглядає питання про її ефективність, чи навпаки. Автор не торкається теми душевних страждань злодіїв, що приречені на довічне позбавлення волі з урахування «гуманних» міркувань. Завдання автора показати, що ціль покарання – досягнення справедливості, яка стає моральним випробуванням не тільки для злочинців, але і для всього суспільства. Висновки. Злочинність – це насамперед суспільна проблема і тільки крізь призму духовного стану суспільного цілого слід розглядати кримінальну поведінку окремих індивідів. Ставлення до смертної кари це питання духовності та її драматичного ускладнення. Вимога моральності, за переконанням автора, виключає сентиментальне тлумачення людяності і милосердя. Гуманність це імператив, що вимагає особистої і суспільної відповідальності за принижену у жертві і відкинуту у злодії людську гідність. Злодій не знищується як небезпечна тварина без суду і слідства. У суворому покаранні суспільство за адекватною ціною повертає вбивці людську гідність. З іншого боку суспільство примиряється з брутальною розплатою, до якої воно змушено удаватися, здійснюючи справедливість, оскільки воно само має частку вини у існуючої злочинності.
