THE ROLE OF GREAT BRITAIN IN THE PROCESS OF FORMATION OF RELATIONS EU–NATO: HISTORY AND MODERNITY ; РОЛЬ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ВІДНОСИНЄС–НАТО: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
The article presents the results of a study of the UK's involvement in the European Union–NATO relations process during 1990–2010s in the context of establishment the EU's Common Security and Defense Policy (CSDP). The methodology of the study was formed by a systematic approach, methods of historical analysis, historical-genetic, periodization, comparative-historical, etc. An interdisciplinary approach made it possible to use certain methods of other sciences, in particular, political science (institutional comparative analysis, event analysis), elements of political modeling and forecasting. It is stated that the British leadership has been in the position of preserving the integrity of the Atlantic co-operation system since the early 1990s. The UK's position as a staunch supporter of Atlanticism has become one of the decisive and at the same time controversial factors in the creation of the EU Security and Defense Council. Until the second half of the 1990s, British governments opposed the EU's provision of military and political resources and supported the WEU as a «European support» for NATO. The Blair government's consent to the transfer of WEU functions to the European Union opened the way for establishing a direct relationship between the union and the Alliance. The signing of the Berlin Plus Agreement with the European Union in 2002–2003 was one of the main elements of NATO's reform. The political and strategic crisis of NATO in the early 2000s reinforced the relevance of a purely European defense structure. However, the inability of the EU to deploy military resources, the resistance of the Atlanteans, led to a general failure of the autonomy of the CSDP. During the Cameron governments, London openly favored the formation of a NATO Response Force, rejecting the development of EU military resources. Although in the context of Russia's aggressive foreign policy, Europeans' attention has shifted from the EU's military capabilities to traditional Atlantic security structures, the strengthening of the Union's military mechanisms following Britain's exit has not been ruled out. The United Kingdom is directly involved in the strategic weakness of the EU as a subject of the European and world security system, in a NATO-dependent operational and resource plan. At the same time, Brexit can complicate the task of unifying security, weakening the difficult EU–NATO relationship.Key words: Great Britain; EU; NATO; Common Security and Defense Policy; USA. ; Представлено результати досліження участі Великої Британії у процесі становленя відносин між Європейським Союзом і НАТО упродовж 1990–2010-х років у контексті становлення Спільної політики безпеки та оборони ЄС. Методологію дослідження сформували системний підхід, методи історичного аналізу, історико-генетичний, періодизації, порівняльно-історичний тощо. Міждисциплінарний підхід дає змогу використати окремі методи інших наук, зокрема, політології (інституційно-порівняльний аналіз, івент-аналіз), елементи політичного моделювання і прогнозування. З'ясовано, що британське керівництво з початку 1990-х років перебувало на позиціях збереження цілісності системи атлантичної співпраці. Позиція Великої Британії як вірного прихильника атлантизму стала одним з вирішальних і водночас суперечливих чинників становлення СПБО ЄС. Британські уряди до другої половини 1990-х років виступали проти надання ЄС військово-політичних ресурсів і підтримували ЗЄС як «європейську опору» НАТО. Згода уряду Т. Блера на передачу функцій ЗЄС Європейському Союзу відкрила шлях для налагодження прямих відносин між об'єднанням та Альянсом. Підписання угод «Берлін плюс» з Європейським Союзом упродовж 2002–2003 рр. стало одним з головних елементів реформування НАТО. Політична і стратегічна криза НАТО початку 2000-х років посилила актуальність створення суто європейських оборонних структур. Однак нездатність ЄС сформувати військові ресурси, спротив «атлантистів» (насамперед Великої Британії) спричинили загальну невдачу автономізації СПБО. У період урядів Д. Кемерона Лондон відверто надав перевагу формуванню Сил реагування НАТО, відкидаючи розвиток військових ресурсів ЄС. Хоча в умовах агресивної зовнішньої політики Росії увага європейців зміщена з військових можливостей ЄС до традиційних атлантичних структур безпеки, не виключене зміцнення військових механізмів Союзу внаслідок виходу Британії. Королівство напряму причетне до стратегічної слабкості ЄС як суб'єкта системи європейської і світової безпеки, в оперативному і ресурсному плані залежного від НАТО. Водночас «Brexit» може ускладнити завдання об'єднання у сфері безпеки, послабити непрості стосунки ЄС і НАТО.Ключові слова: Велика Британія; ЄС; НАТО; Спільна політика безпеки та оборони; США.