Search results

У статті визначено новітню роль та значення вітчизняної культурної дипломатії як складової державної політики у сфері культури на сучасному етапі українського державотворення і надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Розглянуто культурну дипломатію як один із найважливіших сучасних інструментів «м'якої сили» держав на міжнародній арені. Розкрито моделі культурної дипломатії та описано сучасну вітчизняну модель. Визначено недоліки у діяльності українських культурно-інформаційних центрів за кордоном. Зазначено низку практичних задач які мають розв'язати суб'єкти вітчизняної культурної дипломатії. Проаналізовано діяльність Міністерства закордонних справ України як одного із головних суб'єктів здійснення вітчизняної культурної дипломатії та надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Здійснено аналіз контенту та інформаційного наповнення офіційних вебсайтів дипломатичних представництв і консульських установ України та надано практичні рекомендації щодо їх покращення. Визначено чинники, під впливом яких формується сприйняття держави європейською спільнотою. Визначено сильні та слабкі сторони української культурної дипломатії у контексті взаємодії з Європейським Союзом. Зазначено можливості культурної дипломатії України які полягають у розвитку мережі Українських інститутів за кордоном, інформуванні про економічний, інтелектуальний та культурний потенціал країни та формуванні лояльних іноземних експертних груп, залученні українських та закордонних меценатів та благодійників, проведенні культурно-мистецьких заходів європейського рівня в Україні. Визначено пріоритети якими має керуватися Україна під час культурної взаємодії із країнами-членами Європейського Союзу. Окреслено основні складові оновленої стратегії культурної дипломатії України в Європейському Союзі.

У статті подано теоретичний огляд основних засад цифрової трансформації музеїв та практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури в Україні в контексті сучасних викликів і можливостей. Обґрунтовано актуальність даного дослідження. Проаналізовано новітні наукові вітчизняні та зарубіжні дослідження та публікації. Розкрито фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв. Подано загальне визначення сучасної концепції цифрової трансформації. Описано найпоширеніші цифрові технології та специфіку їх застосування в музеях. Автор аналізує сучасні виклики та можливості цифрової трансформації музеїв. Визначено роль і значення держави в цифровій трансформації музеїв. Виявлено вплив державної політики у сфері культури на цифрову трансформацію музеїв. Проаналізовано вітчизняне законодавство щодо цифрової трансформації музеїв в Україні. Розглянуто механізми реалізації державної політики цифрової трансформації музеїв України та проаналізовано їх практичну реалізацію, визначено основні виклики та проблеми. Визначено перспективи розвитку цифрової трансформації музеїв в Україні. Проведено аналіз потенційних перешкод і викликів, які можуть виникнути в процесі цифрової трансформації музеїв України, та запропоновано заходи щодо їх мінімізації. Надано рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури та її впливу на цифрову трансформацію музеїв України. У контексті даного дослідження визначено перспективні напрямки подальших теоретичних і практичних досліджень. Таким чином, у статті теоретично розглядаються фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв та пропонуються практичні рекомендації щодо вдосконалення національної державної політики у сфері культури в контексті сучасних викликів і можливостей.

У статті здійснено теоретико-методологічне переосмислення ролі та значення освітньої складової державної політики у сфері культури в умовах інноваційного розвитку суспільства та надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Визначено та обґрунтовано що державна політика у сфері культури та її освітня складова сприяють якісному розвитку головного ресурсу держави – людського потенціалу. Розкрито роль та значення культурологічного аспекту освіти і запропоновано під ним розуміти цілеспрямований процес виховання та навчання, що спирається на трансляцію та відтворення цінностей культури, створених у процесі духовної, інтелектуальної, творчої діяльності людей та що відповідають цілям самореалізації людини та суспільства. Здійснено аналіз Закону України «Про культуру», за результатом якого визначено що його вплив поширюється на всі суспільні сфери та види і структури державної діяльності, зокрема і на галузь освіти. Розглянуто тріаду основних функцій (економічну, соціальну, культурну), які виконує освіта як соціальний інститут та визначено їх взаємозв'язок між собою. Обґрунтовано, що головною стратегічною метою державної політики у сфері культури у галузі освіти має стати формування духовних (освітніх, моральних, естетичних, художніх та ін.) якостей особистості здобувачів освіти, організація і безпосереднє проведення системної культурно-освітньої та виховної роботи з ними. Зроблено висновок що пріоритетним завданням державної політики у сфері культури у галузі освіти має постати сприяння гуманістичній спрямованості усіх видів освітньої та виховної діяльності. Доведено тезу відносно того, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства перед державною політикою у сфері культури у галузі освіти постають принципово нові завдання підготовки здобувачів освіти, зокрема – підготовки здобувачів вищої освіти (розкрито їх суть та запропоновано рекомендації щодо основних напрямів їх реалізації). Визначено основні тенденції якими характеризується сучасна державна політика у сфері культури у галузі освіти: віртуалізація; персоналізація; керована ініціативність; практична користь і короткостроковість. Описано трансформацію освітньої складової державної політики у сфері культури та закладів вищої освіти культурно-мистецького профілю в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.