Мета статті — дослідити мову як інструмент культурної дипломатії України, як чинник національного брендингу нашої держави з огляду на військову агресію рф та засіб популяризації національного іміджу «незламності» українського суспільства; обґрунтувати феномен поширення та масового вивчення української мови у світі в 2022 році. Результати дослідження показують, що в сучасному світі міжнародний діалог та міжнародна взаємодія спираються на публічну дипломатію — важливу частину стратегічних комунікацій держави. До початку російського вторгнення у 2014 році міжнародний імідж та репутація України у світі формувалися під впливом різних чинників, на які значно впливав факт минулого перебування нашої країни у складі Радянського Союзу, пережитки якого сприяли формуванню викривлених та хибних уявлень про державу в певних регіонах світу. Проте саме ці обставини наштовхнули офіційну владу на пошуки ефективного інструментарію у сфері «м'якої сили», нового засобу промоції України за кордоном — впізнаваності країни та її культурного розмаїття. А початок «денацифікації» України наприкінці лютого 2022 року, як спроба рф зупинити незворотні культурні зміни, зворотно від своєї мети став рушійним поштовхом піднесення української мови та каталізатором культурних змін, які не лише зміцнили українську національну ідентичність та посилили стійкість українського населення, але й популяризували українську мову в міжнародній спільноті. Наукова новизна полягає в дослідженні «української мови» як потужного бренд-утворюючого чинника національного брендингу України в умовах військової агресії рф, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що мова є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, стає потужним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Ставши світовим брендом 2022 року — символом «стійкості й нескореності», українська мова набула надзвичайної популярності за показниками вивчення у світі серед представників міжнародної спільноти.
Мета статті — вивчення лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. З урахуванням соціальної та культурної специфіки міжкультурної комунікації та її посередників, для досягнення мети дослідження необхідним є дослідити концепт «культурного трансферу», взаємозв'язок культури та мови в контексті міжкультурної комунікації та пізнання, взаємодію культури й перекладу у збагаченні вихідної та приймаючої культури, а також перекладацький процес як механізм реалізації лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів як вивчення, аналіз та узагальнення з метою розкриття поняття «культурний трансфер», з'ясування культурних та мовних аспектів міжкультурної комунікації, визначення перекладу як інструменту лінгвокультурного трансферу при передачі інформації в контексті взаємодії культур. Наукова новизна роботи ґрунтується на соціокультурній специфіці лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації, яка реалізується засобами перекладу як виду діяльності, що сприяє культурному збагаченню та культурній взаємодії. Висновки. Культурний трансфер — це взаємодія культур, що виникає як наслідок відмінностей між ними. Через особливості історичного розвитку певної країни та своєрідність її мовних та словесних традицій, ця взаємодія культур у формі міжкультурного діалогу стає можливою за умов адаптації культурних цінностей культурою, що приймає, та/чи входження елементів цієї культури до вихідної культури. Своєю чергою, лінгвокультурний трансфер — це чинник, що впливає на глибинні структури мови приймаючої культури, а саме на її концептуальні структури. Завдяки цьому концептуальна сфера культури- реципієнта збагачується, сприяючи кращому розумінню характеристик вихідної культури. Отже, в процесі передачі мовно-культурної інформації, лінгвокультурний трансфер стає ключем до встановлення міжкультурних контактів та міжкультурної взаємодії, кінцевим результатом яких є взаємозбагачення як вихідної, так і приймаючої культури.
The purpose of the study is to clarify the role of culture as a tool for nation branding development, as well as national brand's building and promoting within the global context of the national discourse. To reach the aim of the research, there was carried out the systematisation of the "nation branding" and "nation brand" concepts, as well as the analysis of theoretical and practical aspects of both nation and cultural brand and image of the country in the context of international cooperation. The research methodology consists in using general methods of empirical and theoretical research based on analysis, synthesis and concretisation. It is to analyse and summarise the results to reveal the "culture" factor's importance in the nation branding development as an externally oriented phenomenon, in the context of international interaction providing information about what the country is. The scientific novelty of the study is to clarify the cultural constituent's role in the process of the nation branding development in the context of the "State policy in the field of nation branding"; with the carrying out the analysis of the "culture and heritage" component as a criterion influencing the "Nation Brands" world reputation indexing; looked into the strategies for the Ukrainian culture development as an axis of building a nation brand and international image of Ukraine in the context of cultural diplomacy and intercultural dialogue; with paying attention to the content of the "Study of Ukraine's perception abroad" results as an indicator of the world awareness of Ukrainian culture in the nation branding context. The conclusions point out that today in the system of international cooperation, culture: cultural heritage, cultural diversity and cultural potential of the country — is gaining importance as a tool for building a national brand and is the most effective means of creating a country/state's positive international image in the long run. A successful nation branding allows increasing the level of the state's political influence in the international arena and strengthening international ties, etc. ; Цель исследования — определить роль культуры как инструмента построения национального брендинга, а также развития и продвижения национального бренда в глобальном контексте национального дискурса. Для достижения поставленной цели проведена систематизация понятий «национальный брендинг» и «национальный бренд», а также анализ теоретических и практических аспектов формирования как национального, так и культурного бренда и имиджа страны в контексте реализации международного взаимодействия. Методология исследования заключается в использовании общих методов эмпирических и теоретических исследований, которые базируются на анализе, синтезе и конкретизации, и содержатся в анализе и обобщении полученных результатов с целью раскрытия значения фактора «культура» в формировании национального брендинга государства как внешне ориентированного феномена, что в условиях международного взаимодействия предоставляет информацию о том, какой является страна. Научная новизна состоит в определении роли культурной компоненты формирования брендинга государства в контексте «Государственной политики в сфере национального брендинга», анализе составляющей «культура и наследие» как критерия, влияющего на формирование мирового репутационного рейтинга «Nation Brands», а также рассмотрении «Долгосрочной стратегии развития украинской культуры» как оси формирования национального бренда и международного имиджа Украины в контексте развития культурной дипломатии и реализации межкультурного диалога. Обращено внимание на результаты «Исследования восприятия Украины за рубежом» как показателя мировой осведомленности об украинской культуре в аспекте национального брендинга. В выводах отмечается, что сегодня в системе международного взаимодействия культура — культурное наследие, культурное многообразие и культурный потенциал страны, — приобретает всё большое значение, а именно становится инструментом формирования национального бренда и является наиболее эффективным средством создания положительного международного имиджа страны в долгосрочной перспективе. Успешное построение брендинга государства позволяет повысить уровень его политического влияния на международной арене, укрепить международные связи и т. п. ; Мета дослідження полягає у з'ясуванні ролі культури як інструменту побудування національного брендингу, а також розвитку та просування національного бренду в глобальному контексті національного дискурсу, задля чого проведено систематизацію понять «національний брендинг» і «національний бренд», а також аналіз теоретичних та практичних аспектів формування як національного, так і культурного бренду та іміджу країни в контексті реалізації міжнародної взаємодії. Методологія дослідження полягає у використанні загальних методів емпіричних і теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі та конкретизації, і зводяться до розгляду та узагальнення отриманих результатів із метою розкриття значення фактора «культура» у формуванні національного брендингу держави як зовнішньо орієнтованого феномену, що в умовах міжнародної взаємодії надає інформацію про те, якою є країна. Наукова новизна дослідження полягає у з'ясуванні ролі культурної компоненти формування брендингу держави в контексті «Державної політики у сфері національного брендингу», аналізі складової «культура та спадщина» як критерію, що впливає на формування світового репутаційного рейтингу «Nation Brands», а також розгляді «Довгострокової стратегії розвитку української культури» як вісі побудування національного бренду та міжнародного іміджу України в контексті розвитку культурної дипломатії та реалізації міжкультурного діалогу. Звернено увагу на результати «Дослідження сприйняття України за кордоном» як показника світової обізнаності про українську культуру в аспекті національного брендування. У висновках зазначається, що сьогодні в системі міжнародної взаємодії культура — культурна спадщина, культурне різноманіття та культурний потенціал країни — набуває великого значення саме як інструмент формування національного бренду та є найбільш ефективним засобом створення позитивного міжнародного іміджу країни у довгостроковій перспективі. Успішний брендинг держави дозволяє підвищити рівень її політичного впливу на міжнародній арені, зміцнити міжнародні зв'язки тощо.
The purpose of the study is to clarify the role of culture as a tool for nation branding development, as well as national brand's building and promoting within the global context of the national discourse. To reach the aim of the research, there was carried out the systematisation of the "nation branding" and "nation brand" concepts, as well as the analysis of theoretical and practical aspects of both nation and cultural brand and image of the country in the context of international cooperation. The research methodology consists in using general methods of empirical and theoretical research based on analysis, synthesis and concretisation. It is to analyse and summarise the results to reveal the "culture" factor's importance in the nation branding development as an externally oriented phenomenon, in the context of international interaction providing information about what the country is. The scientific novelty of the study is to clarify the cultural constituent's role in the process of the nation branding development in the context of the "State policy in the field of nation branding"; with the carrying out the analysis of the "culture and heritage" component as a criterion influencing the "Nation Brands" world reputation indexing; looked into the strategies for the Ukrainian culture development as an axis of building a nation brand and international image of Ukraine in the context of cultural diplomacy and intercultural dialogue; with paying attention to the content of the "Study of Ukraine's perception abroad" results as an indicator of the world awareness of Ukrainian culture in the nation branding context. The conclusions point out that today in the system of international cooperation, culture: cultural heritage, cultural diversity and cultural potential of the country — is gaining importance as a tool for building a national brand and is the most effective means of creating a country/state's positive international image in the long run. A successful nation branding allows increasing the level of the state's political influence in the international arena and strengthening international ties, etc. ; Цель исследования — определить роль культуры как инструмента построения национального брендинга, а также развития и продвижения национального бренда в глобальном контексте национального дискурса. Для достижения поставленной цели проведена систематизация понятий «национальный брендинг» и «национальный бренд», а также анализ теоретических и практических аспектов формирования как национального, так и культурного бренда и имиджа страны в контексте реализации международного взаимодействия. Методология исследования заключается в использовании общих методов эмпирических и теоретических исследований, которые базируются на анализе, синтезе и конкретизации, и содержатся в анализе и обобщении полученных результатов с целью раскрытия значения фактора «культура» в формировании национального брендинга государства как внешне ориентированного феномена, что в условиях международного взаимодействия предоставляет информацию о том, какой является страна. Научная новизна состоит в определении роли культурной компоненты формирования брендинга государства в контексте «Государственной политики в сфере национального брендинга», анализе составляющей «культура и наследие» как критерия, влияющего на формирование мирового репутационного рейтинга «Nation Brands», а также рассмотрении «Долгосрочной стратегии развития украинской культуры» как оси формирования национального бренда и международного имиджа Украины в контексте развития культурной дипломатии и реализации межкультурного диалога. Обращено внимание на результаты «Исследования восприятия Украины за рубежом» как показателя мировой осведомленности об украинской культуре в аспекте национального брендинга. В выводах отмечается, что сегодня в системе международного взаимодействия культура — культурное наследие, культурное многообразие и культурный потенциал страны, — приобретает всё большое значение, а именно становится инструментом формирования национального бренда и является наиболее эффективным средством создания положительного международного имиджа страны в долгосрочной перспективе. Успешное построение брендинга государства позволяет повысить уровень его политического влияния на международной арене, укрепить международные связи и т. п. ; Мета дослідження полягає у з'ясуванні ролі культури як інструменту побудування національного брендингу, а також розвитку та просування національного бренду в глобальному контексті національного дискурсу, задля чого проведено систематизацію понять «національний брендинг» і «національний бренд», а також аналіз теоретичних та практичних аспектів формування як національного, так і культурного бренду та іміджу країни в контексті реалізації міжнародної взаємодії. Методологія дослідження полягає у використанні загальних методів емпіричних і теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі та конкретизації, і зводяться до розгляду та узагальнення отриманих результатів із метою розкриття значення фактора «культура» у формуванні національного брендингу держави як зовнішньо орієнтованого феномену, що в умовах міжнародної взаємодії надає інформацію про те, якою є країна. Наукова новизна дослідження полягає у з'ясуванні ролі культурної компоненти формування брендингу держави в контексті «Державної політики у сфері національного брендингу», аналізі складової «культура та спадщина» як критерію, що впливає на формування світового репутаційного рейтингу «Nation Brands», а також розгляді «Довгострокової стратегії розвитку української культури» як вісі побудування національного бренду та міжнародного іміджу України в контексті розвитку культурної дипломатії та реалізації міжкультурного діалогу. Звернено увагу на результати «Дослідження сприйняття України за кордоном» як показника світової обізнаності про українську культуру в аспекті національного брендування. У висновках зазначається, що сьогодні в системі міжнародної взаємодії культура — культурна спадщина, культурне різноманіття та культурний потенціал країни — набуває великого значення саме як інструмент формування національного бренду та є найбільш ефективним засобом створення позитивного міжнародного іміджу країни у довгостроковій перспективі. Успішний брендинг держави дозволяє підвищити рівень її політичного впливу на міжнародній арені, зміцнити міжнародні зв'язки тощо.
International processes and phenomena transformation, political processes modernization, globalization of all public life, the priority of foreign policy activities to promote both Ukraine and other countries' interests in the world, and the innovativeness of the international interaction tools determine the actualization of the study of the international specialists' of skills and knowledge of foreign language communication and translation importance, aimed at ensuring international interaction and the formation of long-term formal and informal ties between government institutions, international actors, diplomatic institutions and political leaders in order to implement political, economic, security, cultural, social and humanitarian initiatives and projects, as well as to improve the management processes of institutions, both internal and external coordination, improving the state's image in the international arena. The purpose of the article is to study the role of foreign language communication and translation skills and their importance in implementing foreign policy. The research methodology is complex. It is determined by the specifics of the subject of research, its purpose and objectives, as well as an interdisciplinary approach to the research problem. The study concluded that the professional activities of international relations specialists, diplomats, and international actors are a field of international communication, including policies, problems and events of public and state life, and languages spoken in different countries require solutions to bridge the linguistic gap, arising in the implementation of external international relations. ; Трансформация международных процессов и явлений, модернизационные политические процессы, глобализация всей общественной жизни, приоритетность внешнеполитической деятельности для продвижения интересов как Украины, так и других государств в мире, инновационность инструментария международного взаимодействия обусловливают актуализацию изучения значения умений и навыков иноязычной коммуникации и перевода специалистов-международников, направленные на обеспечение международного взаимодействия и формирование длительных формальных и неформальных связей между правительственными институтами, международными актерами, дипломатическими учреждениями и политическими лидерами с целью реализации политических, экономических, безопасности, культурных, социальных и гуманитарных инициатив и проектов, а также с целью усовершенствования процессов управления учреждениями как внутренней, так и внешней координации, улучшение имиджа стран на международной арене. Цель статьи заключается в исследовании роли иноязычной коммуникации и перевода, а так же и их значение в реализации и осуществлении внешнеполитической деятельности. Методология исследования является комплексной и определяется спецификой предмета исследования, его целью и задачами, а также междисциплинарным подходом к исследуемой проблеме. В результате исследования сделаны выводы, что профессиональная деятельность специалистов по международным отношениям, дипломатов, международных акторов является сферой международной коммуникации, включая политику, проблемы и события общественной и государственной жизни, а языки, на которых говорят в разных странах, требуют решений для преодоления лингвистического разрыва, возникающие при осуществлении внешних международных отношений. ; Трансформація міжнародних процесів і явищ, модернізаційні політичні процеси, глобалізація всього суспільного життя, пріоритетність зовнішньополітичної діяльності задля просування інтересів як України, так і інших держав у світі, інноваційність інструментарію міжнародної взаємодії обумовлюють актуалізацію вивчення значення умінь і навичок іншомовної комунікації та перекладу фахівців-міжнародників, що спрямовані на забезпечення міжнародної взаємодії та формування тривалих формальних і неформальних зв'язків між урядовими інститутами, міжнародними акторами, дипломатичними установами й політичними лідерами з метою реалізації політичних, економічних, безпекових, культурних, соціальних і гуманітарних ініціатив і проєктів, а також з метою удосконалення процесів управління установами як внутрішньої, так і зовнішньої координації, покращення іміджу країн на міжнародній арені. Мета статті полягає у дослідженні ролі вмінь здійснення іншомовної комунікації та перекладу, їх значення у реалізації та здійсненні зовнішньополітичної діяльності. Методологія дослідження є комплексною і визначається специфікою предмета дослідження, його метою і завданнями, а також міждисциплінарним підходом до визначеної проблеми. У результаті зроблено висновки, що професійна діяльність фахівців з міжнародних відносин, дипломатів, міжнародних акторів є сферою міжнародної комунікації, що включає політику, проблеми та події суспільного і державного життя, а мови, якими розмовляють в різних країнах, вимагають рішень для подолання лінгвістичного розриву.
International processes and phenomena transformation, political processes modernization, globalization of all public life, the priority of foreign policy activities to promote both Ukraine and other countries' interests in the world, and the innovativeness of the international interaction tools determine the actualization of the study of the international specialists' of skills and knowledge of foreign language communication and translation importance, aimed at ensuring international interaction and the formation of long-term formal and informal ties between government institutions, international actors, diplomatic institutions and political leaders in order to implement political, economic, security, cultural, social and humanitarian initiatives and projects, as well as to improve the management processes of institutions, both internal and external coordination, improving the state's image in the international arena. The purpose of the article is to study the role of foreign language communication and translation skills and their importance in implementing foreign policy. The research methodology is complex. It is determined by the specifics of the subject of research, its purpose and objectives, as well as an interdisciplinary approach to the research problem. The study concluded that the professional activities of international relations specialists, diplomats, and international actors are a field of international communication, including policies, problems and events of public and state life, and languages spoken in different countries require solutions to bridge the linguistic gap, arising in the implementation of external international relations. ; Трансформация международных процессов и явлений, модернизационные политические процессы, глобализация всей общественной жизни, приоритетность внешнеполитической деятельности для продвижения интересов как Украины, так и других государств в мире, инновационность инструментария международного взаимодействия обусловливают актуализацию изучения значения умений и навыков иноязычной коммуникации и перевода специалистов-международников, направленные на обеспечение международного взаимодействия и формирование длительных формальных и неформальных связей между правительственными институтами, международными актерами, дипломатическими учреждениями и политическими лидерами с целью реализации политических, экономических, безопасности, культурных, социальных и гуманитарных инициатив и проектов, а также с целью усовершенствования процессов управления учреждениями как внутренней, так и внешней координации, улучшение имиджа стран на международной арене. Цель статьи заключается в исследовании роли иноязычной коммуникации и перевода, а так же и их значение в реализации и осуществлении внешнеполитической деятельности. Методология исследования является комплексной и определяется спецификой предмета исследования, его целью и задачами, а также междисциплинарным подходом к исследуемой проблеме. В результате исследования сделаны выводы, что профессиональная деятельность специалистов по международным отношениям, дипломатов, международных акторов является сферой международной коммуникации, включая политику, проблемы и события общественной и государственной жизни, а языки, на которых говорят в разных странах, требуют решений для преодоления лингвистического разрыва, возникающие при осуществлении внешних международных отношений. ; Трансформація міжнародних процесів і явищ, модернізаційні політичні процеси, глобалізація всього суспільного життя, пріоритетність зовнішньополітичної діяльності задля просування інтересів як України, так і інших держав у світі, інноваційність інструментарію міжнародної взаємодії обумовлюють актуалізацію вивчення значення умінь і навичок іншомовної комунікації та перекладу фахівців-міжнародників, що спрямовані на забезпечення міжнародної взаємодії та формування тривалих формальних і неформальних зв'язків між урядовими інститутами, міжнародними акторами, дипломатичними установами й політичними лідерами з метою реалізації політичних, економічних, безпекових, культурних, соціальних і гуманітарних ініціатив і проєктів, а також з метою удосконалення процесів управління установами як внутрішньої, так і зовнішньої координації, покращення іміджу країн на міжнародній арені. Мета статті полягає у дослідженні ролі вмінь здійснення іншомовної комунікації та перекладу, їх значення у реалізації та здійсненні зовнішньополітичної діяльності. Методологія дослідження є комплексною і визначається специфікою предмета дослідження, його метою і завданнями, а також міждисциплінарним підходом до визначеної проблеми. У результаті зроблено висновки, що професійна діяльність фахівців з міжнародних відносин, дипломатів, міжнародних акторів є сферою міжнародної комунікації, що включає політику, проблеми та події суспільного і державного життя, а мови, якими розмовляють в різних країнах, вимагають рішень для подолання лінгвістичного розриву.
International processes and phenomena transformation, political processes modernization, globalization of all public life, the priority of foreign policy activities to promote both Ukraine and other countries' interests in the world, and the innovativeness of the international interaction tools determine the actualization of the study of the international specialists' of skills and knowledge of foreign language communication and translation importance, aimed at ensuring international interaction and the formation of long-term formal and informal ties between government institutions, international actors, diplomatic institutions and political leaders in order to implement political, economic, security, cultural, social and humanitarian initiatives and projects, as well as to improve the management processes of institutions, both internal and external coordination, improving the state's image in the international arena. The purpose of the article is to study the role of foreign language communication and translation skills and their importance in implementing foreign policy. The research methodology is complex. It is determined by the specifics of the subject of research, its purpose and objectives, as well as an interdisciplinary approach to the research problem. The study concluded that the professional activities of international relations specialists, diplomats, and international actors are a field of international communication, including policies, problems and events of public and state life, and languages spoken in different countries require solutions to bridge the linguistic gap, arising in the implementation of external international relations. ; Трансформация международных процессов и явлений, модернизационные политические процессы, глобализация всей общественной жизни, приоритетность внешнеполитической деятельности для продвижения интересов как Украины, так и других государств в мире, инновационность инструментария международного взаимодействия обусловливают актуализацию изучения значения умений и навыков иноязычной коммуникации и перевода специалистов-международников, направленные на обеспечение международного взаимодействия и формирование длительных формальных и неформальных связей между правительственными институтами, международными актерами, дипломатическими учреждениями и политическими лидерами с целью реализации политических, экономических, безопасности, культурных, социальных и гуманитарных инициатив и проектов, а также с целью усовершенствования процессов управления учреждениями как внутренней, так и внешней координации, улучшение имиджа стран на международной арене. Цель статьи заключается в исследовании роли иноязычной коммуникации и перевода, а так же и их значение в реализации и осуществлении внешнеполитической деятельности. Методология исследования является комплексной и определяется спецификой предмета исследования, его целью и задачами, а также междисциплинарным подходом к исследуемой проблеме. В результате исследования сделаны выводы, что профессиональная деятельность специалистов по международным отношениям, дипломатов, международных акторов является сферой международной коммуникации, включая политику, проблемы и события общественной и государственной жизни, а языки, на которых говорят в разных странах, требуют решений для преодоления лингвистического разрыва, возникающие при осуществлении внешних международных отношений. ; Трансформація міжнародних процесів і явищ, модернізаційні політичні процеси, глобалізація всього суспільного життя, пріоритетність зовнішньополітичної діяльності задля просування інтересів як України, так і інших держав у світі, інноваційність інструментарію міжнародної взаємодії обумовлюють актуалізацію вивчення значення умінь і навичок іншомовної комунікації та перекладу фахівців-міжнародників, що спрямовані на забезпечення міжнародної взаємодії та формування тривалих формальних і неформальних зв'язків між урядовими інститутами, міжнародними акторами, дипломатичними установами й політичними лідерами з метою реалізації політичних, економічних, безпекових, культурних, соціальних і гуманітарних ініціатив і проєктів, а також з метою удосконалення процесів управління установами як внутрішньої, так і зовнішньої координації, покращення іміджу країн на міжнародній арені. Мета статті полягає у дослідженні ролі вмінь здійснення іншомовної комунікації та перекладу, їх значення у реалізації та здійсненні зовнішньополітичної діяльності. Методологія дослідження є комплексною і визначається специфікою предмета дослідження, його метою і завданнями, а також міждисциплінарним підходом до визначеної проблеми. У результаті зроблено висновки, що професійна діяльність фахівців з міжнародних відносин, дипломатів, міжнародних акторів є сферою міжнародної комунікації, що включає політику, проблеми та події суспільного і державного життя, а мови, якими розмовляють в різних країнах, вимагають рішень для подолання лінгвістичного розриву.
Мета роботи полягає в історично-еволюційному аналізі становлення красномовства в Україні як «науки переконання» або «науки пошуку шляхів переконання», а також проблеми формування як комунікативної, так загальної культури особистості. На сучасному етапі розвитку українського суспільства важливе місце належить комунікативній культурі людини, тобто кожен індивід володіє особистими якостями, вміннями та навичками, які забезпечують йому досягнення цілей у міжособистісній взаємодії з іншими, дозволяючи формуватися конструктивному спілкуванню, орієнтуючись на успіх як у професійній, так і у повсякденній діяльності, пристосовуючись до нової системи стосунків у сучасному світі, прагнучи самовдосконалення та самореалізації. Методологія дослідження. З метою висвітлення поняття «мовної культури» на етапах становлення науки про красномовство, з'ясуванні ролі комунікативної культури особистості в сучасному світі, було використано наступні методи наукового дослідження, а саме: синтез, аналіз та узагальнення. Наукова новизна полягає у розкритті концепції комунікативної культури особистості як прояву мистецтва красномовства як на сучасному, так і на історичному етапі існування та становлення суспільства, а також як складової культури загалом. Висновки. З'ясовано, що мистецтво красномовства є універсальним, а здатність до мовлення – складовою загальної культури людини, її досягненням. Слово – це засіб спілкування між людьми, спосіб обміну інформацією, інструмент впливу на свідомість та дії іншої людини. З часів Київської Русі українське мистецтво красномовства заклало основи сучасної комунікативної культури. У свою чергу, комунікативна культура спирається як на загальну, так і на мовну культуру особистості, що є показником високого рівня ії розвитку, що виражено в системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності та поведінки.
Мета статті — обґрунтувати поняття «гастрономічний туризм» в контексті реалізації публічної дипломатії України, а саме її кулінарної складової, як інструменту побудови культурного брендингу задля позиціонування і покращення сприйняття країни на міжнародній арені шляхом презентацій української кухні, українського вина та інших заходів для просування кулінарної спадщини, культурного й історичного різноманіття. Методологічною основою дослідження є удосконалення підходів щодо культурного брендингу України на міжнародній арені шляхом планування розвитку «гастрономічного туризму» не лише як туристичної атракції, а як інструменту реалізації стратегії публічної дипломатії. Використано загальні методи емпіричних та теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі, конкретизації та подальшому узагальнені отриманих результатів з метою визначення ролі «гастрономічного туризму» як засобу формування національного брендингу в умовах реалізації стратегій публічної, зокрема кулінарної, дипломатії України. Наукова новизна полягає у дослідженні «гастрономічного туризму» як інструментарію побудування культурного брендингу України, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що гастрономічний туризм є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, виступає допоміжним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Вітчизняний гастрономічний туризм знаходиться у стадії розбудови, що зумовлює незначний рівень впізнання і обізнаності щодо української кулінарної культури, спадщини та різноманіття серед іноземців, у такий спосіб сповільнюючи реалізацію стратегій публічної дипломатії України.
The purpose of the article is to carry out a comparative analysis of the features of the use of martial arts on the theatre stage and in the cinema. The research methodology is based on historical, structural-analytical, comparative, and art studies approaches. The scientific novelty. Taking into account the world and domestic theatrical and cinematographic practices, the peculiarities of the use of martial arts in them are compared. Conclusions. The art of stage combat is based on military martial arts, which is confirmed by both literary primary sources and facts from the biographies of outstanding actors-performers of combat scenes in cinema. The technique of performing stage combat involves the use of techniques from different types of martial arts, however, in favour of creating more expressiveness and ensuring an increased level of safety for performers. The peculiarities of performing combat scenes in the theatre include limited space for combat techniques, due to the size of the stage; the dominance of the visual perception of the battle scene by the audience actually from a single angle – from the auditorium; since the scene of the battle in the performance, as a rule, takes a little time, performers are not required to perfectly perform a large list of techniques of stage combat; theatre actors usually have much more rehearsal time to stage a combat scene than movie actors; theatre actors do not have the right to do takes, that is, they have only one attempt to complete the task. During the production of combat scenes in the cinema, for the most part, there are no space restrictions, the scene can be shot from any angle, and if the combat trick fails, you can always shoot another take, in addition, the scene can be decorated with special effects and computer graphics. In cinema, an actor must have excellent physical training, be able to use a large number of different weapons, and have a wide range of martial arts skills, even though there are stuntmen who are able to perform what the actor cannot do. The popularity of an actor depends on the level of his performing skills and, in particular, his mastery of the art of stage combat. ; Цель исследования – осуществить сравнительный анализ особенностей использования боевых искусств на театральной сцене и в кинематографе. Методология исследования базируется на историческом, структурно-аналитическом, компаративном и искусствоведческом подходах. Новизна исследования. Исходя из мировой и отечественной сценической и кинематографической практик, осуществлен сравнительный анализ особенностей применения в них боевых искусств. Выводы. Искусство сценического боя в своей основе базируется на военных боевых искусствах, что подтверждается как литературными первоисточниками, так и фактами из биографий выдающихся актеров-исполнителей боевых сцен в кино. Техника исполнения сценического боя предполагает использование приемов из разных видов боевых искусств, однако в пользу создания большей выразительности и обеспечения повышенного уровня безопасности для исполнителей. К особенностям выполнения боевых сцен в театре можно отнести ограниченное пространство для выполнения боевых приёмов, что обусловлено размерами сценической площадки; доминирование визуального восприятия зрителем сцены боя фактически с одного ракурса – из зрительного зала; поскольку игровая сцена боя в спектакле, как правило, занимает немного времени, то от исполнителей не требуется умение в совершенстве выполнять значительный перечень приемов сценического боя; на постановку боевой сцены актеры театра обычно имеют гораздо больше репетиционного времени, чем актеры кино; театральные актеры не имеют права на использование дублей, а лишь одну попытку для достижения поставленной задачи. При постановке боевых сцен в кинематографе чаще нет ограничений в размере пространства, фрагмент можно снимать с любого ракурса, а при неудачном выполнении боевого трюка всегда можно снять еще один дубль, к тому же сцену можно украсить спецэффектами и компьютерной графикой. В кинематографе актер должен иметь прекрасную физическую подготовку, уметь пользоваться большим количеством разнообразного оружия и обладать широким диапазоном навыков боевых искусств, несмотря на то, что существуют каскадеры, способны выполнить то, что не умеет актер. Популярность актера зависит от уровня его исполнительского мастерства и, в частности, владения искусством сценического боя. ; Мета дослідження – здійснити порівняльний аналіз особливостей використання бойових мистецтв на театральній сцені та в кінематографі. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-аналітичному, компаративному та мистецтвознавчому підходах. Новизна дослідження. Зважаючи на світову та вітчизняну сценічну та кінематографічну практику, порівняно особливості застосовування в них бойових мистецтв. Висновки. Мистецтво сценічного бою у своїй основі ґрунтується на військових бойових мистецтвах, що підтверджують як літературні першоджерела, так і факти з біографій видатних акторів-виконавців бойових сцен у кіно. Техніка виконання сценічного бою передбачає використання прийомів з різних видів бойових мистецтв, однак на користь створення більшої виразності та забезпечення підвищення рівня безпеки для виконавців. До особливостей виконання бойових сцен у театрі можемо зарахувати обмежений простір для виконання бойових прийомів, зумовлений розмірами сценічного майданчика; домінування візуального сприйняття глядачем сцени бою фактично з єдиного ракурсу – глядацької зали; оскільки ігрова сцена бою у виставі, як правило, займає небагато часу, від виконавців не вимагають уміння досконало виконувати значний перелік прийомів сценічного бою; на постановку бойової сцени актори театру зазвичай мають значно більше репетиційного часу, ніж актори кіно; театральні актори не мають право використовувати дублі, тобто в них є лише одна спроба виконати поставлене завдання. Під час постановки бойових сцен у кінематографі здебільшого немає обмежень у просторі, сцену можна знімати в будь-якому ракурсі, а в разі невдалого виконання бойового трюку завжди можна відзняти ще один дубль, до того ж сцену можна прикрасити спецефектами та комп'ютерною графікою. У кінематографі в актора має бути чудова фізична підготовка, він має вміти користуватися значною кількістю різноманітної зброї та володіти широким діапазоном навичок з бойових мистецтв, незважаючи на той факт, що є каскадери, які здатні виконати те, що не вміє актор. Популярність актора залежить від рівня його виконавської майстерності та, зокрема, володіння мистецтвом сценічного бою.
