Search results

У статті розкриваються питання сутності економічної дипломатії, реалізації принципів її політики, особливості необхідності державного регулювання та застосування інструментів антикризової політики економічної дипломатії. Проаналізовано питання зміни міжнародної конкурентоспроможності національної економіки в контексті Четвертої промислової революції. Народження нових перспектив у зв'язку з переоцінкою міжнародного співробітництва, спеціалізації, реформи і знаходження нових джерел коштів і нового імпульсу для світової. У сучасних умовах, функції економічної дипломатії окреслюються розвитком і модернізацією структури світової економіки на всіх рівнях: глобальному, національному, регіональному. У міру поглиблення глобалізації дипломатичні напрямки експорту піднялися до рівня торгово-економічного, економічного управління національними інтересами за кордоном на всіх стадіях: порядок входження національних елементів в закордонну економіку, забезпечення гарантій, організація підтримки національним фірмам та окремим суб'єктам щодо розвитку та зміцнення іноземних позицій національної економіки, формування механізмів регулювання суперечок.

Визначено структуру інклюзивного освітнього хабу як соціально-економічної інституції. Встановлено, що його структуру мають формувати чотири основні платформи: освіта, наука, реабілітація і виробництво. Це дозволить хабу акумулювати зусилля закладів освіти, потенціал наукових шкіл, реабілітаційні можливості й практичне застосування вмінь, знань і навичок здобувачів з особливими освітніми потребами через виробничу складову.
Складові інклюзивного освітнього хабу, з огляду на їх функціональні можливості, є ендогенними детермінантами, що формують основні напрями діяльності хабу і визначають його роль як соціально-економічного феномену. Діяльність хабу також обумовлюють і екзогенні чинники, які створюють умови його функціонування й визначають можливості фінансування його діяльності.
Встановлено соціальну роль і економічне значення інклюзивного освітнього хабу як форми інституціоналізації інклюзивної освіти. Його соціальну значимість у забезпеченні верств населення з особливими потребами посилюють можливості здобуття якісної освіти, підвищення кваліфікації і перекваліфікації відповідно до фізичних чи психологічних особливостей паралельно з фізичною чи психологічною реабілітацією.
Економічний результат, що виокремлює роль хабу як повноцінного учасника економічних відносин, полягає в пропозиції першого робочого місця для людей з особливими потребами, відновленні робочої сили як фактора виробництва, формуванні людського капіталу як основи розвитку, а також у отриманні прибутку від виробничої діяльності, надання освітніх і реабілітаційних послуг, у залученні внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування.
Визначено співвідношення окремих цілей Плану відновлення України і економічних важелів, якими володіє інклюзивний освітній хаб для їх реалізації.

Проаналізовано соціально-політичні розмежування як чинник партійно-політичного розвитку в Словаччині. Простежено аналогійну відповідність класичних соціально-політичних розмежувань словацькому соціально-структурному контексту. Виокремлено нестандартні конфліктні лінії, які ситуативно та кон'юнктурно загострювалися в умовах переходу Словаччини до демократії. Падіння комуністичного режиму та плюралізація суспільно-політичного життя на поч. 1990-х рр. зумовила інституціоналізацію численних соціально-політичних розмежувань. Консолідація демократичного політичного режиму сприяла послабленню суспільно-політичної напруги в Словаччині й актуалізувала стандартні суперечності в соціально-економічній, етнічній, ліберально-консервативній площинах.

Davydenko V. L., Kaniber Yu. M. DEVELOPMENT OF THE INSTITUTE OF PARDON IN UKRAINE The article examines the development of the institute of pardon in Ukraine from 1918 to the present. The purpose of the article is to conduct a historical and legal analysis of the introduction and implementation of a special type of release from serving a sentence. The reform of the penitentiary system requires the improvement of the procedure for the imposition and execution of criminal penalties and the wider introduction of the principles of humanization, individualisation and justice in criminal and penitentiary policy. The article analyzes the normative documents of pardon application from the times of formation of the Ukrainian statehood of the last century to the current state of legal regulation. Today the institution of pardon is normatively defined and regulated by the Constitution of Ukraine (paragraph 27, Article 106) of the Criminal Code of Ukraine (Article 87), the Decree of the President of Ukraine, "On Regulations on Pardon" of April 21, 2015. The President of Ukraine pardons convicts in the form of: replacement of life imprisonment with imprisonment for a term of at least twenty-five years; full or partial release from serving as the main and additional punishment. If a person is sentenced to life imprisonment, a petition for pardon may be filed after he or she has served at least 20 years of the sentence imposed. When considering a request for pardon, the following are taken into account: the severity of the crime, the term of the sentence, the person of the convict, his behavior, sincere remorse, the state of compensation for damages or damage, family and other circumstances; the opinion of the administration of the penitentiary institution or other executing body, the supervisory commission, the children's service, the local executive body, the local self-government body, public associations and other entities on the expediency of pardon. Based on the analysis, proposals were made on the need to make changes and additions to the procedure for pardons, which will fully comply with the principles of justice and humanism. Namely, to legislate the possibility of participation of victims and persons requesting pardon in the meeting of the body that decides on pardons. Also publish on the official website of the Office of the President monthly information on the status of consideration of applications for pardon, the number of satisfied applications and the number of denied pardons with a reasoned explanation. ; У статті досліджується розвиток інституту помилування в Україні з 1918 року по сучасний період. Метою статті є проведення історичного та нормативно-правового аналізу запровадження та реалізації спеціального виду звільнення від відбування покарання. Реформування пенітенціарної системи потребує удосконалення процедури, пов'язаної із призначенням та виконанням кримінальних покарань та більш широким впровадженням в кримінальну та кримінально-виконавчу політику принципів гуманізації, індивідуалізації та справедливості. У статті проаналізовані нормативні документи застосування помилування від часів становлення української державності минулого століття до сучасного стану правового регулювання. Сьогодні інститут помилування нормативно визначений і врегульований нормами Конституції України (п. 27, ст.106) Кримінального кодексу України (ст.87), Указу Президента України, «Про Положення про порядок здійснення помилування» від 21 квітня 2015 року. Президент України здійснює помилування щодо засуджених у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного і додаткового покарання. У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подане після відбуття нею не менше 20 років призначеного покарання. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об'єднань та інших суб'єктів про доцільність помилування. На підставі проведеного аналізу, висловлені пропозиції щодо необхідності внесення змін та доповнень до порядку здійснення помилування, які дозволять у повній мірі відповідати принципу справедливості та гуманізму. А саме, законодавчо закріпити можливість участі потерпілих та осіб, які клопочуть про помилування у засіданні органу, який вирішує питання про помилування. Також публікувати на офіційному вебсайті Офісу Президента щомісячно інформацію про стан розгляду клопотань про помилування, кількість задоволених клопотань та кількість відмови у помилуванні із мотивованим поясненням причин.

The article presents the justification of the place branding as the direction of modern politics. The range of correlations was identified by temporal and synchronized comparison of the world rankings of countries / cities development and their branding strategies as the territories. It is proved that the territory brand – is an immaterial product of political activity, which is able to act as the asset of the foreign state's policy and its territorial­administrative unit, development indicator of civil society and the political practice of system self­organizing, harmonization of relations in society, between government and business, production values and collective meanings. The author singled out the main reasons and key factors of the neutral­negative concept­image of Ukraine on the basis of summarizing the empirical material (sociological polls, media­audit of internal and external information space of Ukraine, and the analysis of power­oppositional and expert discourses). The article includes the ways of correction of the branding strategy of Ukraine, especially concerning the image of power, content and metaphors of the state's information policy, the legal framework of the state branding and the reform of its territorial system. ; Презентується обґрунтування брендингу територій як напряму сучасної політики глобального , національного та регіонального рівнів. Вказані кореляції світових рейтингів країн / міст та їх брендингових стратегій як територій. Доведено, що бренд території ­ це нематеріальний продукт політичної діяльності, який здатний виступати в якості активу, індикатора розвитку громадянського суспільства, інструментом політичної практики порозумінь суспільства та держави, чинником самоорганізації території у контексті ціннісного відтворення колективних смислів. Автор виділив основні причини та ключові фактори нейтрально – негативного концепт­образу України на основі узагальнення емпіричного матеріалу (соціологічні опитування, медіа­аудит внутрішнього і зовнішнього інформаційного простору України, експертна оцінка владно­опозиційного дискурсу). Стаття включає в себе способи корекції стратегії брендингу України , особливо щодо утримання та метафор інформаційної політики держави, нормативно­правової бази державного брендинго та реформи своєї територіальної системи. ; Презентується обґрунтування брендингу територій як напряму сучасної політики глобального , національного та регіонального рівнів. Вказані кореляції світових рейтингів країн / міст та їх брендингових стратегій як територій. Доведено, що бренд території ­ це нематеріальний продукт політичної діяльності, який здатний виступати в якості активу, індикатора розвитку громадянського суспільства, інструментом політичної практики порозумінь суспільства та держави, чинником самоорганізації території у контексті ціннісного відтворення колективних смислів. Автор виділив основні причини та ключові фактори нейтрально – негативного концепт­образу України на основі узагальнення емпіричного матеріалу (соціологічні опитування, медіа­аудит внутрішнього і зовнішнього інформаційного простору України, експертна оцінка владно­опозиційного дискурсу). Стаття включає в себе способи корекції стратегії брендингу України , особливо щодо утримання та метафор інформаційної політики держави, нормативно­правової бази державного брендинго та реформи своєї територіальної системи.

Висвітлюються результати аналізу проблематики, пов'язаної з мотиваційними аспектами волонтерства. Узагальнено два неоднорідних проблемних контексти, у межах яких усталено вибудовуються моделі вивчення та пояснення мотиваційних аспектів волонтерства, допомоги, просоціальної поведінки носіїв характеристики безкорисності. Як перший проблемний контекст означено опозицію розмежування волонтерства як систематичної, сталої суспільно корисної активності і власне допомоги як спонтанного, ситуативного акту. Зауважено, що ця опозиція поширюється і на рівень виокремлення та пояснення причин протиставлених видів допомоги. Зокрема, зауважено, що діяльність із надання допомоги мотивована переважно внутрішньоособистісними чинниками, а допомагальна поведінка натомість зумовлена частіше ситуативними та об'єктними чинниками. Як інший проблемний контекст означено опозицію альтруїзм-егоїзм, що є базовою моделлю для розбудови більш конкретних уявлень щодо мотиваційних чинників таких явищ, як допомагальна й просоціальна поведінка. Зауважено недостатню розробленість власне соціально-психологічних аспектів мотивації волонтерства, які являють собою окремий, самостійний напрям цієї проблематики. Підкреслено та обґрунтовано необхідність розроблення трьох неоднорідних контекстів проблематики, в яких може бути означена й розкрита специфіка соціально-психологічних аспектів мотивації волонтерства. Проблематику соціальної перцепції в її конкретизації дослідженнями каузальної атрибуції представлено як перший соціально-психологічний аспект. Спроможність реципієнта або властивих йому характеристик виступати в ролі окремого мотиваційного чинника задає межі цього аспекту. Проблематику специфіки орієнтації волонтерської роботи на іншу діяльність, що розкриває характеристику соціальності як окремого мотиваційного аспекту волонтерства, означено як другий соціально-психологічний аспект. Проблематику спільності як характеристики зв'язку, що постає з розуміння взаємодії як самостійного мотиваційного чинника, взято за третій соціально-психологічний аспект.

У статті зазначено, що децентралізація публічної влади позитивно впливає на соціально-економічне становище держави. Оскільки, сприяє політичній стабільності, гармонізації суспільних відносин, підвищенню добробуту населення, встановленню інституту громадянського суспільства, розвитку демократії, розпаду централізованої тоталітарної держави.

Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій.
Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров'я та конструктивні особистісні трансформації.
Розглянуто взаємозв'язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента.
Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного.
Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров'я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації).
З'ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності.
Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.

Over the past 10 years IT outsourcing has attracted attention of professionals as a new successful business model that enables developing countries to take a rightful place in the world market. However, the potential of outsourcing of information services in Ukraine is not fully implemented as yet. Research of the Ukrainian IT-outsourcing industry will contribute to understanding the features, opportunities and risks of further development of this industry. The purpose of writing this paper is to identify the trends of development of IT-outsourcing in Ukraine, to determine its place in the global market of information technology outsourcing, to develop recommendations for the expansion of IT-outsourcing in Ukraine. The study was carried out by using empirical methods: measurement, comparison, observation. It was determined that the undisputed leader of the world market by the scope of IT-outsourcing is India. Its success encourages other developing countries to engage efforts to create a national industry of IT-outsourcing. Ukraine can also be called an active player in the global market of information technology outsourcing, which is one of the few sectors of the Ukrainian economy that under conditions of difficult economic and political situation in the country develops effectively. We listed positive trends that take place in the IT-outsourcing despite the critical state of the country. Negative tendencies in this area were identified, in particular low level of trust in Ukraine from the Western companies and we made a conclusion about possible negative impact of this factor on the volume of the market of IT-outsourcing. Solutions to the problems in this industry are proposed and attention is focused on providing strategic priority to the IT-outsourcing. The scientific novelty of the work consists in identifying trends and priorities for the development of IT-outsourcing in Ukraine during political and economic crisis. The practical value of the work lies in defining a guideline for the development of state policy in the area of IT. In addition, the obtained results can be used in further studies in the field of IT-outsourcing in Ukraine and in determining its competitive advantages compared to other countries, which have powerful sectors of the IT-outsourcing. Such research can serve as the basis for decision-making by the Western companies when choosing a country to transfer their IT technologies to. Further scientific results are advisable to focus on determining the prospects of the development of free-lance in Ukraine and on the search for mechanisms of cooperation of Ukrainian and foreign partners in this field.

Параграф навчального посібника, у якому розкрито основні положення регіональної економічної інтеграції, історичні етапи європейської інтеграції, галузеву політику Європейського Союзу, відносини між Україною та ЄС, а також особливості процесів розширення економічної інтеграції. Для студентів-міжнародників і всіх, хто цікавиться європейськими інтеграційними процесами. ; Видання здійснено за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Стаття є цікавою для фахівців в економічній сфері, які займаються дослідженням проблем розвитку економічного потенціалу країни. Метою статті є дослідження закономірностей у розвитку економічного потенціалу країни та його залежність від ступеню розвитку освіти, науки та права в державі. Поставлене наукове завдання вирішувалося шляхом порівняння економічного розвитку деяких країн світу та розвитку їхньої системи освіти та права.
В процесі досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: історичної аналогії, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, системного підходу.
Проведений аналіз джерел свідчить, що питанням впливу освіти та права на розвиток економіки країн приділяється надзвичайно велика увага всесвітньо відомих вчених економістів ще з початку XVII ст. і закінчуючи теперішнім часом. В даній науковій праці показано, що саме розвиток освіти та її масове розповсюдження є передумовою розвитку науки та лібералізації права, а в сукупності і передумовою економічного розвитку країни. На прикладі таких розвинутих світових країн, як США, Великобританія, Франція, Німеччина, та ін. виявлені певні фактори, які сприяли розвитку способів передачі і розвитку знань в цих країнах. Проведено аналіз рейтингу університетів світу, світового індексу правосуддя та економічного благополуччя деяких країн світу.

Європейський економічний простір став одним з перших прикладів розбудови відносин ЄС з країнами-партнерами європейського континенту, що відмовляються від повноправного членства у цьому інтеграційному об'єднанні. Цей формат співпраці вже понад двадцять років забезпечує стабільність, передбачуваність та конструктивну розбудову відносин із трьома європейськими партнерами, зокрема Норвегією. Нині ЄЕП розглядається як модель найглибшої інтеграції без формального набуття членства в ЄС. Варто також зазначити, що цей формат довів свою стійкість щодо зовнішніх потрясінь, як скорочення кількості членів ЄАВТ, розширення ЄС та ухвалення нових угод. Тому в Брюсселі схвально ставляться до функціонування ЄЕП та ніколи офіційно не ставили на порядок денний питання про припинення цієї угоди чи перегляду її положень. Зі свого боку, переважна більшість норвезьких політичних сил теж обстоює статус-кво. Водночас все частіше лунають голоси про необхідність оновлення ЄЕП, особливо після ухвалення Лісабонського договору. Також необхідно ствердити, що норвезька модель взаємодії з ЄС втратила свою первинну винятковість, зокрема також і після набуття чинності угоди про Асоціацію з Україною. Осло доводиться все частіше конкурувати з цілою низкою інших країн, неурядових організацій та інших лобістських груп за увагу з боку ЄС. Ускладнює відносини Норвегії з ЄС асиметричність зобов'язань у межах ЄЕП, адже вона зобов'язана в односторонньому порядку імплементувати комунітарний доробок, при цьому не маючи дієвих важелів впливу на процес ухвалення рішень у ЄС. Іншим викликом є слабкість опори ЄАВТ у ЄЕП, адже доводиться взаємодіяти з інтеграційним об'єднанням, членами якого є 28 європейських країн. Існують також інші негативні аспекти, що поступово зменшують роль Норвегії у відносинах з ЄС. З огляду на наявні виклики, опрацьовуються різні сценарії щодо подальшої розбудови відносин Норвегії з Євросоюзом. У відповідності до одного з них в Осло є три основні опції: збереження статус-кво у межах ЄЕП; пошук іншого формату відносин з ЄС поза межами ЄЕП; набуття повноцінного членства у ЄС. Однак найбільш продуктивним підходом стало б оновлення ЄЕП, яке б належним чином врахувало виклики сьогодення.

The problems of methodical nature, which is relating to a comprehensive assessment of the gender inequality are defined ; the need of using a mechanism of state regulation in the area of gender relations is considered; the necessity of abidance of a gender equality as a prerequisite for ensuring a stable social and economic development of the Ukrainian society on the basis of democracy is soundly. ; Определены проблемы методического характера, касающиеся комплексной оценки гендерного неравенства; рассмотрена необходимость использования механизма государственного регулирования в области гендерных отношений; обоснована необходимость соблюдения гендерного равенства как одной из предпосылок обеспечения стабильного социально-экономического развития украинского общества на основах демократии. ; Визначено проблеми методичного характеру щодо комплексної оцінки гендерної нерівності; розглянута необхідність використання механізму державного регулювання в області гендерних відносин; обгрунтована необхідність дотримання гендерної рівності як однієї з передумов забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку українського суспільства на засадах демократії.

Поряд з колективним та індивідуальним міфами є ще й груповий міф якрозгорнутий наратив історії групи та продукт дії захисних групових механізмів ускладних соціальних ситуаціях. Груповий міф виникає за певних соціально-психологічних умов, серед яких: наявність історії групи як відображення пев-ного часового проміжку її розвитку, достатнього для створення наративів провласні цінності, діяльність, досягнення; потреба в збереженні єдності членівгрупи та її ідентичності; потреба в забезпеченні функціонування групи та керу-вання нею; існування загрози цілісності групи і як реакція на цю загрозу –згуртування групи та зменшення соціальної дистанції між її членами, зростаннячастки колективних форм прийняття рішень та поведінки. Імовірність виник-нення міфу зростає в складних соціальних ситуаціях, особливо в кризових ітравматичних, коли людина неспроможна діяти звичним способом, а інформа-ція сприймається нею некритично. У таких ситуаціях актуалізується історичнапам'ять спільноти, залучається досвід розв'язання соціальних проблем попе-редніми поколіннями, а здатність людини впливати на хід подій істотно змен-шується, через що вона готова, аби розв'язати проблему, навіть повірити внеймовірне. У міфі як засобі долання групою складних соціальних ситуаційможна виокремити такі складники: когнітивні, що окреслюють ступінь визна-ченості ситуації для членів групи; емоційні, завдяки яким вдається зменшитиїхню тривожність і невпевненість; настановчо-регулятивні, котрі спрямовуютьдіяльність групи на перетворення й долання перешкод соціальної дійсності.Відображення складних соціальних ситуацій представниками окремих соціаль-них і професійних груп у продуктах групової творчості, зокрема в міфі, є перс-пективним напрямом психологічних досліджень.