Suchergebnisse

Конфлікт є невід'ємною частиною діяльності будь-якої організації. Своєчасне його діагностування і прогнозування дозволяє використовувати конфлікт для уникнення втрат та досягнення позитивного ефекту. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває необхідність формування ефективного механізму вирішення корпоративних конфліктів. Це питання є актуальним як в українській, так і у світовій економіці. Сьогодні корпорації заохочують використовувати альтернативні засоби вирішення спорів не тільки з тих питань, які традиційно розглядалися у суді, але і для вирішення постійно зростаючого кола конфліктів між корпорацією та іншими підприємствами, особами та державними установами. Метою даної статті є обґрунтування важливості застосування медіації як комунікаційного засобу розвитку корпоративної системи управління конфліктами. Досягнення поставленої мети потребує визначення основних внутрішніх проблем комунікацій в організації та пошуку способів застосування медіації як альтернативного методу врегулювання конфліктів та формування культури ненасильницької комунікації в організації. Висока вартість судових процесів підштовхнула корпорації до застосування медіативних процесів у політиці вирішення спорів. Ця тенденція та широка потреба у розповсюдженні інформації про альтернативні способи вирішення корпоративних суперечок спонукали до проведення дослідження, результати якого наводяться у даній статті. Медіація відповідає інтересам і потребам учасників корпоративних відносин, оскільки дозволяє врегульовувати розбіжності на взаємовигідній основі. Процедура медіації розглядається у контексті одного з можливих способів вирішення корпоративних конфліктів та у якості допоміжного механізму у формуванні ефективної корпоративної політики. Відповідно до назви, у статті описані шляхи впровадження медіації як альтернативного методу вирішення конфліктів у систему корпоративного управління компаніями. Розглядаються особливості корпоративних конфліктів та конфліктів інтересів, які мають негативний вплив на продуктивність праці в організації. Показані способи застосування процедури медіації на різних етапах згуртування команди. Ця стаття становить інтерес для дослідників, які прагнуть обґрунтувати необхідність формування філософії ненасильницької комунікації з метою створення високоефективних проєктних команд. У статті аргументовано необхідність подальших загальнотеоретичних та прикладних досліджень у цій сфері. ; Conflict is an integral part of any organization. Timely diagnosis and prediction allows you to use the conflict to avoid losses and achieve a positive effect. In this regard, the need to form an effective mechanism for resolving corporate conflicts becomes especially important. This issue is relevant in both the Ukrainian and world economies. Today, corporations are encouraged to use alternative means of resolving disputes not only on issues that have traditionally been considered in court, but also to resolve the ever-increasing range of conflicts between the corporation and other businesses, individuals and government agencies. The purpose of this article is to substantiate the importance of using mediation as a means of communication for the development of corporate conflict management system. Achieving this goal requires identifying the main internal problems of communication in the organization and finding ways to use mediation as an alternative method of conflict resolution and the formation of a culture of nonviolent communication in the organization. The high cost of litigation has prompted corporations to use mediation in dispute resolution policy. This trend and the widespread need to disseminate information on alternative ways of resolving corporate disputes have led to a study, the results of which are presented in this article. Mediation meets the interests and needs of participants in corporate relations, as it allows to resolve differences on a mutually beneficial basis. The mediation procedure is considered in the context of one of the possible ways to resolve corporate conflicts and as an auxiliary mechanism in the formation of effective corporate policy. According to the title, the article describes ways to implement mediation as an alternative method of conflict resolution in the corporate governance system. Features of corporate conflicts and conflicts of interest that have a negative impact on productivity in the organization are considered. Methods of applying the mediation procedure at different stages of team cohesion are shown. This article is of interest to researchers who seek to justify the need to form a philosophy of nonviolent communication in order to create highly effective project teams. The article argues the need for further general theoretical and applied research in this area.

Donetsk is a city, which located in the south-eastern part of Ukraine, the beginnings of which can be traced back to the last quarter of the ХVІІІ century. During the ХХ century the city of Yuzivka – Staline – Donetsk turned into an industrial centre in within the Russian Empire and later the USSR. Accordingly, it was formed its monumental-memorial space, the analysis of which is the purpose of this research. Legislative documents and registers have been worked out for its implementation historical and cultural monuments, statistics, periodicals. The article showed that the monumental tradition of Donetsk was formed mostly in the Soviet era, most intensively in the 1950th – 1980th. The monuments concerned the significant events of that time – «the Great October Socialist Revolution», «the Civil War», «the Great Patriotic War», many objects are dedicated to work, including mining. They purposefully worked on the formation of Soviet identity of citizens. A tribute to Ukrainian history and culture has been found in the monuments T. Shevchenko, I. Frank, B. Khmelnitsky. However, their installation is small formal – except for the first, these objects were placed on the periphery of Donetsk. It is shown that in the years of independent Ukraine in the city was installed one and a half dozens of monuments dedicated to people whose lives and activities they were related to Donetsk or Donetsk region – A. Solovyanenko, J. Hughes, Holocaust victims, internationalist soldiers, militiamen dead, the mother of women, victims of political repression, victims of Chernobyl catastrophe, rescue hero and others. Сonstruction of monuments in the postsoviet decades focused on fostering pride in prominent countrymens and on this led to the formation of regional patriotism. With Soviet-era monuments have always been preserved alongside new ones memorials, what contributed to the position of the Donetsk City Council, deputies who repeatedly stated the need for the demolition of the Soviet memorials. In the course of the study it was possible to reach a conclusion mainly Soviet filling the monumental and memorial space of Donetsk, which is also on boundaries of the XX–XXI centuries did not undergo significant changes, which influenced the formation specific identity that fit into the notion of local, «Donetsk» patriotism. ; Донецьк – місто, розташоване у південно-східній частині України, що почало формуватися з останньої чверті ХVІІІст. Протягом ХХст. місто Юзівка – Сталіне – Донецьк перетворилося на індустріальний центр у межах Російської імперії, а згодом – СРСР. Відповідно створювався його монументально-меморіальний простір, аналіз якого є метою цього дослідження. Задля її реалізації опрацьовано законодавчі документи, реєстри пам'яток історії та культури, статистичні дані, періодичну пресу. У статті показано, що монументальна традиція Донецька була сформована переважно за радянської доби, найінтенсивніше протягом 1950–80-хроків. Пам'ятники стосувалися знакових для того часу подій – «Великої Жовтневої соціалістичної революції», «Громадянської війни», «Великої Вітчизняної війни», чимало об'єктів присвячено праці, зокрема шахтарській. Вони цілеспрямовано працювали на формування радянської ідентичності містян. Данина українській історії та культурі виявилася в пам'ятниках Т.Шевченку, І.Франку, Б.Хмельницькому. Проте їх встановлення мало формальний характер – всі ці об'єкти, окрім першого, були розміщені на периферії Донецька. Показано, що в роки незалежної України в місті встановлено півтора десятки пам'ятників, присвячених людям, життя та діяльність яких була пов'язана з Донецьком чи Донецькою областю – А.Солов'яненку, Дж.Юзу, жертвам Голокосту, воїнам-інтернаціоналістам, загиблим міліціонерам, жінці-матері, жертвам політичних репресій, жертвам Чорнобильської катастрофи, герою-рятівнику та інші. Практика зведення пам'ятників у порадянські десятиліття орієнтувалася на плекання гордості за визначних земляків, і на цій основі виникав регіональний патріотизм. При цьому пам'ятники радянської доби незмінно зберігалися поряд із новими меморіальними об'єктами, чому сприяла позиція Донецької міської ради, депутати якої неодноразово заявляли про непотрібність знесення радянських меморіалів. У процесі дослідження вийшло дійти висновку про переважно радянське наповнення монументально-меморіального простору Донецька, який і на межі ХХ–ХХІст. не зазнав істотних змін, що впливало на формування специфічної ідентичності, яка вкладалася в поняття місцевого, «донецького» патріотизму.

The article is devoted to one of the directions of the art of post-modernism - street art, which became widespread in Kharkiv at the turn of the 20th - 21st centuries. This type of modern art quickly won the sympathy of city residents and found its supporters in a large group of young innovative artists (both professionals and amateurs, both individual authors and creative teams) who work in this style. The creation of murals quickly transformed from spontaneous work to managed by the city government, which supported this kind of change in urban decor. Kharkiv street art has come a long way in its formation: from the mysterious inscriptions of Oleg Mitasov to Ukraine's largest mural depiction of the poet Taras Shevchenko. The article highlights the procedure for creating a mural image. At the turn of the XX-XXI centuries the first mural portraits in Kharkiv were created spontaneously, outside of any general urban development plan. In recent years, first, the city architectural department, and then the Department of Culture of the Kharkiv City Council, took control of such works and such activities became more focused and planned. Artists come to the Department of Urban Planning and Architecture of the Kharkiv City Council with the initiative to create a mural on a particular house and provide its sketch. That is, the artists themselves choose the image that will be created. In order for such an image to be created, it is first necessary to coordinate this issue with the owners of the house on which the image is planned to be placed. At the same time, a problem arises as to who will support the drawing after its creation, because the money for its possible restoration by the city budget is not provided, and some of the murals already need updating. The most characteristic examples of this art in Kharkiv are considered, several of its types are distinguished. It is concluded that, in general, street art positively influenced the appearance of the city, which became more vivid and filled with new meanings and content. It is noted that murals and graffiti perform not only a decorative, but also a cultural and educational role. The main characters of Kharkiv murals are natives of the city and prominent figures who have made a significant contribution to world art, science and literature. ; Стаття присвячена одному з напрямів мистецтва постмодернізму – стрит-арту, який набув поширення в Харкові на межі ХХ–ХХІ ст. Цей вид сучасного мистецтва швидко завоював симпатії харків'ян і знайшов своїх прихильників серед великої групи молодих художників-новаторів (як професіоналів, так і любителів, як окремих авторів, так і творчих колективів), які працюють у цьому стилі. Створення муралів швидко перетворилося зі стихійної роботи на керовану з боку міської влади, яка підтримала подібні зміни міського простору. На межі ХХ–ХХІ ст. перші муральні портрети в Харкові створювались стихійно, без жодного загального містобудівного плану. Останнім часом спочатку міське архітектурне управління, а потім Департамент культури Харківської міської ради взяли під свій контроль такі роботи, і подібна діяльність стала більш керованою і планомірною. До Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради звертаються художники з ініціативою створити мурал на конкретному будинку і надають його ескіз. Тобто художники самі вибирають образ, який буде створений. Для того, щоб таке зображення було створено, потрібно передусім узгодити це питання з власниками будинку, на якому планується розміщення зображення. При цьому виникає проблема в тому, хто буде підтримувати малюнок після його створення, адже гроші на його можливу реставрацію міським бюджетом не передбачаються, а частина муралів вже потребує оновлення. В статті розглянуто найбільш характерні зразки цього мистецтва в Харкові, виокремлено кілька поширених типів. Зроблено висновок про загалом позитивний вплив стрит-арту на зовнішній вигляд міста, яке стало більш яскравим і наповнилося новими смислами і змістом. Відзначається, що мурали і графіті виконують не лише декоративну, але й культурну роль. Головними героями харківських муралів є уродженці міста та видатні діячі, які зробили помітний внесок у світове мистецтво, науку та літературу.

The department of Quindío fell into a political and institutional crisis since the early 90s of the 20th century, electing rulers who came to power using illegal practices, using money from shady businesses, state contracts, vote buying and voting corruption. This has exacerbated the regional crisis, and the economic and social situation of the particular individual.One of the causes of this phenomenon has been the lack of a strong and rooted civic culture, imposed since the school days. Citizen education and training of young people is minimal from educational establishments in the region. For this reason, it is urgent to work so that every teacher in every school, works with their own students in proper citizenship training.Educators in Quindío must understand that their students need a clear and storng citizenship training, which helps them to face corruption and social deterioration as a life project to transform the political practices that dwarf the region. In this paper we propose recommendations to teachers, so them as promoters and main academic actors, can promote skills in their students, that allow them to reflect, see and act according to reality. By this way, those students could recognise their own responsibilities framed into an ethical order, and became actors and historical citizens, and also builders of an equal society ; El departamento del Quindío cayó en una crisis política e institucional desde comienzos de la década del 90 del siglo XX, al elegir gobernantes que se hicieron al poder utilizando prácticas ilegales, utilizando dineros provenientes de negocios oscuros, contratos del Estado, comprando votos y corrompiendo al elector, lo que ha agudizado la crisis regional y la situación económica y social del individuo en particular. (Carvajal, 2018)Una de las causas de este fenómeno ha sido la falta de una cultura ciudadana fuerte y arraigada, impuesta desde la escuela. Es mínima la educación y la formación ciudadanas de los jóvenes desde los establecimientos educativos en la región. Por tal razón, es urgente trabajar para que cada maestro, en cada escuela, trabaje con sus estudiantes en la formación ciudadana adecuada.Los educadores del Quindío deben comprender que sus alumnos necesitan una formación ciudadana clara y contundente, que les sirva para enfrentar la corrupción y el deterioro social como un proyecto de vida para transformar las prácticas políticas que empequeñecen la región.En este artículo planteamos recomendaciones para que los docentes, como promotores y actores principales, desde el aula promuevan en los estudiantes habilidades que les permitan reflexionar, ver y actuar en la realidad, reconociendo sus responsabilidades dentro de un orden ético, como sujetos y ciudadanos históricos, constructores de una sociedad justa. ; O departamento de Quindío entrou em crise política e institucional desde o início dos anos 90 do século 20, elegendo governantes que chegaram ao poder com práticas ilegais, usando dinheiro de negócios escuros, contratos estatais, comprando votos e corrompendo o eleitor, que agravou a crise regional e a situação económica e social do indivíduo em particular.Uma das causas desse fenômeno tem sido a falta de uma cultura cívica forte e arraigada, imposta desde a escola. A educação cidadã e a formação de jovens dos estabelecimentos de ensino da região são mínimas. Por isso, é urgente trabalhar para que cada professor, em cada escola, trabalhe com seus alunos numa formação cidadã adequada.Os educadores de Quindío devem entender que seus alunos precisam de uma formação cidadã clara e contundente, que os ajude a enfrentar a corrupção e a deterioração social como projeto de vida para transformar as práticas políticas que tornam a região anã.Neste artigo propomos recomendações para que os professores, como promotores e protagonistas, desde a sala de aula promovam nos alunos competências que lhes permitam refletir, ver e agir na realidade, reconhecendo as suas responsabilidades dentro de uma ordem ética, como sujeitos e cidadãos. históricos, construtores de uma sociedade justa.

The department of Quindío fell into a political and institutional crisis since the early 90s of the 20th century, electing rulers who came to power using illegal practices, using money from shady businesses, state contracts, vote buying and voting corruption. This has exacerbated the regional crisis, and the economic and social situation of the particular individual.One of the causes of this phenomenon has been the lack of a strong and rooted civic culture, imposed since the school days. Citizen education and training of young people is minimal from educational establishments in the region. For this reason, it is urgent to work so that every teacher in every school, works with their own students in proper citizenship training.Educators in Quindío must understand that their students need a clear and storng citizenship training, which helps them to face corruption and social deterioration as a life project to transform the political practices that dwarf the region. In this paper we propose recommendations to teachers, so them as promoters and main academic actors, can promote skills in their students, that allow them to reflect, see and act according to reality. By this way, those students could recognise their own responsibilities framed into an ethical order, and became actors and historical citizens, and also builders of an equal society ; El departamento del Quindío cayó en una crisis política e institucional desde comienzos de la década del 90 del siglo XX, al elegir gobernantes que se hicieron al poder utilizando prácticas ilegales, utilizando dineros provenientes de negocios oscuros, contratos del Estado, comprando votos y corrompiendo al elector, lo que ha agudizado la crisis regional y la situación económica y social del individuo en particular. (Carvajal, 2018)Una de las causas de este fenómeno ha sido la falta de una cultura ciudadana fuerte y arraigada, impuesta desde la escuela. Es mínima la educación y la formación ciudadanas de los jóvenes desde los establecimientos educativos en la región. Por tal razón, es urgente trabajar para que cada maestro, en cada escuela, trabaje con sus estudiantes en la formación ciudadana adecuada.Los educadores del Quindío deben comprender que sus alumnos necesitan una formación ciudadana clara y contundente, que les sirva para enfrentar la corrupción y el deterioro social como un proyecto de vida para transformar las prácticas políticas que empequeñecen la región.En este artículo planteamos recomendaciones para que los docentes, como promotores y actores principales, desde el aula promuevan en los estudiantes habilidades que les permitan reflexionar, ver y actuar en la realidad, reconociendo sus responsabilidades dentro de un orden ético, como sujetos y ciudadanos históricos, constructores de una sociedad justa. ; O departamento de Quindío entrou em crise política e institucional desde o início dos anos 90 do século 20, elegendo governantes que chegaram ao poder com práticas ilegais, usando dinheiro de negócios escuros, contratos estatais, comprando votos e corrompendo o eleitor, que agravou a crise regional e a situação económica e social do indivíduo em particular.Uma das causas desse fenômeno tem sido a falta de uma cultura cívica forte e arraigada, imposta desde a escola. A educação cidadã e a formação de jovens dos estabelecimentos de ensino da região são mínimas. Por isso, é urgente trabalhar para que cada professor, em cada escola, trabalhe com seus alunos numa formação cidadã adequada.Os educadores de Quindío devem entender que seus alunos precisam de uma formação cidadã clara e contundente, que os ajude a enfrentar a corrupção e a deterioração social como projeto de vida para transformar as práticas políticas que tornam a região anã.Neste artigo propomos recomendações para que os professores, como promotores e protagonistas, desde a sala de aula promovam nos alunos competências que lhes permitam refletir, ver e agir na realidade, reconhecendo as suas responsabilidades dentro de uma ordem ética, como sujeitos e cidadãos. históricos, construtores de uma sociedade justa.

Abstract: By understanding the historical development of inter-religious dialogue in Indonesia and its global setting since 1970s from rhetoric strategy to meaningful encounter, this paper seeks to situate important contribution of Abdurrahman Wahid's legacy besides those of other key figures in the field. The paper will critically analyze how and why Abdurrahman's ideas and works in inter-religious dialogue are intertwined with his family and personal biography, socio-political context of the New Order and after and his traditionalist Muslim background. In particular, Abdurrahman's reinterpretation of Islamic texts, doctrine and tradition will be discussed in the light of his vision for Indonesian democracy. His notion of religious pluralism, tolerance, peaceful co-existence, mutual understanding, and indigenization of Islam will be explained as intellectual and political enterprises by which he navigates and challenges all forms of injustices especially created by the New Order's politics of fear, exploitation of anti-Communist sentiment, ethnicity, religion, race and inter-social groups (SARA) and developmentalist ideology under Suharto's presidency. His engagement in inter-religious dialogue will be read against the developing context of the New Order's post-1965 politics of religion to the 1990s re-Islamization, the persistent growth of Islamic sectarianism, exclusivism, and identity politics that eventually results in interreligious tension and mutual suspicion, especially between Muslims and Christians. The paper seeks to understand how and why Abdurrahman Wahid as a prominent leader of Muslims as majority group explores inter-religious dialogue as a means by which religious communities are supposed to contribute and work together in overcoming common problems faced by the society. His commitment for and advocacy of the local culture, tradition, minority rights, and Islamic inclusivism will be understood as his struggle as statesman, religious leader, public intellectual and social activist for the creation of equality and justice for all citizens and human dignity in accordance with Islamic teaching and principles of democracy.Keywords: Inter-religious Dialogue, Religious Pluralism, Indigenization of Islam, Islamic Sectarianism, Identity Politics, Democracy. Abstrak: Dengan memahami perkembangan historis dialog antar-agama di Indonesia serta latar globalnya sejak 1970-an dari strategi retoris menjadi perjumpaan yang bermakna, paper ini akan menempatkan sumbangan warisan Abdurrahman Wahid bersama para tokoh kunci lainnya dalam bidang ini. Secara kritis paper ini akan menganalisis bagaimana dan kenapa gagasan serta karya Abdurrahman Wahid dalam dialog agama terjalin erat dengan biografi pribadi dan keluarganya, konteks sosial-politik Orde Baru dan sesudahnya serta latar belakang Islam tradisional yang menjadi basisnya. Secara khusus, penafsiran ulang Abdurrahman Wahid terhadap teks, doktrin, dan tradisi akan didiskusikan dalam kaitannya dengan visinya tentang demokrasi Indonesia. Pengertiannya tentang pluralism agama, toleransi, hidup berdampingan secara damai, saling memahami, dan pribumisasi Islam akan dijelaskan sebagai ihtiar intelektual dan politisnya yang dengan itu ia melakukan navigasi dan menggugat segala macam bentuk ketidakadilan khususnya yang muncul sebagai akibat dari politik ketakutan Orde Baru, eksploitas terhadap sentiment anti-Komunis, SARA dan ideologi pembangunan selama masa Suharto. Keterlibatannya dalam dialog antar-agama akan dibaca dalam kaitannya dengan perkembangan konteks politik agama pasca-1965 yang dilakukan Orde Baru hingga re-Islamisasi 1990an dan kian mengerasnya Islamisme, ekslusivisme serta politik identitas yang akhirnya mengakibatkan ketegangan hubungan antar-agama dan saling curiga, khususnya antara Muslim dan Kristen. Paper ini berusaha untuk memahami bagaimana dan mengapa Abdurrahman Wahid sebagai pemimpin terkemuka Islam sebagai kelompok mayoritas mengeksplorasi dialog antar-agama sebagai sarana bagi komunitas agama untuk berkontribusi dan bekerjasama satu sama lain dalam mengatasi problem bersama yang dihadapi masyarakat. Komitmen serta pembelaannya terhadap budaya lokal, tradisi, hak-hak minoritas dan inklusivisme Islam akan dipahami sebagai bagian dari perjuangannya sebagai seorang negarawan, pemimpin agama dan intelektual publik serta aktivis sosial dalam upaya untuk mewujudkan kesetaraan dan keadilan bagi setiap warga negara serta martabat bagi semua manusia sesuai dengan ajaran Islam dan prinsip-prinsip demokrasi.Kata kunci: Dialog Antar-agama, Pluralism Agama, Pribumisasi Islam, Sektarianisme Islam, Politik Identitas, Demokrasi.

The article provides a comparative analysis of the geography and the current state of apitourism in Ukraine and Slovenia. The essence of apitourism and its importance for achieving the goals of sustainable development are characterized. Apitourism is a form of tourism related to beekeeping as a traditional profession and beekeeping products in ecological, nutritional and medical aspects. At its core, apitourism is permanent, so it does not deplete resources, but contributes to their enrichment. The main prerequisites for the development, markets and geography of apitourism in Ukraine and Slovenia are analyzed. Ukraine is one of the main producers of honey in the world. The most promising regions of Ukraine for the development of apitourism are the Carpathian and Transcarpathian regions since beekeeping there is a widespread industry, a priority and quite profitable. Slovenia does not have a significant number of hives and beekeepers or a significant production of honey, but bees play a huge role in Slovenian culture. Slovenia is the only member state of the European Union to protect its native Karniolska bee and one of the first in Europe to ban the use of pesticides harmful to bees. Slovenian honey has the status of a protected geographical indication. Famous apitouristic centers in Slovenia are Ljubljana, Bled, Radovlica, Laško, Brda, Zhirovnice, Maribor, Aquarius, Bohinj and many others, that is, villages, cities, entire regions. The main problems of development of apitourism in Ukraine are revealed. The experience of Slovenia in the development of apitourism is studied and the priority directions of the development of apitourism in Ukraine are determined. Ukraine should develop the existing potential for apitourism, in particular, provide a favorable regulatory framework, create regional programs for the development of apitourism and beekeeping, protect bees from pesticides, grant the status of a geographical indication to Ukrainian honey, in particular, Transcarpathian. Public organizations should study international (in particular, Slovenian) and domestic experience in the field of apitourism, prepare teaching materials, organize training of sandstones in the provision of apitourism services and their promotion. The apitouristic route "The Honey Route of Two Countries: Ukraine and Slovenia" is developed. To increase interest in apitourism among promising tourists, it is necessary to develop new apitourism programs and routes, in particular, not only domestic, but also international (for example, Ukraine-Slovenian). ; У статті подано порівняльний аналіз географії та сучасного стану апітуризму в Україні та Словенії. Схарактеризовано сутність апітуризму та його значення для досягнення цілей сталого розвитку. Aпiтуризм є формою туризму, пов'язаною з бджільництвом як традиційною професією і продуктами бджільництва в екологічному, харчовому і медичному аспектах. За своєю суттю апітуризм є сталим, таким, що не виснажує ресурси, а сприяє їх збагаченню. Проаналізовано основні передумови розвитку, ринки та географію апітуризму України та Словенії. Україна є одним з основних виробників меду у світі. Найперспективнішими з регіонів України для розвитку апітуризму є Прикарпаття та Закарпаття, оскільки там бджільництво – це поширена галузь, пріоритетна та достатньо прибуткова. Словенія не відзначається значною кількістю вуликів і бджолярів чи значним виробництвом меду, але бджоли відіграють величезну роль у словенській культурі. Словенія є єдиною державою-членом Європейського Союзу, яка захистила свою рідну бджолу – карніольську, та однією з перших в Європі, хто заборонив використовувати пестициди, шкідливі для бджіл. Словенський мед має статус захищеної географічної вказівки. Відомими апітуристичними центрами в Словенії є: Любляна, Блед, Радовлиця, Лашко, Брда, Жировниця, Марибор, Водоле, Бохінь і багато інших, тобто села, міста, цілі регіони. Виявлено основні проблеми розвитку апітуризму в Україні. Вивчено досвід Словенії в розвитку апітуризму та визначено пріоритетні напрями розвитку апітуризму в Україні, де слід розвивати наявний потенціал апітуризму, зокрема забезпечити сприятливу нормативно-правову базу, створити регіональні програми розвитку апітуризму та бджільництва, захистити бджіл від пестицидів, надати статус географічної вказівки українському меду, зокрема закарпатському. Громадські організації мають вивчати міжнародний, зокрема словенський, і внутрішній досвід у галузі апітуризму, підготувати навчально-методичні матеріали, організувати навчання пасічників щодо надання послуг апітуризму та їх просування. Розроблено апітуристичний маршрут «Медовий шлях двох країн – України та Словенії». Для зростання зацікавленості апітуризмом серед перспективних туристів слід розробляти нові апітуристичні програми та маршрути, зокрема не тільки внутрішні, а й міжнародні (наприклад, українсько-словенські).

AbstractThe implementation of democratic systems in several Muslim countries has obstacles. This is due to the development of people's thinking patterns about understanding democracy itself. Islam as a religion emphasizes the establishment of harmonious relations, but when applying the relationship of Islam and democracy in the life of the state does not necessarily be smooth at the level of practice. But on the other hand, It faced with the reality of the problems in implementing democratization in the Islamic world. Some countries claimed to succeed as democratic countries, generally after going through a transition period of transfer of government power. But on the contrary, not a few countries that have not or are not ready to accept change as a process of democratization are trapped in the struggle for power and lead to conflict and violence. Therefore it is important to discuss the challenges and obstacles of democratization in the Islamic world. With a normative-empirical approach, this article aims to analyze the problems of the democratization process in two Muslim countries, namely Indonesia and Egypt. This study found that the process of democratization as a part of the legal-political system in Muslim countries must adapt to the culture and political conditions of each country. The challenges of the democratization process in Indonesia and Egypt, namely the media, ideology, natural resources, common vision and mission in developing the country, strong commitment from all components of the nation, the political will of the head of state related to power-sharing and strengthening dialogue with the people.Keywords: Democracy, Muslim Countries, Conflict of Power, Legal Politics Abstrak Penerapan sistem demokrasi di beberapa negara muslim memiliki kendala. Hal ini disebabkan semakin berkembangnya pola pemikiran masyarakat mengenai pemahaman demokrasi itu sendiri. Islam sebagai agama yang menitikberatkan kepada terjalinnya hubungan yang harmonis dalam kehidupan bernegara, namun ketika menerapkan hubungan Islam dan demokrasi dalam kehidupan bernegara tidak serta merta mulus pada tataran praktiknya. Idealnya sebuah negara yang menjalankan sistem demokrasi memiliki tingkat partisipasi masyarakat yang kian meningkat dalam turut serta membangun negara. Namun di sisi lain dihadapkan pada realitas adanya problematika dalam menerapkan demokratisasi di dunia Islam. Ada negara yang diklaim berhasil sebagai negara demokratis, umumnya setelah melewati masa-masa transisi perpindahan kekuasaan pemerintahan. Namun sebaliknya, tidak sedikit negara yang belum atau tidak siap menerima perubahan sebagai proses demokratisasi justru terjebak dalam perebutan kekuasaan dan berujung kepada konflik dan kekerasan. Oleh karena itu penting untuk dibahas tentang apa saja tantangan dan hambatan demokratisasi di dunia Islam. Dengan pendekatan normatif-empiris, artikel ini bertujuan untuk menganalisa problematika proses demokratisasi di dua negara Muslim yaitu Indonesia dan Mesir. Studi ini menemukan bahwa proses demokratisasi yang merupakan bagian dari sistem politik hukum di negara muslim haruslah menyesuaikan dengan kultur dan kondisi politik masing-masing negara tersebut.Kata Kunci: Demokrasi, Negara Muslim, Media, Konflik Kekuasaan, sistem hukum ketatanegaraan АннотацияВнедрение демократической системы в нескольких мусульманских странах сталкивается с препятствиями. Это связано с развитием у людей образов мышления в отношении понимания самой демократии. Ислам, как религия, подчеркивает установление гармоничных отношений в государственной жизни, однако практически применение исламских и демократических отношений в жизни государства не обязательно гладко. В идеале страна, в которой действует демократическая система, дожна иметь все более высокий уровень участия общественности в строительстве страны. Однако, с другой стороны, существуют проблемы в применении демократизации в исламском мире. Есть страны, которые считаются успешными как демократические страны, как правило, после завершения переходного периода передачи государственной власти. Напротив, многие страны, которые не готовы или не готовы принять перемены как процесс демократизации, попадают в ловушку борьбы за власть и приводят к конфликтам и насилию. Поэтому важно обсудить, какие существуют проблемы и препятствия на пути демократизации в исламском мире. Данная статья с нормативно-эмпирическим подходом направлена на анализирование проблем процесса демократизации в двух мусульманских странах, а именно Индонезии и Египте. Это исследование показывает, что процесс демократизации, который является частью правовой политической системы в мусульманских странах, должен адаптироваться к культуре и политическим условиям каждой страны.Ключевые слова: Демократия, Мусульманское Государство, Сми, Конфликт Власти, Конституционно-Правовая Система.

The lecture is devoted to the explication of the functional possibility of education conceptualized as a task, which is addressed both to human and society. The problems concentrated on this field are regarded in the contemporary social and cultural contexts in which the philosophy of education of Fichte and Schad would be proofed on its actuality. The connection between politics and education are unveiled with their contextual and historical distinctions. The new tendencies of the developments of education are analyzed with positive and negative consequences both of the digitalization and of the empirical turn in the theory and practice of education. It is showed that the one-sided interpretation of the possibilities of digital technologies is caused by the biological and pragmatically approaches to a human being provoked by the radical changes in culture and in the world of labour. The positions of humans both in the post-industrial reality and in the first decades of the XIX century have some common features because in those periods many new possibilities were opened for human's self-realization and perfection. Taking into account these circumstances the representatives of German idealism have paid especially much attention to education. For German idealism it is typically that the educational problems are regarded in connection with the idea of the freedom and the principal new conceptualization of human as a self-responsible person with no needs of the support from the higher metaphysical instances. The senses and functional potential of Kant's categorical imperative are analyzed on its anthropological foundation. The human is showed there in his affiliation to mankind, what means the self-obligation for him and for mankind. This would be obligate foundation of the all moral acts despite any kind of the heteronomy. All these ideas became the further development in Fichte and Schad. They state, that the human being must be defined with the taking into consideration the material substation of humanity. This assumption is necessary to clarify the importance of the human disposition for forming, what presumes available the human competence for using sensuality, reason and mind in problems solving in order not to turn into the instrument for purposes of the Others. This is the main and actual task of the education. ; У лекції обґрунтовується доцільність розуміння освіти як завдання, адресованого людині і суспільству. Пов'язана з цим проблематика розглядається у сучасних соціокультурних контекстах, де актуалізуються філософсько-освітні ідеї Фіхте і Шада. Розкривається зв'язок між політикою і освітою, встановлюються контекстуальні та історичні особливості цього зв'язку. Аналізуються тенденції розвитку сучасної освіти, позитивні і негативні наслідки дигіталізації та емпіричного повороту в освітній теорії і практиці. З'ясовується, що однобічна інтерпретація можливостей цифрових технологій обумовлена біологізаторським та прагматичним розумінням людини, що є наслідком радикальних змін у культурі та у світі праці. Становище людини у постіндустріальних реаліях і на початку ХІХ-го століття має спільні риси через відкриття нових можливостей для її самореалізації. Через це представники німецького ідеалізму приділяли особливу увагу освіті. Проблематика освіти у німецькому ідеалізмі пов'язана з ідеєю свободи і принципово новим розумінням людини, яка несе відповідальність сама за себе, а не покладається на метафізичну надбудову. Аналізуються смисли і функціональний потенціал кантівського категоричного імперативу, його антропологічне підґрунтя, де людина розглядається у її єдності з людством, що слід розуміти як самозобов'язання людини щодо людства і самої себе. Ці ідеї набувають подальшого розвитку у Фіхте і Шада. Вони розглядають передумови перенесення свободи із теоретичної у практичну площину. Щоб свобода стала реальністю, людина мусить бути здатною діяти у матеріальній реальності, а для цього вона повинна мати артикульоване органічне тіло, здатне до формування. За Фіхте і Шадом, людина має існувати як жива істота, бути присутньою в екзистенції, залишатись собою, бути здатною включати у процес осмислення усю свою чуттєвість, розум і розсудок, щоб не перетворитись на засіб для досягнення чужих цілей.

The Education Reform of 2013, was a government policy implemented in Mexican basic education with the aim of giving children and young people better prepared teachers, well-built and equipped schools, and more and better opportunities for study. Now at the end of the government that implemented the reform, it is appropriate to examine the balances left by this policy in terms of management and labor development for public education teachers. Policy formulations for innovation and change in education and teacher's work in Mexico are part of the international logic that has generated a new definition of the relations between schools and society. These policies not only imply the existence of new legal frameworks and guidelines for action, but they also institute a political and ideological program that established a new orientation, new objectives, and new will in society. New regulations on the management and practice of public teaching link politics, culture, economy and the state through guidelines that cover the areas of everyday education. The actions of individuals immersed in management, administrative, academic and content organization tasks reconfigure the meaning of teaching based on rationalist effectiveness and efficiency. ; En 2013, se implementó una política gubernamental de Reforma Educativa en la educación básica mexicana con el objetivo de darle a los niños y jóvenes maestros más preparados, escuelas bien construidas y equipadas, y además la posibilidad de seguir estudiando más y mejor. Al cierre del gobierno que puso en marcha la Reforma, es pertinente hacer una revisión de los saldos que deja la implementación de esta política en la gestión y el desarrollo del trabajo docente en los maestros de educación básica pública. Las formulaciones políticas de innovación y cambio en la educación y el trabajo de los docentes en México, descritas en esta reforma, se inscriben en la lógica internacional que ha ido generando una nueva definición de las relaciones entre la escuela y la sociedad. Estas políticas no sólo implican la existencia de nuevos marcos legales y lineamientos de actuación, sino que instituyen un programa político e ideológico que ha establecido una nueva orientación, objetivos y voluntad en la sociedad. Las nuevas regulaciones de la gestión y práctica de la docencia pública vinculan la política, cultura, economía y el Estado, a través de pautas que cubren los ámbitos de la cotidianidad educativa y el accionar de los sujetos inmersos en este ámbito desde la gestión y organización administrativa, académica y de contenidos, hasta la reconfiguración del sentido de la docencia desde una visión enfocada en la eficacia y eficiencia racionalista. En el presente artículo se presentan de manera exploratoria, los saldos en materia laboral y de sentido de la docencia pública, a partir de la implementación de la Reforma Educativa. ; Em 2013, uma política governamental de Reforma da Educação foi implementada na educação básica mexicana com o objetivo de dar às crianças e jovens professores melhor preparados, escolas bem construídas e equipadas, e também a possibilidade de continuar estudando mais e melhor. No término do governo que implementou a reforma, é pertinente rever os equilíbrios deixados pela implementação desta política na gestão e desenvolvimento do trabalho dos professores da educação básica pública. As formulações de políticas de inovação e transformação na educação e no trabalho dos professores no México, fazem parte da lógica internacional que gerou uma nova definição das relações entre a escola e a sociedade. Essas políticas não só implicam a existência de novos marcos legais e diretrizes de ação, também instituem um programa político e ideológico que estabeleceu uma nova orientação, objetivos e vontade na sociedade. A nova regulamentação sobre a gestão e a prática do ensino público liga política, cultura, economia e Estado, através de diretrizes que abrangem as áreas da educação cotidiana e as ações dos indivíduos desde a gestão e organização administrativa, acadêmica e de conteúdos, até a reconfiguração do significado do ensino a partir de uma visão focada na eficácia e eficiência racionalista.

En los últimos años ha sido una preocupación de las agendas gubernamentales, regular el trayecto laboral y profesional del profesorado, en pos de mejorar la calidad de los sistemas escolares. Estas legislaciones, se han configurado sobre la base de políticas de rendición de cuentas, que han tensionado el desarrollo profesional docente. En este contexto, Chile ha promovido legislaciones contradictorias, apostando por una trayectoria meritocrática de tipo individual y de ascenso gradual, que deja difuso el lugar del Estado en la regulación de una cultura de evaluación del profesorado. Se vuelve relevante entonces, revisar los nudos críticos en las trayectorias docentes en el sistema de desarrollo profesional establecido en el país. Así, se realiza un estudio crítico de documentos legales relevantes y asociados a la Ley nº 19.207. Las trayectorias docentes se ven tensionada en el control estatal por la formación y la autonomía entregada a las instituciones educativas para prescribir planes de desarrollo profesional; así como en la individualización de la calidad educativa restringida al quehacer disciplinar-didáctico del docente de aula. Estos resultados discuten el papel del Estado como regulador de lo educativo y las oportunidades que se desarrollan para la construcción de una narrativa de desarrollo profesional docente. Palabras claves: Trayectorias docentes. Desarrollo profesional docente. Rendición de cuentas educativas. ; En los últimos años ha sido una preocupación de las agendas gubernamentales, regular el trayecto laboral y profesional del profesorado, en pos de mejorar la calidad de los sistemas escolares. Estas legislaciones, se han configurado sobre la base de políticas de rendición de cuentas, que han tensionado el desarrollo profesional docente. En este contexto, Chile ha promovido legislaciones contradictorias, apostando por una trayectoria meritocrática de tipo individual y de ascenso gradual, que deja difuso el lugar del Estado en la regulación de una cultura de evaluación del profesorado. Se vuelve relevante entonces, revisar los nudos críticos en las trayectorias docentes en el sistema de desarrollo profesional establecido en el país. Así, se realiza un estudio crítico de documentos legales relevantes y asociados a la Ley nº 19.207. Las trayectorias docentes se ven tensionada en el control estatal por la formación y la autonomía entregada a las instituciones educativas para prescribir planes de desarrollo profesional; así como en la individualización de la calidad educativa restringida al quehacer disciplinar-didáctico del docente de aula. Estos resultados discuten el papel del Estado como regulador de lo educativo y las oportunidades que se desarrollan para la construcción de una narrativa de desarrollo profesional docente. Palabras claves: Trayectorias docentes. Desarrollo profesional docente. Rendición de cuentas educativas. ; Government agendas have regulated the work and professional trajectory of teachers, in order to improve the quality of school systems. These legislations have been configured on the basis of accountability policies, which have stressed teacher professional development. In this context, Chile has promoted contradictory legislation, promoting a meritocratic trajectory of the individual type and of gradual ascent, and leaving the place of the State and its laws, in the regulation of a culture of evaluation. The tensions built on the teaching trajectories promoted by the professional development system established in the country are analyzed. A critical study of legal documents associated with Law nº 19.207. The teaching trajectories are stressed in the control of the State by the training and autonomy given to educational institutions to prescribe plans for teacher development; as well as in the individualization of the educational quality linked to the disciplinary-didactic work of the classroom teacher. These results discuss the role of the State as regulator of education, and the opportunities for the construction of a narrative of professional development for teachers. Keywords: Teaching career. Teacher professional development. School accountability.

Background. The Ukrainian politicians and mass media actively discuss the thesis that you can love your country but not speak Ukrainian. In this context, the question of the content of the concept «patriotism» from the point of view of Russian-speaking youth becomes relevant.Purpose. The purpose of this article is to find out whether young migrants from the Donbass and Crimea consider themselves patriots, what affects their self-identification, how they understand the term "patriotism" and whether, in their view, Ukrainian is a component of this concept.Methods. The language biography method was used to collect the material. 20 interviews of young (17-28 years old) migrants from Donbass and Crimea who currently reside in Kyiv were analyzed. The informants answered the question «Do you consider yourself a patriot?»Results. It has been found that Russian-speaking youth often do not call themselves patriots because they do not speak Ukrainian and do not support nationalists. In addition, it is important for young people to express their love for the Motherland through real actions. Driven largely by pragmatic motives migrants often put in the concept «patriotism» symbolic content. The informants' answers do not contain some of the patriot features represented in the dictionary definitions: responsibility for the Motherland's fate, readiness to sacrifice something for the sake of their nation.Some of the informants hesitate to answer because they cannot identify themselves with only one state. The results of the study reveal the problem of Russian-speaking youth national identity. Many of the respondents have not a national but global or regional identity. At the same time, most connect their future with Ukraine.Discussion. According to young Russian-speaking migrants' opinion, the main components of the concept of «patriotism» are 1) communication in Ukrainian; 2) support for nationalist ideas; 3) the desire to live in Ukraine, despite the difficult socio-economic situation in the country; 4) love for the Ukrainian language, culture, traditions. The study identifies the need for targeted mass surveys in environment of Russian-speaking youth from different regions of Ukraine.Keywords: patriotism, migrants, Ukrainian language, nationalism, identity. ; Постановка проблеми. В українському політикумі та засобах масової інформації активно обговорюють тезу про те, що можна любити свою державу, але не спілкуватися українською мовою. У цьому контексті стає актуальним питання змісту поняття «патріотизм» з погляду російськомовної молоді.Мета статті. Мета цієї статті – з'ясувати, чи вважають себе молоді переселенці з Донбасу та Криму патріотами, що впливає на їхню самоідентифікацію, як вони розуміють поняття «патріотизм» і чи, на їхню думку, українська мова є складником цього поняття.Методи дослідження. Для збирання матеріалу застосовано метод мовної біографії. Проаналізовано 20 інтерв'ю молодих (17 – 28 років) переселенців з Донбасу та Криму, які зараз проживають у м. Києві. Розглянуто відповіді інформантів на запитання «Чи вважаєте себе патріотом?».Основні результати дослідження. З'ясовано, що російськомовна молодь часто не називає себе патріотом через те, що не спілкується українською мовою і не підтримує націоналістів. Крім того, для молодих людей важливо виявляти свою любов до Батьківщини реальними діями. Переселенці нерідко вкладають в поняття «патріотизм» радше символічний зміст, керуючись здебільшого прагматичними мотивами. У відповідях інформантів відсутні деякі з рис патріота, представлені у словникових дефініціях: відповідальність за долю Батьківщини, готовність на жертви заради власного народу.Дехто з інформантів вагається з відповіддю, оскільки не може ідентифікувати себе тільки з однією державою. Результати дослідження розкривають проблему національної ідентичності російськомовної молоді. У багатьох опитаних сформована не національна, а глобальна або регіональна ідентичність. Водночас більшість пов'язує своє майбутнє з Україною.Висновки і перспективи. На думку молодих російськомовних переселенців з Криму та Донбасу, основними складниками поняття «патріотизм» є 1) спілкування українською мовою; 2) підтримка націоналістичних ідей; 3) бажання жити в Україні, незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в країні; 4) любов до української мови, культури, традицій. Дослідження виявляє потребу проведення цільових масових опитувань в середовищі російськомовної молоді з різних регіонів України.Ключові слова: патріотизм, переселенці, українська мова, націоналізм, ідентичність

The article discusses ways to increase motivation and encouragement in the preparation of reserve officers in the Department of military training, examples of multi-level motivational factors shaping educational activity of students. The analysis of problems and finding solutions with the maximum theoretical training to the ability of its practical use in combination with increased attention to the motivation of students to receive the rank of officer safety and training at the military Department. The research is carried out where it is proposed the term "level of motivational stimulants" as an element of the structure and members of the immediate motivation for learning the military profession. Identifies ways to enhance the cognitive motivation of students of military departments at their optimal combination at different stages of the study, together with incentives. Examines the criteria of motivation their orientation in the educational process. The introduction of a system of multi-level motivational factors shaping educational activity of students, the experience of which started at the military Department of Sumy state University. It is concluded that to improve the effectiveness of training should form and develop for students appropriate motivational factors shaping successful activities that form and gradually develop professional interest and culture of professional management activities in General. Proposes specific measures of quality of training of military specialists for the needs of the Armed Forces Of Ukraine, as a determinant of successful actions in the execution of the ATO and important strategic resource for the strengthening of the state in domestic and international arena, providing independence and national interests of Ukraine. ; В статье рассматриваются пути повышения мотивации и стимулирования в подготовке офицеров запаса на кафедре военной подготовки, представлены примеры разноуровневых мотивационных стимуляторов формирования учебной активности студентов. Проводится анализ проблемы и нахождения путей ее решения с максимального приближения теоретической подготовки к способности ее практического использования в сочетании с увеличением внимания к мотивации студентов на получение звания офицера запаса и обучение на военной кафедре. Проводится исследование, где предложен термин «уровень мотивационных стимуляторов», как элемент и структура элементов непосредственной мотивации к обучению военной специальности. Определяются способы активизации познавательной мотивации слушателей военных кафедр при их оптимальном сочетании на разных этапах обучения вместе со стимулированием. Рассматриваются критерии мотивации успеваемости, их ориентация в учебно-воспитательном процессе. Внедрение системы многоуровневых мотивационных стимуляторов формирования учебной активности студентов, опыт использования которых начато на кафедре военной подготовки Сумского государственного университета. Сделан вывод, что для повышения эффективности обучения обязательно следует сформировать и разработать для студентов соответствующие мотивационные стимуляторы формирования успешной деятельности, которые формируют и постепенно развивают профессиональный интерес и культуру профессиональной управленческой деятельности в целом. Предлагается конкретные меры по качественной подготовке военных специалистов для нужд ВСУ, как определяющего фактора успешных действий в исполнении АТО и важным стратегическим ресурсом укрепления государства на внутренней и международной арене, обеспечение независимости и национальных интересов Украины. ; В статті розглядаються шляхи підвищення мотивації і стимулювання у підготовці офіцерів запасу на кафедрі військової підготовки, подані приклади різнорівневих мотиваційних стимуляторів формування навчальної активності студентів. Проводиться аналіз проблеми і знаходження шляхів її вирішення з максимального наближення теоретичної підготовки до спроможності її практичного використання в поєднанні із збільшенням уваги до мотивації студентів на отримання звання офіцера запасу і навчання на військовій кафедрі. Проводиться дослідження, де запропоновано термін «рівень мотиваційних стимуляторів», як елемент і структура елементів безпосередньої мотивації до навчання військовій спеціальності. Визначаються способи активізації пізнавальної мотивації слухачів військових кафедр при їх оптимальному поєднанні на різних етапах навчання разом із стимулюванням. Розглядаються критерії мотивації успішності в учінні їх орієнтація в навчально-виховному процесі. Впровадження системи багаторівневих мотиваційних стимуляторів формування навчальної активності студентів, досвід використання яких започатковано на кафедрі військової підготовки Сумського державного університету. Зроблено висновок, що для підвищення ефективності навчання обов′язково слід сформувати й розробити для студентів відповідні мотиваційні стимулятори формування успішної діяльності, які формують і поступово розвивають професійний інтерес та культуру фахової управлінської діяльності в цілому. Пропонується конкретні заходи з якісної підготовки військових фахівців для потреб Збройних Сил України, як визначального чинника успішних дій у виконанні АТО і важливим стратегічним ресурсом зміцнення держави на внутрішній і міжнародній арені, забезпечення незалежності і національних інтересів України.

Purpose of the Article. Library Social Institute is a complex, multifaceted concept that simultaneously covers many spheres of human activity – documentary, information, and communication, socio-cultural, educational and enlightening. The purpose of the study is to analyze the historical and socio-cultural development factors of the library social institute from the current positions of global information influences and activation of information and communication national international interaction as well. The methodology of the study means the historical, institutional and systematic approaches to the study of historical, social, information and communication influences that determine the transformation of the library social institution in the near future. Scientific Novelty. The main historical factors in the development of the BSI include the influence of national revival ideas, the development of civil society, free access to information and knowledge, informatization and so on. The range of socio-cultural factors that significantly influence the development of the BSI in the first quarter of the 21st century the overarching influence of the digital cultureand concept of the knowledge society is attributed. Conclusions. The findings reveal the prospects for implementing the Library Development Strategy in the period till 2025 "Qualitative Changes of Libraries for Ensuring Sustainable Development of Ukraine" as well as the involvement of library and information institutions in participating in the governmental digital transformation projects of Ukraine.Key words: library, library social institute, historical factors, socio-cultural factors, knowledge society, digital culture. ; Целью исследования является анализ исторических и социокультурных факторов развития библиотечного социального института с современных позиций глобальных информационных влияний и активизации национального и международного информационно-комуникационного взаимодействия. Библиотечный социальный институт рассматривается как комплексное понятие, которое одновременно охватывает много сфер деятельности – документальную, информационно-комуникационную, социокультурную, образовательную и просветительскую. Методология исследования заключается в применениии исторического, институционального и системного подходов к изучению исторических, социальных, информационно-комуникационных факторов влияния, которые определяют в ближайшей перспективе трансформации библиотечного социального института. Научная новизна работы состоит в системном анализе факторов общегосударственного и отраслевого развития в определенный для исследования период. К основным историческим факторам развития БСИ отнесено влияние идей национального возрождения, построения гражданского общества, свободного доступа к информации и знаниям, информатизации. К числу социокультурных факторов, которые существенно влияют на развитие БСИ в первой четверти ХХІ в. отнесено всепроникающее влияние цифровой культуры и концепции общества знаний. Выводы. Полученные выводы раскрывают перспективы реализации Стратегии развития библиотечного дела на период до 2025 года "Качественные изменения библиотек для обеспечения стабильного развития Украины" и привлечения библиотечно-информационных учреждений к участию в проектах цифровой трансформации Украины, которые реализуются правительством. На теоретико-методологическом уровне сделан вывод про необходимость построения обновленной концептуальной модели развития библиотечного социального института в условиях цифровизации.Ключевые слова: библиотека, библиотечный социальный институт, исторические факторы, социокультурные факторы, общество знаний, цифровая культура ; Метою дослідження визначено здійснення аналізу історичних та соціокультурних чинників розвитку бібліотечного соціального інституту з сучасних позицій глобальних інформаційних впливів та активізації національної і міжнародної інформаційно-комунікаційної взаємодії. Бібліотечний соціальний інститут розглядається як комплексне поняття, яке одночасно охоплює багато сфер людської діяльності – документальну, інформаційно-комунікаційну, соціокультурну, освітню та просвітницьку. Методологія дослідження полягає у застосуванні історичного, інституціонального та системного підходів до вивчення історичних, соціальних, інформаційно-комунікаційних впливів,які визначають у найближчій перспективі трансформації бібліотечного соціального інституту. Наукова новизна роботи полягає у системному аналізі чинників загальнодержавного і галузевого розвитку визначеного періоду. До основних історичних чинників розвитку БСІ віднесено вплив ідей національного відродження, розбудови громадянського суспільства, вільного доступу до інформації та знань, інформатизації тощо. До кола соціокультурних чинників, які істотно впливають нарозвиток БСІ у першій чверті ХХІ ст. віднесено всеосяжний вплив цифрової культури та концепції суспільства знань. Висновки. Одержані висновки розкривають перспективи реалізації Стратегії розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року "Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України" та залучення бібліотечно-інформаційних установ до участі в проєктах цифровоїтрансформації України, які реалізуються урядом. На теоретико-методологічному рівні зробленовисновок про необхідність побудови оновленої концептуальної моделі розвитку бібліотечногосоціального інституту в умовах цифровізації.Ключові слова: бібліотека, бібліотечний соціальний інститут, історичні чинники, соціокультурнічинники, суспільство знань, цифрова культура.

Regional media is an important segment of the socio-communicative model of the information space of Ukraine, which clearly identifies the vectors of ethnically and culturally identified journalism, works hard to preserve historical memory, national consciousness and civic activity of society. Their study is especially relevant in the period of modern socio-political changes associated with the development of democratization, decentralization and local self-government, which will make new adjustments to the typology, content and functions of local media.Currently, there is a growing scholars interest to the problems of regional journalism, but the culturological and axiological aspects of their study are still insufficiently investigated. This explains the choice of the research object, which were the regional media reviews, reflected in the memoirs and publicistics of the famous Ukrainian writer and public figure Oles Honchar. Recourse to such methods as content analysis, historical, systemic, biographical, axiological, statistical, made it possible to carry out a multifaceted interpretation of journalistic assessments by the writer of the spiritual potential of regional and district newspapers, through which to cover certain periods of Ukrainian journalism development of the twentieth century and reveal the writer's personal involvement in its history.Oles Honchar cooperation with the mass media lasted for more than sixty years. It was widely disclosed in his diary entries, epistolary and journalistic works of various genres. The writer's connections with the regional press are reproduced in chronological order, starting from the 1930s, the journalistic activity of young Oles Honchar in district and regional newspapers in Poltava and Kharkiv regions and ending with observations of an already experienced publicist and master of the word on the activities of local media during the years of independent Ukraine.An analysis of the congratulation-letters texts addressed to local newspapers and magazines offices indicates the broad geography of the writer's connections with the print media, reveals his vision of this type of publications concept, based on democratic and humanistic principles. Welcoming the appearance of new literary and artistic publications in the East and West of Ukraine and in the Crimea at the beginning of 90's, Oles Honchar focused his attention on their role in uniting the community around the pressing problems: preservation of historical memory and ethnic culture, functioning of Ukrainian language and respect for literary classics. ; Крайові ЗМІ є важливим сегментом соціокомунікативної моделі інформаційного простору України, що увиразнює вектори розвитку етнічно й культурно ідентифікованої журналістики, потужно працює на збереження історичної пам'яті, формування національної свідомості й громадянської активності соціуму. Вивчення їх є особливо актуальним у період сучасних суспільно-політичних змін, пов'язаних з розвитком процесів демократизації, децентралізації та місцевого самоврядування, які внесуть нові корективи в типологію, зміст і функції місцевих медій.Нині відзначається зростання інтересу науковців до проблем крайової журналістики, проте культурологічний та аксіологічний аспекти ще недостатньо досліджені. Цим пояснюється вибір об'єкта розвідки, яким стали відгуки про діяльність крайових ЗМІ, відображені в мемуаристиці та публіцистиці відомого українського письменника й громадського діяча Олеся Гончара. Звернення до таких методів, як контент-аналіз, історичний, системний, біографічний, аксіологічний, статистичний, дало змогу здійснити багатоаспектну інтерпретацію публіцистичних оцінок письменником духовного потенціалу обласних та районних газет, висвітлити окремі періоди розвитку української журналістики ХХ ст. і розкрити особисту причетність письменника до її історії.Співпраця Олеся Гончара із засобами масової інформації тривала понад шістдесят років. Вона досить широко розкривалась у його щоденникових записах, епістолярії та публіцистичних творах різних жанрів. У хронологічній послідовності відтворено зв'язки письменника з крайовою пресою, починаючи з 30-х років, журналістську діяльність юного Олеся Гончара в районній і обласній газетах на Полтавщині та Харківщині й закінчуючи спостереженнями уже досвідченого публіциста й майстра слова над діяльністю місцевих ЗМІ в роки незалежної України.Аналіз текстів листів-привітань, спрямованих до місцевих редакцій газет і журналів, указує на широку географію зв'язків письменника з друкованими ЗМІ, розкриває його бачення концепції діяльності видань цього типу, що ґрунтується на демократичних та гуманістичних засадах. Вітаючи появу на поч. 90-х рр. нових літературно-мистецьких видань на Сході і Заході України та в Криму, Олесь Гончар зосереджує увагу на їх ролі в об'єднанні спільноти навколо насущних проблем: збереження історичної пам'яті й етнічної культури, функціонування української мови й шанобливого ставлення до літературної класики.