Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав'язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб'єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав'язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб'єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії.
Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісноповсякденного та культурноціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісносмислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійнокосмологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середовища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісносмислових, фокусноінституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим.
Статтю присвячено проблемі співвідношення концепту «імідж» з концептами «символ», «установка», «соціальний стереотип» та ін. концептами соціології, соціальної та політичної психології. Імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів, думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Символ виконує щодо іміджу інструментальну функцію, в той час як імідж може слугувати відображенням значної сукупності символів, що мають однорідне значення для різних соціальних груп (йдеться про так звані «осьові», або ж архетипові символи). імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Водночас символи для іміджевого конструювання мають бути стереотипізованими, оскільки масова свідомість тяжіє до спрощення (редукування) будьяких перцептуальних конструктів. Саме тому імідж держави має утворюватись сукупністю однорідних стереотипізованих символів, регулярне оперування якими в масових комунікаціях сприяє закріпленню їх в установках (атитюдах) великих соціальних груп.
У статті досліджуються передумови аналізу соціальної перцепції в різних гносеологічних, загальнопсихологічних (периферійносоціальнопсихологічних) теоріях. Гносеологія є розділом філософії, який досліджує загальні передумови пізнавальної діяльності, співвідношення пізнання і дійсності, встановлення умов істинного та достовірного знання створює стійкий фундамент для дослідження соціального сприйняття. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції, можна вирізняти різне розуміння образу в матеріалістичній та ідеалістичній гносеології, в раціоналізмі та емпіризмі. В матеріалістичній гносеології розуміння образу від початку пов'язується із тілом, психікою та суспільством, що дає підстави вести мову про об'єктивізм, психологізм та соціологізм в інтерпретації соціального сприйняття в тих соціологічних концепціях, які спиратимуться на цю гносеологію. Це означатиме, що соціальне сприйняття буде досліджуватись як похідне від соціального середовища, його індивідуальних та соціальногрупових особливостей та від суспільства в цілому. В ідеалістичній гносеології в тлумаченні соціального сприйняття переважає фікціоналістське розуміння. Це означає, що соціальне сприйняття розглядається в його феноменальному вимірі (вимір явищ), в той же час цьому феноменальному виміру ідеалістична гносеологія протиставляє ноуменальний вимір, у зв'язку з чим соціальне сприйняття виноситься за межі істинного знання. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції по різному розв'язується питання про джерело соціального сприйняття. В раціоналістичних концепціях джерелом соціального сприйняття стає мислення, переважно наукове. Через це соціальне сприйняття розглядається як те, що дозволяє категоризувати різні феномени соціальності, себто створювати фрейми визначеності на кшталт наукових. В гносеологічному емпіризмі соціальне сприйняття розглядається на засадах переважання в ньому чуттєвої компоненти, яка може бути як тим, що забезпечує відповідність соціального сприйняття дійсності, так і тим, що виступає джерелом різних викривлень.
The article is devoted to the relationship between the characteristics of structuring the image of the state in sociopolitical and sociocultural discourse. In the author's understanding of discourse can be defined as a rational and communicative process in which any statements of position (thought, idea, concept, etc.) can be criticized restrictions subject to the availability of any claim to the establishment of communicative dominant influence in society, and dissemination and artificial imposition on specific sociocultural space of society symbolic forms. Discourse intention is to develop a real or artificial social consensus on the various issues of the political, social and cultural lives. This, of course, a certain «ideal model» discourse as such, the content of which is adjusted and specified in its subtypes, including in political and sociocultural discourse. In the author proposed program of empirical research in discourse (both sociopolitical and sociocultural) by understand makrotekst created political entities, scientific and media market to perform social communication functions vaccination (vnedrinnya, implantation) in public consciousness of certain social representations which to some extent reflect the model (scheme) image structuring society in accordance with the ideological principles of paradigmatic versions ethnic history. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав'язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб'єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав'язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб'єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії.
The article deals with the problem of determining the characteristics of structuring image of Ukraine in the socio-political and socio-cultural discourses in different periods of independence. The differences between the way the state in socio-political and socio-cultural discourses concerning prevalence in political discourse appropriate systemic intentions and interests, that is, the predominance in political discourse Hidden guidelines impose certain public ideas favorable to the authorities (manipulative component) which can be implemented by means of political rhetoric to the impact on public consciousness and sensory-emotional component of man. Socio-cultural discourse is in proximity to the zone signs discourse based on communicative rationality Habermas, as is permeable for criticism and freer (compared with socio-political discourse) on the pressure of censorship communication. Thus, in political or simple political discourse from the beginning of structured situation in which «born political product», which involved, on the one hand, «competing agents» on the other - «political consumers of products» from The most important products is the image of the state.Layers of socio-political discourse under defined-State officially and historically historiographical discourses. These discourses present the image of the state in the context of national history as the source, where by means of targeted public policy is formed and implemented state identity as the language of institutional communication. Images states that officially created in-state and historically historiographic discourses as a set of ethnic myths, frames, stereotypes intended to create mechanisms of perception and interpretation of the past of the country, used in educational policy as a tool for national identity with the corresponding identity discourse. Socio-cultural discourse and the corresponding image of the state is characterized by a strong plurality, conceptuality, multyparadyhmality. In the socio-cultural discourse is conceptualization image of the state as part of the living world as opposed to social and political discourse, in which the image of the state appears more like dogmatic ideological construct, which tends to uniqueness. In the scientific discourse in constructing the image of the state is dominated intellectual and conceptual component, while in the state mediadyskurs-image formed on the basis of emotional and social representations stained. Latest distributed in makroteksts designed to create appropriate social attitudes, sensatsion, mobilizing different social groups on a variety of events and more ; Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав'язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб'єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо. ; Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав'язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб'єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
The article is devoted to the value of the concept of «image» in his relationship with the concepts of «symbol», «plant», «social stereotype» and others. concepts of sociology, social and political psychology. Image of scientific literature mainly seen in dvoaspektnomu dimension, namely as spontaneous generated image of any object (including the state as an abstract object) and the result of conscious purposeful design, appropriate activities that allow, given appropriate expectations, create onesided, exaggerated, accented at the level of imagination perception. Recently, through the media and through opinion leaders to be spread through various channels of social communication. The symbol takes on the image of the instrumental function, while the image can serve as a reflection of a large set of symbols with uniform values for different social groups (it is the socalled «axial» or archetype characters). Image of scientific literature mainly seen in dimension, namely as spontaneous generated image of any object (including the state as an abstract object) and the result of conscious purposeful design, appropriate activities that allow, given appropriate expectations, create onesided, exaggerated, accented at the level of imagination perception. Recently, through the media and through opinion leaders to be spread through various channels of social communication. However, the symbols for fashion design to be stereotyped as mass consciousness tends to simplification (reduction) of any perсeptual constructs. That is why the image of the state should be formed homogeneous set of stereotyped characters, which regularly operate in mass communication helps to perpetuate them in the settings (attitudes) large social groups. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення концепту «імідж» з концептами «символ», «установка», «соціальний стереотип» та ін. концептами соціології, соціальної та політичної психології. Імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів, думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Символ виконує щодо іміджу інструментальну функцію, в той час як імідж може слугувати відображенням значної сукупності символів, що мають однорідне значення для різних соціальних груп (йдеться про так звані «осьові», або ж архетипові символи). імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Водночас символи для іміджевого конструювання мають бути стереотипізованими, оскільки масова свідомість тяжіє до спрощення (редукування) будьяких перцептуальних конструктів. Саме тому імідж держави має утворюватись сукупністю однорідних стереотипізованих символів, регулярне оперування якими в масових комунікаціях сприяє закріпленню їх в установках (атитюдах) великих соціальних груп. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення концепту «імідж» з концептами «символ», «установка», «соціальний стереотип» та ін. концептами соціології, соціальної та політичної психології. Імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів, думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Символ виконує щодо іміджу інструментальну функцію, в той час як імідж може слугувати відображенням значної сукупності символів, що мають однорідне значення для різних соціальних груп (йдеться про так звані «осьові», або ж архетипові символи). імідж у науковій літературі розглядається переважно в двоаспектному вимірі, а саме: як стихійностворюваний образ будьякого об'єкта (включаючи державу як абстрактний об'єкт) та результат свідомого цілеспрямованого конструювання, відповідної діяльності, яка дозволяє, враховуючи відповідні очікування, створювати однобічні, гіперболізовані, акцентовані на рівні уяви перцепції. Останні, за допомогою ЗМІ і через лідерів думки підлягають поширенню по різних каналах соціальних комунікацій. Водночас символи для іміджевого конструювання мають бути стереотипізованими, оскільки масова свідомість тяжіє до спрощення (редукування) будьяких перцептуальних конструктів. Саме тому імідж держави має утворюватись сукупністю однорідних стереотипізованих символів, регулярне оперування якими в масових комунікаціях сприяє закріпленню їх в установках (атитюдах) великих соціальних груп.
The article is devoted to the daily valueconsciousness and cultural value measurements interpretation of the image of the state as a sociological concept in the theory of social constructivism and structural functionalism. In social constructivism image of the state is seen as a derivative mainly of social representations, which are interpreted as mental structures that can be a real sequel. We believe in that they are emerging concept of social scenarios, which the author says in konkretytsi social space and social marshrutuvannya card movement and interaction of people and social groups in society. This social idea and becomes what is not very different from reality, as there is in the minds of different social groups as reality. In structural functionalism state image viewed through the prism of symbolic codes as hidden or deep structure of the social system that has a fourlayer structure and follows the four levels of the social order. These levels are chotyryma tsinisnosemantic centers (central zone), the focus of institutionalization, Historical, CulturalPolitical and geopolitical concepts, social and cultural identity. These four components of the image corresponds to four levels of society social order, forming a hierarchy of images, including the image of the state as part of the political agenda occupies a subordinate position on religious and cosmological, cultural and social order. Each of these components correspond symbolic codes as tools in establishing the identity of its borders, helping to establish its cultural and physical boundaries, the formation of the registry needs kordonoutvorennya other societies (states) and the range of possible responses to pressure environment. Symbolic codes perform on the formation of social representations of the state and therefore the image of the state, programmable function because the logic of structural functionalism Eisenstadt, four levels correspond to the order of four types of images that can be played funktsionuvaty and as social representations, including: religious, cultural, social and political. The idea of the state and the image of the state, therefore, can not act on something autonomous valuesemantic, focalinstitutional, geopolitical and ethnopolitical and social images and, last can also remain or blurry. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісноповсякденного та культурноціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісносмислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійнокосмологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середовища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісносмислових, фокусноінституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісноповсякденного та культурноціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісносмислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійнокосмологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середовища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісносмислових, фокусноінституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим.