У представленій статті охарактеризовано специфіку функціонування політичної опозиції в площині політичної системи сучасної Росії. Унікальність політичного життя визначає наявність політичної опозиції як один із механізмів забезпечення ефективності політичних інституцій всередині будь-якої держави. Можливість критично висловлювати думки на адресу політичних сил що мають законно визнане право на політичну владу в соціумі, це одна з ознак демократичного політичного режиму. Проте останнім часом у політичній системі деяких країн, які позиціонують себе як країни демократії, можна спостерігати за утисканням опозиційних сил або ж створення «керованих» чи «протоопозицій». На нашу думку, одним із прикладів діяльності такого виду опозиції є російська.Встановлено, що існуюча політична опозиція, яка діє в Росії, не є достатньо ефективною, через її сегментарність, внутрішні конфлікти і головне відсутність серед лідерів опозиції консолідуючої мети. Як наслідок, партія влади «Єдина Росія» та визнаний більшістю росіян політичний лідер – Президент РФ В. Путін застосовує всі методи протидії опозиції, зводячи нанівець протестні дії опозиціонерів. У статті виявлено, що сучасно політична опозиція має декілька груп серед яких виділяються «стара» частина так звана пострадянська представлена Г. Зюгановим, В. Жириновським тощо. Тобто ті постаті, які скоріше грають роль опозиції за правилами, які визначає партія влади. Молоде крило опозиціонерів, в якому постійно відбувається суперництво серед лідерів за право очолити рух і мати підтримку більшості електорату. Важливо розуміти, що окремо в опозиції Росії представлені ультраправі та радикальні течії, які позиціонують себе як об'єднувачі земель в єдину «Велику Русь». Але простежуючи організовані і проведені акції непокори з боку опозиційних сил, чітко простежується їх неефективність, діюча при владі політична еліта завжди на крок попереду, навіть коли застосовує силові методи для протидії мирним зібранням. Більш того, політична опозиція неготова до реального приходу до влади, це чітко видно через відсутність конкретних програм економічного реформування Росії виходячи не із закордонного досвіду, а із вітчизняної специфіки. Політичні акції у вигляді проведення проекту «Відкрита Росія» ще раз довели той факт, що опозиція відірвана від потреб потенційного електорату, якому виявилися необхідними не лише нові обличчя при владі, але й гарантії, що ці нові обличчя будуть здатні покращити соціально-економічне життя пересічного росіянина байдуже в якій частині Росії він мешкає. Доведено, що політична опозиція не враховує ментальність росіян, їх потяг не до м'якої демократії, а до лідера-господаря, захисника Вітчизни від зовнішньої загрози. У свою чергу правляча еліта і її лідер вдало й ефективно реалізують цей імідж на практиці і, незважаючи на погіршення економічних показників, утримують підтримку серед населення. Таким чином, російська політична опозиція є незрілою і переважно керованою з боку діючої влади.
У представленій статті охарактеризовано специфіку функціонування політичної опозиції в площині політичної системи сучасної Росії. Унікальність політичного життя визначає наявність політичної опозиції як один із механізмів забезпечення ефективності політичних інституцій всередині будь-якої держави. Можливість критично висловлювати думки на адресу політичних сил що мають законно визнане право на політичну владу в соціумі, це одна з ознак демократичного політичного режиму. Проте останнім часом у політичній системі деяких країн, які позиціонують себе як країни демократії, можна спостерігати за утисканням опозиційних сил або ж створення «керованих» чи «протоопозицій». На нашу думку, одним із прикладів діяльності такого виду опозиції є російська.Встановлено, що існуюча політична опозиція, яка діє в Росії, не є достатньо ефективною, через її сегментарність, внутрішні конфлікти і головне відсутність серед лідерів опозиції консолідуючої мети. Як наслідок, партія влади «Єдина Росія» та визнаний більшістю росіян політичний лідер – Президент РФ В. Путін застосовує всі методи протидії опозиції, зводячи нанівець протестні дії опозиціонерів. У статті виявлено, що сучасно політична опозиція має декілька груп серед яких виділяються «стара» частина так звана пострадянська представлена Г. Зюгановим, В. Жириновським тощо. Тобто ті постаті, які скоріше грають роль опозиції за правилами, які визначає партія влади. Молоде крило опозиціонерів, в якому постійно відбувається суперництво серед лідерів за право очолити рух і мати підтримку більшості електорату. Важливо розуміти, що окремо в опозиції Росії представлені ультраправі та радикальні течії, які позиціонують себе як об'єднувачі земель в єдину «Велику Русь». Але простежуючи організовані і проведені акції непокори з боку опозиційних сил, чітко простежується їх неефективність, діюча при владі політична еліта завжди на крок попереду, навіть коли застосовує силові методи для протидії мирним зібранням. Більш того, політична опозиція неготова до реального приходу до влади, це чітко видно через відсутність конкретних програм економічного реформування Росії виходячи не із закордонного досвіду, а із вітчизняної специфіки. Політичні акції у вигляді проведення проекту «Відкрита Росія» ще раз довели той факт, що опозиція відірвана від потреб потенційного електорату, якому виявилися необхідними не лише нові обличчя при владі, але й гарантії, що ці нові обличчя будуть здатні покращити соціально-економічне життя пересічного росіянина байдуже в якій частині Росії він мешкає. Доведено, що політична опозиція не враховує ментальність росіян, їх потяг не до м'якої демократії, а до лідера-господаря, захисника Вітчизни від зовнішньої загрози. У свою чергу правляча еліта і її лідер вдало й ефективно реалізують цей імідж на практиці і, незважаючи на погіршення економічних показників, утримують підтримку серед населення. Таким чином, російська політична опозиція є незрілою і переважно керованою з боку діючої влади. ; The peculiarities of functioning of opposition parties and movements in the sphere of modern Russian political system have been characterized in the submitted paper. The uniqueness of political life determines the presence of political opposition as one of the facilitating mechanism of political institutеs' effectiveness within the state. The ability to express critical thoughts about political forces, political actors who have received the legal right of political power in society is one of the attributes of democratic political regime. Nevertheless, recently in the political system of some countries which position themselves as democratic countries, one can observe the oppression of opposition forces or creation of «managed» or «proto-oppositions». According to our opinion, one of such countries is Russia.It has been established that the existing political opposition is not sufficiently effective in its actions, due to its segmentation, internal conflicts and general absence of unity among the opposition leaders in aims and means of achieving them. Consequently, the party of power «United Russia» which political leader is recognized by the majority of Russians - the President of the Russian Federation V. Putin, applies all methods of opposition resistance, negating the protest actions of the opposition parties. It has been shown in the article that the modern political opposition has several groups, among which outstands the «old» part, so-called post-Soviet opposition, represented by G. Zyuganov, V. Zhirinovsky and others. They are political figures who rather play the role of the opposition and act clearly according to the rules that are determined by the party of power. The young generation of the opposition is characterized by constant rivalry among the leaders for the right to lead the movement and to have the support of the majority of the electorate. It is important to understand that the ultra-right and radical groups are represented separately in the opposition of Russia, they position themselves as unifiers of the lands in a single «Great Rus».Studying organized and conducted protest movements, which had been organized by opposition forces, one can see their inefficiency. As a result, the powerful political elite is always one-step ahead, even when applying methods of force counter to the peaceful assembly. Moreover, the political opposition is not ready for real rising to power, it is clearly seen because of the absence of specific programs for Russia's economic reforms. Also it is based not on foreign experience, but on native specifics. Political actions in the form of the «Open Russia» project have proved once again the fact that the opposition is separated from the needs of potential electorate. Not only new people in power are needed, but also guarantees are needed that these new people will be able to improve the socio-economic life of the ordinary Russians regardless of region of Russia where he\she lives.It has been proven that the political opposition does not take into account the mentality of Russians, their aspiration not to the mild model of Western democracy but to the host leader, the defender of the Motherland from external threat. Whereas, the ruling elite and its leader successfully and effectively implement this image in practice, and despite the deterioration of economic indicators, they get the support among the population. Consequently, the political opposition of Russia is immature and primary controlled by the current government. ; В представленной статье охарактеризована специфика функционирования политических оппозиционных партий и движений в плоскости политической системы современной России. Уникальность политической жизни определяет наличие политической оппозиции как одного из механизмов обеспечения эффективности политических институций внутри государства. Возможность критически высказывать мысли в адрес политических сил, политических акторов, которые получили законно признанное право на политическую власть в социуме - это один из признаков демократического политического режима. Тем не менее, в последнее время в политической системе некоторых стран которые позиционируют себя как страны демократии, можно наблюдать за притеснением оппозиционных сил или же созданием «управляемых» или «протооппозиций». По нашему мнению, одним из примеров деятельности такого вида оппозиции является действующая в России.Установлено, что существующая политическая оппозиция в своих действиях не является достаточно эффективной, через ее сегментированность, внутренние конфликты и главное - отсутствие среди лидеров оппозиции единства в целях и средствах их достижения. Как следствие, партия власти «Единая Россия» и признанный большинством россиян политический лидер - Президент РФ В. Путин применяет все методы противодействия оппозиции, сводя на нет протестные действия оппозиционеров. В статье показано, что современная политическая оппозиция имеет несколько групп, среди которых выделяются «старая» часть так называемая постсоветская оппозиция, представленная Г. Зюгановым, В. Жириновским и другими. Это те политические фигуры, которые скорее играют роль оппозиции и действуют четко по правилам, которые определяет партия власти. Молодое крыло оппозиционеров, в котором постоянно происходит соперничество среди лидеров за право возглавить движение и иметь поддержку большинства электората. Важно понимать, что отдельно в оппозиции России представлены ультраправые и радикальные течения, которые позиционируют себя как объединители земель в единую «Великую Русь».Прослеживая организованные и проведенные акции протестов оппозиционными силами, видна их неэффективность. Как результат, действующая при власти политическая элита всегда на шаг впереди, даже когда применяет силовые методы для противодействия мирным собраниям. Больше того, политическая оппозиция неготова к реальному приходу к власти, это четко видно из-за отсутствия конкретных программ экономического реформирования России выходя не из заграничного опыта, а из отечественной специфики. Политические акции в виде проведения проекта «Открытая Россия» еще раз доказали тот факт, что оппозиция оторвана от нужд потенциального электората, которому оказались необходимы не только новые лица при власти, но и гарантии, что эти новые лица будут способны улучшить социально-экономическую жизнь обычного россиянина не учитывая в какой части России он живет. Доказано, что политическая оппозиция не учитывает ментальность россиян, их стремление не к мягкой модели западной демократии, а к лидеру-хозяину, защитнику Отчизны от внешней угрозы. В свою очередь правящая элита и ее лидер удачно и эффективно реализуют этот имидж на практике и, несмотря на ухудшение экономических показателей, удерживают поддержку среди населения. Таким образом, российская политическая оппозиция является незрелой и преимущественно управляемой со стороны действующей власти.
