Suchergebnisse

Визначено основні чинники результативності навчально-методичного супроводу опанування стресових і посттравматичних стресових станів засобами само- і взаємодопомоги курсантами – військовими психологами першого курсу навчання і магістрантами.
За авторською анкетою проведено порівняльний аналіз самооцінювання їхніх умінь та первинних навичок, а також здатності надавати психологічну допомогу в цьому особовому складі.
Використано також методи включеного спостереження, індивідуального консультування, співбесіди з учасниками для отримання від них зворотного зв'язку.
Як основні серед чинників результативності навчально-методичного супроводу визначено активність, мотивацію, спрямованість та командну згуртованість курсантів. З՚ясовано, що останній чинник у першокурсників проявився більшою мірою, ніж у магістрантів: першокурсники були більш зацікавленими в самопідготовці і дещо активнішими під час аудиторних занять.
Хоч і магістранти, і першокурсники засвідчили, що отримали основні базові знання й уміння та зможуть самостійно їх застосовувати у своїй професійній діяльності, однак рівень засвоєння технологій у першокурсників загалом вищий, ніж у магістрантів.
Встановлено, що курсанти оволоділи груповими техніками зняття стресових і посттравматичних стресових станів і зможуть скористатися ними під час проведення занять з особовим складом.
Завдяки проведеному самооцінюванню з'ясовано, що вони засвоїли основні тілесно зорієнтовані та дихальні психотехнології зняття стресових і поттравматичних стресових станів у різних зонах тіла. При цьому показники першокурсників за всіма позиціями дещо вищі, ніж у магістрантів. Разом з тим кожен четвертий із числа курсантів-магістрантів засвідчив, що не отримав необхідних знань та умінь і не зможе самостійно застосовувати запропоновані технології у своїй професійній діяльності. Ще майже кожен третій магістрант зазначив, що запропоновані технології видалися йому малоефективними.
Аналіз анкетних відповідей цих учасників показав, що вони набули певних знань та умінь, проте потребують більше пояснень, додаткових знань та вмінь і тренінгових вправ для посилення впевненості у собі та власних фахових компетенціях. На відміну від магістрантів, у всіх першокурсників оцінки засвоєння та ефективності цих технологій були позитивними. Встановлено, що понад половину учасників занять мають потребу в отриманні додаткових знань та умінь щодо застосування запропонованих технологій.
Також з'ясовано, що участь у спецкурсі стала стимулом для вдосконалення фахової психологічної підготовки його учасників. З'ясовано, що у першокурсників ця потреба є більш вираженою, ніж у магістрів.
Фактична здатність ефективно застосовувати набуті учасниками знання та вміння може бути визначена лише під час їхньої практичної діяльності, тому результативність навчально-методичного супроводу потребує дослідження під час стажування у військах та під час практичної роботи з особовим складом за місцем проходження служби.

Метою дослідження було з'ясувати ефективність застосування техно-логії парадоксу у відновленні жінок-волонтерів – учасниць Школи соціально-психологічної допомоги, створеної на базі Чернігівського національного тех-нологічного університету. На основі результатів дослідження зроблено висновокпро набуття жінами-волонтерами вмінь та навичок трансформації негативнихстанів в особистісний досвід, опанування ними засобів психологічної само- тавзаємодопомоги, досягнення позитивних змін щодо якості їхнього життя. Емпі-рично підтверджено позитивну динаміку, а саме зменшення показників пост-травматичних станів та порушень адаптивності після завершення занять.Самооцінка учасницями дослідження досягнутих результатів дає підстави го-ворити про покращення якості їхнього сімейно-родинного життя та взаємодіїіз зовнішнім соціальним оточенням як безпосередньо після завершення занять,так і протягом подальших трьох місяців після закінчення Школи. Звертаєтьсяувага на результати останнього опитування, яке проводилося через три місяціпісля завершення занять: на тлі покращення якості життя жінок-волонтерівпри порівнянні симптоматики ПТСР, адаптивності волонтерок та самооцінкизміни якості життя зафіксовано, однак, відносне зростання показників ПТСР тавипадків порушення адаптивності. Таку симптоматику можна пояснити впли-вом започаткованих у процесі навчання особистісних змін, набуттям жінкамибільшої суб'єктності, самостійності і відповідальності за власне життя. Саме цізміни розглядаються як основна причина порушення попереднього, звичногобалансу в стосунках із близьким та зовнішнім соціальним середовищем. Узв'язку з цим визнається недостатність зв'язку жінок-волонтерів із викладачамиШколи та навчальною групою протягом трьох місяців після завершення занять,адже саме цей зв'язок забезпечував стабільність їхньої особистості в умовахзмін у стосунках із своїм сімейно-родинним та соціальним оточенням під часзанять. Проведене дослідження засвідчило необхідність розроблення більшефективних засобів підтримки і соціально-психологічного супроводу жінок-волонтерів у процесі їх переходу до самостійного життя в нових для них умовах,забезпечення сталості та гармонійності їхньої особистості в контексті внутріш-ніх і зовнішніх змін.

Метою дослідження було з'ясувати ефективність реабілітації та реадаптації вимушено переселених осіб (ВПО) в рамках проведення Школи соціально-психологічної допомоги (спільно з кафедрою організації соціально-психологічної допомоги населенню Чернігівського національного технологічного університету). Заняття Школи проводилися за навчальною програмою засвоєння авторського реабілітаційного комплексу, базованого на інноваційній технології парадоксу. Програмою також передбачалося комплексне дослідження за трьома напрямами: зміна показників ПТСР та адаптивності учасників; набуття ними навичок само- і взаємодопомоги на кінець навчання та їх сталість через три місяці після його завершення; визначення змін якості життя учасників упродовж цього часу. У кейсовому форматі досліджено досягнуті результати трьох ВПО жіночої статі. Показники ПТСР та адаптивності досліджувалися відповідно до визначених методик на початку занять, після їх закінчення і через три місяці по їх завершенні. Показники засвоєння навичок само- і взаємодопомоги та показники зміни якості життя досліджувалися двічі – по закінченні занять і через три місяці після їх завершення. За результатами трьох тестувань встановлено динаміку показників посттравматичних станів та порушень адаптивності. Виявлено, що їхня динаміка зумовлена змінами особистого і соціального життя. При цьому відмічено стале зростання особистого адаптивного потенціалу учасниць та самооцінки якості їхнього життя. Визначено, що в ході навчання ВПО набули вміння трансформувати свої негативні стани в особистий досвід, опанували навички само- і взаємодопомоги, досягли позитивних змін якості свого життя (як на кінець навчання, так і через три місяці після його завершення). Виокремлено три основні сфери практикування та закріплення набутих адаптивних форм поведінки в процесі та після завершення навчального курсу: 1) сферу сімейно-родинного спілкування; 2) сферу взаємодопомоги в спільноті рівних та в громадських організаціях, що об'єднують ВПО; 3) сферу соціальної самореалізації за місцем роботи і громадської діяльності. Проведене дослідження засвідчило необхідність розроблення проєктів соціально-психологічного супроводу ВПО щодо вдосконалення їхньої адаптивної поведінки в умовах "гібридного" миру. Запропонований автором реабілітаційний комплекс має практичне значення для дослідження ефективності реабілітаційних і реадаптаційних програм відновлення вразливих груп населення в умовах воєнних дій. Оригінальним у статті є дослідження ефективності технології парадоксу, застосування комплексу діагностичних методик із залученням авторського опитувальника самооцінки змін якості життя.

Розроблено теоретичну модель соціально-психологічного супроводу реадаптації (СПСР) ветеранів в умовах гібридних війни і миру. За допомогою методик визначення посттравматичних станів та адаптивності у форматі "case study" представлено їхню динаміку у двох ветеранів після завершення ними реабілітаційного етапу відновлення. Виокремлено чинники ретравматичного впливу на їхню особистість в умовах гібридних війни і миру. До зовнішніх соціальних чинників віднесено тривання обстрілів і загибель українських військовослужбовців та мирного населення на сході країни, проросійські настрої певної частини українських громадян, до психологічних чинників – внутрішній конфлікт субособистостей "ворога" і "захисника", зумовлені ним проєкції і неадекватні поведінкові прояви. Обстоюється необхідність соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів та членів їхніх сімей, аби нейтралізувати й усунути деструктивну дію цих чинників. З'ясовано мотиви участі ветеранів у супроводі: допомога побратимам, зміцнення психіки, покращення стосунків у сім'ї, забезпечення належної якості життя сім'ї, родини і країни. Розроблено теоретичну модель супроводу реадаптації ветеранів в умовах гібридних війти і миру, показано доцільність використання принципів командотворення і технології взаємодії "рівний – рівному" в реадаптаційному процесі. Центральне місце в моделі відведено команді фахівців і ветеранів – учасників програми реадаптації, до її периферійних елементів віднесено мережу громадських та державних організацій, які працюють у сфері психологічної, медичної та соціальної підтримки ветеранів. Окреслено коло таких організацій: громадські – це організації ветеранів і волонтерів, які працюють у регіонах; державні – це обласні відділи департаментів Міністерства ветеранів України, військові госпіталі, соціальні центри для сім'ї, дітей та молоді, центри зайнятості, територіальні центри соціального обслуговування тощо. У структурі моделі виокремлено такі підрозділи: реабілітаційно-профілактичний, соціальної та професійної адаптації, науково-дослідний та інформаційний. Реабілітаційно-профілактичний підрозділ має убезпечувати ветеранів від ретравматизації, залежностей та суїцидальної поведінки в умовах гібридних війни і миру; підрозділ соціальної та професійної адаптації покликаний допомагати ветеранам у пошуку роботи та набутті необхідної професійної кваліфікації; науково-дослідний підрозділ має забезпечувати ефективність реалізації супроводу, проводити моніторинг отриманих результатів, оптимізувати зворотний зв'язок між основними структурними елементами СПСР і системою в цілому; інформаційна структура має надавати необхідну інформацію користувачам та фахівцям центру щодо обміну досвідом між учасниками супроводу, інформувати потенційних користувачів, партнерські організації, інших представників громади про труднощі і здобутки супроводу ветеранів. У ході подальших досліджень належить з'ясувати ефективність розробленої моделі, умови і засоби її поширення за необхідності в інших регіонах України.