Purpose. The article is aimed to show the specificity and heuristic value of the humanism of the French existentialist J.-P. Sartre, represented both in his early works, where the isolationist position prevailed, and considering his evolution to various types of collective responsibility and attempts to build a universal morality on the basis of ontological integral humanity. Theoretical basis. Taking into account the relevance of the topic of person's searching for authentic existence in the modern world, the author analyzes the concept of Sartre's humanism, which remains poorly researched in the Ukrainian philosophical space, since most of his works of the later period remained untranslated and unknown to the Ukrainian community. That is, there is a need to consider the phenomenon of a human and his/her basic characteristics, which ultimately determine what type of humanism deserves further support and development. The author places the existentialist dimension of a human being, which is one of the most important determinants of human behavior and the ways of human self-determination of his/her existence, in the context of the general development of the humanistic tradition of modern anthropology. Originality. The article substantiates the thesis that Sartre's position concerning humanism is conditioned by the specificity of his understanding of the authentic human existence as a constant self-transcendence, the person's realization of the project that makes a person the creator of the values. Therefore, Sartre's humanism can only be understood in the context of this self-construction and responsibility of a person for his/her choice. The author proved that although this concept was subsequently changed, the basic intention of the Sartre's approach remains the same. Thus, having combined the existentialism and Marxist understanding of the historical process, Sartre nevertheless emphasizes that the primal intentionality of human existence (project or transcendence) is decisive in all subsequent actions and doings, despite the fact that real practice may demonstrate deviations and even regression concerning humanity. Having defined the universality of the human situation in the world as the presence of certain a priori restrictions, the philosopher comes to the recognition of intersubjectivity, which allows him to reach a new type of morality, which defines "integral humanity" or "full-fledged human" as its goal. Conclusions. The interpretation of humanism by early Sartre relied on the idea of a person as such, who is in constant transcendence (going beyond), constantly constructing him/herself; he/she is oriented towards the future (but it is a pure future, unplanned and undefined). In this case, a person is the creator of the values and their legislator in this world. At the same time, the late Sartre emphasized that since a person exists in a society where he/she is usually in a state of alienation, the question under which conditions and by what means is it possible to reproduce and realize a truly humanistic dimension is inevitable. Sartre's position is based on the fact that there is a primal need for self-realization, to be human.
Purpose. The article is aimed to show the specificity and heuristic value of the humanism of the French existentialist J.-P. Sartre, represented both in his early works, where the isolationist position prevailed, and considering his evolution to various types of collective responsibility and attempts to build a universal morality on the basis of ontological integral humanity. Theoretical basis. Taking into account the relevance of the topic of person's searching for authentic existence in the modern world, the author analyzes the concept of Sartre's humanism, which remains poorly researched in the Ukrainian philosophical space, since most of his works of the later period remained untranslated and unknown to the Ukrainian community. That is, there is a need to consider the phenomenon of a human and his/her basic characteristics, which ultimately determine what type of humanism deserves further support and development. The author places the existentialist dimension of a human being, which is one of the most important determinants of human behavior and the ways of human self-determination of his/her existence, in the context of the general development of the humanistic tradition of modern anthropology. Originality. The article substantiates the thesis that Sartre's position concerning humanism is conditioned by the specificity of his understanding of the authentic human existence as a constant self-transcendence, the person's realization of the project that makes a person the creator of the values. Therefore, Sartre's humanism can only be understood in the context of this self-construction and responsibility of a person for his/her choice. The author proved that although this concept was subsequently changed, the basic intention of the Sartre's approach remains the same. Thus, having combined the existentialism and Marxist understanding of the historical process, Sartre nevertheless emphasizes that the primal intentionality of human existence (project or transcendence) is decisive in all subsequent actions and doings, despite the fact that real practice may demonstrate deviations and even regression concerning humanity. Having defined the universality of the human situation in the world as the presence of certain a priori restrictions, the philosopher comes to the recognition of intersubjectivity, which allows him to reach a new type of morality, which defines "integral humanity" or "full-fledged human" as its goal. Conclusions. The interpretation of humanism by early Sartre relied on the idea of a person as such, who is in constant transcendence (going beyond), constantly constructing him/herself; he/she is oriented towards the future (but it is a pure future, unplanned and undefined). In this case, a person is the creator of the values and their legislator in this world. At the same time, the late Sartre emphasized that since a person exists in a society where he/she is usually in a state of alienation, the question under which conditions and by what means is it possible to reproduce and realize a truly humanistic dimension is inevitable. Sartre's position is based on the fact that there is a primal need for self-realization, to be human. ; Цель. Показать специфику и эвристическую ценность гуманизма французского экзистенциалиста Ж.-П. Сартра, представленного как в его ранних произведениях, где превалировала изоляционистская позиция, так и учитывая его эволюцию к различным типам коллективной ответственности и попыток построить универсальную мораль на основе онтологической интегральной человечности. Теоретический базис. Учитывая актуальность в современном мире темы поиска человеком аутентичного существования, авторы анализируют концепцию гуманизма Сартра, которая остается малоисследованной в украинском философском пространстве. То есть возникает необходимость рассмотреть феномен человека и основные его характеристики, которые в итоге определяют, какой тип гуманизма заслуживает на дальнейшую поддержку и развитие. Авторы ставят экзистенциальное измерение человеческого бытия (одной из важнейших детерминант человеческого поведения и способа самоопределения человеком своего существования) в контекст общего развития гуманистической традиции современной антропологии. Научная новизна. В статье обоснован тезис, что позиция Сартра относительно гуманизма обусловлена спецификой понимания им аутентичного существования человека как постоянного самотрансцендирования, осуществление человеком проекта, делающего человека творцом ценностей. Поэтому гуманизм Сартра можно понять только в контексте этого самоконструирования и ответственности человека за свой выбор. Сформулирован вывод, что хотя эта концепция в дальнейшем изменилась, основная интенция сартровского подхода осталась той же самой. Так, соединив экзистенциализм и марксистское понимание исторического процесса, Сартр все же отмечает, что первоначальная интенциональность человеческого бытия (проект или трансцендирование) является определяющей во всех последующих действиях и поступках, несмотря на то, что реальная практика может демонстрировать отклонения и даже обратное движение по отношению к человечности. Выводы. Толкование ранним Сартром гуманизма опиралось на представление о человеке как таком, что пребывает в постоянном трансцендировании (выход за пределы), он постоянно конструирует себя, он ориентирован на будущее (но это - чистое будущее, не запланированное и не обозначеннное). В таком случае человек оказывается творцом ценностей и их законодателем в этом мире. В то же время, поздний Сартр отмечал, что поскольку человек существует в социуме, где, как правило, он находится в состоянии отчуждения, то неизбежно возникает вопрос, при каких условиях и с помощью каких средств возможно воспроизведение и реализация действительно гуманистического измерения. Позиция Сартра основывается на том, что существует первоначальная потребность человека в самореализации, быть человечным. ; Мета. Показати специфіку та евристичну цінність гуманізму французького екзистенціаліста Ж.-П. Сартра, представленого як в його ранніх творах, де превалювала ізоляціоністська позиція, так і враховуючи його еволюцію до різних типів колективної відповідальності та спроб побудувати універсальну мораль на основі онтологічної інтегральної людяності. Теоретичний базис. Зважаючи на актуальність в сучасному світі теми пошуку людиною автентичного існування, автори аналізують концепцію гуманізму Сартра, яка залишається малодослідженою в українському філософському просторі, оскільки більшість його праць пізнього періоду творчості залишилися неперекладеними і невідомі українському загалу. Тобто виникає необхідність розглянути феномен людини та основні її характеристики, які, зрештою, визначають, який тип гуманізму заслуговує на подальшу підтримку і розвиток. Автори ставлять екзистенціалістський вимір людського буття, який є одним з найважливіших детермінантів людської поведінки та способів самовизначення людиною свого існування, в контекст загального розвитку гуманістичної традиції сучасної антропології. Наукова новизна. В статті обґрунтована теза, що позиція Сартра щодо гуманізму зумовлена специфікою розуміння ним автентичного існування людини як постійного самотрансцендування, здійснення людиною проєкту, що робить людину творцем цінностей. Відтак гуманізм Сартра можна зрозуміти лише в контексті цього самоконструювання й відповідальності людини за свій вибір. Автором доведено, що хоча ця концепція в подальшому зазнала змін, основна інтенція Сартрівського підходу залишилася тією ж самою. Так, поєднавши екзистенціалізм і марксистське розуміння історичного процесу, Сартр все ж наголошує на тому, що первісна інтенціональність людського буття (проєкт або трансцендування) є визначальною у всіх подальших діях і вчинках, незважаючи на те, що реальна практика може демонструвати відхилення і навіть зворотній рух щодо людяності. Визначивши універсальність людського становища в світі як наявність певних апріорних обмежень, філософ доходить до визнання інтерсуб'єктивності, що дозволяє йому вийти на новий тип моралі, яка визначає як свою мету "інтегральну людяність" або "повноцінну людину". Висновки. Тлумачення раннім Сартром гуманізму спиралося на уявлення про людину як такої, що перебуває в постійному трансцендуванні (виходу за межі), вона постійно конструює себе, вона зорієнтована на майбутнє (але це – чисте майбутнє, не заплановане і не визначене). В такому разі людина є творцем цінностей і їх законодавцем у цьому світі. Водночас, пізній Сартр наголошував на тому, що оскільки людина існує в соціумі, де, як правило, перебуває в стані відчуження, то неминуче постає питання, за яких умов та за допомогою яких засобів можливе відтворення й реалізація справді гуманістичного виміру. Позиція Сартра ґрунтується на тому, що існує первісна потреба людини в самореалізації, бути людяною.
Purpose. The article is aimed to show the specificity and heuristic value of the humanism of the French existentialist J.-P. Sartre, represented both in his early works, where the isolationist position prevailed, and considering his evolution to various types of collective responsibility and attempts to build a universal morality on the basis of ontological integral humanity. Theoretical basis. Taking into account the relevance of the topic of person's searching for authentic existence in the modern world, the author analyzes the concept of Sartre's humanism, which remains poorly researched in the Ukrainian philosophical space, since most of his works of the later period remained untranslated and unknown to the Ukrainian community. That is, there is a need to consider the phenomenon of a human and his/her basic characteristics, which ultimately determine what type of humanism deserves further support and development. The author places the existentialist dimension of a human being, which is one of the most important determinants of human behavior and the ways of human self-determination of his/her existence, in the context of the general development of the humanistic tradition of modern anthropology. Originality. The article substantiates the thesis that Sartre's position concerning humanism is conditioned by the specificity of his understanding of the authentic human existence as a constant self-transcendence, the person's realization of the project that makes a person the creator of the values. Therefore, Sartre's humanism can only be understood in the context of this self-construction and responsibility of a person for his/her choice. The author proved that although this concept was subsequently changed, the basic intention of the Sartre's approach remains the same. Thus, having combined the existentialism and Marxist understanding of the historical process, Sartre nevertheless emphasizes that the primal intentionality of human existence (project or transcendence) is decisive in all subsequent actions and doings, despite the fact that real practice may demonstrate deviations and even regression concerning humanity. Having defined the universality of the human situation in the world as the presence of certain a priori restrictions, the philosopher comes to the recognition of intersubjectivity, which allows him to reach a new type of morality, which defines "integral humanity" or "full-fledged human" as its goal. Conclusions. The interpretation of humanism by early Sartre relied on the idea of a person as such, who is in constant transcendence (going beyond), constantly constructing him/herself; he/she is oriented towards the future (but it is a pure future, unplanned and undefined). In this case, a person is the creator of the values and their legislator in this world. At the same time, the late Sartre emphasized that since a person exists in a society where he/she is usually in a state of alienation, the question under which conditions and by what means is it possible to reproduce and realize a truly humanistic dimension is inevitable. Sartre's position is based on the fact that there is a primal need for self-realization, to be human. ; Цель. Показать специфику и эвристическую ценность гуманизма французского экзистенциалиста Ж.-П. Сартра, представленного как в его ранних произведениях, где превалировала изоляционистская позиция, так и учитывая его эволюцию к различным типам коллективной ответственности и попыток построить универсальную мораль на основе онтологической интегральной человечности. Теоретический базис. Учитывая актуальность в современном мире темы поиска человеком аутентичного существования, авторы анализируют концепцию гуманизма Сартра, которая остается малоисследованной в украинском философском пространстве. То есть возникает необходимость рассмотреть феномен человека и основные его характеристики, которые в итоге определяют, какой тип гуманизма заслуживает на дальнейшую поддержку и развитие. Авторы ставят экзистенциальное измерение человеческого бытия (одной из важнейших детерминант человеческого поведения и способа самоопределения человеком своего существования) в контекст общего развития гуманистической традиции современной антропологии. Научная новизна. В статье обоснован тезис, что позиция Сартра относительно гуманизма обусловлена спецификой понимания им аутентичного существования человека как постоянного самотрансцендирования, осуществление человеком проекта, делающего человека творцом ценностей. Поэтому гуманизм Сартра можно понять только в контексте этого самоконструирования и ответственности человека за свой выбор. Сформулирован вывод, что хотя эта концепция в дальнейшем изменилась, основная интенция сартровского подхода осталась той же самой. Так, соединив экзистенциализм и марксистское понимание исторического процесса, Сартр все же отмечает, что первоначальная интенциональность человеческого бытия (проект или трансцендирование) является определяющей во всех последующих действиях и поступках, несмотря на то, что реальная практика может демонстрировать отклонения и даже обратное движение по отношению к человечности. Выводы. Толкование ранним Сартром гуманизма опиралось на представление о человеке как таком, что пребывает в постоянном трансцендировании (выход за пределы), он постоянно конструирует себя, он ориентирован на будущее (но это - чистое будущее, не запланированное и не обозначеннное). В таком случае человек оказывается творцом ценностей и их законодателем в этом мире. В то же время, поздний Сартр отмечал, что поскольку человек существует в социуме, где, как правило, он находится в состоянии отчуждения, то неизбежно возникает вопрос, при каких условиях и с помощью каких средств возможно воспроизведение и реализация действительно гуманистического измерения. Позиция Сартра основывается на том, что существует первоначальная потребность человека в самореализации, быть человечным. ; Мета. Показати специфіку та евристичну цінність гуманізму французького екзистенціаліста Ж.-П. Сартра, представленого як в його ранніх творах, де превалювала ізоляціоністська позиція, так і враховуючи його еволюцію до різних типів колективної відповідальності та спроб побудувати універсальну мораль на основі онтологічної інтегральної людяності. Теоретичний базис. Зважаючи на актуальність в сучасному світі теми пошуку людиною автентичного існування, автори аналізують концепцію гуманізму Сартра, яка залишається малодослідженою в українському філософському просторі, оскільки більшість його праць пізнього періоду творчості залишилися неперекладеними і невідомі українському загалу. Тобто виникає необхідність розглянути феномен людини та основні її характеристики, які, зрештою, визначають, який тип гуманізму заслуговує на подальшу підтримку і розвиток. Автори ставлять екзистенціалістський вимір людського буття, який є одним з найважливіших детермінантів людської поведінки та способів самовизначення людиною свого існування, в контекст загального розвитку гуманістичної традиції сучасної антропології. Наукова новизна. В статті обґрунтована теза, що позиція Сартра щодо гуманізму зумовлена специфікою розуміння ним автентичного існування людини як постійного самотрансцендування, здійснення людиною проєкту, що робить людину творцем цінностей. Відтак гуманізм Сартра можна зрозуміти лише в контексті цього самоконструювання й відповідальності людини за свій вибір. Автором доведено, що хоча ця концепція в подальшому зазнала змін, основна інтенція Сартрівського підходу залишилася тією ж самою. Так, поєднавши екзистенціалізм і марксистське розуміння історичного процесу, Сартр все ж наголошує на тому, що первісна інтенціональність людського буття (проєкт або трансцендування) є визначальною у всіх подальших діях і вчинках, незважаючи на те, що реальна практика може демонструвати відхилення і навіть зворотній рух щодо людяності. Визначивши універсальність людського становища в світі як наявність певних апріорних обмежень, філософ доходить до визнання інтерсуб'єктивності, що дозволяє йому вийти на новий тип моралі, яка визначає як свою мету "інтегральну людяність" або "повноцінну людину". Висновки. Тлумачення раннім Сартром гуманізму спиралося на уявлення про людину як такої, що перебуває в постійному трансцендуванні (виходу за межі), вона постійно конструює себе, вона зорієнтована на майбутнє (але це – чисте майбутнє, не заплановане і не визначене). В такому разі людина є творцем цінностей і їх законодавцем у цьому світі. Водночас, пізній Сартр наголошував на тому, що оскільки людина існує в соціумі, де, як правило, перебуває в стані відчуження, то неминуче постає питання, за яких умов та за допомогою яких засобів можливе відтворення й реалізація справді гуманістичного виміру. Позиція Сартра ґрунтується на тому, що існує первісна потреба людини в самореалізації, бути людяною.
