Search results

Russia was the first country to start power race with Europeans in 18th century.Three hundred years later, one must admit that the modernization process there is not over, remains quite chaotic and has led to mixed results. Would there be specific roadblocks in the modernization process of the empire and its successors?Actually, the driving forces of this process in Russia have been very different from what they have been in Europe: a very specific geographical context has enabled the existence of an isolated pole of power, which took the initiative of modernization on a fundamentally reactive mode, in order to answer to the challenge posed by its European neighbors. Meanwhile, civil society had no incentive for change; its passivity was seen by rulers as an obstacle to overcome. The result of this somewhat laborious process is irreversible but incomplete modernization; instrumental goals have been reached, but serious problems remain in social, political and economic spheres, so that its completion remains a key political issue in post-Soviet States, as well as the question of the legacy of «reform led from the top».In spite of visible revival of some Soviet patterns in public life, several phenomena actually hinder the rebirth of full-scale conservative authoritarian regime. Emergence of civil society and oligarchs in Russia and Ukraine will not allow the State to monopolize public stage; totalitarian climax can probably happen only once; and organization of post-soviet space between revolutionary Ukraine and conservative Russia creates an unprecedented competitive situation. Rearrangement of relations between the State and its challengers in this context will most likely be fully original. ; З держав, що вступили в змагання з європейськими країнами, Росія стала першою, вже на початку вісімнадцятого століття. Триста років потому модернізація колишньої Hосійської імперії є незавершеною і принаймні хаотичною. Чи є тут в процесі модернізації специфічні перешкоди?Фактично рушійні сили цього процесу в Росії значно відрізнялися від тих, які зустрічалися в Європі: сильна специфіка географічного контексту створила умови для існування ізольованої держави, яка прийняла ініціативу модернізації в дуже реактивному режимі, щоб відповідати на загрозу, представлену її європейськими сусідами.Тим часом громадянське суспільство не мало поштовхів до зміни; його пасивність керівники вважали перешкодою, яку було потрібно подолати.Результатом цього в деякій мірі важкого процесу є не оборотна, а незавершена модернізація. Інструментальні її цілі досягнуті, але серйозні проблеми залишаються в соціальній, політичній та економічній сферах, так що залишаються ключовими політичними питаннями в пострадянському просторі як її завершення, так і спадок «управління зверху».Незважаючи на видиме відновлення деяких радянських образів в суспільному житті, деякі явища фактично заважають відродженню повномасштабного консервативного авторитарного ладу.Виникнення громадянського суспільства і олігархів як в Росії, так і в Україні не дасть державі монополізувати громадську арену; тоталітарна кульмінація напевно може відбуватися тільки одноразово; і в результаті розташування пострадянського простору, між революційною Україною та консервативною Росією, виникає безпрецедентне змагальне становище. Напевно перебудова відносин між державою та її суперниками буде цілком оригінальною. ; Из держав, вступивших в соревнование с европейскими странами, Россия стала первой, уже в начале восемнадцатого века. Триста лет спустя модернизация по бывшей Российской империи является незавершённой и по крайней мере хаотической. Есть ли тут в процессе модернизации специфические препятствия? Фактически движущие силы данного процесса в России значительно отличались от тех, которые встречались в Европе: сильная специфика географического контекста создала условия для существования изолированной державы, которая приняла инициативу модернизации в существенно реактивном режиме, чтобы отвечать на угрозу, представленную её европейскими соседями. Между тем гражданское общество не имело толчков к изменению; его пассивность руководители считали препятствием, которое требовалось преодолеть.Результатом этого в некоторой степени тяжёлого процесса является не обратимая, а незавершённая модернизация. Инструментальные её цели достигнуты, но серьёзные проблемы остаются в социальной, политической и экономической областях, так что остаются ключевыми политическими вопросами в постсоветском пространстве как её завершение, так и наследство «управления сверху». Несмотря на видимое восстановление некоторых советских образов в общественной жизни, некоторые явления фактически мешают возрождению полномасштабного консервативного авторитарного строя. Возникновение гражданского общества и олигархов как в России, так и в Украине не даст государству монополизировать общественную арену; тоталитарная кульминация наверно может происходить только однократно; и в результате расположения постсоветского пространства, между революционной Украиной и консервативной Россией, возникает беспрецедентное соревновательное положение. По всей видимости, перестройка отношений между государством и его соперниками будет вполне оригинальной.