Suchergebnisse

Мета статті — проаналізувати сучасні дослідження, присвячені стану академічної культури в умовах трансформаційного тренду та інституційних змін останніх десятиліть. Методологія дослідження передбачає використання історіографічного аналізу та синтезу, що уможливлює критичний розгляд наукового доробку вчених, котрі займаються проблематикою академічної культури та середовища, порівнюючи отримані результати для встановлення повноти вивчення теми; проблемного та тематичного аналізу — для виявлення палітри тем і проблем, що виникають навколо ситуації з трансформацією академічної культури, встановлення зв'язку між ними та інституційними змінами як викликом; діалектичного методу, на основі якого розкривається тісна взаємозалежність культурно-ціннісного, освітнього та організаційного аспектів академічного середовища сучасного університету. Наукова новизна. У статті вперше вивчено сучасний зарубіжний досвід осмислення викликів і проблем, пов'язаних зі становищем академічної культури, в якому вона опинилась у ХХІ ст. Висновки. Стверджується, що трансформаційний тренд останніх років спричинив зміни в академічній культурі, що підштовхнуло чимало університетів до інформаційно- інституційної відкритості, практичної орієнтованості в освітньому процесі та інтенсифікувало динаміку їхнього розвитку. Розглянуто комплекс питань, пов'язаних зі зміною образу академічної культури (вироблення «академічної культури вирішення конфліктів»; зміцнення її аксіологічного ядра; посилення корпоративної ідентичності без втрати традиційної академічної основи; розвиток шанобливого і взаємного міжкультурного партнерства та навчання на противагу академічному імперіалізмові; звернення уваги на національні особливості академічної культури на фоні процесів глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти та ін.), а також розгалужений методологічний інструментарій, що використовується сучасними дослідниками академічної культури.

Мета статті — визначити ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій у забезпеченні якості здобутої за їх допомогою дистанційної освіти. У статті проаналізовано інтерактивні дистанційні технології навчання, значна увага до яких зумовлена безпосереднім зв'язком з рівнем життя населення, а зміст людського капіталу визначається темпами зростання добробуту залежно від рівня освіти. Методологію дослідження становлять методи аналізу та синтезу, системний, історичний і культурологічний підходи, що дали можливість з'ясувати специфіку дистанційної освіти, прослідкувати етапи становлення та оцінити здатність ІКТ забезпечити її якість. Наукова новизна полягає в аналізі основних переваг та недоліків дистанційної форми навчання та визначенні напрямів вдосконалення використання ІКТ у системі дистанційної освіти. Висновки. На сучасному етапі онлайн-навчання стало основою для надання студентам вільного доступу до знань, покажчиком рівня свободи у виборі закладів вищої освіти незалежно від територіальної віддаленості, можливості навчання у зручний час, темпу засвоєння навчального матеріалу, впливу на конфігурацію навчальної програми та зменшення ризику упередженого ставлення з боку суб'єктів навчальної комунікації. Доведено, що без якісної дистанційної освіти неможливо побудувати сучасну систему безперервного навчання. Її якість має безпосередню залежність відповідності знань та умінь випускників навчального закладу вимогам ринку праці. Наголошено, що забезпечити якість дистанційної освіти можливо через розвиток інформаційно-комунікативних технологій. Водночас оцінка її якості має бути близькою до оцінки якості традиційної очної або заочної освіти та має відповідати однаковим вимогам. Це здійснюється шляхом виявлення чинників (системних елементів), керуючи якими можна забезпечити необхідну якість освіти та оцінити показники організації, процесу й засобів навчання.

Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв'язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб'єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.