Suchergebnisse

Nowadays Ukrainian laughter culture acquired principally new characteristics. We witness the outbreak of Ukrainian laughter which is reflected not only in the popularity of entertainment business but also in the influence of laughter culture at the potestary relations. This increases the relevance of discussions about the national authenticity of specific laughter practices. We think that these phenomena and problems deserve a thorough research. That is why the aim of this article is to reveal the semantics of contemporary Ukrainian culture by specifying its invariant elements and singling out the newest discourses. They are studied in the aspect of interaction between potestary and laughter practices. The research is based on some concepts of H. Bergson's laughter theory and M.Bakhtin's methodology of analysis of laughter culture, supplemented with the ideas of the contemporary culturological discourse about specific traits of Ukrainian laughter culture. Scientific novelty. The scientific novelty of the work is in the fact that for the first time the invariant practices, peculiar to Ukrainian laughter are singled out in it; the features of its development in modern conditions are analyzed; the criteria of defining truly Ukrainian opposition of laughter culture to ideology are defined. Such contemporary laughter practices as "prikol" are given new interpretations. The phenomenon of Ukrainian laughter is a dynamic cultural fact which combines traditional and innovative practices. In the contemporary cultural space (as opposed to the previous epoch of laughter culture), there exist various laughter discourses, which differ in general cultural level, intellect, and political orientation of the laughter subjects. Based on these two discourses, the interaction of carnivalized politics and politicized laughter culture occur. On the one hand, it testifies to the processes of democratization of the society, but on the other hand it paradoxally, with the help of laughter practices, reflects the depressive condition of social consciousness. ; Сегодня украинская смеховая культура приобрела принципиально новые черты. Мы являемся свидетелями всплеска украинского смеха не только с точки зрения популярности развлекательного бизнеса, но и в плоскости влияния соответствующей культуры на потестарные отношения. Также актуальными становятся дискуссии относительно национальной аутентичности конкретных смеховых практик. Соответствующие явления и проблемы, с нашей точки зрения, требуют подробного исследования. Поэтому целью этой статьи является раскрытие семантики современной украинской смеховой культуры через конкретизацию ее инвариантных элементов и выделения новейших дискурсов в плоскости взаимодействия потестарных и смеховых практик. Исследование проводится на основе отдельных концептов теории смеха А. Бергсона и методологии анализа смеховой культуры М. Бахтина с использованием идей современного культурологического дискурса относительно специфических черт украинской смеховой культуры. Научная новизна работы состоит в том, что в ней впервые выделены инвариантные практики, характерные именно для украинского смеха; проанализированы особенности его развития в современных условиях; определены критерии, с помощью которых возможно различать подлинно украинскую оппозиционность смеховой культуры по отношению к идеологии. По-новому истолковывается смысл таких современных смеховых практик, как «прикол». Феномен украинского смеха является динамичным культурным явлением, которое соединяет традиции и инновационные практики. В современном культурном пространстве присутствуют разнообразные дискурсы смеха, которые различаются по уровню общей культуры, интеллекту, политической ориентации субъектов смеха. На почве этих дискурсов осуществляется взаимовлияние карнавализованной политики и политизированной смеховой культуры. С одной стороны, это свидетельствует о процессах демократизации общества, а з другой – парадоксальным образом, через смеховые практики, выражает депрессивное состояние общественного сознания. ; Сьогодні українська сміхова культура набула принципово нових рис. Ми є свідками сплеску українського сміху не тільки з точки зору популярності розважального бізнесу, але й в площині впливу відповідної культури на потестарні відносини. Також актуальними стають дискусії відносно національної автентичності конкретних сміхових практик. Відповідні явища та проблеми, на нашу думку, вимагають докладного філософського дослідження. Відтак метою цієї статті є розкриття семантики сучасної української культури через конкретизацію її інваріантних елементів та виокремлення новітніх дискурсів в площині взаємодії потестарних та сміхових практик. Дослідження проводиться на основі окремих концептів філософії сміху А.Бергсона та методології аналізу сміхової культури М.Бахтіна з використанням ідей сучасного філософсько-культурологічного дискурсу відносно специфічних рис української сміхової культури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше виділено інваріантні практики, притаманні саме українському сміху; проаналізовано особливості його розвитку в сучасних умовах; визначено критерії, за якими можливо розрізняти достеменно українську опозиційність сміхової культури по відношенню до ідеології. По-новому витлумачуються сенс таких сучасних сміхових практик, як «прикол». Феномен українського сміху є динамічним культурним явищем, що поєднує традиційні та інноваційні практики. В сучасному культурному просторі України присутні різноманітні дискурси сміху, які відрізняються за рівнем загальної культури, інтелекту, політичної орієнтації суб'єктів сміху. На ґрунті цих дискурсів відбувається взаємовплив карнавалізованої політики та політизованої сміхової культури. З одного боку, це свідчить про процеси демократизації суспільства, з іншого – парадоксальним чином, через сміхові практики, виражає депресивний стан суспільної свідомості.