Розвиток сучасних державних інституцій у країнах світового співтовариства створює все більше умов для функціонування та інтеграції демократичних принципів як невід'ємної складової кожного суспільства. Якщо розглядати демократію у розрізі управлінських структур, найбільш ефективним втілення засадничих демократичних принципів є децентралізація на адміністративно-територіальному рівні – найбільш доступному для громадян.
В цьому значенні опорною точкою безпосередньої демократії слід розуміти органи місцевого самоврядування як можливість налагодження взаємодії влади місцевого рівня та громадськості.
Мета статті – з'ясувати вплив процесів децентралізації на формування інституту місцевого самоврядування в Україні та з огляду на міжнародні стандарти інститутів місцевого самоврядування.
В результатах дослідження встановлено, що існує три основні моделі децентралізації, які мають суттєвий вплив на формування інституту місцевого самоврядування. Досліджено, що базовими серед них є три – політична, адміністративна, фіскальна.
Обґрунтовано особливості саме політичної децентралізації, яка розуміється найперше як трансферт повноважень владними органами управління, ієрархічно нижчими від центрального та водночас як консолідована розробка і втілення стратегічної політики із долученням зацікавлених осіб.
У висновках доведено, що найвагомішою є форма делегування управлінських повноважень, але для найбільшої ефективності та якісного результату слід застосовувати комплекс політичної, адміністративної та фінансової децентралізації.
Автори висвітлюють актуалізацію зміни політики безпеки та оборони Європейського Союзу, аналіз ефективності її перетворень та співіснування із форматом НАТО. Метою дослідження є детальний огляд трансформації Спільної політики безпеки та оборони у контексті сучасних викликів, насамперед російсько-української війни та внутрішніх перетворень у відповідь на небезпеку. Актуальність статті зумовлена необхідністю звернення до європейського військового та оборонного потенціалу, що викликано розгортанням збройних конфліктів зовні Євросоюзу та внутрішніми кризами.
Результати. Автори наводять приклад становлення політики безпеки та оборони як відповідь на початок югославських воєн з метою формування дієздатності Союзу у випадках незалученості НАТО. Остаточний статус дана політика набула в Лісабонському договорі, який утвердив роль ЄС в миротворчих операціях та в запобіганні конфліктам. Наступний етап перегляду територіальної безпеки був викликаний російською збройною агресією проти України в 2014 році. Відповіддю стало прийняття Глобальної стратегії ЄС від 2016 року, яка запустила створення військового планування; постійного структурного співробітництва; щорічного огляду з питань оборони; запуск оборонного фонду та фонду миру для покращення військового й цивільного вимірів безпеки та оборони. Однак автори відзначають, що таке посилення спільного оборонного потенціалу не вплинуло на готовність ЄС до нових викликів, які постали у лютому 2022 року. Офіційною відповіддю Союзу стало затвердження рамкового документу Стратегічного Компаса, який окреслює основні способи протистояння загрозам як вияв стратегічної автономності.
У висновках автори підсумовують нову стратегію та наводять перелік аспектів, які необхідно активізувати та зміцнювати для реалізації ефективної безпекової та оборонної політики.
The authors of the article have studied the nature, forms, causes, driving forces, specifics of political conflicts of the hybrid type. The content of the concept of "political conflict of the hybrid type", its difference from the concept of hybrid wars and modern armed conflicts are analyzed; it is emphasized that the political conflict of the hybrid type often manifests itself as a combination of military and non-military methods of conducting foreign policy by some modern states. It is detected that opponents in the political conflict of the hybrid type use a spectrum of non-military facilities of influence such as political, economic, social, environmental, and other means. In the case of military confrontation, various types of weapons are added to the features of this type of conflict. The hypothesis about the expediency of interpretation of the term "hybrid-type political conflict" is expressed not only as a general name for the latest form of military-political conflict, but also as the name of a single (unique) historical event. In this new perspective, hybrid warfare appears as the highest type of conflict to be correlated with the Cold War and the well-known wars with their own names. It has been proven that hybrid conflicts, hybrid threats and hybrid wars are considered as important feature of the international security environment in a state of systemic crisis today. At the same time, the military and analytical communities lack unity in understanding the phenomenon of hybrid warfare. The study clarifies and systematizes the leading modern concepts and theories regarding the definition of the features and nature of the phenomenon of "hybrid warfare". The views of the problem of leading Ukrainian and foreign scientists are considered in the course of the work. From the standpoint of the synthesized approach, the features of global and regional military-political conflicts of the hybrid type are established. The mutual influence of such conflicts on world political processes and the world community, geopolitical players of the formation of hybrid threats is rated. ; В статье исследованы природа, формы, причины, движущие силы, специфика политических конфликтов гибридного типа. Проанализировано суть понятия «политический конфликт гибридного типа», его отличие от концепта гибридных войн и современных вооруженных конфликтов; подчеркнуто, что политический конфликт гибридного типа чаще проявляет себя как комбинация военных и невоенных методов ведения внешней политики некоторых современных государств.Обнаружено, что политический конфликт гибридного типа имеет особенность использования противниками спектра невоенных средств воздействия – политических, экономических, социальных, экологических и других. В случае военного противостояния к характеристикам средств ведения такого типа конфликта добавляются и различные виды вооружения.Сформулировано гипотезу о целесообразности интерпретации термина политический конфликт гибридного типа не только как общего названия новейшей формы военно-политического конфликта, но и как названия уникального исторического события. В этом новом ракурсе гибридная война, как высший тип конфликта, выступает как сопоставимая с холодной войной и известными в истории войнами со своими собственными названиями. Доказано, что гибридные конфликты, гибридные угрозы и гибридные войны сегодня рассматриваются как важная характеристика сферы международной безопасности, что находится в состоянии системного кризиса. В то же время в военном и аналитическом сообществах не хватает единства в понимании феномена гибридной войны.В исследовании выяснены и систематизированы ведущие современные концепции и теории относительно определения особенностей и характера феномена «гибридной войны». В ходе работы рассмотрены взгляды на проблему ведущих украинских и зарубежных ученых. С позиции синтезированного подхода установлены особенности глобальных и региональных военно-политических конфликтов гибридного типа. Оценено взаимное влияние таких конфликтов на мировые политические процессы и мировое сообщество, геополитических игроков на формирование гибридных угроз. ; Авторками в статті досліджено природу, форми, причини, рушійні сили, специфіку політичних конфліктів гібридного типу. Проаналізовано зміст поняття «політичний конфлікт гібридного типу», його відмінність від концепту гібридних війн та сучасних збройних конфліктів; підкреслено, що політичний конфлікт гібридного типу найчастіше виявляє себе як комбінація військових та невійськових методів ведення зовнішньої політики деяких сучасних держав.Виявлено, що політичний конфлікт гібридного типу має особливість використання супротивниками спектру невійськових засобів впливу – політичних, економічних, соціальних, екологічних та інших. У випадку військового протистояння до характеристик засобів ведення такого типу конфлікту додаються й різні види озброєння.Висловлено гіпотезу про доцільність інтерпретації терміну «політичний конфлікт гібридного типу» не тільки як загальної назви новітньої форми військо-політичного конфлікту, але й як назви одиничної (унікальної) історичної події. У цьому новому ракурсі гібридна війна як вищий тип конфлікту постає як співвідносна з холодною війною та відомими в історії війнами зі своїми власними назвами. Доведено, що гібридні конфлікти, гібридні загрози і гібридні війни сьогодні розглядаються як важлива характеристика міжнародного безпекового середовища, що перебуває у стані системної кризи. Водночас у військовій та аналітичній спільнотах бракує єдності у розумінні феномену гібридної війни.У дослідженні з'ясовано та систематизовано провідні сучасні концепції та теорії стосовно визначення особливостей та характеру феномену «гібридної війни». У ході роботи розглянуто погляди на проблему провідних українських та зарубіжних вчених. З позиції синтезованого підходу встановлено особливості глобальних та регіональних військово-політичних конфліктів гібридного типу. Оцінено взаємний вплив таких конфліктів на світові політичні процеси та світову спільноту, геополітичних гравців на формування гібридних загроз.
Початок XXI століття характеризується глибинною кризою системи міжнародної колективної безпеки, серед сукупності чинників викликаною активізацією воєнно-політичних конфліктів нового типу, для ідентифікації яких використовують термін «гібридний конфлікт». Особливістю цих конфліктів є пріоритет використання супротивниками широкого спектру невійськових способів впливу – економічних, інформаційних, екологічних, соціальних, політичних та інших. Україна протистоїть найсерйознішому безпековому виклику за всі роки своєї незалежності та є стороною, що зазнала зовнішньої агресії. В дослідженні виявлено особливості теоретичних та практичних аспектів формування системи національної безпеки та ефективного менеджменту в умовах воєнно-політичного конфлікту. Комплексне дослідження проблематики у сфері управління державною політикою щодо забезпечення національної безпеки. Системно і детально проаналізовано стан і розвиток системи національної безпеки з врахуванням міжнародного досвіду і перспектив європейського та євроатлантичного вибору України.
Встановлено, що головною метою управління системою національної безпеки є інтеграція зусиль особи, суспільства, держави для реалізації національних інтересів. З'ясовано поняття «національної безпеки» в контексті управління цим процсом; окреслено використання терміну «система національної безпеки» через діалектичну єдність складових цієї системи (людина-суспільство-держава) в просторі та часі. Виокремлено найбільш важливі аспекти управління системою національної безпеки в умовах воєнно політичних конфліктів.
Охарактеризовано закономірності розгортання воєнно-політичного конфлікту в контексті «гібридного» характеру. Авторками зауважено, що одним із основних компонентів воєнно-політичного конфлікту на території України є порушення системи державного управління, дезорганізація діяльності усіх органів влади з метою створення повного безладу та зневіри населення.
The beginning of the XXI century is characterized by a deep crisis of the system of international collective security, among a set of factors caused by the intensification of military-political conflicts of a new type, to identify which use the term "hybrid conflict". The peculiarity of these conflicts is the priority of the use of opponents of a wide range of non-military means of influence - economic, informational, environmental, social, political and others. Ukraine faces the most serious security challenge in all its years of independence and is a party to external aggression. The study reveals the features of theoretical and practical aspects of the formation of the system of national security and effective management in the context of military-political conflict. Comprehensive study of these issues in the field of public policy management to ensure national security. The state and development of the national security system are systematically and in detail analyzed, taking into account the international experience and perspectives of European and Euro-Atlantic choice of Ukraine. It is established that the main purpose of managing the national security system is to integrate the efforts of the individual, society and the state to realize national interests. The concept of "national security" in the context of managing this process is clarified; outlines the use of the term "national security system" through the dialectical unity of the components of this system (man-society-state) in space and time. The most important aspects of the management of the national security system in the context of military-political conflicts are highlighted. The regularities of military-political conflict development in the context of "hybrid" character are characterized. The authors note that one of the main components of the military-political conflict on the territory of Ukraine is the violation of the system of public administration, disorganization of all authorities in order to create complete disorder and despair of the population. ; Початок XXI століття характеризується глибинною кризою системи міжнародної колективної безпеки, серед сукупності чинників викликаною активізацією воєнно-політичних конфліктів нового типу, для ідентифікації яких використовують термін «гібридний конфлікт». Особливістю цих конфліктів є пріоритет використання супротивниками широкого спектру невійськових способів впливу – економічних, інформаційних, екологічних, соціальних, політичних та інших. Україна протистоїть найсерйознішому безпековому виклику за всі роки своєї незалежності та є стороною, що зазнала зовнішньої агресії. В дослідженні виявлено особливості теоретичних та практичних аспектів формування системи національної безпеки та ефективного менеджменту в умовах воєнно-політичного конфлікту. Комплексне дослідження проблематики у сфері управління державною політикою щодо забезпечення національної безпеки. Системно і детально проаналізовано стан і розвиток системи національної безпеки з врахуванням міжнародного досвіду і перспектив європейського та євроатлантичного вибору України. Встановлено, що головною метою управління системою національної безпеки є інтеграція зусиль особи, суспільства, держави для реалізації національних інтересів. З'ясовано поняття «національної безпеки» в контексті управління цим процсом; окреслено використання терміну «система національної безпеки» через діалектичну єдність складових цієї системи (людина-суспільство-держава) в просторі та часі. Виокремлено найбільш важливі аспекти управління системою національної безпеки в умовах воєнно політичних конфліктів. Охарактеризовано закономірності розгортання воєнно-політичного конфлікту в контексті «гібридного» характеру. Авторками зауважено, що одним із основних компонентів воєнно-політичного конфлікту на території України є порушення системи державного управління, дезорганізація діяльності усіх органів влади з метою створення повного безладу та зневіри населення. ; Початок XXI століття характеризується глибинною кризою системи міжнародної колективної безпеки, серед сукупності чинників викликаною активізацією воєнно-політичних конфліктів нового типу, для ідентифікації яких використовують термін «гібридний конфлікт». Особливістю цих конфліктів є пріоритет використання супротивниками широкого спектру невійськових способів впливу – економічних, інформаційних, екологічних, соціальних, політичних та інших. Україна протистоїть найсерйознішому безпековому виклику за всі роки своєї незалежності та є стороною, що зазнала зовнішньої агресії. В дослідженні виявлено особливості теоретичних та практичних аспектів формування системи національної безпеки та ефективного менеджменту в умовах воєнно-політичного конфлікту. Комплексне дослідження проблематики у сфері управління державною політикою щодо забезпечення національної безпеки. Системно і детально проаналізовано стан і розвиток системи національної безпеки з врахуванням міжнародного досвіду і перспектив європейського та євроатлантичного вибору України. Встановлено, що головною метою управління системою національної безпеки є інтеграція зусиль особи, суспільства, держави для реалізації національних інтересів. З'ясовано поняття «національної безпеки» в контексті управління цим процсом; окреслено використання терміну «система національної безпеки» через діалектичну єдність складових цієї системи (людина-суспільство-держава) в просторі та часі. Виокремлено найбільш важливі аспекти управління системою національної безпеки в умовах воєнно політичних конфліктів. Охарактеризовано закономірності розгортання воєнно-політичного конфлікту в контексті «гібридного» характеру. Авторками зауважено, що одним із основних компонентів воєнно-політичного конфлікту на території України є порушення системи державного управління, дезорганізація діяльності усіх органів влади з метою створення повного безладу та зневіри населення.
