Search results

Мета статті — уточнити поняття інклюзії в контексті стратегії розвитку музейних закладів; дослідити актуальні соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв України та визначити тенденції їх розвитку. Методологія дослідження базується на загальнонауковому принципі об'єктивності, структурно-функціональному й аналітичному методах під час аналізу соціокультурних практик інклюзії в діяльності музеїв. З огляду на сучасний стан музейної справи в Україні систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки проблеми; показано, що тема дослідження на сучасному етапі не має комплексного відображення у вітчизняній науковій літературі. Наукова новизна полягає у визначенні основних векторів розвитку соціокультурних практик інклюзії в діяльності вітчизняних музеїв, дослідженні найуспішніших проєктів українських музеїв в контексті стратегії розвитку музейної галузі. Висновки. З'ясовано, що для сучасної музейної галузі України формування нової реальності та смислів через осмислення практик забезпечення доступу і створення інклюзивного середовища є однією із найважливіших тенденцій розвитку. Визначено, що соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв являють собою сукупність практик та інструментів, спрямованих на подолання соціальної ексклюзії. Доведено, що музейна інклюзія — це процес, серед характерних ознак якого постійний пошук ефективних методик та форм, які враховують питання багатоманітності, навчають співіснувати з відмінностями і розглядаються як стимул у прилученні музейної аудиторії до надбань історико-культурної спадщини. Інклюзія як музейна концепція знаходиться у стані постійного розвитку і є на сьогодні важливою складовою музейної політики та стратегій, які орієнтовані на подолання причин і наслідків нерівності, дискримінації та ексклюзії. Доведено, що вітчизняний музейний простір значно розширився через залучення партнерів для реалізації міждисциплінарних та міжмузейних інклюзивних проєктів. Визначено перспективні вектори розвитку інклюзивних практик в українських музеях.

У статті проаналізовано значення креативності як складової розвитку музейної комунікації. Висвітлено вплив демократичних змін у музейній справі на розвиток креативних музейних практик та розробку нових моделей музейної комунікації. Систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки ХХ-го ст., які заклали підґрунтя для розвитку сучасних креативних музейних практик. З'ясовано, що для ХХ ст. була характерна ситуація, коли в певні періоди теоретична думка випереджала музейну практику; на сучасному етапі розвитку інноваційні проекти минулого сторіччя багато в чому реалізовані, а в музейній сфері настав період, коли не теорія випереджає практику, а практика стає локомотивом розвитку і породжує нові форми і методи роботи. Конкретизовано поняття «креативна музейна практика». Доведено, що на сучасному етапі одним із комунікативних завдань музейної діяльності є створення продукту на основі нових знань та інновацій; проектна ідеологія в музейній сфері набуває все більшого розмаху та демонструє значну комунікативну ефективність порівняно з традиційними формами музейної діяльності. Визначено, що на сьогодні одним із пріоритетних завдань музейної галузі України є розроблення таких механізмів розвитку, які б адаптували її до сучасних умов, сформували якісно нову систему, здатну оперативно і адекватно реагувати на виклики часу та перетворили музеї на одну з провідних соціальних інституцій у системі гуманітарного розвитку країни; музеям варто створювати події та програми з глибоким задумом і креативною подачею, формувати музейних менеджерів «нового покоління», які, відповідно до загальносвітових тенденцій, здатні впроваджувати інновації у сфері управління колекціями та їх презентації публіці.