Suchergebnisse

Розглянуто висновки міжнародних організацій, консалтингових агентств, науково-дослідних центрів, вітчизняних і зарубіжних учених щодо впливу війни на економічний розвиток України. Оцінено масштаби руйнувань і втрати промислового сектору внаслідок російської воєнної агресії з огляду на його критично важливу роль у забезпеченні обороноздатності України, відновлення та зростання її економіки.
Авторський підхід до оцінювання наслідків російської воєнної агресії для української промисловості, на відміну від існуючих напрацювань, ураховує галузеві та регіональні аспекти трансформацій і пропонує засади для обґрунтування векторів повоєнного відновлення економіки України з метою зниження ризиків ураження промислових об'єктів і забезпечення цілісності та функціональності вітчизняного промислового комплексу в умовах тривалих воєнних загроз.
Показано, що в більшості регіонів країни застаріла промислова структура підвищила рівень безпекових загроз для української економіки в умовах війни нового покоління: гібридної, безконтактної, далекобійної, спрямованої на осередкові ураження промислових та інфраструктурних об'єктів. Повоєнне відновлення промисловості має відбуватися на засадах територіально-галузевої диверсифікації, інноваційному розвитку ВПК і забезпеченні його наукової основи, формуванні нової системи логістики міжнародної торгівлі.
Економічні перспективи відновлення України характеризуються невизначеністю, і на них багато в чому впливатиме подальший перебіг воєнного конфлікту, що триває. Водночас успіх країни у воєнному протистоянні визначається не тільки військовою та фінансовою допомогою, а значною мірою і стійкістю економічного фундаменту економіки – її промислового сектору. Отже, забезпечення нормального функціонування промисловості вимагає як невідкладних дій з відновлення виробничих процесів шляхом релокації з небезпечних зон, налагодження нових логістичних ланцюгів тощо, так і формування стратегічних цілей відбудови і визначення галузевих векторів відновлення.

Розкрито історико-економічні передумови, окреслено контури політики макроекономічної стабілізації і промислового розвитку, що була імплементована для повоєнного відновлення країнами Європи, Азії, Африки, які переживали війни і конфлікти у ХХ–ХХІ ст. Виокремлено чинники, які визначали траєкторію промислового відродження в кожній країні: глобальні, інституційні, макроекономічні, ресурсні, інноваційно-технологічні тощо. Оцінено результати впровадження «плану Маршала» в європейських країнах і Японії, а також інших видів міжнародної допомоги для постраждалих країн. Відзначено множинність поведінкових патернів держави, які обумовлювали обрання конкретного напряму промислового відродження: реструктуризація промислового сектору (Європа), інноваційно-технологічна модернізація (Ізраїль, азійські країни), великі промислові проєкти (Єгипет) або відстороненість держави від суттєвого втручання в структурні трансформації економіки (країни Західних Балкан). Виявлено визначальну роль формування сприятливого бізнес-клімату в повоєнний період для стимулювання припливу інвестицій у промисловий та інші сектори економіки, а також позитивний вплив державних інвестицій у розбудову фізичної інфраструктури та інноваційної екосистеми.
Визначено, що повоєнне відновлення промисловості відбувалося швидко і мало стабільні результати в країнах, де було сформовано ринкові засади господарювання і стійкі інститути (Західна Європа); у азійських країнах процес відновлення мав короткострокові успіхи після Другої світової війни, але промислова модернізація фактично тривала десятиліттями внаслідок відмінностей у стратегіях економічного розвитку різних урядів. Недостатня увага держави до промислового сектору часто була причиною деіндустріалізації і слабкого інноваційного розвитку держави (країни Західних Балкан).
Встановлено, що очікувана міжнародна фінансова і технічна допомога рідко направлялася безпосередньо на підтримку промислового сектору, що спонукало держави акумулювати власні ресурси, зберігати державну форму власності на великі промислові об'єкти всупереч цілям приватизації або створювати умови для залучення іноземних інвестицій, формуючи експортоорієнтовану модель економіки.