The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social ...
The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social assimilation) relations; the study of the main motivation used to substantiate the necessity of unions with Crimean Khanate and Ottoman Empire in the conditions when Orthodoxy acted the role of the center of Ukrainian identity; analysis of the use of the Ukrainian-Tatar and Ukrainian-Turkish relations to form the pantheon of heroes and give positive or negative characteristics to individual figures, depending on the discourse and tasks of authors of texts. It is also important to study the psychological aspects of relations, the influence of mentality, emotions, in the context of the concepts of "offence" and "fear". The study of these areas showed the complexity of the very concept of "Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations", their different and even opposite directions, dependence on political and ideological factors, their influence on the formation of public discourse. ; В статье рассматривается проблема украинско–турецких и украинско– татарских отношений в последней трети XVII – начале XVIII ст. Для этого периода було характерна перегруппировка политических интересов в Центрально–Восточной Европе, когда система договоров, которая создавалась, и ее эволюция порождали у украинских гетманов разные опасения относительно судьбы Украины, подталкивали их к поиску контактов с Крымским ханством и Османской империей. У этих контактов на государственном и особенно общественном уровне существовала уже достаточно противоречивая традиция. Свою роль играл и идейный контекст, связанный феноменом идентичности (казаческой, украинской), которая часто вступала в противоречие с идеологическим оформлением реальной политики того времени. В то же время свое представление и традицию относительно украинской стороны имели, в свою очередь, представители крымского ханства и Османской империи, которые формировались в контексте их отношения к христианам, а также определялись светскими соображениями добычи и экономической выгоды. Вследствие указанных причин украинско-турецкие и украинско-татарские отношения этого времени были сложным явлением, которое, несмотря на существующую историографию (например, работы А. Галенко и Т. Чухлиба), требует дополнительного исследования. Кроме изучения фактического материала и попытки реконструкции украинско-турецких и украинско-татарских отношений в избранный период, в статье была осуществлена и попытка определить возможную структуру проблемы.Осуществленный с привлечением официальных и нарративных источников анализ украинско-турецких и украинско-татарских отношений в последней трети XVII – в начале XVIII в. позволил выделить следующие направления, изучение которых позволяет раскрыть разные аспекты проблемы: терминологический; изучение враждебных отношений в контексте светских и религиозных идей, исследование союзных и мирных (включительно с социальной ассимиляцией) отношений; изучение главной мотивации, которая использовалась для обоснования необходимости союзов с Крымским ханством и Османской империей в условиях, корда православие определяло украинскую идентичность; анализ использования украинско-турецких и украинско-татарских отношений для формирования пантеона героев и обеспечения положительных или отрицательных характеристик отдельным деятелям, в зависимости от дискурса и задач авторов текстов. Также является важным направление, связанное с исследованием психологических аспектом отношений, влияния ментальности, эмоций, в контексте понятий «обида» и «страх». Исследование этих направлений выявило сложность самого понятия «украинско-турецкие и украинско-татарские отношения», их разновекторность, зависимость от политических и идеологических факторов, влияние на формирование общественных дискурсов. ; В статті розглядається проблема українсько-турецьких та українсько-татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей період був позначений перегрупуванням політичних інтересів в Центрально-Східній Європі, коли створювана система мирних договорів та її еволюція породжувала в українських гетьманів різні побоювання щодо долі України, спонукала їх до пошуку контактів з Кримським ханством та Османською імперією. У цих контактів на державному та особливо суспільному рівні існувала вже достатньо суперечлива традиція. Свою роль відігравав й ідейний контекст, пов'язаний з феноменом ідентичності (козацької, української), що часто вступав у протиріччя з ідеологічним обрамленням реальною політики часу. Водночас своє уявлення та традицію щодо української сторони мали, в свою чергу, представники Кримського ханства та Османської імперії, що формувалися в контексті їх ставлення до християн, а також визначалися світськими міркуваннями здобичі та економічної вигоди. Внаслідок вказаних причин українсько–турецькі та українсько–татарські відносини цього часу були складним явищем, яке, незважаючи на існуючу історіографію (наприклад, праці О. Галенка, Т. Чухліба), потребує додаткового дослідження. Крім вивчення фактичного матеріалу та спроби реконструкції українсько– турецьких та українсько-татарських відносин в обраний період як певної системи, у статті була здійснена спробу окреслити можливу структуру проблеми.Проведений із залученням офіційних та наративних джерел аналіз українсько–турецьких та українсько–татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. дозволив виділити наступні напрямки, вивчення яких дозволяє розкрити різні аспекти проблеми: термінологічний, вивчення ворожих відносин у контексті світських та релігійних ідей, дослідження союзних та мирних (включно з соціальною асиміляцією) відносин; вивчення головної мотивації, що використовувалася для обґрунтування необхідності союзів з Кримським ханством та Османською імперією в умовах, коли православ'я виступало осередком української ідентичності, аналіз використання українсько–татарських та українсько–турецьких відносин для формування пантеону героїв та надання позитивних чи негативних характеристик окремим діячам, в залежності від дискурсу та завдань авторів текстів. Також важливим є напрямок дослідження психологічних аспектів відносин, впливу ментальності, емоцій, у контексті понять «кривди» та «страхів». Дослідження цих напрямків виявило складність самого поняття «українсько–турецькі та українсько–татарські відносини», їх різновекторність, залежність від політичних та ідеологічних чинників, вплив на формування суспільних дискурсів.
The article explores the problem of Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – early XVIII century. This period was marked by the regrouping of political interests in Central and Eastern Europe, when the created system of peace treaties and its evolution gave the Ukrainian hetmans various fears about the fate of Ukraine, encouraged them to search for contacts with Crimean Khanate and Ottoman Empire. In these contacts at the state and especially public level, there was already a sufficiently controversial tradition. The ideological context associated with the phenomenon of identity (Cossack, Ukrainian) also played its role, which often entered into contradiction with the ideological frame of the real time policy. Аt the same time, in turn, the representatives of Crimean Khanate and Ottoman Empire had their own imaginationits toeards and tradition concerning Ukrainians,, which were formed in the context of their attitude to Christians, and also were determined by secular considerations of prey and economic benefits. Due to these reasons, the Ukrainian–Turkish and Ukrainian-Tatar relations of this time were a complex phenomenon, which, despite the existing historiography (for example, it should be mentioned the works by O. Galenko, T. Chukhlib), requires additional investigation. In addition to research the factual history if phenomenon and made attempt to reconstruct the Ukrainian–Turkish and Ukrainian–Tatar relations in this period as a certain system, in the article another attempt was made to outline the structure of the problem.The analysis of Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations in the last third of XVII century – on the beginning of XVIII c. conducted with using the official and narrative sources, allowed to allocate the following directions, studying of which is needed to reveal various aspects of the problem: terminology, the study of hostile relations in the context of secular and religious ideas, the study of allied and peaceful (included with social assimilation) relations; the study of the main motivation used to substantiate the necessity of unions with Crimean Khanate and Ottoman Empire in the conditions when Orthodoxy acted the role of the center of Ukrainian identity; analysis of the use of the Ukrainian-Tatar and Ukrainian-Turkish relations to form the pantheon of heroes and give positive or negative characteristics to individual figures, depending on the discourse and tasks of authors of texts. It is also important to study the psychological aspects of relations, the influence of mentality, emotions, in the context of the concepts of "offence" and "fear". The study of these areas showed the complexity of the very concept of "Ukrainian-Turkish and Ukrainian-Tatar relations", their different and even opposite directions, dependence on political and ideological factors, their influence on the formation of public discourse. ; В статье рассматривается проблема украинско–турецких и украинско– татарских отношений в последней трети XVII – начале XVIII ст. Для этого периода було характерна перегруппировка политических интересов в Центрально–Восточной Европе, когда система договоров, которая создавалась, и ее эволюция порождали у украинских гетманов разные опасения относительно судьбы Украины, подталкивали их к поиску контактов с Крымским ханством и Османской империей. У этих контактов на государственном и особенно общественном уровне существовала уже достаточно противоречивая традиция. Свою роль играл и идейный контекст, связанный феноменом идентичности (казаческой, украинской), которая часто вступала в противоречие с идеологическим оформлением реальной политики того времени. В то же время свое представление и традицию относительно украинской стороны имели, в свою очередь, представители крымского ханства и Османской империи, которые формировались в контексте их отношения к христианам, а также определялись светскими соображениями добычи и экономической выгоды. Вследствие указанных причин украинско-турецкие и украинско-татарские отношения этого времени были сложным явлением, которое, несмотря на существующую историографию (например, работы А. Галенко и Т. Чухлиба), требует дополнительного исследования. Кроме изучения фактического материала и попытки реконструкции украинско-турецких и украинско-татарских отношений в избранный период, в статье была осуществлена и попытка определить возможную структуру проблемы.Осуществленный с привлечением официальных и нарративных источников анализ украинско-турецких и украинско-татарских отношений в последней трети XVII – в начале XVIII в. позволил выделить следующие направления, изучение которых позволяет раскрыть разные аспекты проблемы: терминологический; изучение враждебных отношений в контексте светских и религиозных идей, исследование союзных и мирных (включительно с социальной ассимиляцией) отношений; изучение главной мотивации, которая использовалась для обоснования необходимости союзов с Крымским ханством и Османской империей в условиях, корда православие определяло украинскую идентичность; анализ использования украинско-турецких и украинско-татарских отношений для формирования пантеона героев и обеспечения положительных или отрицательных характеристик отдельным деятелям, в зависимости от дискурса и задач авторов текстов. Также является важным направление, связанное с исследованием психологических аспектом отношений, влияния ментальности, эмоций, в контексте понятий «обида» и «страх». Исследование этих направлений выявило сложность самого понятия «украинско-турецкие и украинско-татарские отношения», их разновекторность, зависимость от политических и идеологических факторов, влияние на формирование общественных дискурсов. ; В статті розглядається проблема українсько-турецьких та українсько-татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей період був позначений перегрупуванням політичних інтересів в Центрально-Східній Європі, коли створювана система мирних договорів та її еволюція породжувала в українських гетьманів різні побоювання щодо долі України, спонукала їх до пошуку контактів з Кримським ханством та Османською імперією. У цих контактів на державному та особливо суспільному рівні існувала вже достатньо суперечлива традиція. Свою роль відігравав й ідейний контекст, пов'язаний з феноменом ідентичності (козацької, української), що часто вступав у протиріччя з ідеологічним обрамленням реальною політики часу. Водночас своє уявлення та традицію щодо української сторони мали, в свою чергу, представники Кримського ханства та Османської імперії, що формувалися в контексті їх ставлення до християн, а також визначалися світськими міркуваннями здобичі та економічної вигоди. Внаслідок вказаних причин українсько–турецькі та українсько–татарські відносини цього часу були складним явищем, яке, незважаючи на існуючу історіографію (наприклад, праці О. Галенка, Т. Чухліба), потребує додаткового дослідження. Крім вивчення фактичного матеріалу та спроби реконструкції українсько– турецьких та українсько-татарських відносин в обраний період як певної системи, у статті була здійснена спробу окреслити можливу структуру проблеми.Проведений із залученням офіційних та наративних джерел аналіз українсько–турецьких та українсько–татарських відносин в останню третину XVII ст. – на початку XVIII ст. дозволив виділити наступні напрямки, вивчення яких дозволяє розкрити різні аспекти проблеми: термінологічний, вивчення ворожих відносин у контексті світських та релігійних ідей, дослідження союзних та мирних (включно з соціальною асиміляцією) відносин; вивчення головної мотивації, що використовувалася для обґрунтування необхідності союзів з Кримським ханством та Османською імперією в умовах, коли православ'я виступало осередком української ідентичності, аналіз використання українсько–татарських та українсько–турецьких відносин для формування пантеону героїв та надання позитивних чи негативних характеристик окремим діячам, в залежності від дискурсу та завдань авторів текстів. Також важливим є напрямок дослідження психологічних аспектів відносин, впливу ментальності, емоцій, у контексті понять «кривди» та «страхів». Дослідження цих напрямків виявило складність самого поняття «українсько–турецькі та українсько–татарські відносини», їх різновекторність, залежність від політичних та ідеологічних чинників, вплив на формування суспільних дискурсів.
The purpose of the article is devoted to the study of the cultural and ethnic-consolidating role of Ukrainian music and drama theatre in the sociosphere of Ukraine in the multicultural conditions of the Russian and Austro-Hungarian empires in the last third of the XIX – beginning of XX century. The methodology of research consists in the application of historical and cultural, comparative, systematic methods, which provide an opportunity to reveal the specifics of the constitution of music and drama theatre of the sociosphere of society. The scientific novelty of the work lies in the study of culture-forming activities of music and drama groups in the context of nation-building in the system of socio-cultural interactions. Conclusions. At times of total state and censorship bans, Ukrainian music and drama theatre, integrating into the cultural and historical form of a multicultural society, acquired the status of a socio-cultural phenomenon, that performs an ethnic-consolidating role, promoted the preservation of Ukrainian cultural traditions, national self-affirmation, and became an important factor in ethnocultural identification.
Pochaivska Lavra was one of the largest cultural centers in the XVIII - the first third of the XIX century. Pochaivs'ka Lavra Printing house, after the printing house of the Kyiv-Pechers'k Monastery, was one of most powerful publishing center in the Ukrainian lands. Until the end of the XVIII century it published about 250 editions in Cyrillic and about 200 editions in Latin and others languages. At present, relevant is unbiased and objective coverage of all aspects of the activity of the Pochayivs'ka Lavra at the period of the Basilians as the least studied and on the other hand as the most productive period, especially in the book publishing process. The purpose of this article is an attempt to determine the role of the Pochayiv monastery as the center of the unification of Ukrainians, analyzing the repertoire of the Pochayiv publishing house at the 18th and the beginning of the 19th century, the language of publications, their design and contacts with other publishing houses. It is concluded that the most productive activity of the Pochayiv printing house was Uniate period - XVIII - beginning of the XIX century. The typical features of the printing industry of this time were: a diverse repertoire of books that included the spiritual and secular literature of various Christian confessions, original and translated works of religious moralistic content, multilingual editions, and their high artistic level. The activity of the Pochayiv Assumption printing house extending beyond narrow confessional boundaries. Like the Kyiv editions were used not only by the Orthodox, but also by the Catholics of the Byzantine rite, the Pochaiv books and engravings spread among the Orthodox population of Ukraine. The undoubted merit of this cultural and spiritual center was that it continued the tradition of printing Ukrainian-language publications in conditions where the Kyiv- Pechers'ka printing house was deprived of such a possibility under the pressure of decrees of Russian secular and church authorities. The Pochayiv printing house maintained close contacts with other publishing centers - both Uniate and Orthodox. This is evidenced by the active using and reprint of their publications in Pochaiv. Despite the different denominations, there were close contacts between the Pochayiv Uniate and Kyiv-Pechers'k Orthodox printing houses. This testified to the spiritual unity of Ukrainian lands besides state borders, religious and administrative barriers of secular and church authorities.
None of the sides of a productive culture of a society so reflects the general state of that society and the level of its development as the evolution of weapons. For centuries, it has been the development of arms that has been one of the main drivers of state development. The strength, power, security and territorial integrity of the country are based on its defense capability.The beginning of the revolution of the Ukrainian people in the middle of the seventeenth century under the leadership of Bohdan Khmelnitsky stimulated the development of military affairs in the state, and the ideological and political climate and Moscow expansion forced the hetmans of Ukraine Demyan Ignatovich, Ivan Samoilovych and Ivan Mazepov to become state.Since the history of production is the history of society, exploring the various stages of the development of craft is an extremely important matter. Historical study of craft centers in the territory of the Hetmanate in the XVII-XVIII centuries. was started in the XIX century. A. Shafonsky, M. Domontovich, O. Lazarevsky, V. Modzalevsky and O. Rusov. In the twentieth century. The craft trades of that period were studied by researchers O. Kompan, V. Bondarchyk, P. Fedorenko and others. Among the modern scientists on this subject, the intelligence of D. Toichkin, S. Malchenko V. Vechersky, Y. Redko, V. Sergiychuk deserve attention, which to some extent reveal the issues of the organization of the work of masters-gunsmiths, their cells in the territory of the Left-Bank Ukraine of that period.Many valuable material for the study of the development and organization of weapons crafts provide accounting sources and administrative documentation of the local government and the hetman administration, descriptions of the hetman's property.The article deals with the weapons handicrafts of the inhabitants of the Left-Bank Ukraine. The author makes attempts to locate gunpoint centers, to disclose the economic aspects of the activities of gunsmiths, and to recreate the specifics of their work. ; Жодна із сторін виробничої культури суспільства так не відображає загальний стан цього суспільства та рівень його розвитку, як еволюція озброєння. Впродовж віків саме розвиток озброєння був одним із основних стимулів розвитку держави. Адже сила, міць, безпека та територіальна цілісність країни базується на її обороноспроможності.Початок революції українського народу в середині ХVІІ століття під проводом Богдана Хмельницького стимулював розвиток військової справи в державі, а ідейно-політичний клімат та московська експансія змусили гетьманів України Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепу поступово нарощувати її бойовий потенціал.У статті розглядаються зброярські ремесла жителів Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. Автор локалізує зброярські осередки, розкриває економічні аспекти діяльності майстрів-зброярів, відтворює специфіку їх роботи.
None of the sides of a productive culture of a society so reflects the general state of that society and the level of its development as the evolution of weapons. For centuries, it has been the development of arms that has been one of the main drivers of state development. The strength, power, security and territorial integrity of the country are based on its defense capability.The beginning of the revolution of the Ukrainian people in the middle of the seventeenth century under the leadership of Bohdan Khmelnitsky stimulated the development of military affairs in the state, and the ideological and political climate and Moscow expansion forced the hetmans of Ukraine Demyan Ignatovich, Ivan Samoilovych and Ivan Mazepov to become state.Since the history of production is the history of society, exploring the various stages of the development of craft is an extremely important matter. Historical study of craft centers in the territory of the Hetmanate in the XVII-XVIII centuries. was started in the XIX century. A. Shafonsky, M. Domontovich, O. Lazarevsky, V. Modzalevsky and O. Rusov. In the twentieth century. The craft trades of that period were studied by researchers O. Kompan, V. Bondarchyk, P. Fedorenko and others. Among the modern scientists on this subject, the intelligence of D. Toichkin, S. Malchenko V. Vechersky, Y. Redko, V. Sergiychuk deserve attention, which to some extent reveal the issues of the organization of the work of masters-gunsmiths, their cells in the territory of the Left-Bank Ukraine of that period.Many valuable material for the study of the development and organization of weapons crafts provide accounting sources and administrative documentation of the local government and the hetman administration, descriptions of the hetman's property.The article deals with the weapons handicrafts of the inhabitants of the Left-Bank Ukraine. The author makes attempts to locate gunpoint centers, to disclose the economic aspects of the activities of gunsmiths, and to recreate the specifics of their work. ; Жодна із сторін виробничої культури суспільства так не відображає загальний стан цього суспільства та рівень його розвитку, як еволюція озброєння. Впродовж віків саме розвиток озброєння був одним із основних стимулів розвитку держави. Адже сила, міць, безпека та територіальна цілісність країни базується на її обороноспроможності.Початок революції українського народу в середині ХVІІ століття під проводом Богдана Хмельницького стимулював розвиток військової справи в державі, а ідейно-політичний клімат та московська експансія змусили гетьманів України Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепу поступово нарощувати її бойовий потенціал.У статті розглядаються зброярські ремесла жителів Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. Автор локалізує зброярські осередки, розкриває економічні аспекти діяльності майстрів-зброярів, відтворює специфіку їх роботи.
The uniqueness of the Cossack land use system was emphasized, which was based on customary law and differed significantly from both Western European models and Russian "communal" land use. The Cossacks hardly opposed any attempts by the prosperous class to occupy the dominant position in the political system due to large land ownership, which was contrary to the traditions of Ukrainian landownership and democracy. The idea of legal equality within land relations was initially cultivated in Zaporozhie. The institution of a sole proprietor of the land plot with a hereditary scheme of transferring ownership rights to it was contrary to the legal culture of the Cossacks. However, starting from the middle of the XVII century there was a tendency for a transition from small-proprietary landed estates to medium and large landownership of a relatively small part of the prosperous class of Cossacks. In this regard, the colonels and representatives of the Hetman dynasties emphasized the expansion of the rights of large landowners and the narrowing the rights and freedoms of small landowners. The author has focused attention on the fact that the subjects of medium and large landed property, i.e., the prosperous class of Cossacks and the registered Cossacks were, at that historical stage, the carriers of the advanced legal thought of European civilization with the emerging commodity capitalist production, while small landownership was oriented towards self-sufficiency of households. Left-bank Ukraine, due to a balanced system of land relations, achieved a high level of well-being, even by European standards, by the beginning of the XVIII century. But the invasion of Russian legislation into Ukrainian legal area, the presence of the governor and "military people" led to the complete subordination of the Ukrainian lands to the tsarist autocracy and the scrapping of the unique state and legal system of the Hetman era. ; Підкреслено унікальність козацької системи землекористування, яка базувалася на звичаєвому праві та істотно відрізнялася як від західноєвропейських зразків, так і від російського «общинного» землекористування. Лише інкорпораційна політика царизму та повне підпорядкування українських земель самодержавству зламали наприкінці XVIII ст. своєрідну державно-правову систему часів Гетьманщини.
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods.
A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations. The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community. The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej".
