Suchergebnisse

Актуальність. Статтю присвячено розгляду публікацій останніх років з історії митної справи України у працях сучасних вітчизняних економістів та правознавців-адміністративістів. Це пояснюється тим, що з'явилася низка таких міждисциплінарних публікацій, в яких мають враховуватися підходи і здобутки трьох наук – історії, права та економіки.
Мета статті полягає у з'ясуванні наукового рівня й міждисциплінарних зв'язків публікацій, цілком або частково присвячених історії митної справи України, написаних представниками економічної та адміністративно-правової науки.
Результати статті полягають у критичному розборі періодизації та змісту історії митної справи України, оприлюднених у наукових публікаціях, дисертаційних дослідженнях та підручниках і посібниках представників економічної та адміністративно-правової науки. Встановлено, що хибна періодизація, запропонована колективом авторів у 2005 р., була відтворена у підручнику 2010 р., а з останнього її некритично запозичили автори кількох статей і дисертації. У багатьох працях відсутні згадки про митну систему на українських землях, що з середин XIV ст. входили до складу різних держав, а також про Українську Народну Республіку та Українську Державу.
Натомість якіснішими за змістом є дослідження, присвячені окремому часовому періодові або певному регіону.
Зроблено висновки, що значна частина фахівців у галузі економіки та адміністративного права практично необізнані з солідним доробком сучасних вітчизняних істориків, з історичними джерелами, наслідком чого є хибні твердження та пропуски значних часових періодів. Вважаємо, що невеликі за обсягом статті, в яких автори намагаються охарактеризувати усю багатовікову історію митної справи на українських землях є непродуктивними. Значно вищу цінність мають студії, в яких розглянуто окремий період чи певний аспект даної проблематики, а також дослідження з історії митних відносин у окремій місцевості нашої держави, що сприятиме появі нових синтетичних праць.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення аналізу етапів інституціональної історії Українського Вільного Університету (УВУ) у форматі персоналій і інституціоналізації архіву, цієї унікальної освітньої, наукової та культурної інституції. Мета публікації – розкрити прогресивний характер і особливості інституціональної моделі УВУ для вивчення інституціональної історії українства та його освіти, культури і науки у світовому та європейському дискурсах. Головна місія Українського Вільного Університету – це підтримка інтегративності української освіти і науки в публічному просторі, а також пріоритетності питань щодо збереження національної ідентичності українців. У статті наголошується на методах дослідження, яке має міждисциплінарний характер і ґрунтується на важливих пізнавальних принципах: науковості та історизму. Застосування різноманітних загальних та спеціальних методів дозволило визначити траєкторію наукового пошуку для реальної реконструкції історичних і сучасних подій в інституціоналізації освіти та науки УВУ. Розглядається інституціональна історія формування традицій і сучасної моделі Українського Вільного Університету в умовах глобалізованого світу, а також – архівної інституції як важливої системоутворюючої складової Університету, його політики пам'яті та ресурсно-інформаційного забезпечення. Усі три етапи інституціональної історії Українського Вільного Університету (віденський, празький, мюнхенський) у період 1921–2021 років були й залишаються пріоритетним осередком для української діаспори та зарубіжного українства у сфері освіти, науки і культури. Інноваційні підходи в діяльності Українського Вільного Університету обумовили і нові напрями міжнародного співробітництва та інтернаціоналізації освіти – упровадження інструментарію освітньої та наукової дипломатії, розвитку української науки і освіти за кордоном, української діаспори, інституціональної діаспорології в цілому. Український Вільний Університет упродовж усіх періодів своєї інституціональної діяльності був на захисті та в інституціональному фарватері української освіти, науки і культури. УВУ консолідував навколо себе освітню дипломатію і наукову дипломатію української діаспори та зарубіжного українства. Інституціональна історія Українського Вільного Університету (УВУ) тісно пов'язана з інституціональною діаспорологією та діаспорною дипломатією, сприяє їх розвиткові та поширенню по всьому світові, де проживають закордонні українці

The article explores Ukrainian periodicals of Ternopil region during the period of the national liberation struggle of Ukrainian people in 1918–1919, outlines historical background of the press rise in Ternopil region during this period, it figures out that the time in Ternopil region, as well as in Ukraine in general, is characterized by an increase in the printing press intensity.During February 1918 — December 1919 in the territory of the region, alternately twelve periodicals were published, six of them — official («Golos Podilia», «Vistnyk Derzhavnogo Sekretariatu Viyskovyh Sprav», «Ukrayinskyi Golos» — all three were being printed in Ternopil, «Berezhanskyi Vistnyk», «Borshchivskyy Golos», «Zbarazhske Slovo»), three — military («Strilets» Ternopil –Borshchiv, «Kozatskyi Golos» Ternopil, «Smix i Gore Sichovogo Striltsia» Kremenets), three — socio-political («Ukrayinski Visty» Ternopil, «Nasha Zemlya» and «Chortkivskyi Vistnyk» — both were published in Chortkiv). All above mentioned publications were published less than a year, mostly one or two months, rarely from three to five months. Only two military journals («Strilets» and «Kozatskyi Golos») were published eleven and ten months respectively. The size of the indicated journals mostly was 2–4 pages, only a few numbers were larger (up to 6–8 pages).All periodicals published in the region during this period, stood on the position of statehood establishment, independence of Ukraine. Official materials, fronts messages, publications on land issues, materials about Ukrainian national identity, relations with Poles and bolsheviks, etc were often published on the pages of the newspapers.Newspapers, that were published in cities with traditions of Ukrainian press-printing (Ternopil, Berezhany), were more informative, among their publications prevailed own materials on actual socio-political themes and also their polygraphic design was more qualitative.It is proved that the press of the period of the national liberation struggle of Ukrainians in 1918–1919 has became an important step in the further development of the publishing in Ternopil. ; У статті досліджується українська періодика Тернопілля доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років, окреслюються історичні передумови постання преси на Тернопіллі в означений період, з'ясовується, що час на Тернопіллі, як і в Україні загалом, характеризується збільшенням інтенсивності розвитку пресодрукування. Протягом лютого 1918 — грудня 1919 років на території краю, змінюючи один одного, виходило дванадцять періодичних видань, з них шість — офіційних («Голос Поділля», «Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ», «Український Голос» — усі три у Тернополі, «Бережанський Вістник», «Борщівський Голос», «Збаражське Слово»), три — військових («Стрілець» Тернопіль–Борщів, «Козацький Голос» Тернопіль, «Сміх і Горе Січового Стрільця» Кременець), три — суспільно-політичних («Українські Вісти» Тернопіль, «Наша Земля» і «Чортківський Вістник» — обидва у Чорткові). Усі згадані видання виходили менше року, здебільшого один-два, рідше три-п'ять місяців. Лише два військових часописи («Стрілець» і «Козацький Голос») виходили одинадцять і десять місяців відповідно. Обсяг зазначених часописів переважно становив 2–4 сторінки, поодинокі числа були більшого обсягу (до 6–8 сторінок).Усі без винятку часописи, що виходили у краї в цей період, стояли на позиціях утвердження державності, незалежності України. На шпальтах видань найчастіше друкувалися офіційні матеріали, повідомлення з фронтів, публікації із земельного питання, національної самоідентифікації українців краю, стосунків з поляками та більшовиками тощо.Часописи, що виходили в містах з уже усталеними традиціями українського пресодрукування (Тернопіль, Бережани), більш інформативні, серед їхніх публікацій переважають власні матеріали на актуальні суспільно-політичні теми, якіснішим є і художньо-поліграфічне оформлення.Доведено, що преса доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років стала важливим кроком у подальшому розвитку видавничої справи на Тернопіллі.

The article explores Ukrainian periodicals of Ternopil region during the period of the national liberation struggle of Ukrainian people in 1918–1919, outlines historical background of the press rise in Ternopil region during this period, it figures out that the time in Ternopil region, as well as in Ukraine in general, is characterized by an increase in the printing press intensity.During February 1918 — December 1919 in the territory of the region, alternately twelve periodicals were published, six of them — official («Golos Podilia», «Vistnyk Derzhavnogo Sekretariatu Viyskovyh Sprav», «Ukrayinskyi Golos» — all three were being printed in Ternopil, «Berezhanskyi Vistnyk», «Borshchivskyy Golos», «Zbarazhske Slovo»), three — military («Strilets» Ternopil –Borshchiv, «Kozatskyi Golos» Ternopil, «Smix i Gore Sichovogo Striltsia» Kremenets), three — socio-political («Ukrayinski Visty» Ternopil, «Nasha Zemlya» and «Chortkivskyi Vistnyk» — both were published in Chortkiv). All above mentioned publications were published less than a year, mostly one or two months, rarely from three to five months. Only two military journals («Strilets» and «Kozatskyi Golos») were published eleven and ten months respectively. The size of the indicated journals mostly was 2–4 pages, only a few numbers were larger (up to 6–8 pages).All periodicals published in the region during this period, stood on the position of statehood establishment, independence of Ukraine. Official materials, fronts messages, publications on land issues, materials about Ukrainian national identity, relations with Poles and bolsheviks, etc were often published on the pages of the newspapers.Newspapers, that were published in cities with traditions of Ukrainian press-printing (Ternopil, Berezhany), were more informative, among their publications prevailed own materials on actual socio-political themes and also their polygraphic design was more qualitative.It is proved that the press of the period of the national liberation struggle of Ukrainians in 1918–1919 has became an important step in the further development of the publishing in Ternopil. ; У статті досліджується українська періодика Тернопілля доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років, окреслюються історичні передумови постання преси на Тернопіллі в означений період, з'ясовується, що час на Тернопіллі, як і в Україні загалом, характеризується збільшенням інтенсивності розвитку пресодрукування. Протягом лютого 1918 — грудня 1919 років на території краю, змінюючи один одного, виходило дванадцять періодичних видань, з них шість — офіційних («Голос Поділля», «Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ», «Український Голос» — усі три у Тернополі, «Бережанський Вістник», «Борщівський Голос», «Збаражське Слово»), три — військових («Стрілець» Тернопіль–Борщів, «Козацький Голос» Тернопіль, «Сміх і Горе Січового Стрільця» Кременець), три — суспільно-політичних («Українські Вісти» Тернопіль, «Наша Земля» і «Чортківський Вістник» — обидва у Чорткові). Усі згадані видання виходили менше року, здебільшого один-два, рідше три-п'ять місяців. Лише два військових часописи («Стрілець» і «Козацький Голос») виходили одинадцять і десять місяців відповідно. Обсяг зазначених часописів переважно становив 2–4 сторінки, поодинокі числа були більшого обсягу (до 6–8 сторінок).Усі без винятку часописи, що виходили у краї в цей період, стояли на позиціях утвердження державності, незалежності України. На шпальтах видань найчастіше друкувалися офіційні матеріали, повідомлення з фронтів, публікації із земельного питання, національної самоідентифікації українців краю, стосунків з поляками та більшовиками тощо.Часописи, що виходили в містах з уже усталеними традиціями українського пресодрукування (Тернопіль, Бережани), більш інформативні, серед їхніх публікацій переважають власні матеріали на актуальні суспільно-політичні теми, якіснішим є і художньо-поліграфічне оформлення.Доведено, що преса доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років стала важливим кроком у подальшому розвитку видавничої справи на Тернопіллі.

The article explores Ukrainian periodicals of Ternopil region during the period of the national liberation struggle of Ukrainian people in 1918–1919, outlines historical background of the press rise in Ternopil region during this period, it figures out that the time in Ternopil region, as well as in Ukraine in general, is characterized by an increase in the printing press intensity.During February 1918 — December 1919 in the territory of the region, alternately twelve periodicals were published, six of them — official («Golos Podilia», «Vistnyk Derzhavnogo Sekretariatu Viyskovyh Sprav», «Ukrayinskyi Golos» — all three were being printed in Ternopil, «Berezhanskyi Vistnyk», «Borshchivskyy Golos», «Zbarazhske Slovo»), three — military («Strilets» Ternopil –Borshchiv, «Kozatskyi Golos» Ternopil, «Smix i Gore Sichovogo Striltsia» Kremenets), three — socio-political («Ukrayinski Visty» Ternopil, «Nasha Zemlya» and «Chortkivskyi Vistnyk» — both were published in Chortkiv). All above mentioned publications were published less than a year, mostly one or two months, rarely from three to five months. Only two military journals («Strilets» and «Kozatskyi Golos») were published eleven and ten months respectively. The size of the indicated journals mostly was 2–4 pages, only a few numbers were larger (up to 6–8 pages).All periodicals published in the region during this period, stood on the position of statehood establishment, independence of Ukraine. Official materials, fronts messages, publications on land issues, materials about Ukrainian national identity, relations with Poles and bolsheviks, etc were often published on the pages of the newspapers.Newspapers, that were published in cities with traditions of Ukrainian press-printing (Ternopil, Berezhany), were more informative, among their publications prevailed own materials on actual socio-political themes and also their polygraphic design was more qualitative.It is proved that the press of the period of the national liberation struggle of Ukrainians in 1918–1919 has became an important step in the further development of the publishing in Ternopil. ; У статті досліджується українська періодика Тернопілля доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років, окреслюються історичні передумови постання преси на Тернопіллі в означений період, з'ясовується, що час на Тернопіллі, як і в Україні загалом, характеризується збільшенням інтенсивності розвитку пресодрукування. Протягом лютого 1918 — грудня 1919 років на території краю, змінюючи один одного, виходило дванадцять періодичних видань, з них шість — офіційних («Голос Поділля», «Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ», «Український Голос» — усі три у Тернополі, «Бережанський Вістник», «Борщівський Голос», «Збаражське Слово»), три — військових («Стрілець» Тернопіль–Борщів, «Козацький Голос» Тернопіль, «Сміх і Горе Січового Стрільця» Кременець), три — суспільно-політичних («Українські Вісти» Тернопіль, «Наша Земля» і «Чортківський Вістник» — обидва у Чорткові). Усі згадані видання виходили менше року, здебільшого один-два, рідше три-п'ять місяців. Лише два військових часописи («Стрілець» і «Козацький Голос») виходили одинадцять і десять місяців відповідно. Обсяг зазначених часописів переважно становив 2–4 сторінки, поодинокі числа були більшого обсягу (до 6–8 сторінок).Усі без винятку часописи, що виходили у краї в цей період, стояли на позиціях утвердження державності, незалежності України. На шпальтах видань найчастіше друкувалися офіційні матеріали, повідомлення з фронтів, публікації із земельного питання, національної самоідентифікації українців краю, стосунків з поляками та більшовиками тощо.Часописи, що виходили в містах з уже усталеними традиціями українського пресодрукування (Тернопіль, Бережани), більш інформативні, серед їхніх публікацій переважають власні матеріали на актуальні суспільно-політичні теми, якіснішим є і художньо-поліграфічне оформлення.Доведено, що преса доби національно-визвольних змагань українського народу 1918–1919 років стала важливим кроком у подальшому розвитку видавничої справи на Тернопіллі.

The main stages of protected areas' network development in the Kharkov region (Ukraine) have been considered. In the early XX century, the great contribution to the study and protection of valuable natural complexes was made by Society of Nature Study at Kharkov University and Kharkov Society for Naturalists. In the 20–40th years of the XX century outstanding Ukrainian botanists E.M.Lavrenko, M.V.Klokov, S.O.Illichevsky and others carried out studies of typical, rare and unique plant communities. They were employees and correspondents of the Regional Inspectorate of Nature Protection. In 1937 there were established three local reserves in the Kharkov region. In the postwar years, scientists of Kharkiv universities, activists of the Ukrainian Society for Nature Conservation much attention paid to the search and rationale of establishment of the protected areas' network, and the State Nature Protection Committee, established in 1967, played a significant role. At the beginning of the XXI century due to Ukraine's accession to international agreements, the development of the system of the natural reserve fund has received a new impetus. Today, the system of protected areas of the Kharkov region includes more than 200 territories and objects. The role of legislation for the establishment and development of protested areas' network is considered. The problems of establishing nature reserves are analyzed. ; Рассматриваются основные этапы развития сети природно-заповедного фонда Харьковской области (Украина). В начале ХХ ст. большой вклад в изучение и охрану ценных природных комплексов сделали Общество испытателей природы при Харьковском университете и Харьковское общество любителей природы. В 20-е–40-е гг. ХХ ст. проводились исследования типичных, раритетных и уникальных растительных сообществ выдающимися украинскими ботаниками Е.М.Лавренко, М.В.Клоковым, С.О.Илличевским – сотрудниками и корреспондентами краевой инспектуры охраны памятников природы. В 1937 г. были учреждены три заповедника местного значения. В послевоенные годы учеными Харьковских ВУЗов, активистами Украинского общества охраны природы много внимания уделялось поиску и обоснованию создания территорий и объектов сети природно-заповедного фонда. Значительную роль сыграл в этом Государственный комитет по охране природы Украины, учрежденный в1967 г. В начале ХХI ст. благодаря присоединению Украины к международным соглашениям развитие системы природно-заповедного фонда получило новый импульс. На сегодняшний день система природных резерватов Харьковщины включает более 200 территорий и объектов. Рассматривается роль законодательных актов о создании и развитии экологических сетей. Анализируются проблемы создания природных резерватов. ; Розглядаються основні етапи розвитку мережі природно-заповідного фонду Харківської області (Україна). На початку ХХ ст. вагомий внесок у вивчення і охорону цінних природних комплексів зробили Товариство дослідників природи при Харківському університеті і Харківське товариство любителів природи. У 20-ті–40-ті рр. ХХ ст. проводилися дослідження типових, раритетних і унікальних рослинних угруповань видатними українськими ботаніками Є.М.Лавренко, М.В.Клоковим, С.О.Іллічевським – співробітниками та кореспондентами крайової інспектури охорони пам'яток природи. У 1937 р. були засновані три заповідники місцевого значення. У повоєнні роки вченими Харківських ВНЗ, активістами Українського товариства охорони природи багато уваги приділялося пошуку та обґрунтуванню створення територій та об'єктів мережі природно-заповідного фонду. Значну роль зіграв в цьому Державний комітет з охорони природи України, заснований в 1967 р. На початку ХХІ ст. завдяки приєднанню України до міжнародних угод розвиток системи природно-заповідного фонду отримав новий імпульс. На сьогоднішній день система природних резерватів Харківщини включає більше 200 територій і об'єктів. Розглядається роль законодавчих актів про створення та розвиток екологічних мереж. Аналізуються проблеми створення природних резерватів.

The main stages of protected areas' network development in the Kharkov region (Ukraine) have been considered. In the early XX century, the great contribution to the study and protection of valuable natural complexes was made by Society of Nature Study at Kharkov University and Kharkov Society for Naturalists. In the 20–40th years of the XX century outstanding Ukrainian botanists E.M.Lavrenko, M.V.Klokov, S.O.Illichevsky and others carried out studies of typical, rare and unique plant communities. They were employees and correspondents of the Regional Inspectorate of Nature Protection. In 1937 there were established three local reserves in the Kharkov region. In the postwar years, scientists of Kharkiv universities, activists of the Ukrainian Society for Nature Conservation much attention paid to the search and rationale of establishment of the protected areas' network, and the State Nature Protection Committee, established in 1967, played a significant role. At the beginning of the XXI century due to Ukraine's accession to international agreements, the development of the system of the natural reserve fund has received a new impetus. Today, the system of protected areas of the Kharkov region includes more than 200 territories and objects. The role of legislation for the establishment and development of protested areas' network is considered. The problems of establishing nature reserves are analyzed. ; Рассматриваются основные этапы развития сети природно-заповедного фонда Харьковской области (Украина). В начале ХХ ст. большой вклад в изучение и охрану ценных природных комплексов сделали Общество испытателей природы при Харьковском университете и Харьковское общество любителей природы. В 20-е–40-е гг. ХХ ст. проводились исследования типичных, раритетных и уникальных растительных сообществ выдающимися украинскими ботаниками Е.М.Лавренко, М.В.Клоковым, С.О.Илличевским – сотрудниками и корреспондентами краевой инспектуры охраны памятников природы. В 1937 г. были учреждены три заповедника местного значения. В послевоенные годы учеными Харьковских ВУЗов, активистами Украинского общества охраны природы много внимания уделялось поиску и обоснованию создания территорий и объектов сети природно-заповедного фонда. Значительную роль сыграл в этом Государственный комитет по охране природы Украины, учрежденный в1967 г. В начале ХХI ст. благодаря присоединению Украины к международным соглашениям развитие системы природно-заповедного фонда получило новый импульс. На сегодняшний день система природных резерватов Харьковщины включает более 200 территорий и объектов. Рассматривается роль законодательных актов о создании и развитии экологических сетей. Анализируются проблемы создания природных резерватов. ; Розглядаються основні етапи розвитку мережі природно-заповідного фонду Харківської області (Україна). На початку ХХ ст. вагомий внесок у вивчення і охорону цінних природних комплексів зробили Товариство дослідників природи при Харківському університеті і Харківське товариство любителів природи. У 20-ті–40-ті рр. ХХ ст. проводилися дослідження типових, раритетних і унікальних рослинних угруповань видатними українськими ботаніками Є.М.Лавренко, М.В.Клоковим, С.О.Іллічевським – співробітниками та кореспондентами крайової інспектури охорони пам'яток природи. У 1937 р. були засновані три заповідники місцевого значення. У повоєнні роки вченими Харківських ВНЗ, активістами Українського товариства охорони природи багато уваги приділялося пошуку та обґрунтуванню створення територій та об'єктів мережі природно-заповідного фонду. Значну роль зіграв в цьому Державний комітет з охорони природи України, заснований в 1967 р. На початку ХХІ ст. завдяки приєднанню України до міжнародних угод розвиток системи природно-заповідного фонду отримав новий імпульс. На сьогоднішній день система природних резерватів Харківщини включає більше 200 територій і об'єктів. Розглядається роль законодавчих актів про створення та розвиток екологічних мереж. Аналізуються проблеми створення природних резерватів.

Параграф навчального посібника, у якому розкрито основні положення регіональної економічної інтеграції, історичні етапи європейської інтеграції, галузеву політику Європейського Союзу, відносини між Україною та ЄС, а також особливості процесів розширення економічної інтеграції. Для студентів-міжнародників і всіх, хто цікавиться європейськими інтеграційними процесами. ; Видання здійснено за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

З метою реорганізації та розширення архівної справи в період незалежності, Президент Азербайджанської Республіки Гейдар Алієв Указом № 816 від 2 грудня 2002 року заснував Національне архівне управління. Цим указом було відкрито відкриває нові можливості для систематизації архівної діяльності в республіці, приділяючи увагу архівній справі та прискорюючи зміцнення матеріально-технічної бази архівних підрозділів. Цей наказ призначено для забезпечення інформаційних потреб органів управління архівами та архівними матеріалами, відомств і організацій, проведення наукових досліджень вченими країни та зарубіжних країн, підготовки наукових праць і навчально-методичних посібників, підготовки матеріалів для засобів масової інформації, у тому числі радіо- та телевізійних програм, передбачає забезпечення тих чи інших напрямків запитів місцевих та іноземних громадян, які потребують архівних матеріалів. Проте значення і місце архівів у науковому і культурному прогресі республіки визначилося. З метою переформування складу державного архівного відділу, розбудови його матеріально-технічної бази перед відповідними органами управління були поставлені конкретні завдання. Повноваження щодо реалізації державної політики в галузі архівної справи в республіці було покладено на новостворене Національне архівне управління Азербайджанської Республіки. 27 вересня 2003 року Президент Гейдар Алієв підписав Указ № 934 і затвердив «Положення про Національне архівне управління Азербайджанської Республіки». Статут визначає роль, функції та повноваження Національного архівного управління відповідно до архівної політики країни.

The article deals with general state of the national book publishing business of the 20s – 30s of the 20th century. The author reveals and analyses the publications of the university book collection valuable in terms of content, design, and time of printing. The history and destiny of some books of educational, scientific and fiction literature are researched. The author's attention is focused on the problems of book publishing process in Ukraine, in particular books of social, economic, agricultural and technical content. The activity of well-known Ukrainian publishing houses of this period is analysed and a bibliographic review of the repertoire of the publications is given. The author notes a significant percentage of academic literature among Ukrainian book production, in particular the works of scientists in various fields of knowledge.The role and place of publishing houses of the regional level are determined. The literature devoted to the World War I is an important contribution to the development of the Ukrainian publishing space. General picture of preparation and printing of works of Ukrainian fiction literature and popular science editions from various branches of knowledge is created. The attention of publishing houses was paid to the preparation of textbooks for rural schools. the creation of popular serial publications was a special feature. Lviv magazines, bulletins on the history and geography of Ukrainian lands are valuable in terms of content. Materials on censorship oppression and seizure of books on Ukrainian science, literature and art are provided. A number of local history publications related to the national book heritage are revealed and analysed, in particular by D.I. Yavornitsky, I.I. Ohienko, L.V. Pisarzhevsky and others. During the scientific research, the author tries to highlight the unknown and forgotten pages of book printing in Ukraine, which are related to development and inhibition of social, economic and political processes. ; В статье освещены общее состояние национальной книжной издательского дела 20-30-х гг. ХХ в. Выявлены и проанализированы ценные по содержанию, полиграфическим оформлением, и время печатания издания университетского книгозибрання. Исследована история и судьбу отдельных экземпляров учебной, научной и художественной литературы. Внимание сосредоточено на проблемах книгоиздательского процесса в Украине, в частности книг социально-экономического, сельскохозяйственного и технического содержания. По источникам проанализирована деятельность известных украинских издательств этого периода и представлены библиографический обзор репертуара изданий. Среди книжной продукции Украины значительный процент принадлежал академической литературе, в частности работам ученых различных областей знаний. Определена роль и место, которое занимали издательства областного уровня. Весомый вклад в развитие украинского издательского пространства является литература, посвященная Первой мировой войне. Создан общую картину подготовки и печати произведений украинской художественной литературы, научно-популярных изданий по различным отраслям знаний. Внимание издательств уделялось подготовке учебников для сельских школ. Отдельным направлением было создание популярных среди населения серийных изданий. Ценными по содержанию львовские журналы, вестники по истории и географии украинских земель. Предоставлены материалы о цензурные притеснения и изъятия произведений деятелей украинской науки, литературы, искусства. Обнаружено и обработано определенное количество краеведческих изданий, относящихся к национальной книжного наследия, в частности Д.И. Яворницкого, И.И. Огиенко, Л.В. Писаржевского и тому подобное. Во время научной разведки автор пыталась осветить неизвестные и забытые страницы книгопечатания Украины, связанные с развитием и торможением социально-экономических и политических процессов. ; У статті висвітлено загальний стан національної книжкової видавничої справи 20-30-х рр. ХХ ст. Виявлено та проаналізовано цінні за змістом, поліграфічним оформленням, та часом друкування видання університетського книгозібрання. Досліджено історію та долю окремих примірників навчальної, наукової та художньої літератури. Увагу зосереджено на проблемах книговидавничого процесу в Україні, зокрема книг соціально-економічного, сільськогосподарського та технічного змісту. За джерелами проаналізовано діяльність відомих українських видавництв цього періоду та подано бібліографічний огляд репертуару видань. Серед книжкової продукції України значний відсоток належав академічній літературі, зокрема працям вчених різних галузей знань. Визначено роль та місце, яке посідали видавництва обласного рівня. Вагомим внеском у розвиток українського видавничого простору є література, присвячена Першій світовій війні. Створено загальну картину підготовки та друкування творів української художньої літератури, науково-популярних видань з різних галузей знань. Увага видавництв приділялась підготовці підручників для сільських шкіл. Окремим напрямком було створення популярних серед населення серійних видань. Цінними за змістом є львівські часописи, вісники з історії та географії українських земель. Надано матеріали про цензурні утиски та вилучення творів діячів української науки, літератури, мистецтва. Виявлено та опрацьовано певну кількість краєзнавчих видань, що належать до національної книжкової спадщини, зокрема Д.І. Яворницького, І.І. Огієнка, Л.В. Писаржевського тощо. Під час наукової розвідки авторка намагалась висвітлити невідомі та забуті сторінки книгодрукування України, які пов'язані з розвитком та гальмуванням соціально- економічних і політичних процесів.

У статті автори вперше розкривають матеріали облікової справи отця Дмитра Кубаєвича (1890–1980), священика Української Греко-Католицької Церкви, який зазнав репресій органів КДБ у 1950 р., а згодом став душпастирем Катакомбної Церкви. Нині ця справа, яка була започаткована 1950 року та проваджена радянськими органами держбезпеки, зберігається за № 490 у Архіві Головного управління Національної поліції у Тернопільської області (за адресою м. Тернопіль, вул. Валова, 11).
У статті висвітлено лише окремі фрагменти облікової справи, а саме чотири документи: постанова про запровадження облікової справи, висновок про виселення, довідка на спецпоселенця та
особова анкета священика Дмитра Івановича Кубаєвича. Автори публікації при перекладі з російської мови на українську прагнули максимально зберегти автентичність документа. В опублікованих доку- ментах вміщена цінна біографічна інформація про місце народження, адресу, національність, грома- дянство, освіту, професію і спеціальність, склад сім'ї, соціальне походження висланого, з'ясовано окремі деталі про причину вислання на спецпоселення.
Ключові слова: облікова справа, радянські органи державної безпеки, виселення, спецпоселення, священик, Дмитро Кубаєвич, підпільна Українська Греко-Католицька Церква.

Параграф навчального посібника, у якому розкрито основні положення регіональної економічної інтеграції, історичні етапи європейської інтеграції, галузеву політику Європейського Союзу, відносини між Україною та ЄС, а також особливості процесів розширення економічної інтеграції. Для студентів-міжнародників і всіх, хто цікавиться європейськими інтеграційними процесами. ; Видання здійснено за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Malskyy M. M. History of the development of theenforcement process in Ukraine. – Article.The article considers the history of formation anddevelopment of the enforcement process in order to findits place in the legal system of Ukraine. The main stagesof development of the enforcement process in Ukraine, inparticular, during the times of Kievan Rus, the Polish-Lithuanian state, the Austro-Hungarian Empire, theRussian Empire, the period before and after the reformof 1864, the period after the October Revolution, theUSSR period and development of the enforcement processin independent Ukraine. It was found that the firstmention of enforcers in Ukraine dates back to the times ofKievan Rus. The influence of Lithuania and Germany onthe formation of Ukrainian legislation on the executiveprocess is analyzed. The peculiarities of the developmentВипуск 3(38), 2021 39of the executive process in the Russian Empire and theAustro-Hungarian Empire are described. The maincauses and characteristic features of the reform of 1864are established, in particular, a significant reduction inthe number of courts and a significant simplification ofthe judicial system. The characteristic of development ofexecutive process and its legislative regulation in timesof independent Ukraine is provided. The main features ofjudicial reform in 2016 and the main legislative changes inthe field of enforcement are described. The characteristicof the institute of private enforcers introduced within thelimits of this judicial reform of 2016 is given. The articledraws attention to the impact of the development of theenforcement process on the understanding of the place ofthe enforcement process in the legal system of Ukraine,in particular the transition from the perception of theenforcement process as part of the trial and subordinationto the courts to the separation of the enforcement process. ; Мальський М. М. Історія розвитку виконавчогопроцесу в Україні. – Стаття.У статті розглянуто історію становлення та розвит-ку виконавчого процесу з метою віднайти його місцев системі права України. Установлено та охаракте-ризовано основні етапи розвитку виконавчого проце-су в Україні, зокрема за часів Київської Русі, Поль-сько-Литовської держави, в Австро-Угорській імперії,у Російській імперії, у період до реформи 1864 р. тапісля неї, період після Жовтневої революції, у періодСРСР та в незалежній Україні. Виявлено, що першазгадка про судових виконавців на території Украї-ни датується часами Київської Русі. Проаналізовановплив Литви та Німеччини на формування україн-ського законодавства у питанні виконавчого процесу.Охарактеризовано особливості розвитку виконавчогопроцесу у Російській та Австро-Угорській імперіях.Установлено основні підстави та характерні риси ре-форми 1864 р., зокрема значне скорочення чисельно-сті судових інстанцій і суттєве спрощення судової сис-теми. Проаналізовано зміни, впроваджені внаслідокЖовтневої революції 1919 р., а також основні засадифункціонування інституту судових виконавців у часиСРСР. Надано характеристику розвитку виконавчогопроцесу та його законодавчому регулюванню в часинезалежної України. Охарактеризовано основні ознакисудової реформи 2016 р. та основні законодавчі зміниу сфері виконавчого процесу. Надано характеристикуінституту приватних виконавців, запровадженого в ме-жах даної судової реформи 2016 р. Привернуто увагудо впливу розвитку виконавчого процесу на розуміннямісця виконавчого процесу у правовій системі Украї-ни, зокрема переходу від сприйняття виконавчого про-цесу як частини судового процесу та підпорядкованостісудам до відокремлення виконавчого процесу як окре-мої галузі права.

Актуальність поданої теми теми полягає в необхідності дослідження процесу руйнування усталеного світу, колапсу системи міжнародних відносин, відсутністю розуміння і повним ігноруванням з боку агресора усіх гуманітарних важелів в ситуації війни і збройного протистояння. Теоретичний аналіз як метод дослідження слугує контекстом і основою для знаходження і опанування об'єктивною інформацією; діалектичний метод переливання кількісних складників у якісні є необхідним для віднайдення відповідних важелів виявлення і покарання агресора. При написанні статті були використані також ідеї теорії систем та для всього тексту запроваджено синергетичний метод. Мета статті полягає у дослідженні об›єктивних реалій сьогодення і знаходження можливих адекватних агресії відповідей для нейтралізації загарбника. В результаті дослідження автор розробила відповідну схему безпекового існування держави. Схеми Безпеки, що запроваджуються в міжнародних відносинах, мають кілька рівнів і варіантів захисту. В українському варіанті поза розбудовою власних безпекових ресурсів і закріплення партнерства стратегічного виміру, Україна сьогодні переважно розраховує на третій рівень колективного захисту, в якому беруть участь кілька держав, що об'єднують власні зусилля у протистоянні ворогові. Така схема, що нагадує безпекову мережу, містить різноманітні варіанти захисту. Задача очільників держави об'єднати найприйнятніші позиції трьох рівнів і запровадити відповідну логістичну складову із залученням НАТО схем там, де ООН потужності не спрацьовують