Suchergebnisse

The article is devoted to analysis of president Obama foreign policy. Political speeches of the American leader and their correlation with American foreign policy regarding Syria are described. Tendency to the change of official position of the White House due to the course of events in Syria is analyzed.The main idea of B. Obama foreign policy is to renew American leadership. During the first period of presidency Obama positioned himself as a pacifist, but during the second facts indicate to the other way round. Expenses for the defense of the United States doubled in comparison with 2001 and now it is about 700 billion dollars.Peaceful statements made by Obama reflect imperatives of interventionism. There are serious doubts about the course change, because neither democrats whose interests the president defends, nor republicans allow him considerably change the vector of American foreign policy. Last events in Syria prove it.Due to the statements made by representatives of White House, the United States are ready to attack Syria. Obama is inclined to attack deliberately selected military objects in Syria. The goal of the attack is not only to punish the Asad's government, but also to take control of the use of chemical weapons against civilians. There are evident indicators of preparation to the assault on Syria. The United States moved four warships close to the shores of Syria.The issue of allies is also important in the Syrian context. Australia, France, Turkey and Israel are ready to support American attack against Syria. Position of the US is enthusiastically supported by France. The Minister of Foreign Affairs of France stated that the responsibility of Asad in the chemical attack is evident. Similar statement was made by the Prime-Minister of Australia.For decisive measures president Obama needs an approval of Congress. As a commander-in-chief, Obama doesn't need any approval, but from his point of view the discussion of this issue is important. There is no doubt that the president will get its approval. This result will correspond to the traditional course of the USA.Despite the intention of the American political elite to attack Syria, ordinary Americans keep another opinion. By the poll, conducted by the Washington Post and ABC News, about 60% of Americans are against the assault and only 36% are for it.White House administration applies similar approach in treating Syria to the one used by the former administration of G. Bush-junior. Today's situation reminds similar one in Iraq before the war in March 2003. At that period of time high rank American officials said that Iraq possessed chemical, biological and nuclear weapons. When the war in Iraq started no kind of weapons was found. So, now Americans, as well as the rest of the world, are quite doubtful about the necessity of using force against Syria.To my mind it is interesting to follow the technique, used by the White House officials planning aggression against Syria. In August 2013 Obama's administration just mentioned chemical weapon, used in Syria. A couple of days later it was mentioned that the government forces applied it though there was no evident facts. Unexpectedly on the 30th of August Washington high-rank officials started up the official information campaign, trying to persuade world community in posing danger from Bashar Asad side. The USA was making steps to form a coalition in waging war against Syria. On the same day White House officials stated a danger of Asada's possession of chemical weapons not only for the people of Syria, but also for the whole world. It's strange, because 189 countries in the world, including the USA and the RF, possess chemical weapons. Quite soon, on the 17th of September American President said that it was necessary to put B. Asad down as a dangerous leader for his own people and the democratic countries.American superiority is the ideological basis for foreign policy of the United States. And in this context Obama's administration is similar to Bush's administration. Statements, made by B. Obama, sound simultaneous with the statements made by European politicians. It makes sense, because it reduces critics from the world community and it doesn't reduces the role of the United States as the world leader. Despite the talks between the USA and the Russian Federation, the State Secretary of the US John Kerry, on the eighth of October, stated that president Obama hasn't made any decision regarding Syria. It means that the United States will decide on their own what to do and how react to the events in Syria.There are reasons to make conclusions that foreign policy of Barack Obama in the Middle East will increase instability in the region and strengthen American positions in order to get political and economic advantages. ; Статья посвящена анализу внешнеполитической деятельности президента Обамы. Выявлено корреляцию политических речей американского лидера с внешней политикой Соединенных Штатов по отношению к Сирии. Рассмотрено тенденцию к изменению официальной позиции Белого дома, принимая во внимание изменение событий в Сирии. ; Статтю присвячено аналізу зовнішньополітичної діяльності президента Обами. Виявлено кореляцію політичних промов американського очільника із зовнішньою політикою Сполучених Штатів щодо Сирії. Розглянуто тенденцію змін офіційної позиції Білого дому з огляду на перебіг подій у Сирії.

Идея верховенства права определяется сегодня во всем мире одной правовой культурой, той, в которой нечто провозглашается правом ex post facto (как в английском общем праве) или в силу политического прагматизма правовые нововведения в правосудии зависят от избранных представительных органов (как в США). Более того, верховенство права, которое используется как политический слоган, приводит к идеократической идеализации. Верховенство права, воплощая инструментальную ценность (даже если международные группы влияния фундаментализуют ее), представляет определенную культуру в игре вызовов и ответов hic et nunc (даже если глобализм универсализирует ее). Развиваясь в разных местах и в разное время, оно не может быть чем‑то большим, чем ряд живых культур заинтересованных стран, основанных на цивилизующем и гума-низирующем идеале, который эволюционирует исторически. Право как совокупность ценностей, подлежащих защите, одновременно сталкивается с конфликтом ценностей в повседневном правоприменении, что обычно требует взвешивания и балансирования в поиске компромиссного решения. Не отстаивая абсолютизм «все или ничего», односторонность или гомогенизацию, стоит все же отметить, что превращение правовой определенности в идола (как это сделал Конституционный Суд Венгрии) или подчинение действий правительства судебному или правозащитному контролю может обернуться принесением в жертву справедливости при поддержке народа и исчезновение raison d'être.Более того, фетишизация собственной гомогенности может исказить преимущества, которым она стремится служить. Глобализированная власть судей пытается монополизировать всемирный учебный процесс, отделяя местные события от их естественного контекста, чтобы навязать себя. В конце концов, вопрос о том, кто может овладеть правом, является решающим при оценке вмешательства международных органов и Европейского Союза в местные дела под лозунгом верховенства права. ; The Rule of Law idea is defined worldwide by one single legal culture today, the one in which declaration of what the law is is done ex post facto (as in English common law) or in the case of political pragmatism which relocates legal innovation from elected representative bodies to the administration of justice (as in the USA). Moreover, Rule of Law used as a politicalcatchword results in ideocratic idealisation. Rule of Law, embodying instrumental value (even if international pressure groups fundamentalise it), represents a particular culture in the play of hic et nunc challenges and responses (even if globalism universalises it). Developed under varied conditions particular to place and time, it cannot be more than a series of living cultures of the countries concerned, based on a historically evolving civilising and humanising ideal. Law as an aggregate of values to be defended equally faces values that conflict with one another in dailyenforcement, crying for weighing and balancing in a compromise solution at most. Far from standing for all-or-nothing absolutism, onesidedness or homogenisation – idolising legal certainty (as the Hungarian Constitutional Court did) or subjecting government action to judicial or human rights control – may sacrifice justice, with popular support and raison d'être vanishing. Moreover, fetishising its own homogeneity may distort the merits it claims to serve. A globalising judgeocracy tries to monopolise the worldwide learning process while isolating local developments from theirnatural context, in order to enforce its own creation. After all, the quest for those who can master the law is crucial in assessing the interventionism of either international agencies or the European Union in local issues under the aegis of the Rule of Law. ; Ідея верховенства права визначається сьогодні в усьому світі однією правовою культурою, тією, в якій дещо проголошується правом ex post facto (як в англійському загальному праві) або в силу політичного прагматизму правові нововведення у правосудді залежать від обраних представницьких органів (як у США). Більш того, верховенство права, що використовується як політичний слоган, призводить до ідеократичної ідеалізації. Верховенство права, втілюючи інструментальну цінність (навіть якщо міжнародні групивпливу фундаменталізують її), представляє певну культуру у грі викликів і відповідей hic et nunc (навіть якщо глобалізм універсалізує її). Розвинене в різних місцях і в різні часи, воно не може бути чимось більшим, ніж низка живих культур зацікавлених країн, заснованих на такому, що еволюціонує історично, цивілізуючому та гуманізуючому ідеалі. Право як сукупність цінностей, які підлягають захисту, водночас стикається з конфліктом цінностей у щоденному правозастосуванні, що зазвичай вимагає зважування та балансування в пошуку компромісного рішення. Не відстоюючи абсолютизм «все або нічого», однобічність або гомогенізацію, варто все ж зазначити, що перетворення правової визначеності на ідола(як це зробив Конституційний Суд Угорщини) або підпорядкування дій уряду судовому або правозахисному контролю може обернутись принесенням у жертву справедливості за підтримки народу і зникнення raison d'être. Більш того, фетишизація власної гомогенності може викривити переваги, яким вона прагне служити. Глобалізована влада суддів намага-ється монополізувати всесвітній навчальний процес, відокремлюючи місцеві події від їх природного контексту, щоб нав'язати себе. Зрештою, питання про те, хто може опанувати право, є вирішальним при оцінці втручання міжнародних органів та Європейського Союзу в місцеві справи під гаслом верховенства права.

Идея верховенства права определяется сегодня во всем мире одной правовой культурой, той, в которой нечто провозглашается правом ex post facto (как в английском общем праве) или в силу политического прагматизма правовые нововведения в правосудии зависят от избранных представительных органов (как в США). Более того, верховенство права, которое используется как политический слоган, приводит к идеократической идеализации. Верховенство права, воплощая инструментальную ценность (даже если международные группы влияния фундаментализуют ее), представляет определенную культуру в игре вызовов и ответов hic et nunc (даже если глобализм универсализирует ее). Развиваясь в разных местах и в разное время, оно не может быть чем‑то большим, чем ряд живых культур заинтересованных стран, основанных на цивилизующем и гума-низирующем идеале, который эволюционирует исторически. Право как совокупность ценностей, подлежащих защите, одновременно сталкивается с конфликтом ценностей в повседневном правоприменении, что обычно требует взвешивания и балансирования в поиске компромиссного решения. Не отстаивая абсолютизм «все или ничего», односторонность или гомогенизацию, стоит все же отметить, что превращение правовой определенности в идола (как это сделал Конституционный Суд Венгрии) или подчинение действий правительства судебному или правозащитному контролю может обернуться принесением в жертву справедливости при поддержке народа и исчезновение raison d'être.Более того, фетишизация собственной гомогенности может исказить преимущества, которым она стремится служить. Глобализированная власть судей пытается монополизировать всемирный учебный процесс, отделяя местные события от их естественного контекста, чтобы навязать себя. В конце концов, вопрос о том, кто может овладеть правом, является решающим при оценке вмешательства международных органов и Европейского Союза в местные дела под лозунгом верховенства права. ; The Rule of Law idea is defined worldwide by one single legal culture today, the one in which declaration of what the law is is done ex post facto (as in English common law) or in the case of political pragmatism which relocates legal innovation from elected representative bodies to the administration of justice (as in the USA). Moreover, Rule of Law used as a politicalcatchword results in ideocratic idealisation. Rule of Law, embodying instrumental value (even if international pressure groups fundamentalise it), represents a particular culture in the play of hic et nunc challenges and responses (even if globalism universalises it). Developed under varied conditions particular to place and time, it cannot be more than a series of living cultures of the countries concerned, based on a historically evolving civilising and humanising ideal. Law as an aggregate of values to be defended equally faces values that conflict with one another in dailyenforcement, crying for weighing and balancing in a compromise solution at most. Far from standing for all-or-nothing absolutism, onesidedness or homogenisation – idolising legal certainty (as the Hungarian Constitutional Court did) or subjecting government action to judicial or human rights control – may sacrifice justice, with popular support and raison d'être vanishing. Moreover, fetishising its own homogeneity may distort the merits it claims to serve. A globalising judgeocracy tries to monopolise the worldwide learning process while isolating local developments from theirnatural context, in order to enforce its own creation. After all, the quest for those who can master the law is crucial in assessing the interventionism of either international agencies or the European Union in local issues under the aegis of the Rule of Law. ; Ідея верховенства права визначається сьогодні в усьому світі однією правовою культурою, тією, в якій дещо проголошується правом ex post facto (як в англійському загальному праві) або в силу політичного прагматизму правові нововведення у правосудді залежать від обраних представницьких органів (як у США). Більш того, верховенство права, що використовується як політичний слоган, призводить до ідеократичної ідеалізації. Верховенство права, втілюючи інструментальну цінність (навіть якщо міжнародні групивпливу фундаменталізують її), представляє певну культуру у грі викликів і відповідей hic et nunc (навіть якщо глобалізм універсалізує її). Розвинене в різних місцях і в різні часи, воно не може бути чимось більшим, ніж низка живих культур зацікавлених країн, заснованих на такому, що еволюціонує історично, цивілізуючому та гуманізуючому ідеалі. Право як сукупність цінностей, які підлягають захисту, водночас стикається з конфліктом цінностей у щоденному правозастосуванні, що зазвичай вимагає зважування та балансування в пошуку компромісного рішення. Не відстоюючи абсолютизм «все або нічого», однобічність або гомогенізацію, варто все ж зазначити, що перетворення правової визначеності на ідола(як це зробив Конституційний Суд Угорщини) або підпорядкування дій уряду судовому або правозахисному контролю може обернутись принесенням у жертву справедливості за підтримки народу і зникнення raison d'être. Більш того, фетишизація власної гомогенності може викривити переваги, яким вона прагне служити. Глобалізована влада суддів намага-ється монополізувати всесвітній навчальний процес, відокремлюючи місцеві події від їх природного контексту, щоб нав'язати себе. Зрештою, питання про те, хто може опанувати право, є вирішальним при оцінці втручання міжнародних органів та Європейського Союзу в місцеві справи під гаслом верховенства права.

The article analyzes the role of the liberal-idealist tradition in the study of peace. The author provideі information on the general features of the liberal-idealist vision of peace and the anticipation of the perspective opposition to its development in modern international political science. It is recognized that in the modern conditions of changing the nature of war and moderation and subordination of conflict settlement, it is important to create a theoretical basis for peace building. The article emphasizes that theoretical issues of peace are mostly not the subject of academic interest of Ukrainian researchers and the available scientific research is represented by foreign publications. In view of the potential of the liberal-idealist tradition in building peace, domestic science needs a comprehensive research on theories of peace. The article focuses the reader's attention on the thesis that idealism laid the foundations for the discussion of peace, vision of peace, understanding of peace. The author reveals the origins of the liberal-idealist vision of peace and characterizes different directions of the liberal-idealist tradition. Particular attention is focused on the discussion of liberal peace and the concept of J. Galtung on positive and negative peace. The thesis that today the theory of democratic peace as a basic vision of peace by neoliberals is the most realistic and achievable version of peace is substantiated. The article describes in detail idealism, liberal internationalism, liberal institutionalism, liberal pacifism, liberal interventionism, neoliberal institutionalism and compares these approaches. It has been found that these approaches have common features and a common framework for peace research. It is emphasized that these approaches are based on the idea of a universal liberal world not on the basis of hegemony, but on the basis of functional networks and organizations. It is argued that all the above concepts depict an achievable general peace. The article suggests the existence of a liberal consensus on peace, but highlights issues that are still unresolved. According to the author, a broad discussion of peace in the scientific space based on an interdisciplinary approach is needed. ; У статті проаналізовано роль ліберально-ідеалістичної традиції в дослідженні миру. Авторка окреслює загальні риси ліберально-ідеалістичного бачення миру та виділяє перспективні напрями її розвитку в сучасній міжнародно-політичній науці. Зазначено, що в умовах зміни природи війни і миру та підходів до конфліктного врегулювання важливим є створення теоретичного підґрунтя розбудови миру. У статті підкреслено, що теоретичні питання миру переважно не є предметом наукового інтересу українських дослідників, і наявні наукові розвідки представлені закордонними публікаціями. Зважаючи на потенціал ліберально-ідеалістичної традиції в розбудові миру, вітчизняна наука потребує комплексних досліджень, присвячених теоріям миру. Стаття фокусує увагу на тезі, що ідеалізм заклав основи дискусії про мир, візію миру, розуміння миру. Авторка виявляє витоки ліберально-ідеалістичного бачення миру та характеризує різні напрями ліберально-ідеалістичної традиції. Приділено увагу дискусії про ліберальний мир і концепції Й. Гальтунга про позитивний і негативний мир. Обґрунтовано тезу, що теорія демократичного миру як базове бачення миру неолібералами сьогодні є найбільш реалістичною і досяжною версією миру. У статті детально охарактеризовано ідеалізм, ліберальний інтернаціоналізм, ліберальний інституціоналізм, ліберальний пацифізм, ліберальний інтервенціонізм, неоліберальний інституціоналізм і зроблене порівняння цих підходів. З'ясовано, що зазначені підходи мають спільні риси і загальну рамку дослідження миру. Наголошується, що в основі цих підходів лежить ідея універсального ліберального миру не на основі гегемонії, а базуючись на функціональних мережах і організаціях. Авторка переконує, що всі згадані вище концепції зображують досяжний загальний мир. У статті робиться припущення про існування ліберального консенсусу щодо миру, але виокремлено проблеми, які є ще не вирішеними. На думку авторки, потрібна широка дискусія про мир у науковому просторі, заснована на міждисциплінарному підході.

The article analyzes the role of the liberal-idealist tradition in the study of peace. The author provideі information on the general features of the liberal-idealist vision of peace and the anticipation of the perspective opposition to its development in modern international political science. It is recognized that in the modern conditions of changing the nature of war and moderation and subordination of conflict settlement, it is important to create a theoretical basis for peace building. The article emphasizes that theoretical issues of peace are mostly not the subject of academic interest of Ukrainian researchers and the available scientific research is represented by foreign publications. In view of the potential of the liberal-idealist tradition in building peace, domestic science needs a comprehensive research on theories of peace. The article focuses the reader's attention on the thesis that idealism laid the foundations for the discussion of peace, vision of peace, understanding of peace. The author reveals the origins of the liberal-idealist vision of peace and characterizes different directions of the liberal-idealist tradition. Particular attention is focused on the discussion of liberal peace and the concept of J. Galtung on positive and negative peace. The thesis that today the theory of democratic peace as a basic vision of peace by neoliberals is the most realistic and achievable version of peace is substantiated. The article describes in detail idealism, liberal internationalism, liberal institutionalism, liberal pacifism, liberal interventionism, neoliberal institutionalism and compares these approaches. It has been found that these approaches have common features and a common framework for peace research. It is emphasized that these approaches are based on the idea of a universal liberal world not on the basis of hegemony, but on the basis of functional networks and organizations. It is argued that all the above concepts depict an achievable general peace. The article suggests the existence of a liberal consensus on peace, but highlights issues that are still unresolved. According to the author, a broad discussion of peace in the scientific space based on an interdisciplinary approach is needed. ; У статті проаналізовано роль ліберально-ідеалістичної традиції в дослідженні миру. Авторка окреслює загальні риси ліберально-ідеалістичного бачення миру та виділяє перспективні напрями її розвитку в сучасній міжнародно-політичній науці. Зазначено, що в умовах зміни природи війни і миру та підходів до конфліктного врегулювання важливим є створення теоретичного підґрунтя розбудови миру. У статті підкреслено, що теоретичні питання миру переважно не є предметом наукового інтересу українських дослідників, і наявні наукові розвідки представлені закордонними публікаціями. Зважаючи на потенціал ліберально-ідеалістичної традиції в розбудові миру, вітчизняна наука потребує комплексних досліджень, присвячених теоріям миру. Стаття фокусує увагу на тезі, що ідеалізм заклав основи дискусії про мир, візію миру, розуміння миру. Авторка виявляє витоки ліберально-ідеалістичного бачення миру та характеризує різні напрями ліберально-ідеалістичної традиції. Приділено увагу дискусії про ліберальний мир і концепції Й. Гальтунга про позитивний і негативний мир. Обґрунтовано тезу, що теорія демократичного миру як базове бачення миру неолібералами сьогодні є найбільш реалістичною і досяжною версією миру. У статті детально охарактеризовано ідеалізм, ліберальний інтернаціоналізм, ліберальний інституціоналізм, ліберальний пацифізм, ліберальний інтервенціонізм, неоліберальний інституціоналізм і зроблене порівняння цих підходів. З'ясовано, що зазначені підходи мають спільні риси і загальну рамку дослідження миру. Наголошується, що в основі цих підходів лежить ідея універсального ліберального миру не на основі гегемонії, а базуючись на функціональних мережах і організаціях. Авторка переконує, що всі згадані вище концепції зображують досяжний загальний мир. У статті робиться припущення про існування ліберального консенсусу щодо миру, але виокремлено проблеми, які є ще не вирішеними. На думку авторки, потрібна широка дискусія про мир у науковому просторі, заснована на міждисциплінарному підході.