Suchergebnisse

The article is focused on research of the phenomenon of torture in the XXI century. In the article, the author presents a thesis that explains not only the resumption of torture as a phenomenon in the second half of the XX century but also spreading of the phenomenon of torture in the XXI century with corresponding dispersal of social control networks and, consequently, increasing of types and kinds of deviants. Thus, on the one hand, national criminal justice systems cannot cope with this task – to deal with deviants only within the formal procedures enshrined in national law against the background of increasing classes, types, types and, consequently, the number of deviants. On the other hand, we have the data of numerous studies and surveys of the population of Europe and North America, where from 1/3 to 1/2 of citizens allow the use of torture against terrorists for the purpose of the same "security". The article concludes that the policy of preventing torture and combating social practices of torture in the XXI century is a reflection of a complex political dualistic process: an attempt to develop more "secure society" with corresponding failure to "secure" it. The article analyzes the models that explain the political preconditions for the use of torture in the second half of the XX – early XXI century for the purposes of "protection of society". Thus, scientists distinguish three models: 1) "security model"; 2) "stability model"; 3) "legitimation model". The article emphasizes that in the society of the XXI century torture exists within two interrelated political spheres, where the first of the spheres is a formalized policy of combating torture, which is shaped and implemented within universal regional and national structures. The second one is informal torture policy, which is shaped within the framework of post-modern modulation of panoptic risk management, where torture is an instrument of modern social control. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів. Так, з одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення класів, типів, видів та, як наслідок, кількості девіантів. З іншого боку, дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від 1/3 до 1/2 громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». У статті робиться висновок, що політика запобігання катуванням та боротьби з соціальними практиками катування у ХХІ столітті – це відображення складного політичного дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». У статті проаналізовано моделі, які пояснюють політичні передумови застосування тортур у другій половині ХХ – початку ХХІ столітті для цілей «захисту суспільства». Так, вченими виділяються три моделі: 1) «security model»; 2) «stability model»; 3) «legitimacy model». У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов'язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб'єктна політика протидії тортурам, що формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб'єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю.

The article is focused on research of the phenomenon of torture in the XXI century. In the article, the author presents a thesis that explains not only the resumption of torture as a phenomenon in the second half of the XX century but also spreading of the phenomenon of torture in the XXI century with corresponding dispersal of social control networks and, consequently, increasing of types and kinds of deviants. Thus, on the one hand, national criminal justice systems cannot cope with this task – to deal with deviants only within the formal procedures enshrined in national law against the background of increasing classes, types, types and, consequently, the number of deviants. On the other hand, we have the data of numerous studies and surveys of the population of Europe and North America, where from 1/3 to 1/2 of citizens allow the use of torture against terrorists for the purpose of the same "security". The article concludes that the policy of preventing torture and combating social practices of torture in the XXI century is a reflection of a complex political dualistic process: an attempt to develop more "secure society" with corresponding failure to "secure" it. The article analyzes the models that explain the political preconditions for the use of torture in the second half of the XX – early XXI century for the purposes of "protection of society". Thus, scientists distinguish three models: 1) "security model"; 2) "stability model"; 3) "legitimation model". The article emphasizes that in the society of the XXI century torture exists within two interrelated political spheres, where the first of the spheres is a formalized policy of combating torture, which is shaped and implemented within universal regional and national structures. The second one is informal torture policy, which is shaped within the framework of post-modern modulation of panoptic risk management, where torture is an instrument of modern social control. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів. Так, з одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення класів, типів, видів та, як наслідок, кількості девіантів. З іншого боку, дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від 1/3 до 1/2 громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». У статті робиться висновок, що політика запобігання катуванням та боротьби з соціальними практиками катування у ХХІ столітті – це відображення складного політичного дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». У статті проаналізовано моделі, які пояснюють політичні передумови застосування тортур у другій половині ХХ – початку ХХІ столітті для цілей «захисту суспільства». Так, вченими виділяються три моделі: 1) «security model»; 2) «stability model»; 3) «legitimacy model». У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов'язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб'єктна політика протидії тортурам, що формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб'єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю.

The history of legal proceedings in Ukraine in the early modern time is rather poorly researched. The author of this article argues that one of the topics that should be considered is the work of the executioner. Executioner was one of the most important persons for the success of the search. For a long period of time, it was through torture that it was possible to receive information from the offenders and to reveal the crimes. However, the figure of the executioner did not receive attention in the works of the Ukrainian scholars.The article attempts to consider the main aspects of the work of the executioner in the Hetmanate in the middle of the 18th century. It should be noted that "executioner's craft" was widespread throughout the European continent. Therefore, this paper considers some aspects of the functioning of this profession in Europe (time and cause of occurrence, service and additional duties of the executioner, attitude towards them, duration of performance of official duties).The study also analyzes the position of the executors in the legal sources of the Hetmanate. In the Statutes of the Lithuania, the profession of the headman is almost devoid of attention. However, in the Laws by Which the Little Russian People Are Judged, the interrogation process, the use of tortures, the procedure for the execution of the death penalty and the amount of the salary of the executioner are regulated. It is worth noting that in the Hetmanate, the hangman was not the only person who tortured the thieves. The books of city governments cited that the punishment of offenders was made by city servants, but the death penalty remained in the hands of the executioner.In the middle of the 18th century, there were 11 executioners in the Hetmanate: one person in each regimental city and one in Hlukhiv. Basically, the former thieves became the executioners. There were occasions when prisoners from jail sent letters to the regimental offices with a request to approve them as hangmen. In this way, criminals tried to avoid punishment for the committed crimes. Despite the substantial income (from 17 to 20 rubles per year) and the amnesty granted by the authorities, the hangmen continued breaking the law. The biggest problem for the authorities was the escaping of the executioners, which considerably slowed down the trial. Article received 15.03.2018 ; У статті здійснено спробу окреслити основні засади роботи ката в Гетьманщині в середині XVIII ст. (принцип рекрутування, розмір плати, термін служби). Ката розглянуто насамперед як посадову особу, службовця, урядника, елемент системи правосуддя – виконавця тортур, тілесних покарань чи смертної кари.З огляду на те, що катівське ремесло було поширене на території всього Європейського континенту, спершу проаналізовано окремі аспекти функціонування професії в Європі: час та причини виникнення, службові та додаткові обов'язки ката, ставлення до нього, термін служби.Досліджено визначення становища ката, його адміністративно-правовий статус у правничих джерелах Гетьманщини: Литовських статутах, «Правах, по которымъ судится малороссійскій народъ». Останній документ врегульовував порядок проведення допитів, використання тортур, процедуру виконання смертної кари та розмір зарплатні містра.Також проаналізовано записи в актових книгах другої половини XVII – початку XVIII ст., в результаті зроблено висновок, що кат був не єдиною особою, котра здійснювала тортури над злодіями, у цих документах є неодноразові згадки про покарання порушників міськими слугами (осавульцем або сотським), проте смертну кару виконував лише кат. Матеріал надійшов 15.03.2018

У статті здійснено спробу окреслити основні засади роботи ката в Гетьманщині в середині XVIII ст. (принцип рекрутування, розмір плати, термін служби). Ката розглянуто насамперед як посадову особу, службовця, урядника, елемент системи правосуддя – виконавця тортур, тілесних покарань чи смертної кари.З огляду на те, що катівське ремесло було поширене на території всього Європейського континенту, спершу проаналізовано окремі аспекти функціонування професії в Європі: час та причини виникнення, службові та додаткові обов'язки ката, ставлення до нього, термін служби.Досліджено визначення становища ката, його адміністративно-правовий статус у правничих джерелах Гетьманщини: Литовських статутах, «Правах, по которымъ судится малороссійскій народъ». Останній документ врегульовував порядок проведення допитів, використання тортур, процедуру виконання смертної кари та розмір зарплатні містра.Також проаналізовано записи в актових книгах другої половини XVII – початку XVIII ст., в результаті зроблено висновок, що кат був не єдиною особою, котра здійснювала тортури над злодіями, у цих документах є неодноразові згадки про покарання порушників міськими слугами (осавульцем або сотським), проте смертну кару виконував лише кат. Матеріал надійшов 15.03.2018 ; The history of legal proceedings in Ukraine in the early modern time is rather poorly researched. The author of this article argues that one of the topics that should be considered is the work of the executioner. Executioner was one of the most important persons for the success of the search. For a long period of time, it was through torture that it was possible to receive information from the offenders and to reveal the crimes. However, the figure of the executioner did not receive attention in the works of the Ukrainian scholars.The article attempts to consider the main aspects of the work of the executioner in the Hetmanate in the middle of the 18th century. It should be noted that "executioner's craft" was widespread throughout the European continent. Therefore, this paper considers some aspects of the functioning of this profession in Europe (time and cause of occurrence, service and additional duties of the executioner, attitude towards them, duration of performance of official duties).The study also analyzes the position of the executors in the legal sources of the Hetmanate. In the Statutes of the Lithuania, the profession of the headman is almost devoid of attention. However, in the Laws by Which the Little Russian People Are Judged, the interrogation process, the use of tortures, the procedure for the execution of the death penalty and the amount of the salary of the executioner are regulated. It is worth noting that in the Hetmanate, the hangman was not the only person who tortured the thieves. The books of city governments cited that the punishment of offenders was made by city servants, but the death penalty remained in the hands of the executioner.In the middle of the 18th century, there were 11 executioners in the Hetmanate: one person in each regimental city and one in Hlukhiv. Basically, the former thieves became the executioners. There were occasions when prisoners from jail sent letters to the regimental offices with a request to approve them as hangmen. In this way, criminals tried to avoid punishment for the committed crimes. Despite the substantial income (from 17 to 20 rubles per year) and the amnesty granted by the authorities, the hangmen continued breaking the law. The biggest problem for the authorities was the escaping of the executioners, which considerably slowed down the trial. Article received 15.03.2018

У статті здійснено спробу окреслити основні засади роботи ката в Гетьманщині в середині XVIII ст. (принцип рекрутування, розмір плати, термін служби). Ката розглянуто насамперед як посадову особу, службовця, урядника, елемент системи правосуддя – виконавця тортур, тілесних покарань чи смертної кари.З огляду на те, що катівське ремесло було поширене на території всього Європейського континенту, спершу проаналізовано окремі аспекти функціонування професії в Європі: час та причини виникнення, службові та додаткові обов'язки ката, ставлення до нього, термін служби.Досліджено визначення становища ката, його адміністративно-правовий статус у правничих джерелах Гетьманщини: Литовських статутах, «Правах, по которымъ судится малороссійскій народъ». Останній документ врегульовував порядок проведення допитів, використання тортур, процедуру виконання смертної кари та розмір зарплатні містра.Також проаналізовано записи в актових книгах другої половини XVII – початку XVIII ст., в результаті зроблено висновок, що кат був не єдиною особою, котра здійснювала тортури над злодіями, у цих документах є неодноразові згадки про покарання порушників міськими слугами (осавульцем або сотським), проте смертну кару виконував лише кат. Матеріал надійшов 15.03.2018 ; The history of legal proceedings in Ukraine in the early modern time is rather poorly researched. The author of this article argues that one of the topics that should be considered is the work of the executioner. Executioner was one of the most important persons for the success of the search. For a long period of time, it was through torture that it was possible to receive information from the offenders and to reveal the crimes. However, the figure of the executioner did not receive attention in the works of the Ukrainian scholars.The article attempts to consider the main aspects of the work of the executioner in the Hetmanate in the middle of the 18th century. It should be noted that "executioner's craft" was widespread throughout the European continent. Therefore, this paper considers some aspects of the functioning of this profession in Europe (time and cause of occurrence, service and additional duties of the executioner, attitude towards them, duration of performance of official duties).The study also analyzes the position of the executors in the legal sources of the Hetmanate. In the Statutes of the Lithuania, the profession of the headman is almost devoid of attention. However, in the Laws by Which the Little Russian People Are Judged, the interrogation process, the use of tortures, the procedure for the execution of the death penalty and the amount of the salary of the executioner are regulated. It is worth noting that in the Hetmanate, the hangman was not the only person who tortured the thieves. The books of city governments cited that the punishment of offenders was made by city servants, but the death penalty remained in the hands of the executioner.In the middle of the 18th century, there were 11 executioners in the Hetmanate: one person in each regimental city and one in Hlukhiv. Basically, the former thieves became the executioners. There were occasions when prisoners from jail sent letters to the regimental offices with a request to approve them as hangmen. In this way, criminals tried to avoid punishment for the committed crimes. Despite the substantial income (from 17 to 20 rubles per year) and the amnesty granted by the authorities, the hangmen continued breaking the law. The biggest problem for the authorities was the escaping of the executioners, which considerably slowed down the trial. Article received 15.03.2018

Introduction. The military conflict which is being carried out in the east of Ukraine, brings forward new requirements to various aspects of the military's life activity. Aspects of the troops capture by the opposing party become much more important. The questions of survival of the military in captivity in the course of contacts with people who escort soldiers after the capture, guards and local population when traveling on enemy territory in case of escape turn out to be of current interest. The vast majority of prisoners faced the conditions that they could not even imagine in their life environment before war (another level of living, restrictions, humiliation, bullying, violence, beatings, torture, etc.), which encourage them to strive to achieve a common goal - to survive. As a result of non-stop interrogations, constant beatings and abuse soldiers in captivity have changes in the nature of the physiological and psychological activity.In our opinion, the question of the application of torture to prisoners of war is very relevant, especially their impact on the psyche of soldiers and psychological consequences of staying in these conditions.Purpose: to identify the psychological features of torture against prisoners of war in the current military conflict. Methods: content analysis of online resources and interviews.Originality. The article presents data on the use of physical violence, torture and ill-treatment in relation to prisoners of war during the anti-terrorist operation in the East of Ukraine. The description of the circumstances, procedures and methods of getting a soldier into captivity is provided. The procedures that imitated the activities of the bodies of inquiry, investigation or judicial bodies in the occupied territories, namely, detention, interrogation, conviction, are considered. The article reviews the places of illegal detention of prisoners of war and identifies the possibility of using various types of torture, physical or psychological violence or other means of pressure in these conditions. The article analyzes the most common means of violent influence (beatings, simulated shooting, electric current, strangulation, public humiliation, etc.). The most common means of violence is beating: with hands, feet, rubber sticks, pieces of furniture, on various parts of the body. One person as well as and several people participated in the procedure of beating the prisoner. The data on application during interrogations an electric current as a torture, by means of the military telephone device is presented. The article presents data on the use of torture in the form of suppression using a plastic bag. Violent influence due to suppression was carried out until the person lost consciousness. This was repeated several times in a row. In addition to the above types of violence, other methods of influence were applied to the military servants who were in captivity in order to increase physical and psychological suffering (public humiliation, rape, threats against close people and family members, etc.). The article determines that one of the main purposes of the use of violent influence on persons who were in illegal isolation was to force them to participate in the shooting of staged videos according to a pre-prepared scenario.Conclusion. 1. Being a soldier in the psychological environment of "cultural trauma" leads to deformation of the personality of a prisoner, in some cases it can result in personal growth, in others it leads to regressive behaviors and degradation that could be considered as boundaries of this psychological environment.2. In a hybrid war capturing of soldiers has psychological characteristics depending on the type of unit that they are held captive at and has different purposes, for military units it is mainly the need to cease resistance of the enemy, and to demonstrate the strength, skill and intimidate the enemy, beatings of prisoners and depriving them of sleep and food was common among them, interrogations were carried out to prevent escape and induce cooperation. Professional mercenaries intend to intimidate the enemy and demonstrate the strength and skill, interrogations of professional mercenaries were characterized by brutal torture, violence and murders of prisoners of war. Exchanges and buyouts were typical for gangs. The characteristic feature of interrogation, conducted by the gang units, was abuse of prisoners for profit.3. In our opinion, the perspective direction of further scientific research is the study of methods of diagnosis and psychological work with trauma for each particular case (rape, amputation, castration, etc.). ; Статья посвящена проблеме военного плена. В статье приводятся данные применения по отношению к военнопленным физического насилия, пыток и жестокого обращения во время антитеррористической операции на востоке Украины. Приведено описание обстоятельств, процедур и способов попадания военнослужащего в плен. Рассмотрены процедуры, имитирования деятельности органов дознания, следствия или судебных органов на оккупированных территориях, а именно: задержание, допросы, осуждение. ; Стаття присвячена проблемі військового полону. У статті наводяться дані застосування по відношенню до військовополонених фізичного насильства, тортур та жорстокого поводження під час антитерористичної операції на сході України. Наведено опис обставин, процедур та способів потрапляння військовослужбовця у полон. Розглянуто процедури, що імітували діяльність органів дізнання, слідства чи судових органів на окупованих територіях, а саме: затримання, допити, засудження.

Introduction. The military conflict which is being carried out in the east of Ukraine, brings forward new requirements to various aspects of the military's life activity. Aspects of the troops capture by the opposing party become much more important. The questions of survival of the military in captivity in the course of contacts with people who escort soldiers after the capture, guards and local population when traveling on enemy territory in case of escape turn out to be of current interest. The vast majority of prisoners faced the conditions that they could not even imagine in their life environment before war (another level of living, restrictions, humiliation, bullying, violence, beatings, torture, etc.), which encourage them to strive to achieve a common goal - to survive. As a result of non-stop interrogations, constant beatings and abuse soldiers in captivity have changes in the nature of the physiological and psychological activity.In our opinion, the question of the application of torture to prisoners of war is very relevant, especially their impact on the psyche of soldiers and psychological consequences of staying in these conditions.Purpose: to identify the psychological features of torture against prisoners of war in the current military conflict. Methods: content analysis of online resources and interviews.Originality. The article presents data on the use of physical violence, torture and ill-treatment in relation to prisoners of war during the anti-terrorist operation in the East of Ukraine. The description of the circumstances, procedures and methods of getting a soldier into captivity is provided. The procedures that imitated the activities of the bodies of inquiry, investigation or judicial bodies in the occupied territories, namely, detention, interrogation, conviction, are considered. The article reviews the places of illegal detention of prisoners of war and identifies the possibility of using various types of torture, physical or psychological violence or other means of pressure in these conditions. The article analyzes the most common means of violent influence (beatings, simulated shooting, electric current, strangulation, public humiliation, etc.). The most common means of violence is beating: with hands, feet, rubber sticks, pieces of furniture, on various parts of the body. One person as well as and several people participated in the procedure of beating the prisoner. The data on application during interrogations an electric current as a torture, by means of the military telephone device is presented. The article presents data on the use of torture in the form of suppression using a plastic bag. Violent influence due to suppression was carried out until the person lost consciousness. This was repeated several times in a row. In addition to the above types of violence, other methods of influence were applied to the military servants who were in captivity in order to increase physical and psychological suffering (public humiliation, rape, threats against close people and family members, etc.). The article determines that one of the main purposes of the use of violent influence on persons who were in illegal isolation was to force them to participate in the shooting of staged videos according to a pre-prepared scenario.Conclusion. 1. Being a soldier in the psychological environment of "cultural trauma" leads to deformation of the personality of a prisoner, in some cases it can result in personal growth, in others it leads to regressive behaviors and degradation that could be considered as boundaries of this psychological environment.2. In a hybrid war capturing of soldiers has psychological characteristics depending on the type of unit that they are held captive at and has different purposes, for military units it is mainly the need to cease resistance of the enemy, and to demonstrate the strength, skill and intimidate the enemy, beatings of prisoners and depriving them of sleep and food was common among them, interrogations were carried out to prevent escape and induce cooperation. Professional mercenaries intend to intimidate the enemy and demonstrate the strength and skill, interrogations of professional mercenaries were characterized by brutal torture, violence and murders of prisoners of war. Exchanges and buyouts were typical for gangs. The characteristic feature of interrogation, conducted by the gang units, was abuse of prisoners for profit.3. In our opinion, the perspective direction of further scientific research is the study of methods of diagnosis and psychological work with trauma for each particular case (rape, amputation, castration, etc.). ; Статья посвящена проблеме военного плена. В статье приводятся данные применения по отношению к военнопленным физического насилия, пыток и жестокого обращения во время антитеррористической операции на востоке Украины. Приведено описание обстоятельств, процедур и способов попадания военнослужащего в плен. Рассмотрены процедуры, имитирования деятельности органов дознания, следствия или судебных органов на оккупированных территориях, а именно: задержание, допросы, осуждение. ; Стаття присвячена проблемі військового полону. У статті наводяться дані застосування по відношенню до військовополонених фізичного насильства, тортур та жорстокого поводження під час антитерористичної операції на сході України. Наведено опис обставин, процедур та способів потрапляння військовослужбовця у полон. Розглянуто процедури, що імітували діяльність органів дізнання, слідства чи судових органів на окупованих територіях, а саме: затримання, допити, засудження.

The paper is focused on research of the phenomenon of torture in the XXI century. In the paper, the author presents a thesis that explains not only the resumption of torture as a phenomenon in the second half of the XX century but also spreading of the phenomenon of torture in the XXI century with corresponding dispersal of social control networks and, consequently, increasing of types of deviants. National criminal justice systems cannot cope with this task – to deal with deviants only within the formal procedures enshrined in national law against the background of increasing types and, consequently, the number of deviants. The article emphasizes that in the XXI century society torture exists within two interrelated political spheres, where the first of the spheres is a formalized policy of combating torture, which is shaped and implemented within universal regional and national structures. The second one is an informal torture policy, which is shaped within the framework of post-modern modulation of panoptic risk management, where torture is an instrument of modern social control. While criticizing the institutional and formal-instrumental approaches to the identification of the problem of torture and inhuman treatment in the XXI century and the solution of this problem, it is noted that these approaches are insufficient in their autonomous meaning. The dominance of institutional and instrumental approaches in the formation and implementation of policies of prevention of torture and the acquisition of monopoly characteristics by these approaches poses a problem in advance at the beginning of the strategy. Torture is primarily a political issue, and addressing it requires an analysis of the practice of torture as an impersonal policy with relevant statistical indicators that are now almost non-existent at both the international and national levels. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення типів девіантів. Національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення типів та, як наслідок, кількості девіантів. У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов'язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб'єктна політика протидії тортурам, яка формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб'єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю. Піддаючи певній критиці інституційний та формально-інструментальний підходи до ідентифікації проблеми катування та нелюдського поводження у ХХІ столітті та вирішення цієї проблеми, зазначається, що зазначені підходи є недостатніми у своєму автономному значенні. Домінування інституційного та інструментального підходів при формуванні та реалізації політики запобігання катуванням та набуття цими підходами монопольних ознак заздалегідь закладає проблему вже на початку відповідної стратегії. Катування – це проблема насамперед політична, і вирішення цієї проблеми потребує аналізу практики катувань як безсуб'єктної політики з відповідними статистичними методами та показниками, які сьогодні майже відсутні як на міжнародному, так і на національних рівнях.

The paper is focused on research of the phenomenon of torture in the XXI century. In the paper, the author presents a thesis that explains not only the resumption of torture as a phenomenon in the second half of the XX century but also spreading of the phenomenon of torture in the XXI century with corresponding dispersal of social control networks and, consequently, increasing of types of deviants. National criminal justice systems cannot cope with this task – to deal with deviants only within the formal procedures enshrined in national law against the background of increasing types and, consequently, the number of deviants. The article emphasizes that in the XXI century society torture exists within two interrelated political spheres, where the first of the spheres is a formalized policy of combating torture, which is shaped and implemented within universal regional and national structures. The second one is an informal torture policy, which is shaped within the framework of post-modern modulation of panoptic risk management, where torture is an instrument of modern social control. While criticizing the institutional and formal-instrumental approaches to the identification of the problem of torture and inhuman treatment in the XXI century and the solution of this problem, it is noted that these approaches are insufficient in their autonomous meaning. The dominance of institutional and instrumental approaches in the formation and implementation of policies of prevention of torture and the acquisition of monopoly characteristics by these approaches poses a problem in advance at the beginning of the strategy. Torture is primarily a political issue, and addressing it requires an analysis of the practice of torture as an impersonal policy with relevant statistical indicators that are now almost non-existent at both the international and national levels. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. У статті автор презентує тезу, що пояснює не лише відновлення тортур як феномену у другій половині ХХ століття, проте й на додаток – поширення цього феномену тортур у ХХІ столітті, де особливого значення набувають питання щодо «розкидування» мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення типів девіантів. Національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами виключно у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві на фоні збільшення типів та, як наслідок, кількості девіантів. У статті наголошується, що в суспільстві ХХІ століття тортури існують у рамках двох взаємопов'язаних політичних сфер, де однією зі сфер виступає формалізована суб'єктна політика протидії тортурам, яка формується та реалізується у рамках універсальних регіональних та національних структур, а другою сферою виступає безсуб'єктна політика тортур, яка формується у рамках постсучасної модуляції паноптичного менеджменту ризиків, де тортури є інструментом сучасної політики соціального контролю. Піддаючи певній критиці інституційний та формально-інструментальний підходи до ідентифікації проблеми катування та нелюдського поводження у ХХІ столітті та вирішення цієї проблеми, зазначається, що зазначені підходи є недостатніми у своєму автономному значенні. Домінування інституційного та інструментального підходів при формуванні та реалізації політики запобігання катуванням та набуття цими підходами монопольних ознак заздалегідь закладає проблему вже на початку відповідної стратегії. Катування – це проблема насамперед політична, і вирішення цієї проблеми потребує аналізу практики катувань як безсуб'єктної політики з відповідними статистичними методами та показниками, які сьогодні майже відсутні як на міжнародному, так і на національних рівнях.

The proposed study is part of a series of the author's articles, united by the issues of tragic pages in the history of individual ethnic groups living in Southern Bessarabia in the first year of Soviet rule in the region. It is a common fact that Southern Bessarabia (the Ukrainian Danube Region, Budzhak, southern districts of Odesa region) is quite an ethnically diverse region. For several centuries, these lands were home to many nations - Ukrainians and Moldovans, Bulgarians and Greeks, Albanians and Germans, Poles and Russians. Interestingly, the polyethnic composition of the region's population did not lead to ethnic or religious contradictions: the locals managed almost next to impossible - to preserve their national identity, traditions, faith, culture and at the same time to find consensus with neighbors. The peculiarities of the historical development of Southern Bessarabia, the frequent transition of these lands from one state to another contributed to the tolerant attitude of the local population to any government, which was reflected in the restrained attitude towards the administration. This scenario was used many times until the Soviet regime came to Southern Bessarabia, which brought with it repression, torture, nationalization, and so on. The tragic events affected many residents of the region, but to date the exact number of people who passed through the grip of the Soviet totalitarian-repressive machine has not been established. Among those affected by the Soviet repression in southern Bessarabia were members of the Jewish ethnic community. On the basis of archival documents, cases of rehabilitated residents of the region, an attempt has been made to find out the number of Jews affected by Soviet totalitarianism, to name their names, to assess the material damage of the repressed. Traders and doctors, pharmacists and restaurateurs, owners of mills and businesses - representatives of each of these categories were included in the list of the repressed. The Jewish population of the region, which was engaged in trade, suffered the most; the share of Jews among the nationalized trade enterprises was almost 80%. The total number of Jews repressed between July 1940 and June 1941 amounts to 204, or 26.7% of the total number of the people who were repressed during this period. ; Запропоноване дослідження входить до циклу статей автора, об'єднаних проблематикою питань трагічних сторінок історії окремих народів Південної Бессарабії у перший рік радянського панування в регіоні. Як відомо, Південна Бессарабія (Українське Придунав'я, Буджак, південні райони Одеської області) доволі строкатий в етнічному відношенні край. Протягом кількох століть ці землі були домівкою для представників багатьох народів – українців і молдован, болгар і греків, албанців і німців, поляків і росіян. Важливо, що поліетнічний склад населення регіону не призвів до виникнення етнічних або релігійних протиріч: місцевим мешканцям вдавалося майже неможливе – зберегти свою національну ідентичність, традиції, віру, культуру й при цьому знаходити консенсус із сусідами. Особливості історичного розвитку Південної Бессарабії, частий перехід цих земель від однієї держави до іншої сприяв толерантному ставленню місцевого населення до будь-якої влади, що відбивалося у стриманому відношенні до адміністрації. Такий сценарій неодноразово використовувався, але до тих пір, поки в Південну Бессарабію не прийшла радянська влада, яка принесла з собою репресії, тортури, націоналізацію тощо. Трагічні події торкнулися доль багатьох мешканців регіону, однак до сьогодні не встановлена точна кількість людей, що пройшли через лещата радянської тоталітарно-репресивної машини. Серед тих, хто постраждав у наслідок радянських репресій в Південній Бессарабії значне місце займали представники єврейської етнічної громади. На підставі архівних документів, справ реабілітованих мешканців регіону зроблено спробу з'ясувати кількість постраждалих від радянського тоталітаризму євреїв, назвати їх імена та прізвища, оцінити матеріальні збитки репресованих. Торговці та лікарі, аптекарі та ресторатори, власники млинів та підприємств – представники кожної з названих категорій потрапили до списку репресованих. Серед найбільш постраждалих –представники єврейського населення регіону, що займалися торгівельною справою: частка репресованих євреїв у цьому сегменті становила майже 80%. Загальна кількість репресованих євреїв за період з липня 1940 по червень 1941 рр. становить 204 особи, або 26,7% від загальної кількості репресованих за цей період.

У статті розглядається процес ґеттоїзації в Закарпатті у період Голокосту на основі свідчень жертв та очевидців подій, зібраних Надзвичайною обласною комісією з розслідування злочинів угорсько-німецьких загарбників навесні 1946 р. Вводиться в науковий обіг раннє джерело з історії геноциду євреїв на Закарпатті. Аналіз проведено, базуючись на методологічному підході політолога та історика Голокосту Рауля Гілберга. Він виділяв тріаду соціальних ролей членів суспільства в добу геноциду, які базуються на поведінці, або послідовності дій людей: призвідники (злочинці), жертви та сторонні спостерігачі (bystanders). Основний зміст статті становить аналіз свідчень осіб, що належали до цих трьох концептуальних категорій. У дослідженні аналізуються свідчення призвідників Голокосту, а також їх перцепція жертвами. Призвідники, котрі давали свідчення для Надзвичайної комісії були чиновниками середньої та нижчої ланки, писарями в ґетто та акушерками, що проводили насильницькі обшуки жінок-єврейок. Переважно, всі вони були етнічними угорцями та членами «СС», проте є згадки про місцевих етнічних німців, русинів та ромів. У свідченнях цієї категорії осіб прослідковується самоцензура. Особлива увага приділена аналізу свідчень євреїв – жертв Голокосту, та їх травматичному досвіду. Основний акцент вони робили на процесі ґеттоїзації: конфіскація цінностей, примусова концентрація в ґетто, перебування в ґетто та депортація до Аушвіца. Жертви фокусувалися на досвіді щоденного насильства: знущання, побиття, тортури та зґвалтування. При цьому, вони згадували численних призвідників, у тому числі – осіб із місцевого населення. Крім того, у свідченнях є відомості про масові та окремі розстріли єврейського населення, а також матеріали ексгумації, яку проводили слідчі Надзвичайної комісії. Наостанок, розкриваються аспекти, що стосуються категорії сторонніх спостерігачів (bystanders), на основі аналізу їх свідчень та відображення у згадках жертв. Свідки згадували про випадки допомоги місцевого населення євреям, ув'язненим у ґетто, а також про неєвреїв – очевидців насильства. Крім того, певна частина bystanders свідчила, що не знали нічого про насильницькі дії та жорстокість щодо євреїв. Незважаючи на недоліки цього джерела, також проаналізовані у статті, воно залишається надзвичайно цінним для подальших наукових досліджень Голокосту на Закарпатті. ; The article examines the ghettoization process in Transcarpathia during the Holocaust based on testimonies of victims and witnesses collected by the regional "Extraordinary commission to investigate and determine crimes and losses committed by Hungarian-German fascist invaders" in the spring of 1946. This source is examined within the methodological approach of the political scientist and Holocaust historian Raul Hilberg. He coined a typology of social roles' triad in the period genocide, based on behavior and sequence of actions: perpetrators, victims, and bystanders. I analyze the testimonies referring to these three conceptual categories. Thus, I examine the testimonies of perpetrators and their perceptions by victims. They were middle- and lower-level authorities, ghetto scribes, and midwives who performed violent searches of Jewish women. Mostly, they were all ethnic Hungarians and SS members, but there are references in testimonies to local ethnic Germans, Rusyns, and Roma. This category of persons utilized self-censorship in their testimonies to avoid possible criminal prosecution. In this article, I also investigate the testimonies of Jewish victims of the Holocaust and their traumatic experiences. The main focus of their testimonies was on the process of ghettoization: the confiscation of values, concentration to ghettos, and living there, and deportation to Auschwitz. Victims focused on the experience of their everyday violence in ghettos: humiliating, beating, torture, and rape. Moreover, they mentioned numerous perpetrators, including from the local population. Also, the testimonies contained information about the mass and individual killings of Jews, as well as exhumation processes conducted by the Extraordinary Commission investigators. Finally, I examine the aspects related to the category of bystanders, based on an investigation of their testimonies and their perception by victims. People have mentioned some cases of assisting by local inhabitants to Jews imprisoned in ghettos, and about non-Jews, who witnessed the violence living in ghettos. In addition, many bystanders testified that they did not know anything about violence against Jews. Notwithstanding the deficiencies of this source, also analyzed in the article, it remains crucial for further academic research within the examination of the Holocaust in Transcarpathia.

У статті розглядається процес ґеттоїзації в Закарпатті у період Голокосту на основі свідчень жертв та очевидців подій, зібраних Надзвичайною обласною комісією з розслідування злочинів угорсько-німецьких загарбників навесні 1946 р. Вводиться в науковий обіг раннє джерело з історії геноциду євреїв на Закарпатті. Аналіз проведено, базуючись на методологічному підході політолога та історика Голокосту Рауля Гілберга. Він виділяв тріаду соціальних ролей членів суспільства в добу геноциду, які базуються на поведінці, або послідовності дій людей: призвідники (злочинці), жертви та сторонні спостерігачі (bystanders). Основний зміст статті становить аналіз свідчень осіб, що належали до цих трьох концептуальних категорій. У дослідженні аналізуються свідчення призвідників Голокосту, а також їх перцепція жертвами. Призвідники, котрі давали свідчення для Надзвичайної комісії були чиновниками середньої та нижчої ланки, писарями в ґетто та акушерками, що проводили насильницькі обшуки жінок-єврейок. Переважно, всі вони були етнічними угорцями та членами «СС», проте є згадки про місцевих етнічних німців, русинів та ромів. У свідченнях цієї категорії осіб прослідковується самоцензура. Особлива увага приділена аналізу свідчень євреїв – жертв Голокосту, та їх травматичному досвіду. Основний акцент вони робили на процесі ґеттоїзації: конфіскація цінностей, примусова концентрація в ґетто, перебування в ґетто та депортація до Аушвіца. Жертви фокусувалися на досвіді щоденного насильства: знущання, побиття, тортури та зґвалтування. При цьому, вони згадували численних призвідників, у тому числі – осіб із місцевого населення. Крім того, у свідченнях є відомості про масові та окремі розстріли єврейського населення, а також матеріали ексгумації, яку проводили слідчі Надзвичайної комісії. Наостанок, розкриваються аспекти, що стосуються категорії сторонніх спостерігачів (bystanders), на основі аналізу їх свідчень та відображення у згадках жертв. Свідки згадували про випадки допомоги місцевого населення євреям, ув'язненим у ґетто, а також про неєвреїв – очевидців насильства. Крім того, певна частина bystanders свідчила, що не знали нічого про насильницькі дії та жорстокість щодо євреїв. Незважаючи на недоліки цього джерела, також проаналізовані у статті, воно залишається надзвичайно цінним для подальших наукових досліджень Голокосту на Закарпатті. ; The article examines the ghettoization process in Transcarpathia during the Holocaust based on testimonies of victims and witnesses collected by the regional "Extraordinary commission to investigate and determine crimes and losses committed by Hungarian-German fascist invaders" in the spring of 1946. This source is examined within the methodological approach of the political scientist and Holocaust historian Raul Hilberg. He coined a typology of social roles' triad in the period genocide, based on behavior and sequence of actions: perpetrators, victims, and bystanders. I analyze the testimonies referring to these three conceptual categories. Thus, I examine the testimonies of perpetrators and their perceptions by victims. They were middle- and lower-level authorities, ghetto scribes, and midwives who performed violent searches of Jewish women. Mostly, they were all ethnic Hungarians and SS members, but there are references in testimonies to local ethnic Germans, Rusyns, and Roma. This category of persons utilized self-censorship in their testimonies to avoid possible criminal prosecution. In this article, I also investigate the testimonies of Jewish victims of the Holocaust and their traumatic experiences. The main focus of their testimonies was on the process of ghettoization: the confiscation of values, concentration to ghettos, and living there, and deportation to Auschwitz. Victims focused on the experience of their everyday violence in ghettos: humiliating, beating, torture, and rape. Moreover, they mentioned numerous perpetrators, including from the local population. Also, the testimonies contained information about the mass and individual killings of Jews, as well as exhumation processes conducted by the Extraordinary Commission investigators. Finally, I examine the aspects related to the category of bystanders, based on an investigation of their testimonies and their perception by victims. People have mentioned some cases of assisting by local inhabitants to Jews imprisoned in ghettos, and about non-Jews, who witnessed the violence living in ghettos. In addition, many bystanders testified that they did not know anything about violence against Jews. Notwithstanding the deficiencies of this source, also analyzed in the article, it remains crucial for further academic research within the examination of the Holocaust in Transcarpathia.