Suchergebnisse

This article is devoted to the certain aspects of protection of liberty of thought, conscience and religion in the meaning of Art. 9 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. We have studied the complexity of the key concepts interpretation, the essence of which is guaranteed by the Convention, due to the lack of extensive practice of the European Commission on Human Rights and the Human Rights Court. It is noted that for a long time in a significant number of complaints the Convention body has come to the conclusion that the issues raised in the complaints, might be considered through the prism or Art. 10, as they concerned freedom of expression, or fell within the limits of Art. 11 of the Convention, which guarantees freedom of assembly and association. At the same time, the values protected by Art. 9 are related to those ones, which are provided in Art. 8 and demand the respect for privacy. It is also closely linked to the right of parents to provide such education and training as it is consistent with their religious and ideological beliefs, as guaranteed by Art. 2 of the First Protocol to the Convention.This article illustrates the fact that the conventional understanding of these complex, deep and multifaceted concepts at the present stage is formed with the development of the case law of the European Human Rights Court, which in its activities is guided by the principle of effective and dynamic interpretation of conventions and other related principles, which ensures the protective mechanism effectiveness. As the time is extended, the Court case-law has developed an approach that allows to assess the views that the petitioners plan to benefit from the protection of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Such views in the meaning of Art. 9 must, first of all, be to some extent "convincing, serious, holistic and meaningful" and, secondly, be "compatible with human dignity".Taking into consideration the compiled content of the right guaranteed by Art. 9, viz. that it contains two aspects such as forum internum (internal) and forum externum (external), the article notes that regulation can be involved only in the case of forum externum. As long as liberty of thought, conscience and religion remains within a human being, this right is considered to be absolute. The state has a negative obligation not to interfere in such a right.In the framework of this article, the author considers it appropriate to state the position of the European Union on the attitude and ways to effectively address these issues. As the subject of international law and one of the most influential international organizations based on the values of human dignity, freedom, equality and respect for human rights (Art. 2 of the Treaty on European Union), the EU advocates for their real protection, which requires the development of specific legal instruments.Therefore, both the EU internal and international activities are based on the principles that underlie its creation. It is the foreign policy aspect of the EU human rights activities that is the subject of our article that is reflected in the "European Union Guiding Principles on the Promotion and Protection of Religious Freedom or Belief".The article draws a number of conclusions. First of all, the right of liberty of thought, conscience and religion is one of the key principle of a democratic society and the value in European cultural and historical heritage. The issue of violation of the right to freedom of religion or belief is interrelated with freedom of expression, freedom of assembly and association. The issues of combating various forms of discrimination are not set aside. Additionally, the right, guaranteed by Art. 9, is a fundamental right and one of the democratic society foundations and the value in the law of the European Union. Moreover, the EU identifies problematic issues in the field of protection of liberty of conscience and religion as those ones that require particular attention, and the EU makes efforts to address them not only within its borders, but as well as in the foreign policy relations and initiatives ; Статья посвящена отдельным аспектам защиты свободы мысли, совести и религии в понимании ст. 9 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Исследована сложность толкования ключевых понятий, сущность которых гарантируется Конвенцией. Показано, что конвенциональное понимание этих сложных, глубоких и многогранных понятий на современном этапе формируется с развитием судебной практики Европейского суда по правам человека. Учитывая составленное содержание права, гарантируется ст. 9 Конвенции, а именно то, что оно включает в себя два аспекта - forum internum (внутренний) и forum externum (внешний), в статье отмечено, что регулирование может быть задействовано только в случае forum externum. Пока свобода мысли, совести и религии остается внутри человека, такое право является абсолютным. На государство возложено отрицательное обязательство относительно невмешательства в такое право. Приведена позиция Европейского Союза по рассматриваемых проблем и путей эффективного их решения ; Статтю присвячено окремим аспектам захисту свободи думки, совісті і релігії у розумінні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено складність тлумачення ключових понять, сутність яких гарантується Конвенцією. Показано, що конвенційне розуміння цих складних, глибоких і багатогранних понять на сучасному етапі формується з розвитком судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи складений зміст права, що гарантується ст. 9 Конвенції, а саме те, що воно містить у собі два аспекти – forum internum (внутрішній) і forum externum (зовнішній), у статті наголошено, що регулювання може бути задіяним тільки у випадку forum externum. Допоки свобода думки, совісті і релігії залишається всередині людини, таке право є абсолютним. На державу покладено негативний обов'язок щодо невтручання в таке право. Наведено позицію Європейського Союзу щодо розглядуваних проблем і шляхів ефективного їх вирішення

This article is devoted to the certain aspects of protection of liberty of thought, conscience and religion in the meaning of Art. 9 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. We have studied the complexity of the key concepts interpretation, the essence of which is guaranteed by the Convention, due to the lack of extensive practice of the European Commission on Human Rights and the Human Rights Court. It is noted that for a long time in a significant number of complaints the Convention body has come to the conclusion that the issues raised in the complaints, might be considered through the prism or Art. 10, as they concerned freedom of expression, or fell within the limits of Art. 11 of the Convention, which guarantees freedom of assembly and association. At the same time, the values protected by Art. 9 are related to those ones, which are provided in Art. 8 and demand the respect for privacy. It is also closely linked to the right of parents to provide such education and training as it is consistent with their religious and ideological beliefs, as guaranteed by Art. 2 of the First Protocol to the Convention.This article illustrates the fact that the conventional understanding of these complex, deep and multifaceted concepts at the present stage is formed with the development of the case law of the European Human Rights Court, which in its activities is guided by the principle of effective and dynamic interpretation of conventions and other related principles, which ensures the protective mechanism effectiveness. As the time is extended, the Court case-law has developed an approach that allows to assess the views that the petitioners plan to benefit from the protection of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Such views in the meaning of Art. 9 must, first of all, be to some extent "convincing, serious, holistic and meaningful" and, secondly, be "compatible with human dignity".Taking into consideration the compiled content of the right guaranteed by Art. 9, viz. that it contains two aspects such as forum internum (internal) and forum externum (external), the article notes that regulation can be involved only in the case of forum externum. As long as liberty of thought, conscience and religion remains within a human being, this right is considered to be absolute. The state has a negative obligation not to interfere in such a right.In the framework of this article, the author considers it appropriate to state the position of the European Union on the attitude and ways to effectively address these issues. As the subject of international law and one of the most influential international organizations based on the values of human dignity, freedom, equality and respect for human rights (Art. 2 of the Treaty on European Union), the EU advocates for their real protection, which requires the development of specific legal instruments.Therefore, both the EU internal and international activities are based on the principles that underlie its creation. It is the foreign policy aspect of the EU human rights activities that is the subject of our article that is reflected in the "European Union Guiding Principles on the Promotion and Protection of Religious Freedom or Belief".The article draws a number of conclusions. First of all, the right of liberty of thought, conscience and religion is one of the key principle of a democratic society and the value in European cultural and historical heritage. The issue of violation of the right to freedom of religion or belief is interrelated with freedom of expression, freedom of assembly and association. The issues of combating various forms of discrimination are not set aside. Additionally, the right, guaranteed by Art. 9, is a fundamental right and one of the democratic society foundations and the value in the law of the European Union. Moreover, the EU identifies problematic issues in the field of protection of liberty of conscience and religion as those ones that require particular attention, and the EU makes efforts to address them not only within its borders, but as well as in the foreign policy relations and initiatives ; Статья посвящена отдельным аспектам защиты свободы мысли, совести и религии в понимании ст. 9 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Исследована сложность толкования ключевых понятий, сущность которых гарантируется Конвенцией. Показано, что конвенциональное понимание этих сложных, глубоких и многогранных понятий на современном этапе формируется с развитием судебной практики Европейского суда по правам человека. Учитывая составленное содержание права, гарантируется ст. 9 Конвенции, а именно то, что оно включает в себя два аспекта - forum internum (внутренний) и forum externum (внешний), в статье отмечено, что регулирование может быть задействовано только в случае forum externum. Пока свобода мысли, совести и религии остается внутри человека, такое право является абсолютным. На государство возложено отрицательное обязательство относительно невмешательства в такое право. Приведена позиция Европейского Союза по рассматриваемых проблем и путей эффективного их решения ; Статтю присвячено окремим аспектам захисту свободи думки, совісті і релігії у розумінні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено складність тлумачення ключових понять, сутність яких гарантується Конвенцією. Показано, що конвенційне розуміння цих складних, глибоких і багатогранних понять на сучасному етапі формується з розвитком судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи складений зміст права, що гарантується ст. 9 Конвенції, а саме те, що воно містить у собі два аспекти – forum internum (внутрішній) і forum externum (зовнішній), у статті наголошено, що регулювання може бути задіяним тільки у випадку forum externum. Допоки свобода думки, совісті і релігії залишається всередині людини, таке право є абсолютним. На державу покладено негативний обов'язок щодо невтручання в таке право. Наведено позицію Європейського Союзу щодо розглядуваних проблем і шляхів ефективного їх вирішення

This article is devoted to the certain aspects of protection of liberty of thought, conscience and religion in the meaning of Art. 9 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. We have studied the complexity of the key concepts interpretation, the essence of which is guaranteed by the Convention, due to the lack of extensive practice of the European Commission on Human Rights and the Human Rights Court. It is noted that for a long time in a significant number of complaints the Convention body has come to the conclusion that the issues raised in the complaints, might be considered through the prism or Art. 10, as they concerned freedom of expression, or fell within the limits of Art. 11 of the Convention, which guarantees freedom of assembly and association. At the same time, the values protected by Art. 9 are related to those ones, which are provided in Art. 8 and demand the respect for privacy. It is also closely linked to the right of parents to provide such education and training as it is consistent with their religious and ideological beliefs, as guaranteed by Art. 2 of the First Protocol to the Convention.This article illustrates the fact that the conventional understanding of these complex, deep and multifaceted concepts at the present stage is formed with the development of the case law of the European Human Rights Court, which in its activities is guided by the principle of effective and dynamic interpretation of conventions and other related principles, which ensures the protective mechanism effectiveness. As the time is extended, the Court case-law has developed an approach that allows to assess the views that the petitioners plan to benefit from the protection of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Such views in the meaning of Art. 9 must, first of all, be to some extent "convincing, serious, holistic and meaningful" and, secondly, be "compatible with human dignity".Taking into consideration the compiled content of the right guaranteed by Art. 9, viz. that it contains two aspects such as forum internum (internal) and forum externum (external), the article notes that regulation can be involved only in the case of forum externum. As long as liberty of thought, conscience and religion remains within a human being, this right is considered to be absolute. The state has a negative obligation not to interfere in such a right.In the framework of this article, the author considers it appropriate to state the position of the European Union on the attitude and ways to effectively address these issues. As the subject of international law and one of the most influential international organizations based on the values of human dignity, freedom, equality and respect for human rights (Art. 2 of the Treaty on European Union), the EU advocates for their real protection, which requires the development of specific legal instruments.Therefore, both the EU internal and international activities are based on the principles that underlie its creation. It is the foreign policy aspect of the EU human rights activities that is the subject of our article that is reflected in the "European Union Guiding Principles on the Promotion and Protection of Religious Freedom or Belief".The article draws a number of conclusions. First of all, the right of liberty of thought, conscience and religion is one of the key principle of a democratic society and the value in European cultural and historical heritage. The issue of violation of the right to freedom of religion or belief is interrelated with freedom of expression, freedom of assembly and association. The issues of combating various forms of discrimination are not set aside. Additionally, the right, guaranteed by Art. 9, is a fundamental right and one of the democratic society foundations and the value in the law of the European Union. Moreover, the EU identifies problematic issues in the field of protection of liberty of conscience and religion as those ones that require particular attention, and the EU makes efforts to address them not only within its borders, but as well as in the foreign policy relations and initiatives ; Статья посвящена отдельным аспектам защиты свободы мысли, совести и религии в понимании ст. 9 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Исследована сложность толкования ключевых понятий, сущность которых гарантируется Конвенцией. Показано, что конвенциональное понимание этих сложных, глубоких и многогранных понятий на современном этапе формируется с развитием судебной практики Европейского суда по правам человека. Учитывая составленное содержание права, гарантируется ст. 9 Конвенции, а именно то, что оно включает в себя два аспекта - forum internum (внутренний) и forum externum (внешний), в статье отмечено, что регулирование может быть задействовано только в случае forum externum. Пока свобода мысли, совести и религии остается внутри человека, такое право является абсолютным. На государство возложено отрицательное обязательство относительно невмешательства в такое право. Приведена позиция Европейского Союза по рассматриваемых проблем и путей эффективного их решения ; Статтю присвячено окремим аспектам захисту свободи думки, совісті і релігії у розумінні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено складність тлумачення ключових понять, сутність яких гарантується Конвенцією. Показано, що конвенційне розуміння цих складних, глибоких і багатогранних понять на сучасному етапі формується з розвитком судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи складений зміст права, що гарантується ст. 9 Конвенції, а саме те, що воно містить у собі два аспекти – forum internum (внутрішній) і forum externum (зовнішній), у статті наголошено, що регулювання може бути задіяним тільки у випадку forum externum. Допоки свобода думки, совісті і релігії залишається всередині людини, таке право є абсолютним. На державу покладено негативний обов'язок щодо невтручання в таке право. Наведено позицію Європейського Союзу щодо розглядуваних проблем і шляхів ефективного їх вирішення

Забезпечення прав і свобод людини, зокрема права на свободу совісті і віросповідання, є одним із пріоритетів міжнародної спільноти. Свідченням цього є нормотворча діяльність ООН у відповідній сфері. Україна, розвиваючи власну правову систему та законодавство, дотримується взятих на себе міжнародних зобов'язань, у тому числі щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання. Метою статті є аналіз базових документів ООН у сфері свободи совісті і віросповідання та виділення основних напрямків розвитку нормотворчості Організації щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання. Наукова новизна статті полягає у виділенні основних напрямків діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання, аналізі базових документів ООН щодо забезпечення у них гарантій і прав людини на свободу совісті і віросповідання, визначенні відповідності українського законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання основним нормам актів ООН. Висновки. Україна, будучи державою-засновницею ООН, спрямовує свою діяльність у сфері захисту прав людини відповідно до статутних документів Організації. Виділено такі основні напрямки нормотворчої діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання: 1) загальні засади захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання; 2) протидія дискримінації на основі релігії чи переконань; 3) захист прав на свободу совісті і віросповідання окремих груп і категорій осіб. Наша держава ратифікувала основні пакти та конвенції ООН, спрямовані на захист прав людини, у тому числі Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про права дитини, Конвенцію ООН про статус біженців тощо. Крім того, під час удосконалення національного законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання українські законотворці враховують положення інших актів ООН – як обов'язкових, так і рекомендаційного характеру. Завдяки цьому національне законодавство щодо захисту релігійних прав людини загалом відповідає міжнародним актам ООН. Водночас ряд пактів і конвенцій Україні ще необхідно ратифікувати, зокрема таких актуальних для нашої держави, як Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей тощо.

Метою статті є аналіз основоположних документів НБСЄ – ОБСЄ та їх вплив на вітчизняне законодавство у сфері свободи совісті і віросповідання, а також співпраця нашої держави й ОБСЄ щодо захисту свободи совісті і релігійних прав людини та громадянина.
Наукова новизна полягає в аналізі нормативної бази співпраці України й ОБСЄ щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, відповідності національного законодавства нашої держави принципам і рекомендаціям ОБСЄ щодо захисту прав віруючих, а також реалізації двосторонніх проектів, які забезпечують демократичні перетворення у нашій державі.
Висновки. Україна тісно співпрацює з ОБСЄ у сфері захисту прав людини і громадянина, у тому числі у сфері свободи совісті і віросповідання. Більша частина відповідних рекомендацій ОБСЄ імплементована в національне законодавство, розробляються нові законодавчі зміни, покликані врахувати рекомендації ОБСЄ щодо забезпечення прав віруючих і релігійних громад. Правовою основою двосторонньої співпраці додатково виступають Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України й Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва від 13 липня 1999 р., а також меморандуми про: взаєморозуміння між Міністерством внутрішніх справ України та Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) від 5 липня 2012 р., співробітництво між Конституційним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 16 липня 2014 р., співробітництво між Верховним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 24 липня 2014 р. Ці правові акти стали основою для реалізації у 2015 – 2016 рр. проекту ОБСЄ/БДІПЛ «Зміцнення безпеки релігійних громад та інших груп в Україні». Активну діяльність провадять Координатор проектів ОБСЄ в Україні та Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, які співпрацюють з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Завдяки такій інтенсивній співпраці ОБСЄ й України удосконалюється не лише національне законодавство у сфері захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, а й судова практика, що є гарантією демократичних перетворень у нашій державі

У статті розглянуто зобов'язання України у сфері забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання, взяті під час вступу до Ради Європи. Проаналізовано зміни національного законодавства, здійснені відповідно до вимог Ради Європи. Відзначено проблеми, які потребують врегулювання на законодавчому рівні.

Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадо­опосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними.

This article deals with the influence of church and the religious consciousness on the politics and political consciousness under the condition of developing of the Ukrainian state. The intensions of the political and religious process grow higher and their cooperation improved. The paper cover the problem of investigations of the religion and church in modern Ukrainian politology. Fallaciousness of idea, formed in society, that religion and church are out of policy was described. It was marked that a church comes forward as the active participant of political process in modern society and, executing the main functions, forced to enter with the institutes of society in political relations. Keywords: religion, church, religious consciousness, political consciousness. ; Досліджено вплив церкви і релігійної свідомості на політику й політичну свідомість в умовах розбудови української державності, коли інтенсивність політичних та релігійних процесів значно прискорилась і їх взаємодія посилюється. Висвітлено також проблему дослідження релігії та церкви в сучасній українській політології. Обґрунтовано хибність думки, сформованої у суспільстві, що релігія й церква перебувають поза політикою. Зазначено, що церква виступає активним учасником політичного процесу в сучасному суспільстві і, виконуючи свої головні функції, змушена вступати з інститутами суспільства в політичні відносини. Ключові слова: релігія, церква, релігійна свідомість, політична свідомість.

Мета статті – виявити вектори і стратегії трансформації релігії в культурі Постмодерну в контексті «теорії трьох парадигм». Методологія дослідження полягає в поєднанні загальнонаукових та спеціальних культурологічних методів. Власне, метод парадигмального аналізу дозволив описати три глобальні парадигми європейської культури, виявивши їх онтологічні підстави. За допомогою генетичного підходу вдалося простежити зародження і розвиток ідеології Постмодерну і феномену «Нью Ейдж» як специфічної форми постмодерністської релігійності. Застосування компаративного методу дозволило виявити спільні сенсові структури у філософії Постмодерну і його «релігійній програмі». Аксіологічний підхід допоміг зрозуміти характер змін системи цінностей, що відбуваються при переході культури з однієї парадигми в іншу. Наукова новизна роботи полягає у застосуванні «теорії трьох парадигм» до вивчення глибинних шарів європейської культури, а також у введенні методу парадигмального аналізу в арсенал методів сучасної культурології. Висновки. Встановлено, що логіка зміни описаних парадигм може бути оцінена з двох протилежних позицій. Із точки зору постмодерністів, вона розглядається як прогресивна і означає звільнення людської екзистенції (тілесності, чуттєвості, уяви і творчості) від усього ірраціонального та жорстокого, що було пов'язано з логоцентричною природою попередніх парадигм. Із точки зору традиціоналістів, ця логіка регресивна і відображає поступове видалення з чуттєвої і матеріальної «площини» культурного універсуму його сенсової і духовної «вісі» – Логосу. При цьому зазначено, що трансформація релігії в сучасному інформаційному і глобалізованому суспільстві є закономірним продовженням сенсових векторів третьої парадигми. Також відзначено парадоксальний і антиномічний характер парадигми Постмодерну, який полягає у вільному та ігровому поєднанні гетерогенних явищ – науки і релігії, раціоналізму та містики, догматів різних віровчень і вільної фантазії людини.

Рассмотрены особенности политической институционализации религии обусловленные образованием и функционированием религиозных политических партий и общественных религиозно-националистических организаций. ; Розглянуто особливості політичної інституціоналізації релігії, що обумовлені утворенням та функціонуванням релігійних політичних партій і громадських релігійно-націоналістичних організацій. ; Peculiarities of political institutionalization of religion is due to the formation and functioning of the religious political parties and public religious-nationalist organizations.

Статтю присвячено проблемі співвідношення модернізаційних і контрмодернізаційних складників ключових релігій Японії та (частково) інтродукованого християнства. Авторкою зроблено висновок про те, що різні складники релігійної свідомості японців стали контратетичними щодо двох основних елементів, які складають основу сучасної культури Заходу і зумовлюють японський опір модернізації. По-перше, це наука і техніка, які працюють на основі використання законів природних явищ, які протиставляються світу надприродному і метафізичному. По-друге, виражений індивідуалізм і атомізм у вигляді гіпертрофованої поваги до людської особистості, ліберальна надзосередженість на людині, яка підриває соціальну консолідованість корпоративного суспільства. Японська культура в минулому була орієнтованою в напрямку модернізації, але прогрес був дуже повільний. До того ж, в цьому процесі Японія виявилася набагато консервативнішою, оскільки в японському суспільстві регуляторні інститути армії, релігії та промислових корпорацій можна вважати своєрідними константами, які не стільки можуть бути адаптованими під модернізацію євро-американського штибу, скільки припускають вибір автентичного сценарію, сумісного, передусім, із життєвими цінностями корпоративізму і солідарної відповідальності. Саме в цьому вимірі модернізаційні проекти, пов'язані із християнським прозелітизмом, також виявилися «зірваними». Причиною такого зриву можна вважати невиокремленість релігії з соціальної цілісності, її фактичне злиття із соціальними інституціями, а також прихований магізм та скептицизм релігійного світогляду, який поєднує синтоїстські, конфуціанські та дзен-буддійські елементи. Оскільки модернізація в християнстві передбачала розрізнення затемненої свідомості клерикальної епохи та «просвітленої просвітництвом» свідомості епохи нового часу, то саме ця дихотомія дозволяла протиставляти релігійне «невігластво» і наукову «просвітленість», духовенство і світську інтелігенцію, університети та інтелектуальні клуби як середовища поширення ідеології буржуазії і монастирі як осередки релігійного клерикалізму. Для японського буддизму така дихотомія залишалася нерелевантною, оскільки в цій релігійній системі, як і, до речі, в синтоїзмі, немає протиставлення світської/соціальної та релігійної раціональності, що означає відсутність розмежування між інтелігенцією, священством та соціальним прошарком адміністраторів, які утворюють деякий соціальний кластер вищої страти і виступають носіями традиційної раціональності за Вебером.

Мета статті — дослідити сутнісні параметри синтезу мистецтва й релігії як активних форм духовності в кроскультурних реаліях сучасного буття людини. Проаналізувати причини та наслідки конкретно-історичних обставин періодичності появи синкрезису, диференціації мистецтва та релігії. Результати дослідження. З'ясовано ціннісний потенціал сутнісних параметрів взаємозв'язку мистецтва та релігії в контексті предметно-практично поля культуротворення. Виявлено трансгресивні процеси практик синкретичності та диференціацій мистецтва та релігії в культурно-історичному контексті. В дослідженні з'ясовано, що естетичне і магічно-ритуальне, відповідно, релігійне, йдуть поруч, як дві сторони одного й того самого духовно-утилітарного відношення. Очевидно, відмінність, диференціація між ними існує, і в подальшому кроскультурному процесі ці дві форми виокремлюються на самостійні види духовно-практичної діяльності, хоча з моменту виникнення вони здебільшого інтегровані, аніж диференційовані. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше проаналізовані синкретичні та диференційні практики синтезу релігії і мистецтва як у фокусі культурно- історичного контексту, так і некласичній та постнекласичній парадигмі культури сьогодення. Висновки. З'ясовано, що взаємодія мистецтва і релігії в контекстно- предметних реаліях (історичних) продукує множинні форми вияву практик, зокрема від синкретичності до диференціації, і навпаки (до прикладу, сьогочасні тенденції синкрезису, зокрема в царині культурології). Осягнення сутнісних параметрів проблеми взаємозв'язків мистецтва і релігії уможливлюється крізь призму аналізу духовної причетності мистецтва до предметно-практичного поля творення, визначення його аксіологічного потенціалу. Дослідження закономірностей взаємозв'язків мистецтва і релігії зумовлює розробку культуротворчих механізмів впливу цих двох форм духовності на свідомість, самопочуття та вибір ціннісних орієнтирів сучасної людини.

The article is devoted to the problem of determining the principles of sociological reflection of secularization as a prerequisite for the formation of bourgeois society. Author concluded that the traditional ways of seeing the world in terms of secularization were replaced profane and scientific outlook. For this reason, it can be argued that spirituality and divinity no longer perceived as constantly present in the environment, and their attributes are shifting to social movements, leading to the replacement of interpersonal relations man with Supreme mediating force communities. Given the secularized social, people considering themselves religious, religious assess the impact on their lives as less important compared to past eras. Thus, social life is more and more exposed reducing the influence of religion and churches as secular beliefs and secularism in outlook continuously enhanced Western suspilstv.Z other hand, describes the process of secularization out institutional churches outside those areas that were controlled by them or under their influence. It first appeared in the separation of church and state, and the expropriation of church property and territories in the 18th century. As a result, churches and religious institutions have lost their wealth, prestige and influence in society. The decrease their political and social influence, even in our present century, is quite obvious. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадо­опосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадо­опосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними.

У статті досліджено організаційну складову релігії в Україні, а саме: величину і динаміку зростання релігійної мережі. З'ясовано класифікацію релігійних організацій, яка застосовується в Україні. Зокрема, різновидами релігійних організацій є: релігійні громади, управління, центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади. Виявлено специфіку сучасного ведення статистичного обліку релігійної мережі України, яка обумовлена зовнішньополітичними факторами. Проаналізовано відомості загальної кількості (без конфесійної деталізації) релігійних організацій та динаміку їх розвитку в Україні протягом останніх трьох десятиліть. Вказано на перехід організаційної структури релігії в Україні з 2000-х рр. від екстенсивного до інтенсивного розвитку. Розглянуто стан та особливості розвитку різновидів релігійних організацій України станом на 1 січня 2016 р. Охарактеризовано інші складові релігійної мережі України, які юридично не відносяться під категорію релігійних організацій (священнослужителі; будівлі релігійного призначення; школи, засновані релігійними організаціями; релігійні мас-медіа тощо). Оцінено вплив регіональної специфіки на релігійну карту України.

Проаналізовано три моделі міжінституційних відносин держави і церкви: 1) модель свободи релігій від держави через велику дистанцію та жорстке відокремлення; 2) модель рівноправності релігій; 3) модель інтеграції через наближення громадянської релігії до конституційної моралі. В результаті проведеного аналізу автором зроблено висновок про те, що розгляд конституцій сучасних держав та договори про захист прав людини, які були прийняті після Другої світової війни, дає можливість чіткого вирізнення окремих систем держави – церкви, для яких є переважно характерні ідентифікація або об'єднання церковної і світської влади, тобто в яких не проявляється в незначній мірі дистанція між цими двома сферами. В статті наголошено на тому, що «формальні системи єдності» держави і церкви, які передбачають існування державної церкви або національної релігії, в своїх конституціях гарантують переважно свободу і рівність, як, наприклад, у Великій Британії або Греції. Тим самим, на думку дослідника, досягається непорушність конституції або принципів прав людини. Причина цього полягає в тому, що поняття дистанції (поділу), свободи і рівності можуть бути інтерпретовані по-різному: з одного боку, вони є більш відкритими, готовими до компромісів щодо традиційно сильних позицій релігії в країні та відносин релігії з державною владою; з іншого боку, вони є більш жорсткими та консервативними, якщо справа стосується необхідної дистанції або ж необхідної свободи та рівності у здійсненні релігійних обрядів.