Suchergebnisse

The expanded and comprehensive study of the way of life of the personalities of prominent figures who have made a significant contribution to the formation and development of homeland and world science remains a topical task of historical science at the present stage of its development. The article is devoted to the coverage and periodization of stages of life and activities in the field of railroad construction of the Russian Empire, of its second Minister of Railway Transport Volodymyr O.Bobrynskyi. The preconditions of V.O.Bobrynskyi's career growth have been considered. The article shows how the study at St. Petersburg University influenced the formation of V.O.Bobrynskyi's personality. The stages of the military career of V.O.Bobrynskyi during the Crimean War of 1854-1856 have been investigated. Analysis of V.O.Bobrynskyi's activity in different public positions until he was appointed as the Minister of Railway Transport, allowed to assess his contribution to state building and the development of the Russian Empire in various fields. It has been established that Volodymyr Bobrynskyi, acting as the Minister of Railway Transport of the Russian Empire, became the initiator of the construction of 27 railway lines, and as the creator of the network of railways, including the Ukrainian segment. His activities during the administration of the ministry were aimed at strategic directions for the development of railways, in particular: to establish links between the railways that were still divided; to ensure continuation of lines that were not adjacent to the general railway network; to connect internal provinces with seaports (with Mykolaiv and Mariupol); to develop the railways in the interests of the coal and mining industry, as well as the Vologda and Vyatka-Dvina lines. In addition, on the initiative of the Minister, it was envisaged to include two strategic railway lines - from Prague to Warsaw and from Lukov to Ivanogorod. Analysis of reforms of V.O.Bobrynskyi in the management of the railways showed that he successfully pursued a policy of removing from the state administration all the lines already built, and those that were still being built on the expense of the public purse. At the end of the ministerial activity of V.O.Bobrynskyi in September 1871, the length of the railways in the Russian Empire grew almost twice and exceeded 13 thousand miles and almost all of them belonged to private railway companies. The article shows the role of V.O.Bobrynskyi in solving the problem of constru-ction of narrow-gauge railways. And although his occupying the post of Minister of Railway Transport was short-lived, some two years, V.O.Bobrynskyi should be referred to the constellation of those ministers who successfully built railway transport and its facilities. ; Развернутое и всестороннее исследование жизненного пути персоналий выдающихся деятелей, внесших весомый вклад в становление и развитие отечественной и мировой науки, остается актуальной задачей исторической науки на современном этапе ее развития. Статья посвящена освещению и периодизации этапов жизни и деятельности на ниве развития железнодорожного транспорта Российской империи, ее второго министра путей сообщения Владимира Алексеевича Бобринского. Рассмотрены предпосылки карьерного роста В.А.Бобринского. Показано важную роль в формировании В.А.Бобринского как личности, такого этапа жизни, как обучение в Петербургском университете. Исследованы этапы военной карьеры В.А.Бобринского во время Крымской войны 1854-1856гг. Анализ деятельности В.А.Бобринского на различных государственных должностях до назначения министром путей сообщения, позволил оценить его вклад в строительство государства и развитие Российской империи в различных областях. Установлено, что в качестве министра путей сообщения Российской империи Владимир Алексеевич Бобринский выступал как инициатор строительства 27 железнодорожных линий, и как автор сети железных дорог, в частности украинского сегмента. Его деятельность во время управления министерством, была направлена на стратегические направления развития железных дорог, в частности: установить связь между железными дорогами, которые были еще разделены между собой; обеспечить продолжение линий, которые не примыкали к общей сети железных дорог; соединить внутренние губернии с морскими портами (с Николаевом и Мариуполем) осуществить развитие железных дорог в интересах каменноугольной и горнозаводской промышленности, а также Вологодской и Вятской-Двинской линий. Кроме того, по инициативе министра предполагалось включить в план две стратегические железнодорожные линии - от Праги до Варшавы и от Лукова к Ивангорода. Анализ реформ В.А.Бобринского в управлении железнодорожным хозяйством показал, что он успешно проводил политику изъятия из казенного управления всех железнодорожных линий, которые уже были построены, так и тех, что еще строились за счет казны. В конце министерской деятельности В.А.Бобринского в сентябре 1871 протяженность железных дорог в Российской империи выросла почти вдвое и превысила 13 000 верст и почти все они принадлежали частным железнодорожным обществам. В статье показана роль В.А.Бобринского в решении проблемы строительства узкоколейных железных дорог. И хотя его пребывание в должности министра путей сообщения было непродолжительным, каких-то два года, В.А.Бобринского следует относить к плеяде тех министров, которые успешно строили железнодорожный транспорт и его хозяйство. ; Розгорнуте та всебічне дослідження життєвого шляху персоналій видатних діячів, що зробили вагомий внесок у становлення та розвиток вітчизняної та світової науки, залишається актуальним завданням історичної науки на сучасному етапі її розвитку. Стаття присвячена висвітленню й періодизації етапів життя та діяльності на ниві розбудови залізничного транспорту Російської імперії, її другого міністра шляхів сполучення Володимира Олексійовича Бобринського. Розглянуто передумови кар'єрного зростання В.О.Бобринського. Показано важливу роль у формуванні В.О.Бобринського як особистості, такого етапу життя, як навчання у Петербурзькому університеті. Досліджено етапи військової кар'єри В.О.Бобринського під час Кримської війни 1854-1856 рр. Аналіз діяльності В.О.Бобринського на різних державних посадах до призначення міністром шляхів сполучення, дозволив оцінити його внесок у державотворення та розбудову Російської імперії у різних галузях. Встановлено, що на посаді міністра шляхів сполучення Російської імперії Володимир Олексійович Бобринський виступав як ініціатор будівництва 27 залізничних ліній, та як автор мережі залізниць, зокрема українського сегменту. Його діяльність під час керування міністерством, була спрямована на стратегічні напрямки розвитку залізниць, зокрема: встановити зв'язок між залізницями, які були ще розділені між собою; забезпечити продовження ліній, які не примикали до загальної мережі залізниць; з'єднати внутрішні губернії з морськими портами (з Миколаєвим та Маріуполем); здійснити розвиток залізниць в інтересах кам'яновугільної та гірничозаводської промисловості, а також Вологодської і В'ятсько-Двінської ліній. Крім того, за ініціативою міністра передбачалося включити до плану дві стратегічні залізничні лінії – від Праги до Варшави та від Лукова до Івангорода. Аналіз реформ В.О.Бобринського в управлінні залізничним господарством показав, що він успішно проводив політику вилучення з казенного управління усіх залізничних ліній як вже були побудовані, так і тих, що ще будувалися за рахунок казни. Наприкінці міністерської діяльності В.О.Бобринського у вересні 1871 р. протяжність залізниць в Російській імперії зросла у майже вдвічі та перевищила 13 тисяч верст і майже усі вони належали приватним залізничним товариствам. У статті показана роль В.О.Бобринського у вирішенні проблеми будівництва вузькоколійних залізниць. І хоча його перебування на посаді міністра шляхів сполучення було нетривалим, якихось два роки, В.О.Бобринського слід відносити до плеяди тих міністрів, які вдало розбудовували залізничний транспорт та його господарство.

Розкривається оригінальна концепція нації В. Старосольського, яка суттєво відрізнялася від теорій українських вчених початку ХХ ст. На відміну від більшості теорій, які були етніциськими (етнологічними), вона є модерністською. Автор велику увагу звертає не лише на роль традиційних факторів: культури, мови у формуванні нації, але й демократії. Саме демократія, на його думку, відіграла вирішальну роль у процесі формування та становлення нації. ; It reveals the original concept of nation B. Starosolskoho, which significantly differed from theories Ukrainian scientists early twentieth century. Unlike most of the theories that have been etnitsyskymy (ethnological), it is a modernist. The author draws a lot of attention not only on the role of traditional factors: culture, language in nation-building, but also democracy. That is democracy, in his opinion, played a crucial role in the formation and establishment of the nation.For a long time the theory of nation by V. Starosolsky has not been properly researched and assessed by scientists. First, because of the ideological taboos and later on because the studies of other authors were more popular. It should be noted that his theory of nation is very different from similar theories of early twentieth century most of which were the variations of ethnological theories.Thus, an important task of Ukrainian political science is the understanding of conceptual prospective ideas which were put forward by V. Starososlsky and have the potential for use in the formulation and implementation of national policies of modern Ukraine.Despite some efforts of the Ukrainian researchers to explore and to understand the theoretical legacy of the scientist it still remains poorly explored. Thus, the main objective of our research is to study the theory of the nation by Volodymyr Starosolsky. ; Раскрывается оригинальная концепция нации В. Старосольского, которая существенно отличалась от теорий украинских ученых начала ХХ в. В отличие от большинства теорий, которые были етнициськимы ( этнологическими ), она является модернистской. Автор большое внимание обращает не только на роль традиционных факторов: культуры, языка в формировании нации, но и демократии. Именно демократия, по его мнению, сыграла решающую роль в процессе формирования и становления нации.

Проаналізовано філософські алегорії у текстах Боеція, Дж. Віко и Д. Дидро. Систематизовано ідеї Ф. Шеллінга, Ф. Шлейєрмахера, А. Шопенгауера та інших мислителів стосовно використання алегорій у філософських текстах. Розглянуто критику, висловлену Дж. Локком щодо використання алегорій у філософських текстах. Виділено шість концептуальних моментів, які визначають роль алегорій у філософському дискурсі. По-перше, алегорії дозволяють філософу у своїх текстах подавати загальне через особливе чи зображати особливе через загальне. По-друге, алегорія не призначена для буквального розуміння, її єдиний зміст – переносний. По-третє, в філософії алегорії використовують для того, щоб виражати поняття. По-четверте, передаючи поняття, алегорії посідають цілком законне та природне місце в інструментарії філософа. По-п'яте, для деяких філософських понять алегорія є найбільш зручним способом вираження філософської позиції. По-шосте, алегорії дозволяють філософу викладати поняття таким чином, щоб викликати максимально сильний відгук у читача, оскільки алегорії викликають у читача не тільки інтелектуальні розмисли, але й естетичну реакцію, що стимулює дані розмисли.

The article considers the role of mediation to conflict resolution. The problem of mediation is disclosed as an alternative way of resolving disputes. It has been revealed that in all the concepts of mediation the participation of a third party is emphasized that of the mediator who provides some assistance in establishing an understanding and whose interests are not directly related to the misunderstanding issues. An active third party controls the process, facilitates a realistic assessment of the situation by the parties, adopts an adequate solution, reduces emotional stress, etc. The expediency and possibilities of using mediation in Ukraine are analysed. It has been investigated that presently Ukrainian legislation has not yet defined the legal status of a mediator as well as that of professional mediator organizations and the procedure for certification of mediators, additional requirements for professional mediation skills and the quality of services provided and similar requirements. In the current legislation of Ukraine there is no regulation of the relations between the mediation participants. The types of mediation and its techniques have been considered. Such kinds of mediation as preventive mediation and mediation of conflict that has already arisen, survey mediation, mediation of containment (escalation) of the conflict, conflict settlement mediation, of voluntary and obligatory types, mediation focused on problem solving, transformation, rehabilitation, assessment mediation and mediation, based on mutual understanding, as well as reflexive, contextual and independent intervention techniques have been dealt with. These should be used for the success and effectiveness of the mediation process. It has been found that the use of mediation has proven its appropriateness for solving a variety of conflicts, but the real effectiveness of mediation also depends on the mediator's professionalism, the type of conflict and the personal characteristics of the conflicting parties.

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.

Технологічний прогрес у цій тенденції приніс багато змін у бібліотечні та інформаційні послуги, а також у соціальні очікування бібліотекарів/експертів з питань інформації. Тому дуже важливо, щоб бібліотекар/інформатик змінювався разом із системою, забезпечуючи оновлення знань і навичок, а також використання нових веб-технологій у наданні бібліотечних послуг. Базуючись на цьому факті, цей документ намагається визначити глобальні та актуальні проблеми, а також нові технології для бібліотечних та інформаційних наук, щоб читачі могли спеціально зосередитися на них для ефективного бібліотечного обслуговування.
Хоча фахівці в галузі аналізу сучасної бібліотечно-інформаційної діяльності роблять песимістичні прогнози щодо майбутнього цієї діяльності, зазначається, що за допомогою новітніх технологій створюються нові можливості. Компетентність фахівців, які займаються бібліотечно-інформаційною діяльністю, повинна дозволяти реалізацію необхідних видів послуг у широкому спектрі напрямків шляхом впровадження нових технологій обробки інформації.
У представленій статті висуваються пропозиції щодо створення поряд із традиційним обслуговуванням нових напрямків бібліотечного обслуговування, виходу за його межі, використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та відведення цим напрямам особливого місця у підготовці фахівців.
У статті розглядаються питання навчання та професійного використання інструментів, важливих у сфері розширення бібліотечної діяльності, із засобів комунікації, які широко поширені в сучасну епоху, особливо в соціальних мережах. Для цього також дуже важливо аналізувати нові галузі та «напрямки» з точки зору підготовки фахівців у цій галузі.
Сучасні напрями бібліотечно-інформаційної діяльності та використання інноваційних проектів в організації нових інформаційних послуг наразі є дуже актуальними. Вважаємо дуже важливим вивчення досліджень, які привертають увагу фахівців цього напрямку.

У статті розглянуто роль бюджетної політики у забезпеченні соціальної сфери, оскільки вона є активним елементом державного регулювання, фактором управління економічними і соціальними процесами. ; The paper considers the role of fiscal policy in providing social services because she is an active element of government regulation, a factor of economic and social processes.

У статті розглянуто інформаційну війну як один із аспектів гібридної війни в Україні. Розкрито основні напрямки російської пропаганди та їх вплив на населення України. Окреслено вплив російського телебачення на свідомість населення Луганської області. Проаналізовано причини спотворення інформації щодо України російськими телеканалами. Показано необхідність вдосконалення своїх медіа ресурсів. Висвітлено роль контрпропаганди, яка є дієвим засобом у інформаційній війні з Росією та вдале використання якої дозволить створити передумови для успішного завершення збройного конфлікту.
Ключові слова: гібридна війна, інформаційний вплив, пропаганда, контрпропаганда, ЗМІ, медіа.

На підставі аналізу нормативних правових і правозастосовних актів другої половини XVII – ХVІІІ ст. встановлена роль Старшинських рад у формуванні центрального та місцевого апарату управління державою, у виборах гетьмана на різних етапах існування української козацької держави. Отже, традиційно всі посади в Гетьманській державі вважалися виборними. Козацьку генеральну старшину та полковників обирали на Генеральних радах після обрання гетьмана. Історичні факти свідчать, що Старшинські ради, дедалі активніше починають поступово перетворюють Генеральні ради з органу, що власноруч приймає рішення, на орган, що просто затверджує вже прийняті рішення. Таким чином, протягом другої половини XVII ст. – на початку XVIII ст. існувало три способи попадання на старшинські уряди: через обрання на Генеральній раді, на Старшинській раді та гетьманське призначення. ; This article is based on the analysis of legal and law enforcement acts of the second half of XVII — XVIII centuries. The role of Foremen` Councils in the formation of central and local unit of government, in the Hetman`s elections during different periods of the Ukrainian Cossack state existence is established. Thus, traditionally all positions in the Hetmanate considered elected. Cossack colonels and general officers elected at the General council after being elected hetman. Historical facts show that the officers' council increasingly begin to transform the General Council of the authority that makes his own decisions, an organ that just approve decisions already taken. Thus, during the second half of the XVII century. Beginning of XVIII century. there are three ways of getting to the officers of government: through election to the General Council, the Council and petty Hetman destination.

The article is devoted to the study of the legal nature, essence and content of international custom as a source of international maritime law. In this article, the author points out that in International Maritime Law, as in any branch of law, sources are the basis of the legal regulation mechanism. Along with the wellknown normative legal acts, less common customs and usages, which were discussed in more detail, belong to the sources. The author focuses on the importance of international customs and concludes that the importance of customs, which, although they play an auxiliary role, at the same time fill in the gaps in legislation, is indisputable. Most often, customs are used in the trade sphere, where in certain types of transport activities their significance is quite large. Commercial customs are stable rules of conduct for subjects of trade or transport activities, for which the state recognizes a certain legal force. The article states that the place of trade customs in the system of international maritime law has undergone significant changes from total denial to recognition of them as the main source, equal to the law. The article examines examples of international customs such as the York-Antwerp rules and customs of seaports. The article describes the customs of commercial seaports as a long-term work of the port, associated with its specialization, geographical location and legal system of the state in which the port is located. Port customs regulate the work of the port. Characterizing the York-Antwerp rules, the author focuses on the fact that, although being a custom, these rules play a very important role in the law of the sea, namely, they are of great importance in the Institute of General Average. ; Стаття присвячена дослідженню юридичної природи, сутності та змісту міжнародного звичаю як джерела міжнародного морського права. Автор робить акцент на значенні міжнародних звичаїв і робить висновок про те, що незаперечно значення звичаїв, які хоч і відіграють допоміжну роль, разом з тим заповнюють прогалини законодавства. Найчастіше звичаї застосовуються в торговельній сфері, де в окремих видах транспортної діяльності їх значення досить велике. У статті йдеться про те, що місце торговельних порядків в системі міжнародного морського права зазнавало значних змін від повного заперечення до визнання їх в якості основного джерела, рівного закону. У статті розглядаються такі приклади міжнародних звичаїв як ЙоркАнтверпенські правила і звичаї морських портів. У статті дається характеристика звичаїв морських торговельних портів як багаторічної роботи порту, пов'язаної з його спеціалізацією, географічним положенням і правовою системою держави, в якому знаходиться порт. Характеризуючи ЙоркАнтверпенські правила, автор акцентує увагу на тому, що хоча і будучи звичаєм, ці правила грають дуже велику роль в морському праві, а саме мають велике значення в інституті Загальною аварії.

Осмислено соцієтальні зміни, що відбуваються в сучасному українському соціумі, та ролі освіти як їх каталізатора. Такі зміни розглядаються як процеси творення та перетворення соціального порядку. Соціальний порядок сучасного високодинамічного суспільства охарактеризовано як порядок самоорганізації. Зазначено, що здатність до самоорганізації є необхідною умовою життєздатності високодинамічних систем. Встановлено, що всі сучасні суспільства відрізняються одне від одного ступенем самоорганізованості соціального порядку, який є тим вищим, чим більшою є міра причетності дорослих дієздатних членів суспільства до вироблення та прийняття рішень, обов'язкових для виконання всіма членами суспільства. Наголошено, що розвиток України, як одного з сучасних суспільств, висуває на перший план проблему встановлення самоорганізаційного соціального порядку, що, на думку авторки, приведе до справжньої (не декларативної) демократії. Оцінюється роль освіти в процесі встановлення такого порядку. При цьому освіту розглянуто як особливу, соціалізаційну, соціальну практику, що передбачає створення специфічних комунікацій і взаємодій, способів узгодження й оформлення соціальних смислів і дій, у межах яких формуються певні габітуси, яких потребує порядок самоорганізації.

Ця стаття являє собою першу спробу в Україні комплексного міждисциплінарного дослідження історії культурної політики Австралії в галузі створення її позитивного іміджу у світі. Австралія є унікальною в новітній економічній історії. Це одна з найбагатших країн світу. Таке економічне зростання базується на власній системі вартості Австралії та соціальній структурі. Доведено, що в основі австралійської системи цінностей лежить справедливість. Це знайшло своє відображення в австралійських соціальних послугах, таких як система охорони здоров'я та масове навчання. Ця політика сприяє зменшенню нерівності. Виявлено, що важливу роль у створенні позитивного іміджу Австралії в першій половині XIX століття зіграв Вільям Вентворт, провідний австралійський політичний діяч того періоду. Його книга «Статистичний, історичний та політичний опис колонії Нового Південного Уельсу та її залежних поселень у країні Ван Дімена» стала першою книгою про Австралію, яку написав австралієць, корінний народження. Зростання національної літератури, а потім і кіноіндустрії зробили великий внесок у розвиток позитивного іміджу Австралії. Проаналізовано історичні періоди їх розвитку, починаючи з 1900 року і до наших днів. Особлива увага приділяється періоду 1970-1980-х років, коли австралійський штат вирішив сприяти зростанню національної кіноіндустрії різними методами, включаючи її фінансування, відкриття австралійської школи кіно і телебачення та будівництво Національного кіноархіву. Досліджуються позитивні результати, що призвело до буму кіновиробництва тих років, що призвело до зростання інтересу до австралійського кіно в усьому світі, наприклад, "Крокодил Денді" та його продовження, "Австралія" та інші. Все це посилило позитивний імідж Австралії. Багато в чому підвищення іміджу Австралії призвело до хвилі імміграції до країни, а також до іноземного студентства для отримання австралійської вищої освіти. Ці події можна розглядати як яскраві приклади успішного впровадження м'якої сили австралійським урядом та дипломатією.

The Public Prosecutor's Office some authorities on human rights defense are analyzed in the article and makes suggestions to improve the legislation in this sphere. ; В статье анализируются отде­льные правозащитные полномочия прокурора в досудебном уголовном производстве и высказываются пред­ложения по совершенствованию зако­нодательства в этой сфере. ; У статті аналізуються окремі правозахисні повноваження прокуро­ра у досудовому кримінальному про­вадженні та висловлюються пропози­ції з вдосконалення законодавства в цій сфері.