Suchergebnisse

The authors have studied specific features of the manifestation of the principle of equity within the mechanism of legal regulation of relations with the participation of commercial banks and clients who are customers of financial services. It has been noted that one of the reasons for the decline of the confidence of the population of Ukraine to financial institutions is the insufficiently elaborated legal regime of security and protection of the rights of the weak party of the contractual legal relations, where the clients of banks belong to this category. This indicates that justice has not been fully implemented in the legal regulation of banking operations yet. The authors have established unsatisfactory state of economic and legal science regarding the level of theoretical grounding of justice as one of the principles of banking operations.Constitutional features of the principle of equity have been presented, including: equality of legal capacity of the subjects of legal relations, equality of action of legal claims, equality of the scale of legal assessment of the acts of the subjects of legal relations.The analysis of the banking legislation of Ukraine indicates a positive dynamics in introducing the system of legal norms assigned to level off the imbalance between the capabilities of commercial banks and their clients, which is a testament to the manifestation of political will of the legislator to gradual implementation of the principle of equity into the national banking legislation of Ukraine.The authors have indicated on the need for consistent and long-term educational work in order to increase the level of economic and legal literacy of the population in Ukraine. One of the elements of such work should be the promotion of the rules of legal dialogue between clients who are consumers of financial services and commercial banks or other financial institutions. The authors have emphasized the need of involving economic and legal science into such work.It has been concluded about the necessity to conduct specific scientific research regarding further elaboration of the mechanism of legal regulation of banking operations through the prism of the principle of equity. ; Исследованы особенности проявления принципа справедливости в механизме правового регулирования отношений с участием коммерческих банков и клиентов — потребителей финансовых услуг. Отмечается недостаточность теоретической разработки принципа справедливости в экономической и правовой доктрине. Указывается на необходимость проведения дальнейшей работы законодательного, научно-исследовательского и просветительского характера с целью утверждения справедливости как принципа банковской деятельности. ; Досліджено особливості прояву принципу справедливості в механізмі правового регулювання відносин за участі комерційних банків і клієнтів — споживачів фінансових послуг. Зазначається, що однією з причин падіння довіри населення України до фінансових установ є недостатньо повно опрацьований правовий режим охорони та захисту прав слабкої сторони договірних правовідносин, до категорії яких належать клієнти банків. Це вказує на те, що справедливість наразі ще не набула повноти свого прояву в правовому регулюванні банківської діяльності. Установлено незадовільний стан економічної та правової науки щодо рівня теоретичного обґрунтування справедливості як одного із принципів банківської діяльності.Наведено конститутивні ознаки принципу справедливості, серед яких: рівність правових можливостей суб'єктів правовідносин, рівність дії правових вимог, рівність масштабу юридичної оцінки актів поведінки суб'єктів правовідносин.Аналіз банківського законодавства України вказує на позитивну динаміку щодо запровадження в ньому системи правових норм, покликаних вирівняти дисбаланс між можливостями комерційних банків та їхніх клієнтів, що є свідченням прояву політичної волі законодавця стосовно поступового втілення принципу справедливості в національне банківське законодавство України.Вказується на необхідність проведення в Україні послідовної та довготривалої просвітницької роботи з метою підвищення рівня економіко-правової грамотності населення. Одним із елементів такої роботи має стати популяризація правил ведення правового діалогу клієнтів — споживачів фінансових послуг з комерційними банками чи іншими фінансовими установами. Наголошується на потребі залучення до такої роботи представників економічної та правової науки.Підбито підсумки про необхідність проведення спеціальних наукових досліджень щодо подальшого розроблення механізму правового регулювання банківської діяльності через призму дії принципу справедливості.

The authors have studied specific features of the manifestation of the principle of equity within the mechanism of legal regulation of relations with the participation of commercial banks and clients who are customers of financial services. It has been noted that one of the reasons for the decline of the confidence of the population of Ukraine to financial institutions is the insufficiently elaborated legal regime of security and protection of the rights of the weak party of the contractual legal relations, where the clients of banks belong to this category. This indicates that justice has not been fully implemented in the legal regulation of banking operations yet. The authors have established unsatisfactory state of economic and legal science regarding the level of theoretical grounding of justice as one of the principles of banking operations.Constitutional features of the principle of equity have been presented, including: equality of legal capacity of the subjects of legal relations, equality of action of legal claims, equality of the scale of legal assessment of the acts of the subjects of legal relations.The analysis of the banking legislation of Ukraine indicates a positive dynamics in introducing the system of legal norms assigned to level off the imbalance between the capabilities of commercial banks and their clients, which is a testament to the manifestation of political will of the legislator to gradual implementation of the principle of equity into the national banking legislation of Ukraine.The authors have indicated on the need for consistent and long-term educational work in order to increase the level of economic and legal literacy of the population in Ukraine. One of the elements of such work should be the promotion of the rules of legal dialogue between clients who are consumers of financial services and commercial banks or other financial institutions. The authors have emphasized the need of involving economic and legal science into such work.It has been concluded about the necessity to conduct specific scientific research regarding further elaboration of the mechanism of legal regulation of banking operations through the prism of the principle of equity. ; Исследованы особенности проявления принципа справедливости в механизме правового регулирования отношений с участием коммерческих банков и клиентов — потребителей финансовых услуг. Отмечается недостаточность теоретической разработки принципа справедливости в экономической и правовой доктрине. Указывается на необходимость проведения дальнейшей работы законодательного, научно-исследовательского и просветительского характера с целью утверждения справедливости как принципа банковской деятельности. ; Досліджено особливості прояву принципу справедливості в механізмі правового регулювання відносин за участі комерційних банків і клієнтів — споживачів фінансових послуг. Зазначається, що однією з причин падіння довіри населення України до фінансових установ є недостатньо повно опрацьований правовий режим охорони та захисту прав слабкої сторони договірних правовідносин, до категорії яких належать клієнти банків. Це вказує на те, що справедливість наразі ще не набула повноти свого прояву в правовому регулюванні банківської діяльності. Установлено незадовільний стан економічної та правової науки щодо рівня теоретичного обґрунтування справедливості як одного із принципів банківської діяльності.Наведено конститутивні ознаки принципу справедливості, серед яких: рівність правових можливостей суб'єктів правовідносин, рівність дії правових вимог, рівність масштабу юридичної оцінки актів поведінки суб'єктів правовідносин.Аналіз банківського законодавства України вказує на позитивну динаміку щодо запровадження в ньому системи правових норм, покликаних вирівняти дисбаланс між можливостями комерційних банків та їхніх клієнтів, що є свідченням прояву політичної волі законодавця стосовно поступового втілення принципу справедливості в національне банківське законодавство України.Вказується на необхідність проведення в Україні послідовної та довготривалої просвітницької роботи з метою підвищення рівня економіко-правової грамотності населення. Одним із елементів такої роботи має стати популяризація правил ведення правового діалогу клієнтів — споживачів фінансових послуг з комерційними банками чи іншими фінансовими установами. Наголошується на потребі залучення до такої роботи представників економічної та правової науки.Підбито підсумки про необхідність проведення спеціальних наукових досліджень щодо подальшого розроблення механізму правового регулювання банківської діяльності через призму дії принципу справедливості.

У статті розглянуті і проаналізовані способи залучення транспортних засобів і техніки до збройних сил деяких іноземних держав у особливий період. Результати постачання транспортних засобів і техніки національної економіки Збройним Силам України (ЗС України) та іншим військовим формуванням під час проведення часткової мобілізації свідчать про недосконалість системи комплектування зазначеними засо-бами і технікою в умовах сьогодення. Основна причина такого стану полягає у тому, що на цей час таке комплектування здійснюється одним способом – вилученням із національної економіки за встановленими лі-мітами вилучення (відчуження) транспортних засобів і техніки у регіонах відповідно до відсоткових норм вилучення за галузями національної економіки на період мобілізації та у воєнний час. У той же час, у більшо-сті держав світу застосовується значно ширший арсенал способів залучення транспортних засобів для по-треб збройних сил (ЗС) у особливий період. Це зумовлює необхідність вивчення іноземного досвіду щодо залу-чення транспортних засобів цивільного сектору економіки для потреб ЗС та пошук альтернативних спосо-бів комплектування ЗС України транспортними засобами та технікою національної економіки в сучасних умовах. Проведений аналіз способів залучення транспортних засобів і техніки для потреб ЗС деяких іноземних держав у особливий період дозволяє зробити висновок, що найбільш прийнятним для України є комбінування різних способів комплектування ЗС України транспортними засобами і технікою національної економіки. ; В статье рассмотрены и проанализированы способы привлечения транспортных средств и техники в вооружен-ные силы некоторых иностранных государств в особый период. Результаты поставок транспортных средств и тех-ники национальной экономики Вооруженным Силам Украины (ВС Украины) и другим воинским формированиям во время проведения частичной мобилизации свидетельствуют о несовершенстве системы комплектования указанными сред-ствами и техникой в сегодняшних условиях. Основная причина этого состоит в том, что комплектование ВС Украины транспортными средствами и техникой осуществляется одним способом – изъятием из национальной экономики на основе установленных лимитов изъятия (отчуждения) транспортных средств и техники на период мобилизации и в военное время. В то же время, в большинстве государств мира применяется значительно более разнообразный арсенал способов привлечения транспортных средств для нужд вооруженных сил (ВС) в особый период. Это предопределяет необходимость изучения иностранного опыта привлечения транспортных средств гражданского сектора экономики для нужд ВС и поиск альтернативных способов комплектования ВС Украины транспортными средствами и техникой национальной экономики в современных условиях. Проведенный анализ способов привлечения транспортных средств и техники для нужд ВС некоторых иностранных государств в особый период позволяет сделать вывод, что наиболее приемлемым для Украины есть комбинирование разных способов комплектования ВС Украины транспортными сред-ствами и техникой национальной экономики. ; The article discusses and analyzes ways of engaging of the vehicles and equipment in the armed forces of some foreign countries in a special period. The results of the supply of the vehicles and equipment of the national economy to the Armed Forces of Ukraine (Armed Forces of Ukraine) and other military units during the partial mobilization testify to the imperfection of the system of completing the abovementioned facilities and equipment in the present conditions. The main reason for this situation is that at this time such manning is carried out in one way - the removal from the national economy of the established limits for the removal (dispossession) of vehicles and equipment in the regions in accordance with the percentage rates of re-moval by sectors of the national economy for the period of mobilization and the military time. At the same time, in most countries of the world, a much wider arsenal of means of engaging vehicles for the needs of the armed forces (AF) is used in the special period. This necessitates the study of foreign experience in attracting vehicles of the civil sector for the needs of the Armed Forces and the search for alternative ways of completing the Armed Forces of Ukraine with vehicles and equipment of the na-tional economy in current conditions. The analysis of the ways of attracting vehicles and equipment for the needs of the Armed Forces of some foreign countries during a special period showed that the main ways of meeting the needs of the national Armed Forces by vehicles are: requisitioning (voluntary or compulsory) of the vehicles and equipment for the needs of the defense dur-ing the declaration of mobilization status or the state of war and the contractual engagement of the civilian sector in the trans-portation of the defense sector. Usually these methods are used in combination. But some states (including the USA) have only one way of meeting the needs of the Armed Forces with vehicles and equipment - contracting for services. According to the re-sults of the analysis of foreign experience, it is concluded that the most appropriate for Ukraine is to combine different ways of completing the Armed Forces of Ukraine by vehicles and equipment of the national economy.

The experience in drafting bills in Ukraine shows that their provisions are not always scientifically justified. As a result, some institutions of criminal procedural law do not meet modern requirements of society to the functioning of the procedural system that creates a problematic situation.Problems of the scientific validity of building the modern criminal procedure in recent years were studied by the following scientists: V.G. Goncharenko, Iu.M. Groshevyi, V.S. Zelenetsky etc. However, a question about the scientific validity as the principle of building the modern criminal procedure was not raised in their publications.The criminal procedure as an activity regulated by law can be considered modern only when its main provisions correspond to modern notions of society of its political, social, economic, scientific and technical bases. In the conditions of globalization, the modern criminal procedure (in order to be called like this) must comply not only with national, but also with foreign advanced, progressive concepts of society, state and law (legislation) development, including criminal procedure legislation.The most reliable benchmark of the "modernity" of the criminal procedure is its scientific validity, because the science is an area of human activity that produces new modern knowledge. Therefore, the scientific justification should be regarded as the foundation of modern criminal procedure.One of the main reasons for delays in Ukraine in the process of building the criminal procedure by reforming the corresponding legislation area were and still are theoretical differences on its grounds, ways, results etc.A part of the scientific validity principle of building the modern criminal procedure is wide and the maximum possible involvement of scientists in the discussion and study of certain legal provisions, especially those that define conceptual bases of the procedure.Problems with the use of scientific provisions in working on legislative changes aimed at building the modern criminal procedure are due to, among other things, their quantitative and qualitative diversity.In the conditions, when reaching agreed positions in respect of the application of a theoretical model of the modern criminal procedure is impossible, the responsibility for defining conceptual approaches to this issue should be taken by one or more of higher state bodies (the Parliament and/or the President). ; Опыт подготовки законопроектов в Украине показывает, что их положения не всегда научно обоснованы. В результате отдельные институты уголовного процессуального права не соответствуют современным требованиям общества к функционированию процессуальной системы, что образует проблемную ситуацию.Проблемы научной обоснованности построения современного уголовного процесса в течение последних лет исследовали такие ученые как В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевой, В. С. Зеленецкий и другие. Однако в их публикациях не ставился вопрос о научной обоснованности как о принципе построения современного уголовного процесса.Уголовный процесс как урегулированную законом деятельность можно считать современным лишь тогда, когда его основные положения соответствуют современным представлениям общества о его политических, социальных, экономических, научных и других основаниях. В условиях глобализации современный уголовный процесс, чтобы именоваться таким, должен согласовываться не только с национальными, но и с зарубежными передовыми, прогрессивными концепциями развития общества, государства и права (законодательства), в том числе и уголовного процессуального.Надежным ориентиром «современности» уголовного процесса является его научная обоснованность, потому что именно наука является той областью человеческой деятельности, которая производит новые, современные знания. Поэтому научную обоснованность целесообразно рассматривать как принцип построения современного уголовного процесса.Одной из основных причин затягивания в Украине процесса построения уголовного процесса путем реформирования соответствующей отрасли законодательства были и остаются до сих пор теоретические разногласия относительно его оснований, путей, результатов и т. д.Составной частью принципа научной обоснованности построения современного уголовного процесса является широкое, максимально возможное привлечение ученых к обсуждению и обоснованию тех или иных законодательных положений, а особенно тех, что определяют концептуальные основы построения процесса.Проблемность использования научных положений в работе над законодательными изменениями, направленными на построение современного уголовного процесса, обусловлена, среди прочего, их количественным и качественным разнообразием.В условиях, когда достичь согласованных позиций по применению той или иной теоретической модели современного уголовного процесса невозможно, ответственность за определение концептуальных подходов по этому вопросу должен принять один или несколько высших государственных органов (Парламент и / или Президент). ; Досвід підготовки законопроектів в Україні показує, що їхні положення не завжди є науково обґрунтованими. Внаслідок цього окремі інститути кримінального процесуального права не відповідають сучасним вимогам суспільства до функціонування процесуальної системи, що утворює проблемну ситуацію.Проблеми наукової обґрунтованості побудови сучасного кримінального процесу протягом останніх років досліджували такі учені як В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький та інші. Однак у їхніх публікаціях не ставилося питання про наукову обґрунтованість як про принцип побудови сучасного кримінального процесу.Кримінальний процес як діяльність, врегульовану законом, можна вважати сучасним лише тоді, коли його основні положення відповідають сучасним уявленням суспільства про його політичні, соціальні, економічні, наукові та інші основи. В умовах глобалізації сучасний кримінальний процес, щоб називатися таким, має узгоджуватися не лише з національними, а й із зарубіжними передовими, прогресивними концепціями розвитку суспільства, держави і права (законодавства), в тому числі і кримінального процесуального.Найнадійнішим орієнтиром «сучасності» кримінального процесу є його наукова обґрунтованість, бо саме наука є тією цариною людської діяльності, яка продукує нові, сучасні знання. Тому наукову обґрунтованість варто розглядати як принцип побудови сучасного кримінального процесу.Однією з основних причин затягування в Україні процесу побудови кримінального процесу шляхом реформування відповідної галузі законодавства були і залишаються досі теоретичні суперечності щодо його підстав, шляхів, результатів тощо.Складовою частиною принципу наукової обґрунтованості побудови сучасного кримінального процесу є широке, максимально можливе залучення науковців до обговорення і обґрунтування тих чи інших законодавчих положень, особливо тих, що визначають концептуальні основи побудови процесу.Проблемність використання наукових положень у роботі над законодавчими змінами, спрямованими на побудову сучасного кримінального процесу, обумовлена, серед іншого, їхнім кількісним і якісним розмаїттям.В умовах, коли досягти узгоджених позицій щодо застосування тієї чи іншої теоретичної моделі сучасного кримінального процесу неможливо, відповідальність за визначення концептуальних підходів з цього питання має взяти один чи декілька вищих державних органів (Парламент і/чи Президент).

Обґрунтовується ідея про необхідність розроблення цілісної системи забезпеченняпсихологічної безпеки громади. Підкреслено, що діти і молодь шкільного віку – це та групанаселення, яка найбільше потерпає від катастрофічних подій, що зумовлено не тільки бракомдосвіду (знань, умінь, навичок реагування в надзвичайних ситуаціях), а й віковимиособливостями їхньої психіки (низькою стресостійкістю, що призводить до виникненнястресових і постстресових розладів унаслідок нездатності опанувати стресогенну ситуацію).Обстоюється думка про можливість залучення психологів системи освіти до процесівформування безпечного середовища в громаді. Категорію «готовність колективного суб'єктадії» визначено як: 1) сукупність якостей та знань колективних суб'єктів (груп, команд,об'єднань, державних інститутів), що дають їм змогу ефективно взаємодіяти в кризових,екстремальних чи надзвичайних умовах у процесі вирішення спільних завдань;2) забезпечення об'єктивних умов для налагодження та підтримки конструктивної взаємодії вситуації, що склалася. Висунуто ідею про п'ять векторів готовності: 1) спроможністьвідповідних державних органів та структур забезпечити необхідні умови функціонуваннясуспільства та їхню здатність організовувати життєдіяльність громадян таким чином, щобмінімізувати ймовірність настання надзвичайної ситуації; 2) спроможність державнихструктур ефективно організовувати процес підготовки до дій у разі виникнення надзвичайнихситуацій, процеси супроводження та подолання їхніх наслідків; 3) спроможність державнихорганів та структур забезпечити медичну, психологічну та гуманітарну допомогупостраждалим унаслідок дії надзвичайної ситуації як в умовах самої надзвичайної ситуації,так і після завершення дії деструктивних факторів; 4) спроможність суб'єктів дії виконуватисвої професійні обов'язки в умовах надзвичайної ситуації; 5) спроможність суб'єктів дії вумовах надзвичайної ситуації конструктивно/ефективно вирішувати різні проблемні питання.Презентовано два виміри готовності: організаційний і психологічний; запропоновано чотиригрупи завдань, що потребують вирішення для психологічного забезпечення формуванняготовності. Розроблено систему принципів залучення фахівців-психологів різних громадськихі професійних організацій громади, а також психологів системи освіти та соціальних педагогівдо надання допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації: 1) принцип партнерства,2) принцип відкритості, 3) принцип добровільності, 4) принцип справедливої мотивації,5) принцип необхідності приросту компетентності, 6) принцип територіальності, 7) принципвідповідальності.

Decentralization refers to redistributing or dispersing powers away from a central authorities to local or regional level. The expected positive outcomes of decentralization of powers are: growth of citizens' political participation through their involvement in the decision-making process, improving the quality of public services, saving budget. The possible negative consequences are: threat to macroeconomic stability, hard budget constraints. Misbalance in proportion of distributed powers and the funds available is the main reason for the possible negative result of decentralization. Therefore, the functions of all governmental levels and local authorities must be stated clearly. In order to minimize potential risks of ineffective management, as a consequence of excess or lack of powers and necessary resources subsidiarity principle should be used. It is a necessary criterion for determining how powers should be divided between different levels of government and local authorities, taking in consideration peculiarities of regions, society and willingness of local elites and citizens to participate in the governance process. ; Децентралізація – це спосіб територіальної організації влади, при якому держава передає право на прийняття рішень з визначених питань або у визначеній сфері структурам локального або регіонального рівня. Очікуваними позитивними наслідками децентралізації влади є: підвищення політичної активності громадян шляхом їх залучення до процесу прийняття рішень, покращання якості надання державних послуг населенню, ощадливе використання бюджетних коштів тощо. А негативними наслідками в свою чергу можуть бути: загроза макроекономічній стабільності, жорсткі бюджетні обмеження та ін. Основними причинами загроз є або недостатність коштів, або недостатність повноважень, що передані місцевим органам влади. У процесі децентралізації повноваження всіх рівнів влади мають бути максимально чітко розділені. Для мінімізації потенційних ризиків неефективності управлінської діяльності, внаслідок занадто великих чи занадто малих повноважень та відсутності необхідних ресурсів, має використовуватися принцип субсидіарності як необхідний критерій для визначення, яким чином повноваження доцільно розділити між різними рівнями державного управління та місцевого самоврядування, враховуючи специфіку регіонів, рівень розвитку суспільства та готовність місцевих еліт і громадян до участі в процесі управління. ; Децентралізація – це спосіб територіальної організації влади, при якому держава передає право на прийняття рішень з визначених питань або у визначеній сфері структурам локального або регіонального рівня. Очікуваними позитивними наслідками децентралізації влади є: підвищення політичної активності громадян шляхом їх залучення до процесу прийняття рішень, покращання якості надання державних послуг населенню, ощадливе використання бюджетних коштів тощо. А негативними наслідками в свою чергу можуть бути: загроза макроекономічній стабільності, жорсткі бюджетні обмеження та ін. Основними причинами загроз є або недостатність коштів, або недостатність повноважень, що передані місцевим органам влади. У процесі децентралізації повноваження всіх рівнів влади мають бути максимально чітко розділені. Для мінімізації потенційних ризиків неефективності управлінської діяльності, внаслідок занадто великих чи занадто малих повноважень та відсутності необхідних ресурсів, має використовуватися принцип субсидіарності як необхідний критерій для визначення, яким чином повноваження доцільно розділити між різними рівнями державного управління та місцевого самоврядування, враховуючи специфіку регіонів, рівень розвитку суспільства та готовність місцевих еліт і громадян до участі в процесі управління.

Децентралізація – це спосіб територіальної організації влади, при якому держава передає право на прийняття рішень з визначених питань або у визначеній сфері структурам локального або регіонального рівня. Очікуваними позитивними наслідками децентралізації влади є: підвищення політичної активності громадян шляхом їх залучення до процесу прийняття рішень, покращання якості надання державних послуг населенню, ощадливе використання бюджетних коштів тощо. А негативними наслідками в свою чергу можуть бути: загроза макроекономічній стабільності, жорсткі бюджетні обмеження та ін. Основними причинами загроз є або недостатність коштів, або недостатність повноважень, що передані місцевим органам влади. У процесі децентралізації повноваження всіх рівнів влади мають бути максимально чітко розділені. Для мінімізації потенційних ризиків неефективності управлінської діяльності, внаслідок занадто великих чи занадто малих повноважень та відсутності необхідних ресурсів, має використовуватися принцип субсидіарності як необхідний критерій для визначення, яким чином повноваження доцільно розділити між різними рівнями державного управління та місцевого самоврядування, враховуючи специфіку регіонів, рівень розвитку суспільства та готовність місцевих еліт і громадян до участі в процесі управління.

Purpose: to examine and analyze modern approaches to development of health care systems focused on the patient.Materials and methods. During work performance following methods of scientific researches are used: bibliosemantyck, content analysis, structural and logical analysis. The basis of the study was a system approach. The basic international documents on maintenance of patients rights in health care systems were research materials.Results. The basic principles of health care system focused on patients, are: conformity to the current legislation; orientation on requirements of patients, including information about their rights and exclusion of all forms of discrimination; integration of various types of medical services; observance with the code of ethical standards; effective quality monitoring system; possibility of attraction citizens to the health care organization; interaction between the supplier and recipient of health services; conformity of management to modern requirements; high qualified specialists; availability and quality of health services.Conclusions. These principles cover almost everything that can be provided in the work of health care system focused on patients, but at this stage of development of national health system implementation of these principles is a challenge. ; Мета: вивчити та проаналізувати сучасні підходи до розвитку пацієнтоорієнтованих систем охорони здоров'я.Матеріали і методи. У ході виконання роботи використані наступні методи наукових досліджень: бібліосемантичний, контент-аналізу, структурно-логічного аналізу. Основою дослідження став системний підхід. Матеріалами дослідження були основні міжнародні документи із забезпечення прав пацієнтів у системах охорони здоров'я.Результати. Основними принципами системи охорони здоров'я, орієнтованої на пацієнтів, є: відповідність чинному законодавству; спрямованість на потреби пацієнтів, у тому числі інформування про їхні права та виключення усіх видів дискримінації; інтеграції різного виду медичних послуг; дотримання кодексу етичних норм; ефективна система контролю якості; можливість залучення громадян до організації медичної допомоги; взаємодія між постачальником і отримувачем медичних послуг; відповідність управління сучасним вимогам; високий рівень кваліфікації фахівців; доступність та якість медичних послуг.Висновки. Вказані принципи охоплюють практично все, що може бути передбачено в роботі системи охорони здоров'я, яка орієнтована на пацієнтів, однак на даному етапі розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я впровадження цих принципів є складною проблемою.

Purpose: to examine and analyze modern approaches to development of health care systems focused on the patient.Materials and methods. During work performance following methods of scientific researches are used: bibliosemantyck, content analysis, structural and logical analysis. The basis of the study was a system approach. The basic international documents on maintenance of patients rights in health care systems were research materials.Results. The basic principles of health care system focused on patients, are: conformity to the current legislation; orientation on requirements of patients, including information about their rights and exclusion of all forms of discrimination; integration of various types of medical services; observance with the code of ethical standards; effective quality monitoring system; possibility of attraction citizens to the health care organization; interaction between the supplier and recipient of health services; conformity of management to modern requirements; high qualified specialists; availability and quality of health services.Conclusions. These principles cover almost everything that can be provided in the work of health care system focused on patients, but at this stage of development of national health system implementation of these principles is a challenge. ; Мета: вивчити та проаналізувати сучасні підходи до розвитку пацієнтоорієнтованих систем охорони здоров'я.Матеріали і методи. У ході виконання роботи використані наступні методи наукових досліджень: бібліосемантичний, контент-аналізу, структурно-логічного аналізу. Основою дослідження став системний підхід. Матеріалами дослідження були основні міжнародні документи із забезпечення прав пацієнтів у системах охорони здоров'я.Результати. Основними принципами системи охорони здоров'я, орієнтованої на пацієнтів, є: відповідність чинному законодавству; спрямованість на потреби пацієнтів, у тому числі інформування про їхні права та виключення усіх видів дискримінації; інтеграції різного виду медичних послуг; дотримання кодексу етичних норм; ефективна система контролю якості; можливість залучення громадян до організації медичної допомоги; взаємодія між постачальником і отримувачем медичних послуг; відповідність управління сучасним вимогам; високий рівень кваліфікації фахівців; доступність та якість медичних послуг.Висновки. Вказані принципи охоплюють практично все, що може бути передбачено в роботі системи охорони здоров'я, яка орієнтована на пацієнтів, однак на даному етапі розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я впровадження цих принципів є складною проблемою.

Розглядаються предмет європейського правового регулювання в сфері співпраці влади з громадянами, європейське право у широкому та вузькому розумінні щодо регулювання взаємовідносин вищезазначених суб'єктів.
В статті розглядається специфіка права Європейського Союз, яка передбачає існування системи правових принципів, провідним з яких є принцип прямої дії права ЄС в державах-членах.
В опрацюванні звертається увага на предмет правового регулювання права ЄС, а саме суспільні відносини, що сформувалися в процесі комплексної інтеграції європейських держав, а також ті відносини, що потребують створення, зміни чи розвитку з метою оптимізації інтеграції в межах ЄС.
Досліджуються суб'єкти та принципи права ЄС, первинні та вторинні джерела права Євросоюзу, європейські документи, спрямовані на поширення та ефективність залучення громадськості до вирішення актуальних соціально-економічних питань життєдіяльності громад.
Звертається увага в статті на наступний факт – громадські організації в Європейському Союзі мають регіональний вимір, оскільки реалізують свої цілі та завдання в межах багаторівневої широкої системи управління наддержавних представницьких органів.
Проаналізовано основні принципи взаємодії органів влади ЄС із інститутами громадянського суспільства, які зазначені у Кодексі належної практики громадської участі у процесі прийняття рішень.
Окреслено стандарти доступу громадян до публічної інформації та надання інформації громадянам в країнах Європейського Союзу щодо використання фінансів органами публічної влади.

У даній статті здійснено спробу проаналізувати принцип субсидіарності в його двох основних вимірах, а саме – вертикальній та горизонтальній, окреслити засади відносин держави та регіонів у межах вертикальної субсидіарності та особливості співпраці державної влади та громадянського суспільства в межах горизонтальної субсидіарності. Науковці виділяють два типи або два рівні принципу субсидіарності: вертикальну і горизонтальну субсидіарність. Перша, вертикальна субсидіарність, стосується відносин між державою і іншими національними рівнями органів державного управління, таких як регіони та місцеві органи влади. Друга, горизонтальна субсидіарність, стосується відносин між державою і суспільством. Вертикальна субсидіарність виражається в контексті розподілу адміністративних функцій від більш високих рівнів державної влади до низьких, тобто йдеться про збільшення повноважень місцевого самоврядування. Проте, держава не виключається з системи субсидійних відносин «центр-регіони», держава зобов'язана втрутитися у випадку коли нижчі рівні місцевої влади неспроможні впоратися самостійно досягти поставлених цілей. Горизонтальна субсидіарність знаходиться у відносинах між владою і свободою, і ґрунтується на припущенні, що турбота про загальне благо і добробут становить спільний інтерес співтовариства, і саме співтовариство здатне самостійно вирішувати проблеми, з якими стикається, та дбати про суспільний добробут. Роль державних органів, відповідно до горизонтальної субсидіарності, направляється на залучення задля надання субсидіарної допомоги, програмування, координацію і, можливо, контролю.

The relevance of the article is that deforestation and forest degradation have a negative impact on many global goals, the achievement of which is actively declared in various areas of international and national policies, including such as biodiversity protection, climate change, human rights and peace, peace and security, the implementation of good governance and the rule of law. Thus, the world community understands that significant action is needed for effective forest protection. It is emphasized that in order for national forest funds not to become another corruption scheme for money laundering, it is necessary to increase their transparency. Analysis of foreign legislation governing relations with national forest funds makes it possible to offer the following three main ways to increase their accountability and transparency: 1) involvement of non-governmental organizations in the management of the fund; 2) the requirement for annual plans from fund managers on how funds can be spent, and 3) the requirement for regular independent audits of the fund. It is concluded that Ukraine should adopt the experience of foreign countries in theimplementation of new tools to ensure the conservation of all forest areas of Ukraine, which are characterized by appropriate habitat and biocenosis for forest cover or intended for forestry and forest resources, including the creation of national forest fund. It should be a legal entity under public law, cooperating with the Ministry of Environmental Protection and Natural Resources of Ukraine on the basis of the approved provision on ensuring permanent cooperation between them, financed from budget funds, earmarked funds (received from forestry activities, penalties for violating forest legislation), as well as donor, charitable contributions and other financial instruments. The mission of the National Forest Fund of Ukraine should be to ensure the safety of all forests in Ukraine, and the principles of its organization and activities – the principle of transparency, the principle of openness, the principle of state control, the principle of accountability to society. ; Актуальність статті полягає в тому, що знеліснення та деградація лісів негативно позначаються на багатьох глобальних цілях, досягнення яких активно декларується у різних сферах міжнародних та національних політик, у томучислі таких як захист біорізноманіття, протидія кліматичним катастрофам, охорона та захист прав людини, забезпечення миру та безпеки, впровадження належного управління та утвердження верховенства закону. Отже, світова спільнота розуміє, що необхідні суттєві дії щодо ефективної охорони лісів. Наголошено на тому, щоб національні лісові фонди не стали черговою корупційною схемою з відмивання державних коштів, необхідно підвищувати їхню транспарентність. Аналіз закордонного законодавства, яке регулює взаємовідносини з національними лісовими фондами дає можливість запропонувати такі три основні способи підвищення їх підзвітності та прозорості: 1) залучення до управління фондом неурядових організацій; 2) вимога річних планів від керуючих фондами щодо того, як кошти можуть бути витрачені, та 3) вимога регулярних незалежних аудиторських перевірок фонду. Зроблено висновок, що Україні слід перейняти досвід зарубіжних країн в аспекті запровадження нових інструментів забезпечення схоронності усіх лісових територій України, які характеризуються відповідним біотопом та біоценозом для лісового покриву Землі або призначені для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів, в тому числі – створення національного лісового фонду. Це має бути юридична особа публічного права, що співпрацює з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України на основі затвердженого положення про забезпечення постійної взаємодії між ними, фінансуватись за рахунок бюджетних коштів, цільових коштів (отриманих від реалізації лісогосподарської діяльності, стягнень за порушення лісового законодавства), а також донорських, благодійних внесків та інших фінансових інструментів. Місією діяльності Національного лісового фонду України має бути забезпечення схоронності усіх лісів на території України, а принципами його організації та діяльності – принцип транспарентності, принцип відкритості, принцип підконтрольності державі, принцип підзвітності суспільству.

Розкрито сутність асиметричної децентралізації як виду по- літичної децентралізації, її ідейна основа та інституціональне призначення, визначено умови, що відкривають перспективи її впровадження в Україні. Показано, що асиметрична децентралізація є видом політичної децентра- лізації, за результатами якої регіональним органам влади надаються неод- накові повноваження. Її інституціональне призначення полягає у наданні регіонам відносної автономії в політико-правовому, матеріально-фінансо- вому, етнокультурному чи інших сенсах з метою розв'язання регіональних конфліктів та подоланні сепаратистських настроїв. Така автономія дає змогу захищати права громадян та реалізувати інтереси окремих історично сформованих регіонів, де існують значні розбіжності в історико-культурному, геополітичному, етнополітичному, економічному планах.
Ідейною базою асиметричної децентралізації в Україні виступає євро- пейський "новий регіоналізм", який обґрунтовує принцип відтворення по- літичної самобутності регіону, у межах якого обґрунтовується підвищення ефективності управління, зниження рівня корупції, залучення громадян до управління на основі партисипативної демократії, забезпечення демокра- тичних стандартів, підвищення якості в наданні адміністративних послуг, економічне зростання.
Стверджується, що європейський вибір орієнтує Україну йти шляхом "нового регіоналізму". Проте, в нинішніх умовах асиметрична децентралі- зація не має підтримки з боку політичних сил та населення регіонів. Харак- терною особливістю сучасної України є її інституціональна слабкість. Тим не менш, автор стверджує, що консервація процесів децентралізації надовго залишить Україну на узбіччі європейського шляху розвитку. На закінчен- ня стверджується, що адекватна для України модель децентралізації може допускати елементи асиметричності лише за певних умов: зламу партій- но-олігархічної системи, впровадження механізмів поміркованого партій- ного плюралізму, наявності механізмів партисипативної та консенсусної демократії, зміцнення культурно-інституціонального середовища та основ місцевого самоврядування, оптимізації та раціоналізації публічного управ- ління, демократизації суспільно-політичного життя в цілому.

This article makes an attempt to analyze the principle of subsidiarity in its two main manifestations, namely vertical and horizontal, to outline the principles of relations between the state and regions within the vertical subsidiarity, and features a collaboration of the government and civil society within the horizontal subsidiarity. Scientists identify two types, or two levels of the subsidiarity principle: vertical subsidiarity and horizontal subsidiarity. First, vertical subsidiarity (or territorial) concerning relations between the state and other levels of subnational government, such as regions and local authorities; second, horizontal subsidiarity (or functional) concerns the relationship between state and citizen (and civil society). Vertical subsidiarity expressed in the context of the distribution of administrative responsibilities to the appropriate higher level lower levels relative to the state structure, ie giving more powers to local government. However, state intervention has subsidiary-lower action against local authorities in cases of insolvency last cope on their own, ie higher organisms intervene only if the duties are less authority is insufficient to achieve the goals. Horizontal subsidiarity is within the relationship between power and freedom, and is based on the assumption that the concern for the common good and the needs of common interest community, able to solve community members (as individuals and citizens' associations) and role of government, in accordance horizontal subsidiarity comes to attracting features subsidiarity assistance, programming, coordination and possibly control. ; У даній статті здійснено спробу проаналізувати принцип субсидіарності в його двох основних вимірах, а саме – вертикальній та горизонтальній, окреслити засади відносин держави та регіонів у межах вертикальної субсидіарності та особливості співпраці державної влади та громадянського суспільства в межах горизонтальної субсидіарності. Науковці виділяють два типи або два рівні принципу субсидіарності: вертикальну і горизонтальну субсидіарність. Перша, вертикальна субсидіарність, стосується відносин між державою і іншими національними рівнями органів державного управління, таких як регіони та місцеві органи влади. Друга, горизонтальна субсидіарність, стосується відносин між державою і суспільством. Вертикальна субсидіарність виражається в контексті розподілу адміністративних функцій від більш високих рівнів державної влади до низьких, тобто йдеться про збільшення повноважень місцевого самоврядування. Проте, держава не виключається з системи субсидійних відносин «центр-регіони», держава зобов'язана втрутитися у випадку коли нижчі рівні місцевої влади неспроможні впоратися самостійно досягти поставлених цілей. Горизонтальна субсидіарність знаходиться у відносинах між владою і свободою, і ґрунтується на припущенні, що турбота про загальне благо і добробут становить спільний інтерес співтовариства, і саме співтовариство здатне самостійно вирішувати проблеми, з якими стикається, та дбати про суспільний добробут. Роль державних органів, відповідно до горизонтальної субсидіарності, направляється на залучення задля надання субсидіарної допомоги, програмування, координацію і, можливо, контролю. ; У даній статті здійснено спробу проаналізувати принцип субсидіарності в його двох основних вимірах, а саме – вертикальній та горизонтальній, окреслити засади відносин держави та регіонів у межах вертикальної субсидіарності та особливості співпраці державної влади та громадянського суспільства в межах горизонтальної субсидіарності. Науковці виділяють два типи або два рівні принципу субсидіарності: вертикальну і горизонтальну субсидіарність. Перша, вертикальна субсидіарність, стосується відносин між державою і іншими національними рівнями органів державного управління, таких як регіони та місцеві органи влади. Друга, горизонтальна субсидіарність, стосується відносин між державою і суспільством. Вертикальна субсидіарність виражається в контексті розподілу адміністративних функцій від більш високих рівнів державної влади до низьких, тобто йдеться про збільшення повноважень місцевого самоврядування. Проте, держава не виключається з системи субсидійних відносин «центр-регіони», держава зобов'язана втрутитися у випадку коли нижчі рівні місцевої влади неспроможні впоратися самостійно досягти поставлених цілей. Горизонтальна субсидіарність знаходиться у відносинах між владою і свободою, і ґрунтується на припущенні, що турбота про загальне благо і добробут становить спільний інтерес співтовариства, і саме співтовариство здатне самостійно вирішувати проблеми, з якими стикається, та дбати про суспільний добробут. Роль державних органів, відповідно до горизонтальної субсидіарності, направляється на залучення задля надання субсидіарної допомоги, програмування, координацію і, можливо, контролю.

The topic of the article is relevant due to the challenge posed to the home higher military school under the enunciated policy of the country for the integration into the EU and NATO, conduct of hostilities in the east of the country, on the organization of efficient training of the military experts in general and the officers of missile and artillery armament (MAA) in particular.The article analyzes the methodological foundations of the training for future professional activities of the officers of MAA under modern adaptation to the military educational environment of NATO member countries as a complex of basic scientific approaches, such as: systems approach, conceptual approach, logistics approach, learner-centered approach, competence approach, synergistic approach, acmeological approach, and the approach from the perspective of leadership development, and the relevant principles of training organization.The conceptual approach as the approach from the perspective of the Concept of training the Armed Forces of Ukraine, in accordance with the Military Doctrine-2015, is based on the following principles: professionalization, which is based on NATO standards and meets the criteria of high efficiency at the lowest possible cost; scientific principle; systematicity and consistency; complexity; accessibility and visibility; maximum approximation of training conditions to the situation of real combat actions; as well as individual approach to the learners.The principles of the competence approach influence the organization of training the officers of MAA as follows: the principle of meta-knowledge and fundamentalization of the military education stipulate the introduction of meta-subjects,their connection with other training courses, combination of the military and civil education, in which a future officer of MAA will be able to obtain new occupational skills, to enhance their skills under rapidly changing generations of military vehicles and new technologies; the principle of adaptation to the requirements and needs of the society is fulfilled through the reinforcement of the practical aspect of training, involving the experts with experience in ATO and JFO joint Foice operation into teaching process and evaluating the training, engaging cadets in scientific work.According to the synergistic approach, organization of training the officers of MAA aims to create the conditions that are necessary and appropriate for their motivated self-development, earlier than forming the opposite tendencies under some other impact. The principles of self-actualization, self-organization of communication, integrity aim to reinforce independent and creative work of cadets, to form their skills essential for life-long learning fulfilled through the organization of training based on innovative pedagogical technologies, common for NATO member countries, in interactive forms, through the coordination of their independent work by teachers, and the principle of openness directs the organization of training to involve the best domestic and foreign experience.The acmeological approach provides for the organization of training of the officers of MAA as a matter of priority and organic combination of the principles of professionalism, decency, patriotism. The logistics approach to the organization of training of the officers of MAA consists in the development of optimization methods of their training for solving a number of practical problems on the basis of the following principles: consistency, functionality (dominant functions: studying, fostering, forming and developing the key competences, control and evaluation of the results); integration and integrated definition of training purposes; solving information problems by means of data standardization according to NATO standards; priority of learners' needs and job market needs (in terms of future employment, mobility on the job market, which makes higher military education and higher civil education interact organically, according to officer training standards in the United States Military Academy (West Point)); interaction of all components of training system and coordination of specialists' actions from different departments of HMEI, results orientation recorded for the achieved training quality and key competences formation level of future officers of MAA; variation of strategies and methods of training organization intended to reach the given end result. JIT principle (Just In Time) and "JIT–reliability" principle stipulate the optimization and reliability of functioning the training system through backup support (availability of excessive information) which should constitute the training content and methodology. The approach from the perspective of leadership development provides for the organization and implementation of leadership course similar to the course adopted in educational institutions of NATO member countries. The leadership course should consists of the theoretical part, which analyzes the essence of leadership and modern theoretical concepts and forms (styles) of leadership, and the practical part, which reveals the methodology and algorithm of leadership development of future officers by the stages of training in HMEI.According to these foundations, the methodology of leadership development of future officers of MAA in the training process has been developed for the first time by the structural and logical framework of their training in HMEI intended for obtaining necessary competences connected to specific military positions. ; Актуальність теми обумовлена задачами, поставленими перед вітчизняною вищою військовою школою в умовах проголошеного стратегічного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО, ведення бойових дій на Сході країни щодо організації ефективної підготовки військових фахівців загалом і офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння (РАО) зокрема.У статті проаналізовано методологічні засади підготовки до майбутньої професійної діяльності офіцерів служби РАО в сучасних умовах адаптації до військовоосвітнього простору країн-членів НАТО як комплекс базових наукових підходів, а саме: системного, концептуального, логістичного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного і підходу з позицій розвитку лідерства, та відповідних їм принципів організації підготовки.Концептуальний підхід як підхід з позицій Концепції підготовки Збройних Сил України, підготовленої відповідно до Воєнної доктрини-2015, групується на принципах: професійної спрямованості, яка ґрунтується на стандартах НАТО та відповідає критерію високої ефективності за прийнятних витрат; науковості; систематичності і послідовності; комплексності; доступності і наочності; максимального наближення умов навчання до обстановки реальних бойових дій; а також індивідуального підходу до тих, хто навчається.Принципи компетентнісного підходу впливають на організацію підготовки офіцерів РАО таким чином: принцип метазнань та фундаменталізації військової освіти обумовлює введення метапредметів, їх зв'язок із іншими навчальними курсами, поєднання військової та цивільної освіти; принцип професійної мобільності передбачає таку побудову змісту органічно поєднаних військової та цивільної освіти, за якою майбутній офіцер РАО буде здатним опановувати нові спеціальності, підвищувати свою кваліфікацію в умовах швидкозмінних поколінь військової техніки і нових технологій; принцип адаптованості до вимог і потреб суспільства реалізується через посилення практичної складової підготовки, залучення до викладання й оцінювання результатів навчання фахівців з досвідом АТО і ООС, залучення курсантів до наукової діяльності.За синергетичним підходом, організація підготовки офіцерів РАО полягає у створенні умов, які є необхідними і достатніми для їхнього цілеспрямованого саморозвитку, раніше, аніж під якимось іншим впливом у них сформуються протилежні тенденції. Принципи самоактуалізації, самоорганізації комунікативності, цілісності передбачають посилення самостійної і творчої роботи курсантів, формування в них навиків, потрібних для навчання впродовж всього життя, що реалізується через організацію підготовки на основі інноваційних педагогічних технологій, сумісних із застосовуваними в країнах-членах НАТО, в інтерактивних формах, координацію викладачем їхньої самостійної роботи, а принцип відкритості спрямовує організацію підготовки на залучення кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду.Акмеологічний підхід передбачає організацію підготовки офіцерів РАО на пріоритеті та органічному поєднанні принципів професіоналізму, порядності, патріотизму.Логістичний підхід до організації підготовки офіцерів РАО полягає в розробці оптимізаційних методів їх навчання для вирішення ряду практичних завдань на основі принципів: системності, функціональності (домінуючі функції: навчання, виховання, формування і розвиток ключових компетенцій, контроль і оцінка результатів); інтеграції та інтегрального визначення цілей навчання; вирішення інформаційних проблем шляхом стандартизації даних відповідно до стандартів НАТО; пріоритету потреб тих, хто навчається, і потреб ринку праці (в аспекті майбутнього працевлаштування, мобільності на ринку праці, що обумовлює обов'язковість органічного взає280мозв'язку вищої військової і вищої цивільної освіти, відповідно стандартам підготовки офіцерського складу у військовому училищі Вест-Пойнт (США)); взаємодії всіх компонентів системи підготовки і координації дій спеціалістів різних підрозділів ВВНЗ, орієнтації на кінцевий результат, що фіксується в досягненні майбутніми офіцерами РАО заданої якості підготовки і рівня сформованості ключових компетенцій; варіативності стратегій, методів і методик організації підготовки, спрямованих на зазначений кінцевий результат. Принципи "точно в термін" (JIT – just in time) і "джит-надійності" (JIT–reliability) обумовлюють оптимізацію і надійність функціонування системи підготовки шляхом резервування інформації (наявності надлишкової інформації), що треба закладати у зміст і методику навчання.Підхід з позицій розвитку лідерства передбачає організацію і впровадження курсу лідерства, аналогічного прийнятому у навчальних закладах країн-членів НАТО. Даний курс має складатися із теоретичної частини, в якій аналізуються сутність лідерства і сучасні теоретичні концепції та форми (стилі) лідерства, і практичної частини, в якій розробляється методика або алгоритм розвитку лідерства майбутніх офіцерів за етапами навчання у ВВНЗ.На цих засадах уперше розроблено методику розвитку лідерства майбутніх офіцерів РАО у процесі навчання за структурно-логічною схемою їхньої підготовки у ВВНЗ, яка спрямована змістовно та за часом на отримання ними необхідних компетенцій, що мають прив'язку до конкретних посад у військах.