Suchergebnisse

В статье анализируются возможные изменения в политике новой администрации США в контексте глобализации. Речь идет о сосредоточении на проблемах внутренней политики, отношениях в «треугольнике» США-ЕС-НАТО, замораживании проекта Транстихоокеанского партнерства, изменяющихся взаимоотношениях между президентской администрацией, СМИ и спецслужбами. Автор рассматривает эти и подобные меры как гигантский натурный эксперимент, вскрывающий внутренние механизмы глобализации. ; The article analyzes a set of possible shifts in the new US administration politics in the context of globalization. It seems that the shifting focus on domestic economic and social issues, changing relationships within the US-EU-NATO triangle, the postponing of such global projects as Trans-Pacific partnership, changing relationships between President D. Trump and the media and some others are the most urgent ones. The author estimates such measures as a giant field experiment uncovering some overt mechanisms of globalization.

Лозунг Д. Трампа "Сделать Америку снова великой" откровенно говорит о потере США прежнего уровня лидерства и о том, что ситуация в мире будет обостряться. В связи с этим важно получить ответ на вопрос, какова материальная база могущества современной Америки, позволяет ли она "сделать Америку снова великой" или нет. Настоящая статья посвящена изучению данной проблемы, в ней анализируются семь (реальных и потенциальных) слабостей США, часть из которых, однако, в настоящее время служит скорее поддержанию их могущества. Но рано или поздно эти слабости станут причиной глубокого кризиса и не позволят Соединенным Штатам сохранить глобальную гегемонию. При этом борьба все большей части мирового сообщества с растущим эгоизмом Соединенных Штатов, не желающих признавать общие интересы, уже длительное время составляющая главную интригу современного глобального противоречия, будет усиливаться.

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

Отмечено, что современный кризис в панатлантическом сообществе лидеры западного мира и средства массовой информации объясняют односторонними действиями президента Трампа. На основе изучения геополитической стратегии США XX–XXI вв. сделан вывод о том, что в этот период внешняя политика страны характеризуется постоянством: в ее основу положены формула президента Вильсона сделать мир безопасным для демократии и его стратегический принцип, согласно которому национальный интерес США адекватен интересам мирового сообщества (вильсонизм). Указано, что данная стратегия служит геополитической ориентацией элит влияния и власти на протяжении всего периода после Первой мировой войны до настоящего времени. Президент Трамп пытается реализовать эту стратегию в условиях экономического ослабления США и военных поражений. Это вынуждает его прибегать к шантажу, политическому давлению, военным авантюрам. Он объявляет врагами всех, кто бросает вызов американскому лидерству, в первую очередь Китаю и России. Утверждается, что данная стратегия становится источником нестабильности миропорядка. ; Contemporary crisis of the Panatlantic community is explained by the Western leaders and the mass media by unilateral actions of the President Trump. On the basis of the research of the geopolitical strategy of the United States of America in the XX–XXI centuries we come to the conclusion that basically US foreign policy and strategy during this period is characterized by a certain constancy. It is guided by President Wilson's formula to make the world safe for democracy and his basic geostrategic conclusion that US national interest is basically adequate to the goals and interests of the international community. This approach to the world has been called wilsonianism and has guided the international behavior of the american elites of power and influence for the length of the historical period after the First World War up to the present time. President Trump relies on this strategy under conditions of the economic weakening and military defeats of the United States. This compels him to use political pressure, open humbug and military aggression. President Trump declares the enemies of the United States other countries who challenge US supremacy, mostly China and Russia. This strategy is a constant source of the volatility of the world order.

Using qualitative methods, this research which examines the driving forces behind U.S. President Donald Trump's decision to withdraw from the Paris Climate Agreement. Empirically the thesis seeks to observe and explain Donald Trump's behaviour, whilst also testing falsifiable hypotheses derived from observations of empirical facts. Trump's self-assured, although widely criticized decision by the International community, to withdraw from the Paris can be explained in the context of International Relations from the perspective of hegemony, Hegemonic Stability Theory and sovereignty which considers the evolution of US foreign policy since the cold war and the impact of President Trump's 'America First' campaign on the international community.On 1 June, 2017, the U.S. President Donald Trump announced, that the U.S. would withdraw from the Paris Climate Agreement and with immediate effect stop applying the agreement, including the Nationally Determined Contributions (NDCs) and financial contributions. The president's decision to withdraw was criticized in the US and overseas, with disappointment and protest voiced by world leaders, international organizations, civil society, and media.The U.S. State Department, on 4 August, 2017, sent to the United Nations a formal communication confirming that the U.S. would be leaving the agreement, and raised the question about the withdrawal decision: Why did President Trump decide to withdraw, knowing that his withdrawal decision would be subject to extensive criticism domestically and internationally?The Paris Climate Agreement was a common response by the global community to work together, recognizing that climate change was man-made. This decision was based on scientific advice, with 97 percent of climate researchers agreeing that human activity was the cause for the current period of global warming. ; У статті досліджуються рушійні сили, які стоять за рішенням президента США Дональда Трампа вийти з Паризької кліматичної угоди. Паризька кліматична угода була спільною реакцією світової спільноти на глобальну спільну проблему зміни клімату. Вона укладалася виходячи із визнання того, що цю проблему було викликано діяльністю людини. Це рішення ґрунтувалося на наукових рекомендаціях, де 97% дослідників клімату погоджувалися з тим, що діяльність людини була причиною поточного періоду глобального потепління. 1 червня 2017 року президент США Дональд Трамп оголосив, що США вийдуть з Паризької кліматичної угоди і негайно припинять дотримуватись угоди, включаючи національно визначені внески (НДЦ) та фінансові внески. Рішення президента про вихід країни з паризької угоди було піддано критиці в США і за кордоном, з розчаруванням і протестом, висловленими світовими лідерами, міжнародними організаціями, громадянським суспільством і засобами масової інформації. Державний департамент США 4 серпня 2017 року надіслав до Організації Об'єднаних Націй офіційне повідомлення, що підтверджує, що США залишать Угоду. Ці дії порушують питання про витоки цього кроку: чому президент Трамп вирішив вийти з Угоди, знаючи, що його рішення буде предметом широкої критики всередині країни і на міжнародному рівні? Емпірично дана стаття спрямована на спостереження та пояснення за допомогою якісних методів поведінки Дональда Трампа, а також на тестування гіпотез, що випливають із спостережень емпіричних фактів. На думку автора, самовпевнене рішення Трампу про вихід із паризької угоди, яке піддається критиці з боку міжнародної спільноти, можна пояснити в контексті міжнародних відносин з точки зору гегемонії, гегемонічної теорії стабільності та суверенітету, що бере до уваги еволюцію зовнішньої політики США з моменту холодної війни та вплив кампанії президента Трампа «Америка Перша» на міжнародну спільноту.

Using qualitative methods, this research which examines the driving forces behind U.S. President Donald Trump's decision to withdraw from the Paris Climate Agreement. Empirically the thesis seeks to observe and explain Donald Trump's behaviour, whilst also testing falsifiable hypotheses derived from observations of empirical facts. Trump's self-assured, although widely criticized decision by the International community, to withdraw from the Paris can be explained in the context of International Relations from the perspective of hegemony, Hegemonic Stability Theory and sovereignty which considers the evolution of US foreign policy since the cold war and the impact of President Trump's 'America First' campaign on the international community.On 1 June, 2017, the U.S. President Donald Trump announced, that the U.S. would withdraw from the Paris Climate Agreement and with immediate effect stop applying the agreement, including the Nationally Determined Contributions (NDCs) and financial contributions. The president's decision to withdraw was criticized in the US and overseas, with disappointment and protest voiced by world leaders, international organizations, civil society, and media.The U.S. State Department, on 4 August, 2017, sent to the United Nations a formal communication confirming that the U.S. would be leaving the agreement, and raised the question about the withdrawal decision: Why did President Trump decide to withdraw, knowing that his withdrawal decision would be subject to extensive criticism domestically and internationally?The Paris Climate Agreement was a common response by the global community to work together, recognizing that climate change was man-made. This decision was based on scientific advice, with 97 percent of climate researchers agreeing that human activity was the cause for the current period of global warming. ; У статті досліджуються рушійні сили, які стоять за рішенням президента США Дональда Трампа вийти з Паризької кліматичної угоди. Паризька кліматична угода була спільною реакцією світової спільноти на глобальну спільну проблему зміни клімату. Вона укладалася виходячи із визнання того, що цю проблему було викликано діяльністю людини. Це рішення ґрунтувалося на наукових рекомендаціях, де 97% дослідників клімату погоджувалися з тим, що діяльність людини була причиною поточного періоду глобального потепління. 1 червня 2017 року президент США Дональд Трамп оголосив, що США вийдуть з Паризької кліматичної угоди і негайно припинять дотримуватись угоди, включаючи національно визначені внески (НДЦ) та фінансові внески. Рішення президента про вихід країни з паризької угоди було піддано критиці в США і за кордоном, з розчаруванням і протестом, висловленими світовими лідерами, міжнародними організаціями, громадянським суспільством і засобами масової інформації. Державний департамент США 4 серпня 2017 року надіслав до Організації Об'єднаних Націй офіційне повідомлення, що підтверджує, що США залишать Угоду. Ці дії порушують питання про витоки цього кроку: чому президент Трамп вирішив вийти з Угоди, знаючи, що його рішення буде предметом широкої критики всередині країни і на міжнародному рівні? Емпірично дана стаття спрямована на спостереження та пояснення за допомогою якісних методів поведінки Дональда Трампа, а також на тестування гіпотез, що випливають із спостережень емпіричних фактів. На думку автора, самовпевнене рішення Трампу про вихід із паризької угоди, яке піддається критиці з боку міжнародної спільноти, можна пояснити в контексті міжнародних відносин з точки зору гегемонії, гегемонічної теорії стабільності та суверенітету, що бере до уваги еволюцію зовнішньої політики США з моменту холодної війни та вплив кампанії президента Трампа «Америка Перша» на міжнародну спільноту.

В мае 2018 г. президент США Д. Трамп заявил о выходе Соединенных Штатов из Совместного всеобъемлющего плана действий, принятого в 2015 г. для решения иранской ядерной проблемы. В данной статье анализируется то, как на этот шаг прореагировало руководство Ирана, его население, и каковы перспективы достижения целей, которые ставил перед собой официальный Вашингтон. Помимо внутриполитических соображений и укрепления союзнических отношений с Израилем и Саудовской Аравией, Д. Трамп рассчитывал, что его инициатива как минимум приведет к изменению внешней политики Ирана, а как максимум — к смене власти в Тегеране в результате недовольства населения своим бедственным положением. Очевидно, что американское руководство просчиталось. Экономическая ситуация в Иране действительно ухудшилась, но все основные направления внешней политики исламской республики остались в силе, при этом Иран стал наращивать свое сотрудничество с Сирией, Россий и Китаем. Усилилась и антиизраильская риторика официальных иранских властей. Новые экономические санкции со стороны США привели к росту антиамериканских настроений, вместо того чтобы подстегнуть антиправительственные выступления. Таким образом, в очередной раз в своей истории в случае внешнего давления иранцы сплачиваются вокруг своего руководства.

The author in the article examines the historical roots and economic and social reasons for the coming to power of the unconventional representative of the US Republican Party, multimillionaire Donald Trump. Trump's phenomenon is interpreted by the author as an American form of revanchism, as revenge for the past, in which the United States lost its positions in the development of the national economy and social sphere. The main characteristics and motivational aspects of the voting of the typical voter D. Trump (white middle-aged men) are revealed. The loss of privileges and economic and social status for whites in the outsider states is seen as the main revanchist motive for supporting L.Trump's electoral core. Parallels are drawn between the phenomenon of the right-wing politician in France, M. Lipin and D. Trump, which in many respects repeats the ideological vector of the French nationalists. The exploitation of patriotic virtue and intense xenophobia are common features of the campaigns of M. Lе Рen and D. Trump. The first year of the reign of US President D. Trump and the policy of American revanchism with its close ties with dissatisfied whites provoked the growth of protest moods and extremist groups. The author concludes that President Trump and trampism are not a new or unprecedented political phenomenon in the United States. Trumpism is the result of the activity of an opportunistic candidate who uses in the classic revanchist context the fears of his supporters who face profound social changes. ; Автор в статье рассматривает исторические корни, экономические и социальные причины прихода к власти нетрадиционного представителя Республиканской партии США, мультимиллионера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактует как американскую форму реваншизма, как месть за прошлое, в котором США утратили свои позиции в развитии национальной экономики и социальной сферы. Раскрываются основные характеристики и мотивационные аспекты голосования типичного избирателя Д.Трампа (белого мужчины средних лет). Утрата привилегий и экономико-социального статуса для белых в штатах-аутсайдерах рассматривается как главный реваншисткий мотив поддержки электоральным ядром Д. Трампа. Проводятся параллели между феноменом правого политика во Франции М. Ле Пен и Д.Трампом, который во многом повторяет идеологический вектор французских националистов. Эксплуатация патриотической добродетели и интенсивная ксенофобия – общие черты кампаний М. Ле Пен и Д .Трампа. Первый год правления президента США Д.Трампа и политика американского реваншизма с его тесными связями с неудовлетворенными белыми спровоцировали рост протестных настроений и экстремистских групп. Автор делает вывод, что президент Трамп и трампизм не являются новым или беспрецедентным политическим явлением в Соединенных Штатах. Трампизм является результатом деятельности оппортунистического кандидата, использующего в классическом реваншистском контексте страхи своих сторонников, которые сталкиваются с глубокими социальными изменениями. ; Постановка проблеми. Коментарі до правління адміністрації президента Д.Трампа мають тенденцію до завищення оцінок, яких ніколи раніше не було, і які порушують традицію. Однак це не зовсім так, адже подібні феномени вже мали місце в американській та французькій історії. Аналіз актуальних досліджень. Аналіз політики Президента Д.Трампа та її історичної та ідеологічної основи проводився багатьма дослідниками, серед яких Арлі Рассел Хохшильд, Елізабет Гарріс, Фредерік Браун, Ян Урбіна, Джеймс Хоманн, Жан Бодріяр, Кірк Джонсон, Лойк Ваккан, Діана Мутц тощо.Мета статті - показати історичне коріння та ідеологічні основи трампізму як природного явища сучасної американської політики.Виклад основних положень. Автор статті розглядає історичні основи та економічні й соціальні причини приходу до влади нетрадиційного представника Республіканської партії США, мультиміліонера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактує як американську форму реваншизму, як помсту за минуле, в якому США втратили свої позиції у розвитку національної економіки та соціальної сфери. Успішна політична кампанія Д.Трампа виглядає набагато менш унікальною, якщо розглядати політику Д.Трампа як американську форму реваншизму. Розкриваються основні характеристики та мотиваційні аспекти голосування типового виборця Д.Трампа (білого чоловіка середніх років). Втрата привілеїв та економіко-соціального статусу для білих у штатах-аутсайдерах розглядаються як головний реваншистський мотив підтримки електорального ядра Д. Трампа. Проводяться паралелі між феноменом правого політика у Франції М. Ле Пен і Д.Трампом, який багато в чому повторює ідеологічний вектор французьких націоналістів. Експлуатація патріотичної доброчинності та інтенсивна ксенофобія є спільними рисами кампаній М. Ле Пен та Д. Трампа. Підтримка Д.Трампа дуже схожа на те, що розглядалося в Америці як теорія змови. У широкому вивченні американських теорій змови Усинські встановив, що «теорії змови можуть підірвати легітимність і ефективність державної політики, а іноді і призвести до насильства». З іншого боку, «теорії змови - це, по суті, система сигналізації та механізми подолання, щоб допомогти впоратися з іноземною загрозою і центрами внутрішньої влади».Ця ностальгія поєднується з нереалістичними твердженнями про сучасну силу і вплив Сполучених Штатів. Замість того, щоб пропонувати сміливі зміни для вирішення нагальних проблем 21 століття, Д.Трамп обіцяє, що повернення до перевірених та істинних способів вчинення дій - все, що необхідно. Не можна ігнорувати закодовані і не настільки закодовані повідомлення про збереження переваги білої раси в кампанії Д.Трампа. Вони вказують на минуле, яке істотно трансформувалося через зміни демографії країни і зміни ставлення до відмінностей серед молоді. Символічним маркером цієї зміни був час перебування при владі президента Обами. Однак цей соціальний прогрес також викликав реакцію. Перший рік правління президента США Д. Трампа і політика американського реваншизму з його тісними зв'язками з невдоволеними білими викликали зростання протестних настроїв та екстремістських груп. У своїй доповіді про групи ненависті в США за 2017 рік Південний центр боротьби з бідністю виявив збільшення числа активних груп на 4% у порівнянні з 2016 роком. Він також виявив збільшення числа так званих «патріотичних груп» в США. У відповідь на це Центр також відзначив зростання так званих чорних націоналістичних груп. Отже, президент Д.Трамп і трампізм не є новим або безпрецедентним політичним явищем для Сполучених Штатів. Робиться висновок, що трампізм є результатом діяльності опортуністичного кандидата, що використовує в класичному реваншистському контексті жахи своїх прихильників, які стикаються з глибокими соціальними змінами.

In 2019, U.S. President Donald Trump was impeached for his ongoing conduct toward the Government of Ukraine. While much has been written about the domestic implications, few have raised questions about the potential violation of standing international agreements, especially those between the U.S. and Ukraine. Based upon a close textual analysis of available government documents and the agreement itself, we conclude that President Trump's 2019 actions toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Based upon the available government documents and a close textual analysis of relevant sections of the agreement, we conclude that President Trump's 2019 conduct toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Through his conduct, President Trump and his associates used "an act of military, or of political, economic or other coercion" (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI), to "subordinate" or influence the internal affairs, "political, social, economic [or] cultural systems," or "laws and regulations" of Ukraine (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI). (Budapest Memorandum, 1994, p. 4) in order to "[serve] their own interests" or to "secure advantages of any kind" (Budapest Memorandum, 1994, p. 4).This raises critical questions going forward: what are the implications of such a violation by a president of the United States? And how far will the Trump administration go?Although it would directly contradict Ukraine's long-held strategic culture and security interests (Sinovets, Budjeryn, 2017, p. 1), had Ukraine deemed this violation "extraordinary circumstances that jeopardize its supreme interests" (Budjeryn, n.d., p. 4), the international ramifications, damage to the nonproliferation paradigm and disarmament efforts could have been immense. A more aggressive nation might be inclined to strike back at such a violation.Additionally: even though this instance of President Trump's conduct was unique in that it directly violated an agreement, detrimental foreign policy and the degradation of the nonproliferation and arms control paradigm are nothing new for the Trump administration. From the JCPOA, to declining the INF treaty, to distancing and publicly degrading long-standing NATO allies (Fisher, 2016), to growing increasingly close with and complimenting authoritarian leaders such as Vladimir Putin – who also violated the Budapest Memorandum – reckless foreign policy is a consistent, destructive practice by the Trump administration. And as demonstrated by President Trump's decision to – wittingly or unwittingly – abuse the power of his office to violate an international agreement with a strategic partner for his own political gain, there is no telling what foreign policy damage his administration could do from here. ; В 2019 году президент США Дональд Трамп был обвинен в постоянном вмешательстве в внутреннюю политику Украины. Хотя много написано о последствиях этого, мало кто поднял вопрос о возможном нарушении действующих международных соглашений, особенно тех, которые существуют между США и Украиной. Целью исследования является определение наличия политического вмешательства президента США Трампа в реализацию правительством и президентом Украины внутренней и внешней политики в 2019 году, а также в связи с этим ‒ наличия факта нарушения Будапештского меморандума со стороны США. Исследование было проведено в Одесском центре нераспространения в Одессе (Украина), где автор этой статьи провела семь месяцев на грант Фулбрайта. Методология исследования заключалась в тесном анализе текста официальных правительственных документов и международных соглашений. Документы, описывающие действия президента Трампа в отношении Украины и инициирование процедуры импичмента, включают статьи об импичменте, рассекреченную жалобу на службу вызова в 2019 году и Меморандум о телефонном разговоре от 25 июля 2019. Автор проанализировала тексты Будапештского меморандума и Заключительного акта Конференции по безопасности и сотрудничеству в Европе (СБСЕ), известного как Хельсинкские соглашения. Автор установила, что грамматически одна фраза в заключительном предложении раздела 3 Будапештского меморандума несколько искажена на английском языке; поэтому рассмотрела её перевод в официальном русскоязычныом контексте для дополнительной ясности. С помощью этого тщательного анализа текста Будапештского меморандума и Заключительного акта СБСЕ автор определила три критерия, которые являются нарушением раздела 3 Будапештского меморандума: 1) актор использует «военное или политическое, экономическое или иное принуждение» (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI); 2) актор «подчиняет, влияет на внутренние дела, политическую, социальную, экономическую [или] культурную систему» или «законы и правила» Украины (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI). (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4) 3) актор сделал это для «[служения] собственным интересам» или для «обеспечения каких-либо преимуществ» (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4). Затем автор применила эти критерии при анализе официальных отчетов о поведении президента Трампа, чтобы определить, является ли его действия нарушением Будапештского меморандума. Опираясь на текстовый анализ имеющихся правительственных документов и самого договора, автор доказывает, что действия Президента Трампа в 2019 году по отношению к правительству Украины нарушили Будапештские соглашения. ; У 2019 році президент США Дональд Трамп був звинувачений у постійному втручанні у внутрішню політику України. Хоча багато написано про внутрішні наслідки, мало хто порушив питання щодо можливого порушення діючих міжнародних угод, особливо тих, що існують між США та Україною. Метою дослідження є визначення наявності політичного втручання президента США Трампа у реалізацію урядом та президентом України внутрішньої та зовнішньої політики у 2019 році, а також, у звязку з цим ‒ наявності порушення Будапештського меморандуму з боку США. Дослідження було проведено в Одеському центрі нерозповсюдження в Одесі (Україна), де автор цієї статті провела сім місяців на грант Фулбрайта. Методологія дослідження полягала в тісному аналізі тексту офіційних урядових документів та міжнародних угод. Документи, що описують поведінку президента Трампа щодо України та його подальший імпічмент, включають статті про імпічмент, розсекречену скаргу на службу виклику в 2019 році та некласифікований Меморандум про телефонну розмову від 25 липня 2019 року та інші. Автор проаналізувала тексти Будапештського меморандуму та Заключного акту Конференції з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), відомого як Гельсінські угоди. Граматично одна фраза в заключному реченні розділу 3 Будапештського меморандуму злегка перекручена англійською мовою; тому автор перекладаємо її на офіційний російськомовний текст для додаткової ясності. За допомогою цього ретельного аналізу тексту Будапештського меморандуму та Заключного акту НБСЄ автор визначає три критерії, які є порушенням розділу 3 Будапештського меморандуму: 1) актор використовує «військовий або політичний, економічний чи інший примус» (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI); 2) актор «підпорядковує чи впливає на внутрішні справи, політичну, соціальну, економічну [або] культурну систему» або «закони та правила» України (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI). (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4); 3) актор зробив це для «[служіння] власним інтересам» або для «забезпечення будь-яких переваг» (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4). Потім авторка застосовує ці критерії до офіційних звітів про поведінку президента Трампа, щоб визначити, чи є його дії порушенням Будапештського меморандуму. Спираючись на текстовий аналіз наявних урядових документів та самої угоди, авторка доводить, що дії Президента Трампа у 2019 році щодо уряду України порушили Будапештські угоди.

In 2019, U.S. President Donald Trump was impeached for his ongoing conduct toward the Government of Ukraine. While much has been written about the domestic implications, few have raised questions about the potential violation of standing international agreements, especially those between the U.S. and Ukraine. Based upon a close textual analysis of available government documents and the agreement itself, we conclude that President Trump's 2019 actions toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Based upon the available government documents and a close textual analysis of relevant sections of the agreement, we conclude that President Trump's 2019 conduct toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Through his conduct, President Trump and his associates used "an act of military, or of political, economic or other coercion" (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI), to "subordinate" or influence the internal affairs, "political, social, economic [or] cultural systems," or "laws and regulations" of Ukraine (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI). (Budapest Memorandum, 1994, p. 4) in order to "[serve] their own interests" or to "secure advantages of any kind" (Budapest Memorandum, 1994, p. 4).This raises critical questions going forward: what are the implications of such a violation by a president of the United States? And how far will the Trump administration go?Although it would directly contradict Ukraine's long-held strategic culture and security interests (Sinovets, Budjeryn, 2017, p. 1), had Ukraine deemed this violation "extraordinary circumstances that jeopardize its supreme interests" (Budjeryn, n.d., p. 4), the international ramifications, damage to the nonproliferation paradigm and disarmament efforts could have been immense. A more aggressive nation might be inclined to strike back at such a violation.Additionally: even though this instance of President Trump's conduct was unique in that it directly violated an agreement, detrimental foreign policy and the degradation of the nonproliferation and arms control paradigm are nothing new for the Trump administration. From the JCPOA, to declining the INF treaty, to distancing and publicly degrading long-standing NATO allies (Fisher, 2016), to growing increasingly close with and complimenting authoritarian leaders such as Vladimir Putin – who also violated the Budapest Memorandum – reckless foreign policy is a consistent, destructive practice by the Trump administration. And as demonstrated by President Trump's decision to – wittingly or unwittingly – abuse the power of his office to violate an international agreement with a strategic partner for his own political gain, there is no telling what foreign policy damage his administration could do from here. ; В 2019 году президент США Дональд Трамп был обвинен в постоянном вмешательстве в внутреннюю политику Украины. Хотя много написано о последствиях этого, мало кто поднял вопрос о возможном нарушении действующих международных соглашений, особенно тех, которые существуют между США и Украиной. Целью исследования является определение наличия политического вмешательства президента США Трампа в реализацию правительством и президентом Украины внутренней и внешней политики в 2019 году, а также в связи с этим ‒ наличия факта нарушения Будапештского меморандума со стороны США. Исследование было проведено в Одесском центре нераспространения в Одессе (Украина), где автор этой статьи провела семь месяцев на грант Фулбрайта. Методология исследования заключалась в тесном анализе текста официальных правительственных документов и международных соглашений. Документы, описывающие действия президента Трампа в отношении Украины и инициирование процедуры импичмента, включают статьи об импичменте, рассекреченную жалобу на службу вызова в 2019 году и Меморандум о телефонном разговоре от 25 июля 2019. Автор проанализировала тексты Будапештского меморандума и Заключительного акта Конференции по безопасности и сотрудничеству в Европе (СБСЕ), известного как Хельсинкские соглашения. Автор установила, что грамматически одна фраза в заключительном предложении раздела 3 Будапештского меморандума несколько искажена на английском языке; поэтому рассмотрела её перевод в официальном русскоязычныом контексте для дополнительной ясности. С помощью этого тщательного анализа текста Будапештского меморандума и Заключительного акта СБСЕ автор определила три критерия, которые являются нарушением раздела 3 Будапештского меморандума: 1) актор использует «военное или политическое, экономическое или иное принуждение» (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI); 2) актор «подчиняет, влияет на внутренние дела, политическую, социальную, экономическую [или] культурную систему» или «законы и правила» Украины (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI). (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4) 3) актор сделал это для «[служения] собственным интересам» или для «обеспечения каких-либо преимуществ» (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4). Затем автор применила эти критерии при анализе официальных отчетов о поведении президента Трампа, чтобы определить, является ли его действия нарушением Будапештского меморандума. Опираясь на текстовый анализ имеющихся правительственных документов и самого договора, автор доказывает, что действия Президента Трампа в 2019 году по отношению к правительству Украины нарушили Будапештские соглашения. ; У 2019 році президент США Дональд Трамп був звинувачений у постійному втручанні у внутрішню політику України. Хоча багато написано про внутрішні наслідки, мало хто порушив питання щодо можливого порушення діючих міжнародних угод, особливо тих, що існують між США та Україною. Метою дослідження є визначення наявності політичного втручання президента США Трампа у реалізацію урядом та президентом України внутрішньої та зовнішньої політики у 2019 році, а також, у звязку з цим ‒ наявності порушення Будапештського меморандуму з боку США. Дослідження було проведено в Одеському центрі нерозповсюдження в Одесі (Україна), де автор цієї статті провела сім місяців на грант Фулбрайта. Методологія дослідження полягала в тісному аналізі тексту офіційних урядових документів та міжнародних угод. Документи, що описують поведінку президента Трампа щодо України та його подальший імпічмент, включають статті про імпічмент, розсекречену скаргу на службу виклику в 2019 році та некласифікований Меморандум про телефонну розмову від 25 липня 2019 року та інші. Автор проаналізувала тексти Будапештського меморандуму та Заключного акту Конференції з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), відомого як Гельсінські угоди. Граматично одна фраза в заключному реченні розділу 3 Будапештського меморандуму злегка перекручена англійською мовою; тому автор перекладаємо її на офіційний російськомовний текст для додаткової ясності. За допомогою цього ретельного аналізу тексту Будапештського меморандуму та Заключного акту НБСЄ автор визначає три критерії, які є порушенням розділу 3 Будапештського меморандуму: 1) актор використовує «військовий або політичний, економічний чи інший примус» (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI); 2) актор «підпорядковує чи впливає на внутрішні справи, політичну, соціальну, економічну [або] культурну систему» або «закони та правила» України (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI). (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4); 3) актор зробив це для «[служіння] власним інтересам» або для «забезпечення будь-яких переваг» (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4). Потім авторка застосовує ці критерії до офіційних звітів про поведінку президента Трампа, щоб визначити, чи є його дії порушенням Будапештського меморандуму. Спираючись на текстовий аналіз наявних урядових документів та самої угоди, авторка доводить, що дії Президента Трампа у 2019 році щодо уряду України порушили Будапештські угоди.

In 2019, U.S. President Donald Trump was impeached for his ongoing conduct toward the Government of Ukraine. While much has been written about the domestic implications, few have raised questions about the potential violation of standing international agreements, especially those between the U.S. and Ukraine. Based upon a close textual analysis of available government documents and the agreement itself, we conclude that President Trump's 2019 actions toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Based upon the available government documents and a close textual analysis of relevant sections of the agreement, we conclude that President Trump's 2019 conduct toward the Government of Ukraine violated the 1994 Budapest Memorandum.Through his conduct, President Trump and his associates used "an act of military, or of political, economic or other coercion" (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI), to "subordinate" or influence the internal affairs, "political, social, economic [or] cultural systems," or "laws and regulations" of Ukraine (CSCE Final Act, 1975, p. 4, Section VI). (Budapest Memorandum, 1994, p. 4) in order to "[serve] their own interests" or to "secure advantages of any kind" (Budapest Memorandum, 1994, p. 4).This raises critical questions going forward: what are the implications of such a violation by a president of the United States? And how far will the Trump administration go?Although it would directly contradict Ukraine's long-held strategic culture and security interests (Sinovets, Budjeryn, 2017, p. 1), had Ukraine deemed this violation "extraordinary circumstances that jeopardize its supreme interests" (Budjeryn, n.d., p. 4), the international ramifications, damage to the nonproliferation paradigm and disarmament efforts could have been immense. A more aggressive nation might be inclined to strike back at such a violation.Additionally: even though this instance of President Trump's conduct was unique in that it directly violated an agreement, detrimental foreign policy and the degradation of the nonproliferation and arms control paradigm are nothing new for the Trump administration. From the JCPOA, to declining the INF treaty, to distancing and publicly degrading long-standing NATO allies (Fisher, 2016), to growing increasingly close with and complimenting authoritarian leaders such as Vladimir Putin – who also violated the Budapest Memorandum – reckless foreign policy is a consistent, destructive practice by the Trump administration. And as demonstrated by President Trump's decision to – wittingly or unwittingly – abuse the power of his office to violate an international agreement with a strategic partner for his own political gain, there is no telling what foreign policy damage his administration could do from here. ; В 2019 году президент США Дональд Трамп был обвинен в постоянном вмешательстве в внутреннюю политику Украины. Хотя много написано о последствиях этого, мало кто поднял вопрос о возможном нарушении действующих международных соглашений, особенно тех, которые существуют между США и Украиной. Целью исследования является определение наличия политического вмешательства президента США Трампа в реализацию правительством и президентом Украины внутренней и внешней политики в 2019 году, а также в связи с этим ‒ наличия факта нарушения Будапештского меморандума со стороны США. Исследование было проведено в Одесском центре нераспространения в Одессе (Украина), где автор этой статьи провела семь месяцев на грант Фулбрайта. Методология исследования заключалась в тесном анализе текста официальных правительственных документов и международных соглашений. Документы, описывающие действия президента Трампа в отношении Украины и инициирование процедуры импичмента, включают статьи об импичменте, рассекреченную жалобу на службу вызова в 2019 году и Меморандум о телефонном разговоре от 25 июля 2019. Автор проанализировала тексты Будапештского меморандума и Заключительного акта Конференции по безопасности и сотрудничеству в Европе (СБСЕ), известного как Хельсинкские соглашения. Автор установила, что грамматически одна фраза в заключительном предложении раздела 3 Будапештского меморандума несколько искажена на английском языке; поэтому рассмотрела её перевод в официальном русскоязычныом контексте для дополнительной ясности. С помощью этого тщательного анализа текста Будапештского меморандума и Заключительного акта СБСЕ автор определила три критерия, которые являются нарушением раздела 3 Будапештского меморандума: 1) актор использует «военное или политическое, экономическое или иное принуждение» (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI); 2) актор «подчиняет, влияет на внутренние дела, политическую, социальную, экономическую [или] культурную систему» или «законы и правила» Украины (Заключительный акт СБСЕ, 1975, стр. 4, раздел VI). (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4) 3) актор сделал это для «[служения] собственным интересам» или для «обеспечения каких-либо преимуществ» (Будапештский меморандум, 1994, стр. 4). Затем автор применила эти критерии при анализе официальных отчетов о поведении президента Трампа, чтобы определить, является ли его действия нарушением Будапештского меморандума. Опираясь на текстовый анализ имеющихся правительственных документов и самого договора, автор доказывает, что действия Президента Трампа в 2019 году по отношению к правительству Украины нарушили Будапештские соглашения. ; У 2019 році президент США Дональд Трамп був звинувачений у постійному втручанні у внутрішню політику України. Хоча багато написано про внутрішні наслідки, мало хто порушив питання щодо можливого порушення діючих міжнародних угод, особливо тих, що існують між США та Україною. Метою дослідження є визначення наявності політичного втручання президента США Трампа у реалізацію урядом та президентом України внутрішньої та зовнішньої політики у 2019 році, а також, у звязку з цим ‒ наявності порушення Будапештського меморандуму з боку США. Дослідження було проведено в Одеському центрі нерозповсюдження в Одесі (Україна), де автор цієї статті провела сім місяців на грант Фулбрайта. Методологія дослідження полягала в тісному аналізі тексту офіційних урядових документів та міжнародних угод. Документи, що описують поведінку президента Трампа щодо України та його подальший імпічмент, включають статті про імпічмент, розсекречену скаргу на службу виклику в 2019 році та некласифікований Меморандум про телефонну розмову від 25 липня 2019 року та інші. Автор проаналізувала тексти Будапештського меморандуму та Заключного акту Конференції з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), відомого як Гельсінські угоди. Граматично одна фраза в заключному реченні розділу 3 Будапештського меморандуму злегка перекручена англійською мовою; тому автор перекладаємо її на офіційний російськомовний текст для додаткової ясності. За допомогою цього ретельного аналізу тексту Будапештського меморандуму та Заключного акту НБСЄ автор визначає три критерії, які є порушенням розділу 3 Будапештського меморандуму: 1) актор використовує «військовий або політичний, економічний чи інший примус» (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI); 2) актор «підпорядковує чи впливає на внутрішні справи, політичну, соціальну, економічну [або] культурну систему» або «закони та правила» України (Заключний акт НБСЄ, 1975, стор. 4, розділ VI). (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4); 3) актор зробив це для «[служіння] власним інтересам» або для «забезпечення будь-яких переваг» (Будапештський меморандум, 1994, стор. 4). Потім авторка застосовує ці критерії до офіційних звітів про поведінку президента Трампа, щоб визначити, чи є його дії порушенням Будапештського меморандуму. Спираючись на текстовий аналіз наявних урядових документів та самої угоди, авторка доводить, що дії Президента Трампа у 2019 році щодо уряду України порушили Будапештські угоди.

AbstractThe paper combines extralinguistic and linguistic facets of communicative strategies suggesting four synthesizedlevels of their application: a complete text of a particular genre subordinated to an overall strategy of achievingthe author's goal; strategic sections carrying maximal textual meanings; tactical moves rendering enhancedmeaning formed according to discourse patterns; turns guiding the choice of linguistic units with minimal meaning.This approach is applied to a cross-linguistic study of Presidents Trump (2017) and Zelenskyi's (2019) inauguraladdresses.RésuméThe aim of the paper is to establish a correspondence between the extralinguistic strategic hierarchybased on tactics and steps subordinated to the addressor's goal and the organization of a text. The paperproposes a two-faceted method of strategic text analysis comprising four levels: a particular genreimplementing an overall strategy; strategic sections dividing a text into parts with maximal meaningssubordinated to the addressor's communicative strategies; tactical moves consisting of enhancedmeaning embodied in discursive and textual patterns; linguistic turns guiding the choice of unitsdenoting minimal meaning of five types: referential, predicational, perspectivational, intensificational /mitigating and argumentational.The application of the two-faceted method of strategic analysis to the study of the inauguraladdresses by American President Trump (2017) and Ukrainian President Zelenskyi (2019) revealsthe following features of the two texts.The overall strategy highlighting the policy of the new presidents is embodied in the inauguralgenre. Strategic sections render the sociolinguistic maximal meanings reflecting the specificityof presidential and semi-presidential political systems of the two countries: the American Presidentdivides his speech into rallying the nation for confrontation and promissory sections while the headof the Ukrainian state splits his speech into three sections: unification for responsibility, policy outlineand confrontation with the sitting authorities.The tactical moves rendering enhanced meanings are embedded into the state of affairsat the time of inauguration which is reflected in unifying for confrontation and transfer of powerin President Trump's inaugural and the path to Europe, external labor migrants and the Donbas movesin President Zelenskyi's speech.Linguistic steps provide for the minimal meaning representing social actors from inclusive,zooming-in, and zooming-out perspectives, characterize them by predicational groups, intensifytheir position by repetition, use of numerals and arguments. ; Мета статті полягає у встановленні кореляції між підпорядкованою завданням автораекстралінгвістичною стратегічною ієрархією, яка включає тактики й кроки, та організацієютексту. Запропоновано двосторонній стратегічний метод аналізу тексту на чотирьох рівнях:жанровому, що реалізує суперстратегію; стратегічних розділів, що поділяють текст на частиниз максимальним значенням, підпорядкованих авторським комунікативним стратегіям; тактичнихфрагментів, розширене значення яких втілене в дискурсивно-текстових моделях; лінгвальнихкроків, що визначають відбір одиниць із мінімальним значенням п'яти різновидів: референційне,предикативне, перспективне, інтенсифікаційне / пом'якшувальне, аргументативне.Застосування методу двостороннього стратегічного аналізу до вивчення інавгураційнихпромов американського президента Дональда Трампа та президента України ВолодимираЗеленського виявило особливості організації двох текстів.Макростратегії, що окреслюють політику нових президентів, утілені в інавгураційномужанрі. Стратегічні розділи розкривають максимальне соціолінгвістичне значення, що враховуєспецифіку президентської та президентсько-парламентської систем двох країн: американськийпрезидент, який має реальну виконавчу владу, поділяє промову на секції об'єднання нації задля протистояння правлячій верхівці й обіцянок; голова української держави розбиваєвиступ на три секції для створення риторичного впливу – об'єднання задля відповідальності,політичних намірів і протистояння сучасним органам влади.Тактичні фрагменти з розширеним значення відбивають стан суспільства на часінавгурації, що відображено в закликах до об'єднання задля протистояння й передачі владинароду в інавгураційній промові президента Д. Трампа та фрагментах про шлях до Європи,долю заробітчан і протистояння на Донбасі у виступі президента В. Зеленського.Лінгвальні кроки передають мінімальний зміст, зображаючи соціальних суб'єктіву ракурсі включеної, наближеної або віддаленої перспективи, характеризуючи їх предикативнимигрупами, акцентуючи їх статус через повторення, числівниками й аргументами.

AbstractThe paper combines extralinguistic and linguistic facets of communicative strategies suggesting four synthesizedlevels of their application: a complete text of a particular genre subordinated to an overall strategy of achievingthe author's goal; strategic sections carrying maximal textual meanings; tactical moves rendering enhancedmeaning formed according to discourse patterns; turns guiding the choice of linguistic units with minimal meaning.This approach is applied to a cross-linguistic study of Presidents Trump (2017) and Zelenskyi's (2019) inauguraladdresses.RésuméThe aim of the paper is to establish a correspondence between the extralinguistic strategic hierarchybased on tactics and steps subordinated to the addressor's goal and the organization of a text. The paperproposes a two-faceted method of strategic text analysis comprising four levels: a particular genreimplementing an overall strategy; strategic sections dividing a text into parts with maximal meaningssubordinated to the addressor's communicative strategies; tactical moves consisting of enhancedmeaning embodied in discursive and textual patterns; linguistic turns guiding the choice of unitsdenoting minimal meaning of five types: referential, predicational, perspectivational, intensificational /mitigating and argumentational.The application of the two-faceted method of strategic analysis to the study of the inauguraladdresses by American President Trump (2017) and Ukrainian President Zelenskyi (2019) revealsthe following features of the two texts.The overall strategy highlighting the policy of the new presidents is embodied in the inauguralgenre. Strategic sections render the sociolinguistic maximal meanings reflecting the specificityof presidential and semi-presidential political systems of the two countries: the American Presidentdivides his speech into rallying the nation for confrontation and promissory sections while the headof the Ukrainian state splits his speech into three sections: unification for responsibility, policy outlineand confrontation with the sitting authorities.The tactical moves rendering enhanced meanings are embedded into the state of affairsat the time of inauguration which is reflected in unifying for confrontation and transfer of powerin President Trump's inaugural and the path to Europe, external labor migrants and the Donbas movesin President Zelenskyi's speech.Linguistic steps provide for the minimal meaning representing social actors from inclusive,zooming-in, and zooming-out perspectives, characterize them by predicational groups, intensifytheir position by repetition, use of numerals and arguments. ; Мета статті полягає у встановленні кореляції між підпорядкованою завданням автораекстралінгвістичною стратегічною ієрархією, яка включає тактики й кроки, та організацієютексту. Запропоновано двосторонній стратегічний метод аналізу тексту на чотирьох рівнях:жанровому, що реалізує суперстратегію; стратегічних розділів, що поділяють текст на частиниз максимальним значенням, підпорядкованих авторським комунікативним стратегіям; тактичнихфрагментів, розширене значення яких втілене в дискурсивно-текстових моделях; лінгвальнихкроків, що визначають відбір одиниць із мінімальним значенням п'яти різновидів: референційне,предикативне, перспективне, інтенсифікаційне / пом'якшувальне, аргументативне.Застосування методу двостороннього стратегічного аналізу до вивчення інавгураційнихпромов американського президента Дональда Трампа та президента України ВолодимираЗеленського виявило особливості організації двох текстів.Макростратегії, що окреслюють політику нових президентів, утілені в інавгураційномужанрі. Стратегічні розділи розкривають максимальне соціолінгвістичне значення, що враховуєспецифіку президентської та президентсько-парламентської систем двох країн: американськийпрезидент, який має реальну виконавчу владу, поділяє промову на секції об'єднання нації задля протистояння правлячій верхівці й обіцянок; голова української держави розбиваєвиступ на три секції для створення риторичного впливу – об'єднання задля відповідальності,політичних намірів і протистояння сучасним органам влади.Тактичні фрагменти з розширеним значення відбивають стан суспільства на часінавгурації, що відображено в закликах до об'єднання задля протистояння й передачі владинароду в інавгураційній промові президента Д. Трампа та фрагментах про шлях до Європи,долю заробітчан і протистояння на Донбасі у виступі президента В. Зеленського.Лінгвальні кроки передають мінімальний зміст, зображаючи соціальних суб'єктіву ракурсі включеної, наближеної або віддаленої перспективи, характеризуючи їх предикативнимигрупами, акцентуючи їх статус через повторення, числівниками й аргументами.