Робота присвячена розгляду політичної стратифікації українського суспільства. Актуальність роботи зумовлена тим, що сучасне українське суспільство через політичні й економічні зміни та процеси є досить розрізненим, як наслідок, соціальна нерівність вагомо впливає на сприйняття соціумом політики та процесів у владі. Відповідно, важливо визначити як соціальна стратифікація впливає на політичну стратифікацію, при якій саме суспільство визначає будову політичної влади.
Мета дослідження – охарактеризувати політичну стратифікацію українського суспільства. Відповідно до мети було поставлено завдання визначити сутність поняття «політична стратифікація», розробити модель політичної стратифікації, схарактеризувати риси політичної стратифікації українського суспільства.
Основні результати. Визначено особливості соціальної стратифікації в Україні та її вплив на політичну стратифікацію. Розглянуто специфіку політичної стратифікації як явища українського суспільства. Розроблено модель політичної стратифікації. Охарактеризовано вищий політичний клас, середній політичний клас, нижчий політичний клас. Визначено критерії поділу моделі на класи. Звернено увагу на особливості побудови піраміди, яка відповідає сутності моделі. Визначено характерні риси суспільства, для якого наявна значна політична стратифікація. Розкрито специфіку політичної вертикалі як компоненту політичної стратифікації українського суспільства.
Висновки. Суспільні процеси значно впливають на політичну стратифікацію українського суспільства. Зокрема, жорстка стратифікація характерна для того типу суспільства, де присутня значна майнова нерівність та диференціація між рівнями доходів. Автори дослідження запропонували модель, при якій політичні сили поділяються на класи, кожен із яких виконує свою політичну роль.
Мета. Статтю присвячено теоретичному аналізу та емпіричній перевірці психоаналітичної моделі політичної активності Отто Кернберга. Методи. Для дослідження політичних настанов було використано шкалу авторитаризму пра-вого спрямування Б. Альтмейера та анкету «Політична орієнтація». Характеристики політичного лідерства діагностувалися опитувальником «Ідеальний політичний лідер». Для діагностики уявлень про історичну травму використано модифікований Traumatic Experience Checklist (TEC). Для діа-гностики глибинно-психологічних характеристик та уявлень про індивідуальну травму застосовано Traumatic Experience Checklist (TEC) та Я-структурний тест Аммона.Результати. Здійснено емпіричне дослідження, в якому виявлено зв'язки між політичною орієнтацією та глибинно-психологічними характеристиками українців, їх уявленнями про історичну й особистісну травму. Виявлено негативні кореляції лівих політичних настанов із більшістю уявлень про історичні травми, проте наявні кореляції з переживання втрати в дитинстві чи в дорослому віці значущих осіб. Ліві політичні настанови корелюють з уявленням про ідеального політичного лідера за типом «простої людини з народу». Право-авторитарні політичні настанови корелюють з обра-зом ідеального лідера «західний політик» (негативна кореляція) та з деструктивною і дефіцитарною агресією. Право-авторитарна політична орієнтація корелює зі спогадами про цілу низку травматич-них подій: Голодомор, Другу світову війну, політичні репресії та примусові депортації, а також із фізичною агресією щодо респондентів у дитячому віці.Висновки. Емпірично підтверджено феномен «ідентифікації з агресором» та вибір лідера за типом параноїдної регресивної групи у разі право-авторитарної політичної орієнтації; а також феномен «історичної амнезії» та вибір лідера за типом нарцистичної регресивної групи у разі лівої політичної орієнтації. ; 128Список використаної літератури1. Adorno T. The authoritarian personality. New York : Harper Brothers, 1950.2. Bion W. Experiences in groups. New York : Basic Books, 1961.3. Jacobson E. The self and the object world. New York : Int. Univ. Press, 1964.4. Kernberg O. Ideology, conflict, and leadership in groups and organizations. New Haven and London : Yale Univ. Press, 1998. 5. Kernberg O. Sanctioned social violence: A psychoanalytic view : Part I. The International Journal of Psychoanalysis. 2003. No 84. Р. 683–698.6. Rice A. Individual, group, and intergroup processes. Human Relations. 1969. No 22. Р. 565–584.7. Turquet P. Threats to identity in the large group. In The large group: Dynamics and therapy. London : Constable, 1975. Р. 87–144.8. Volkan V. Das Versagender Diplomatie. Giessen, 1999. Kernberg O. Aggression, trauma, hatred in the treatment of borderline patients. In Psychiatric clinics of North America, Volume on Borderline Personality Disorder. 1994. Р. 701– 714.9. Volkan V. The need to have enemies and allies: From clinical practice to international relationships. Northvale, NJ : Jason, 1988.PSYCHOANALYTICAL MODEL OF POLITICAL ACTIVITYKhrystyna TuretskaUkrainian Catholic University,17, Hilarion Sventsitskyj Str., Lviv, Ukraine, 79000e-mail: khrystja@ucu.edu.uaPurpose. The article is devoted to theoretical analysis and empirical verification of Otto Kernberg's psychoanalytic model of political activity.Methods. The Altemeyer's Right-Wing Authoritarianism scale and the Political Orientation Questionnaire were used in order to identify political attitudes. The characteristics of political leadership were diagnosed by the questionnaire «Ideal Political Leader». The modified Traumatic Experience Checklist (TEC) was used to diagnose historical trauma concepts. The Traumatic Experience Checklist (TEC) and the Ego-structural test of Ammonwere used to diagnose psychological characteristics and individual trauma perceptions.Results: The aim of empirical research was to identify correlations between political orientations and psychological characteristics of Ukrainians, their perceptions of historical and personal trauma. Left political attitudes had negative correlations with most items about historical trauma. There were significant correlations between left political attitudes and experience of losing a significant person in childhood or adulthood. Left political attitudes correlate with the ideal political leader as «common man of the people». Right-wing authoritarianism attitudes correlated with the image of the ideal political leader as «western politician» (negative correlation) and with destructive and deficient aggression. Right-authoritarian political orientation correlates with memories of a range of traumatic events - Holodomor, World War II, political repression and forced deportations, as well as physical aggression towards respondents in their childhood.Conclusions. The phenomenon of «identification with the aggressor» and the choosing a leader, that is specific to paranoid regressive group in case of right-authoritarian political orientation have been empirically confirmed; as well as the phenomenon of «historical amnesia» and choosing a leader, that is specific to the narcissistic regression group in case of left-wing political orientation.
У статті аналізуються політико-правові аспекти функціонування інституту президенства України в системі вищих органів державної влади. Визначено, що якість діяльності Глави держави залежить від конституційно встановлених повноважень, нормативно закріплених прав та обов'язків, а також індивідуальності особи, що займає посаду Президента. Методологічною основою дослідження стало використання історичного методу, що дозволило виявити чинники, які вплинули на зміни форми правління України в період незалежності, порівняльного методу для визначення зміни рівня довіри до Президентів України на початку їхньої каденції, через рік та в рік переобрання, а системний метод допоміг визначити перспективи розвитку інституту президентства в Україні, враховуючи обрану модель парламентарної республіки.Доведено, що соціально-політичне сприйняття українців, надмірна індивідуалізація та патерналізм по відношенню до посади Президента України прямо впливають на розподіл влади в країні, концентруючи її в одних руках. У результаті аналізу вдалося визначити механізми, які можуть Україні допомогти уникнути процесів, пов'язаних з узурпацією влади, акумулюванням повноважень в одному центрі прийняття рішень на сучасному етапі демократизації: чіткий конституційний розподіл повноважень, зниження політичної залежності правоохоронної системи від Головнокомандувача, викорінення «імунітету до корупції» українців, збереження незалежності ЗМІ й вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку держави.Майбутнє Інституту президенства в Україні за парламентарної республіки буде мати символічний характер, обмежені повноваження та низьку політичну цікавість громадян, що позитивно вплине на здатність українців до свідомого й раціонального вибору представників, розвитку ідеологічної багатопартійності, формуванню стабільного та послідовного колегіального Кабінету Міністрів та відповідального Прем'єр-міністра, що реалізовуватиме програму Парламенту та нестиме відповідальність перед ним.
Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.
У статті розглядаються особливості латиноамериканської моделі федералізму в сучасних умовах, можливості застосування федералізму в розвитку демократії. Проаналізовано поняття: політика федералізації, вирішення політичних конфліктів. Розглянуто політичні передумови та чинники політичних стратегій федералізації.Ключові слова: політика федералізації, модель федералізації, політична консолідаціяТкач А.О. Латиноамериканская модель федерализма как опыт институтов США / университет "Украина", Украина, г. Киев В статье анализируются особенности латиноамериканской модели федерализма в современных условиях, возможности применения федерализма в розвитии демократии. Проанализироны понятия: политика федерализации, решение политических конфликтов. Рассмотрены политические факторы политических стратегий федерализации.Ключевые слова: политика федерализации, модель политики федерализации, політическая консолидацияTkach A. O. Model of federalism in Latin America / University "Ukraine", Ukraine, c. KyivThe features of латиноамериканской model of federalism in modern terms, possibility of application of federalism in розвитии democracy are analysed in the article. Проанализироны of concept: politics of federalism, decision of political conflicts. The political factors of political strategies of federalism are considered.Keywords: politics of federalism, model of politics, political consolidation
The article explains the influence of imperial state tradition on the substance, direction and purpose of the modernization in contemporary Russia. One of the key factors of the imperial nature of the Russian statehood is the historically formed imperial consciousness of Russian elites and Russians as the dominant ethnic group, which is being constantly reproduced. Contemporary Russia pursues a strategy of defensive modernization that aims at overcoming the military-technical gap between Russia and the advanced Western countries. The Russian leadership has neither conducted nor planned modernization of the Russian state and political system on the basis of the principles of the real non-controllable democracy. It is shown that successful technological, economic, and especially political modernization is impossible without changing the socio-political model established in modern Russia. ; У статті розкривається вплив імперської державної традиції на зміст, напрями і мету модернізації у сучасній Росії. Одним із ключових факторів імперського характеру російської державності є історично сформована імперська свідомість російських еліт та росіян, як пануючого етносу, яка постійно відтворюється. Сучасна Росія реалізує стратегію оборонної модернізації, яка спрямована на подолання військово-технічного відставання від передових країн Заходу. Російським керівництвом не проводилась і не планується проводитись модернізація політичної і державної системи Росії з опертям на принципи реальної, а не контрольованої чи «соборної» демократії. Обґрунтовується, що без зміни суспільно-політичної моделі, яка утвердилась у сучасній Росії, успішна технолого-економічна, а тим більше політична модернізація неможливі.
У статті розглянута політична коректність, як соціальний конструкт повсякденного сучасного політкоректного мовного простору публічного управління, що була запропонована і розроблена у 60-х рр. ХХ століття Пітером Бергером і Томасом Лукманом.
Доведено, що в публічному управлінні в умовах комунікації, дотримання політкоректності спрямоване на те, щоб знайти нові способи мовного вираження замість тих, які торкаються почуттів та гідності окремої людини, стосовно раси, статі, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду та ін.
Зазначено, що політкоректність, як нормований мовний спосіб поведінки, притаманний будь-якому суспільству, зокрема українському, тому що пов'язаний з моделями коректної поведінки членів суспільства, а з точки зору теорії соціального конструктивізму має певний потенціал конструювання уявлень про реальність життя населення.
Підкреслено, що уявлення про політкоректність, як соціальний конструкт публічного управління засновано на тому, що люди в суспільстві засвоюють загальну точку зору щодо більшості речей, що існують в суспільній свідомості, як частину наданої соціальної реальності, що існує об'єктивно, але завжди є суб'єктивною тому що формується, інтерпретується, конструюється акторами в процесі комунікації.
Визначено, що політкоректність, як надана нам реальність і водночас конструкт соціальної реальності, створюється, конструюється та засвоюється людьми у вигляді політкоректних цінностей і норм, для того щоб в процесі комунікації, утримуватися від висловів, поглядів і дій, які можуть бути образливими для інших членів суспільства. Політкоректність є формою соціальної організації, що конструюється на суб'єктивних знаннях людей в процесі їх діяльності, та є символічною структурою, що інтегрована в модель політкоректної мовної поведінки.
В подальших дослідженнях пропонується вивчення політкоректності через механізми активного залучення громадськості до процесів публічного управління, зокрема об'єднаних територіальних громад.
The stages of formation of the concept of "political network", which, according to many researchers, has long existed in various forms and meanings, are studied. In our case, the political network is seen not only as a concept, but also as a structural institution and an integral part of the model of language policy, which, among other things, unites institutions and institutions. It is noted that the influence of traditional and new institutionalisms, the latter of which was formed in the postmodern era, on the formation of the network and interconnection interactions of the model is different at least because these phenomena combine individual, group and mass forms, objective and subjective factors. which determine the nature, boundaries and direction of political action. We draw attention to the traditional institutionalism on the basis of which the Soviet political network of language policy model was formed, as it destructively influenced the interaction with another political network that operated underground in Soviet Ukraine on the basis of national democratic political forces. We study this interaction on the basis of the activities of the Sixties and dissidents who, under Soviet rule, defended the right to cultural autonomy, independent development, the use of the Ukrainian language, and the development of culture. We emphasize that it was during the Soviet era that the foundations were laid for the formation, on the one hand, of a pro-Ukrainian and, on the other, of a pro-Russian political network. The pro-Ukrainian political network is formed on the basis of national democratic institutions, and the pro-Russian – on the basis of "left" political forces, the basis of which in Soviet times were communists, and in independent Ukraine – socialists, renewed social democrats, new communists, centrists and others. Such a linguistic and political situation requires: coordination of the positions of different policy actors, which should formulate a common goal and objectives, develop rules and norms of interaction based on the requirements of voluntariness, equality and autonomy; concluding agreements that will ensure openness and transparency of political networks within the language policy model.It is substantiated that modern political networks are formed on the basis of information and communication centers, which create a space for network interactions to prevent and solve problems, including linguistic and political ones. They are an important part of the language policy model, as some combine formal and informal constructive or destructive institutions. For example, if Russian slavophiles in the XIX century. dreamed of uniting the Slavs around the Russian language and culture, the Cyril and Methodius – the equality of participants in the Slavic union, the independence of each tribe after unification, as well as popular rule. That is, the basis of the political network of language policy models Cyril and Methodius, which existed semi-legally, put Ukrainian culture, communication and freedom, when each nation had the right to create their own literature and culture, to use their native language freely, the Russian Slavophiles tried to to unite around the n language and culture. It has been found that their wish remains valid today. Only the names of parties, organizations, societies, etc. have changed. institutions that are the basis for the formation of modern political networks model language policy. ; Досліджуються етапи формування концепту «політична мережа», який, на думку багатьох дослідників, існує давно у різних формах і значеннях. У нашому випадку політична мережа розглядається не лише як концепт, а й як структурна інституція та невід'ємна складова моделі мовної політики, яка, окрім іншого, об'єднує інститути та інституції. Зазначається, що вплив традиційного і нового інституціоналізмів, останній із яких сформувався у постмодерну добу, на формування мережи та міжмережеві взаємодії моделі є різним хоча б тому, що ці явища поєднують індивідуальні, групові і масові форми, об'єктивні і суб'єктивні чинники, які визначають характер, межи та спрямованість політичних дій. Звертаємо увагу на традиційний інституціоналізм, на основі якого була сформована радянська політична мережа моделі мовної політики, позаяк він деструктивно впливав на взаємодію з іншою політичною мережею, яка діяла на території Радянської України підпільно на базі національно-демократичних політичних сил. Цю взаємодію досліджуємо на основі діяльності шістдесятників і дисидентів, які при радянській владі відстоювали право на культурну автономію, самостійний розвиток, використання української мови, розвиток культури та ін. Акцентуємо увагу на тому, що саме у радянську добу було закладено основи формування, з одного боку, проукраїнської, з іншого, – проросійської політичної мережи. Проукраїнська політична мережа формується на основі національно-демократичних інституцій, а проросійська – на базі «лівих» політичних сил, основою яких у радянську добу були комуністи, а в незалежній Україні – соціалісти, оновлені соціальні демократи, нові комуністи, різного складу центристи та ін. Така мовно-політична ситуація вимагає: узгодження позицій різних суб'єктів політики, які мають сформулювати спільну мету і цілі, виробити правила та норми взаємодії, що базуються на вимогах добровільності, рівноправ'я та автономної діяльності; укладання угод, які забезпечать відкритість та прозорість функціонування політичних мереж у межах моделі мовної політики. Обґрунтовано, що сучасні політичні мережи формуються на базі інформаційно-комунікаційних центрів, які створюють простір для мережевих взаємодій з попередження та розв'язання проблем, зокрема і мовно-політичних. Вони є важливою складовою моделі мовної політики, позаяк одні з них об'єднують формальні, інші – неформальні конструктивні чи деструктивні інститути. Наприклад, якщо російські слов'янофіли у XIX ст. мріяли про об'єднання слов'ян навколо російської мови і культури, то кирило-мефодіївці − про рівність учасників слов'янського об'єднання, самостійність кожного племені після об'єднання, а також народне правління. Тобто, в основу політичної мережи моделі мовної політики кирило-мефодіївці, що існували напівлегально, поклали українську культуру, комунікації і свободу, коли кожен народ мав право створити власну літературу і культуру, вільно користуватися рідною мовою, то російські слов'янофіли намагалися усі народи об'єднати навколо російської мови і культури. З'ясовано, що таке їх бажання залишається у силі і наразі. Змінилися лише назви партій, організацій, товариств та ін. інститутів, які є основою формування сучасних політичних мереж моделі мовної політики.
The stages of formation of the concept of "political network", which, according to many researchers, has long existed in various forms and meanings, are studied. In our case, the political network is seen not only as a concept, but also as a structural institution and an integral part of the model of language policy, which, among other things, unites institutions and institutions. It is noted that the influence of traditional and new institutionalisms, the latter of which was formed in the postmodern era, on the formation of the network and interconnection interactions of the model is different at least because these phenomena combine individual, group and mass forms, objective and subjective factors. which determine the nature, boundaries and direction of political action. We draw attention to the traditional institutionalism on the basis of which the Soviet political network of language policy model was formed, as it destructively influenced the interaction with another political network that operated underground in Soviet Ukraine on the basis of national democratic political forces. We study this interaction on the basis of the activities of the Sixties and dissidents who, under Soviet rule, defended the right to cultural autonomy, independent development, the use of the Ukrainian language, and the development of culture. We emphasize that it was during the Soviet era that the foundations were laid for the formation, on the one hand, of a pro-Ukrainian and, on the other, of a pro-Russian political network. The pro-Ukrainian political network is formed on the basis of national democratic institutions, and the pro-Russian – on the basis of "left" political forces, the basis of which in Soviet times were communists, and in independent Ukraine – socialists, renewed social democrats, new communists, centrists and others. Such a linguistic and political situation requires: coordination of the positions of different policy actors, which should formulate a common goal and objectives, develop rules and norms of interaction based on the requirements of voluntariness, equality and autonomy; concluding agreements that will ensure openness and transparency of political networks within the language policy model.It is substantiated that modern political networks are formed on the basis of information and communication centers, which create a space for network interactions to prevent and solve problems, including linguistic and political ones. They are an important part of the language policy model, as some combine formal and informal constructive or destructive institutions. For example, if Russian slavophiles in the XIX century. dreamed of uniting the Slavs around the Russian language and culture, the Cyril and Methodius – the equality of participants in the Slavic union, the independence of each tribe after unification, as well as popular rule. That is, the basis of the political network of language policy models Cyril and Methodius, which existed semi-legally, put Ukrainian culture, communication and freedom, when each nation had the right to create their own literature and culture, to use their native language freely, the Russian Slavophiles tried to to unite around the n language and culture. It has been found that their wish remains valid today. Only the names of parties, organizations, societies, etc. have changed. institutions that are the basis for the formation of modern political networks model language policy. ; Досліджуються етапи формування концепту «політична мережа», який, на думку багатьох дослідників, існує давно у різних формах і значеннях. У нашому випадку політична мережа розглядається не лише як концепт, а й як структурна інституція та невід'ємна складова моделі мовної політики, яка, окрім іншого, об'єднує інститути та інституції. Зазначається, що вплив традиційного і нового інституціоналізмів, останній із яких сформувався у постмодерну добу, на формування мережи та міжмережеві взаємодії моделі є різним хоча б тому, що ці явища поєднують індивідуальні, групові і масові форми, об'єктивні і суб'єктивні чинники, які визначають характер, межи та спрямованість політичних дій. Звертаємо увагу на традиційний інституціоналізм, на основі якого була сформована радянська політична мережа моделі мовної політики, позаяк він деструктивно впливав на взаємодію з іншою політичною мережею, яка діяла на території Радянської України підпільно на базі національно-демократичних політичних сил. Цю взаємодію досліджуємо на основі діяльності шістдесятників і дисидентів, які при радянській владі відстоювали право на культурну автономію, самостійний розвиток, використання української мови, розвиток культури та ін. Акцентуємо увагу на тому, що саме у радянську добу було закладено основи формування, з одного боку, проукраїнської, з іншого, – проросійської політичної мережи. Проукраїнська політична мережа формується на основі національно-демократичних інституцій, а проросійська – на базі «лівих» політичних сил, основою яких у радянську добу були комуністи, а в незалежній Україні – соціалісти, оновлені соціальні демократи, нові комуністи, різного складу центристи та ін. Така мовно-політична ситуація вимагає: узгодження позицій різних суб'єктів політики, які мають сформулювати спільну мету і цілі, виробити правила та норми взаємодії, що базуються на вимогах добровільності, рівноправ'я та автономної діяльності; укладання угод, які забезпечать відкритість та прозорість функціонування політичних мереж у межах моделі мовної політики. Обґрунтовано, що сучасні політичні мережи формуються на базі інформаційно-комунікаційних центрів, які створюють простір для мережевих взаємодій з попередження та розв'язання проблем, зокрема і мовно-політичних. Вони є важливою складовою моделі мовної політики, позаяк одні з них об'єднують формальні, інші – неформальні конструктивні чи деструктивні інститути. Наприклад, якщо російські слов'янофіли у XIX ст. мріяли про об'єднання слов'ян навколо російської мови і культури, то кирило-мефодіївці − про рівність учасників слов'янського об'єднання, самостійність кожного племені після об'єднання, а також народне правління. Тобто, в основу політичної мережи моделі мовної політики кирило-мефодіївці, що існували напівлегально, поклали українську культуру, комунікації і свободу, коли кожен народ мав право створити власну літературу і культуру, вільно користуватися рідною мовою, то російські слов'янофіли намагалися усі народи об'єднати навколо російської мови і культури. З'ясовано, що таке їх бажання залишається у силі і наразі. Змінилися лише назви партій, організацій, товариств та ін. інститутів, які є основою формування сучасних політичних мереж моделі мовної політики.
Анализируются ключевые компоненты и сущностные характеристики налоговой безопасности в рамках социально политической модели безопасности предпринимательства. ; Key parts and essence descriptions of tax safety are analysed within the framework social to the political model of safety of enterprise.
The present article deals with the peculiarities of political culture, its structure and components. The stages of formation and development of political culture have been investigated. The political culture as an important non-institutional component of parliamentary and complex interaction of factors has been proved. ; Проаналізовано питання сутності політичної культури, її структуру та основні компоненти. Розглянуто в історичному розрізі етапи становлення та розвитку концепту політичної культури на основі аналізу першоджерел. Доведено, що політична культура складає важливий неінституціональний компонент парламентаризму і відображає складну взаємодію низки системоутворюючих чинників.
EN: The purpose of this study is to carry out a comprehensive analysis of community mapping tools as an effective means of identifying community potential, in co-operation with local governments to develop a strategy for its development in the context of modernizing the socio-cultural space of the Ukrainian city on a democratic basis. Methodology of research: The following general scientific and empirical methods such as: analysis, synthesis, comparison, systematization, generalization, as well as questionnaires, focus group research and the "World café" method were used for realization of the set tasks. To analyze the development and implementation of mapping projects of communities of the modern city, we have involved axiological, participatory and activity approaches. Own research and cartographic toolkit of the project "Mapping communities as a tool for implementation of the policy" The studying city "is developed. The scientific novelty of the research is interdisciplinary correlative-integrative approach to the study of the problem of mapping, modernization and sustainable socio-cultural development of the modern Ukrainian city, combining the cultural, philosophical and sociological principles of analysis and consists in an attempt of a culturallyanalytical comprehensive study of ways of organizing the cooperation of the city community with local self-government bodies. Conclusions. In general, by summarizing the use of the method of mapping communities as an effective mechanism of participatory democracy, it should be assumed that the practices of participatory governance in the broadest sense allow participants in the process not only to be informed, but also to promote consensus and legitimacy of institutional solutions for their implementation. Thus, the main thing is the process of greater involvement of the population in the form of delibrations for the public discussion of general problems and the legitimization of institutional decisions for their implementation. The result of participative management in the implementation of public policy is the construction of an open system of governance, by shifting paradigms: from management through impersonal institutions and officials, to collective public administration. UK: Метою даного дослідження є здійснення комплексного аналізу інструментів картування громад як дієвого засобу виявлення потенціалу громади, спільного з органами місцевого самоврядування вироблення стратегії його розвитку в контексті модернізаційного оновлення соціально-культурного простору українського міста на демократичних засадах. Методологія дослідження: для реалізації поставлених завдань були застосовані такі загальнонаукові та емпіричні методи, як: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, а також анкетування, фокус-групове дослідження та метод «World café». Для аналізу розробок і втілення проектів картування громад сучасного міста нами задіяний аксіологічний, партисипативний і діяльнісний підходи. Розроблено власний дослідницький та картографічний інструментарій проекту «Картування громад як інструмент для впровадження політики «Місто, що навчається». Науковою новизною дослідження є міждисциплінарний корелятивно-інтегративний підхід до вивчення проблеми картування, модернізації та сталого соціокультурного розвитку сучасного українського міста, що поєднує культурологічний, філософський та соціологічний принципи аналізу й полягає у спробі культурологоаналітичного комплексного дослідження шляхів організації співпраці міської громади з органами місцевого самоврядування. Висновки. В цілому, узагальнюючи використання методу картування громад як дієвого механізму партисипативної демократії, слід вважати, що практики партисипативного управління в широкому сенсі, дозволяють учасникам процесу бути не тільки поінформованими, залученими, а й сприяти досягненню консенсусу і легітимності інституційних рішень для їх впровадження. Таким чином, головним є процес більшого залучення населения в формі делиберації для публичного обговорення загальних проблем та легітимація інституціональных рішень для їх впровадження. Результатом партисипативного управління в реалізації публічної політики є побудова відкритої системи управління, шляхом зміщення парадигм: від управління за допомогою знеособлених інститутів і чиновників, до колективного публічного управління. RU: Целью данного исследования является осуществление комплексного анализа инструментов картирования общин как действенного средства выявления потенциала общества, совместно с органами местного самоуправления выработки стратегии его развития в контексте модернизационного обновления социально-культурного пространства украинского города на демократических началах. Методология исследования: для реализации поставленных задач были применены следующие общенаучные и эмпирические методы, как: анализ, синтез, сравнение, систематизация, обобщение, а также анкетирование, фокус групповое исследование и метод «World café». Для анализа разработок и реализации проектов картирования общин современного города нами задействован аксиологический, партисипативный и деятельностный подходы. Разработан собственный исследовательский и картографический инструментарий проекта «Картирование общин как инструмент для внедрения политики «Город, который обучается». Научной новизной является междисциплинарный коррелятивно-интегративный подход к изучению проблемы картирования, модернизации и устойчивого социокультурного развития современного украинского города, который сочетает культурологический, философский и социологический принципы анализа и заключается в попытке культуроаналитического комплексного исследования путей организации сотрудничества городской общины с органами местного самоуправления. В целом, обобщая использования метода картирования общин как действенного механизма партисипативной демократии, следует считать, что практики партисипативного управления в широком смысле позволяют участникам процесса быть не только информированными, привлеченными, но и способствовать достижению консенсуса и легитимности институциональных решений для их внедрения. Таким образом, главным является процесс большего привлечения населения в форме делиберации для публичного обсуждения общих проблем и легитимация институциональных решений для их внедрения. Результатом партисипативного управления в реализации публичной политики является построение открытой системы управления путем смещения парадигм: от управления с помощью обезличенных институтов и чиновников, к коллективному публичному управлению.
З плином часу кількість осіб, які мають функціональні обмеження в Україні, як і всьому світі, зростає. Оскільки викоренити інвалідність як явище неможливо, суспільство повинно спрямувати зусилля на те, щоб ці люди стали повноцінними членами суспільства, розділили людські цінності, ієрархізували їх на основі оцінки стану свого здоров'я та реалізовували свої інтереси відповідно до власних особливих потреб. Не завжди можна подолати фізичний недолік людини, але потрібно зробити все, щоб навчити людей із певними вадами осмислено та продуктивно самореалізовуватися в суспільстві. Проблеми людей, які мають функціональні обмеження, розглядаються не лише як соціальні, тому можна виділити такі моделі до розгляду інвалідності. До організації соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями віднесено такий перелік проблем: матеріальне забезпечення, медичне обслуговування, психологічна допомога дітям і батькам, освіта та професійне навчання, працевлаштування дітей і батьків, міжособистісне спілкування, підготовка дітей та молоді до самостійного життя, вільне пересування тощо. ; Over time, the number of people with disabilities in Ukraine, as well as around the world, is growing. Since it is impossible to eradicate disability as a phenomenon, society must make efforts to ensure that these people become full members of society, share human values, hierarchize them based on the assessment of their health and pursue their interests according to their own special needs. It is not always possible to overcome a person's physical disability, but everything must be done to teach people with certain disabilities to meaningfully and productively self-realize in society. The problems of people with disabilities are not only considered social, so we can distinguish such models for disability. The organization of socio-pedagogical work with children and youth with disabilities includes the following list of problems: material support, medical care, psychological assistance to children and parents, education and vocational training, employment of children and parents, interpersonal communication, preparation of children and youth for independent life, free movement, etc. The social worker must understand, be aware of his mission, his place in the profession, in society, in the world. Currently, despite the fact that social work is still so young in our country and has not fully revealed its humanistic potential, among social workers began to grow frustration with the social status of social workers and the role of their activities in society.
Systematized theoretical and methodological approaches to the scientific conceptualization of the problem of the moral dimension of politics. Proposed a three-component model of relationship between politics and morality, conducted verification of truth conditions of each element of the model on the basis of methodological consistency assertions and verification procedures with the use of techniques of concrete historical approach (case studies). The boundaries and the extent of the universality of the moral dimension of politics. Keywords: politics, morality, and the imperative, human rights, freedom. ; Систематизовано теоретико-методологічні підходи до наукової концептуалізації проблеми морального виміру політики. Запропоновано трикомпонентну модель співвідношення політики та моралі, здійснено перевірку умов істинності кожного елементу моделі на основі методологічної несуперечливості тверджень та процедури верифікації з використанням технік конкретно-історичного підходу (case studies). Установлено межі та ступінь універсальності морального виміру політики. Ключові слова: політика, мораль, імперативність, права людини, свобода.
Systematized theoretical and methodological approaches to the scientific conceptualization of the problem of the moral dimension of politics. Proposed a three-component model of relationship between politics and morality, conducted verification of truth conditions of each element of the model on the basis of methodological consistency assertions and verification procedures with the use of techniques of concrete historical approach (case studies). The boundaries and the extent of the universality of the moral dimension of politics. Keywords: politics, morality, and the imperative, human rights, freedom. ; Систематизовано теоретико-методологічні підходи до наукової концептуалізації проблеми морального виміру політики. Запропоновано трикомпонентну модель співвідношення політики та моралі, здійснено перевірку умов істинності кожного елементу моделі на основі методологічної несуперечливості тверджень та процедури верифікації з використанням технік конкретно-історичного підходу (case studies). Установлено межі та ступінь універсальності морального виміру політики. Ключові слова: політика, мораль, імперативність, права людини, свобода.
