Suchergebnisse

The first state formation of the Eastern Slavs, known to contemporaries under the name of "Rus land" or "Rus", and designated by the desk researchers of subsequent generations as "Kyivan Rus" or "Old Rus state", entered European history as the time when the new and young feudal society went the way from paganism to Orthodoxy, from primitive communal structures to civilization. At the initial stage of its existence, it was referred to as the "armed force" state. At that time, it was representatives of the military contingents of the Grand Prince of Kyiv who implemented the main control over the collection of taxes and the fulfillment of judicial functions in the world of the Eastern Slavs, who gradually came under the control of the grand princes family of Rurikovich. With regard to the actual implementation of the new government by the young rulers of the new European state at this stage of studying all the details of the functioning of this social organism, due to the lack of a sufficient number of written sources, there is a shortage of objective information. Therefore, archaeological realities significantly complement this gap. And first of all it concerns the burial monuments of the pagan period, when, ideologically, the burial rite displayed a specific place in the "earthly" life of members of society who left the "other world," primarily representatives of its social elite. Details of the burial in the so-called log-like or chamber tombs, as well as burial with weapons, in particular, in the territory of the southern Rus region, in many ways actually reflect such processes in the evolution of the development of early-state structures. ; Первое государственное образование восточных славян, известное современникам под названием «Руськая земля» или «Русь», и обозначенное кабинетными исследователями последующих поколений как «Киевская Русь» или же «Древнерусское государство», вошло в европейскую историю как время, когда новое и молодое феодальное общество прошло путь от язычества к православию, от первобытнообщинных структур к цивилизационным. На начальном этапе своего существования оно именовалось как государство «дружинное». В то время именно представители воинских контингентов великого князя киевского осуществляли основной контроль за собиранием податей и осуществлением судебных функций в мире восточных славян, постепенно попадавших под контроль великокняжеского рода Рюриковичей. В отношении реального осуществления новой власти в связи с отсутствием достаточного количества письменных источников, существует дефицит объективной информации. Поэтому археологические реалии существенно дополняют этот пробел. И в первую очередь это касается погребальных памятников языческой поры, когда в идеологическом отношении обряд захоронения отображал конкретное место в «земной» жизни уходящих «в иной мир» членов общества, в первую очередь представителей его социальной верхушки. Детали захоронения в так называемых срубных или же камерных гробницах, как и захоронения с оружием, в частности, на территории южнорусского региона, во многом реально отображают такие процессы в эволюции развития раннегосударственных структур. ; У статті мова піде про недостатньо розроблену у вітчизняній науці тему традиційних еліт у суспільстві, а саме у часи існування першої держави східних слов'ян, відомої під назвами «Руська земля» чи «Русь» у середньовічних письмових джерелах, або ж «Київська Русь», «Давньоруська держава» в кабінетних працях пізніших часів. Вивчення археологічних матеріалів кінця І— початку ІІтис. н.е. дозволяє зараховувати до елітарних поховань т.зв. зрубні чи камерні гробниці й поховання зі зброєю, де й були поховані представники вищих соціальних прошарків тогочасного суспільства.

Статтю присвячено специфічній категорії давньоруських поховальних пам'яток Х–ХІст. Вони поєднують у собі риси як елітарних камерних гробниць доби вікінгів, так і рядових християнських захоронень початку ІІтис.н.е. Запропоновано об'єднати такі поховання під терміном «квазікамери», або «камери-наслідування». Виділено чотири їх типи: 1)камери з гробовищами; 2)наземні камери; 3) «земляні» камери з дерев'яним перекриттям, проте без обкладки стін; 4)«великі могильні ями» без дерев'яних конструкцій. У статті вперше проаналізовано конструктивно-обрядові риси кожного з цих типів, визначено їхні особливості. Вочевидь, зведення класичних камерних гробниць на південноруських теренах припинилося разом із початком християнізації. Однак повністю відмовитись від цієї традиції давньоруська еліта змогла не одразу, що дістало відображення у появі камер-наслідувань. Абсолютна більшість із них усередині стаціонарних дерев'яних конструкцій містить рухоме гробовище. Цей факт суперечить основній ідеї класичних камерних гробниць як «будинків померлих2 і свідчить як мінімум про суттєвий вплив християнського віровчення. Поширення квазікамер на території Волині, безперечно, треба пов'язувати з державницькою діяльністю Володимира Святославича, що могла супроводжуватись притоком населення («ліпших мужів») із Середнього Подніпров'я. За складом поховального інвентарю та аналогіями з суміжних територій їх датують у межах кінця Х – першої половини ХІст. Комплексний аналіз конструктивних особливостей і поховального інвентарю камер-наслідувань не дає змоги однозначно пов'язати їх із представниками давньоруської еліти. В межах цього регіону розглядувані пам'ятки не завжди є прямим продовженням лінії розвитку класичних камерних гробниць, а лише імітують соціально престижні обрядові елементи останніх. ; The article is devoted to a specific category of ancient Rus burial monuments of X–XI centuries. They combine the features of both elite chamber tombs of the Viking Age and ordinary Christian burials of the beginning of the II millennium AD. The author considered to combine such burials under the term "pseudo-chambers" or "imitation chambers". There are four types of them: 1) chambers with coffins; 2) ground chambers; 3) "earthen" chambers with wooden flooring, but without wall coverings; 4) "large burial pits" without wooden structures. In the article, there is the analysis of the structural and ceremonial features of each of these chamber types. Moreover, the author identifies their peculiarities. Obviously, the erection of classical chamber tombs in the southern Rus territories ceased with the beginning of Christianization. However, the ancient Rus elite could not abandon this tradition completely, which was reflected in the appearance of imitation cameras. The vast majority of them inside permanent wooden structures contain a movable coffin. This fact contradicts the basic idea of the classical chamber tombs as "houses of the dead" and indicates at least a significant influence of the Christian doctrine. The spread of pseudo-chambers in the territory of Volyn should undoubtedly be linked to the governmental activity of Volodymyr Sviatoslavych that may have been accompanied by an influx of people ("greater men") from the Middle Dnieper. According to the composition of the funerary inventory and analogies from the adjacent territories, they can be dated from the end of X – the first half of XI centuries. Comprehensive analysis of construction features and funerary inventory of imitation chambers does not allow us to uniquely associate them with representatives of the ancient Rus elite. Within the region, mentioned monuments are not a direct line of development of classical chamber tombs, but merely imitate socially prestigious ceremonial elements of the latter.