Мета статті — надати побіжний огляд історії становлення і виявити специфіку функціонування кінофестивалю «Молодість» в сучасній Україні. Результати дослідження. Наголошено, що у століття «кліпового мислення» кінофестиваль є одним з небагатьох місць, де можна дивитися фільм, не зупиняючи його, не перемотуючи вперед-назад, що дає змогу глядачам і кінематографістам терпляче спілкуватися, обговорювати фільми та ідеї, проголошувані в них. Зазначено, що кінофестиваль «Молодість», діяльність якого повністю відповідає міжнародним стандартам, відзначає кінофільми за категоріями Міжнародної конкурсної програми, Національної конкурсної програми короткометражних фільмів та ін. Констатовано недостатню представленість на конкурсі українських фільмів, оскільки вітчизняні режисери прагнуть презентувати їх насамперед на міжнародних фестивалях у Каннах, Берліні, Венеції та ін. Наукова новизна полягає в простеженні історії становлення і виявленні специфіки функціонування кінофестивалю «Молодість» в сучасній Україні. Висновки. Підсумовано, що кінофестиваль «Молодість» протягом усіх років свого функціонування робить значний внесок у розвиток молодого професійного кіно, незважаючи на кризи, пандемії та війну, сприяє професійному зростанню кінематографістів у процесі інтеграції їхньої творчості у світовий кінопроцес, наслідуванню творчих традицій українського кінематографу. Резюмовано, що «Молодість» — це платформа для змістовних дискусій навколо кіно та кіноіндустрії, альтернативний канал розповсюдження некомерційних фільмів, місце відкриття нових імен, талантів і робіт, і навіть ретроспективного кіно, це колективний простір для інтерпретації та обговорення, прогнозування, планування подальшого розвитку кіногалузі. «Молодість» пропонує спільний та унікальний досвід, коли «зустрічаються» фільми, погляди, ідеї та люди, ба більше, — це демократичний спосіб контекстуалізувати історії про світ та інших людей.
The article defines that cinema, in addition to artistic load, is today an important component of cultural diplomacy. The role and place of cultural diplomacy among other types of diplomacy are revealed. It is also argued that cultural diplomacy, as an instrument of international soft power policy, has played a decisive role in international relations, which since the 1990s has been the basis of most of the world's leading countries. It is stated that modern cinema is not only informing people about certain events, but also creating the history of one's own country with the help of "soft power". It has been proven that the use of film festivals mobilizes public opinion of both internal and external audiences and strengthens the level of trust in the actions of governments, allows a fuller understanding of foreign audiences. The main film festivals of Ukraine, which took place in different regions of Ukraine as of 2020, are analyzed, specific features of each of them are identified, in particular, the city where the film festival takes place and the year of its foundation, as well as those countries that participated. The role of the state in the organization of film festivals has been revealed. The interrelation of these film festivals with the formation of a positive image of Ukraine in the international arena is analyzed. As a result of the study, it was concluded that Ukraine is actively involved in film festivals in its country, which indicates its openness and at the same time, the presentation in the international arena. It should be noted that although the topics of film festivals are quite diverse, and the number of participants in these events is increasing every year, but the state policy in the field of culture is not very effective, in particular, in the organizational policy of film festivals. sites that cover various film festivals, however, it is often outdated and out of date, or non-existent. In addition, the article provides an overview of the participating countries that have participated in various Ukrainian film festivals during their holding, and found that their number ranges from eight to 4,000, however, it should be noted that they were mostly represented by countries with CIS and European countries. Thus, the participation of one or another country of the world in film festivals held in Ukraine is a reflection of the policy pursued within each of the states.Key words: public diplomacy, soft power policy, state image, international politics, film art, film festival. ; У статті визначається, що кінематограф, окрім мистецького навантаження, на сьогодні є важливою складовою культурної дипломатії. Обґрунтовано, що культурна дипломатія, як інструмент міжнародної політики «м'якої сили», відіграє у міжнародних відносинах визначальну роль. Проаналізовано основні кінофестивалі України. Визначено роль держави в їх організації. Визначено взаємозв'язок цих кінофестивалей та формуванням позитивного іміджу України на міжнародній арені.Ключові слова: публічна дипломатія, політика м'якої сили, імідж держави, міжнародна політика, кіномистецтво, кінофестиваль. В статье определяется, что кинематограф, кроме художественного нагрузки, сегодня является важной составляющей культурной дипломатии. Обосновано, что культурная дипломатия как инструмент международной политики «мягкой силы», играет в международных отношениях определяющую роль. Проанализированы основные кинофестивале Украины. Определена роль государства в их организации. Определена взаимосвязь этих кинофестивалей с формированием позитивного имиджа Украины на международной арене.Ключевые слова: публичная дипломатия, политика мягкой силы, имидж государства, международная политика, киноискусство, кинофестиваль. The article defines that cinema, in addition to artistic load, is today an important component of cultural diplomacy. The role and place of cultural diplomacy among other types of diplomacy are revealed. It is also argued that cultural diplomacy, as an instrument of international soft power policy, has played a decisive role in international relations, which since the 1990s has been the basis of most of the world's leading countries. It is stated that modern cinema is not only informing people about certain events, but also creating the history of one's own country with the help of "soft power". It has been proven that the use of film festivals mobilizes public opinion of both internal and external audiences and strengthens the level of trust in the actions of governments, allows a fuller understanding of foreign audiences. The main film festivals of Ukraine, which took place in different regions of Ukraine as of 2020, are analyzed, specific features of each of them are identified, in particular, the city where the film festival takes place and the year of its foundation, as well as those countries that participated. The role of the state in the organization of film festivals has been revealed. The interrelation of these film festivals with the formation of a positive image of Ukraine in the international arena is analyzed. As a result of the study, it was concluded that Ukraine is actively involved in film festivals in its country, which indicates its openness and at the same time, the presentation in the international arena. It should be noted that although the topics of film festivals are quite diverse, and the number of participants in these events is increasing every year, but the state policy in the field of culture is not very effective, in particular, in the organizational policy of film festivals. sites that cover various film festivals, however, it is often outdated and out of date, or non-existent. In addition, the article provides an overview of the participating countries that have participated in various Ukrainian film festivals during their holding, and found that their number ranges from eight to 4,000, however, it should be noted that they were mostly represented by countries with CIS and European countries. Thus, the participation of one or another country of the world in film festivals held in Ukraine is a reflection of the policy pursued within each of the states.Key words: public diplomacy, soft power policy, state image, international politics, film art, film festival.
Розглянуто український проєкт Відкритої групи «Падаюча тінь "Мрії" на сади Джардіні» у фарватері кураторської концепції Ральфа Ругоффа «Щоб ти жив в цікаві часи!» 58-ї Венеційської бієнале 2019 року та здійснено аналіз тем, розроблених в інших проєктах, з урахуванням проекції цієї проблематики на український та світовий контексти. Співставлено контексти, з якими працює проєкт в Україні та в світі. Опрацьовано проблематику Венеційської бієнале щодо глобальних екологічних викликів, експансивного росту, війни та миру, протистояння демократичного і тоталітарного світів, міграційної кризи. Виявлено процес розкриття мистецькими засобами, як працює політична маніпуляція, з критичним коментарем щодо реальності, позначеної економічною та соціальною нерівністю, що провокує обурення і, як наслідок, — популізм. Визначено механізм роботи з травмою на території мистецтва. Виявлено мультивекторність проєктів і різні типи зв'язку з реальністю як прояв продуктивних мистецьких стратегій.Проаналізовано та співставлено теми та художні особливості фільмів, представлених на 76-му Венеційському міжнародному кінофестивалі 2019 року і його лауреатів. Описано особливості українського фільму-призера Венеційського кінофестивалю — 2019 Валентина Васяновича «Атлантида». Простежено хронологію розвитку кінематографічного доробку Валентина Васяновича.Визначено основні трендові теми, характерні для міжнародних Венеційських форумів 2019 року, серед яких загрози антропоцену і екологічної кризи, антиглобалізм в його економічному, соціальному і національному аспектах, стійкі ціннісні орієнтири в епоху постправди. Визначено вплив інтелектуальних вправ у справі формування смислів задля діалогу із соціумом як нагальність для світу мистецтва. Виявлено роль і місце українського сучасного мистецтва і кінематографу на міжнародній сцені. Окреслено проблеми і особливості культурної політики України і необхідність її переформатування задля сприяння розвитку сучасного мистецтва. ; The Ukrainian project of the Open Group «The Shadow of Dream (Mriya) cast upon Giardini della Biennale» is researched in the fairway of Ralph Rugoff's curatorial concept «May You Live in Interesting Times» of the 58th Venice Biennale 2019 and the themes developed in the other projects, taking into account the projection of these issues on the Ukrainian and world contexts are analyzed. The contexts with which the project works in Ukraine and in the world are compared. The issues addressed within the Venice Biennale on global environmental challenges, extensive growth, war and peace, ongoing confrontation of democratic and totalitarian worlds, migration crisis are studied. The process of revealing by artistic means how political manipulation works is revealed with a critical commentary on the reality marked by economic and social inequality that provokes indignation, and as a result — populism. The mechanism of work with trauma on the territory of art is determined. The multi-vector projects and different types of connection with reality are identified demonstrating the productive artistic strategies.The themes and artistic features of the films presented at the 2019 Venice Film Festival and its winners are analyzed and compared. The features of the Ukrainian film-winner of the Venice Film Festival 2019 «Atlantis» by Valentyn Vasyanovych are described. The chronology of the development of Valentin Vasyanovich's film achievements is tracked.The main trend topics characteristic of the Venice Forums of 2019 are identified, such as the threats of the Anthropocene and the ecological crisis, anti-globalism in its economic, social and national aspects, and the orientation on the human values in the post-truth era. The influence of intellectual practice in the formation of meanings for dialogue with society challenging for the art world is determined. The role and place of Ukrainian contemporary art and cinema on the international stage are revealed. The problems and peculiarities of the cultural policy of Ukraine and the necessity of its reforme in order to support the development of contemporary art are outlined.
Розглянуто документальні фільми, показані на кінофестивалі Docudays UA, який проходив 23–30 березня 2018 року, в програмах «Проста жіноча рівність», «Квірність», «Поважна рівність», що досліджували тему «Рівні рівності», а також інші фільми, присвячені гендерній проблематиці, для залучення їх до національного культурологічного дискурсу як приводу до роздумів і дискусій. Відзначено, що гендер — не анатомія, а набір правил, котрі всі ми, чоловіки та жінки, неминуче виконуємо чи порушуємо. Наголошено на важливості для теорії і практики мистецтвознавчої науки питання, чи отримує документальний кінематограф сигнали від сучасного суспільства, яке б'ється в судомах пологів свого майбутнього, і які сигнали отримує сучасне суспільство від документалістики, іншими словами, як кінематографічний світ вловлює вібрації часу через мистецтво? Відзначено розмитість межі між мистецтвом, активізмом та роботою з суспільними проблемами, що фіксує документальний кінематограф. Визначено місце Docudays UA як культурного і політичного явища в українському суспільстві з акцентом на набутті Україною власної суб'єктності в документальному кіно з наступною його презентацією на важливих міжнародних кінофестивалях. ; The range of films, presented within the Docudays UA Film Festival, that took place on March, 23–30, 2018 were examined with in the programs SIMPLE FEMALE EQUALITY, QUEERALITY, SENIOR EQUALITY and the other films, dedicated to gender issue, that explored the topic «Equal Equalities» with the aim to include them into national cultural study discourse, as a subject for reflections and discussions. It is marked that gender is a not an anatomy, but set of rules that all of us, men and women, unavoidably execute, or violate. The importance for a theory and practice whether the documentary cinema gets signals from modern society that is in the cramps of giving birth of the future is pointed out, and what signals are got by the society from documentary, whether the cinematographic world catches the vibrations of our time through the art? The washed out of limit between an art, activism and work with social problems, that the documentary captures, is pointed. The article determines the position of Docudays UA — as cultural and political phenomenon in Ukrainian society is determined, insisting on acquisition by Ukraine of own subjectivity in the documentary cinema with its followіg presentation within important international film festivals. ; Рассмотрены документальные фильмы, представленные на состоявшемся 23–30 марта 2018 года кинофестивале Docudays UA (в рамках программ «Простая женская равенство», «Квирность», «Почтенная равенство», исследовавших тему «Равные равенства»), а также другие ленты, посвященные гендерной проблематике, для привлечения их к национальному культурологическому дискурсу в качестве повода для размышлений и дискуссий. Отмечено, что гендер — не анатомия, а набор правил, которые все мы, мужчины и женщины, неминуемо выполняем или нарушаем. Подчеркнута важность для теории и практики искусствоведения вопроса, получает ли документальный кинематограф сигналы от современного общества, которое бьется в судорогах родов своего будущего, и какие сигналы получает общество от документалистики, другими словами, как кинематографический мир улавливает вибрации времени через искусство? Отмечена размытость грани между искусством, активизмом и работой с общественными с социальными проблемами, которые фиксирует документальный кинематограф. Определено место Docudays UA как культурного и политического явления в украинском обществе в свете обретения Украиной собственной субъектности в документальном кино с последующей его презентацией на важных международных кинофестивалях.
Розглянуто документальні фільми, показані на кінофестивалі Docudays UA, який проходив 23–30 березня 2018 року, в програмах «Проста жіноча рівність», «Квірність», «Поважна рівність», що досліджували тему «Рівні рівності», а також інші фільми, присвячені гендерній проблематиці, для залучення їх до національного культурологічного дискурсу як приводу до роздумів і дискусій. Відзначено, що гендер — не анатомія, а набір правил, котрі всі ми, чоловіки та жінки, неминуче виконуємо чи порушуємо. Наголошено на важливості для теорії і практики мистецтвознавчої науки питання, чи отримує документальний кінематограф сигнали від сучасного суспільства, яке б'ється в судомах пологів свого майбутнього, і які сигнали отримує сучасне суспільство від документалістики, іншими словами, як кінематографічний світ вловлює вібрації часу через мистецтво? Відзначено розмитість межі між мистецтвом, активізмом та роботою з суспільними проблемами, що фіксує документальний кінематограф. Визначено місце Docudays UA як культурного і політичного явища в українському суспільстві з акцентом на набутті Україною власної суб'єктності в документальному кіно з наступною його презентацією на важливих міжнародних кінофестивалях. ; The range of films, presented within the Docudays UA Film Festival, that took place on March, 23–30, 2018 were examined with in the programs SIMPLE FEMALE EQUALITY, QUEERALITY, SENIOR EQUALITY and the other films, dedicated to gender issue, that explored the topic «Equal Equalities» with the aim to include them into national cultural study discourse, as a subject for reflections and discussions. It is marked that gender is a not an anatomy, but set of rules that all of us, men and women, unavoidably execute, or violate. The importance for a theory and practice whether the documentary cinema gets signals from modern society that is in the cramps of giving birth of the future is pointed out, and what signals are got by the society from documentary, whether the cinematographic world catches the vibrations of our time through the art? The washed out of limit between an art, activism and work with social problems, that the documentary captures, is pointed. The article determines the position of Docudays UA — as cultural and political phenomenon in Ukrainian society is determined, insisting on acquisition by Ukraine of own subjectivity in the documentary cinema with its followіg presentation within important international film festivals. ; Рассмотрены документальные фильмы, представленные на состоявшемся 23–30 марта 2018 года кинофестивале Docudays UA (в рамках программ «Простая женская равенство», «Квирность», «Почтенная равенство», исследовавших тему «Равные равенства»), а также другие ленты, посвященные гендерной проблематике, для привлечения их к национальному культурологическому дискурсу в качестве повода для размышлений и дискуссий. Отмечено, что гендер — не анатомия, а набор правил, которые все мы, мужчины и женщины, неминуемо выполняем или нарушаем. Подчеркнута важность для теории и практики искусствоведения вопроса, получает ли документальный кинематограф сигналы от современного общества, которое бьется в судорогах родов своего будущего, и какие сигналы получает общество от документалистики, другими словами, как кинематографический мир улавливает вибрации времени через искусство? Отмечена размытость грани между искусством, активизмом и работой с общественными с социальными проблемами, которые фиксирует документальный кинематограф. Определено место Docudays UA как культурного и политического явления в украинском обществе в свете обретения Украиной собственной субъектности в документальном кино с последующей его презентацией на важных международных кинофестивалях.
Russian authorities do not recognize their participation in the Donbass war. Participation concealment in military conflicts is a long-standing Russian political tradition. The Soviet Union, which was modernized by Russia, did not recognize that it had fought in Korea, Vietnam, Angola, and Ogaden. Modern Russia, which has deployed its forces to Donbass, is officially convincing the world community and Russians that this war is an internal civil conflict in Ukraine. Although all information is available on the Internet about which Russian units are fighting in Donbass, who controls them and where the flows of Russian equipment, weapons, ammunition, soldiers, officers and even where the killed Russian soldiers are buried come from.That is why films about the Donbass war help the mass audience to understand who is actually fighting in Eastern Ukraine. An article is devoted to this topic, which analyzes feature films about the Russian-Ukrainian war that lasts in Donbass. In particular, Oleksiy Shapariev's series "The Guard", films of Akhtem Seitablaiev "Cyborgs. Heroes never die", Serhiy Loznytsia "Donbass", Zaza Buadze "Call sign 'Banderas'", Ivan Tymchenko "Ilovaisk 2014. Battalion 'Donbass'", Valentyn Vasyanovych "Atlantis", Volodymyr Tykhyi "Our cats".In the context of world cinematography and peculiarities of the national character, it is presented how modern Ukrainian cinema develops the comedic traditions of war films. The reaction to films about the war by Ukrainian spectators, critics, Russian politicians and public officials, film awards at film festivals are shown. ; Російська влада не визнає своєї участі у війні на Донбасі. Приховування участі у військових конфліктах — давня російська політична традиція. Радянський Союз, який був модернізованою Росією, не визнавав, що воював у Кореї, В'єтнамі, Анголі, Огадені. Сучасна Росія, яка ввела свої війська на Донбас, на офіційному рівні переконує світову спільноту та росіян, що ця війна — внутрішній громадянський конфлікт України. Хоча в інтернеті доступна вся інформація про те, які російські підрозділи воюють на Донбасі, хто ними керує і звідки йдуть потоки російської техніки, зброї, боєприпасів, солдатів, офіцерів і навіть де ховають убитих російських вояків.Тому фільми про війну на Донбасі допомагають зрозуміти масовій аудиторії, хто насправді воює в Східній Україні. Цій темі присвячена стаття, у якій аналізуються ігрові фільми про російсько-українську війну, яка триває на Донбасі. Зокрема, серіал Олексія Шапарева «Гвардія», фільми Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги. Герої не вмирають», Сергія Лозниці «Донбас», Зази Буадзе «Позивний "Бандерас"», Івана Тимченка «Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас"», Валентина Васяновича «Атлантида», Володимира Тихого «Наші котики».У контексті світового кінематографу та особливостей національного характеру подається, як сучасне українське кіно розвиває комедійні традиції фільмів про війну. Показано реакцію на фільми про війну українських глядачів, критиків, російських політиків і державних службовців та нагороди фільмів на кінофестивалях.
Russian authorities do not recognize their participation in the Donbass war. Participation concealment in military conflicts is a long-standing Russian political tradition. The Soviet Union, which was modernized by Russia, did not recognize that it had fought in Korea, Vietnam, Angola, and Ogaden. Modern Russia, which has deployed its forces to Donbass, is officially convincing the world community and Russians that this war is an internal civil conflict in Ukraine. Although all information is available on the Internet about which Russian units are fighting in Donbass, who controls them and where the flows of Russian equipment, weapons, ammunition, soldiers, officers and even where the killed Russian soldiers are buried come from.That is why films about the Donbass war help the mass audience to understand who is actually fighting in Eastern Ukraine. An article is devoted to this topic, which analyzes feature films about the Russian-Ukrainian war that lasts in Donbass. In particular, Oleksiy Shapariev's series "The Guard", films of Akhtem Seitablaiev "Cyborgs. Heroes never die", Serhiy Loznytsia "Donbass", Zaza Buadze "Call sign 'Banderas'", Ivan Tymchenko "Ilovaisk 2014. Battalion 'Donbass'", Valentyn Vasyanovych "Atlantis", Volodymyr Tykhyi "Our cats".In the context of world cinematography and peculiarities of the national character, it is presented how modern Ukrainian cinema develops the comedic traditions of war films. The reaction to films about the war by Ukrainian spectators, critics, Russian politicians and public officials, film awards at film festivals are shown. ; Російська влада не визнає своєї участі у війні на Донбасі. Приховування участі у військових конфліктах — давня російська політична традиція. Радянський Союз, який був модернізованою Росією, не визнавав, що воював у Кореї, В'єтнамі, Анголі, Огадені. Сучасна Росія, яка ввела свої війська на Донбас, на офіційному рівні переконує світову спільноту та росіян, що ця війна — внутрішній громадянський конфлікт України. Хоча в інтернеті доступна вся інформація про те, які російські підрозділи воюють на Донбасі, хто ними керує і звідки йдуть потоки російської техніки, зброї, боєприпасів, солдатів, офіцерів і навіть де ховають убитих російських вояків.Тому фільми про війну на Донбасі допомагають зрозуміти масовій аудиторії, хто насправді воює в Східній Україні. Цій темі присвячена стаття, у якій аналізуються ігрові фільми про російсько-українську війну, яка триває на Донбасі. Зокрема, серіал Олексія Шапарева «Гвардія», фільми Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги. Герої не вмирають», Сергія Лозниці «Донбас», Зази Буадзе «Позивний "Бандерас"», Івана Тимченка «Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас"», Валентина Васяновича «Атлантида», Володимира Тихого «Наші котики».У контексті світового кінематографу та особливостей національного характеру подається, як сучасне українське кіно розвиває комедійні традиції фільмів про війну. Показано реакцію на фільми про війну українських глядачів, критиків, російських політиків і державних службовців та нагороди фільмів на кінофестивалях.
Russian authorities do not recognize their participation in the Donbass war. Participation concealment in military conflicts is a long-standing Russian political tradition. The Soviet Union, which was modernized by Russia, did not recognize that it had fought in Korea, Vietnam, Angola, and Ogaden. Modern Russia, which has deployed its forces to Donbass, is officially convincing the world community and Russians that this war is an internal civil conflict in Ukraine. Although all information is available on the Internet about which Russian units are fighting in Donbass, who controls them and where the flows of Russian equipment, weapons, ammunition, soldiers, officers and even where the killed Russian soldiers are buried come from.That is why films about the Donbass war help the mass audience to understand who is actually fighting in Eastern Ukraine. An article is devoted to this topic, which analyzes feature films about the Russian-Ukrainian war that lasts in Donbass. In particular, Oleksiy Shapariev's series "The Guard", films of Akhtem Seitablaiev "Cyborgs. Heroes never die", Serhiy Loznytsia "Donbass", Zaza Buadze "Call sign 'Banderas'", Ivan Tymchenko "Ilovaisk 2014. Battalion 'Donbass'", Valentyn Vasyanovych "Atlantis", Volodymyr Tykhyi "Our cats".In the context of world cinematography and peculiarities of the national character, it is presented how modern Ukrainian cinema develops the comedic traditions of war films. The reaction to films about the war by Ukrainian spectators, critics, Russian politicians and public officials, film awards at film festivals are shown. ; Російська влада не визнає своєї участі у війні на Донбасі. Приховування участі у військових конфліктах — давня російська політична традиція. Радянський Союз, який був модернізованою Росією, не визнавав, що воював у Кореї, В'єтнамі, Анголі, Огадені. Сучасна Росія, яка ввела свої війська на Донбас, на офіційному рівні переконує світову спільноту та росіян, що ця війна — внутрішній громадянський конфлікт України. Хоча в інтернеті доступна вся інформація про те, які російські підрозділи воюють на Донбасі, хто ними керує і звідки йдуть потоки російської техніки, зброї, боєприпасів, солдатів, офіцерів і навіть де ховають убитих російських вояків.Тому фільми про війну на Донбасі допомагають зрозуміти масовій аудиторії, хто насправді воює в Східній Україні. Цій темі присвячена стаття, у якій аналізуються ігрові фільми про російсько-українську війну, яка триває на Донбасі. Зокрема, серіал Олексія Шапарева «Гвардія», фільми Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги. Герої не вмирають», Сергія Лозниці «Донбас», Зази Буадзе «Позивний "Бандерас"», Івана Тимченка «Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас"», Валентина Васяновича «Атлантида», Володимира Тихого «Наші котики».У контексті світового кінематографу та особливостей національного характеру подається, як сучасне українське кіно розвиває комедійні традиції фільмів про війну. Показано реакцію на фільми про війну українських глядачів, критиків, російських політиків і державних службовців та нагороди фільмів на кінофестивалях.
