Suchergebnisse

В статті розглянуто удосконалену методику оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями воєнного характеру.
На сьогоднішній час для оцінювання ефективності застосування різнорідних сил та засобів цивільного захисту застосовуються, в основному, евристичний та дослідно-теоретичний методи, які базуються на використанні деяких імовірнісних характеристик, розрахованих за допомогою аналітичних залежностей.
Вірний вибір показників та критерію є вирішальним, важливим і складним етапом під час удосконалення методики оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями. Вони залежать, перш за все, від змісту аварійно-відновлювальних робіт, наявність та склад сил та засобів, що залучаються до процесів підтримки аварійно-відновлювальних робіт, зокрема до забезпечення режим припинення вогню та гуманітарного розмінування, а також фізико-географічних, кліматичних характеристик та техногенного навантаження операційного району.
Аналіз особливостей функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт в умовах воєнного часу свідчить про необхідність розгляду питання щодо удосконалення методики оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, яка б врахувала особливості появи і накопичення обсягів завдань з розмінування, які потребують своєчасного вирішення.

Стаття містить огляд основних загроз воєнного та природнього характеру, які впливали на формування у 2020 році та на початку 2021 року державної політики України в сфері безпеки державного кордону. Актуальність теми обумовлена тим, що в епоху глобалізації зростає рівень загрози для національної безпеки. Розвиток передових технологій разом з позитивними, прогресивними течіями несе ризики використання технічних здобутків для встановлення домінування на геополітичному просторі та розширення впливу за рахунок інших суб'єктів міжнародних відносин. Для вирішення цих проблем необхідне своєчасне прогнозування загроз шляхом вчасної їх ідентифікації та створення ефективних державних механізмів щодо протидії цим загрозам. У статті актуалізуються проблеми швидкої трансформації державної політики національної безпеки України в сфері захисту державного кордону, з урахуванням векторів розвитку загроз. Автори статті проводять детальний аналіз сучасної військово-політичної та соціально-економічної обстановки, яка складається навколо і в середині України та безпосередньо впливає на національну безпеку України в сфері захисту державного кордону. Детальні статистичні дані надають можливість отримати всебічне і ґрунтовне уявлення про масштаби загроз та фактори, що їх зумовлюють. Розглядається питання ефективного аналізу ризиків для визначення актуальності загроз національній безпеці на державному кордоні. Увагу приділено профілюванню ризиків як ефективному механізму своєчасної ідентифікації загроз. Підсумовуючи викладений матеріал та враховуючи поточну обстановку, що складається на державному кордоні України, авторами зроблено прогноз її розвитку, чим практично обґрунтовано актуальність викладених у статті суджень.

Стаття присвячена розгляду проблем забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) України в умовах виникнення терористичних загроз у країні акредитації. Зокрема, автором проаналізовані вирішення завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників.
Метою статті став пошук ефективних шляхів забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ України та їх персоналу під час терористичних акцій в країнах акредитації.
Наукова новизна статті полягає у дослідженні можливостей розробки сучасної системи організації в ЗДУ, адекватної протидії наявним викликам і загрозам терористичного характеру, а також відповідної актуалізації відповідних правових норм та інструкцій. У статті відпрацьовані конкретні рекомендації щодо дій в екстремальних ситуаціях під час терористичних акцій в оточенні ЗДУ, зокрема, при блокуванні представництв терористами чи захопленні їх приміщень злочинцями, а також утримуванні дипломатичних співробітників як заручників.
Висновки. Негативні тенденції сучасного світового розвитку такі як: прояви міжнародного тероризму, організованої злочинності, контрабанда наркотиків і зброї, нелегальна міграція і торгівля людьми; зростання екологічних і природних катастроф, загроз епідемій та пандемії; збереження ескалації заморожених конфліктів і поява нових джерел напруженості, виникнення кризових ситуацій, зокрема, активізація щодо України внаслідок подій на сході терористичної та розвідувально-підривної діяльності спецслужб РФ, покладають на СЗР України та інші спеціальні державні органи завдання належним чином забезпечувати національну безпеку держави, її закордонних дипломатичних установ, їх співробітників і членів сімей, а також відряджених за кордон українських громадян, обізнаних з відомостями, що становлять державну таємницю. Напрацьована світова практика та удосконалення нормативного регулювання у сфері зазначених питань сприятимуть вирішенню завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників.

Ця стаття висвітлює зовнішньополітичні загрози доктрини Путіна. Також у ній подано генезис ідеології, встановленої Путіним після його приходу до влади в Росії. У цій статті також розглядаються етапи, на яких Путін змінив зовнішню політику уряду та підкреслив пріоритети внутрішньої політики Росії після розпаду Радянського Союзу. На момент приходу Путіна до влади Росія вимагала утворення, і найефективнішим інструментом для цього було створення та використання нової ідеології. Прикладом такої ідеології стає «культ царя», уособленням якого став сам Путін. Таким чином з'явився новий політичний термін - «путінізм» та стратегія домінування РФ на Євразійському континенті. У статті наголошується, що Путін бачить трагедію в розпаді Радянського Союзу. Він вважає, що Союз вільних націй перевтілився під егідою Москви для подальшого просування інтересів Росії. Особлива увага приділяється стратегічному курсу зовнішньої політики Путіна, його аналітичному баченню щодо встановлення "фіктивного" партнерства зі США та НАТО. Автор також торкається теми проведення військово-структурних реформ після агресії в Грузії. Після подій у Грузії в серпні 2008 року російський уряд розуміє надзвичайно важливу необхідність проведення військових реформ, щоб мати можливість конкурувати зі США на міжнародній арені. У статті наголошується на агресивній стратегії інформаційної війни Росії проти України в 2014 році, а також на окупації українських територій, які були передбачені доктриною Путіна на початку 2000-х років і, отже, ігноровані не лише керівниками української держави, але й міжнародним співтовариством. Інформаційний вакуум України спільно з діяльністю російських відомств призвів до політичної дестабілізації в регіоні та появи сепаратистських рухів, підтриманих Росією, а також ідентичних рухів в Абхазії, Грузії та Молдові. У статті описано сім опор, на які спирається Росія під час ведення зовнішньополітичної інформаційної та військової війни, щоб зменшити вплив США на колишні держави-члени Радянського Союзу, а також дискредитувати НАТО, щоб забезпечити себе буферними зонами впливу та подальшим розширенням її територій, а також повернути панування на Євразійському континенті.

Наведено фактори воєнного характеру як одні з визначальних факторів розвитку воєнної обстановки на сході України у 2014–2015 рр. Зроблено висновок про безальтернативність варіанта мирного врегулювання збройного протиборства сторін у форматі Мінської угоди від 12 лютого 2015 р. ; Military factors are suggested as a determining factor in the development of the military situation in the East of Ukraine in 2014-2015. It is concluded that the only option for the peaceful settlement of the armed confrontation between the conflict parties in the format of the Minsk Agreement of 12 February 2015.

Наведено фактори воєнного характеру як одні з визначальних факторів розвитку воєнної обстановки на сході України у 2014–2015 рр. Зроблено висновок про безальтернативність варіанта мирного врегулювання збройного протиборства сторін у форматі Мінської угоди від 12 лютого 2015 р. ; Military factors are suggested as a determining factor in the development of the military situation in the East of Ukraine in 2014-2015. It is concluded that the only option for the peaceful settlement of the armed confrontation between the conflict parties in the format of the Minsk Agreement of 12 February 2015.

В сучасному світі відбувається перехід системи цивільного захисту від реагування на можливі надзвичайні ситуації до забезпечення стійкості держави під час різних кризових ситуацій, а також посилення взаємодії органів управління та сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами. В Україні цей процес відбувається у складних умовах воєнного стану, введеного внаслідок масштабного вторгнення військ російської федерації на територію України. Проведене дослідження свідчить про те, що особливостями забезпечення цивільного захисту в умовах воєнного стану є таке. Єдина державна система цивільного захисту, на яку покладається його забезпечення, з 24.02.2022 року функціонує одночасно у двох режимах: режимі надзвичайної ситуації, встановленому з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та перебуває у готовності до виконання завдань за призначенням в особливий період, у тому числі у воєнний час, з урахуванням особливостей, що визначаються вимогами норм міжнародного гуманітарного права, законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На неї покладається ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, які відбуваються не лише у повсякденних умовах, в умовах режиму надзвичайної ситуацій та карантину, а й під час воєнного стану. Водночас варто зазначити, що за шість місяців масштабних бойових дій виявлення та знищення вибухових предметів набуло масштабів гуманітарного розмінування, рятування людей з-під завалів унаслідок потрапляння ракет або їхніх уламків стало масовим явищем, як і ліквідація аварій на об'єктах життєзабезпечення та критичної інфраструктури. А в умовах неможливості проведення опалювального сезону в окремих районах областей, де ведуться активні бойові дії, додається ще й проведення обов'язкової евакуації цивільного населення у більш безпечні регіони. Крім того, є непоодинокі випадки, коли аварійно-рятувальні підрозділи не можуть дістатися місць проведення робіт через їх постійні обстріли військами країни-агресора, що значно ускладнює рятувальні та відновлювальні роботи.

Стаття присвячена аналізу концептуальних засад забезпечення соціальної безпеки в умовах воєнного стану. Дослідження містить аналіз теоретичних і практичних аспектів, принципів та стратегічних напрямів забезпечення соціальної безпеки під час воєнних дій. Деталізація основних характеристик системи соціальної безпеки, зокрема термінологічного апарату; її складових; сфери дослідження; рівнів; ролі, місця соціальної безпеки в системі національної безпеки; об'єкта, щодо якого розглядається соціальна безпека; суб'єктів, здатних вплинути на забезпечення соціальної безпеки; зовнішніх / внутрішньо особистісних чинників / впливів; загроз; мети досягнення соціальної захищеності; стратегічних цілей; інструментів забезпечення соціальної безпеки, дала змогу визначити коло проблем, що складають її предмет і запропонувати концептуальні засади її забезпечення під час воєнного стану і після його завершення. Аргументовано важливість того факту, що реальне змістовне наповнення розуміння концептуальних засад забезпечення соціальної безпеки і доведення його до практичного впровадження можливі лише за умови комплексного врахування всіх характеристик її складових. Визначено, що серед домінант соціальної безпеки в умовах воєнного стану превалює потреба в забезпеченні фізичної безпеки особи, цілісності країни, безпеки житла тощо з метою уникнення соціальних деформацій і дисбалансів у людській життєдіяльності, утисків її життєво важливих інтересів. Систематизовано основні загрози соціальній безпеці та шляхи їх нейтралізації. Визначено, що соціальна безпека об'єкта безпосередньо залежить від соціальної політики держави, від її змісту і спрямованості, вона є основним інструментом забезпечення соціальної безпеки в суспільстві. Така політика має сприяти покращенню безпеки реального життя. Проте досягнення належного рівня соціальної безпеки залежить безпосередньо і від людини, її відповідального та свідомого ставлення до цього процесу. Виявлено закономірності формування системи забезпечення соціальної безпеки та її взаємодії із системою національної безпеки. Розроблено рекомендації щодо концептуальних засад забезпечення соціальної безпеки в умовах воєнного стану в Україні, формування й реалізації комплексної державної політики у сфері соціальної безпеки.

У статті висвітлено явище корупції як чинник загрози національній безпеці сучасної України й надано пропозиції щодо нівелювання корупційних проявів у вітчизняній системі національної безпеки. Змістовно розкрито сутність таких полікомпонентних понять як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «антикорупційна політика», «антикорупційна стратегія». Зазначено складові національної безпеки України, її основні об'єкти. Визначено основні інституціональні загрози національній безпеці сучасної України. З'ясовано причини та умови виникнення, існування та розповсюдження сучасної корупції. Розкрито корупцію як сучасне транснаціональне й транскордонне явище. Охарактеризовано глобалізаційне явище корупції з позиції транснаціоналізму. З'ясовано характерні риси явища корупції в сучасній Україні. Визначено місію, мету сучасної антикорупційної політики. Здійснено системний аналіз проектів антикорупційних стратегій України. Запропоновано актуальні положення до ймовірної національної антикорупційної стратегії. Надано практичні пропозиції щодо зменшення рівня корупції у вітчизняних органах публічної влади. Аргументовано зв'язок існування корупції з наявністю людського чинника. Визначено роль та значення корупції у питаннях міждержавної взаємодії та міжнародної співпраці. Теоретико-практично обґрунтовано нагальну потребу в удосконаленні та розвитку механізмів запобігання та протидії корупції з урахуванням закордонного досвіду на сучасному етапі розвитку української держави. З метою запровадження дієвих механізмів реалізації вітчизняної антикорупційної політики запропоновано прямі та інституційні заходи протидії корупції.

У даній статті охарактеризовано особливості цифрової епохи та ті зміни, які вона привносить у повсякденні практики у різних сферах суспільно-політичного життя у зв'язку із появою онлайн-комунікативного простору та онлайн-практик взаємодії соціальних акторів. Ці зміни трансформують не лише традиційні канали та форми соціальних комунікацій, але й те, як закладаються фрейми сприйняття реальності та встановлюється комунікація між соціальними акторами та соціальними інститутами, які інструменти використовуються для впливу. Мета даної роботи полягала в окресленні загроз та перспектив цифровізації політичної участі. Актуальність цієї проблематики полягає у тому, що діджиталізація політичної участі сприяє появі нових феноменів, таких як електронна демократія та електронне врядування, появі альтернативних форм політичної участі (е-голосування, е-петиції тощо) та форм комунікації громадян (комунікації у соціальних мережах, «революція в мережі», хейт та флейм у мережі тощо), що потребує соціологічного аналізу. У статті розглянуто специфіку онлайн політичних комунікацій загалом та їх відмінності у різних поколінь (покоління X, Y та Z), що також є важливою складовою при оцінці впровадження онлайн-форм комунікацій з громадянами та електронного врядування. Встановлено низку перспектив діджитілазації, її переваг, розглянуто кейси декількох європейських держав, де було успішно впроваджено практики електронного врядування. Проте з'ясовано та окреслено низку загроз, які несе в собі діджиталізація політичної участі, зокрема у зв'язку із проблемою цифрової нерівності, кібербезпекою, широким спектром негативних та маніпулятивних технологій у вебпросторі. У статті наведено приклади деструктивного впливу цифровізації у політичній сфері, зокрема, що стосується нового джерела легітимації (соціальні медіа), маніпулятивного використання Big Data, неконтрольованості комунікацій у соціальних медіа (боти, анонімність користувачів тощо). Результати проведеного аналізу дозволили систематизувати виявлені перспективи і загрози цифровізації політичної участі, що дозволяє оцінити співвідношення між перевагами та недоліками задля надання професіональних рекомендації щодо впровадження певних форм електронного врядування.

Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду забезпечення соціальної безпеки у скандинавських країнах. Досліджено ключові елементи сучасного стану процесів соціальної безпеки в Україні та шляхи можливого покращення стану її забезпечення. Розглянуто теоретичні засади термінології та практики соціальної безпеки у скандинавських країнах, визначено наслідки різного розуміння технологій безпеки та скандинавських цінностей. Проаналізовано загрози соціальній безпеці в Україні під час гібридної війни та її наслідків, вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на систему забезпечення соціальної безпеки. Виявлено, що скандинавський підхід до соціальної безпеки розділений між ідентичністю підходів, заснованих на Копенгагенській школі досліджень безпеки, і підходів з більш функціональним і об'єктивним поглядом на безпеку. Розглянуто відмінності та зв'язок концепцій з концептуальною належністю, включаючи комплексну безпеку, стійкість та управління ризиками. Виявлено закономірності оновленого та цілісного підходу скандинавських країн до безпеки (від готовності до війни до посилення уваги до криз мирного часу та захисту інфраструктури) через реформування управління (принципи відповідальності, подібності та близькості), спрямованість на більший спектр загроз (від військового вторгнення до екологічних небезпек і катастроф, спричинених людиною, і терористичних атак) та учасників безпеки (не лише військовий, державний сектор та уряди, а й цивільний, приватний сектор та громадяни). Запропоновано сучасну концепцію соціальної безпеки з позиції концепції стійкості, яка містить загальне системне уявлення про шляхи переходу від поточного становища соціальної безпеки до бажаного стійкого розвитку. З метою забезпечення соціальної безпеки обґрунтовано необхідність дотримання меж безпечного існування динамічних соціальних систем. Така концепція базується на методології ідентифікації загроз, викликів, ризиків, а також стратегування сталого розвитку з позицій соціальної безпеки й адаптивних методів забезпечення соціальної безпеки для обґрунтування середньо- та довгострокової перспективи стратегічного планування у сфері соціальної безпеки в умовах воєнного стану. Практична цінність дослідження полягає у визначенні домінуючих тенденцій забезпечення соціальної безпеки скандинавських країн. Запропоновано основні кроки задля цього: забезпечення відновлення та стійкості системи соціальної безпеки, орієнтованої на людину; стійкість має пронизувати розширену концепцію соціальної безпеки в Україні тощо. Розроблено рекомендації щодо концептуальних засад забезпечення соціальної безпеки в умовах воєнного стану в Україні.

Актуальність. Дослідження ролі дипломатії під час воєнного стану є актуальним із огляду на жорстокість та масштабність російського вторгнення до України, що ставить перед дипломатією виклики щодо досягнення безпеки України у довгостроковій перспективі шляхом залучення сторонніх країн-гарантів, та зважаючи на загрозу на тлі російсько-української війни загострення безпекової ситуації у світі на порозі Третьої світового війни.
Метою дослідження є визначення ролі дипломатії під час воєнного стану. У дослідженні застосовано наступні методи дослідження: формально-логічний, структурно-функціональний, комплексний, юридичного аналізу, логічний та інші, які дозволили комплексно та всебічно дослідити проблемні питання досліджуваної теми.
У процесі дослідження отримано такі результати: визначено сучасні тенденції дипломатії; визначено специфіку дипломатії конфлікту; визначено особливості дипломатії під час воєнного стану, визначено особливості дипломатії під час воєнного стану в Україні. Наразі дипломатичні зусилля вітчизняного дипломатичного корпусу, президента та уповноважених посадових осіб передусім спрямовані на 3 напрямки: посилення санкцій; формування програми економічної підтримки України (за прикладом Плану Маршала); забезпечення військової та економічної допомоги.
У ході дослідження зроблені наступні висновки: внесок дипломатів є не меншим, ніж внесок військових безпосередньо на лінії фронту. Адже надання військової зброї у потрібних обсягах та потрібного виду та її фінансування повністю віднесено до пріоритетних завдань дипломатії. Після закінчення військових дій потребуватимуть додаткових досліджень ефективність роботи дипломатії та її роль із огляду на досягнуті результати, які можна буде оцінити після підписання угоди по зупиненню військових дій або перемир'я. У той же час необхідно відзначити, що і сам факт зупинення війни разом із наявністю гарантій безпеки та недопущення повторення вторгнення теж буде результатом роботи дипломатії вже у період після гострої фази.

The collective research analyzes domestic scientific views on the role of political technologies in the development of government. Modern political processes need to be readjusted to new forms and varieties of political influence on civil society. Given the peculiarities of the development of online processes of communication, interaction, comments on various posts, support or disapproval in the form of likes of individual politicians is a sign of informatization of political processes and involvement in politics in the information space. In this regard, the article focuses on the development of cyber technology as a new area of interaction with society. However, this area does not contain the accumulated scientific experience, and therefore creates a number of threats in the use of the actual impact on the consciousness of society, which may contain variousrisks for the policy actors themselves. Such unpredictable reaction, public criticism, spam, bots, these are new obstacles that need to be faced on the information platform for politicians. The current practice of political groups in modern methods and measures to influence the minds of citizens is faced with various types of aggression and conflict perception, criticism of political activity, as political leaders can demonstrate influence and achievement on socially important decisions outside their direct authority. The use of cyber technologies is a modern form of influencing the consciousness of society. In cyberspace, the call sign and the negative form of technological techniques are used. Domestic cyber platform does not provide adequate protection of the rights and interests of politicians and citizens, which demonstrates the need to improve existing legislation. Political processes are reaching the global level with the use of cybe technologies and the information space in general. ; У колективному дослідженні здійснюється аналіз вітчизняних наукових поглядів щодо ролі політичних технологій у розвитку органів управління. Сучасні політичні процеси потрібно перелаштовувати під нові форми та різновиди політичного впливу на громадянське суспільство. Враховуючи особливості розвитку онлайн процесів спілкування, взаємодії, коментарів щодо різних дописів, підтримки або непідтримки у формі лайків окремих політичних діячів є ознакою інформатизації політичних процесів та долучення до політики в інформаційному просторі. У зв'язку з цим у статті приділено увагу розвитку кібертехнологій як новітньої сфери взаємодії з суспільством. Однак цей напрям не містить нагромадженого наукового досвіду, а тому формує ряд загроз у використанні під час фактичного впливу на свідомість суспільства, що може містити різного роду ризики для самих суб'єктів політики. Така непередбачена реакція, публічна критика, спами, боти – це нові перешкоди, з якими потрібно зіткнутись на інформаційній платформі для політичних діячів. Нинішня практика діяльності політичних груп у сучасних методах та заходах впливу на свідомість громадян зіштовхується з різними видами агресії та конфліктним сприйняттям, критикою політичної діяльності, оскільки політичні лідери можуть демонструвати вплив та досягнення на суспільно важливі рішення, які не входять до сфери їхніх прямих повноважень. Використання кібертехнологій є сучасною формою впливу на свідомість суспільства. У кіберпросторі використовується позитивна та негативна форма технологічних прийомів. Вітчизняна кіберплатформа не забезпечує належного захисту прав та інтересів як суб'єктів політики, так і громадян, що демонструє потребу в удосконаленні чинного законодавства. Політичні процеси виходять на глобальний рівень з використанням кібертехнологій та інформаційного простору загалом.

У статті розглянуто особливості вивчення небезпек, що пов'язані з надзвичайними ситуаціями воєнного характеру. Проведений аналіз міністерських типових навчальних програма нормативних дисциплін "Безпека життєдіяльності" і "Цивільний захист" та правових основ цивільного захисту в Україні свідчить про про необхідність більш повноцінного та якісного опрацювання цього матеріалу студентами. Розроблено систему презентацій для ефективного викладу лекційного матеріалу по даній темі. The article deals with the study of particular hazards associated with emergency military nature. The analysis of ministerial standard educational program of regulatory disciplines "Safety" and "Civil Protection" and the legal framework of civil protection in Ukraine demonstrates the need for a more fulfilling and good handling of this material by students. A system for effective presentations, presentation of lectures on the topic.