У статті розкривається суть поняття геоекономіка. Проаналізовано і обґрунтовано взаємозв'язок політики і економіки. Виокремлено роль міжнародних фінансових установ та світової валютної системи у розгортанні кризових явищ і досягненні геополітичних цілей країнами-емітентами основних світових (резервних) валют. Зроблені висновки щодо подальших шляхів розвитку світової валютно-фінансової системи з урахуванням сучасних тенденцій. The article reveals essence of the notion of geo-economics. Analyzed and substantiated interconnection of politics and economics. Determined the role of international financial institutions and the global monetary system in the deployment of the crisis and achievement geopolitical objectives of issuer-countries main of the world (reserve) currencies. Conclusions were made about the future path of the global financial system based on current trends.
Глобальна економічна криза, безумовно, стала найважливішою міжнародною подією в сучасному світі, який і надалі буде формувати майбутнє Європейського Союзу та країнчленів ЄС. його вплив на політику та суспільство, на сьогодні, як і вплив на економіку, залежать від специфіки його внутрішніх ситуацій.У даній статті ми розглянемо його вплив на Італію і можливі результати, а саме: результати, які будуть відображати італійську політику в найближчому майбутньому. Увага буде зосереджена головним чином на політиці та суспільстві, хоч часто ми будемо посилатися на економіку, для того щоб пояснити політичні та соціальні зміни.Крах Lehman Brothers у вересні 2008 року показав всю серйозність кризи і відзначив начальну точку економічного надзвичайного становища безпосередньо для Італії.Втрата робочих місць, очевидно, були найбільш значними соціальними наслідками кризи. Рівень безробіття зостався майже стабільним упродовж початкового періоду спаду, але різко піднявся у 2009 році з подальшим підвищенням у 2010 році.В Італії глобальна криза вплинула на соціальну систему, яка погіршилася через політичну нестабільність та економічний занепаду. Глобальна криза в Італійській Республіці також формувала і політичний баланс в країні.Таким чином, глобальна криза стала втраченою можливістю для Італії переглянути свій економічний та політичний занепад. ; Глобальна економічна криза, безумовно, стала найважливішою міжнародною подією в сучасному світі, який і надалі буде формувати майбутнє Європейського Союзу та країнчленів ЄС. його вплив на політику та суспільство, на сьогодні, як і вплив на економіку, залежать від специфіки його внутрішніх ситуацій.У даній статті ми розглянемо його вплив на Італію і можливі результати, а саме: результати, які будуть відображати італійську політику в найближчому майбутньому. Увага буде зосереджена головним чином на політиці та суспільстві, хоч часто ми будемо посилатися на економіку, для того щоб пояснити політичні та соціальні зміни.Крах Lehman Brothers у вересні 2008 року показав всю серйозність кризи і відзначив начальну точку економічного надзвичайного становища безпосередньо для Італії.Втрата робочих місць, очевидно, були найбільш значними соціальними наслідками кризи. Рівень безробіття зостався майже стабільним упродовж початкового періоду спаду, але різко піднявся у 2009 році з подальшим підвищенням у 2010 році.В Італії глобальна криза вплинула на соціальну систему, яка погіршилася через політичну нестабільність та економічний занепаду. Глобальна криза в Італійській Республіці також формувала і політичний баланс в країні.Таким чином, глобальна криза стала втраченою можливістю для Італії переглянути свій економічний та політичний занепад. ; The global economic crisis has without doubt been the most important international event in the modern world which it will profoundly shape the future of the European Union and of the EU's member states. Its impact on politics and society is as relevant as its impact on the economy, have depended on the specifics of its domestic situations.In this article, we will discuss its the impact on Italy and possible outcomes – outcomes that will shape Italian politics for the foreseeable future. Attention will be focused mainly on politics and society, although we will often refer to the economy to explain political and social developments.The Lehman Brothers collapse in September 2008 revealed the seriousness of the crisis and it represents the starting point of the economic emergency for Italy.Job losses have obviously been the most significant social impact of the crisis. The unemployment rate remained almost stable during the initial period of the downturn but increased dramatically in 2009, with further increases expected in 2010.In Italy, the global crisis has impacted on a social system that had deteriorated of political instability and economic decline. Global crisis has also shaped the political balance in Italy.In conclusion, therefore, the global crisis will almost certainly turn out to have been a lost opportunity for Italy to reverse its economic and political decline.
Стаття присвячена життєво важливій проблемі дослідження концептуально-правових шляхів формування у відносинах між ЄЕС (майбутній ЄС) та країнами Східного Середземномор'я, стабільність (або нестабільність) яких може надзвичайно вплинути на безпеку та нормальне функціонування самої європейської спільноти. Початок встановлення офіційних відносин між ЄЕС та колишніми колоніальними державами регіону, такими як Алжир, Єгипет, Йорданія, Марокко, Сирія, Туніс та насамперед Кіпр, у процесі уваги статті - процес їх поступової трансформації. З самого початку формування своєї політики щодо країн цього регіону лідери ЄЕС звернули особливу увагу на офіційну Нікозію, розглядаючи цю столицю як унікальний міст між європейською спільнотою та країнами Східного Середземномор'я в контексті реалізації її зовнішньої стратегії в регіоні. У статті підкреслюється, що ще з березня 1957 року, коли було створено ЄЕС, його засновники батьки приділяли величезну увагу країнам Східного Середземномор'я. Основним завданням цієї співпраці між двома партнерами було забезпечення політичної, економічної та соціальної стабільності на південних кордонах європейської спільноти та створення сприятливих умов для збереження та подальшого збільшення обсягів торгівлі з країнами регіону, забезпечуючи прозорість та непохитна постачання енергоресурсів з цього регіону членам ЄЕС. У статті знайомиться з всебічним аналізом різних етапів формування та реалізації зовнішньої стратегії ЄЕС щодо країн Східного Середземномор'я, особливо підкреслюється, що вирішальна подія в цьому процесі відбулася в 1972 році на Паризькому саміті, коли була прийнята "Глобальна середземноморська політика 1972-1992". .Ця нова стратегія відкрила ще одну главу історії відносин між Європейським співтовариством та країнами регіону. Основна ідея цієї нової стратегії полягала у розробці та здійсненні спільного, єдиного підходу ЄЕС до колишніх колоніальних регіонів Африки, Карибського та Тихого океанів, включаючи в цю концепцію насамперед усі країни Східного Середземноморського регіону. Але ця програма провалилася, і стаття пояснює причини, засновані на численних думках експертів, негативні результати цієї політики. Насправді ЄЕС продовжувала практику встановлення нових, як правило, дискримінаційних договорів із цією категорією країн так званого третього світу, які не передбачали досягнення ними повноцінного членства в Союзі в майбутньому. У цій статті особлива увага приділяється поліції ЄЕС стосовно Республіки Кіпр. Ця країна була однією з перших, яка підписала Угоду про асоціацію з ЄЕС у 1972 році, метою якої було досягти швидкого приєднання до європейської спільноти. На жаль, цього не сталося через факт вторгнення Туреччини на північну частину острова під приводом для захисту прав та свобод громади індиків-кіприотів, що мешкають в цій області острова. Наступним дуже важливим кроком у частині спрощення відносин між ЄЕС та Республікою Кіпр було рішення Союзу асоціацій ЄЕС у 1975 р. Розпочати пряме фінансове співробітництво. У той самий рік уряд Республіки Кіпр попросив фінансову підтримку ЄЕС після турецької окупації північної частини країни, що становить 37% території острова. Брюссель прийняв позитивне рішення про надання цієї допомоги, розділивши її на три транші: 30 млн. Екю (1977 р.), 44 млн. Екв. (1984 р.) Та 62 млн. Екв. (1989 р.). Це означало лише те, що, незважаючи на початок військових дій, які завдали величезної економічної та гуманітарної шкоди Республіці Кіпр, яка згодом перетворилася на тривалий заморожений конфлікт, Кіпрська Республіка залишається одним із пріоритетів політики Брюсселя в регіоні. Такий інтенсивний інтерес ЄС до офіційної Нікосії був підтверджений фактом прийняття Брюсселем заяви Нікосії на отримання статусу члена клубу ЄС. Таке сприятливе та привілейоване ставлення ЄС до Кіпр можна пояснити наступними аргументами: країна завжди демонструвала позитивний імідж на міжнародній арені, вона була членом Кунсіль Європи та ОБСЄ, Нікосія (архієпископ Макаріос - перший президент РК) був одним із засновників руху позаблоковими (членами цього НАМ були також інші арабські середземноморські країни). Таким чином, лідери ЄС вважають фактори розумним мотивом вважати Кіпрську репутацію в якості посередника в регіоні.Досягнення Республікою Кіпр повноцінного членства в ЄС у травні 2004 р. Та легальне приєднання до всіх відповідних структур Європейського Союзу яскраво продемонструвало як досягнення, так і певні невдачі цієї парадигми у відносинах між ЄС та Республікою Кіпр. Досі досягнення Республікою Кіпром повноцінного членства в ЄС більшість грецько-кіпріотської спільноти розглядали як сильний та ефективний інструмент для тиску на Анкару з боку "узгодженого фронту" для вирішення проблеми Кіпру та очікування кіпрських громада була настільки серйозною і довго чекала, що невдача висунула на кіпрській політичній поверхні почуття євроскептицизму та розчарування. Таким чином, досвід кіпрського шляху до членства в Євроруніоні дуже цінний для інших кандидатів у клуб, зокрема насамперед для України.
