Suchergebnisse

Визначено й проаналізовано основні стратегічні принципи повоєнної відбудови України: управління ресурсами відновлення, ціннісний підхід до процесів реформування і відновлення, освіта з наголосом на підготовці фахівців з високими етичними цінностями. Післявоєнне відновлення лише розпочинає тривалий рух України на шляху високотехнологічного розвитку.
Обґрунтовано необхідність створення конкретної, узгодженої з країнами-донорами програми відновлення, яка дозволить Україні не лише перебудуватися на європейських засадах, а й отримати членство в євроатлантичних структурах. Визначено контури такої програми і шляхи її реалізації. На нинішньому етапі потрібна нова архітектура міжнародного розвитку, якою може стати коаліція на основі взаємодії багатьох сторін, що паралельно з відновленням України стимулюватиме її інтеграцію до ЄС. Детально проаналізовано процес налагодження координації діяльності донорів з реципієнтом як один з найважливіших і найскладніших елементів реалізації «плану Маршалла» в повоєнній відбудові України.
Розглянуто основні варіанти координаційних можливостей і запропоновано конкретний варіант координаційного механізму для сучасної України. Для подолання наявної системної кризи доцільно консолідовано використовувати тактичні й стратегічні реформаторські заходи. Невідкладними тактичними заходами є реформування системи управління і боротьба з корупцією, а стратегічними – відновлення верховенства права і етичних норм у економіці, тобто християнських цінностей. Обґрунтовано, що сьогодні людський капітал відіграє дедалі важливішу роль у глобальному середовищі, а освіта і наука стали ключовими елементами у визначенні якісних аспектів робочої сили. Показано, що успіхи «плану Маршалла» і реконструкції Південної Кореї на основі розвитку високих технологій завдячують не лише високоякісній структурі управління проектами, а й вихованню і залученню талановитих людей для їх реалізації.

Розкрито історико-економічні передумови, окреслено контури політики макроекономічної стабілізації і промислового розвитку, що була імплементована для повоєнного відновлення країнами Європи, Азії, Африки, які переживали війни і конфлікти у ХХ–ХХІ ст. Виокремлено чинники, які визначали траєкторію промислового відродження в кожній країні: глобальні, інституційні, макроекономічні, ресурсні, інноваційно-технологічні тощо. Оцінено результати впровадження «плану Маршала» в європейських країнах і Японії, а також інших видів міжнародної допомоги для постраждалих країн. Відзначено множинність поведінкових патернів держави, які обумовлювали обрання конкретного напряму промислового відродження: реструктуризація промислового сектору (Європа), інноваційно-технологічна модернізація (Ізраїль, азійські країни), великі промислові проєкти (Єгипет) або відстороненість держави від суттєвого втручання в структурні трансформації економіки (країни Західних Балкан). Виявлено визначальну роль формування сприятливого бізнес-клімату в повоєнний період для стимулювання припливу інвестицій у промисловий та інші сектори економіки, а також позитивний вплив державних інвестицій у розбудову фізичної інфраструктури та інноваційної екосистеми.
Визначено, що повоєнне відновлення промисловості відбувалося швидко і мало стабільні результати в країнах, де було сформовано ринкові засади господарювання і стійкі інститути (Західна Європа); у азійських країнах процес відновлення мав короткострокові успіхи після Другої світової війни, але промислова модернізація фактично тривала десятиліттями внаслідок відмінностей у стратегіях економічного розвитку різних урядів. Недостатня увага держави до промислового сектору часто була причиною деіндустріалізації і слабкого інноваційного розвитку держави (країни Західних Балкан).
Встановлено, що очікувана міжнародна фінансова і технічна допомога рідко направлялася безпосередньо на підтримку промислового сектору, що спонукало держави акумулювати власні ресурси, зберігати державну форму власності на великі промислові об'єкти всупереч цілям приватизації або створювати умови для залучення іноземних інвестицій, формуючи експортоорієнтовану модель економіки.

Відновлення самоефективності визначено як стратегічно важливийнапрям у процесі соціально-психологічної реабілітації. Розроблено стратегіювідновлення самоефективності особистості при переживанні втрати, описанотри послідовні етапи роботи в межах цієї стратегії: діагностичний, організацій-ний, технологічний. Для діагностичного етапу сформульовано такі завдання:визначення рівня самоефективності та прийняття втрати, з'ясування зон ура-ження внаслідок переживання втрати, виявлення внутрішніх і зовнішніх бар'єріву процесі відновлення самоефективності та оцінювання системи ресурсів осо-бистості. До завдань організаційного етапу віднесено розроблення індивіду-ального плану роботи та рекомендацій щодо відновлення самоефективностіособистості, що ґрунтуються на результатах діагностичного оцінювання та ви-борі загальної стратегії роботи: ідеться про стимулювання співпраці, залученняспеціаліста (психолога, соціального працівника), який має запропонувати сис-тему реабілітаційних заходів, а також про застосування елементів соціально-психологічної підтримки. У межах технологічного етапу, що презентує безпо-середньо способи реабілітаційних дій, розроблено технології відновленнясамоефективності особистості при переживанні втрати: технологію прийняттявтрати, технологію локалізації причини втрати життєвих ресурсів особистостіта медійні технології. Запропоновано такі способи відновлення самоефектив-ності особистості: прийняття втрати, актуалізація найвищої цінності шляхомнабуття глибинного сенсу страждання, прийняття власних негативних станівяк особистісних ресурсів, дихальні і релаксаційні техніки, тілесні практики,реконструкція наявних смислів або побудова нових, активація спогадів прореальний успішний досвід протистояння труднощам, моделювання яскравихобразів успіху, опосередковане переживання успіху, мотивувальне словеснепереконування, визначення рівня домагань людини, верифікація наявних іпотенційних ресурсів, наративні практики.

Сучасні негаразди в процесі становлення та розбудови Української держави спонукають, кот- рий раз, звернутися до гіркого досвіду історичного минулого. А він вчить, що надія на об'єктивний хід державотворення великого європейського народу не дає підстав нехтувати елементарними заходами, що спонукають до утвердження національної диктатури перед зовнішніми та внутрішніми викликами, які дезорганізовують українство впродовж віків. Тому аналіз подій та проведення історичних паралелей сприятиме осмисленню минулого, усвідомленню теперішнього та реально прогнозованого прийдешнього у справі скріплення незалежної державності України як європейської та світової геополітичної потуги. Історична пам'ять кличе до боротьби, щоб не повторити долю попередників – жертв трагічного ХХ ст., яке призвело до геноциду українців, що переполовинило їхню чисельність.

Статтю присвячено узагальненню підходів до вимірювання чинників, що формують конкурентоспроможність територій, та виокремлення у загальній системі індикаторів тих, які дають можливість оцінити потенціал майбутнього відновлення України. Автором визначено, що конкурентоспроможність територій як категорія характеризується такими ознаками, як порівнянність, комплексність, інтегрованість, відносність. В роботі порівнюються складові розрахунку інтегральних показників конкурентоспроможності країн, міст та територій, зокрема Індексу глобальної конкурентоспроможності; Міжнародного рейтингу глобальних міст, Індексу економічної свободи, Індексу людського розвитку. Автором зроблено висновок, що для методологій вимірювання проаналізованих індексів характерними є спільні сфери аналізу базових показників, що характеризують стан чинників формування конкурентоспроможності – це показники якості інститутів врядування; макроекономічної стабільності; розвитку людського потенціалу; ефективності ринків; фінансового та інноваційного потенціалу. В той же час новітні підходи міжнародних організацій та рейтингових агентств до оцінки майбутнього потенціалу країн, готовності їх до відродження після криз, трансформацій до нової економіки, прогнозу майбутнього потенціалу місту враховують показники довіри громадян до інститутів врядування, довгострокове бачення і готовність інститутів врядування до гнучких змін в умовах Четвертої промислової революції; оновлення змісту освіти і довгострокові інвестиції в освіту і науку, готовність до впровадження цифрових технологій, циркулярної економіки, альтернативної енергетики, забезпечення гендерної рівності, різноманіття та інклюзивної. Проведений аналіз, позиції України в міжнародних рейтингах оцінки конкурентоспроможності країн та міст значно знизилися на тлі війни. Автором виокремлено у загальній системі індикаторів оцінки конкурентоспроможності тих, які дають можливість сформувати потенціал майбутнього відновлення України на основі принципів сталого розвитку та забезпечення конкурентного лідерства в Індустрії 4.0. та 5.0.

Особливості ведення війн та збройних конфліктів вказують на те, що для забезпечення живучості військових формувань, які приймають участь в операціях (бойових діях), одним із пріоритетів є своєчасне повернення до строю пошкоджених зразків озброєння та військової техніки. Успіх виконання завдань під час ведення збройного протистояння в значній мірі буде залежати не тільки від вогневих і ударних можливостей угруповань військ (сил), але і від того, як швидко вони зможуть відновити свою боєздатність в умовах впливу сучасних засобів ураження. Завдання щодо своєчасного відновлення озброєння та військової техніки, в ході ведення операцій (бойових дій) покладається на ремонтно-відновлювальні органи від яких залежить рівень укомплектованості військ (сил) справними зразками озброєння та військової техніки.
В статті проведено аналіз умов та факторів, які впливали на систему відновлення озброєння та військової техніки в широкомасштабних операціях у Другій Світовій Війні та в локальних війнах в Афганістані, в операції російських військ в Першій Чеченській кампанії. Розкриті основні проблеми з якими стикались ремонтно-відновлювальні підрозділи та частини під час відновлення озброєння та військової техніки в цих війнах та локальних збройних конфліктах з метою визначення характерних проблемних питань, що призводять до зниження рівня боєздатності військ.

Визначені актуальні проблеми психологічної допомоги населенню в умовах соціальнихпотрясінь, категорії клієнтів, що потребують допомоги, стратегію психо-соціальноговідновлення особистості; проаналізовані переваги застосування методології арт-терапії.Апробація реабілітаційних програм, спрямованих на подолання наслідків емоційноговигоряння волонтерів та реабілітацію демобілізованих військовослужбовців, довелаадекватність та доцільність використання арт-терапії як методу допомоги постраждалимв умовах воєнно-політичних викликів сучасності.Ключові слова: арт-терапія, психо-соціальне відновлення особистості, учасникибойових дій, емоційне вигоряння, творчість.Определены актуальные проблемы психологической помощи населению в условияхсоциальных потрясений, категории клиентов, которым необходима помощь, стратегияпсихо-социального восстановления личности; проанализированы преимуществаметодологии арт-терапии. Аппробация реабилитационных программ, направленных напреодоление последствий эмоционального выгорания волонтеров и реабилитациюдемобилизованных военнослужащих, доказала адекватность и целесообразностьиспользования метода арт-терапии как метода помощи пострадавшим в условиях военно-политических вызовов современности.Ключевые слова: арт-терапия, психо-социальное восстановление личности,участники боевых действий, эмоциональное выгорание, творчество.Actual problems of psychological care in conditions of social upheaval, categories of clientswho are in need of psychological assistance,strategy of psycho-social rehabilitation of personality aredefined in the article. Advantages ofusing art therapy methodology are analyzed. Testing ofrehabilitation programsdesigned to manage the consequences of emotional burnout of volunteersandrehabilitation of demobilized soldiers proved adequacy andfeasibility of using art therapy as a methodto help the victimsof military and political conflicts.Keywords: art therapy, psycho-social recovery of personality, combatants, emotional burnout,creativity.

Досліджено питання сучасного світового розвитку з огляду на російську воєнну агресію проти України. Охарактеризовано світові тенденції щодо фрагментації на противагу попереднім глобалізаційним тенденціям. Глобалізаційні процеси продовжують існувати у світі, але в умовах регіональних і покраїнових обмежень. Ще напередодні 2020-х років світова економічна думка дискутувала щодо перспектив розвитку в умовах так званої слоубалізації (повільної глобалізації). Активне використання режиму санкцій визначає окремі країни не лише як не сприятливі для економічної діяльності, а й як такі, що фактично виключені з процесу глобалізації. Відбуваються реальні зміни центрів економічної могутності. Нині дедалі активніше йдеться про теоретичну і практичну фрагментацію. Фактично у світі відбуваються процеси посилення економічної фрагментації, що виступає противагою традиційним глобалізаційним процесам. Фрагментація є одним з вагомих наслідків російської збройної агресії проти України і має перспективи призвести до поділу світу на геополітичні блоки із своїми власними технічними стандартами, резервними валютами і системами платежів.
Визначено, що перспективи повоєнної відбудови України відбуватимуться в умовах фрагментації світової економіки і реалізовуватимуться за відповідними параметрами. Україна і надалі залежатиме від зовнішніх джерел фінансування і матеріальної допомоги. У цьому контексті вкрай актуальним є збереження зовнішніх пріоритетів розвитку країни, у першу чергу набуття повноцінного членства в Європейському Союзі. Важливо також усвідомити роль держави в економічному житті в умовах війни і в період післявоєнної відбудови. Крім того, беззаперечною повинна бути максимальна коректність у відносинах з іноземними партнерами, зокрема, у питаннях розрахунку потреб України у фінансуванні процесу відбудови з огляду на відмінності в ставленні до проблем корупції в Україні й країнах Заходу.

Статтю присвячено обґрунтуванню шляхів повоєнного відновлення та реконструкції України та визначенню джерел фінансового забезпечення цих процесів. Результати аналізу показників соціально-економічного становища держави за підсумками 2022 р. засвідчили критичну необхідність в посиленні фінансової підтримки з боку країн-партнерів та міжнародних фінансових установ. Потреба у фінансуванні відновлення за національними запитами становить понад 750 млрд дол. США в рамках 15 стратегічних напрямів Плану відновлення України. Водночас виявлено, що розроблений План здебільшого передбачає вливання міжнародної допомоги, а не участь приватного сектору. Приватні інвестиції становитимуть близько третини фінансування, що потребує перегляду підходів щодо збільшення цієї частки. На цьому наголошують і міжнародні експерти, адже процес інвестування в реконструкцію та відновлення України триватиме щонайменше 10 років і поєднуватиме потреби як у державних, так і у приватних коштах. Відповідно проаналізовано стан міжнародної фінансової підтримки України з початку повномасштабного вторгнення РФ. Також виокремлено приклади успішного світового досвіду використання міжнародної фінансової допомоги, як-от під час реформування країн Центральної і Східної Європи після розпаду Варшавського блоку, зокрема так званої шокової терапії. Або приклади отримання репарацій, які можуть надходити у формі частки доходу РФ від експорту нафти та природного газу, як це встановлено відповідно до міжнародних угод після вторгнення Іраку в Кувейт та звільнення останнього силами міжнародної коаліції на виконання резолюції Ради безпеки ООН. Обґрунтовано, що обмеження щодо надання та використання пулу інвестиційних можливостей від країн-учасників міжнародної коаліції, які надають військову допомогу Україні, в окремих секторах та ситуаціях потрібно доповнити значними обсягами приватного фінансування. Серед заходів, які сприятимуть нарощуванню фінансового ресурсу для реконструкції України в повоєнний період, виокремлено й такі, як забезпечення прозорості ринку землі та ефективна система управління використанням та охороною земель з широким допуском на ринок іноземних інвесторів; зміцнення механізмів державно-приватного партнерства для забезпечення гарантій розширення участі приватного капіталу у відновленні промислової та енергетичної сфер.

Проаналізовано потреби щодо повоєнного відновлення національної економіки та інфраструктури України, зокрема обґрунтовано пріоритетність реконструкції енергетичного сектору. З огляду на масштабні обсяги шкоди, завданої безпосередньо сектору електроенергетики, що оцінюються у близько 6,5 млрд дол. США, визначаються ключові вектори реновації його сегментів, зокрема енергогенерації та передавання електроенергії. Засвідчено концентрацію поточних зусиль уряду України та енергопостачальних компаній на короткострокових цілях у галузі енергетики без детермінування стратегічних цілей через невизначеність середовища та критичну необхідність базових потреб для життєзабезпечення. Визначено імплементацію європейського плану REPowerEU та перехід до низьковуглецевої економіки концептуальним вектором відновлення та трансформації національної енергетичної політики, яка натепер переважно спирається на використання викопного палива. У цьому напрямі обумовлюється інтеграція положень плану Європейського Союзу в Енергетичну стратегію України на період до 2050 року та врахування в її змісті прогнозоване експертами Міжнародного енергетичного агентства різке зниження попиту на викопне паливо після 2030 року. Іншим стратегічно важливим проєктом у рамках реалізації плану відновлення України є впровадження заходів Програми «Енергетична незалежність та Зелений курс», спрямованих на відбудову чистого та захищеного середовища і забезпечення сталого розвитку в синхронізації нормативно-правовими положеннями ЄС. Орієнтовна вартість Програми оцінюється у сумі 130 млрд дол. США, що потребує пошуків джерел фінансування як традиційних бюджетних, так і альтернативних, у тому числі залучення грантових і позикових коштів від міжнародних установ і організацій, а також приватних інвестицій.

Мета роботи: проаналізувати стан та обґрунтувати пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу України в умовах війни на виснаження та у повоєнному відновленні країни.
Метод: системний аналіз, узагальнення, синтез.
Результати дослідження: Виявлено основні проблеми та тенденції у сфері оборонно-промислового комплексу в умовах війни на виснаження, а також ідентифіковано основні можливості для його розвитку під час повоєнного відновлення. Визначено пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу України на підставі зміни підходу до розробки і виробництва оборонної продукції..
Теоретична цінність дослідження: включає аспекти, які мають важливе значення для розуміння та вирішення актуальних проблем, у сфері оборонно-промислового комплексу в умовах війни на виснаження, а також ідентифіковано основні можливості для його розвитку під час повоєнного відновлення.
Практична цінність дослідження: полягає у можливості розвитку оборонно-промислового комплексу України відповідно до визначених пріоритетів на підставі зміни підходу до розробки і виробництва оборонної продукції.
Оригінальність: полягає в тому, що на основі аналізу стану оборонно-промислового комплексу України в умовах війни на виснаження визначено необхідність утримання балансу між наявними викликами перед ОПК а намаганням використати безпрецедентні можливості його розвитку.

Завданнями роботи були розроблення методологічних засад відновлення психологічного здоров'я особистості, опрацьовування технологій соціально-психологічної реабілітації та визначення ресурсних модусів, що підвищують ефективність реабілітаційних впливів. Використовувалися метод феноменологічного аналізу індивідуальних та групових консультаційних інтервенцій, методи опитування, глибинного та контекстуального інтерв'ю, кейс-стаді. У результаті дослідження готовність особистості до творчого конструювання власного життя визначено як головну умову відновлення психологічного здоров'я. Як засіб відновлення розглянуто спрямований на активізацію життєтворення реабілітаційний процес. Показано, що ефективність відновлення забезпечується завдяки врахуванню індикаторів, критеріїв, векторів, змістових мішеней реабілітаційних інтервенцій, їх поетапній специфікації, можливостям цільового долучення спільнот до системної підтримки своїх членів, командному підходу з боку спеціалістів різного профілю. Визначено способи залучення проблемної молоді до відновлення (готовність орієнтуватися на позитивний досвід побратимів, підтримка ветеранської і релігійної громади) та заходи профілактики рецидивів асоціальної поведінки. Увагу зосереджено на гострому переживанні учасниками бойових дій та внутрішньо переміщеними особами втрат, а також на стані відчуження демобілізованих від суспільства, інших людей, роботи. Апробовано технології відновлення самоефективності та життєвої неперервності особистості, її конструктивного діалогу зі світом, життям, собою, сенсом. Визначено ресурсні модуси, що сприяють відновленню психологічного здоров'я особистості: базовий (підвищення життєздатності особистості); інструментальний (використання мобільних застосунків як психологічного супроводу) та буферний (участь у плейбек-дійстві, що забезпечує групове відновлення). Отримані результати можуть бути використані для підвищення соціально-адаптивних можливостей людини, здатності відновлюватися після травматизації. Напрям подальших досліджень – соціально-психологічний супровід особистості при переході від війни до миру. Практичне значення роботи визначається розробленням засад оптимізації міжвідомчої взаємодії на державному і міждисциплінарному рівнях, способів координації активності спільнот та організацій для забезпечення комплексного підходу до реабілітації постраждалих. Соціальне значення роботи полягає у визначенні цілей реабілітаційних впливів, фаз, етапів, форм, технологій і технік реабілітації; розробленні напрямів самодопомоги та практик сприяння посттравматичному зростанню. Цінність роботи – у впровадженні комплексного підходу до соціально-психологічної реабілітації постраждалих.

Мета. Метою дослідження є характеристика впливу екологічних проблем, викликаних війною, для розробки стратегічних напрямів відновлення екологічної безпеки Поліського регіону України в післявоєнний період відповідно до вимог Цілей сталого розвитку.
Результати. Екологічна ситуація в Україні є кризовою, оскільки повномасштабне вторгнення Росії на територію України з 24 лютого 2022 р. заподіяло величезної шкоди навколишньому природному середовищу, тому що винищуються ліси, збільшуються викиди отруйних речовин унаслідок обстрілів нафтобаз, газових сховищ та об'єктів хімічної промисловості за межі території України. Проведено SWOT‐аналіз Поліського регіону з метою ідентифікації наслідків впливу війни на стан екологічної безпеки регіону. Виокремлено конкурентні переваги Поліського регіону України та з їх урахуванням запропоновано стратегічні напрями розвитку регіону в післявоєнний період.
Наукова новизна. Набуло подальшого розвитку виокремлення конкурентних переваг Поліського регіону України та на їх основі удосконалено стратегічні напрями відновлення екологічної безпеки та подальшого розвитку регіону у післявоєнний період на засадах сталого розвитку.
Практична цінність. Сформовані стратегічні напрями відновлення екологічної безпеки регіону можуть бути використані органами місцевої влади та суб'єктами господарювання для вирішення екологічних проблем на регіональному рівні під час воєнних дій та після перемоги України.