Suchergebnisse

У статті досліджений етимологічний зміст понять «воєнний» та «військовий». Проаналізований зміст таких понять як «воєнний конфлікт», «збройний конфлікт» та «війна». Також автором визначені відмінні та спільні ознаки цих понять. Встановлений зв'язок між поняттями «воєнний конфлікт», «збройний конфлікт» та «війна» за допомогою категорій загального, особливого та одиничного. ; The article examines the etymological content of the concepts of «military» (voyennyy) and «military» (viys'kovyy). It is established that the concept of «military» (viys'kovyy) refers to the army or relates to a ser- viceman. The concept of «military» (voyennyy) refers to the war, associated with it. Consequently, the author established that in relation to the conflict, the use of the concept of «military conflict» (voyennyy) is appropriate.In the Military Doctrine of Ukraine military conflict is defined as «the form of resolving interstate or national conflicts with the bilateral application of military force; the main types of military conflicts are war and armed conflict».In the Military Doctrine of Ukraine armed conflict is defined as «armed collision between states (inter- national armed conflict, armed conflict at the state border) or between the warring parties in the territory of one state, usually with support from the outside (internal armed conflict)». Consequently, armed conflict is a conflict of any level, the main feature of which is the use of weapons.The war means a socio-political phenomenon associated with the radical change in the nature of relations between states, folks, nations, classes and social groups opposing sides and the transition from the use of non-violent forms and methods of struggle to the direct use of weapons and other violent means to solve certain social political, economic, ideological, as well as national, religious, territorial and other contradictions.Thus, the author singled out common and distinctive features of the concepts of «military conflict», «armed conflict» and «war». Consequently, the common in these concepts are the subjects of interaction, namely, the states or conflicting parties in the middle of one state and the presence of the use of weapons. Demarcation of these concepts may be carried out according to the criterion of the motives of occurrence. That is, political motives that are necessary for the emergence of a military conflict and war are not neces- sary for the emergence of an armed conflict. Such a criterion is central to the demarcation of the «military conflict» and «war» from the «armed conflict».The distinctive features of «war» from «armed conflict» and «military conflict» is the formal act of its announcement; the rupture of diplomatic relations and the cancellation of bilateral agreements between thewarring parties; the introduction of a special legal regime; qualitative change in the state of society.The author suggests the connection between these concepts with general, special and individual categories. Where is the notion of «military conflict», which is generic in relation to «war» and «armed conflict». In turn, the «armed conflict» is special, and the concept of «war» is individual category.

This article examines two issues – competing accounts of the military events in the Donbas and the Ukrainian experts' opinion on the factors that led to the beginning of violence. The literature analysis reveals the existence of two competing discourses, clustering around the concepts of "civil war" and "hybrid war" and the so-called "pragmatic discourse", recognizing the presence of both phenomena at the same time. While the major challenge for the authors, who share the discourse of the internal conflict, is to adequately account for the Russia's role in the war, the proponents of the "hybrid war" discourse underestimate the loss of Ukraine's monopoly on the legitimate use of force during the period of revolutionary change of power. The second issue surveys the weight of the factors of the conflict in the assessments of Ukrainian experts. In this part, seven external and internal factors that were most visible in the literature in 2014-2016 are identified. These are: the state fragmentation, the sudden change of power in Kyiv, the consequences of the Soviet policy of Russification, the destructive impact of regional elites, Russia's direct and indirect interference, the weakness of the organized Ukrainian groups and the loss of legitimacy of the new central government in the Donbas. Surveys conducted by pair comparisons in 2016 and 2017 demonstrate that most Ukrainian experts assign the largest weight to the Russia's hidden aggression (15.2 percent) and the destructive role of local elites (13.2 percent) as primary factors behind the conflict, whereas most of their western counterparts look at this event through the prism of the civil war. Differences in the two perspectives, apparently, are not due to the facts, but to pre-existing images and ways of thinking, which influence the perception of these events. ; У цій статті увага зосереджена на двох темах – академічній дискусії навколо суті військових подій на Донбасі і презентації двох хвиль експертних опитувань щодо чинників, які призвели до вибуху протистояння. Аналіз літератури вказує на існування двох конкурентних дискурсів, у яких домінуючими є поняття «громадянська війна» та «гібридна війна» і т. зв. «прагматичного дискурсу», що визнає присутність обох явищ одночасно. Якщо найбільші труднощі авторів, які поділяють дискурс внутрішнього конфлікту, пов'язані з російськоцентричним поглядом на війну і, відповідно, недооцінкою ролі Росії, то прихильники дискурсу «гібридної війни» не добачають втрати Україною монополії на легітимне використання примусу у період революційної зміни влади. Друга тема стосується ваги чинників конфлікту в оцінках українських експертів. У цій роботі визначено сім зовнішніх та внутрішніх чинників, які найчастіше зустрічалися в літературі у період 2014-2015 рр. Це фрагментація держави, раптова зміна влади в Києві, наслідки радянської політики русифікації, деструктивний вплив регіональних еліт, спрямовані дії Росії, слабкість організованих проукраїнських груп і втрата легітимності нової центральної влади на Донбасі. Опитування, виконані шляхом попарних порівнянь у 2016 і 2017 рр. показали, що більшість українських експертів бачать у цих подіях приховану агресію з боку РФ (15,2 %) і деструктивний вплив регіональних еліт (13,9 %), тоді як переважна частина їхніх західних колег дивиться на них крізь призму громадянської війни. Відмінності в оцінках, вочевидь, зумовлені не так фактами, як попередньо сформованими уявленнями та способами мислення, що впливають на сприйняття подій на Донбасі.

This article examines two issues – competing accounts of the military events in the Donbas and the Ukrainian experts' opinion on the factors that led to the beginning of violence. The literature analysis reveals the existence of two competing discourses, clustering around the concepts of "civil war" and "hybrid war" and the so-called "pragmatic discourse", recognizing the presence of both phenomena at the same time. While the major challenge for the authors, who share the discourse of the internal conflict, is to adequately account for the Russia's role in the war, the proponents of the "hybrid war" discourse underestimate the loss of Ukraine's monopoly on the legitimate use of force during the period of revolutionary change of power. The second issue surveys the weight of the factors of the conflict in the assessments of Ukrainian experts. In this part, seven external and internal factors that were most visible in the literature in 2014-2016 are identified. These are: the state fragmentation, the sudden change of power in Kyiv, the consequences of the Soviet policy of Russification, the destructive impact of regional elites, Russia's direct and indirect interference, the weakness of the organized Ukrainian groups and the loss of legitimacy of the new central government in the Donbas. Surveys conducted by pair comparisons in 2016 and 2017 demonstrate that most Ukrainian experts assign the largest weight to the Russia's hidden aggression (15.2 percent) and the destructive role of local elites (13.2 percent) as primary factors behind the conflict, whereas most of their western counterparts look at this event through the prism of the civil war. Differences in the two perspectives, apparently, are not due to the facts, but to pre-existing images and ways of thinking, which influence the perception of these events. ; У цій статті увага зосереджена на двох темах – академічній дискусії навколо суті військових подій на Донбасі і презентації двох хвиль експертних опитувань щодо чинників, які призвели до вибуху протистояння. Аналіз літератури вказує на існування двох конкурентних дискурсів, у яких домінуючими є поняття «громадянська війна» та «гібридна війна» і т. зв. «прагматичного дискурсу», що визнає присутність обох явищ одночасно. Якщо найбільші труднощі авторів, які поділяють дискурс внутрішнього конфлікту, пов'язані з російськоцентричним поглядом на війну і, відповідно, недооцінкою ролі Росії, то прихильники дискурсу «гібридної війни» не добачають втрати Україною монополії на легітимне використання примусу у період революційної зміни влади. Друга тема стосується ваги чинників конфлікту в оцінках українських експертів. У цій роботі визначено сім зовнішніх та внутрішніх чинників, які найчастіше зустрічалися в літературі у період 2014-2015 рр. Це фрагментація держави, раптова зміна влади в Києві, наслідки радянської політики русифікації, деструктивний вплив регіональних еліт, спрямовані дії Росії, слабкість організованих проукраїнських груп і втрата легітимності нової центральної влади на Донбасі. Опитування, виконані шляхом попарних порівнянь у 2016 і 2017 рр. показали, що більшість українських експертів бачать у цих подіях приховану агресію з боку РФ (15,2 %) і деструктивний вплив регіональних еліт (13,9 %), тоді як переважна частина їхніх західних колег дивиться на них крізь призму громадянської війни. Відмінності в оцінках, вочевидь, зумовлені не так фактами, як попередньо сформованими уявленнями та способами мислення, що впливають на сприйняття подій на Донбасі.

Мета статті: вивчення феномену гібридної війни як сучасної форми вираження геополітичного конфлікту на основі результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців.
Наукова новизна: поняття гібридної війни варто розглядати не тільки як різновид ведення війни у новітній історії людства. Гібридну війну доцільно кваліфікувати як новітню форму геополітичного конфлікту. Підтвердженням цьому є численні конфлікти, що відбуваються у різних точках планети, які стають виявами кризи попередньої системи міжнародної безпеки. Російська агресія проти України є сьогодні прикладом геополітичного конфлікту та гібридної форми війни, яка впливає і на світовий порядок. Захоплення Російською Федерацією українських територій стало можливим і через послаблення системи світової безпеки. Така ситуація створює потребу формування нових форм геополітичного співіснування.
Висновки: Конфлікти різних видів пронизують всю історію людства. Міждержавні конфлікти характеризуються особливістю, яка полягає у тому, що вони можуть спричинити масову загибель людей як в країнах – учасницях конфлікту, так і в усьому світі, тобто, сучасні міждержавні конфлікти впливають на міжнародні відносини як локально, так і глобально, що перетворює їх у геополітичний конфлікт. Особливістю України є вразливість її геополітичного положення, зумовленого наявністю кордону з Російською Федерацією, що в умовах агресивної геополітики Російської Федерації спричиняє роль України як буферної зони. Ключовою характеристикою російської гібридної війни є повне ігнорування та пряме порушення базових міжнародних угод. У різні історичні періоди міждержавні конфлікти часто набували різних форм війни. Лише цивілізований розгляд геополітичного конфлікту сприяє залагодженню спірних питань між країнами та створює ситуацію, коли через вплив демократичних міждержавних інституцій унеможливлюється застосування силових методів та знижується інтенсивність гібридної війни. Міжнародне співробітництво – найбільш ефективна стратегія поведінки у геополітичному конфлікті, спрямована на конструктивне обговорення проблеми у пошуках рішення.

Вплив людських уявлень на сприйняття ситуації, проблеми, дії, яка викликає дію, що виливається всупереч інтересам і цілям інших людей, груп людей та призводить до конфлікту, а у подальшому до "публічного кон- флікту". З розвитком інформаційного суспільства та інформаційних технологій, продуктом яких є інформація і знання, що стали інструментом при здійс- ненні вибору, вибору поведінки при виникненні та розв'язанні конфліктів. Інформація і знання сприяють формуванню ставлення суб'єкта конфлікту до об'єкта конфлікту. Саме володіння інформацією про об'єкт конфлікту та знання, зазвичай, визначають, яку стратегію поведінки вибере людина в кон- кретному конфлікті. Індивідуальний і колективний життєвий досвід дає ре- цепти оптимальної поведінки в конфліктах. Освіта й виховання індивіда, що ґрунтуються на отриманій освіті, може впливати на створення уявлень індивіда, які впливатимуть на прийняття рішень та обрання поведінки в різних ситуаціях, що будуть впливати на конфліктність — народження та розв'язання чи запобігання конфлікту. Тому важливо зробити освіту загальнодоступною, орієнтованою на інте- реси людей з урахуванням міжнародного права і принципу багатосторонніх відносин. Такі цілі розроблені і задекларовані в Цілях тисячоліття. Задекларовані Цілі тисячоліття мають досягти мети отримання та вико- ристання знань, вироблених та накопичених людством з вільним доступом до джерел інформації та її використання. Інформаційні комунікативні техно- логії дають можливість реалізовувати права і свободи людини, верховенства права, громадянського суспільства, та "можуть дати людству спосіб, яким вони можуть змінити діяльність, взаємини і життя людей і, отже, зміцнити впевненість у майбутньому" [7, р. 5], чим значно зменшать розвиток необ- ґрунтованих уявлень та сприятимуть запобіганню конфліктів.

Метою є аналіз позиції Польщі щодо російсько-українського конфлікту, анексії Криму та врегулювання ситуації в Донбасі. Серед методів було застосовано системний для вивчення сприйняття польськими політиками окупації Донбасу та анексії Криму, компаративний аналіз позицій європейських та польських діячів стосовно гіпотетичної участі Польщі у нормандському або іншому форматі з урегулювання російсько-українського конфлікту. Проаналізовано офіційну позицію Польщі щодо російсько-українського конфлікту 2014–2020 рр.Доведено, що для Польщі Україна є зоною особливих інтересів. Офіційна Варшава прагне відігравати значну роль у врегулюванні російсько-українського конфлікту, тому що провал України означатиме для Польщі погіршення власної безпекової ситуації. Наразі польський кордон з Україною є рубежем ЄС та НАТО, тому оптимальним для Польщі було б пересунення меж цих організацій у майбутньому на Схід України, тому Польща наполегливо обстоює євроінтеграційні та євроатлантичні амбіції України.Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що перетворення конфлікту на Донбасі на заморожений означатиме наявність постійної вибухонебезпечної ситуації. Зроблено рекомендації, що чіткі сигнали офіційній Варшаві з боку офіційного Києва з приводу зацікавленості у практичному втіленні польсько-українського стратегічного партнерства були б важливими та далекоглядними. Виділено, що реалізація польської політики щодо російсько-українського конфлікту залежить від стратегій основних гравців європейського стратегічного простору. Польська політика сприймається як проамериканська французькими та німецькими можновладцями, тому офіційний Париж і Бонн уникають залучення Польщі до перемовин щодо ситуації на Донбасі. Втім, самостійно Польща не здатна впливати на врегулювання російсько-українського конфлікту, Варшава має діяти спільно з найпотужнішими гравцями.

Зрілість державності завжди корелюється з міцністю самоідентифікації нації. Якість такої кореляції стає визначальною й часто вдосконалюється під час випробувань. Події кінця 2013 – першої половини 2014 рр. в Україні викрили конфлікт між Державою та Суспільством, який мав наслідками руйнацію цілісності країни, війну в Донбасі, травму ідентичності прикордонних територій та виклик для територіальних громад. Рік після Майдану результує втратою території, наявністю невизнаної офіційним Києвом війни, внутрішнім конфліктом державної еліти, неузгодженістю функцій ВСУ та Нацгвардії., поширенням впливу антидержавних течій на південно-східних територіях та загрозою цілісності України. Невирішеність долі, статусу та перспектив окупованих територій в Україні загострює конфлікт Суспільства і Держави, активізує внутрішні непорозуміння між суспільними групами, владою та опозицією, аутентичними міфами та ситуативними стереотипами, політичним дизайном та соціальною реальністю.

В статье осуществлен анализ мотивов субъектов трансфертного ценообразования, а также функций трансфертных цен для определения конфликта интересов при трансфертном ценообразовании. Предложены пути решения конфликта между участниками процесса трансфертного ценообразования. ; In the conditions of globalization all the companies try to find the effective ways of maximizing their profit. One of the instruments is the system of the transfer pricing that helps to optimize the costs and allocate effective the resources of the company. Transfer pricing has detrimental effect on the economy of countries, though the governments use the regulations to minimize this effect on their economy. In this case the conflict of interests appears. Paper deals with an analysis of the functions and reasons of the economic agents which use the transfer prices to demonstrate the conflict of interests in transfer pricing. The purpose of the study is the determination of the best ways to solve the conflict situations in the process of transfer pricing according to the economic interests of the agents: company and government and within the company: headquarters and subsidiaries. The main point of resolving the conflict between company and government is to make clear regulations of transfer pricing for enterprises and productive relations between company and government. The methods to resolve the conflict within the company are: clear guidelines, decentralization and motivation for stuff members.

Розглядається нормотворча діяльність органів публічного управління в Україні. Правотворчість є одним з видів безпосередньої ді- яльності уповноважених органів з розроблення, прийняття, зміни або до- повнення нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти дублюються, суперечать один одному, створюється велика кількість документів щодо внесення змін та доповнень до чинних нормативно-право- вих актів, штучно "роздувають" законодавство України, містять неконкрет- ні, розмиті формулювання, що призводить до різночитання, некоректного тлумачення та застосування норм законодавства і відповідно порушення законних прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. До об'єк- тивних причин помилок належать: динамізм правової системи України, інтенсивний розвиток і оновлення законодавства України; різноманітні, і часто суперечливі інтереси різних верств населення тощо. Суб'єктивними причинами є: відсутність законодавчого закріплення, ігнорування чи недо- тримання розроблених наукою і практикою правил і вимог законодавчої техніки; існуючі протиріччя між наукою і практикою законотворчості та їх відірваність одна від одної; недостатній рівень професіоналізму законотвор- ця; неналежний рівень експертизи законопроектів; недостатнє експертне забезпечення законопроектувальних робіт; відсутність належної скоорди- нованості дій суб'єктів законотворчості; відсутність державної концепції розвитку законодавства України. Аналіз нормотворення проводиться скрізь призму колективного несві- домого та конфлікту архетипів із сучасністю. Архетипи відповідно до теорії Юнга — це універсальні вроджені психічні структури, що складають зміст колективного несвідомого. Архетипи змушують людей абсолютно певним чином сприймати, переживати події і реагувати на них. Можлива будь-яка кількість архетипів. Юнг вважав їх регуляторами по- ведінки і психічного життя, які організують і спрямовують психічні про- цеси. Без спеціальної інформації про архетипи людина не усвідомлює, що перебуває під впливом колективно несвідомих архетипних сил. Якщо вплив колективного несвідомого посилюється, ego виявляється "схопленим" архе- типними імпульсами, які поневолюють людину. Знання цього факту досить корисне, оскільки воно допомагає деякою мірою контролювати ситуацію. Оскільки архетипи мають як позитивну, так і негативну сторони, контроль полягає у спробі активізувати першу за рахунок другої.

It is assumed that on 16 February 2001, Albanians started fighting for their rights in Macedonia with the use of force. On that day armed groups attacked Macedonian police stations in the village of Tanuševci near Tetov. The clashes of various intensity lasted until major amendments to Macedonian constitution were adopted in November 2001.In the first stage of fighting (until May 2001), the Macedonians attempted to disarm the Albanian rebels and destroy the weapons which they had accumulated. This proved difficult because of the support which the latter had in Kosovo and the Prešev Valley, and the guerrilla strategy that they had developed earlier in Kosovo and now adopted. What is more, the Macedonian military actions were slowed down by Americans with the intention of limiting the number of casualties. In April, EU members and the US managed to establish a wide coalition.The major political parties of the country, both governing and oppositional (Macedonian and Albanian) decided to start negotiations concerning the conditions of the future peace treaty - that is, concessions for Albanians living in Macedonia and awarding them more rights. At the same time, the US and members of the EU states opposed the introduction of martial law in the country in order to deal with Albanian rebels by force.The leaders of Albanian parties in Macedonia and the main leaders of the Albanian revolution signed the Prizren Agreement, which was to provide a new plain for the future peace negotiations. Boris Trajkovski, the President of Macedonia, largely agreed with US and UE politics, but for the Prime Minister, his environment and most prominent Macedonian intellectuals - with Georgi Efremov, the President of MANU - the only solution was the division of the Macedonian territory and exchange of their minority groups. The representatives of the EU and US opposed such actions and emphasised that preserving the territorial integrity of Macedonia was absolutely crucial. ; It is assumed that on 16 February 2001, Albanians started fighting for their rights in Macedonia with the use of force. On that day armed groups attacked Macedonian police stations in the village of Tanuševci near Tetov. The clashes of various intensity lasted until major amendments to Macedonian constitution were adopted in November 2001.In the first stage of fighting (until May 2001), the Macedonians attempted to disarm the Albanian rebels and destroy the weapons which they had accumulated. This proved difficult because of the support which the latter had in Kosovo and the Prešev Valley, and the guerrilla strategy that they had developed earlier in Kosovo and now adopted. What is more, the Macedonian military actions were slowed down by Americans with the intention of limiting the number of casualties. In April, EU members and the US managed to establish a wide coalition.The major political parties of the country, both governing and oppositional (Macedonian and Albanian) decided to start negotiations concerning the conditions of the future peace treaty - that is, concessions for Albanians living in Macedonia and awarding them more rights. At the same time, the US and members of the EU states opposed the introduction of martial law in the country in order to deal with Albanian rebels by force.The leaders of Albanian parties in Macedonia and the main leaders of the Albanian revolution signed the Prizren Agreement, which was to provide a new plain for the future peace negotiations. Boris Trajkovski, the President of Macedonia, largely agreed with US and UE politics, but for the Prime Minister, his environment and most prominent Macedonian intellectuals - with Georgi Efremov, the President of MANU - the only solution was the division of the Macedonian territory and exchange of their minority groups. The representatives of the EU and US opposed such actions and emphasised that preserving the territorial integrity of Macedonia was absolutely crucial.

Мета роботи полягає у визначенні особливостей технологій національної безпеки у внутрішній та зовнішній політиці держави.
Актуальність теми дослідження обумовлена недостатньою увагою дослідників до технологічного підходу як плідного евристичного інструментарію та технологій національної безпеки держави як ефективних засобів її внутрішньої та зовнішньої політики.
Результатами дослідження є виявлені та охарактеризовані технології національної безпеки у внутрішній та зовнішній політиці держави.
Автор наводить у висновках підсумкові положення свого дослідження. Технології національної безпеки є ефективними засобами забезпечення державою свободи від прямих чи непрямих загроз та ризиків, а також захищеності від деструктивного впливу різноманітних акторів, сил та чинників своїм громадянам у фізичному, соціальному, екологічному, економічному, продовольчому, медичному, психологічному, політичному, культурному та технологічному вимірах. З позиції захисту національних інтересів, технології національної безпеки є інструментами ефективного захисту інтересів держави, а також засобами стратегічного і оперативного реагування на потенційні та актуальні загрози реалізації цих інтересів. На основі територіальних меж держави автор виділяє технології внутрішньої та зовнішньої політики. Відповідно до цього критерію, до технологій внутрішньої політики належать технології соціальної безпеки, технології економічної безпеки, технології мультикультуралізму, технології деліберативної демократії, технології вільних та справедливих виборів, технології керування репутацією державних органів, технології духовної безпеки, технології аксіологічної безпеки, технології гарантування прав людини, технології екологічної безпеки, технології інформаційної безпеки, технології попередження нерівності доходів, технології боротьби з відмиванням грошей, технології захисту суверенітету, технології попередження та розв'язання конфліктів, технології легітимації політичної влади. Технології зовнішньої політики включають технології публічної дипломатії, геокультурні технології, технології союзницького зв'язування, технології стримування, технології міжнародної пропаганди та контрпропаганди, стратегічного партнерства, технології кібербезпеки, технології розвідки та контррозвідки, технології взаємозалежності, технології обмеження використання зброї, технології формування коаліцій, технології примусової дипломатії, технології колективної безпеки.

Стаття висвітлює ключову проблему конфліктів у глобалізаційному світі. Конфлікт розглядається як військовий та політичний засіб війн, «гібридних конфліктів», конфліктних сутичок, протистояння. Актуальність статті полягає у виявленні порівняльних методик вивчення конфліктів як вияв нового прояву світової спільноти задля протидії.
Мета дослідження полягає в аналізі конфліктів як форми масової конфліктної взаємодії глобалізаційного простору.
У статті автор застосовує методи аналітичного, історико-порівняльного аналізу, який показує динаміку розвитку проблематики з минулими подіям і дотепер, метод синтезу вивчає воєнно-політичні конфлікти.
На основі статистичних даних соціологічного дослідження з цієї проблематики можемо зробити висновки, що світові конфлікти, які переростають у війни, оперативно реалізовані нестандартними умовами для протидії конфліктів. Це може призвести до створення потенційної загрози мирному співіснуванню інших країн, які прикладають всі сили на допомогу регулювання наявний у світі конфліктів та глобальної безпеки.

Zavgorodnya Yu. V. Transformational ideas about conflict in political processes. – Article.The research is devoted to the changes that are taking place in the conflict in the political sphere. After all, dueto the change in most of the communication in the conflict, in essence, begins to create new mechanisms of influence. Cyberspace is today an important area for political confrontation. Modern forms of communication receivea new format of interaction that saves time, creates new rules of conduct, principles that take the form of information custom, or cyber slang, which today becomes part of the lexicon of political and civic communication.Given the peculiarities of the perception of political reality, existing knowledge and theoretical developments on the essential idea of political conflict, there is a need to develop new ideas that have transformedmost processes in the information space, cyber aspects of conflict activity, political power and balance of power cyberconflict.In the political processes of Ukraine there is a protracted process of changing the political regime, a senseof transit of the state with a lack of a clear system of tactical and strategic actions. However, the process ofreformatting political communication with voters, holding public political meetings live, discussing and polling online has been quite successful and has quickly adapted policymakers to increase support in society.The urgency of the transformation of conflict forms of interaction between policy actors is becoming relevant and requires the formation of a number of systematized ideas about cyberconflicts as a kind or partof the existing political conflict. Modern forms of life transformation demonstrate new processes that requiregrouping and interpretation, and therefore conflicts are no exception, on the contrary, there is an urgent needto explore new processes of confrontation for balanced and balanced activities to complete it. ; Завгородня Ю. В. Трансформаційні уявлення про конфлікт в політичних процесах. – ...

The theoretical analysis of a political conflict and political crisis is a basis of scientific research for the practical prevention and effective settlement of contradictions in order to avoid negative consequences for society. Interdependence and difference of these concepts and processes form need of specification of signs of a political conflict and political crisis. ; Теоретический анализ политического конфликта и политического кризиса является основой научного исследования для практического предупреждения и эффективного урегулирования противоречий во из­бежание негативных последствий для общества. Взаимозависимость и отличие данных понятий и процессов формируют необходимость детализации признаков политического конфликта и политического кризиса. ; Теоретичний аналіз політичного конфлікту та політичної кризи є основою наукового дослідження для практичного попередження та ефективного врегулювання протиріч з метою уникнення негативних наслідків для суспільства. Взаємозалежність та відмінність даних по­нять та процесів формують необхідність деталізації ознак політичного конфлікту та політичної кризи.