Проблема социально-политического кризиса на Украине комплексная. Для анализа современного кризиса необходимо использовать различные методы и теории. В настоящей статье для определения исторических и геоисторических причин современного кризиса активно использованы историко-генетический и историко-сравнительный методы. Многие на первый взгляд труднообъяснимые и откровенно негативные особенности внешней и внутренней политики современной Украины в значительной степени связаны с геополитическими и историческими особенностями формирования государства, менталитета и традициями социально-политической психологии. Очевидно также, что многие отрицательно воздействующие на стабильность государства геополитические и геокультурные факторы прошлого не утратили своего значения до сих пор. Анализу этих факторов и их роли в разные периоды украинской истории посвящена данная статья. В статье также сделана попытка систематического сравнения истории Украины с историей ее ближайших соседей (России, Белоруссии, Польши), что позволяет лучше понять причины различий исторических судеб в сходных условиях и определить степень влияния соседей на политические модели Украины и ее отдельных частей. ; The social and political crisis in Ukraine is a complex problem. To analyze the current crisis one should apply different methods and theories. In the present article the genetic historical as well as comparative historical methods are actively employed to determine the historical and geohistorical causes of the current crisis. Many negative and hard-to-explain peculiarities of the domestic and foreign policy of contemporary Ukraine are to a great extent associated with the geopolitical and historical peculiarities of the state-formation, mentality and social-political traditions. It is also evident that many geopolitical and geocultural factors producing negative effects on the stability of the state are still active. The present article is devoted to the analysis of these factors and their role during different periods of the Ukraine history. The article also makes an attempt to conduct a systemic comparison of the Ukraine history with those of its neighboring countries (Russia, Belorussia, and Poland) which allows a better understanding of the origin of different historical fates in similar environment and also to define the degree of their influence on the political models in Ukraine and its distant regions.
The article raise the question about models of cultural policy, about the relationship of this policy with the status of the state in the international arena; considers the special role of culture in strengthening Russian statehood. Russia has repeatedly demonstrated the fruitfulness of the state to care for culture. State investment in culture, education and science has always produced a qualitative leap in the development of the country, allowing for a short period of time to catch up and overtake other countries and survive in a competitive geopolitical struggle. The difficult political conditions of the present time dictate the need to return to traditional for our country state-centric model of governance and to state support for her culture. ; В статье ставится вопрос о моделях культурной политики, о связи этой политики со статусом государства на международной арене; рассматривается особая роль культуры в укреплении русской государственности. Россия неоднократно демонстрировала миру плодотворность государственной заботы о культуре. Вложение государственных средств в культуру, образование и науку всегда производило качественный скачок в развитии страны, позволяя за короткий промежуток времени догнать и перегнать другие страны и выстоять в конкурентной геополитической борьбе. Непростые политические условия настоящего времени диктуют необходимость возврата к традиционной для нашего отечества государственно-центричной модели управления страной и к государственной поддержке ее культуры.
Peculiarities of national mentalities are analyzed, which allows to answer many questions of intercultural communication for realization of which language personality and social political institutions of this or that country should have intercultural competence. The concept of G.V. Elazarova is given, according to which intercultural competence includes certain knowledge, relations, skills, language and text material. ; Рассматриваются особенности национальных менталитетов, что позволяет найти ответы на многие вопросы межкультурной коммуникации, для осуществления которой языковая личность и социально-политические институты той или иной страны должны обладать межкультурной компетенцией. Приводится концепция Г. В. Елизаровой, согласно которой межкультурная компетенция включает в себя определенные знания, отношения, умения, языковой и текстовый материал.
Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet.
The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті.
Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet.
Рассматриваются особенности национальных менталитетов, что позволяет найти ответы на многие вопросы межкультурной коммуникации, для осуществления которой языковая личность и социально-политические институты той или иной страны должны обладать межкультурной компетенцией. Приводится концепция Г. В. Елизаровой, согласно которой межкультурная компетенция включает в себя определенные знания, отношения, умения, языковой и текстовый материал. ; Peculiarities of national mentalities are analyzed, which allows to answer many questions of intercultural communication for realization of which language personality and social political institutions of this or that country should have intercultural competence. The concept of G.V. Elazarova is given, according to which intercultural competence includes certain knowledge, relations, skills, language and text material.
The subject. The author's research methodology of social processes is represented, by establishinga bond between the ways of property organization and governmental form – especiallyits political regime.The analysis of methodology is based on the historical materials devoted to Russian statehoodin terms of its transition states during the appropriate industrialization of domesticproduction.The results, scope of application. Since 1861, the Russian statehood during its existence hasexperienced a number of important transitional states, where the successful process offorming the traditional foundations of the corresponding society in different periods (pre-Soviet, Soviet and post-Soviet) in terms of the author's methodology was and still is untenable.The basis of this methodology is the existing relationship between the concrete wayof property organization and its social function. Thus, a private way of property organizationreproduces the function of social development. A mixed (corporate) way provides a functionof social compromise (convergence). Finally, the common (collective) way of propertyorganization can be determined by the function of social security. A concrete way of propertyorganization arries out only a specific social function. An attempt to change this dependenceleads the corresponding society to the destruction of the foundations of its existence.Thus, the liquidation (abolition) of the private way of property organization objectivelyforms the impossibility of realizing the functions of social development and the functionsof social compromise (convergence) in the society by the common (collective) way ofits organization. There is another aspect of the relationship between a particular way oforganizing property and its social function. Each of the above methods of property organization,reaching a monopoly state that goes into rent, provides for self-destruction andtransformation of its social function as opposed to: from development to degradation, fromcompromise to confrontation, from social provision of society to the provision of clans. Abrief historical digression in the article makes it possible to disclose the content of thismethodology when analyzing the facts of life of Russian statehood, including its latest historyuntil 2017.Conclusions. The modern post-Soviet statehood in its various foundations: economic, political,social and cultural, when realizing the appropriate tendencies of segregation of theprivate way of property organization and the growing monopolization of state property,largely casts doubt on the future development of our society. ; В статье предлагается авторская методология исследования общественных процессов посредством установления зависимости между способами организации собственности и формой государства, особенно его политического режима. Анализ методологии происходит на историческом материале российской государственности в условиях ее переходных состояний во время соответствующих индустриализаций отечественного производства.
The article presents a systematic and detailed account of scholarly developments on the problem of studying the process of nation-building and the role of history, memory, language and culture in reflecting this process. The research reveals that according to the premordialist approach, nations are not formed instantaneously, by the relevant political will or by coincidence of circumstances; the process of creating and consolidating a nation is a long and meaningful one, full of historical events and national cultural tokens. The primordialist concepts are considered unanimous in their recognition of the exceptional significance of psychological factors in the creation of a nation. The creation of a nation involves a sophisticated set of linguistic, religious, ethnic, territorial and myth-household factors that determine the formation of a corresponding type of sociality. The framework of the analytics of the phenomenon of a nation includes not only psychological, but also social, cultural, political, ethical, moral and axiological aspects. The new system-building concepts such as solidarity, habitus, plebiscite were added to the discussion of nation. In view of that, it is impossible to carry out the reduction of the phenomenon of a nation to a particular problem field and to localize it to invariant indicators. The formation and optimization of the capitalistic type of social system generates new factors in the interpretation and consolidation of a nation. The reasons for a political defeat in the development of a nation can be referedr to either conscious manipulative techniques, or spontaneous miscalculations. Elaborating the alternative versions of history is nothing but unjustified politicization, implementation of imperial and colonial ambitions, overcoming which is a necessary prerequisite for successful nation-building. The establishment and offsetting of such manipulative influence facilitate the stabilization of the social situation and the resolution of conflicts, and, consequently, contribute to national development. The key point is to establish a nation within the framework of the international and state policy, especially by distinguishing the consolidating and disintegrating influences of state and international politicies on nation-building. The policy of uniting the nation can become effective when the important reforms do not deepen the fragmentation of the nation, but rather neutralize it ; У статті подається детальний аналіз наукових розробок з проблем становлення нації, а саме процесу національного будівництва та ролі історії, пам'яті, мови та культури у відображенні цього процесу. Дослідження показує, що згідно з примордіалістським підходом, нації не утворюються миттєво, за відповідною політичною волею чи збігом обставин; процес створення та консолідації нації є довгим і значущим, наповненим історичними подіями та національними культурними знаками. Примордіалістські концепції залишаються одностайними у визнанні виняткової важливості психологічних чинників у творенні нації.Автори досліджують складний комплекс лінгвістичних, релігійних, етнічних, територіальних та міфо-побутових факторів, які визначають формування відповідного типу суспільства. Основою аналітики явища нації є не тільки психологічні, а й соціальні, культурні, політичні, етичні, моральні та аксіологічні аспекти. Нові обговорення концепції системи, такі як солідарність, хабітус, плебісцит, були додані до обговорення нації. З огляду на це, неможливо здійснити звуження явища нації до конкретної проблемної сфери та локалізувати її на інваріантні показники. Формування та оптимізація капіталістичного типу соціальної системи породжує нові чинники в інтерпретації та консолідації нації.У статті також розглядається побудова нації в контексті міжнародної та державної політики як ключове завдання та з'ясовується консолідуючий та дезінтеґруючий впливи державної та міжнародної політики на процес націєтворення. Причини політичної поразки в розвитку нації можна називати або свідомою маніпулятивною технікою, або спонтанним прорахунком. Розробка альтернативних варіантів історії – це не що інше, як невиправдана політизація, реалізація імперських та колоніальних амбіцій, подолання яких є необхідною передумовою успішного державного будівництва. Встановлення та компенсація маніпулятивного впливу сприяють стабілізації соціальної ситуації та врегулюванню конфліктів, а отже, – національному розвитку. Ключовим моментом тут є створення нації в рамках міжнародної та державної політики, особливо шляхом розмежування консолідаційних і дезінтегруючих впливів державної та міжнародної політики на національне будівництво. Політика об'єднання нації може стати ефективною, коли важливі реформи не поглиблюють фрагментацію нації, а лише нейтралізують її ; В статье представлен подробный анализ научных разработок по проблемам становления нации, а именно процесса национального строительства и роли истории, памяти, языка и культуры в отоборажении этого процесса. Исследования свидетельствуют, что согласно примордиалистским подходам, нации не создаются сразу в соответствии с политической волей или совпадением обстоятельств; процесс с оздания и консолидации нации есть длительным и весомым, наполненным историческими событиями и национальными культурными знаками.Примордиалистские концепции остаются единодушными в признании исключительной важности психологических факторов в создании нации. Авторы исследуют сложный комплекс лигвистических, этнических, территориальных и мифо-бытовых факторов, которые определяют формирование соответствующего типа общества. Основой аналитики явления нации есть не только психологические, а и социальные, культурные, политические, этнические, моральные и аксиологические аспекты. Новое обсуждение концепции системы базируется на таких понятих, как солидарность, габитус, плебисцит, которыми было дополнено обсуждение нации. Обзор этих факторов свидетельствует, что невозможно осуществить сужение явдения нации к конкретной проблемной сфере и локализировать ее на инвариантные показатели. Формирование и оптимизация капиталистического типа социальной системы рождает новые факторы в интерпретации и консолидации нации.В статье также рассматривается строительство нации в контексте международной и государственной политики как ключевое задание и определяются консолидирующий и дезинтегрирующий тип влияния государственной и межлддународной политики на процесс нациестроительства.Причины политического поражения в развитии нации следует назвать либо сознательной манипулятивной техникой, или спонтанным просчетом.Разработка альтерантивных вариантов истории - это нечто другое, чем неоправданная политизация, реализация имперских или колониальных амбиций, преодоление которых есть необходимым условием успешного государственного строительства. У ставновление и компенсация манипулятивного влияния содействуют стабилизации соцыиальнйо ситупации и урегулирвоанию конфликтов, и таким образом - национальному развитию.Ключевым моментом здесь есть создание нации в рамках международной и государственной политики, оосбенно путем разграничения консолидирующих и дезинтегрирующих влияний государственной и международной политики на национальное строительство. Политика объединения нации может стать эффективной, когда важные реформы не углубляют фрагментацию нации, а только нейтрализуют ее
В статье делается попытка представить результаты лингвистического анализа учебников английского языка, изданных в России,Китае, Иране и Великобритании с учетом особенностей региона, культурных традиций и языковой политики. ; The article attempts to present the results of linguistic analysis of English language coursebooks published in Russia, China, Iran and Great Britain considering the regional, cultural and political implications.
Статья посвящена описанию языка иврит в гендерном аспекте. Особенностью проявления гендера в иврите является сочетание новых тенденций в образовании номинаций по профессии лиц женского пола с сохранением асимметрии в обращениях. Грамматическая категория рода является классификационной и существенна в синтаксическом отношении. Согласно экспериментальным данным, грамматический род изолированных существительных не актуален для сознания носителей языка. Андроцентризм иврита можно оценить как умеренный. Проявление гендера в языке иврит анализируется на фоне развития феминизма в политической и культурной жизни государства Израиль. ; The article describes the Hebrew language in terms of gender. The gender expression speciality in Hebrew is a combination of new trends in formation of nominations for females by profession with the address asymmetry preservation. The gender grammatical category is a classifier and also is significant in terms of syntax. According to the experimental data, gender of separated nouns is not relevant to the native speakers' consciousness. Hebrew androcentrizm could be evaluated as moderate. Gender expression in the Hebrew language is analyzed against the background of the feminism development in the political and cultural life of the State of Israel.
This article analyses the problems of Russian world in center of ideological and political confrontation. The author describes the models of perception of the Russian world in the West, CIS and Russia. ; В статье исследуются проблемы Русского мира, который находится в центре идеологического и политического противоборства. Показаны модели восприятия Русского мира на Западе, в СНГ и в России.
В статье рассматриваются возможные уровни взаимодействия военной педагогики, языка и военно-профессиональной культуры как неотъемлемых компонентов военно-педагогического процесса, направленного на формирование внутреннего мира военных специалистов и удовлетворение их духовных потребностей. Интеграционный треугольник «военная педагогика язык военно-профессиональная культура», по мнению автора, служит подходом, способным интегрировать военно-педагогический процесс, решить многие трудности методического и практического плана. Делается вывод о том, что данный подход к военно-педагогическому процессу будет способствовать интенсификации и гуманизации подготовки будущих офицеров. ; In article possible levels of interaction of military pedagogy, language and military-professional culture as integral components of the military-pedagogical process directed on formation of social recognition of the cadet and the military man, attention to their private world, satisfaction of spiritual needs are considered. It is a question what an integration triangle «military pedagogy language military-professional culture» serves as the approach, capable to integrate military-pedagogical process, to solve difficulties of the methodical and practical plan. The conclusion, what the approach to military-pedagogical process on the basis of a paradigm becomes «military pedagogy language professional culture» promotes an intensification and a humanization of preparation of the military expert.