Suchergebnisse

Thesis is devoted to scientific and theoretical explanation of the City Council functioning as an institution of local democracy in Ukraine. It is defined that in political foreign science, investigation of democracy institutions on the local level has its own tradition. In Ukrainian political science, there are two ways of the City Council investigation as an institution of local democracy. The first group of Ukrainian scientists carries out scientific researches devoted to the problems of the City Council institutional development. Another group of scientists discloses outlined problems due to the regional research. Researchers' attention is paid on subjects of political process in regions. But the problem of lack amount of applied research, particularly devoted to the analysis of political practice in the interaction between the City Council and community, still exists. On the basis of analysis, generalization and systematization of scientific resources, the state of scientific research on the problem of local democracy institutions in Ukrainian literature, is highlighted. Basic methodology approaches of modern political science to the understanding of the City Council as an institution of local democracy are defined.It is proved that the research of methodological principles of the City Council as an institution of local democracy study requires a combination of several aspects. It is important to take into consideration that the City Council operates on the lowest territorial authorities' level. Its main characteristics are autonomous authority formation from another administrative units and combination of representative direct forms of democracy and citizen participation in political process. The City Council is not only a form of state decentralization, but also a mechanism of social and political regime. As a result of interaction evolution between the City Council and community, institutions of local democracy which legalize their activity on certain territories and have a certain level of trust in society are established. The principles of subsidiary as a factor of system transformation of local selfgovernment in Ukraine. It is important to use the principal of subsidiary during the interaction between the City Council and community. It is found out that the mechanism of solving important problems on the level of their occurrence is necessary for democratization of Ukrainian political process. Special attention is paid on political and legal regulation of community participation in the process of local democracy through the prism of public authority functioning. It is proved that Ukraine has a powerful legislative framework for local democracy institutions functioning. It is found out that there are enough legislative basis for local democracy institutions functioning, but the problem of lack amount of mechanisms to regulate community participation in the processes of local democracy exists. Regulatory and legal framework in Ukraine defines basic powers of the City Council and its executive bodies in the sphere of its regulation. It doesn't usually establish the procedure of these powers realization. That is why, procedural norms should be prescribed in the City Council's legal documents (statutes, regulations) and their compliance will provide political and legal basis for interaction between the City Council and community.It is proved that the essence of reformation in the legal field depends on the City Councils empowerment concerning solving their vital problems, increasing their economic independence, optimizing the distribution of powers between local authorities and the City Councils and as a result ensuring required quantity and quality of social and administrative services for Ukrainian citizens.It is stressed on the fact that democracy and society take their beginning from community and the City Council is an important element of local democracy and society. At the same time, community is a solid foundation of society development. The City Council should meet community interests and needs. It is necessary in the case of spheres and competences division between state authority and the City Council on the principles of subsidiarity and political responsibility. It is found out that community performs protection, management, coordination and regulation functions on certain territories. Community can be defined as a certain community which is united within one territory in order to solve common political, economic, social and religious problems. It is explained that political management in the community should be realized concerning local population interests, development and territory conversation on the basis of efficient use of community resources. It is mentioned that the City Council needs certain bodies of community self-organization to diagnose community problems, attract additional resources for solving social problems and advocate community interests before state government. The attention is focused on the functions of community self-organization bodies: satisfying social interests and needs, informing authorities of their problems and needs, realization of public control over the City Council activities, assistance in solving common community problems.It is stressed that community self-organization bodies are a part of civil society and a system of local self-government that mobilize residents to solve their home, street, square and region problems. Bodies of community selforganization can be financed from the local budget and use their resources on their purposes within law determined by the City Council and accepted solution of community general meetings' members. The peculiarities of public control in the City Councils are shown. It is mentioned that public control is becoming an important factor in the process of decision making on the local level. Public control has its own characteristics. Control itself is realized by community (organized, unorganized) and in the process of its realization, community controls authority's implementation of its social obligations. It is observed a tendency of communication activation between the City Council and community through the system of electronic petitions. The problem of trust between subjects of local democracy realization (state and community) is very topical when we talk not only about using funds, but openness and responsibility for decision implementation as well. The efficiency of public control should take into account two levels of evaluation. The first level concerns public opinion. The second one – processing of local decisions among experts. To solve the most topical problems of local community life, we should understand how these main forms of local democracy as local initiatives, general meetings, local referendums, public hearings and activities of community self-organization bodies were used. It is mentioned that an important part of the City Council democracy understanding in Ukraine is the index of publicity. Measuring this index, we can understand how open political decision making on the local level is and what involvement of local policy subjects in this process is.It is mentioned that the index of publicity contains an integrated system of indicators which give a possibility on the regularly basis to evaluate and compare the quality of bodies and local officials' governance in the context of their activity. Defining the index of the City Council publicity, it is important to take into account such criteria as: the existence of community statute and the City Council regulations; the existence and analysis of local initiatives; public hearings and public expertise; mayors and the City Council deputies reports; general meetings of citizens; electronic petitions; public consultations. These criteria give a possibility to define the level of the City Council publicity in Ukraine. In order to increase the level of community social involvement, the state has to become an active participant in common projects devoting to partnership development among public organizations, bodies of local self-governing and community in the sphere of services provision. To implement community initiatives, it is necessary to monitor the compliance with the community rights law on realization of direct democracy mechanisms.It is stressed on the fact that internal and external factors influence on the realization of community initiatives on the City Council level. The first group of factors contains objective conditions, such as: peculiarities of political regime transformation; social and economic state development; specifics of state policy implementation and powers division between the center and regions; state of legal and regulatory functioning framework of such organizations. Among internal factors, subjective conditions can be distinguished: level of local institutional development of local democracy institutions; presence of real leaders in this organizations; existence of necessary resources (political, economic, social, demographic etc.) for policy implementation. ; В диссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование функционирования городского совета, как института локальной демократии в Украине. На основе анализа, обобщения и систематизации научных источников отражено состояние научной разработки проблемы институтов локальной демократии в отечественной литературе, раскрыты основные методологические подходы современной политической науки к пониманию городского совета как института локальной демократии. Проанализирован принцип субсидиарности как фактор трансформации системы местного самоуправления в Украине. Особое внимание уделено политико-правовому регулированию участия общественности в процессах локальной демократии через призму функционирования публичной власти.Раскрыты особенности общественного контроля в городских советах. Доказано, что общественный контроль имеет свои особенности: во-первых, сам контроль осуществляется общественностью (организованной или неорганизованной). Во-вторых, в процессе осуществления контроля именно общественность контролирует выполнение обязательств власти перед территориальной громадой.Определены проблемы правового обеспечения взаимодействия городского совета и общества. Исследовано развитие институциональной структуры органов самоорганизации населения. Акцентировано внимание на том, что реализация общественных инициатив требует создания необходимых условий для участия общественности, прежде всего, в развитии собственного города и решении местных проблем.Охарактеризованы критерии демократизации и индекс публичности городских советов в Украине. Определено, что, только привлекая институты локальной демократии и интегрировав их в механизмы принятия и реализации политических решений, можно достичь успехов и перейти к европейским стандартам в реализации локальной политики. ; У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування функціонування міської ради як інституту локальної демократії в Україні. Встановлено, що в зарубіжній політичній науці дослідження інститутів демократії на місцевому рівні має сталу традицію. У вітчизняній політичній науці спостерігається два напрями дослідження міської ради як інституту локальної демократії. Перша група українських дослідників здійснює наукові пошуки щодо проблем інституційного розвитку міської ради. Інша група науковців розкриває окреслену проблематику через регіональні дослідження. Особливу увагу дослідників зосереджено на суб'єктах політичного процесу в регіонах, натомість бракує робіт прикладного характеру, зокрема присвячених аналізу політичної практики взаємодії міських рад із громадою.На основі аналізу, узагальнення й систематизації наукових джерел висвітлено стан наукової розробки проблеми інститутів локальної демократії у вітчизняній літературі, розкрито основні методологічні підходи сучасної політичної науки до розуміння міської ради як інституту локальної демократії. Обґрунтовано, що дослідження методологічних засад вивчення міської ради як інституту локальної демократії потребує поєднання декількох аспектів. Варто враховувати, що міська рада функціонує на найнижчому територіальному рівні влади, характерними ознаками якої є автономність формування влади від інших адміністративних одиниць, поєднання представницької та безпосередньої форм демократії та участь громадян у політичному процесі. Розглянуто, роль міської ради у процесах децентралiзацiї держави, тобто передачі повноважень на місцевий рівень. Унаслідок еволюції взаємодії міської ради й територіальної громади створюються інститути локальної демократії, які легалізують свою діяльність на окремих територіях і мають певний рівень довіри в суспільстві. Проаналізовано принцип субсидіарності як фактору трансформації системи місцевого самоврядування в Україні. Важливо, щоб під час взаємодії міської ради й територіальної громади використовувався принцип субсидіарності. З'ясовано, що перенесення механізму розв'язання важливих проблем на рівень їхнього виникнення необхідне для демократизації українського політичного процесу. Особливу увагу приділено політико-правовому регулюванню участі громади у процесах локальної демократії через призму функціонування публічної влади. Обґрунтовано, що в Україні створена потужна законодавча база для функціонування інститутів локальної демократії. З'ясовано, що в Україні існує достатньо законодавчих засад для функціонування інститутів локальної демократії, однак бракує механізмів регулювання участі громади у процесах місцевої демократії. Нормативно-правова база в Україні визначає базові повноваження міської ради та її виконавчих органів у сфері свого регулювання, але зазвичай не встановлює процедури реалізації цих повноважень. Саме тому в правових документах міської ради (статутах, регламентах) мають бути прописані процедурні норми, дотримання яких буде надавати політико-правові підстави для взаємодії міської ради і громади.Доведено, що сутність реформування в правовій сфері має полягати в розширенні прав міських рад щодо вирішення питань своєї життєдіяльності, збільшенні їхньої економічної самостійності, оптимізації розподілу повноважень між місцевими органами державної влади й міськими радами і, як результат, забезпеченні громадян України необхідною кількістю і якістю соціальних та адміністративних послуг.Наголошено, що демократія й громадянське суспільство починаються з територіальної громади, а міська рада – важливий елемент як локальної демократії, так і громадянського суспільства. При цьому міцним фундаментом становлення і функціонування громадянського суспільства є громада. Міська рада має виражати волю та задовольняти інтереси населення певної територіальної громади. Це можливо за умови розподілу сфер і компетенцій між державною владою та міською радою на принципах субсидіарності й політичної відповідальності. З'ясовано, що громада виконує функції захисту, управління, координації й регулювання на певній території. Громаду можна визначити як певну спiльноту, що об'єднується на основi териториторіального показника чи для розв'язання спiльних проблем полiтичного, економічного, соціального, релiгійного та іншого характеру. Обґрунтовано, що політичне управління в громаді має здійснюватися в інтересах місцевого населення, розвитку та збереження території на основі ефективного використання ресурсів громади.Зауважено, що для міської ради органи самоорганізації населення потрібні для того, щоб діагностувати те, що найбільше хвилює населення, залучати додаткові ресурси для розв'язання соціальних проблем, захищати інтереси громади перед державною владою та політичною кон'юнктурою. Акцентовано увагу на функціях, які здійснюють органи самоорганізації населення, а саме: задоволення суспільного інтересу та потреб жителів; донесення до влади своїх проблем і потреб та спроба їх вирішення; здійснення громадського контролю за діяльністю міської ради; допомога в розв'язанні спільних проблем за місцем проживання. Наголошено, що органи самоорганізації населення – це одночасно складова частина громадянського суспільства й системи місцевого самоврядування, що мобілізує мешканців на розв'язання проблем свого будинку, вулиці, кварталу, району на виконання делегованих міською радою повноважень. Органи самоорганізації населення можуть отримувати фінансування з місцевого бюджету та використовувати свої ресурси на цілі й в межах, визначених законом, місцевою радою та рішенням загальних зборів членів територіальної громади за місцем проживання. Розкрито особливості громадського контролю в міських радах. Зауважено, що громадський контроль стає важливим складником у процесі прийняття управлінських рішень на місцевому рівні. Громадський контроль має свої особливості, зокрема сам контроль здійснюється громадськістю (організованою чи неорганізованою), і що у процесі здійснення контролю саме громадськість контролює виконання владою її соціальних обов'язків перед громадою. В Україні спостерігається тенденція активізації зв'язку між міською радою та громадянами через систему електронних петицій.Обґрунтовано, що проблема довіри між суб'єктами реалізації місцевої політики (владою та громадою) є дуже актуальним, особливо коли йдеться, з одного боку, про використання коштів, а з іншого – про відкритість та відповідальність за впровадження рішень. Ефективність громадського контролю, має враховувати два рівні оцінок. Перший рівень – це врахування громадської думки. Другий рівень – опрацювання місцевих рішень в експертному середовищі. Для розв'язання актуальних проблем життя місцевої громади варто зрозуміти, як використовувалися такі основні форми локальної демократії, як місцеві ініціативи, загальні збори, місцеві референдуми, громадські слухання та діяльність органів самоорганізації населення. Зауважено, що важливою складовою частиною розуміння демократичності міських рад в Україні є індекс публічності. Через вимірювання індексу публічності міських рад можна зрозуміти, наскільки прозоро приймаються політичні рішення в локальних територіальних громадах і якою є участь у цьому процесі суб'єктів місцевої політики.Зазначено, що індекс публічності містить цілісну систему індикаторів, які дають змогу на регулярній основі оцінювати й порівнювати якість управління у міських радах та аналізувати роботу посадових осіб місцевого самоврядування в розрізі їхньої діяльності. При визначенні індексу публічності міських рад важливо враховувати такі критерії, як: наявність статуту територіальної громади й регламентів міських рад; існування та аналіз місцевих ініціатив; проведення громадських слухань та громадської експертизи; звітування міських голів та депутатів міських рад; загальні збори громадян за місцем проживання; електронні петиції; консультації з громадськістю. Ці критерії дають змогу визначити рівень публічності міських рад в Україні. Зазначено, що для підвищення рівня соціальної мобілізації місцевих громад держава має стати активним учасником у спільних проектах із розвитку партнерства між громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування і громадою у сфері надання послуг. Для реалізації громадських ініціатив потрібно здійснювати моніторинг додержання законодавства з питань забезпечення прав громади на реалізацію механізмів прямої демократії та притягнення до відповідальності посадових осіб за його порушення.Наголошено, що на реалізацію громадських ініціатив на рівні міської ради впливають зовнішні та внутрішні чинники. До перших належать об'єктивні умови, а саме: особливості трансформації політичного режиму, соціально-економічний розвиток держави; специфіка реалізації державної політики і розподіл повноважень між центром та регіонами; стан нормативно-правової бази функціонування таких об'єднань. Серед внутрішніх чинників, можна виділити суб'єктивні умови, а саме: рівень інституційного розвитку інститутів локальної демократії; присутність у цих об'єднаннях реальних лідерів; наявність необхідних ресурсів (політичних, економічних, соціальних, демографічних тощо) для реалізації своєї політики.

The thesis provides a complex analysis of the technologies of political marketing in the activities of political parties. Theoretical and methodological basis of research of problem fields are identified and patterns of formation and development of political marketing in political science are defined. The aim of the research was to determine the patterns of political marketing in Ukraine and specifics use of marketing techniques in political parties. The differences of scientific categories «marketing technologies of political party» and «technologies of political marketing» which are using by political parties are highlighted. The marketing technologies of political parties is meant as the totality of methods and means for promoting political products. The technologies of political marketing are defined as a set of practices in creating, maintaining and developing political relations between political actors by using political market products.According to the marketing strategy of positioning the Ukrainian political parties and key party product (ideology / «package of programs» / image ideology) the essence of technologies of political marketing that are used by political parties in their work, namely in design of party image, definition of party people, naming, creating ideological platform, design of party symbols and branding, are singled out in the research. Delimitation between scientific categories «party goods» and «party brand» is proposed. The term «party brand» provides for rooting in the public consciousness, symbolic content, emotional load and is the possibility to combine in itself few political goods. Party brand as result of political marketing is interpreted by the author as a unique offer of specific political party. Acquisition of traits of this unique offer in the marketing party strategy helps to create lasting image and form stable political reputation on the market. The author emphasized that the party proposals are updated by the election campaigns because the main function of political parties is electoral and the essence of parties is defined as organizations designed to gain and exercise of state power. Elections as a concentrated expression of the political market is a mechanism of legitimation of power to political parties. It is proposed the author's synthesis of areas of general marketing principles and Jean Baudrillard's concept of postmodern. It allowed investigating features of political marketing at essentially new level: the change from rational forms of symbolization to branding and sensory-emotional forms of symbolic exchange.It is proved that to the forefront of the political market political product should get, efficiency which is due not so much situational expectations as authentic mental peculiarities of the people combined with the current trends of global political market.The author identified four stages of political marketing in Ukraine that are determined by the characteristics of the party and electoral systems, the level of competition on the political market, the choice of means and methods of party activity:- stage of nucleation of political market (1991–1997);- stage of formation and development of political marketing technologies (1998–2003);- stage of amplification technologizing and virtualization election campaigns (2004–2009);- stage of expansion of technologies and their diversity (from 2010 – till now).It is substantiated that using of technologies of political marketing in the activities of political parties leads to the changes in their form and content, demonstrates successful participation of the same party in three electoral cycles, which is the evidence of party's institutionalization. As a result, specific partypolitical structuring from atomized to systems of almost large parties took place. In this regard, necessity to create brands in the party-political space of modern Ukraine, that driven by the desire of parties to ensure strategic planning for political product in the long term, is argued. The author proved dependence of dynamics of political marketing technologies in the activities of political parties with correlation between the type of party system, electoral law and the polarization of Ukrainian society.In the research, it is stressed that in the election campaigns in the late XX - XXI centuries in Ukraine ideological factor plays less important role than in the elections early 1990s. The current electoral process is not a competition of ideologies but a competition of symbols which main task is to engage to the side of the candidate a significant number of voters. The features of party proposals during parliamentary campaigns 2012, 2014 is analysed. The specific of personal factors and party imaging products in the design of the brand party is revealed. It is emphasized that party products and brands are the carriers of information. For example, names of political parties not only provide for information about specific political party, but about the laws of functioning of the political life in Ukrainian society, political power, the level of political culture.The role of the names and symbols of Ukrainian political parties is found out. It is concluded that by using symbolic form political party decrypts the meaning of the name, identifies itself ideologically, recalls the essence of their programmatic objectives, says the goal of the current campaign and immediate tasks. The content invested in party symbols is revealed. The author analyses its colours, which are powerful way of manipulating the human psyche. It is proved that the party proposals acquire symbolic and cease to carry a meaning and be based on real public demand. Political symbols become tools of manipulation and suggestion of populist ideas. On the one hand, it brings instant benefits to political parties, but on the other - leads to a decline in political culture and civic activity. The research substantiated that for design of effective symbolism must consider the level of political culture of the electorate, traditions, level of political education, voter mentality. It is emphasized that Ukrainian society tend to personalize perception of political power, which reduces the totality of power relations to a figure of specific political leader. The author highlighted that political parties are mass political organizations in which leadership can be distributed among several politicians.It was found that the challenges in 2014 led to new tendencies in the party system in Ukraine, namely the enhancing the process creation of parties, also inclusion in party lists ATO members, civil society activists, journalists, volunteers. It was due to public demand for «new faces», new alliances between political forces. A high level of personalization for Ukrainian politics connected primarily with the fact that most voters are not able to make a political choice, based on their own real interests. Ordinary citizens associate realization their life aspirations and dreams with the active leader of political force who is trying to act as a hero, a saviour. It is accentuated attention that political parties do not compete for the effective implementation of social development programs, but compete for the distribution of power. In their activities, profitable for a narrow circle of persons, but not national interests are dominated. Populism and excessive social orientation of the election programs of political parties are typical characteristics of modern political market in Ukraine.It is concluded that during the current transitional period the domestic party market has not reached a level that would satisfy the needs of society, political goods have not met the expectations and hopes. They are made without targeting consumers and based on stereotypical thinking. The party market does not match a model of «free competition», which makes it difficult to promote party products. Political parties are not associated with specific results of which should be designed to meet the most important values and needs of citizens. The research presents practical recommendations to improve political marketing technologies considering domestic political consumer. ; В исследовании осуществлен комплексный анализ технологий политического маркетинга в деятельности политических партий. Определены теоретико-методологические основы исследования проблемного поля, закономерности становления и развития политического маркетинга в политической науке.Выяснены теоретические основы изучения и использования в политической практике технологий политического маркетинга политическими партиями; обобщены и указано на расхождение содержания научных категорий «технологии политического маркетинга» и «маркетинговые технологии политической партии».Согласно маркетинговой стратегии позиционирования украинских политических партий и ключевого партийного продукта, предложено систематизировать технологии, которые используют политические партии в своей деятельности: конструирование имиджа партии; нейминг (разработка названия политической партии); определение бренд-персон политической партии; создание идеологической платформы и формирования программы партии; разработка дизайна партийной символики и рекламной продукции; партийный брендинг.Предложена целесообразность сочетания основ общего маркетинга и постмодернистской концепции Ж. Бодрийяра, что позволило исследовать особенности технологий политического маркетинга на принципиально новом уровне: замена рациональных форм символизации имиджевыми и чувственно-эмоциональными формами символического обмена.Обосновано, что на первый план партийного рынка должен выйти политический продукт, дееспособность которого обусловливается не столько ситуационными ожиданиями граждан, сколько аутентичными ментальными особенностями народа в сочетании с актуальными тенденциями мирового политического рынка. Указано на различия научных категорий «партийный товар» и «партийный бренд», суть последнего заключается в его укорененности в массовом сознании, символическом наполнении, эмоциональной нагрузке и возможности объединять в себе несколько политических товаров.Выделены четыре этапа динамики украинского политико-партийного рынка в условиях независимости. Обосновано, что использование технологий политического маркетинга в деятельности политических партий приводит к изменению их формы и содержания, демонстрируя успешное выступление одной и той же партийной силы в течение трех электоральных циклов, что свидетельствует о партийной институционализации, и обусловливает определенное партийно-политическое структурирование от авторизированной к системе почти крупных политических партий.Раскрыта специфика персонального фактора и визуализации партийных продуктов в конструировании бренда партии. Проанализированы особенности партийных предложений парламентских кампаний 2012, 2014 гг. Доказано, что в условиях нынешнего переходного периода отечественный партийный рынок не достиг того уровня, который бы удовлетворял потребности общества, политические товары не соответствуют ожиданиям и надеждам, создаются без ориентации на потребителя, базируются на стереотипном мышлении. ; У дослідженні здійснено комплексний аналіз технологій політичного маркетингу в діяльності політичних партій. Визначено теоретико- методологічні засади дослідження проблемного поля, закономірності становлення та розвитку політичного маркетингу в політичній науці. Метою дисертаційного дослідження було з'ясування закономірності розвитку політичного маркетингу в Україні та специфіку використання маркетингових технологій у діяльності політичних партій. Виділено розбіжності змісту наукових категорій: «маркетингові технології політичної партії» і «технології політичного маркетингу», що використовують політичні партії. Під маркетинговими технологіями політичних партій розуміється сукупність прийомів і засобів просування політичних продуктів, а технології політичного маркетингу визначаються як сукупність практик створення, підтримки та розвитку політичних взаємовідносин між акторами політичного ринку за допомогою політичних продуктів.Згідно маркетингової стратегії позиціонування українськими політичними партіями та ключового партійного продукту (ідеологія / «пакет програм» / іміджева ідеологія), у дослідженні виокремлено та розкрито зміст технологій політичного маркетингу, які використовують політичні партії у своїй діяльності, а саме: неймінг, конструювання іміджу партії, визначення партійних персон, створення ідеологічної платформи, розробка дизайну партійної символіки, брендинг. Запропоновано розмежовувати наукові категорії «партійного товару» та «партійного бренду», зміст останнього полягає в його вкоріненості у масовій свідомості, символічному наповненні, емоційному навантаженні та можливості об'єднувати у собі декілька політичних товарів. Партійний бренд, як результат політичного маркетингу, тлумачиться автором як своєрідна унікальна пропозиція конкретної політичної партії. Набуття її ознак в маркетинговій стратегії партії сприяє створенню довготривалого іміджу, формуванню її стабільної репутації на політичному ринку. Автором наголошено, що партійні пропозиції актуалізуються виборчими кампаніями, бо головна функція політичних партій – електоральна – визначається самою сутністю їх як організацій, призначених для завоювання й здійснення державної влади. Саме вибори як концентроване вираження політичного ринку є механізмом легітимації влади для політичної партії.Запропоновано доцільність поєднання основ загального маркетингу та постмодерністської концепції Ж. Бодрійяра, що дозволило дослідити особливості технологій політичного маркетингу на принципово новому рівні: заміна раціональних форм символізації іміджевими та чуттєво- емоційними формами символічного обміну. Доведено, що на перший план партійного ринку повинен вийти політичний продукт, дієздатність якого обумовлюється не стільки ситуаційними очікуваннями громадян, скільки аутентичними ментальними особливостями народу в поєднанні з актуальними тенденціями світового політичного ринку.Виокремлено чотири етапи політичного маркетингу в діяльності політичних партій України, які визначаються особливостями партійної та виборчої систем, рівнем конкуренції на політичному ринку, вибором засобів і методів партійної діяльності:- етап зародження політичного ринку (1991–1997 рр.);- етап формування та розвитку технологій політичного маркетингу (1998–2003 рр.);- етап посилення технологізації та віртуалізації передвиборчих кампаній (2004–2009 рр.);- етап розширення технологій та їх урізноманітнення (з 2010 р. – по теперішній час).Обґрунтовано, що використання технологій політичного маркетингу у діяльності політичних партій призводить до зміни їх форми і змісту, демонструючи успішний виступ однієї і тієї ж партійної сили протягом трьох електоральних циклів, що є свідченням партійної інституціоналізації, та обумовлює певне партійно-політичне структурування: від атомізованої до майже системи крупних партій. Можна говорити про певні перспективи щодо стабілізації української партійної системи: маємо зменшення фрагментації партійної системи у поєднанні зі зростанням ролі партійних організацій. У зв'язку з цим аргументовано необхідність створення брендів у партійно-політичному просторі сучасної Україні, щ обумовлюється прагненням партій до забезпечення стратегічного планування політичного продукту на довгострокову перспективу. Доведена залежність динаміки розвитку технологій політичного маркетингу в діяльності політичних партій від кореляції між типом партійної системи, виборчим законодавством і поляризацією українського суспільства.У роботі підкреслено, що у виборних кампаніях кінця ХХ – початку ХХІ ст. в Україні ідеологічний чинник відіграє менше значення, ніж на виборах початку 1990-х років. Сучасний виборчий процес – це змагання не ідеологій, а символів, основним завданням яких є залучати на сторону кандидата значну кількість виборців. Проаналізовано особливості партійних пропозицій парламентських кампаній 2012, 2014 рр. Розкрито специфіку персонального чиннику та візуалізації партійних продуктів у конструюванні бренду партії. Наголошено, що партійні товари та бренди є носіями інформації. Наприклад, назви політичних партій дають відомості не тільки про конкретну політичну силу, а й про закономірності функціонування політичного життя українського суспільства, політичної влади, рівень політичної культури. З'ясовано роль назви та символіки українських політичних партій. Зроблено висновок, що через символічні форми політична партія розшифровує значення своєї назви, ідеологічно ідентифікує себе, нагадує про суть своїх програмових завдань, заявляє про мету поточної кампанії і найближчі цілі. Розкрито зміст, вкладений в партійну символіку. Аналізується її колірна гама, яка є потужним засобом маніпулювання людської психіки.Доведено, що партійні пропозиції набувають символічності та перестають нести у собі смислове навантаження, спиратися на реальний суспільний попит. Політичні символи стають інструментами маніпулювання та навіювання популістських ідей, що, з одного боку, приносить миттєву вигоду політичним партіям, з іншого – веде до зниження рівня політичної культури та громадської активності. У дослідженні обґрунтовано, що при розробці ефективної символіки необхідно враховувати рівень політичної культури електорату, традиції, рівень політичної освіченості, менталітет виборця.Наголошено, що для українського суспільства притаманне персоніфіковане сприйняття політичної влади, яке редукує всю сукупність владних відносин до фігури конкретного політичного лідера. Підкреслено, що політичні партії – це масові політичні організації, в яких лідерство може бути розподілено серед кількох політиків. З'ясовано, що виклики 2014 р. призвели до нових тенденцій у партійній системі України, а саме активізації процесу партієтворення, включення у партійні списки учасників АТО, громадських активістів, журналістів, волонтерів, що було зумовлено суспільним запитом на «нові обличчя», створення нових союзів між політичними силами. Характерний високий рівень персоніфікації для української політики пов'язується, насамперед, з тим, що більшість не здатна здійснити політичний вибір, що заснований на їх власних реальних інтересах. Пересічні громадяни пов'язують втілення своїх життєвих сподівань та мрій з політичною активністю лідера сили, який намагається виступати в ролі героя, рятівника. Акцентовано увагу, що політичні партії змагаються не за втілення ефективніших програм розвитку суспільства, а за розподіл владних повноважень; у їх діяльності переважають вузькопартійні, а не загальнонаціональні інтереси. Популізм, надмірна соціальна орієнтованість передвиборчих програм політичних партій – типова характеристика сучасного політичного ринку України.Зроблено висновок, що за умов нинішнього перехідного періоду, вітчизняний партійний ринок не досяг того рівня, який би задовольняв потреби суспільства, політичні товари не відповідають очікуванням та надіям, створюються без орієнтації на споживача, базуються на стереотипному мисленні. Партійний ринок не відповідає моделі «вільної конкуренції», що зумовлює труднощі просування на ньому партійних продуктів. Партії не асоціюються з конкретними результатами діяльності, що мають бути спрямовані на задоволення найбільш значимих цінностей, потреб громадян.У роботі запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення технологій політичного маркетингу з урахуванням споживача вітчизняного політичного товару.

Baskground. One of the priority directions of scientific research in the field of social medicine and health care is the development and substantiation of the best models for the organization of an affordable, high-quality and efficient PHC System in Ukraine, that requires the formation of a state policy of the PHC support and its implementation with taking into account the best international and national experience, opportunities and conditions of the country. The urgency of the problem and the global need for PHC are growing in connection with the unbridled aging of the population and the spread of severe chronic progressive diseases, including those, a treatment of which is ineffective or hopeless. Purpose: to carry through a medical and social analysis of the current legal framework (CLF) of Ukrainian and some international documents regulating the PHC providing organization, that are the basis for the creation and development of affordable, high-quality and efficient PHC System to the population in Ukraine. Materials and methods. In our analysis Ukrainian and international normative and legal documents, scientific literature were used. The following research methods were applied: system-analytical, comparative content analysis, system approach, generalization and grouping. Results. The legal regulation of the provision of PHC to the population of Ukraine at the state level is carried out by the relevant Laws of Ukraine, decrees of the President of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Health (MOH) of Ukraine and the Ministry of Social Policy of Ukraine. In particular, the Law of Ukraine "On the Basis of the Legislation of Ukraine on Health Care" dated 19.11.1992, No. 2801-XII, for the first time at the legislative level in 2011, palliative care was recognized as a form of medical care, as well as the definition of the term "palliative care" was defined. Provision of PHC to cancer patients and TB patients was foreseen in the relevant Laws of Ukraine, which are not valid today. Currently, only the "National Targeted Social Program for HIV/AIDS Response for 2014-2018" is in force, which was approved by the Law of Ukraine dated 20.10.2014 No.1708-VII, which defined certain tasks related to the organization and access to PHC to people who live with HIV, training the appropriate staff to provide such care. Unfortunately, the tasks defined by these laws were not implemented: the PHC standards to patients in the facilities of palliative and hospice medicine (PCM) of the MOH of Ukraine have not yet been approved, the system of training has not been implemented, etc. Also today, PHC in Ukraine are regulated by a number of departmental regulatory acts, in particular, by Order of the MOH of Ukraine of 21.01.2013 № 41 "On the organization of palliative care in Ukraine", but there is now a significant need to complete and improve this order, taking into account Ukrainian and international development PHC experience, the results of reforming the Health Care System in Ukraine, new WHO documents, Council of Europe, EAPC, ІАНРС. It is important that valid clinical protocols from different nosologies are complemented by sections "PHC" or "Palliative Medical Care and Care at the End of Life", which has both practical and legal significance. Of particular importance is the Order of the Ministry of Social Policy of Ukraine dated January 29, 2016, No. 58 "On Approval of the State Standard of Palliative Care", which regulates the activities of social protection institutions for the provision of PHC to patients in outpatient settings and at home, and other orders. Conclusions. 1. The content-analysis of the current Laws of Ukraine and some documents of WHO, the Council of Europe, ЕАРС, ІАНРС and other authoritative international institutes on the PHC organization allowed us to identify positive trends, in particular, the legislative approval of palliative care in Ukraine as a type of medical care, but only in relation to incurable patients with limited predictive life expectancy, and this fact goes in to a discrepancy with modern international documents. 2. The main shortcomings of the acts regulating the PHC organization delivery in Ukraine are the lack of systematic and coordinated regulatory norms, the uncertainty of the criteria of PPs with different nosologies, the lack of mechanisms for determining the status of PPs, the problems of the organization of the PHC providing for incurable sick in both in-patient and out-patient conditions and at home. 3. The aforecited statements require the urgent development and approval of the Order "About the Procedure for the Providing of Palliative Medical Care to the Population in Ukraine and the List of Medical Indications for Its Delivery" by the MOH of Ukraine, in which mechanisms and coordination of the various levels of medical care providing, standards of palliative care and maintenance of various category of PPs, criteria for the status of PPs definition, etc should be determined. 4. In order to optimize Ukrainian legislation in its part of the PHC providing organization to the population of Ukraine, there is an urgent need for the elaboration and adoption of a Law of Ukraine "About Palliative Care" by Ukrainian Parliament, in which the priorities of state policy, adequate financing of PHC from the State and Regional Budgets and extrabudgetary sources, clearly outline the system of such type of care, determine the state regulation of the provision of PHC, provide a systemicity, continuity and structuring of Ukrainian PHC, help to eliminate inter-departmental barriers on personnel policy issues, provide motivation for specialists in PHC training, PPs and their families with adequate drugs, care facilities, social, psychological and spiritual support etc. 5. An extremely urgent task that will ensure the development of an accessible, high-quality and efficient PHC System is the development and approval of the "State Social Program for the Development of Palliative and Hospice Care in Ukraine" by the Cabinet of Ministers of Ukraine and Parliament of Ukraine. This document will help to realize a right of palliative patients and their families members for appropriate quality of life and its worthful ending. ; Актуальность. Одним из приоритетных направлений научных исследований в области социальной медицины и организации здравоохранения является разработка и обоснование оптимальных моделей организации доступной, качественной и эффективной системы паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению в Украине, что требует формирования государственной политики поддержки ПХП и внедрение оптимальной нормативно-правовой базы (НПБ), которая учитывает лучший международный и национальный опыт, возможности и условия страны. Глобальная потребность в ПХП будет и дальше возрастать в связи с неуклонным старением населения и распространением тяжелых хронических прогрессирующих заболеваний, в т.ч. в терминальной стадии их развития, лечение которых, направленное на излечение (выздоровление пациента), является неэффективным или бесперспективным. Цель исследования: осуществление медико-социального анализа действующей НПБ Украины и некоторых международных документов, регулирующих организацию оказания ПХП, что является основой для создания и развития доступной, качественной и эффективной системы ПХП в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы отечественные и международные нормативно-правовые документы, отечественная и зарубежная научная литература и применены следующие методы исследования: системно-аналитический, сравнительный контент-анализ, системного подхода, обобщения и группировки. Результаты. Правовое регулирование оказания ПХП населению Украины на государственном уровне осуществляется Конституцией Украины, соответствующими Законами Украины, указами Президента Украины, постановлениями Кабинета Министров Украины, приказами Министерства здравоохранения (МЗ) Украины и Министерства социальной политики Украины. В частности, в 2011 году Законом Украины «Основы законодательства Украины о здравоохранении» от 19.11.1992 года № 2801-XII впервые на законодательном уровне паллиативная помощь была определена как вид медицинской помощи, а также дано определение понятия «паллиативная помощь». Оказание ПХП онкологическим больным и больным туберкулезом было предусмотрено в соответствующих законах Украины, которые сегодня не действуют. На сегодня действует только «Общегосударственная целевая социальная программа противодействия ВИЧ-инфекции/СПИДа на 2014-2018 годы», которая была утверждена Законом Украины от 20.10.2014 № 1708-VII, в которой определены конкретные задачи по обеспечению организации и доступа к ПХП людям, живущих с ВИЧ, подготовка соответствующих кадров для оказания такой помощи. К сожалению, задачи, которые были определены этими законами не были выполнены: стандарты оказания ПХП больным в условиях учреждений паллиативной и хосписной медицины (ПХМ) МОЗ Украины до сих пор не утвердило, система подготовки кадров не внедрена и т. д. Также сегодня ПХП в Украине регулируется рядом ведомственных нормативно-правовых актов, в частности, приказом МЗ Украины от 21.01.2013 № 41 «Об организации паллиативной помощи в Украине», но сейчас существует значительная потребность дополнить и усовершенствовать этот приказ, учитывая украинский и международный опыт развития ПХП, результаты реформирования системы здравоохранения в Украине, новые документы ВОЗ, Совета Европы, ЕАРС, ІАНРС. Важно, чтобы действующие клинические протоколы по разным нозологиям были дополнены разделами «ПХП» или «Медицинская помощь и уход в конце жизни», что имеет как практическое, так и юридическое значение. Чрезвычайно важным является приказ Министерства социальной политики Украины от 29.01.2016 № 58 «Об утверждении Государственного стандарта паллиативного ухода», регламентирующий деятельность учреждений социальной защиты населения в вопросах предоставления паллиативного ухода пациентам в амбулаторных условиях и на дому, и другие приказы. Выводы. 1. Контент-анализ действующей НПБ Украины и некоторых документов ВОЗ, Совета Европы, ЕАРС, ІАНРС и других авторитетных международных организаций по вопросам организации оказания ПХП населению позволил определить положительные тенденции, в частности законодательное определение в Украине паллиативной помощи как вида медицинской помощи, которая применяется только в отношении инкурабельных больных с ограниченным прогнозом продолжительности жизни, что не соответствует современным международным документам. 2. Основными недостатками законодательных и нормативно-правовых актов, регламентирующих организацию оказания ПХП в Украине, является отсутствие системности и скоординированности регулирующих норм, неопределенность критериев паллиативных пациентов (ПП) с различными нозологиями соответствующими клиническими протоколами, отсутствие механизмов определения статуса ПП, недостаточно решены проблемы организации оказания ПХП инкурабельным больным как в стационарах заведениях ПХМ, так и в амбулаторно-поликлинических условиях и дома, что требует оптимизации нормотворческой деятельно МЗ Украины и скоординированности разрабатываемых нормативно-правовых актов, с действующими постановлениями КМУ, приказами Министерства социальной политики Украины и других органов государственной власти. 3. Указанное выше требует неотложной разработки и утверждения МЗ Украины приказа «О порядке оказания паллиативной медицинской помощи населению в Украине и Переченя медицинских показаний для ее оказания», который определит и обеспечит механизмы и скоординированность различных уровней оказания медицинской помощи, стандартов паллиативного лечения и содержания различных категорий ПП, критерии определения и порядок предоставления статуса ПП, особенности ПП детского и старческого возраста и т. п. 4. С целью оптимизации отечественного законодательства по организации оказания ПХП и паллиативного ухода в Украине есть необходимость в разработке и принятию Верховным Советом Украины отдельного Закона Украины «О паллиативной помощи», который должен определить приоритеты государственной политики, обеспечить адекватное финансирование ПХП и паллиативного ухода из Государственного и региональных бюджетов и внебюджетных источников, четко очертить систему такой помощи, главные аспекты межведомственной координации в этой области, определить порядок государственного регулирования оказания ПХП и основные требования к учреждентям ПХМ, а также обеспечить системность, преемственность и структурированность отечественного законодательства в области ПХП и паллиативного ухода, способствовать устранению межведомственных барьеров, с четким определением юридической, медицинской, социальной составляющей ПХП. 5. Очень актуальной задачей, которая обеспечит развитие доступной, качественной и эффективной системы ПХП, является разработка и утверждение Кабинетом Министров Украины и Верховным Советом Украины «Государственной целевой социальной программы развития паллиативной и хосписной помощи населению в Украине», что позволит реализовать право паллиативных больных и членов их семей на соответствующее качество жизни и достойне его завершение. ; Актуальність. Одним з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі соціальної медицини і організації охорони здоров'я є розробка та обґрунтування оптимальних моделей організації доступної, якісної та ефективної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) населенню в Україні, що потребує формування державної політики підтримки ПХД та впровадження оптимальної нормативно-правової бази (НПБ), яка враховує кращий міжнародний і національний досвід, можливості та умови країни. Глобальна потреба у ПХД буде і далі зростати у зв'язку з неухильним постарінням населення і поширенням важких хронічних прогресуючих захворювань, у т.ч. у термінальній стадії їх розвитку, лікування яких, що спрямоване на вилікування (одужання пацієнта), є неефективним або безперспективним. Мета дослідження: здійснення медико-соціального аналізу чинної НПБ України і деяких міжнародних документів, які регулюють організацію надання ПХД, що є основою для створення і розвитку доступної, якісної та ефективної системи ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані вітчизняні та міжнародні нормативно-правові документи, вітчизняна та зарубіжна наукова література та застосовані наступні методи дослідження: системно-аналітичний, порівняльний контент-аналіз, системного підходу, узагальнення та групування. Результати. Правове регулювання надання ПХД населенню України на державному рівні здійснюється Конституцією України, відповідними Законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України та Міністерства соціальної політики України. Зокрема, у 2011 р. Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року № 2801-XII вперше на законодавчому рівні паліативну допомогу було визнано як вид медичної допомоги, а також дано визначення поняття «паліативна допомога». Надання ПХД онкологічним хворим та хворим на туберкульоз було передбачене у відповідних Законах України, які сьогодні не чинні. На сьогодні чинна лише «Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки», що була затверджена Законом України від 20.10.2014 № 1708-VII, якою визначені певні завдання щодо забезпечення організації та доступу до ПХД людям, які живуть з ВІЛ, підготовка відповідних кадрів для надання такої допомоги. На жаль, завдання, що були визначені цими законами не були виконані: стандарти надання ПХД хворим в умовах закладів паліативної і хоспісної медицини (ПХМ) МОЗ України досі не затвердило, система підготовки кадрів не впроваджена тощо. Також сьогодні ПХД в Україні регулюється низкою відомчих нормативно-правових актів, зокрема, наказом МОЗ України від 21.01.2013 № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні», але зараз існує значна потреба доповнити і удосконалити цей наказ, враховуючи український і міжнародний досвід розвитку ПХД, результати реформування системи охорони здоров'я в Україні, нові документи ВООЗ, Ради Європи, ЕАРС, ІАНРС. Важливо, щоб чинні клінічні протоколи з різних нозологій були доповнені розділами «ПХД» або «Медична допомога і догляд наприкінці життя», що має як практичне, так і юридичне значення. Надзвичайно важливим є наказ Міністерства соціальної політики України від 29.01.2016 № 58 «Про затвердження Державного стандарту паліативного догляду», який регламентує діяльність закладів соціального захисту населення у питаннях надання паліативного догляду пацієнтам в амбулаторних умовах і вдома, та інші накази. Висновки. 1. Контент-аналіз чинної НПБ України та деяких документів ВООЗ, Ради Європи, ЕАРС, ІАНРС та інших авторитетних міжнародних організацій з питань організації надання ПХД населенню дозволив визначити позитивні тенденції, зокрема законодавче затвердження в Україні паліативної допомоги як виду медичної допомоги, яка застосовується тільки стосовно інкурабельних хворих з обмеженим прогнозом тривалості життя, що має невідповідність з сучасними міжнародними документами. 2. Основними недоліками законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують організацію надання ПХД в Україні, є відсутність системності і координованості регулюючих норм, невизначеність критеріїв паліативних пацієнтів (ПП) з різними нозологіями відповідними клінічними протоколами, відсутність механізмів визначення статусу ПП, недостатньо вирішені проблеми організації надання ПХД інкурабельним хворим як в стаціонарних закладах ПХМ, так і в амбулаторно-поліклінічних умовах та вдома, що потребує оптимізації нормотворчої діяльності МОЗ України і координованості нормативно-правових актів, що розробляються, з чинними постановами КМУ, наказами Міністерства соціальної політики України та інших органів державної влади. 3. Зазначене вище вимагає нагальної розробки та затвердження МОЗ України наказу «Про порядок надання паліативної медичної допомоги населенню в Україні та Перелік медичних показань для її надання», що визначить та забезпечить механізми та скоординованість різних рівнів надання медичної допомоги, стандартів паліативного лікування та утримання різних категорій ПП, критерії визначення та порядок надання статусу ПП, особливості ПП дитячого і старечого віку тощо. 4. З метою оптимізації вітчизняного законодавства щодо організації наданні ПХД та паліативного догляду в Україні є нагальна потреба розробки і прийняття Верховною Радою України окремого Закону України «Про паліативну допомогу», який мав би визначити пріоритети державної політики, забезпечити адекватне фінансування ПХД та паліативного догляду з Державного і регіональних бюджетів та позабюджетних джерел, чітко окреслити систему такої допомоги, головні аспекти міжвідомчої координації у цій галузі, визначити порядок державного регулювання надання ПХД й основні вимоги до закладів ПХМ, а також забезпечити системність, наступність та структурованість вітчизняного законодавства у галузі ПХД та паліативного догляду, сприяти усуненню міжвідомчих бар'єрів, із чітким визначенням юридичної, медичної, соціальної складової ПХД. 5. Надзвичайно актуальним завданням, що забезпечить розвиток доступної, якісної та ефективної системи ПХД, є розробка та затвердження Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України «Державної цільової соціальної програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги населенню в Україні», що дозволить реалізувати право паліативних хворих і членів їх родин на належну якість життя і гідне його завершення.