Suchergebnisse

During 1991-2018, the foundations of a new land system and, accordingly, new land relations and a system of market-oriented land use, especially in agriculture, were created inUkraine. It is characterized by the following: a new legislative and regulatory framework, a variety of ownership forms of land and of other natural resources, multi-layered and paid land use, providing the population with land plots, the creation of a market-oriented system of state land cadastre was initiated, including registration of land plots and rights to them. At the same time, especially in the last 14 years, the positive tendencies in land transformations have not gained their development, but on the contrary, the extremely negative results of unreasonable land policy have become apparent. This was manifested in the organizational confusion in the management of land resources and land use (in particular, in the frequent change of names and heads of the State Committee of Ukraine for Land Resources and its territorial bodies (Derzhzemagentstva, Derzhgiokadastru), lack of a complete system of legislative and regulatory framework provided by the Land Code of Ukraine (2001) and state standards, norms and rules in the field of land management, land protection, sustainable land use, state program of land relations and land use systems, growing money land allocation, corruption in the land sector, which manifests itself in the provision of land, low economic efficiency of the use of the potential of land and other natural resources, the full uncertainty of land use of natural monopolies, in particular agricultural holdings in agriculture, the cessation of land management, land management and land protection, soil and geo-botanical surveys.Such status in the field of land relations and in the field of use and protection of land, we relate primarily to the unprofessional, unskilled, non-systematic implementation of measures of land reform, which is confirmed by the research carried out in the monograph under the general reference A.M. Thretiak "TRENDS AND THE IMPLICATIONS OF LAND REFORM IN UKRAINE IN THE CONTEXT OF LIFE-BEING QUALITY AND SAFETY OF POPULATION".The socio-economic and ecological results of the land reform inUkraineare presented which are not characterized by unambiguousness. In particular, a positive factor in the socio-economic aspect during this period is the transfer of private property to citizens by almost 52% of the land from the country's land. At the same time, in the economic aspect, the level of utilization of agricultural land potential: in 2016 (with a grain yield potential of -50 centners per hectare), it was only 92.2%, and the level of land use in agriculture for gross production: in agricultural enterprises - 76, 2% by 1990, in households - 134.9% by 1990; in the ecological aspect, the ecological stability of land use, which declined to 97.6% compared to 1990 and is characterized as stable unsustainable; in the legal aspect, the level of security of the guarantee of rights to land ownership and doing business, which amounted to 46% of the required security by 2016. This situation does not allow for the cancellation of the moratorium on the purchase and sale of land plots owned by land owners (shares).Keywords. Land reform, land relations, land management, land cadastre, land market. ; Приведено соціально-економічні та екологічні підсумки результатів земельної реформи в Україні які характеризуються не однозначністю. Зокрема, позитивною за цей період є в соціально-економічному аспекті, передача у приватну власність громадянам майже 52 % земель від площі країни. Разом з тим, в економічному аспекті рівнем використання потенціалу сільськогосподарських земель: у 2016 році (при потенціалі урожайності зернових –50 ц/га) склав тільки 92,2 % та рівнем використання земель в сільському господарстві за валовою продукцією: у сільськогосподарських підприємствах – 76,2 % у порівнянні до 1990 року, у господарствах населення – 134,9% у порівнянні до 1990 року; в екологічному аспекті екологічною стабільністю землекористування яка знизилася до 97,6 % в порівнянні із 1990 роком і характеризується як стабільно нестійка; в правовому аспекті рівнем безпеки гарантування прав власності на землю та ведення бізнесу який складав станом на 2016 рік 46 % необхідного забезпечення. Такий стан не дозволяє здійснити зняття мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок власників земельних часток (паїв).Ключові слова: земельна реформа, земельні відносини, землеустрій, земельний кадастр, земельний ринок.

Introduction.Public authorities, officials, civil servants in carrying out administrative activities, in some cases may violate the principle of legality of public administration, carry out erroneous administrative actions, adopt unreasonable and illegal administrative acts. These negative results of executive and administrative activities of officials violate the rights and freedoms of man and citizen, the legitimate interests of public organizations and legal entities. Such phenomena are called "administrative error". The purpose of the articleis to develop theoretical and legal bases of administrative error in the activities of public authorities. Research methods.During the analysis of the essence and content of the administrative error, general scientific methods were used, which are based on the method of dialectics, and especially scientific methods of legal knowledge (formal-logical, system-structural). Summary of the main results.The article is devoted to the analysis and research of the concept of administrative error in various legal spheres. The question of studying the causes and consequences of such errors is relevant today, as Ukraine is still reforming the administrative system and changes in the system of public authorities and public administration. These processes, under the influence of administrative reform, have shown not only declarative intentions to transform these relations towards democratic ones, but also a real desire to change the system of public administration to European standards. Therefore, the process of development of public administration was one of the defining components of the overall vector to a democratic, social and legal state. During the exercise of powers by public authorities, officials and civil servants, the action or inaction of governmental subjects of administrative law may be allowed, which leads to violation of human and civil rights and freedoms, legitimate interests of public organizations and legal entities. The consequences of their actions, which lead to administrative errors, are particularly severe, as they violate key principles of public administration, legal rights and individual freedoms, and diminish the authority of public authorities. An imperfect system of mechanisms for the occurrence, detection and prevention of administrative errors is a significant barrier to ensuring a modern system of good governance. Because administrative errors of public authorities are a serious political and socio-legal problem of assumptions, which demonstrate the legal insecurity of man and citizen. Conclusions. Creating an effective mechanism for detecting, preventing and correcting administrative errors could be crucial to reforming the system of public administration in line with modern European values. ; Введение.Органы публичной власти, должностные лица, государственные служащие при осуществлении управленческой деятельности, в отдельных случаях могут допускать нарушения принципа законности публичного управления, осуществляют ложные административные действия, принимают необоснованные и незаконные административные акты. Указанные негативные результаты исполнительно-распорядительной деятельности должностных лиц нарушают права и свободы человека и гражданина, законные интересы организаций и юридических лиц. Такие явления получили название «административной ошибки». Цель статьиявляется разработка теоретико-правовых основ административной ошибки в деятельности органов публичной власти. Методы исследования. При анализе сущности и содержания административной ошибки использовались общенаучные методы, в основе которых положен метод диалектики, и специально научные методы правового познания (формально-логический, системно-структурный). Краткое содержание основных результатов.Статья посвящена анализу и исследованию понятия административной ошибки в различных правовых сферах. Вопрос по исследованию причин и последствий в возникновении таких ошибок является актуальным для настоящего времени, поскольку в Украине до сих пор продолжается реформирование административной системы и изменения в системе органов публичной власти и государственного управления. Указанные процессы под влиянием административной реформы показали не только декларативные намерения трансформировать указанные отношения в сторону демократических, но и реальное стремление изменить систему государственного управления к европейским стандартам. Поэтому процесс развития системы государственного управления оказался одним из определяющих компонентов общего вектора к демократическому, социальному и правовому государству. При реализации полномочий органами публичной власти, должностными лицами и государственными служащими могут допускаться действие или бездействие властных субъектов административного права, которое приводит к нарушению прав и свобод человека и гражданина, законных интересов организаций и юридических лиц. Последствия их действий, приводящих к административным ошибкам являются особенно тяжелыми, так как они нарушают ключевые принципы государственного управления, законные права и свободы личности, преуменьшают авторитет органов публичной власти. Несовершенная система механизма возникновения, выявления и предупреждения административных ошибок является значительным барьером в обеспечении современной системы надлежащего государственного управления. Поскольку административные ошибки органов публичной власти является серьезной политической и социально-правовой проблемой допущения, которые демонстрируют юридическую незащищенность человека и гражданина. Выводы.Создание действенного механизма по выявлению, предупреждению и исправления административных ошибок могло бы иметь самое главное значение для реформирования системы государственного управления в соответствии с современными европейскими ценностями. ; Вступ.Органи публічної влади, посадові особи, державні службовці приздійсненні управлінської діяльності, в окремих випадках можуть допускати порушення принципу законності публічного управління, здійснюють помилкові адміністративні дії, приймають необґрунтовані та незаконні адміністративні акти. Зазначені негативні результати виконавчо-розпорядчої діяльності посадових осіб порушують права і свободи людини й громадянина, законні інтереси громадських організацій та юридичних осіб. Такі явища отримали назву «адміністративної помилки». Мета статтіє розробка теоретико-правових засад адміністративної помилки в діяльності органів публічної влади. Методи дослідження.Під час аналізу сутності та змісту адміністративної помилки використовувались загальнонаукові методи, в основі яких покладений метод діалектики, та спеціально наукові методи правового пізнання (формально-логічний, системно-структурний). Короткий зміст основних результатів.Стаття присвячена аналізу та дослідженню поняття адміністративної помилки в різних правових сферах. Питання щодо дослідження причин та наслідків в виникнення таких помилок є актуальним для сьогодення, оскільки в Україні досі триває реформування адміністративної системи та зміни у системі органів публічної влади й державного управління. Вказані процеси під впливом адміністративної реформи показали не тільки декларативні наміри трансформувати зазначені відносини у бік демократичних, а й реальне прагнення змінити систему державного управління до європейських стандартів. Тому процес розвитку системи державного управління виявився одним з визначальних компонентів загального вектору до демократичної, соціальної та правової держави. Під час реалізації повноважень органами публічної влади, посадовими особами та державними службовцями можуть допускатись дія чи бездіяльність владних суб'єктів адміністративного права, яка призводять до порушення права і свободи людини й громадянина, законні інтереси громадських організацій та юридичних осіб. Наслідки їх дій, що призводять до адміністративних помилок є особливо важкими, так як вони порушують ключові засади державного управління, законні права й свободи особистості, применшують авторитет органів публічної влади. Недосконала система механізму виникнення, виявлення та попередження адміністративних помилок є значним бар'єром в забезпеченні сучасної системи належного державного управління. Оскільки адміністративні помилки органів публічної влади є серйозною політичною та соціально-правовою проблемою допущення, яких демонструють юридичну незахищеність людини й громадянина. Висновки.Створення дієвого механізму щодо виявлення, попередження та виправлення адміністративних помилок могло б мати найголовніше значення для реформування системи державного управління згідно з сучасними європейськими цінностями.

The object of research is the processes of state regulation of financial recovery of banks by non-monetary methods. One of the most problematic areas is determining the practical aspects of regulating the financial recovery of banks by non-monetary methods, which include: – establishment of mandatory requirements for banking services and business processes; – carrying out checks and taking measures in the event of a violation; – establishment of methods of organizing or conducting banking activities in the process of financial recovery; – licensing rules. An important aspect is the identification of factors that exacerbate the problems of the banking system, in particular, lead to large-scale lending to related parties; opaque ownership structure; inaccurate financial statements; fictitious accounts in foreign banks; money laundering and the like. Improvement of state regulation of financial recovery of banks through the use of preventive measures is possible with the effective use of non-monetary methods of such regulation. The study used methods of analysis and synthesis, induction and deduction, methods of systematization and comparison, tabular and graphical methods. The composition of monetary instruments and their features have been determined. The proposed measures for non-monetary regulation of financial recovery of banks are related to: – improving the procedure for disclosing information on the ultimate owners of the bank; – strengthening the responsibility of banks for the results of their activities; – improving the mechanisms for minimizing credit risks for banks both at the stage of issuing a loan and at the stage of its servicing; – improving the procedure for financial restructuring of problem assets of banks; – set of recreational measures to restore the bank's solvency, prevent bankruptcy or increase its competitiveness. The use of non-monetary methods of financial recovery and the introduction of the requirements of European legislation into national banking practice testifies to the improvement of state regulation of financial recovery of banks, protects them from insolvency and ensures development. ; Объектом исследования являются процессы государственного регулирования финансового оздоровления банков немонетарными методами. Одним из самых проблемных мест является определение практических аспектов регулирования финансового оздоровления банков немонетарными методами, которые включают:–установление обязательных требований к банковским услугам и бизнес-процессам;–осуществление проверок и принятия мер в случае факта нарушения;–установление способов организации или ведения банковской деятельности в процессе финансового оздоровления;–правила лицензирования. Важным аспектом является определение факторов, которые обостряют проблемы банковской системы, в частности приводят к масштабному кредитованию связанных лиц; непрозрачной структуре собственности; недостоверной финансовой отчетности; фиктивным счетам в иностранных банках; отмыванию денег и тому подобное. Совершенствование государственного регулирования финансового оздоровления банков путем применения превентивных средств возможно при эффективном использовании немонетарных методов такого регулирования.В ходе исследования использовались методы анализа и синтеза, индукция и дедукция, методы систематизации и сравнения, табличный и графический методы. Определен состав монетарных инструментов и их особенности. Предложенные меры немонетарного регулирования финансового оздоровления банков связаны с:–улучшением процедуры раскрытия информации о конечных собственниках банка;–усилением ответственности банков за результаты деятельности;–совершенствованием механизмов минимизации кредитных рисков для банков как на этапе выдачи кредита, так и на этапе его обслуживания;–совершенствованием процедуры финансовой реструктуризации проблемных активов банков;–комплексом оздоровительных мероприятий по восстановлению платежеспособности банка, предупреждению банкротства или повышению его конкурентоспособности.Использование немонетарных методов финансового оздоровления и внедрение требований европейского законодательства в национальную банковскую практику свидетельствует об улучшении государственного регулирования финансового оздоровления банков, что защищает их от неплатежеспособности и будет обеспечивать развитие. ; Об'єктом дослідження є процеси державного регулювання фінансового оздоровлення банків немонетарними методами. Одним з найбільш проблемних місць є визначення практичних аспектів регулювання фінансового оздоровлення банків немонетарними методами, які охоплюють: –встановлення обов'язкових вимог до банківських послуг і бізнес-процесів; –здійснення перевірок і вживання заходів у разі факту порушення; –встановлення способів організації чи ведення банківської діяльності в процесі фінансового оздоровлення; –правила ліцензування. Важливим аспектом є визначення чинників, що загострюють проблеми банківської системи, зокрема призводять до масштабного кредитування пов'язаних осіб; непрозорої структури власності; недостовірної фінансової звітності; фіктивних рахунків в іноземних банках; відмивання грошей тощо. Вдосконалення державного регулювання фінансового оздоровлення банків шляхом застосування превентивних заходів можливе за ефективного використання немонетарних методів такого регулювання. В ході дослідження використовувалися методи аналізу та синтезу, індукція та дедукція, методи систематизації та порівняння, табличний та графічний методи. Визначено склад монетарних інструментів та їх особливості. Запропоновані заходи немонетарного регулювання фінансового оздоровлення банків пов'язані з: –покращенням процедури розкриття інформації щодо кінцевих власників банку; –посиленням відповідальності банків за результати діяльності; –удосконаленням механізмів мінімізації кредитних ризиків для банків як на етапі видачі кредиту, так і на етапі його обслуговування; –удосконаленням процедури фінансової реструктуризації проблемних активів банків; –комплексом оздоровчих заходів з відновлення платоспроможності банку, попередження банкрутства чи підвищення його конкурентоспроможності. Використання немонетарних методів фінансового оздоровлення та впровадження вимог європейського законодавства у національну банківську практику свідчить про покращення державного регулювання фінансового оздоровлення банків, що убезпечує їх від неплатоспроможності та забезпечуватиме успішний розвиток.

The object of research is the processes of state regulation of financial recovery of banks by non-monetary methods. One of the most problematic areas is determining the practical aspects of regulating the financial recovery of banks by non-monetary methods, which include: – establishment of mandatory requirements for banking services and business processes; – carrying out checks and taking measures in the event of a violation; – establishment of methods of organizing or conducting banking activities in the process of financial recovery; – licensing rules. An important aspect is the identification of factors that exacerbate the problems of the banking system, in particular, lead to large-scale lending to related parties; opaque ownership structure; inaccurate financial statements; fictitious accounts in foreign banks; money laundering and the like. Improvement of state regulation of financial recovery of banks through the use of preventive measures is possible with the effective use of non-monetary methods of such regulation. The study used methods of analysis and synthesis, induction and deduction, methods of systematization and comparison, tabular and graphical methods. The composition of monetary instruments and their features have been determined. The proposed measures for non-monetary regulation of financial recovery of banks are related to: – improving the procedure for disclosing information on the ultimate owners of the bank; – strengthening the responsibility of banks for the results of their activities; – improving the mechanisms for minimizing credit risks for banks both at the stage of issuing a loan and at the stage of its servicing; – improving the procedure for financial restructuring of problem assets of banks; – set of recreational measures to restore the bank's solvency, prevent bankruptcy or increase its competitiveness. The use of non-monetary methods of financial recovery and the introduction of the requirements of European legislation into national banking practice testifies to the improvement of state regulation of financial recovery of banks, protects them from insolvency and ensures development. ; Объектом исследования являются процессы государственного регулирования финансового оздоровления банков немонетарными методами. Одним из самых проблемных мест является определение практических аспектов регулирования финансового оздоровления банков немонетарными методами, которые включают:–установление обязательных требований к банковским услугам и бизнес-процессам;–осуществление проверок и принятия мер в случае факта нарушения;–установление способов организации или ведения банковской деятельности в процессе финансового оздоровления;–правила лицензирования. Важным аспектом является определение факторов, которые обостряют проблемы банковской системы, в частности приводят к масштабному кредитованию связанных лиц; непрозрачной структуре собственности; недостоверной финансовой отчетности; фиктивным счетам в иностранных банках; отмыванию денег и тому подобное. Совершенствование государственного регулирования финансового оздоровления банков путем применения превентивных средств возможно при эффективном использовании немонетарных методов такого регулирования.В ходе исследования использовались методы анализа и синтеза, индукция и дедукция, методы систематизации и сравнения, табличный и графический методы. Определен состав монетарных инструментов и их особенности. Предложенные меры немонетарного регулирования финансового оздоровления банков связаны с:–улучшением процедуры раскрытия информации о конечных собственниках банка;–усилением ответственности банков за результаты деятельности;–совершенствованием механизмов минимизации кредитных рисков для банков как на этапе выдачи кредита, так и на этапе его обслуживания;–совершенствованием процедуры финансовой реструктуризации проблемных активов банков;–комплексом оздоровительных мероприятий по восстановлению платежеспособности банка, предупреждению банкротства или повышению его конкурентоспособности.Использование немонетарных методов финансового оздоровления и внедрение требований европейского законодательства в национальную банковскую практику свидетельствует об улучшении государственного регулирования финансового оздоровления банков, что защищает их от неплатежеспособности и будет обеспечивать развитие. ; Об'єктом дослідження є процеси державного регулювання фінансового оздоровлення банків немонетарними методами. Одним з найбільш проблемних місць є визначення практичних аспектів регулювання фінансового оздоровлення банків немонетарними методами, які охоплюють: –встановлення обов'язкових вимог до банківських послуг і бізнес-процесів; –здійснення перевірок і вживання заходів у разі факту порушення; –встановлення способів організації чи ведення банківської діяльності в процесі фінансового оздоровлення; –правила ліцензування. Важливим аспектом є визначення чинників, що загострюють проблеми банківської системи, зокрема призводять до масштабного кредитування пов'язаних осіб; непрозорої структури власності; недостовірної фінансової звітності; фіктивних рахунків в іноземних банках; відмивання грошей тощо. Вдосконалення державного регулювання фінансового оздоровлення банків шляхом застосування превентивних заходів можливе за ефективного використання немонетарних методів такого регулювання. В ході дослідження використовувалися методи аналізу та синтезу, індукція та дедукція, методи систематизації та порівняння, табличний та графічний методи. Визначено склад монетарних інструментів та їх особливості. Запропоновані заходи немонетарного регулювання фінансового оздоровлення банків пов'язані з: –покращенням процедури розкриття інформації щодо кінцевих власників банку; –посиленням відповідальності банків за результати діяльності; –удосконаленням механізмів мінімізації кредитних ризиків для банків як на етапі видачі кредиту, так і на етапі його обслуговування; –удосконаленням процедури фінансової реструктуризації проблемних активів банків; –комплексом оздоровчих заходів з відновлення платоспроможності банку, попередження банкрутства чи підвищення його конкурентоспроможності. Використання немонетарних методів фінансового оздоровлення та впровадження вимог європейського законодавства у національну банківську практику свідчить про покращення державного регулювання фінансового оздоровлення банків, що убезпечує їх від неплатоспроможності та забезпечуватиме успішний розвиток.

У статті розглядаються деякі мало досліджені аспекти вторгнення французької армії в Росію в 1812 році. А саме ті, які підпадають під поняття «військові злочини». Згідно з міжнародним правом, це виключно серйозні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, катування і відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених; взяття і вбивство заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування населених пунктів; розорення, не виправдане військовою необхідністю і т.п. Як свідчать джерела, саме такого роду дії здійснювала наполеонівська армія, починаючи з вступу на російські території, під час окупації Москви і після виходу з неї. До числа наймасштабніших злочинів, скоєних французькими військовими на окупованих територіях, слід віднести підпал і розорення древньої російської столиці, масове пограбування помешкань москвичів, якому було надано організованого характеру. У той самий час, коли Наполеон жив у Кремлівському палаці, поруч з ним, в Успенському соборі, була організована майстерня з переплавки в злитки награбованих платини, золота і срібла. Кількість дорогоцінного металу, вивезеного окупантами, обчислюється сотнями пудів. Однак самою ганебною сторінкою з літопису військових злочинів, скоєних Великою армією в Москві, є масове вбивство російських поранених, що залишилися у шпиталях міста. Видана у Франції під редакцією професорів Лависса і Рамбо «Історія XIX століття» містить таке кричуще визнання: під час пожежі в Москві 15 тисяч росіян було наживо спалено французами. Врятувати нещасних було нікому, будь-які спроби зупинити вакханалію насильства жорстоко припинялися. Не менш трагічна доля спіткала і тих російських військовополонених, які могли йти. У статті наводиться факт, який мав місце після того, як французька армія залишила Москву. На підході до Гжатську (нині місто Гагарін) імператорська колона побачила біля дороги щойно вбитих росіян. Їх кількість сягала двох тисяч. Є підстави вважати, що їх загибель на совісті польських військових, які воювали на боці Наполеона і у яких був вагомий привід жорстоко обійтися з російськими полоненими. У висновках автор звертає увагу на те, що російська армія не помстилася французам під час перебування в Парижі у 1814 році. Мало того, що росіяни нічого не взяли з Парижа на утримання своїх військ, вони ще й відмовились брати з переможеної Франції репарації. ; The article discusses some of the little investigated aspects of the invasion of the French army in Russia in 1812. Namely, those that fall under the concept of "war crimes". According to international law, these are exceptionally serious violations of the laws and customs of war: murder, torture, and slavery or for other purposes of the civilian population of the occupied territory; the killing or torturing of prisoners of war; taking and killing hostages; robbеry public or private property; meaningless destruction of human settlements; not justified by military necessity, etc. Sources show that it was precisely this kind of action that the French army committed during the occupation of Moscow and after it left it. Among the most massive crimes committed by French troops in the occupied territories, it should include the arson and ruin of the ancient Russian capital, the massive robbery of the Muscovites' homes, which was accorded an organized character, should be considered. At the same time, when Napoleon lived in the Kremlin's palace, next to him, in the Uspensky Cathedral, was organized a workshop on melting into ingots of looted platinum, gold and silver. The amount of precious metal exported by the occupants is calculated by hundreds of pounds. However, the most shameful page in the chronicle of war crimes committed by the Great Army in Moscow is the mass murder of the Russian wounded, remaining in the city's hospitals. Published in France under the editorship of Professors Lavissa and Rambo "The History of the XIX century" contains such a vivid admission: during the fire in Moscow, 15,000 Russians were burned alive by the French. To save the unfortunate was nobody, any attempt to stop the bacchanalia violence severely ceased. No less tragic fate has happened to those Russian prisoners of war who could move. The article cites the fact that took place after the French army left Moscow. At the approach to Gzhatsk (now the city of Gagarin), the imperial column was seen near the road of the just killed Russians. Their number reached two thousand. There is reason to believe that their death on the conscience of the Polish military, who fought on the side of Napoleon and who had a strong motive to cruelly deal with Russian captives. In the conclusions, the author draws attention to the fact that the Russian army did not take revenge on the French during her stay in Paris in 1814. Moreover that the Russians did not take anything from Paris to keep their troops, they also refused to take reparations from the defeated France.

У статті розглядаються деякі мало досліджені аспекти вторгнення французької армії в Росію в 1812 році. А саме ті, які підпадають під поняття «військові злочини». Згідно з міжнародним правом, це виключно серйозні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, катування і відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених; взяття і вбивство заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування населених пунктів; розорення, не виправдане військовою необхідністю і т.п. Як свідчать джерела, саме такого роду дії здійснювала наполеонівська армія, починаючи з вступу на російські території, під час окупації Москви і після виходу з неї. До числа наймасштабніших злочинів, скоєних французькими військовими на окупованих територіях, слід віднести підпал і розорення древньої російської столиці, масове пограбування помешкань москвичів, якому було надано організованого характеру. У той самий час, коли Наполеон жив у Кремлівському палаці, поруч з ним, в Успенському соборі, була організована майстерня з переплавки в злитки награбованих платини, золота і срібла. Кількість дорогоцінного металу, вивезеного окупантами, обчислюється сотнями пудів. Однак самою ганебною сторінкою з літопису військових злочинів, скоєних Великою армією в Москві, є масове вбивство російських поранених, що залишилися у шпиталях міста. Видана у Франції під редакцією професорів Лависса і Рамбо «Історія XIX століття» містить таке кричуще визнання: під час пожежі в Москві 15 тисяч росіян було наживо спалено французами. Врятувати нещасних було нікому, будь-які спроби зупинити вакханалію насильства жорстоко припинялися. Не менш трагічна доля спіткала і тих російських військовополонених, які могли йти. У статті наводиться факт, який мав місце після того, як французька армія залишила Москву. На підході до Гжатську (нині місто Гагарін) імператорська колона побачила біля дороги щойно вбитих росіян. Їх кількість сягала двох тисяч. Є підстави вважати, що їх загибель на совісті польських військових, які воювали на боці Наполеона і у яких був вагомий привід жорстоко обійтися з російськими полоненими. У висновках автор звертає увагу на те, що російська армія не помстилася французам під час перебування в Парижі у 1814 році. Мало того, що росіяни нічого не взяли з Парижа на утримання своїх військ, вони ще й відмовились брати з переможеної Франції репарації. ; The article discusses some of the little investigated aspects of the invasion of the French army in Russia in 1812. Namely, those that fall under the concept of "war crimes". According to international law, these are exceptionally serious violations of the laws and customs of war: murder, torture, and slavery or for other purposes of the civilian population of the occupied territory; the killing or torturing of prisoners of war; taking and killing hostages; robbеry public or private property; meaningless destruction of human settlements; not justified by military necessity, etc. Sources show that it was precisely this kind of action that the French army committed during the occupation of Moscow and after it left it. Among the most massive crimes committed by French troops in the occupied territories, it should include the arson and ruin of the ancient Russian capital, the massive robbery of the Muscovites' homes, which was accorded an organized character, should be considered. At the same time, when Napoleon lived in the Kremlin's palace, next to him, in the Uspensky Cathedral, was organized a workshop on melting into ingots of looted platinum, gold and silver. The amount of precious metal exported by the occupants is calculated by hundreds of pounds. However, the most shameful page in the chronicle of war crimes committed by the Great Army in Moscow is the mass murder of the Russian wounded, remaining in the city's hospitals. Published in France under the editorship of Professors Lavissa and Rambo "The History of the XIX century" contains such a vivid admission: during the fire in Moscow, 15,000 Russians were burned alive by the French. To save the unfortunate was nobody, any attempt to stop the bacchanalia violence severely ceased. No less tragic fate has happened to those Russian prisoners of war who could move. The article cites the fact that took place after the French army left Moscow. At the approach to Gzhatsk (now the city of Gagarin), the imperial column was seen near the road of the just killed Russians. Their number reached two thousand. There is reason to believe that their death on the conscience of the Polish military, who fought on the side of Napoleon and who had a strong motive to cruelly deal with Russian captives. In the conclusions, the author draws attention to the fact that the Russian army did not take revenge on the French during her stay in Paris in 1814. Moreover that the Russians did not take anything from Paris to keep their troops, they also refused to take reparations from the defeated France.

The article analyzes the issues of the patient's will in medical relations, it is proved that it is due to the expression of will to the proposed treatment (consent or refusal) that the patient is a full active participant in this relationship. However, his inability to express his will, temporary or irreversible, caused by the development of the disease, the peculiarity of its course may be an obstacle to determining his real desire for future treatment, medical intervention and jeopardize the violation or inability to exercise the patient's right to consent or refuse medical intervention. To avoid this, there is a certain legal institution in the legislation of a number of countries around the world, through which it is possible to plan your treatment in advance, to refuse it, in case of inability to do so in the future. In some legal systems, this institution has different names - "wishes made earlier", "medical will", "patient's will", "power of attorney to make decisions on health care", "patient orders" and so on. The paper analyzes the content of this institute, considers the views of scholars on it, made a comparative analysis with the legal construction of the "testament" and concluded that there are significant differences between these constructions, which makes it impossible, from the author's point of view, to call this will "testament". . It is proposed to consider such a will as one of the patient's rights - "patient order", which is made in writing by an adult - the patient, regardless of the type and stage of the disease in case of possible future inability to consent to medical examination, intervention or treatment. The patient has at his disposal not only his will for the future (list of medical procedures that are allowed to be performed in relation to his health, which are not), but also the case when it can be used (for example, coma, autonomic state). It is impossible to conclude it through a representative, because in this case the will of the patient is unknown. This order is executed by proxies (relatives, close persons, representatives, doctors, etc.). Despite the fact that in Ukraine today this legal institution is absent, the main directions of recoding of civil legislation indicate the possibility of its appearance in the updated legislation ; В статье анализируются вопросы волеизъявления пациента в медицинских правоотношениях, доказывается, что именно благодаря проявлению воли относительно предложенного лечения (предоставление согласия или отказа от него) пациент является полноценным активным участником этих отношений. Однако неспособность его к волеизъявлению, временная или необратимая, вызванная развитием болезни, особенностью ее протекания может стать препятствием к определению его реального желания относительно будущего лечения, медицинского вмешательства и поставить под угрозу нарушения или невозможность реализации права пациента на предоставление согласия или отказа от медицинского вмешательства. Во избежание этого в законодательстве ряда стран мира существует определенный правовой институт, с помощью которого осуществляется возможность заблаговременного планирования своего лечения, отказа от него, в случае неспособности в будущем это сделать. В отдельных правопорядках этот институт имеет различные названия - «пожелания, сделанные ранее», «медицинское завещание», «завещание пациента», «доверенность на принятие решений по медицинскому обслуживанию», «распоряжение пациента» и другие. В работе проанализировано содержание этого института, рассмотрены точки зрения ученых относительно него, проведен сравнительный анализ с юридической конструкцией «завещания» и сделан вывод о наличии существенных отличительных особенностей между этими конструкциями, что делает невозможным, с точки зрения автора, называть данное волеизъявление «завещанием». Предлагается рассматривать такое волеизъявление как одно из прав пациента - «распоряжение пациента», которое оформляется письменно совершеннолетним лицом - пациентом независимо от вида и стадии болезни на случай своей возможной в будущем неспособности выразить согласие на медицинское обследование, вмешательство или лечение. В распоряжении пациента определяется не только его воля на будущее (перечень медицинских процедур, какие разрешается совершать в отношении его здоровья, какие - нет), но и устанавливается сам случай, когда возможно его применить (например, кома, вегетативное состояние). Доказывается невозможность его заключения через представителя, поскольку в таком случае воля самого пациента неизвестна. Выполняется такое распоряжение доверенными лицами (родственниками, близкими лицами, представителями, врачами и т.п.). Несмотря на то, что в Украине на сегодня данный правовой институт отсутствует, основные направления рекодификации гражданского законодательства свидетельствуют о возможности его появления в обновленном законодательстве ; У статті аналізуються питання волевиявлення пацієнта в медичних правовідносинах, доводиться, що саме завдяки прояву волі щодо запропонованого лікування (надання згоди чи відмови від нього) пацієнт є повноцінним активним учасником цих відносин. Однак нездатність його до волевиявлення, тимчасова або незворотна, викликана розвитком хвороби, особливістю її протікання може стати перешкодою до визначення його реального бажання щодо майбутнього лікування, медичного втручання і поставити під загрозу порушення або неможливість реалізації права пацієнта на надання згоди або відмови від медичного втручання. Для уникнення цього в законодавстві ряду країн світу існує певний правовий інститут, за допомогою якого здійснюється можливість завчасного планування свого лікування, відмови від нього, у разі нездатності в майбутньому це зробити. В окремих правопорядках цей інститут має різні назви – «побажання, зроблені раніше», «медичний заповіт», «заповіт пацієнта», «довіреність на прийняття рішень з медичного обслуговування», «розпорядження пацієнта» тощо. В роботі проаналізовано зміст цього інституту, розглянуто точки зору науковців щодо нього, зроблений порівняльний аналіз із юридичною конструкцією «заповіту» та зроблено висновок про існування суттєвих відмінних рис між цими конструкціями, що робить неможливим, з точки зору автора, називати дане волевиявлення «заповітом». Пропонується розглядати таке волевиявлення як одне із прав пацієнта - «розпорядження пацієнта», що оформлюється письмово повнолітньою особою – пацієнтом незалежно від виду та стадії хвороби на випадок своєї можливої в майбутньому нездатності виразити згоду на медичне обстеження, втручання чи лікування. В розпорядженні пацієнта визначається не тільки його воля на майбутнє (перелік медичних процедур, які дозволяється вчиняти щодо його здоров'я, які – ні), а й встановлюється сам випадок, коли можливо його застосувати (наприклад, кома, вегетативний стан). Доводиться неможливість його укладення через представника, оскільки в такому випадку воля самого пацієнта є невідомою. Виконується таке розпорядження довіреними особами (родичами, близькими особами, представниками, лікарями тощо). Незважаючи на те, що в Україні на сьогодні даний правовий інститут відсутній, основні напрямки рекодифікації цивільного законодавства свідчать про можливість його появи в оновленому законодавстві

The article analyzes international legal acts (American Convention on Human Rights, Inter-American Model Law on Access to Public Information, Model Law on Access to Information for Africa, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, Declaration on Freedom of Expression and Information, Convention for the Protection of Individuals with regard to Automatic Processing of Personal Data, Recommendations of the Committee of Ministers of the Council of Europe, Model Law on Informatization, Information and Information Protection, Model Inform Codes for the CIS member states, etc.) adopted within the framework of international intergovernmental organizations (Organization of American States, African Union, Council of Europe, Commonwealth of Independent States, etc.) at the regional level regarding the right to information. It is stated that this right includes freedom to hold opinions without interference and to seek, receive and impart information and ideas through any media. Attention is paid to the issue of access to public information that is in the use, possession or control of any government agency, including the types of information to be published (organizational structure, functions, responsibilities, procurement procedures, complaint mechanisms, etc.); the article analyzes the procedure for responding to requests for access to public information by public authorities. Attention is drawn to the respect for the right to information in the aspect of use of information and communication technologies. Attention is paid to the activities of specially authorized persons, monitoring institutions, bodies for compliance with international agreements in the field of information (Office of the Special Rapporteur on Freedom of Expression, Special Rapporteur on Freedom of Expression and Access to Information, Advisory Committee, The Council of Europe Data Protection Commissioner etc.). It is indicated that these bodies and officials established at the international regional level perform a number of functions, including: general monitoring of freedom of expression and access to information standards, investigation of specific situations of systemic violations of the right to freedom of expression and denial of access to information, cooperation with national authorities and human rights institutions, consulting Member States etc. The relevant conclusions have been drawn. ; В статье проанализированы международно-правовые акты (Американская конвенция о правах человека, Межамериканский типовой закон о доступе к публичной информации, Типовой закон о доступе к информации для Африки, Конвенция о защите прав человека и основных свобод, Декларация о свободе выражения мнений и информации, Конвенция о защите лиц в связи с автоматизированной обработкой персональных данных, Рекомендации Комитета Министров Совета Европы, Модельный закон об информатизации, информацию и защиту информации, Модельный информационный кодекс для государств – членов СНГ и т.д.) приняты в рамках международных межправительственных организаций (Организация американских государств, Африканский союз, Совет Европы, Содружество независимых государств и т.п.) на региональном уровне, касающиеся обеспечения права на информацию. Указано, что данное право включает свободу беспрепятственно придерживаться своих убеждений и свободу искать, получать и распространять информацию и идеи любыми средствами. Уделено внимание вопросу доступа к публичной информации, находящейся в пользовании, владении или под контролем любого государственного органа, в частности указано виды информации, подлежащей опубликованию (организационная структура, функции, обязанности, процедуры закупок, механизмы жалоб и т.п.); указано о порядке предоставления ответа на запросы о доступе к публичной информации органами государственной власти. Акцентировано на вопросе соблюдения права на информацию в аспекте использования информационно-коммуникационных технологий. Уделено внимание деятельности специально уполномоченных лиц, мониторинговых институтов, органов за соблюдением международных соглашений в информационной сфере (Управление Специального докладчика по вопросам свободы выражения мнений, Специальный докладчик по вопросу о свободе выражения мнений и доступа к информации, Консультативный комитет, Комиссар Совета Европы по защите персональных данных и т.д.). Установлено, что указанные органы и должностные лица, созданные на международном региональном уровне, осуществляют ряд функций, среди которых: общее наблюдение за соблюдением свободы выражения мнений и доступа к информационным стандартам, расследование конкретных ситуаций о системных нарушениях права на свободу выражения мнений и об отказе в доступе к информации, осуществления рекламно-просветительской деятельности, сотрудничество с национальными органами и правозащитными учреждениями, консультирование государств-членов, предоставление соответствующих рекомендаций и тому подобное. Сделаны соответствующие выводы. ; У статті проаналізовано міжнародно-правові акти (Американська конвенція про права людини, Міжамериканський типовий закон про доступ до публічної інформації, Типовий закон про доступ до інформації для Африки, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Декларація про свободу вираження поглядів та інформації, Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Модельний закон про інформатизацію, інформацію та захист інформації, Модельний інформаційний кодекс для держав – членів СНД тощо) прийняті в межах міжнародних міжурядових організацій (Організація американських держав, Африканський Союз, Рада Європи, Співдружність незалежних держав тощо) на регіональному рівні, що стосуються забезпечення права на інформацію. Зазначено, що дане право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами. Приділено увагу питанню доступу до публічної інформації, яка перебуває в користуванні, володінні або під контролем будь-якого державного органу, зокрема вказано види інформації, що підлягає опублікуванню (організаційна структура, функції, обов'язки, процедури закупівель, механізми скарг тощо); зазначено щодо порядку надання відповіді на запити про доступ до публічної інформації органами державної влади. Акцентовано на питанні щодо дотримання права на інформацію в аспекті використання інформаційно-комунікаційних технологій. Приділено увагу діяльності спеціально уповноважених осіб, моніторингових інституцій, органів за дотриманням міжнародних угод в інформаційній сфері (Управління Спеціального доповідача з питань свободи вираження думок, Спеціальний доповідач з питання про свободу вираження поглядів та доступу до інформації, Консультативний комітет, Комісар Ради Європи із захисту персональних даних тощо). Встановлено, що означені органи та посадові особи, створені на міжнародному регіональному рівні, здійснюють низку функцій, серед яких: загальне спостереження за дотриманням свободи вираження думок і доступу до інформаційних стандартів, розслідування конкретних ситуацій про системні порушення права на свободу вираження поглядів і про відмову в доступі до інформації, здійснення рекламно-просвітницької діяльності, співпраця з національними органами і правозахисними установами, консультування держав-членів; надання відповідних рекомендацій тощо. Зроблені відповідні висновки.

Shebanits D. M., Dresvyannikova V. D. PROHIBITION OF THE USE OF THE HUMAN BODY AND ITS PARTS AS SOURCES OF FINANCIAL PROFIT IN THE CONTEXT OF GUARANTEEING THE RIGHT TO LIFE The article analyzes the reasons and motives that preceded the process of the emergence in legal theory and practice of the concept of prohibiting the use of the human body and its parts as sources of financial profit in the context of the implementation of constitutional guarantees of the right to life. It is emphasized that the current state of the use of human anatomical materials (organs, tissues, cells and blood) for donation acquires the features of financial profit, which is unacceptable both from the point of view of morality and in terms of the constitutional human right to life. It is noted that donation can turn into a sale and purchase agreement, which, in turn, will lead to humiliation of human dignity and violation of his natural and fundamental rights. On the other hand, the excessive «formalization» of the organ donation procedure and the prohibition of obtaining financial profit give rise to the existence and functioning of the so-called «black» market of organs. It tempts to perform illegal operations, because when the question concerning the need to obtain a donor organ or the threat of death arise, the patient or his relatives do not always pay attention to the moral aspects. In particular, in our opinion, these issues are not only in the legal field, but they are also directly related to ethical and moral aspects, which in its turn complicates and sometimes makes it impossible to resolve them. In the course of the research it was established that the national legislation allows the enforcement of the right to donate only in the established order, with the consent of the donor and recipient or their legal representatives. One of the important features of the right to donate is the form of donation, namely: paid or unpaid. The article draws attention to the fact that currently the issue of paid or unpaid nature of donations has been actively discussed in the academic circles for many years and still remains controversial today. Currently, the Verkhovna Rada of Ukraine actively supports European standards in the field of donation of blood and its components. This position can be seen in the adoption of new laws. Therefore, it is the state that must shape such a policy that will be aimed at protecting people and their lives from unlawful attempts. ; У статті аналізуються причини та мотиви, які передували процесу виникнення у правовій теорії і практиці кон­цепції заборони використання тіла людини та його частин як джерел фінансового прибутку у контексті реалізації конституційних гарантій права на життя. Наголошується, що сучасний стан використання анатомічних матері­алів людини (органів, тканин, клітин і крові) для донорства набуває рис фінансового прибутку, що є неприпусти­мим як з огляду на мораль, так і в площині конституційного права людини на життя. Зазначається, що донорство може перетворитися на договір купівлі-продажу, що призведе до приниження людської гідності та порушення її природних та основоположних прав. З іншого боку, надмірна «формалізація» процедури донорства органів та заборона отримання фінансового прибутку породжує існування та функціонування так званого «чорного» рин­ку органів. Надає спокусу здійснення незаконних операцій, адже коли постає питання про необхідність отриман­ня донорського органу або загроза смерті, хворий чи його родичі не завжди звертають увагу на моральні аспекти. Зокрема, на нашу думку, зазначені питання не тільки знаходяться у юридичній площині, а ще й безпосередньо стосуються етичних та моральних аспектів, що ускладнює та подекуди унеможливлює їх вирішення. У процесі дослідження встановлено, що національне законодавство допускає реалізацію права на донорство лише у встановленому порядку, за наявності згоди донора й реципієнта або їхніх законних представників. Однією з важливих ознак права на донорство виступає форма донорства, а саме: оплатне чи безоплатне. У статті звернено увагу, що нині питання щодо оплатності чи безоплатності донацій активно обговорюєть­ся науковою спільнотою протягом багатьох років і при цьому залишається дискусійним і нині. Верховна Рада України активно підтримує європейські стандарти у сфері донорства крові та її компонентів. Таку позицію можна побачити у прийнятті нових законів. Отже, саме держава має сформувати таку політику, яка буде спрямована на захист людини та її життя від протиправних посягань.

Given the need for comprehensive legal regulation of the subjects of public control in the field of public administration, it is necessary to scientifically search for organic patterns of origin and functioning of such administrative relations. It is obvious that, given the novelty of such an institution in Ukrainian law, today there are many legal gaps that cannot be covered by referring to a specific rule of law. It is a well-established international practice of solving such problems to use a system of principles - norms of direct action, which, given their natural and legal nature, establish the main directions and trends in legislation in certain industries and institutions. That is why it is important to study the administrative and legal foundations of the organization of public control in the field of public administration, a detailed analysis of which will form a conceptual basis for interaction between public administration and civil society. In this regard, Ukraine is a typical representative of the continental legal system with well-established approaches to the normative concept of law, skeptics note that the principles of law are not an effective mechanism for legal regulation in our country. Thus, of course, it is difficult to imagine a situation where the bureaucracy of public administration would meet the needs of the public in the process of public control, motivating such actions not by a normative or bylaw - but by an ephemeral principle.However, such a model of cooperation is idealistic for the development of relations between the state and civil society, it forms legal awareness in this area, performs a preventive function to prevent violations of legal rights and interests. And, finally, such a model is generally accepted in developed European countries. Given the above, there is a need for a comprehensive study of the administrative and legal framework for the organization of public control in the field of public administration. The aim of the article is to analyze the methodology of research of legal bases of organization of public control in the sphere of public administration. The study found that the methodology creates a basis for the study of all components of a particular topic, contributes to its structured consideration and logical presentation of the material. Moreover, the disclosure of the methodological foundations of the study of public control in the field of public administration will help to understand the technique of scientific analysis, finding ways to analyze all issues in the field of research, the correctness of comparative law, system-structural and other approaches. ; З огляду на необхідність всебічного правового регулювання діяльності суб'єктів організації громадського контролю у сфері державного управління, необхідним є науковий пошук органічних закономірностей виникнення та функціонування таких адміністративних правовідносин. Очевидно, що, зважаючи на новельний характер такого інституту в українському законодавстві, на сьогодні існує безліч юридичних прогалин, які неможливо висвітлити шляхом посилання на конкретну норму права. Усталеною міжнародною практикою вирішення таких проблем є використання системи принципів – норм прямої дії, які, з огляду на свій природно-правовий характер, встановлюють основні напрями та тенденції розвитку законодавства в окремих галузях та інститутах. Саме тому актуальним є дослідження адміністративно-правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління, детальний аналіз яких дасть змогу сформувати концептуальний базис взаємодії органів публічного управління та громадянського суспільства. У зв'язку з тим, Україна є типовим представником континентальної правової системи з усталеними підходами до нормативістської концепції становлення права, скептики зауважують, що принципи права не є дієвим механізмом правового регулювання у нашій країні. Так, звісно, важко уявити ситуацію, коли б бюрократичний апарат органів державного управління йшов назустріч громадськості у процесі здійснення громадського контролю, мотивуючи такі свої дії не нормою нормативного чи підзаконного нормативного акту, – а ефемерним, за своїм змістом, принципом. Втім, саме така модель співпраці є ідеалістичною для розвитку взаємовідносин держави та громадянського суспільства, вона формує правосвідомість у цій сфері, виконує превентивну функцію запобігання порушення законних прав та інтересів. І, зрештою, така модель є загальноприйнятою у розвинених країнах Європи. З огляду на зазначене вище, виникає необхідність комплексного дослідження адміністративно-правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління. Метою статті є аналіз методології дослідження правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління. У дослідженні встановлено, що методологія створює базу для дослідження усіх складових певної тематики, сприяє структурованому її розгляду та логічному викладенню матеріалу. Більш того, розкриття методологічних основ дослідження організації громадського контролю у сфері державного управління сприятиме розумінню техніки проведення наукового аналізу, пошуку способів аналізу усіх питань у сфері наукового дослідження, правильності застосування порівняльно-правових, системно-структурних та інших підходів.

The article investigates the functions of the body of constitutional justice, their importance and influence on the functioning of the mechanism of public administration. The approaches to understanding the functions, powers and competencies of the Constitutional Justice body in the system of public authorities are analyzed and the analysis of existing legislation on this issue is carried out. It is determined that in the process of becoming statehood, in the organization and activity of the system of state bodies, the implementation of certain functions of the body of constitutional justice allows to ensure the stability of the functioning of the mechanism of state administration and balance among branches of government.The purpose of the article is to investigate the features of the functions exercised by the bodies of constitutional justice in Ukraine. The scientific novelty is to study and identify the functions of constitutional justice bodies, to determine their systemic nature, and to determine the significance of the implementation of functions by the body of constitutional justice as an element of the mechanism of public administration.The stability of the functioning of the mechanism of public administration, in addition to being based on the fundamental law, depends to a large extent on the internal equilibrium among the public authorities and their competence of independence. At the same time, due to historical conditions and political process, especially in the «young democracy» states, situations of conflict among state bodies of different branches of power, violations of the basic law, attempts of usurpation of power, etc., arise. In such circumstances, the body of constitutional justice, with its exceptional functionality and mechanisms, ensures the rule of law, political stability and balance of the mechanism of public administration.Taking into consideration that the body of constitutional justice is a special state body, it has a number of functions that are directly or indirectly reflected in the legislation. However, the greatest advantage of this body is that it is not restricted in applying solely legally defined levers and mechanisms for resolving specific issues. The disputes or interpretations of normative acts can be considered by them from the standpoint of the basic principles of the functioning of the state: the rule of law, priority of human and citizen rights, democracy, etc.In connection with the abovementioned, the characterization of the functions of a constitutional justice body makes it possible to understand the specificity of this body, its importance and place in the system of public authorities. In addition, by improving the functions of the constitutional justice body, it is possible to increase the efficiency of the activity of this state body and to ensure the stability of the functioning the public administration mechanism. ; У статті досліджено функції органу конституційної юстиції, їх значення та вплив на функціонування механізму державного управління. Проаналізовано підходи до розуміння функцій, повноважень та компетенції органу конституційної юстиції в системі органів державної влади та аналізу існуючого законодавства з цього питання. Визначено, що у процесі становлення державності, при організації та діяльності системи органів державної влади, реалізація окремих функцій органу конституційної юстиції дозволяє забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління та рівновагу серед гілок влади.Метою статті є дослідження особливостей функцій, що реалізуються органами конституційної юстиції в Україні. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні функцій органів конституційної юстиції, визначенні їх системного характеру та значення реалізації функцій органом конституційної юстиції як елемента механізму державного управління.Стабільність функціонування механізму державного управління, крім того, що ґрунтується на основному законі, значною мірою залежить від внутрішньої рівноваги серед органів державної влади та їх компетенційної самостійності. Разом з тим, через історичні умови та політичний процес, особливо в державах «молодої демократії», складаються ситуації конфлікту серед державних органів різних гілок влади, порушення основного закону, спроби узурпації влади тощо. У таких умовах орган конституційної юстиції, володіючи винятковим функціоналом та механізмами, забезпечує верховенство права, політичну стабільність та баланс механізму державного управління.З огляду на те, що орган конституційної юстиції є особливим державним органом, йому притаманна низка функцій, що прямо чи опосередковано відображені в законодавстві. Однак найбільша перевага цього органу в тому, що він необмежений у застосуванні лише законодавчо визначених важелів та механізмів вирішення окремих питань. Розгляд спорів чи тлумачення нормативних актів може здійснюватися ним із позиції базових принципів функціонування держави: верховенства права, пріоритету прав людини і громадянина, демократизму тощо.У зв'язку із зазначеним, характеристика функцій органу конституційної юстиції дозволяє зрозуміти специфіку цього органу, його значення та місце в системі органів державної влади. Крім того, шляхом удосконалення функцій органу конституційної юстиції можливо підвищити ефективність діяльності цього державного органу та забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління.

The article investigates the functions of the body of constitutional justice, their importance and influence on the functioning of the mechanism of public administration. The approaches to understanding the functions, powers and competencies of the Constitutional Justice body in the system of public authorities are analyzed and the analysis of existing legislation on this issue is carried out. It is determined that in the process of becoming statehood, in the organization and activity of the system of state bodies, the implementation of certain functions of the body of constitutional justice allows to ensure the stability of the functioning of the mechanism of state administration and balance among branches of government.The purpose of the article is to investigate the features of the functions exercised by the bodies of constitutional justice in Ukraine. The scientific novelty is to study and identify the functions of constitutional justice bodies, to determine their systemic nature, and to determine the significance of the implementation of functions by the body of constitutional justice as an element of the mechanism of public administration.The stability of the functioning of the mechanism of public administration, in addition to being based on the fundamental law, depends to a large extent on the internal equilibrium among the public authorities and their competence of independence. At the same time, due to historical conditions and political process, especially in the «young democracy» states, situations of conflict among state bodies of different branches of power, violations of the basic law, attempts of usurpation of power, etc., arise. In such circumstances, the body of constitutional justice, with its exceptional functionality and mechanisms, ensures the rule of law, political stability and balance of the mechanism of public administration.Taking into consideration that the body of constitutional justice is a special state body, it has a number of functions that are directly or indirectly reflected in the legislation. However, the greatest advantage of this body is that it is not restricted in applying solely legally defined levers and mechanisms for resolving specific issues. The disputes or interpretations of normative acts can be considered by them from the standpoint of the basic principles of the functioning of the state: the rule of law, priority of human and citizen rights, democracy, etc.In connection with the abovementioned, the characterization of the functions of a constitutional justice body makes it possible to understand the specificity of this body, its importance and place in the system of public authorities. In addition, by improving the functions of the constitutional justice body, it is possible to increase the efficiency of the activity of this state body and to ensure the stability of the functioning the public administration mechanism. ; У статті досліджено функції органу конституційної юстиції, їх значення та вплив на функціонування механізму державного управління. Проаналізовано підходи до розуміння функцій, повноважень та компетенції органу конституційної юстиції в системі органів державної влади та аналізу існуючого законодавства з цього питання. Визначено, що у процесі становлення державності, при організації та діяльності системи органів державної влади, реалізація окремих функцій органу конституційної юстиції дозволяє забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління та рівновагу серед гілок влади.Метою статті є дослідження особливостей функцій, що реалізуються органами конституційної юстиції в Україні. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні функцій органів конституційної юстиції, визначенні їх системного характеру та значення реалізації функцій органом конституційної юстиції як елемента механізму державного управління.Стабільність функціонування механізму державного управління, крім того, що ґрунтується на основному законі, значною мірою залежить від внутрішньої рівноваги серед органів державної влади та їх компетенційної самостійності. Разом з тим, через історичні умови та політичний процес, особливо в державах «молодої демократії», складаються ситуації конфлікту серед державних органів різних гілок влади, порушення основного закону, спроби узурпації влади тощо. У таких умовах орган конституційної юстиції, володіючи винятковим функціоналом та механізмами, забезпечує верховенство права, політичну стабільність та баланс механізму державного управління.З огляду на те, що орган конституційної юстиції є особливим державним органом, йому притаманна низка функцій, що прямо чи опосередковано відображені в законодавстві. Однак найбільша перевага цього органу в тому, що він необмежений у застосуванні лише законодавчо визначених важелів та механізмів вирішення окремих питань. Розгляд спорів чи тлумачення нормативних актів може здійснюватися ним із позиції базових принципів функціонування держави: верховенства права, пріоритету прав людини і громадянина, демократизму тощо.У зв'язку із зазначеним, характеристика функцій органу конституційної юстиції дозволяє зрозуміти специфіку цього органу, його значення та місце в системі органів державної влади. Крім того, шляхом удосконалення функцій органу конституційної юстиції можливо підвищити ефективність діяльності цього державного органу та забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління.

The article investigates the functions of the body of constitutional justice, their importance and influence on the functioning of the mechanism of public administration. The approaches to understanding the functions, powers and competencies of the Constitutional Justice body in the system of public authorities are analyzed and the analysis of existing legislation on this issue is carried out. It is determined that in the process of becoming statehood, in the organization and activity of the system of state bodies, the implementation of certain functions of the body of constitutional justice allows to ensure the stability of the functioning of the mechanism of state administration and balance among branches of government.The purpose of the article is to investigate the features of the functions exercised by the bodies of constitutional justice in Ukraine. The scientific novelty is to study and identify the functions of constitutional justice bodies, to determine their systemic nature, and to determine the significance of the implementation of functions by the body of constitutional justice as an element of the mechanism of public administration.The stability of the functioning of the mechanism of public administration, in addition to being based on the fundamental law, depends to a large extent on the internal equilibrium among the public authorities and their competence of independence. At the same time, due to historical conditions and political process, especially in the «young democracy» states, situations of conflict among state bodies of different branches of power, violations of the basic law, attempts of usurpation of power, etc., arise. In such circumstances, the body of constitutional justice, with its exceptional functionality and mechanisms, ensures the rule of law, political stability and balance of the mechanism of public administration.Taking into consideration that the body of constitutional justice is a special state body, it has a number of functions that are directly or indirectly reflected in the legislation. However, the greatest advantage of this body is that it is not restricted in applying solely legally defined levers and mechanisms for resolving specific issues. The disputes or interpretations of normative acts can be considered by them from the standpoint of the basic principles of the functioning of the state: the rule of law, priority of human and citizen rights, democracy, etc.In connection with the abovementioned, the characterization of the functions of a constitutional justice body makes it possible to understand the specificity of this body, its importance and place in the system of public authorities. In addition, by improving the functions of the constitutional justice body, it is possible to increase the efficiency of the activity of this state body and to ensure the stability of the functioning the public administration mechanism. ; У статті досліджено функції органу конституційної юстиції, їх значення та вплив на функціонування механізму державного управління. Проаналізовано підходи до розуміння функцій, повноважень та компетенції органу конституційної юстиції в системі органів державної влади та аналізу існуючого законодавства з цього питання. Визначено, що у процесі становлення державності, при організації та діяльності системи органів державної влади, реалізація окремих функцій органу конституційної юстиції дозволяє забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління та рівновагу серед гілок влади.Метою статті є дослідження особливостей функцій, що реалізуються органами конституційної юстиції в Україні. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні функцій органів конституційної юстиції, визначенні їх системного характеру та значення реалізації функцій органом конституційної юстиції як елемента механізму державного управління.Стабільність функціонування механізму державного управління, крім того, що ґрунтується на основному законі, значною мірою залежить від внутрішньої рівноваги серед органів державної влади та їх компетенційної самостійності. Разом з тим, через історичні умови та політичний процес, особливо в державах «молодої демократії», складаються ситуації конфлікту серед державних органів різних гілок влади, порушення основного закону, спроби узурпації влади тощо. У таких умовах орган конституційної юстиції, володіючи винятковим функціоналом та механізмами, забезпечує верховенство права, політичну стабільність та баланс механізму державного управління.З огляду на те, що орган конституційної юстиції є особливим державним органом, йому притаманна низка функцій, що прямо чи опосередковано відображені в законодавстві. Однак найбільша перевага цього органу в тому, що він необмежений у застосуванні лише законодавчо визначених важелів та механізмів вирішення окремих питань. Розгляд спорів чи тлумачення нормативних актів може здійснюватися ним із позиції базових принципів функціонування держави: верховенства права, пріоритету прав людини і громадянина, демократизму тощо.У зв'язку із зазначеним, характеристика функцій органу конституційної юстиції дозволяє зрозуміти специфіку цього органу, його значення та місце в системі органів державної влади. Крім того, шляхом удосконалення функцій органу конституційної юстиції можливо підвищити ефективність діяльності цього державного органу та забезпечити стабільність функціонування механізму державного управління.

The article is devoted to the investigation of peculiarities of consideration of disputes in the fiscal field in administrative proceedings. It is noted that public administration in the fiscal field depends not only on the legal regulation of public relations resulting from the implementation of the State's revenue and expenditure policy but also on the interpretation of the rule of law by the supervisory authorities, the actions of officials of such State authorities are carried out in a manner that is not without significant shortcomings. An analysis of the statistical data on the activities of the administrative courts led to the conclusion that almost one-third of all cases are disputes in the fiscal filed, which give rise to certain features of their consideration. It is allocated the varieties of disputes in the fiscal field, which include disputes over the implementation of public financial policy, disputes over the administration of taxes, fees, as well as the control of compliance with the requirements of tax legislation, disputes over the implementation of state economic policy with regard to customs. It is focused the attention on the main problems of the emergence of disputes and specificities of the judicial proceedings. Such problems include the ambiguous application of the law, procedural violations by the supervisory authorities, non-compliance by the officials of the supervisory authorities with the law in the exercise of their powers, the failure of the supervisory authorities to take into account the clear legal position of the jurisprudence and the existence of a small number of typical and exemplary cases. The specificities of the judicial proceedings are that disputes are not always resolved expeditiously and trials can be lengthy, judges must possess not only the legal knowledge but understand also the peculiarities of tax accounting, currency and monetary circulation, budget process and financial services, also it is hard to form a judicial practice, given the constant changes in the current fiscal legislation. It is concluded that in order to enhance the efficiency of the administrative courts and to safeguard the rights, freedoms, and interests of natural and legal persons in fiscal relations it is necessary to improve not only existing legislation in the direction of creating coherent substantive and procedural law but also to establish a uniform judicial practice for a correct and objective decision by all in disputes. ; Стаття присвячена дослідженню особливостей розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві. Зазначено, що публічне адміністрування у фіскальній сфері залежить не лише від правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час реалізації політики у сфері регулювання доходів і видатків держави, але і від інтерпретації норми права контролюючими органами, дій посадових осіб таких органів державної влади, які її реалізують і діяльність яких не позбавлена суттєвих недоліків. Проведено аналіз статистичних даних діяльності адміністративних судів дав можливість зробити висновок, що майже третину всіх справ, які розглядаються в таких судах всіх інстанцій, становлять публічно-правові спори у фіскальній сфері. Виділено різновиди публічно-правових спорів у фіскальній сфері, до яких віднесено спори із приводу реалізації публічної фінансової політики, із приводу адміністрування податків, зборів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, із приводу реалізації державної політики у сфері економіки щодо митної справи. Акцентовано увагу на основних проблемах виникнення таких публічно-правових спорів, до яких віднесено: неоднозначне застосування норм права, процедурні порушення контролюючими органами, недотримання посадовими особами контролюючих органів норм чинного законодавства при здійсненні ними своїх повноважень, неврахування контролюючими органами напрацьованої чіткої правової позиції судової практики, існування невеликої кількості типових і зразкових справ. Особливостями ж розгляду визначено те, що спори не завжди вирішуються оперативно, а судові процеси можуть бути тривалими, для повного, всебічного й об'єктивного розгляду таких спорів судді мають володіти не лише юридичними знаннями, а й розуміти особливості бухгалтерського та податкового обліку, валютного і грошового обігу, бюджетного процесу та фінансових послуг. Сформувати судову практику надзвичайно важко з огляду на постійні зміни до чинного законодавства у фіскальній сфері. Автор дійшов висновку, що для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів і забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах у фіскальній сфері необхідно вдосконалювати не лише чинне законодавство в напрямку створення несуперечливого матеріального та процесуального права, але й формувати єдину судову практику для правильного й об'єктивного вирішення всіх публічно-правових спорів.

The article examines the legal status and competence of central executive bodies, clarifies the legal nature and functions of each of these types of bodies based on an analysis of the practice of their functioning. It is established that the main tasks of the central executive bodies are: provision of administrative services; implementation of state supervision (control); management of state property; making proposals to ensure the formation of state policy for consideration by ministers who direct and coordinate their activities; implementation of other tasks defined by the legislation of Ukraine. It is emphasized that the level of ensuring human and civil rights and freedoms depends on the organization and activity of central executive bodies. In addition, the features of the concept of "executive power" are studied. it is concluded that there are semantic differences that reveal the nature of each of them, and it is proved that public administration is in fact a means to achieve the goal of the executive branch. Particular attention is paid to the analysis of this type of central executive bodies as a service, primarily through the prism of its purpose - the provision of quality administrative services. The conclusion on the inexpediency of the existence within the executive branch of such a type of bodies as central bodies with a special status in view of the special functions assigned to them by law is substantiated. Therefore, it is proposed to limit the central level of executive bodies to four types (ministries, services, agencies and inspections). The fact that there is no definition of ministries as the main central executive bodies in the legislation is emphasized, and it is proposed to supplement the special law with a relevant norm, as only ministries are endowed with the function of formulating state policy in certain areas. The legal status of the minister and the head of another central executive body is also analyzed. Attention is drawn to the importance of taking into account the nature of the links between the elements of the system of executive bodies in Ukraine, depending on the specific goals and objectives assigned to the government at a certain stage of development. In this regard, it is reasonable to conclude that, given the modern "service" component of the functioning of executive bodies, in the first place is such a type of relationship as reorganization, and formulated the author's definition of reordination relations. Proposals for improving the administrative and legal support of the organization of central executive bodies are provided. ; У статті досліджено правовий статус та компетенцію центральних органів виконавчої влади, з'ясовано правову природу та функції кожного з видів цих органів на основі аналізу практики їх функціонування. Встановлено, що основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління об'єктами державної власності; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; здійснення інших завдань, визначених законодавством України. Наголошено, що від організації та діяльності центральних органів виконавчої влади залежить рівень забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Окрім цього, досліджено ознаки поняття «виконавча влада», зроблено висновок про змістові відмінності, які розкривають природу кожного з них, при цьому доведено, що публічне управління фактично є засобом досягнення мети функціонування виконавчої влади. Особливу увагу приділено аналізу такого виду центральних органів виконавчої влади, як служба, передусім через призму його призначення - надання якісних адміністративних послуг. Обґрунтовано висновок щодо недоцільності існування в межах виконавчої влади такого виду органів, як центральні органи зі спеціальним статусом з огляду на особливі функції, покладені на них законодавством. У зв'язку з цим запропоновано обмежити центральний рівень органів виконавчої влади чотирма видами (міністерства, служби, агентства та інспекції). Підкреслено факт відсутності в законодавстві визначення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади та запропоновано доповнити спеціальний закон відповідною нормою, оскільки міністерства наділені лише функцією щодо формування державної політики в окремих сферах. Проаналізовано також правовий статус міністра та керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Звернуто увагу на важливість врахування характеру зв'язків між елементами системи органів виконавчої влади в Україні залежно від конкретних цілей та завдань, що покладаються на владу на певному етапі розвитку. У зв'язку з цим обґрунтовано висновок, що з огляду на сучасний «сервісний» складник функціонування органів виконавчої влади, на перше місце виходить такий вид зв'язків, як реординаційний. Надані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення організації центральних органів виконавчої влади.