Suchergebnisse

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

In the article the author researched the international affirmation of the rights of persons with hearing impairments and their implementation in the national legislation. The concepts of sign language interpretation and sign language interpreters are opened. The author distinguishes the rights, dutiesand liability of the sign language interpreter during the implementation of the constitutional right of hearing impaired persons to use their mother tongue or the language which they understand. In addition, the peculiarities of the sign language interpreter'sinvolvement into the litigation by centers for the provision of free secondary legal aid and through the Register of Sign Language Interpreters were analyzed; peculiarities of certification of sign language interpreters were demonstrated. The author also paid attention to the problems of the order and amount of expenses' compensation and payment of remuneration for the provision of sign language interpretation services in the litigation. In addition to the procedural issues of the sign language interpreter's participation in the litigation, the specificity of the judicial sign language interpretation's realization in the litigation was also explored and the organizational conditions for its effectiveness were determined. ; У статті досліджується правова основа участі сурдоперекладача при здійсненні судочинства в Україні та його правовий статус. Проаналізовано особливості залучення сурдоперекладача в судовий процес та звернено увагу на проблематику порядку і розміру компенсації витрат та виплати винагороди за надання послуг сурдоперекладу у судовому процесі. Окрім процесуальних питань участі сурдоперекладача в судовому процесі також було досліджено специфіку здійснення судового сурдоперекладу та визначено організаційні умови для його ефективності.

In the article the author researched the international affirmation of the rights of persons with hearing impairments and their implementation in the national legislation. The concepts of sign language interpretation and sign language interpreters are opened. The author distinguishes the rights, dutiesand liability of the sign language interpreter during the implementation of the constitutional right of hearing impaired persons to use their mother tongue or the language which they understand. In addition, the peculiarities of the sign language interpreter'sinvolvement into the litigation by centers for the provision of free secondary legal aid and through the Register of Sign Language Interpreters were analyzed; peculiarities of certification of sign language interpreters were demonstrated. The author also paid attention to the problems of the order and amount of expenses' compensation and payment of remuneration for the provision of sign language interpretation services in the litigation. In addition to the procedural issues of the sign language interpreter's participation in the litigation, the specificity of the judicial sign language interpretation's realization in the litigation was also explored and the organizational conditions for its effectiveness were determined. ; У статті досліджується правова основа участі сурдоперекладача при здійсненні судочинства в Україні та його правовий статус. Проаналізовано особливості залучення сурдоперекладача в судовий процес та звернено увагу на проблематику порядку і розміру компенсації витрат та виплати винагороди за надання послуг сурдоперекладу у судовому процесі. Окрім процесуальних питань участі сурдоперекладача в судовому процесі також було досліджено специфіку здійснення судового сурдоперекладу та визначено організаційні умови для його ефективності.

In our article we attempt to reveal the potential of a foreign language as an academic subject in the realization of student multicultural education in higher pedagogical educational establishments. There was used a complex of general sciences methods according to the aim of the article: analysis (historiographical, comparative, retrospective), synthesis, abstraction, generalization, analogy for consideration of the development history of formation and theoretical issues of language education and practice of teaching foreign languages. Multicultural education is seen as a complex, multidisciplinary concept that combines a variety of approaches to addressing the cultural heterogeneity of society and is an integral part of general education in most countries of the world. It is revealed that foreign language is an important means of multicultural education of student youth, formation of a culture of inter-ethnic relations of students in the conditions of state orientation on establishment of all-round contacts with peace-loving countries of the world. The effectiveness of multicultural education while teaching foreign languages in higher education institutions is ensured under the following conditions: involving students in learning and communication activities aimed at supporting the implementation of standard microfunctions (establishing social relationships, motivations, expressing attitudes, assisting in communication, etc.) and macrofunctions (description, narration, commentary, beliefs, etc.) in popular fields for young people which are primarily public (social-domestic, sociocultural, public and political), educational and personal; problem-thematic orientation of the subject-based communication content; using interactive methods in student learning and communication activities; special selection of linguistic and speech material based on regional studies to be included in the education process. Further researches of the problem will consist in determining the content, technologies of student multicultural education while mastering a foreign language, the study of foreign experience in promoting multicultural education among the youth in higher education institutions. ; У статті поставлено за мету розкрити потенціал іноземної мови як навчальної дисципліни у здійсненні полікультурної освіти студентів вищих закладів педагогічної освіти. Полікультурна освіта розглядається як складне, багатоаспектне поняття, яке поєднує різноманітні підходи до вирішення проблем, пов'язаних з культурною неоднорідністю суспільства, і є невід'ємною складовою загальної освіти в більшості країн світу. З'ясовано, що іноземна мова є важливим засобом полікультурної освіти студентської молоді, формування культури міжнаціональних взаємовідносин студентів в умовах державної орієнтації на встановлення всебічних контактів із миролюбними країнами світу.

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов'язана з практичними потребами писати фахові тексти, уживаючи питомих українських засобів подавання процесових понять. Репресивними резолюціями 1933 року значну частину цих засобів затавровано як «націоналістичні» й до початку 90-х років ХХ століття вилучено з активного вжитку. Зворотній процесповертання затаврованих граматичних форм, синтаксичних конструкцій і словотвірних моделей до активного вжитку відбувається дуже важко, оскільки багато мовців сприймають їх як архаїчні або штучні. З огляду на це актуальним залишається завдання дослідити особливості української мови, важливі для фахових текстів.Мета статті – викласти основні особливості української мови, пов'язані з подаванням процесових понять, які відрізняють її від сусідніх слов'янських мов, насамперед від російської.Методи дослідження. Основним методом є аналізування як граматичних праць провідних мовознавців, починаючи із «золотого десятиріччя», так і репресивних резолюцій, щоб виокремити питомі українські граматичні форми, синтаксичні конструкції та словотвірні моделі від накинутих унаслідок урядового втручання у внутрішню структуру української мови з 1933 і до початку 90-х років ХХ століття.Основні результати дослідження. Основну увагу приділено успадковуванню досліджуваними віддієслівними утворами (дієслівними формами на -но, -то, дієприслівниками, інфінітивами, дієприкметниками та віддієслівними іменниками на -ння, -ття з процесовим значенням) граматичних категорій твірних дієслів. Показано, що вони повністю втрачають усі дієслівні категорії, окрім морфологічної категорії виду й семантико-синтаксичної категорії валентності. Останню категорію ці утвори успадковують частково, зберігаючи не всі валентні позиції своїх твірних дієслів. Хоча зазначеним віддієслівним утворам не властиві найважливіші власне дієслівні граматичні категорії часу й способу, успадковування граматичного значення виду та певних валентних позицій твірних дієслів дає підстави розглядати ці утвори як «мішані частини мови», тісно пов'язані з дієсловом.Висновки та перспективи. Порівнявши питомі українські засоби подавання процесових понять із засобами сусідніх слов'янських мов, насамперед російської, можна зробити висновок, що всі вони відрізняються граматично і вжитково, і на ці відмінності треба зважати як граматистам, так і авторам фахових текстів. Щоб повернути до активного вжитку питомі українські форми, конструкції і моделі, затавровані в репресивних резолюціях як «націоналістичні», треба перевидати і ввести в науковий обіг не лише словники, а й традиційні українські граматичні праці, видані до 1933 р.Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані форми дієслова, дієслівні форми на -но, -то, дієприслівник, інфінітив, віддієслівні іменники на -ння, -ття, процесове значення, дієприкметник. ; Problem statement. The topicality of the proposed article is related to the practical needs to write special texts, using the specific Ukrainian language means of expressing process concepts. By the repressive resolutions of 1933, a significant part of these means was stigmatized as "nationalistic" and, till the beginning of the 1990s they were withdrawn from active usage. The reverse process of returning stigmatized grammatical forms, syntactic structures and word-formation models to active usage is rather complicated, since many speakers perceive them as archaic or artificial ones. Therefore, it is a topical task to study a vast majority the peculiarities of the Ukrainian language, which are important for special texts.Purpose of the article. The purpose of the proposed research is to outline the main peculiarities of the Ukrainian language, related to expressing process concepts that distinguish the Ukrainian language from neighbouring Slavic languages, primarily from the Russian one.Research methods. The main method is to analyse the grammatical works of leading linguists, beginning with the "Golden Decade", as well as the repressive resolutions, in order to distinguish specific Ukrainian grammatical forms, syntactic constructions and word-formation models from the imposed ones as a result of government interference into the internal structure of the Ukrainian language from 1933 to the early 1990s.Main results of the study. The main attention is paid to inheriting grammatical categories by the studied deverbal formations (verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk', infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia with process meaning, 'diieprykmetnyk') from derivative verbs. It is shown that they completely lose all verbal categories, except for the morphological category of the 'vyd' and the semantic-syntactic category of valency. These formations inherit the latter category partially, preserving not all the valency positions of their derivative verbs. Although these deverbal formation lack the most important proper verbal grammatical category 'vyd' and certain valency positions from derivative verbs give grounds to consider these formations as "mixed parts of speech" closely related to the verb.Conclusions and perspectives. Having compared the specific Ukrainian means of expressing process concepts with those of neighbouring Slavic languages, especially Russian, one can conclude that they all differ grammatically and in usage, and these differences should be taken into account both by the grammarians and the authors of special texts. In order to return to active usage the specific Ukrainian forms, structures and models, which were stigmatized in the repressive resolutions as "nationalistic" ones, it is necessary to republish as well as to put into the scientific circulation not only dictionaries but also traditional Ukrainian grammatical works published before 1933.Keywords. 'Vyd' (aspect), valency, personal forms of the verb, verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk' (adverbial participle), infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia, process meaning, 'diieprykmetnyk' (participle).

Problem statement. The topicality of the proposed article is related to the practical needs to write special texts, using the specific Ukrainian language means of expressing process concepts. By the repressive resolutions of 1933, a significant part of these means was stigmatized as "nationalistic" and, till the beginning of the 1990s they were withdrawn from active usage. The reverse process of returning stigmatized grammatical forms, syntactic structures and word-formation models to active usage is rather complicated, since many speakers perceive them as archaic or artificial ones. Therefore, it is a topical task to study a vast majority the peculiarities of the Ukrainian language, which are important for special texts.Purpose of the article. The purpose of the proposed research is to outline the main peculiarities of the Ukrainian language, related to expressing process concepts that distinguish the Ukrainian language from neighbouring Slavic languages, primarily from the Russian one.Research methods. The main method is to analyse the grammatical works of leading linguists, beginning with the "Golden Decade", as well as the repressive resolutions, in order to distinguish specific Ukrainian grammatical forms, syntactic constructions and word-formation models from the imposed ones as a result of government interference into the internal structure of the Ukrainian language from 1933 to the early 1990s.Main results of the study. The main attention is paid to inheriting grammatical categories by the studied deverbal formations (verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk', infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia with process meaning, 'diieprykmetnyk') from derivative verbs. It is shown that they completely lose all verbal categories, except for the morphological category of the 'vyd' and the semantic-syntactic category of valency. These formations inherit the latter category partially, preserving not all the valency positions of their derivative verbs. Although these deverbal formation lack the most important proper verbal grammatical category 'vyd' and certain valency positions from derivative verbs give grounds to consider these formations as "mixed parts of speech" closely related to the verb.Conclusions and perspectives. Having compared the specific Ukrainian means of expressing process concepts with those of neighbouring Slavic languages, especially Russian, one can conclude that they all differ grammatically and in usage, and these differences should be taken into account both by the grammarians and the authors of special texts. In order to return to active usage the specific Ukrainian forms, structures and models, which were stigmatized in the repressive resolutions as "nationalistic" ones, it is necessary to republish as well as to put into the scientific circulation not only dictionaries but also traditional Ukrainian grammatical works published before 1933.Keywords. 'Vyd' (aspect), valency, personal forms of the verb, verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk' (adverbial participle), infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia, process meaning, 'diieprykmetnyk' (participle). ; Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов'язана з практичними потребами писати фахові тексти, уживаючи питомих українських засобів подавання процесових понять. Репресивними резолюціями 1933 року значну частину цих засобів затавровано як «націоналістичні» й до початку 90-х років ХХ століття вилучено з активного вжитку. Зворотній процесповертання затаврованих граматичних форм, синтаксичних конструкцій і словотвірних моделей до активного вжитку відбувається дуже важко, оскільки багато мовців сприймають їх як архаїчні або штучні. З огляду на це актуальним залишається завдання дослідити особливості української мови, важливі для фахових текстів.Мета статті – викласти основні особливості української мови, пов'язані з подаванням процесових понять, які відрізняють її від сусідніх слов'янських мов, насамперед від російської.Методи дослідження. Основним методом є аналізування як граматичних праць провідних мовознавців, починаючи із «золотого десятиріччя», так і репресивних резолюцій, щоб виокремити питомі українські граматичні форми, синтаксичні конструкції та словотвірні моделі від накинутих унаслідок урядового втручання у внутрішню структуру української мови з 1933 і до початку 90-х років ХХ століття.Основні результати дослідження. Основну увагу приділено успадковуванню досліджуваними віддієслівними утворами (дієслівними формами на -но, -то, дієприслівниками, інфінітивами, дієприкметниками та віддієслівними іменниками на -ння, -ття з процесовим значенням) граматичних категорій твірних дієслів. Показано, що вони повністю втрачають усі дієслівні категорії, окрім морфологічної категорії виду й семантико-синтаксичної категорії валентності. Останню категорію ці утвори успадковують частково, зберігаючи не всі валентні позиції своїх твірних дієслів. Хоча зазначеним віддієслівним утворам не властиві найважливіші власне дієслівні граматичні категорії часу й способу, успадковування граматичного значення виду та певних валентних позицій твірних дієслів дає підстави розглядати ці утвори як «мішані частини мови», тісно пов'язані з дієсловом.Висновки та перспективи. Порівнявши питомі українські засоби подавання процесових понять із засобами сусідніх слов'янських мов, насамперед російської, можна зробити висновок, що всі вони відрізняються граматично і вжитково, і на ці відмінності треба зважати як граматистам, так і авторам фахових текстів. Щоб повернути до активного вжитку питомі українські форми, конструкції і моделі, затавровані в репресивних резолюціях як «націоналістичні», треба перевидати і ввести в науковий обіг не лише словники, а й традиційні українські граматичні праці, видані до 1933 р.Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані форми дієслова, дієслівні форми на -но, -то, дієприслівник, інфінітив, віддієслівні іменники на -ння, -ття, процесове значення, дієприкметник.

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов'язана з практичними потребами писати фахові тексти, уживаючи питомих українських засобів подавання процесових понять. Репресивними резолюціями 1933 року значну частину цих засобів затавровано як «націоналістичні» й до початку 90-х років ХХ століття вилучено з активного вжитку. Зворотній процесповертання затаврованих граматичних форм, синтаксичних конструкцій і словотвірних моделей до активного вжитку відбувається дуже важко, оскільки багато мовців сприймають їх як архаїчні або штучні. З огляду на це актуальним залишається завдання дослідити особливості української мови, важливі для фахових текстів.Мета статті – викласти основні особливості української мови, пов'язані з подаванням процесових понять, які відрізняють її від сусідніх слов'янських мов, насамперед від російської.Методи дослідження. Основним методом є аналізування як граматичних праць провідних мовознавців, починаючи із «золотого десятиріччя», так і репресивних резолюцій, щоб виокремити питомі українські граматичні форми, синтаксичні конструкції та словотвірні моделі від накинутих унаслідок урядового втручання у внутрішню структуру української мови з 1933 і до початку 90-х років ХХ століття.Основні результати дослідження. Основну увагу приділено успадковуванню досліджуваними віддієслівними утворами (дієслівними формами на -но, -то, дієприслівниками, інфінітивами, дієприкметниками та віддієслівними іменниками на -ння, -ття з процесовим значенням) граматичних категорій твірних дієслів. Показано, що вони повністю втрачають усі дієслівні категорії, окрім морфологічної категорії виду й семантико-синтаксичної категорії валентності. Останню категорію ці утвори успадковують частково, зберігаючи не всі валентні позиції своїх твірних дієслів. Хоча зазначеним віддієслівним утворам не властиві найважливіші власне дієслівні граматичні категорії часу й способу, успадковування граматичного значення виду та певних валентних позицій твірних дієслів дає підстави розглядати ці утвори як «мішані частини мови», тісно пов'язані з дієсловом.Висновки та перспективи. Порівнявши питомі українські засоби подавання процесових понять із засобами сусідніх слов'янських мов, насамперед російської, можна зробити висновок, що всі вони відрізняються граматично і вжитково, і на ці відмінності треба зважати як граматистам, так і авторам фахових текстів. Щоб повернути до активного вжитку питомі українські форми, конструкції і моделі, затавровані в репресивних резолюціях як «націоналістичні», треба перевидати і ввести в науковий обіг не лише словники, а й традиційні українські граматичні праці, видані до 1933 р.Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані форми дієслова, дієслівні форми на -но, -то, дієприслівник, інфінітив, віддієслівні іменники на -ння, -ття, процесове значення, дієприкметник. ; Problem statement. The topicality of the proposed article is related to the practical needs to write special texts, using the specific Ukrainian language means of expressing process concepts. By the repressive resolutions of 1933, a significant part of these means was stigmatized as "nationalistic" and, till the beginning of the 1990s they were withdrawn from active usage. The reverse process of returning stigmatized grammatical forms, syntactic structures and word-formation models to active usage is rather complicated, since many speakers perceive them as archaic or artificial ones. Therefore, it is a topical task to study a vast majority the peculiarities of the Ukrainian language, which are important for special texts.Purpose of the article. The purpose of the proposed research is to outline the main peculiarities of the Ukrainian language, related to expressing process concepts that distinguish the Ukrainian language from neighbouring Slavic languages, primarily from the Russian one.Research methods. The main method is to analyse the grammatical works of leading linguists, beginning with the "Golden Decade", as well as the repressive resolutions, in order to distinguish specific Ukrainian grammatical forms, syntactic constructions and word-formation models from the imposed ones as a result of government interference into the internal structure of the Ukrainian language from 1933 to the early 1990s.Main results of the study. The main attention is paid to inheriting grammatical categories by the studied deverbal formations (verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk', infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia with process meaning, 'diieprykmetnyk') from derivative verbs. It is shown that they completely lose all verbal categories, except for the morphological category of the 'vyd' and the semantic-syntactic category of valency. These formations inherit the latter category partially, preserving not all the valency positions of their derivative verbs. Although these deverbal formation lack the most important proper verbal grammatical category 'vyd' and certain valency positions from derivative verbs give grounds to consider these formations as "mixed parts of speech" closely related to the verb.Conclusions and perspectives. Having compared the specific Ukrainian means of expressing process concepts with those of neighbouring Slavic languages, especially Russian, one can conclude that they all differ grammatically and in usage, and these differences should be taken into account both by the grammarians and the authors of special texts. In order to return to active usage the specific Ukrainian forms, structures and models, which were stigmatized in the repressive resolutions as "nationalistic" ones, it is necessary to republish as well as to put into the scientific circulation not only dictionaries but also traditional Ukrainian grammatical works published before 1933.Keywords. 'Vyd' (aspect), valency, personal forms of the verb, verbal forms in -no, -tо, 'diiepryslivnyk' (adverbial participle), infinitive, verbal noun in -nnia, -ttia, process meaning, 'diieprykmetnyk' (participle).

Статтю присвячено висвітленню проблем, пов'язаних із впровадженням державної мовної політики в Україні взагалі й забезпеченням конституційних прав національних меншин щодо мовного питання і надання їм можливостей для реалізації цих прав зокрема. Метою статті є дослідження й аналіз законодавчо-правових, етнополітичних, соціокультурних і демографічних чинників, що впливають як на формування мовної політики в Україні взагалі, так і на проблеми мовної рівності зокрема. Проаналізовано правове поле зазначеної проблеми. До аналізу було залучено Конституцію України, закони "Про засади державної мовної політики", "Про національні меншини України", "Про освіту", "Про забезпечення функціонування української мови як державної", Рішення Конституційного Суду з питання конституційності зазначених вище законів, у результаті чого було зроблено висновок, що законодавчо-правова база в Україні цілком відповідає міжнародним правовим стандартам. Основна проблема полягає у підвищенні статусу української мови як державної, і ця проблема залишається невирішеною протягом усієї доби незалежності. Далі було розглянуто етнічний склад населення України і з'ясовано, що приблизно 23% населення України становлять національні меншини. Розглянуто, які громадські організації діють на території України, зокрема у місті Харкові, їхню кількість та активність. Хоча Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» певним чином обмежує можливості громадян щодо використання мов національних меншин на державному рівні, він не обмежує права на вивчення рідної мови тієї чи іншої національності. Те, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, є невіддільним елементом конституційного ладу України, як і будь-якої іншої унітарної держави. Україні необхідна державна програма зі створення позитивного іміджу української мови серед населення, що сприятиме як дотриманню законодавчо-правової бази, так і нівелюванню проблем, пов'язаних із мовним питанням. ; The article deals with the problems related to the implementation of the state language policy in Ukraine, in particular, ensuring the constitutional rights of national minorities to the language issue and providing them with opportunities to exercise these rights. formation of language policy in Ukraine in general and the problems of language equality in particular. First, the legal field of this problem was analyzed. The Constitution of Ukraine, the laws "On the Principles of State Language Policy", "On National Minorities of Ukraine", "On Education", "On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as the State Language", and the Constitutional Court's Decision on the constitutionality of the above Laws. It was concluded that the legal framework in Ukraine fully complies with international legislative standards. The main problem is to raise the status of the Ukrainian language as the state language. Next, the ethnic composition of the population of Ukraine was considered and it was found that approximately 23% of the population of Ukraine are national minorities. It is considered which public associations operate on the territory of Ukraine, in particular in the city of Kharkiv, their number and activity. Although the Law "On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as a State Language" in some way limits the possibilities of citizens to use the languages of national minorities at the state level, it does not restrict the right to learn the native language of a nationality. The fact, that the only state (official) language in Ukraine is the Ukrainian language, is an integral part of the constitutional order of Ukraine, as well as in any other unitary state. Ukraine needs a state program to create a positive image of the Ukrainian language among the population, which will contribute to both compliance with the legal framework and the leveling of problems related to the language issue.

The article examines the state of the Ukrainian language through the prism of the formation and development of the «Russian world» of the times of the Russian Empire. The content of the Russian geopolitical concept – the ideology of the «Russian world», which is based on Russian language and Russian culture – has been revealed. It is emphasized that the Moscow language and the corresponding culture were absent on Ukrainian territory during the Lithuanian-Russian statehood and the times of the Commonwealth. The article notes that the most significant basis for the spread of the Ukrainian language is the state form of society organization. National and cultural rise in Ukraine provided an opportunity to embark on the path of creation and development of national statehood, which opened up new possibilities for the development of Ukrainian culture and language. The development of the Ukrainian language in the political, educational and religious spheres is examined. Significant achievements of Ukrainians in preserving Rus-Ukrainian culture in the struggle against the «Latin world» due to the creation of a national network of public educational institutions have been revealed; the following institutions were created: fraternal and Cossack (Sich), as well as monastic and church-parish schools, in which the Ukrainian language played an important role. The author emphasizes the prominent place of the folk speech within the confessional practice, translation of religious texts and Ukrainian-language sermons, because it significantly raised the prestige of the folk speech in society and the Orthodox world. It is shown that the formation of Moscow-Russian statehood is directly related to the formation of the world space of the «Russian world» – the expansionist policy of «gathering Russian lands», naming Moscow tsars as «sovereigns of all Russia», implementing the idea of «Moscow as the Third Rome», etc. An analysis of the influence of the unification policy of the Russian Empire in the political, religious and educational spheres of public life, under which the Ukrainian language was completely pushed out of administrative and political use due to the liquidation of the Cossack autonomy (Hetmanate), of the church sphere as a result of the displacement of the folk speech from liturgical practice, of the educational sphere through the creation and formation of the imperial educational system, which led to an extremely low level of education among Ukrainians is proposed. It is emphasized that the formation of the world space of the «Russian world» made it impossible for the peoples of the Russian Empire, especially Ukrainians and Belarusians who were the closely related linguistically and culturally, to develop freely. ; В статті розглядається стан української мови крізь призму становлення та розвитку «Русского мира» часів Російської імперії. Розкривається зміст російського геополітичного концепту – ідеології «Русского мира», що своїм культурним підґрунтям має російську мову та російську культуру. Підкреслюється, що московська мова та відповідна культура були відсутні на українських теренах за часів Литовсько-Руської державності та в Речі Посполитій. В статті зазначається, що найзначнішим підґрунтям поширення української мови є державна форма організації суспільства. Національно-культурне піднесення в Україні дало можливість стати на шлях створення та розвитку національної державності, що відкривало нові можливості для розвитку української культури та мови. Здійснено огляд розвитку української мови в політичній, освітній та релігійній царинах. Розкрито значні здобутки українства на шляху збереження русько-української культури в боротьбі з «латинським світом» внаслідок створення національної мережі народних освітніх закладів: братських та козацьких (січових), а також монастирських та церковно-парафіяльних шкіл, в яких вагоме місце відводилось українській мові. Автор відзначає чільне місце народної мови в межах конфесійної практики, перекладу релігійних текстів та україномовної проповіді, адже це значно піднімало престиж народної мови в суспільстві та православному світі. Показано, що становлення московсько-російської державності безпосередньо пов'язане з формуванням світопростору «Русского мира» – експансіоністська політика «збирання руських земель», іменування московських царів себе як «государів всєя Русі», впровадження в життя ідеї «Москви як Третього Риму» тощо. Пропонується аналіз впливу уніфікаційної політики Російської імперії в політичній, релігійній та освітній сферах суспільного життя, за якої було повністю витіснено українську мову з адміністративно-політичного вжитку внаслідок ліквідації козацької автономії (Гетьманщини); з церковної сфери внаслідок витіснення народної мови з богослужбової практики; з освітньої сфери через створення та формування імперської освітньої системи, що призвело до вкрай низького рівня освіти серед українців. Підкреслюється, що формування світопростіру «Русского мира» унеможливлювало вільний розвиток народів Російської імперії, особливо близькоспоріднених мовно й культурно українців та білорусів. ; В статті розглядається стан української мови крізь призму становлення та розвитку «Русского мира» часів Російської імперії. Розкривається зміст російського геополітичного концепту – ідеології «Русского мира», що своїм культурним підґрунтям має російську мову та російську культуру. Підкреслюється, що московська мова та відповідна культура були відсутні на українських теренах за часів Литовсько-Руської державності та в Речі Посполитій. В статті зазначається, що найзначнішим підґрунтям поширення української мови є державна форма організації суспільства. Національно-культурне піднесення в Україні дало можливість стати на шлях створення та розвитку національної державності, що відкривало нові можливості для розвитку української культури та мови. Здійснено огляд розвитку української мови в політичній, освітній та релігійній царинах. Розкрито значні здобутки українства на шляху збереження русько-української культури в боротьбі з «латинським світом» внаслідок створення національної мережі народних освітніх закладів: братських та козацьких (січових), а також монастирських та церковно-парафіяльних шкіл, в яких вагоме місце відводилось українській мові. Автор відзначає чільне місце народної мови в межах конфесійної практики, перекладу релігійних текстів та україномовної проповіді, адже це значно піднімало престиж народної мови в суспільстві та православному світі. Показано, що становлення московсько-російської державності безпосередньо пов'язане з формуванням світопростору «Русского мира» – експансіоністська політика «збирання руських земель», іменування московських царів себе як «государів всєя Русі», впровадження в життя ідеї «Москви як Третього Риму» тощо. Пропонується аналіз впливу уніфікаційної політики Російської імперії в політичній, релігійній та освітній сферах суспільного життя, за якої було повністю витіснено українську мову з адміністративно-політичного вжитку внаслідок ліквідації козацької автономії (Гетьманщини); з церковної сфери внаслідок витіснення народної мови з богослужбової практики; з освітньої сфери через створення та формування імперської освітньої системи, що призвело до вкрай низького рівня освіти серед українців. Підкреслюється, що формування світопростіру «Русского мира» унеможливлювало вільний розвиток народів Російської імперії, особливо близькоспоріднених мовно й культурно українців та білорусів.

"Language policy" is studied as a phenomenon and category that is closely related: with the self-awareness of both the subject of policy that implements it and the scientist who studies it; with state and political ideologies, which are closely related to the identity of the subjects of language policy, understanding the history of the state, its inhabitants, their language and culture; with which state studies the language policy as it was in the past and is now (independent, occupied, postcolonial), what legacy it has received from its metropolis; with what the state is at the present stage of development: monolingual / multilingual, democratic or totalitarian-authoritarian; with the language policy pursued by the state or political forces in relation to its own people, and especially to a national minority, an indigenous nation, an ethnic group, and so on.Emphasis is placed on the definition of the term "language policy", which was first used by the Polish politician J. Tsebollero, which is, in his opinion, a contradictory and extremely complex concept in the area of categorical definition, as this term has such properties that determine its role and place in socio-political relations. In this sense, it is noted that the term "language policy" is actively developed and used in the 1960s-1980s, and also spread in the early and late 1990s, which, according to O. Danilevskaya, should be understood as a set ideological postulates and practical actions aimed at regulating language relations in the state [8, p. 25].It is determined that "language policy" is a category that reflects network, inter-network, institutional, etc. communication and political relations; a phenomenon that is closely related to state, opposition, public and civic policies; public policy, which implements language policy based on formal and informal institutions, which often conflict, thus gaining for their language more living space and opportunities to fully function, develop, spread in all spheres of socio-political life and compete with other languages; logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47]. It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine.logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47].It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine. ; Досліджується «мовна політика» як явище і категорія, яка тісно пов'язана: з самоусвідомленням як суб'єкта політики, який її здійснює, так і науковця, який її досліджує; з державною та політичною ідеологіями, з чим тісно пов'язані ідентичність суб'єктів мовної політики, розуміння історії розвитку держави, її мешканців, їх мови і культури; з тим, у якій державі досліджується мовна політика, якою вона була у минулому та є наразі (незалежною, окупованою, постколоніальною), яку спадщину вона отримала від своєї метрополії; з тим, якою є держава на сучасному етапі розвитку: одномовною/багатомовною, демократичною чи тоталітарно-авторитарною; з тією мовною політикою, яку держава чи політичні сили проводять по відношенню до власного народу, а особливо – національної меншини, корінної нації, етнічної групи та ін.Акцентовано увагу на визначенні терміну «мовна політика», яке уперше використав польський політичний діяч Дж. Цеболлєро, який є, на його думку, суперечливим і надзвичайно складним поняттям у ділянці категоріального визначення, оскільки цей термін має такі властивості, які визначають його роль і місце у соціально-політичних відносинах. У цьому сенсі зазначено, що термін «мовна політика» активно розвивається та використовується у 1960-1980-х рр., а також поширюється у 1990-х рр., що варто розуміти як сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у державі [8, c. 25].Визначено, що «мовна політика» – це категорія, яка відображає мережеві, міжмережеві, інституційні ін. комунікаційні зв'язки та політичні відносини; явище, яке тісно пов'язане з державною, опозиційною та громадянською політикою; державна політика, яка здійснює мовну політику, спираючись на формальні та неформальні інституції, які нерідко конфліктують, виборюючи таким чином для своєї мови більше життєвого простору і можливостей повноцінно функціонувати, розвиватися, поширюватися в усіх сферах суспільно-політичного життя та конкурувати з іншими мовами; логічне поняття, яке активно використовується на території Радянської України у 20-х рр. XX ст., яким позначалося цілеспрямоване втручання суспільства у стихійний процес мовного розвитку й організоване керування цим процесом» [21, c. 47].Доведено, що особливістю мовної політики незалежної України є те, що вона успадкувала від СРСР постколоніальну мовну ситуацію, де співвідношення носіїв української і російської мов не відповідало відсотку етнічних українців і росіян, позаяк колонізатори перетворили українську мову у допоміжний засіб комунікації, чим порушили її природний функціональний стан. Зазначено, що модель стосунків між російською та українською мовами в Радянській Україні формувалася владою так, щоб вони сприймалися у суспільстві не як рівноправні, а як відносини між мовою і діалектом. Виявлено, що особливістю мовної політики є також і те, що її проведення розділене між двома політичними силами, якими, з одного боку, є національно-демократичні інституції, що діють на основі проукраїнських політичних сил, з іншого, – проросійськи налаштовані політики (комуністи, соціалісти, соціал-демократи та ін.), які захищають в Україні інтереси і цінності Росії.

"Language policy" is studied as a phenomenon and category that is closely related: with the self-awareness of both the subject of policy that implements it and the scientist who studies it; with state and political ideologies, which are closely related to the identity of the subjects of language policy, understanding the history of the state, its inhabitants, their language and culture; with which state studies the language policy as it was in the past and is now (independent, occupied, postcolonial), what legacy it has received from its metropolis; with what the state is at the present stage of development: monolingual / multilingual, democratic or totalitarian-authoritarian; with the language policy pursued by the state or political forces in relation to its own people, and especially to a national minority, an indigenous nation, an ethnic group, and so on.Emphasis is placed on the definition of the term "language policy", which was first used by the Polish politician J. Tsebollero, which is, in his opinion, a contradictory and extremely complex concept in the area of categorical definition, as this term has such properties that determine its role and place in socio-political relations. In this sense, it is noted that the term "language policy" is actively developed and used in the 1960s-1980s, and also spread in the early and late 1990s, which, according to O. Danilevskaya, should be understood as a set ideological postulates and practical actions aimed at regulating language relations in the state [8, p. 25].It is determined that "language policy" is a category that reflects network, inter-network, institutional, etc. communication and political relations; a phenomenon that is closely related to state, opposition, public and civic policies; public policy, which implements language policy based on formal and informal institutions, which often conflict, thus gaining for their language more living space and opportunities to fully function, develop, spread in all spheres of socio-political life and compete with other languages; logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47]. It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine.logical concept, which is actively used, according to I. Plotnytska, on the territory of Soviet Ukraine in the 20s of the XX century, which marked the purposeful intervention of society in the spontaneous process of language development and organized management of this process "[21, p. 47].It is proved that the peculiarity of the language policy of independent Ukraine is that it inherited from the USSR the postcolonial language situation, where the ratio of Ukrainian and Russian speakers did not correspond to the percentage of ethnic Ukrainians and Russians, as the colonizers turned the Ukrainian language state. It is noted that the model of relations between the Russian and Ukrainian languages in Soviet Ukraine was formed by the authorities so that they were perceived in society not as equal, but as a relationship between language and dialect. It was found that the peculiarity of language policy is also that its implementation is divided between two political forces, which, on the one hand, are national democratic institutions operating on the basis of pro-Ukrainian political forces, on the other – pro-Russian politicians (communists, socialists, social democrats, etc.) who defend the interests and values of Russia in Ukraine. ; Досліджується «мовна політика» як явище і категорія, яка тісно пов'язана: з самоусвідомленням як суб'єкта політики, який її здійснює, так і науковця, який її досліджує; з державною та політичною ідеологіями, з чим тісно пов'язані ідентичність суб'єктів мовної політики, розуміння історії розвитку держави, її мешканців, їх мови і культури; з тим, у якій державі досліджується мовна політика, якою вона була у минулому та є наразі (незалежною, окупованою, постколоніальною), яку спадщину вона отримала від своєї метрополії; з тим, якою є держава на сучасному етапі розвитку: одномовною/багатомовною, демократичною чи тоталітарно-авторитарною; з тією мовною політикою, яку держава чи політичні сили проводять по відношенню до власного народу, а особливо – національної меншини, корінної нації, етнічної групи та ін.Акцентовано увагу на визначенні терміну «мовна політика», яке уперше використав польський політичний діяч Дж. Цеболлєро, який є, на його думку, суперечливим і надзвичайно складним поняттям у ділянці категоріального визначення, оскільки цей термін має такі властивості, які визначають його роль і місце у соціально-політичних відносинах. У цьому сенсі зазначено, що термін «мовна політика» активно розвивається та використовується у 1960-1980-х рр., а також поширюється у 1990-х рр., що варто розуміти як сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у державі [8, c. 25].Визначено, що «мовна політика» – це категорія, яка відображає мережеві, міжмережеві, інституційні ін. комунікаційні зв'язки та політичні відносини; явище, яке тісно пов'язане з державною, опозиційною та громадянською політикою; державна політика, яка здійснює мовну політику, спираючись на формальні та неформальні інституції, які нерідко конфліктують, виборюючи таким чином для своєї мови більше життєвого простору і можливостей повноцінно функціонувати, розвиватися, поширюватися в усіх сферах суспільно-політичного життя та конкурувати з іншими мовами; логічне поняття, яке активно використовується на території Радянської України у 20-х рр. XX ст., яким позначалося цілеспрямоване втручання суспільства у стихійний процес мовного розвитку й організоване керування цим процесом» [21, c. 47].Доведено, що особливістю мовної політики незалежної України є те, що вона успадкувала від СРСР постколоніальну мовну ситуацію, де співвідношення носіїв української і російської мов не відповідало відсотку етнічних українців і росіян, позаяк колонізатори перетворили українську мову у допоміжний засіб комунікації, чим порушили її природний функціональний стан. Зазначено, що модель стосунків між російською та українською мовами в Радянській Україні формувалася владою так, щоб вони сприймалися у суспільстві не як рівноправні, а як відносини між мовою і діалектом. Виявлено, що особливістю мовної політики є також і те, що її проведення розділене між двома політичними силами, якими, з одного боку, є національно-демократичні інституції, що діють на основі проукраїнських політичних сил, з іншого, – проросійськи налаштовані політики (комуністи, соціалісти, соціал-демократи та ін.), які захищають в Україні інтереси і цінності Росії.

The lecture is devoted to the explication of the functional possibility of education conceptualized as a task, which is addressed both to human and society. The problems concentrated on this field are regarded in the contemporary social and cultural contexts in which the philosophy of education of Fichte and Schad would be proofed on its actuality. The connection between politics and education are unveiled with their contextual and historical distinctions. The new tendencies of the developments of education are analyzed with positive and negative consequences both of the digitalization and of the empirical turn in the theory and practice of education. It is showed that the one-sided interpretation of the possibilities of digital technologies is caused by the biological and pragmatically approaches to a human being provoked by the radical changes in culture and in the world of labour. The positions of humans both in the post-industrial reality and in the first decades of the XIX century have some common features because in those periods many new possibilities were opened for human's self-realization and perfection. Taking into account these circumstances the representatives of German idealism have paid especially much attention to education. For German idealism it is typically that the educational problems are regarded in connection with the idea of the freedom and the principal new conceptualization of human as a self-responsible person with no needs of the support from the higher metaphysical instances. The senses and functional potential of Kant's categorical imperative are analyzed on its anthropological foundation. The human is showed there in his affiliation to mankind, what means the self-obligation for him and for mankind. This would be obligate foundation of the all moral acts despite any kind of the heteronomy. All these ideas became the further development in Fichte and Schad. They state, that the human being must be defined with the taking into consideration the material substation of humanity. This assumption is necessary to clarify the importance of the human disposition for forming, what presumes available the human competence for using sensuality, reason and mind in problems solving in order not to turn into the instrument for purposes of the Others. This is the main and actual task of the education. ; У лекції обґрунтовується доцільність розуміння освіти як завдання, адресованого людині і суспільству. Пов'язана з цим проблематика розглядається у сучасних соціокультурних контекстах, де актуалізуються філософсько-освітні ідеї Фіхте і Шада. Розкривається зв'язок між політикою і освітою, встановлюються контекстуальні та історичні особливості цього зв'язку. Аналізуються тенденції розвитку сучасної освіти, позитивні і негативні наслідки дигіталізації та емпіричного повороту в освітній теорії і практиці. З'ясовується, що однобічна інтерпретація можливостей цифрових технологій обумовлена біологізаторським та прагматичним розумінням людини, що є наслідком радикальних змін у культурі та у світі праці. Становище людини у постіндустріальних реаліях і на початку ХІХ-го століття має спільні риси через відкриття нових можливостей для її самореалізації. Через це представники німецького ідеалізму приділяли особливу увагу освіті. Проблематика освіти у німецькому ідеалізмі пов'язана з ідеєю свободи і принципово новим розумінням людини, яка несе відповідальність сама за себе, а не покладається на метафізичну надбудову. Аналізуються смисли і функціональний потенціал кантівського категоричного імперативу, його антропологічне підґрунтя, де людина розглядається у її єдності з людством, що слід розуміти як самозобов'язання людини щодо людства і самої себе. Ці ідеї набувають подальшого розвитку у Фіхте і Шада. Вони розглядають передумови перенесення свободи із теоретичної у практичну площину. Щоб свобода стала реальністю, людина мусить бути здатною діяти у матеріальній реальності, а для цього вона повинна мати артикульоване органічне тіло, здатне до формування. За Фіхте і Шадом, людина має існувати як жива істота, бути присутньою в екзистенції, залишатись собою, бути здатною включати у процес осмислення усю свою чуттєвість, розум і розсудок, щоб не перетворитись на засіб для досягнення чужих цілей.

У статті доведено, що формування комунікативної компетентності нерозривно пов'язано як із соціокультурними, так і з лінгвокраїнознавчими знаннями. У структурі соціокультурної компетенції описано такі складові: країнознавча, лінгвокраїнознавча та соціолінгвістична компетенції. У статті автори теоретично обґрунтували доцільність використання певних дидактичних методів, прийомів і форм роботи на заняттях з іноземної мови у ВНЗ, що забезпечують формування соціокультурної компетенції студентів. ; The social and cultural competence is regarded as a part of communicative competence. It is shown that the formation of communicative competence is inextricably linked with both social-cultural and linguistic knowledge. Within the social and cultural competence structure the following components such as the country studies, the linguistic and sociolinguistic competence are distinguished. Students' social and cultural competence is defined as their adequately interpretation of social and cultural information (newspaper and magazine articles). The authors prove that among most effective ways of students' social and cultural competence formation are: usage of authentic texts; periodic monitoring of knowledge and skills that make up the content of social and cultural competence; restructuring of foreign language learning process, spending training time to study the particularities of speech etiquette and non-verbal behavior. The analysis of sources of literature and our own teaching experience permit us to distinguish means of students' social and cultural competence formation. The first of them is organizing at the lesson a conversation about the perculiarities of usage of social relations markers, expressions of folk wisdom in modern literary language and the language of other styles. The powerful source of social and cultural information is artistic, scientific and journalistic literature. Practice shows that a teacher selecting authentic sources for reading must take into account the field of students' training and their professional interests. An extremely effective factor is scientific articles written by leading economists of the world, Nobel laureate in economics, academics and politicians. Among effective means are reading articles in leading international online newspapers and publications, scientific conferences. A teacher should pay attention to listening (methodically adapted) material, illustrating the usage of social relations speech markers, expressions of folk wisdom, dialects and accents of modern foreign language study. Role-playing games, exercises on identification, differentiation, transformation, substitution, making over-phrasal unity are also among effective means. Project work methods, a wall newspaper or a computer magazine, writing articles, reports at the classes of foreign language at high school for students' social and cultural competence formation are theoretically proved in this article.