Suchergebnisse

Problems of prevention and fight against corruption are important priorities in the state policy of Ukraine. This phenomenon, like corruption, impedes the reform of modern Ukrainian society, worsens the socio-economic situation of the state, affects negatively all spheres of the life of a national society. One of the priority directions and strategies in the state anti-corruption policy is the creation and development of innovative anti-corruption institutions. One of the important foundations for the formation of such innovative institutions is their independence, professionalism, systemicity, legitimacy, legality, etc. The National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor, the State Investigation Bureau, the National Agency for the Detection, Investigation and Asset Recovery of Corruption and Other Crimes, and the Highest Anticorruption Court were established during 2015-2018. At the same time, the effectiveness of anti-corruption policy is not yet. According to experts, the new anti-corruption authorities have a selective approach to the identification of suspects and political interdependence, a certain dependence on the influence of representatives of financial-industrial groups and political-ruling elites and, accordingly, the possibility of their use to persecute political opponents. Among other shortcomings of the fight against corruption in Ukraine, foreign experts point out the lack of professionalism, inexperience and lack of independence in the decision-making of the leaders and ordinary staff of NABU and SAP. Serious doubts raise the justification for replacing the criterion of professionalism with the criterion of "new faces" in the formation of the state of NABU and other anti-corruption bodies, their excessive activity in the media, to hide the lack of real results, public scandals and corporate wars between the "old" (primarily the Prosecutor General's Office) and "new "Anti-corruption institutions, which leads to a conflict of jurisdiction and worsens the performance of activities. The problem of streamlining and optimizing the subjects of prevention and counteraction to corruption in order to implement the effective and effective state anti-corruption policy, reducing the manifestations of corruption in Ukraine, is being activated today. In our opinion, rationalization and optimization of anti-corruption bodies of state power should be carried out according to the following algorithm: formation of a problem field - in particular, raising the level of anti-corruption culture, forming preventive mechanisms for the prevention of corruption; carrying out reengineering of anti-corruption bodies of state power; reforming anti-corruption bodies of state power. Equally important is the problem of the formation of a professional corps of anti-corruption bodies of state power on the one hand, and the impartial and transparent formation of the leadership of anti-corruption bodies, regardless of the policy of the state - on the other hand. The analysis provides the basis for determining the following clusters of problems of the formation and development of anti-corruption institutions of state power. First, there is no single concept for the formation and development of anti-corruption bodies in Ukraine. Secondly, the lack of specially trained specialists, who would be knowledgeable not only in law issues but also in the formation and development of public policy, were able to conduct financial audits, collate and analyze data. That is, there was an urgent need to form a new generation of specialists of anti-corruption bodies of state power. Thirdly, there is no system for auditing the effectiveness and effectiveness of the anti-corruption institutions itself. Thus, the state spends a lot of money and resources on the creation and development of anti-corruption institutions than the funds and resources provided by such bodies of state power. Fourthly, there are no real mechanisms for punishing corruption offenses. Fifthly, there is no institution of voluntary confiscation of funds provided that it is impossible to explain the origin of the stakes. This would allow offenders to avoid or mitigate criminal liability. Sixth, the Highest Anticorruption Court does not work so far, dampening all the efforts of other anti-corruption institutions. ; Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб'єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п'яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом'якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.

The place and role of Lviv history and law school in the system of Ukrainian legal education and science are analyzed. Attention is drawn to the fact that the school of history and law was established at the faculty of law of Lviv University in Austria period, when Galicia was part of the Austrian Empire. The establishment of this school began in 1784, when the diploma of the Austrian Emperor Joseph II was restored to the University of Lviv, and its law faculty. In the same 1784, the Department of Law History was established at the Law Faculty of Lviv University. From 1784 to 1887 it was called the Department of History of German and Austrian Law.Significant changes in the history of the University of Lviv and its law faculty occurred after the accession of the Western Ukrainian lands to the Ukrainian SSR in 1939. Lviv University was radically reorganized. The activity of the Lviv school of history and law was filled with new content. For the first time, Ukrainian became the language of legal education and science. During the Soviet period, the activity of the Lviv School of History and Law was continued – by professors V. Sokurenko and V. Kulchytsky, associate professors V. Kalinovich, B. Tyshchik, M. Nastyuk, and others.With the proclamation of state independence of Ukraine began the active development and activity of the Scientific History and Law School of Ivan Franko University of Lviv, headed by one of the most famous Ukrainian legal scholars at that time in the field of history of the state and law, authoritative scientist-lawyer, doctor of law, professor Volodymyr Kulchytsky (1919–2009). The Law School of History was developed in two directions: one of the history of Ukrainian statehood and law – was coordinated by Professor V. Kulchytskyy and the second from the history of statehood and law of foreign countries - was coordinated and coordinated by Professor B. Tyshchyk.Professor V. Kulchytskyy, as the coordinator of the school of history and law of the history of Ukrainian Statehood and Law after the proclamation of Ukraine as an independent state, became the author of the first objective textbooks on the history of the state and law of Ukraine, which brought up more than one generation of modern lawyers, patriots of our country. of the state. The scheme and periodization, methodological approaches of teaching the Ukrainian history of law and state, laid down by Volodymyr Kulchytsky, became the basis for teaching the course «History of the State and Law of Ukraine», which is used in all legal educational institutions of Ukraine to this day.B. Tyshchyk's scientific works as a coordinator of the school of law and history of the history of statehood and law of foreign countries are marked by a thorough, objective analysis of the complex interweaving of the various causes and consequences of political and legal phenomena and processes in the history of Ukraine and foreign countries. Extensive scientific and pedagogical experience, thorough knowledge of primary sources, which reflected the real legal and political life of their time, understanding of their relevance and detailed knowledge of socio-economic, geopolitical and other conditions of the genesis and evolution of state and legal phenomena, allow scientist to prove validity, sometimes political conjuncture of some approaches to the coverage of particular topics and issues of Ukrainian and foreign history of the state and law. We can say without exaggeration that the scientific works of Professor B. Tyshchyk continue to develop the traditions of the Ukrainian history school, laid down in the works of M. Hrushevsky, M. Arkas, D. Doroshenko, N. Polonsky-Vasylenko, I. Krypiakevych, V. Kulchitsky and others. The scientist has prepared 18 PhDs, two of them defended their doctoral theses. During his years of work at the Lviv University, two doctoral dissertations and more than 40 PhD theses were prepared at his department. Being the head of the Scientific History and Law School of the Ivan Franko University of Lviv, B. Tyshchyk makes a significant contribution to the training of highly qualified scientific and pedagogical staff for our country. Professor B. Tyshchyk's teaching and research experience is 59 years. He is a regular participant in various international and regional scientific conferences, symposia, round tables and more. Professor B. Tyshchyk is one of the leading scientists of Ukraine in the field of history of the state and law, a kind of «patriarch» of this science, his name as an authoritative scientist and experienced teacher widely known in Ukraine and abroad.During the newest period of independence of Ukraine within the framework of the scientific and law school of Lviv Ivan Franko University the concepts of stages of development of the Ukrainian state and law, origin of the Ukrainian statehood and law are developed, researches of the main branches and institutes of the Ukrainian law in their historical development are conducted, the reasons of realization and essence are analyzed codifications of Ukrainian law throughout historical development. ; Проаналізовано місце та роль Львівської історико-правової школи в системі української юридичної освіти і науки. Акцентовано увагу на тому, що історико-правова школа була створена на юридичному факультеті Львівського університету ще в австрійський період, коли Галичина входила до складу Австрійської імперії. Становлення цієї школи почалося з 1784 року, коли дипломом австрійського імператора Йосифа ІІ було відновлено Львівський університет, а у його складі – юридичний факультет. Того ж 1784 року на юридичному факультеті Львівського університету було створено кафедру історії німецького та австрійського права, яка згодом стала основою становлення історико-правової школи під керівництвом О. М. Бальцера. З певними змінами кафедра проіснувала до розпаду Австро-Угорщини у 1918 році Упродовж 1919–1939 років на юридичному факультеті Львівського університету історико-правова школа існувала при кафедрі історії держави і права Польщі та була представлена П. Б. Домбковським.Значні зміни в історії Львівського університету і його юридичного факультету відбу­лися після приєднання у 1939 році західноукраїнських земель до складу Української РСР. Львівський університет було докорінно реорганізовано. Новим змістом наповнилася діяльність Львівської історико-правової школи, яка уперше в новітній історії почала вивчати історію державно-правового розвитку на українських землях. Уперше українська мова стала мовою юридичної освіти і науки. У радянський період діяльність Львівської історико-правової школи була продовжили професори В. Г. Сокуренко та В. С. Кульчицький, доцен­ти В. І. Калинович, Б. Й. Тищик, М. І. Настюк та ін.З проголошенням державної незалежності України почався активний розвиток та діяльність наукової історико-правової школи Львівського університету імені Івана Франка, яку очолив один із найвідоміших у той час українських вчених-правників у галузі історії держави і права, авторитетний вчений-правознавець, доктор юридичних наук, професор Володимир Семенович Кульчицький (1919–2009 роки). Історико-правова школа розви­ва­лася у двох напрямах: однин з історії Української державності і права – координував про­фесор В. С. Кульчицький і другий з історії державності і права зарубіжних країн – коор­динував і координує професор Б. Й. Тищик

The subject of the study is the process of development of the territorial communities of European countries and the prospects of introducing a better international experience on the territory of Ukraine. The purpose of the article is to study and generalize the experience of European countries regarding the development of territorial communities and the introduction of a decentralized management system and determine the directions of its implementation in Ukraine. The main objectives of the study are: studying the experience of developed European countries in the development of united territorial communities and developing recommendations on the main directions of implementation of international experience of the development of territorial communities in Ukraine. Methods. During the writing of the work, the following general scientific methods were used: theoretical generalization, comparative analysis, graphical, analytical, analysis and synthesis. Results. The experience of European countries regarding the development of the united territorial communities has been studied, the main directions of improvement of this process in Ukraine are determined taking into account international experience. Conclusions. Thus, today the problem of implementing a strategic choice of Ukraine remains a rather difficult task not only against the background of the foreign policy situation of the state but also because of problems during the implementation of reforms of the domestic policy direction. Notwithstanding the experience of other countries in terms of decentralization, this concept remains unclear for most Ukrainians, since the introduction of such a system abroad is due to historical experience, taking into account the specifics of the formation and development of a particular state, therefore the borrowing of a particular model does not guarantee success in its implementation in Ukraine. The difficulties of implementing the decentralization reform are not only related to the need to transform the system as a whole but also to the availability of possible risks for local and national government, and the formal consolidation of the foundations of decentralization requires the development of a clear mechanism for its use in practice, taking into account different levels and types of this concept (horizontal and vertical, political, socio-economic, ecological decentralization, etc.). The study of international experience of decentralization has shown that Ukraine needs to develop a concept for the introduction of decentralization of state power, which will become the basis for the implementation and preparation of relevant laws. The main direction of implementation of international experience in Ukraine is the further consolidation of territories with the increase of their financial capacity, which requires improvement of organizational and legal and financial mechanisms for the implementation of this process. The study of the best international practices indicates that decentralization reform should be based on the voluntary consolidation of territories in the united community in the presence of state control in the framework of the fulfillment of its functions. ; Предметом исследования является процесс развития территориальных общин европейских стран и перспективы внедрения лучшего международного опыта на территории Украины. Целью статьи является изучение и обобщение опыта европейских стран по развитию территориальных общин и внедрение децентрализованной системы управления, и определение направлений его внедрения в Украине. Основными задачами исследования являются: изучение опыта развитых европейских стран в развитии объединенных территориальных общин и разработка рекомендаций по основным направлениям внедрения международного опыта развития территориальных общин в Украине. Методы. При написании работы применялись такие общенаучные методы: теоретического обобщения, сравнительного анализа, графический, аналитический, анализа и синтеза. Результаты. Изучен опыт Европейских стран по развитию объединенных территориальных общин, определены основные направления совершенствования данного процесса в Украине с учетом международного опыта. Выводы. Таким образом, на сегодняшний день проблема реализации стратегического выбора Украины остается достаточно сложной задачей не только на фоне внешнеполитического положения страны, но и из-за проблем при внедрении реформ внутриполитического направления. Несмотря на учет опыта других стран по децентрализации, это понятие до сих пор остается непонятным для большинства украинский, ведь внедрение такой системы за рубежом обусловлено историческим опытом с учетом специфики становления и развития конкретного государства, так заимствования определенной модели не гарантирует достижения успеха во время ее внедрения в Украине. Трудности осуществления реформы децентрализации связаны не только с необходимостью трансформации системы в целом, но и с наличием возможных рисков локального и общегосударственного направления, причем формальное закрепление основ децентрализации требует разработки четкого механизма ее использования на практике, учитывая различные уровни и виды этого понятия (горизонтальную и вертикальную, политическую, социально-экономическую, экологическую децентрализацию и т.д.). Изучение международного опыта децентрализации показало, что Украине необходимо разработать концепцию внедрения децентрализации государственной власти, которая станет основой для внедрения и подготовки соответствующих законов. Основным направлением внедрения международного опыта в Украине является дальнейшее укрупнение территорий с увеличением уровня их финансовой состоятельности, что требует совершенствования организационно-правового и финансового механизмов реализации данного процесса. Изучение лучших международных практик указывает на то, что реформа децентрализации должна базироваться на добровольном укрупнении территорий в объединенные общины при наличии контроля со стороны государства в рамках выполнения возложенных на нее функций. ; Предметом дослідження є процес розвитку територіальних громад Європейських країн та перспективи впровадження кращого міжнародного досвіду на території України. Метою статті є вивчення та узагальнення досвіду європейських країн щодо розвитку територіальних громад та впровадження децентралізованої системи управління та визначення напрямків його впровадження в Україні. Основними завданнями дослідження є: вивчення досвіду розвинених Європейських країн в розвитку об'єднаних територіальних громад та розробка рекомендацій щодо основних напрямків впровадження міжнародного досвіду розвитку територіальних громад в Україні. Методи. Під час написання роботи застосовувались такі загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, графічний, аналітичний, аналізу та синтезу. Результати. Вивчено досвід Європейських країн стосовно розвитку об'єднаних територіальних громад, визначено основні напрямки вдосконалення даного процесу в Україні з урахуванням міжнародного досвіду. Висновки. Таким чином, на сьогодні проблема реалізації стратегічного вибору України залишається досить складним завданням не лише на фоні зовнішньополітичного становища держави, а й через проблеми під час впровадження реформ внутрішньополітичного спрямування. Незважаючи на врахування досвіду інших країн щодо децентралізації, це поняття й досі залишається незрозумілим для більшості українців, адже впровадження такої системи за кордоном обумовлене історичним досвідом з урахуванням специфіки становлення та розвитку конкретної держави, тому запозичення певної моделі не гарантує досягнення успіху під час її впровадження в Україні. Труднощі здійснення реформи децентралізації пов'язані не лише із потребою трансформації системи загалом, а й із наявністю можливих ризиків локального та загальнодержавного спрямування, причому формальне закріплення основ децентралізації потребує розробки чіткого механізму її використання на практиці, враховуючи різні рівні та види цього поняття (горизонтальну та вертикальну, політичну, соціально-економічну, екологічну децентралізацію тощо). Вивчення міжнародного досвіду децентралізації показало, що Україні необхідно розробити концепцію впровадження децентралізації державної влади, яка стане підґрунтям для впровадження і підготовки відповідних законів. Основним напрямком впровадження міжнародного досвіду в Україні є подальше укрупнення територій із збільшенням рівня їх фінансової спроможності, що потребує вдосконалення організаційно-правового та фінансового механізмів реалізації даного процесу. Вивчення кращих міжнародних практик вказує на те, що реформа децентралізації повинна базуватись на добровільному укрупненні територій в об'єднані громади при наявності контролю з боку держави в рамках виконання покладених на неї функцій.

The subject of the study is the process of development of the territorial communities of European countries and the prospects of introducing a better international experience on the territory of Ukraine. The purpose of the article is to study and generalize the experience of European countries regarding the development of territorial communities and the introduction of a decentralized management system and determine the directions of its implementation in Ukraine. The main objectives of the study are: studying the experience of developed European countries in the development of united territorial communities and developing recommendations on the main directions of implementation of international experience of the development of territorial communities in Ukraine. Methods. During the writing of the work, the following general scientific methods were used: theoretical generalization, comparative analysis, graphical, analytical, analysis and synthesis. Results. The experience of European countries regarding the development of the united territorial communities has been studied, the main directions of improvement of this process in Ukraine are determined taking into account international experience. Conclusions. Thus, today the problem of implementing a strategic choice of Ukraine remains a rather difficult task not only against the background of the foreign policy situation of the state but also because of problems during the implementation of reforms of the domestic policy direction. Notwithstanding the experience of other countries in terms of decentralization, this concept remains unclear for most Ukrainians, since the introduction of such a system abroad is due to historical experience, taking into account the specifics of the formation and development of a particular state, therefore the borrowing of a particular model does not guarantee success in its implementation in Ukraine. The difficulties of implementing the decentralization reform are not only related to the need to transform the system as a whole but also to the availability of possible risks for local and national government, and the formal consolidation of the foundations of decentralization requires the development of a clear mechanism for its use in practice, taking into account different levels and types of this concept (horizontal and vertical, political, socio-economic, ecological decentralization, etc.). The study of international experience of decentralization has shown that Ukraine needs to develop a concept for the introduction of decentralization of state power, which will become the basis for the implementation and preparation of relevant laws. The main direction of implementation of international experience in Ukraine is the further consolidation of territories with the increase of their financial capacity, which requires improvement of organizational and legal and financial mechanisms for the implementation of this process. The study of the best international practices indicates that decentralization reform should be based on the voluntary consolidation of territories in the united community in the presence of state control in the framework of the fulfillment of its functions. ; Предметом исследования является процесс развития территориальных общин европейских стран и перспективы внедрения лучшего международного опыта на территории Украины. Целью статьи является изучение и обобщение опыта европейских стран по развитию территориальных общин и внедрение децентрализованной системы управления, и определение направлений его внедрения в Украине. Основными задачами исследования являются: изучение опыта развитых европейских стран в развитии объединенных территориальных общин и разработка рекомендаций по основным направлениям внедрения международного опыта развития территориальных общин в Украине. Методы. При написании работы применялись такие общенаучные методы: теоретического обобщения, сравнительного анализа, графический, аналитический, анализа и синтеза. Результаты. Изучен опыт Европейских стран по развитию объединенных территориальных общин, определены основные направления совершенствования данного процесса в Украине с учетом международного опыта. Выводы. Таким образом, на сегодняшний день проблема реализации стратегического выбора Украины остается достаточно сложной задачей не только на фоне внешнеполитического положения страны, но и из-за проблем при внедрении реформ внутриполитического направления. Несмотря на учет опыта других стран по децентрализации, это понятие до сих пор остается непонятным для большинства украинский, ведь внедрение такой системы за рубежом обусловлено историческим опытом с учетом специфики становления и развития конкретного государства, так заимствования определенной модели не гарантирует достижения успеха во время ее внедрения в Украине. Трудности осуществления реформы децентрализации связаны не только с необходимостью трансформации системы в целом, но и с наличием возможных рисков локального и общегосударственного направления, причем формальное закрепление основ децентрализации требует разработки четкого механизма ее использования на практике, учитывая различные уровни и виды этого понятия (горизонтальную и вертикальную, политическую, социально-экономическую, экологическую децентрализацию и т.д.). Изучение международного опыта децентрализации показало, что Украине необходимо разработать концепцию внедрения децентрализации государственной власти, которая станет основой для внедрения и подготовки соответствующих законов. Основным направлением внедрения международного опыта в Украине является дальнейшее укрупнение территорий с увеличением уровня их финансовой состоятельности, что требует совершенствования организационно-правового и финансового механизмов реализации данного процесса. Изучение лучших международных практик указывает на то, что реформа децентрализации должна базироваться на добровольном укрупнении территорий в объединенные общины при наличии контроля со стороны государства в рамках выполнения возложенных на нее функций. ; Предметом дослідження є процес розвитку територіальних громад Європейських країн та перспективи впровадження кращого міжнародного досвіду на території України. Метою статті є вивчення та узагальнення досвіду європейських країн щодо розвитку територіальних громад та впровадження децентралізованої системи управління та визначення напрямків його впровадження в Україні. Основними завданнями дослідження є: вивчення досвіду розвинених Європейських країн в розвитку об'єднаних територіальних громад та розробка рекомендацій щодо основних напрямків впровадження міжнародного досвіду розвитку територіальних громад в Україні. Методи. Під час написання роботи застосовувались такі загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, графічний, аналітичний, аналізу та синтезу. Результати. Вивчено досвід Європейських країн стосовно розвитку об'єднаних територіальних громад, визначено основні напрямки вдосконалення даного процесу в Україні з урахуванням міжнародного досвіду. Висновки. Таким чином, на сьогодні проблема реалізації стратегічного вибору України залишається досить складним завданням не лише на фоні зовнішньополітичного становища держави, а й через проблеми під час впровадження реформ внутрішньополітичного спрямування. Незважаючи на врахування досвіду інших країн щодо децентралізації, це поняття й досі залишається незрозумілим для більшості українців, адже впровадження такої системи за кордоном обумовлене історичним досвідом з урахуванням специфіки становлення та розвитку конкретної держави, тому запозичення певної моделі не гарантує досягнення успіху під час її впровадження в Україні. Труднощі здійснення реформи децентралізації пов'язані не лише із потребою трансформації системи загалом, а й із наявністю можливих ризиків локального та загальнодержавного спрямування, причому формальне закріплення основ децентралізації потребує розробки чіткого механізму її використання на практиці, враховуючи різні рівні та види цього поняття (горизонтальну та вертикальну, політичну, соціально-економічну, екологічну децентралізацію тощо). Вивчення міжнародного досвіду децентралізації показало, що Україні необхідно розробити концепцію впровадження децентралізації державної влади, яка стане підґрунтям для впровадження і підготовки відповідних законів. Основним напрямком впровадження міжнародного досвіду в Україні є подальше укрупнення територій із збільшенням рівня їх фінансової спроможності, що потребує вдосконалення організаційно-правового та фінансового механізмів реалізації даного процесу. Вивчення кращих міжнародних практик вказує на те, що реформа децентралізації повинна базуватись на добровільному укрупненні територій в об'єднані громади при наявності контролю з боку держави в рамках виконання покладених на неї функцій.

Purpose of Research. The purpose of the article is to define the description of factors and criteria offorming offashion tendencies and project images in fashion industry, based on assimila­tion of different forms of official and street fashion, provided to the development and transformation of the social and cultural standards in the society of mass consumption. Methodology. The basis of the research methodology is formed by the method of design of the systems, which determines effi­ciency of application of system approach to the process of planning of costumes. The principles of the system approach are highlighted in the classification of typical and projective facilities ofform- ing the assortment and planning of modern clothes of mass consumption in fashion industry. Scien­tific Novelty. In the article, the author proves that in 1970th the forming of fashion trends was under the influence of the widespread teenagers ' subcultures and the street fashion as the reflec­tions of necessities of a mass consumer. It is defined that the fashion tendencies, created by design­ers and couturier, did not have the character of dogmas. They functioned as recommendations, absorbing necessities, interests and desires of clients. It is also grounded, that at the same time there was the active development of national and regional markets offashion clothes, designers and designer brands. The local cultural tendencies and consumers ' wishes and tastes were represented properly. Conclusions. Thus, the 1970s gave a powerful impetus to the development of fashion in­dustry. A new aesthetics in society, propagandized by the mass production of fashionable clothes for the public, formed under the influence of the democratization of «haute couture» fashion and active youth movements of the socio-cultural nature (including various subcultures of different sense). The fashion pret-a-porter clothes, offered by all leading fashion houses and designer brands, was represented by the models for a wide range of daily use and was oriented to the clients with an active lifestyle and social position. Anyway, in 1970th fashion industry went outside France as a unique fashion legislator. The active formation and development of industry, particularly tex­tile and sewing, that had replaced the world economic crisis, promoted the creation of new brands and trademarks in Italy, the USA and France. Those brands and trademarks determined the pro­gressive trends of silhouette, assortment, colour and other descriptions of fashion clothes of mass demand in modern fashion industry. Thus, the unique fashion does not exist anymore. It is divided into separate directions, styles, related to the necessities of different groups of consumers and pos­sibilities of separate spheres of activity of textile and sewing industry. ; Цель работы - характеристика факторов и критериев формирования модных тен­денций и проектных образов в индустрии моды, основанных на ассимиляции различных про­явлений официальной и уличной моды, с учетом развития и трансформации во времени со­циально-культурных стандартов общества массового потребления. Методология данного исследования определяется применением системного подхода к процессу проектирования костюма, что проявляется в классификации проектно-типологических средств формирова­ния ассортимента и проектирования современной одежды массового потребления в инду­стрии моды. Научная новизна. В работе обосновано, что в 1970-е годы на формирование модных тенденций активное влияние оказывали не только в значительной мере распростра­ненные молодежные субкультуры, но и уличная мода как отражение потребностей и по­желаний массового потребителя. Определено, что модные тенденции, создаваемые модельерами и кутюрье, больше не были догматичным диктатом, а выполняли функцию ре­комендаций, впитав в себя потребности, интересы и желания клиентов. Обосновано, что в то же время активно развивались национальные и региональные рынки модной одежды, мо­дельеры и дизайнерские бренды в которых эффективнее отображали местные культурные тенденции и потребительские пожелания и вкусы. Выводы. Таким образом, начало 70-х го­дов ХХ ст. дало могучий толчок развитию индустрии модной одежды. Под воздействием демократизации моды «hautecouture» и активного развития молодежных движений соци­ально-культурного характера (в том числе и субкультур различного толка), сформировалась новая эстетика в обществе, пропагандируемая массовым производством модной одежды для широких слоев потребителей. Модная одежда pret-a-porter, которую предлагали все ве­дущие Дома моды и дизайнерские бренды, представляла модели широкого повседневного на­значения, ориентированные на клиентов с активной жизненной и социальной позицией. Как бы то ни было, именно в 70-ые годы ХХ ст. индустрия моды выходит за пределы Франции как единственного законодателя моды. Активное становление и развитие промышленно­сти, в частности текстильной и швейной, что пришло на смену всемирному экономическо­му кризису, способствует тому, что и в Италии, и в США, и, безусловно, в самой Франции появляются новые бренды и торговые марки модной одежды, которые определяют тен­денции развития силуэта, ассортимента, колорита и других характеристик модной одеж­ды массового спроса. В результате становится очевидным, что единой моды больше не существует - она делится на отдельные направления, стили, привязывается к потребно­стям разных групп потребителей и возможностей отдельных сфер деятельности тек­стильной и швейной промышленности. ; Метою статті є визначення факторів та критеріїв формування модних тенденцій та проектних образів в індустрії моди, заснованих на асиміляції різних проявів офіційної та вуличної моди, з урахуванням розвитку та трансформації в часі соціально-культурних стан­дартів суспільства масового вжитку. Методологія дослідження передбачає застосування системного підходу до процесу проектування костюма, що проявляється у класифікації про­ектно-типологічних засобів формування асортименту та проектування сучасного одягу ма­сового вжитку в індустрії моди. Наукова новизна. У роботі обґрунтовано, що в 70-і роки XX ст. на формування модних тенденцій активний вплив справляли не тільки значною мірою поширені молодіжні субкультури, а і вулична мода як віддзеркалення потреб і побажань ма­сового споживача. Визначено, що модні тенденції, створювані модельєрами та кутюр 'є, більше не були догматичним диктатом, а виконували функцію рекомендацій, увібравши в себе потреби, інтереси та побажання клієнтів. Обґрунтовано, що в той же час активно розвивалися національні і регіональні ринки модного одягу, модельєри і дизайнерські бренди, в яких ефективніше відображалися місцеві культурні тенденції і споживацькі побажання та смаки. Висновки. Початок 70-х років XX ст. дав могутній поштовх розвитку індустрії модного одягу. Під впливом демократизації моди «haute couture» й активного розвитку мо­лодіжних рухів соціально-культурного характеру (у тому числі і субкультур), сформувалася нова естетика в суспільстві, пропагована масовим виробництвом модного одягу для широ­ких верств споживачів. Модний одяг prêt-a-porter, який пропонували всі провідні Будинки мо­ди та дизайнерські бренди, представляв моделі широкого повсякденного вжитку, орієнтовані на клієнтів з активною життєвою та соціальною позицією. Саме в 70-і роки XX ст. індустрія моди виходить за межі Франції, як єдиного законодавця моди. Активне становлення і розвиток промисловості, зокрема текстильної і швейної, що прийшов на зміну всесвітній економічній кризі, сприяє тому, що і в Італії, і в США, і, безумовно, у самій Фран­ції з 'являються нові бренди і торгові марки модного одягу, які визначають тенденціїрозви- тку силуету, асортименту, колориту та інших характеристик модного одягу масового вжитку. У результаті стає очевидним, що єдиної моди більше не існує - вона поділяється на окремі напрями, стилі, прив 'язується до потреб різних груп споживачів і можливостей окремих сфер діяльності текстильної і швейної промисловості.

Given the complexities of education in the 21st century, how might transformative approaches to literacy, a critical literacy embedded in social justice, offer one way of responding to current issues? My interest in this question emerges from my work as a classroom teacher working with diverse students for ten years. In my work with elementary school students (Grades 3 to 8), my approaches to teaching aligned with critical pedagogy (Freire, 1970; Kincheloe, 2007; Andrade and Morell, 2008). That is, I sought to engage students in societal critique through dialogue, and to foster various forms of social action as responses to the issues we explored. I wanted my students to be literate, I believed they were capable of high levels of literacy, and believed that their literacy could be a tool to explore the underlying causes of injustice and take action to redress them. I often aimed at what Lesko and Bloom refer to as "happy-ever-after endings" (1998, p. 390): I hoped students felt good about our learning, their social action, the money and awareness we raised for particular justice initiatives, and about the people the social action aimed to help. In my teaching, I found that providing opportunities for critical talk in response to various texts and opportunities for drama improvisation activities to be powerful ways to engage students in the complexities of social justice issues, particularly those students who seemed to be disengaged during more traditional instructional approaches. Such in and out of role talk was my way of getting students passionate about an issue, and to foster embodied responses to texts that I (as teacher) introduced.I felt at the time that I experienced success in engaging students using dialogic and dramatic pedagogies associated with critical literacy. I taught in a school where most of the students identified as White and middle to upper-middle class. Students at this school responded with enthusiasm to my conceptions of social justice and my connected literacy practices. For example, I often invited analysis and critique of various media texts, organized community service learning projects, and accompanied students to demonstrations aimed at raising awareness of various issues that students and I associated with local and global injustice. We often discussed the plight of Others1. I began to wonder, however, why my students seemed to be buying in to my pedagogy. I wondered whether or not what we were doing was actually working toward social justice.When I began teaching at a large elementary school populated by students who had recently immigrated to Canada (many under refugee claims), were racially marginalized, and/or were of lower socio-economic status, this challenged my prior conceptions of critical literacy work embedded in social justice. Many of these students did not seem to respond as positively to what I considered important issues (that I assumed were also important to them). My new context provoked questions about what I was doing, how I was doing it, for whom, and the role played by my gender, racial and class privilege in my attempts at transformative social justice teaching. I began to wonder whether my teaching reflected and valued these students' lived experiences. When I became an equity consultant for my school board, I continued to question the relationships between my (and other teachers') experiences, those of my (and their) students, and the realities of people directly harmed in the issues I addressed. I wondered: How did students with different social identities and life experiences interpret my pedagogy and content? Why did some students seem to care about issues of justice (as I presented them), and others not? How might conflict be a productive component of critical literacy for social justice, and what diverse ways could students demonstrate their "literacy"?.In North America, the term 'social justice' has become a catch phrase in education circles, with many schools, school boards, and faculties of education incorporating it into their mission statements and curriculum documents. Indeed, diverse understandings of social justice manifest themselves through various approaches to education. For example, anti-oppressive, multicultural, and democratic citizenship education all, to various extents and with different emphases, claim to incorporate social justice goals. These approaches reject current neoliberal trends in education that are manifested through pervasive standardized testing, scripted curriculum, and continued disparities in the educational achievement of groups marginalized by racism and poverty. Many critical scholars argue that an emphasis on curriculum standards and testing functions to privilege certain perspectives and dominant groups in society (De Lissovoy, 2015; Kumashiro, 2009) and marginalize Others. Such neoliberal trends challenge teachers who wish to work through critical literacies with students to address injustice (Ayers et al, 2009; Kumashiro, 2009; Soloman & Singer, 2011). At the same time, some researchers argue that social justice approaches risk imposing perspectives rather than acknowledging diverse student experiences and intersubjective constructions of knowledge (Sonu, 2009a). Social justice education is a complicated endeavor, defined and practiced for particular goals, and situated within particular contexts.Critical literacy scholars, such as Allan Luke, Barbara Comer, and Vivian Vazquez, focus directly on literacy practices that manifest in classrooms, and what those literacy practices mean for addressing broad issues of social justice. Critical literacy practice involves teachers in weaving critical questions about various texts into the fabric of everyday life at school. This paper builds on such work focused on critical literacy teaching in elementary school classrooms, and student responses to it – in particular, I frame critical literacy as students' encounters with texts and with each other. Such encounters can include opportunities for students to engage rich talk – dramatic in-role talk included - in relation to multiple text forms. These opportunities are meaning making events-where the analysis of power relations can potentially provoke creative responses.I present and discuss two vignettes from two urban elementary classroom case studies—a grade 6 class in a demographically mixed area and a grade 8 class in an economically and racially marginalized neighborhood in Southern Ontario, Canada. The teachers in these classrooms regularly implemented dialogic literacy pedagogies on conflictual social justice topics. I also worked with small groups of students from these classrooms, and engaged them in improvised drama session (described below). Teachers' and my own pedagogies included not purely talk or deliberation, but emotive political exchanges, embodying neither fixed identities, fixed social positions, nor straightforward solutions to complex issues. Within this paper, I explore moments of paradox, concurrence and dissonance between two educators' (one classroom teacher and myself as researcher) intentions and various students' responses. These moments illustrate the possible dangers, and transformative potential of eliciting conflictual exchanges in the critical exploration of issues associated with social justice.

In this thesis, theoretical and methodological basis of the study of informational direction of policy on protecting national interests of the state are systematized; the experience in this very area of foreign countries and Ukraine is generalized.It is proved that the informational direction of policy on protecting national interests is an integral part of state policy, which ensures the promotion and protection of interests in public political-informational, political-figurative and political-semantic fields. It has been pointed on synergistic specificity of implementing such a policy in the conditions of non-linear development of the world.The substantial difference between the concepts «political territory» and «political space», which are used as synonyms in political science, was justified. Political territory should be considered as states-nations and its associations, which have publicly recognized and legally secured borders, institutions of governance, system of legislation and regulation, and monopoly to use force. They are focused on ensuring stability, maximum protection, inviolability of borders and preservation of sovereignty. Political space is a set of interrelated political phenomena and processes which go beyond borders, but initiated by certain state in order to establish economic, political, cultural, linguistic, informational, etc. control on internal and external space. The author proposed the following indicators of divergence: geographic (border), regulatory, institutional (presence/absence of a single decisionmaking center).Such concepts as «political-figurative field» and «political- semantic field», which are the components of a constructed reality, were identified. They also define the entire set of images and meanings, which the national interests of the state are articulated in. Political-figurative field is a component of a constructed reality, a set of authentic values of the people, symbols and simulacrum, in which the national interests of the state are articulated. Moreover, it is the totality of tangible and intangible images that identify territory (emblem, anthem, flag, personalities, goods, historical places, etc.). They also create an emotional connection with target audiences for the promotion and protecting national interests.Political-semantic field refers to totality of essential characteristics of different phenomena, which form interpretations of reality and create a politicalrelevant knowledge for the promotion and protecting national interests of the state.The author added the list and the scope of the methods and techniques of research the informational direction of protection on national interests of the world states in terms of modern non-linear political processes. Forms of its manifestation in modern politics were added too.The study of information-communication activities in the field of protecting national interests as a part of political science and methodological understanding of the essence of this direction has gained further development in this thesis. It is proved, that influence of modern nonlinear socio-political processes contributed to the redefinition the role and place of informational direction of protecting on national interests, its appearance on the same level with power instruments of protection state sovereignty and interests.Based on generalized experience of formation and implementation the informational direction of policy on protecting national interests of the states and supranational organizations the author formed two models – subsidiary (US, UK, EU and NATO) and vertical (Russia).Clarified and systematized the experience of formation and implementation of information policy for the protecting of national interests of Ukraine in the conditions of nonlinear social and political processes. Improved and expanded approaches to the assessment of external and internal perception of the state based on analysis of rating indicators of the state development and polls that indirectly reflect the state of understanding, support of the national interests of target audiences in information-communication sphere.The author proposed the transitional model of the development and implementation of the informational direction of policy on protecting national interests of Ukraine in the conditions of nonlinear processes, which reflects modern transformation and transition from a vertical to a subsidiary model. ; У дисертаційному дослідженні систематизовані теоретико- методологічні основи дослідження інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держави; узагальнений досвід закордонних держав та України у цьому напрямі.Доведено, що інформаційний напрям політики захисту національних інтересів є складовою державної політики, яка забезпечує просування і захист інтересів у публічному політико-інформаційному, політико-образному та політико-смисловому просторах. Вказано на синергетичну специфіку реалізації такої політики в умовах нелінійності розвитку світу.Обґрунтовано змістовну розбіжність понять «політична територія» і «політичний простір», які у політичній науці використовуються як синоніми. Під політичною територією розуміються держави та їх об'єднання, які мають юридично закріплені і визнані у світі кордони, інститути управління, систему нормативно-правового регулювання та монополію на використання сили. Вони орієнтовані на забезпечення стабільного існування, максимального захисту, непорушності кордонів та збереження суверенітету. Політичний простір – це сукупність взаємопов'язаних політичних явищ та процесів, які не обмежуються кордонами, але ініційовані певною державою з метою встановлення економічного, політичного, культурного, мовного, інформаційного та ін. контролю над власним та зовнішнім простором. Запропоновано такі індикатори розбіжності: географічні (кордони), нормативно-правові, інституційні (наявність/відсутність єдиного центру прийняття рішень).Розкрито такі поняття, як «політико-образний простір» та «політико- смисловий простір», які є складовими конструйованої реальності та визначають всю сукупність образів та смислів, у яких артикулюються національні інтереси держави. Під політико-образним простором розуміється складова конструйованої реальності, сукупність аутентичних цінностей народу, символів і симулякрів, у яких артикулюються національні інтереси держави, вся сукупність матеріальних та нематеріальних образів, які ідентифікують територію (герб, гімн, прапор, видатні особи, вироблені товари, історичні місця, тощо), створюють емоційний зв'язок з цільовими аудиторіями задля просування та захисту національних інтересів. Під політико-смисловим простором - сукупність сутнісних характеристик тих чи інших явищ, які формують інтерпретації дійсності та створюють політико-релевантне знання задля просування та захисту національних інтересів держави.Доповнено перелік і сферу методів та методик дослідження інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держав світу в умовах нелінійних політичних процесів сучасності. Доповнено форми його вияву у сучасній політиці.Дістало подальший розвиток вивчення інформаційно-комунікаційної діяльності у сфері захисту національних інтересів як напряму політичної науки, а також методологічне осмислення сутності цього напряму. Обґрунтовано твердження, що вплив сучасних нелінійних суспільно- політичних процесів сприяв переосмисленню ролі та місця інформаційного напряму політики захисту національних інтересів, виведенню його на один рівень з силовими інструментами захисту державного суверенітету та інтересів.На основі узагальненого досвіду формування та реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держав світу та наднаціональних організацій сформовано дві моделі – субсидіарну (США, Великобританія, ЄС та НАТО) та вертикальну (Російська Федерація).З'ясовано та систематизовано досвід формування і реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів України в умовах нелінійних суспільно-політичних процесів. Удосконалено і доповнено підходи оцінки зовнішнього і внутрішнього сприйняття держави на підставі аналізу рейтингових показників розвитку держави та соціологічних опитувань, які опосередковано відображають стан розуміння, підтримки національних інтересів цільовими аудиторіями в інформаційно- комунікаційній сфері.Запропоновано авторську перехідну модель вироблення та реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів України в умовах нелінійних процесів, яка відображає сучасні трансформації, перехід від вертикальної до субсидіарної моделі.

ABSTRACTLand expropriation is apparently became quite serious discussion in the international community inline with the global food crisis that occurred in 2008. It immediately raises fears of country of its inability to meet the food for its own people. Realizing the impact of food scarcity would be bad for the life of a country. As a result, the "exploitation" of a number of commodities started by each country in order to maintain their food security. In Indonesia, land acquisition practices occured since the development of oil palm plantations in which the Indonesian government has launched the development of oil palm plantations in the frontier region (Indonesia and Malaysia) along 850 km with an area of 1.8 million hectares with a count of 1,000,000 million hectares will be developed in West Kalimantan Province. Therefore, the productive lands of indigenous peoples for agricultural land and plantation of rubber, local fruits such as durian, and mentawa is converted into oil palm plantations owned by the company. It is certainly threating the Indigenous Peoples who think and treat the land as the only place for their business of agriculture and a place to live. At the same time, the government has issued permits granted to large corporations. Problems of this research: How is the practices of land acquisition of the Indigenous Dayak Iban of Jaya Pareh sub village of Semunying village, Bengkayang District bythe Oil Palm Company, PT. Ledo Lestari and what are the impacts to the local community when their land is occupied by the company?.In 2004, PT. Ledo Lestari got license to open oil palm plantation granted by the government of Bengkayang District. Afterwards, the company was directly executing the land clearing in the area of indigenous peoples' customary in where there woods for building materials, rattan to make a bidai (mats from rattan), many types of fruits, and the place for hunting. These activities are well-said as their source for income's gathering, and the company came with no consent from the people.The impacts of oil palm plantation development in the border region has caused changes in the condition of people's livelihood who live and work in there, especially in Semunying Jaya. The impacts for instances, firstly is, socio-cultural aspect; conflict in society is occured and the loss of source of traditional medicine. Secondly is, environmental sspects; the loss of2Indigenous forests as the source of people's livelihood and loss of clean water resources; Thirdly, economic aspect; loss of rattan as a source of soceity's potential economy and the loss of plants and tembawang. Above-mentioned impacts are causing a crisis of agricultural land.The conclusion is that the land acquisition practiced by PT. Ledo Lestari over the Indigenous Dayak Iban of Semunying Jaya by doing land clearing is only based on permits issued by local governments Bengkayang through Regent Decree Bengkayang Number . 13 / IL-BPN / BKY / 2004 dated December 20, 2004 regardings the granting of concessions for oil palm plantations to PT. Ledo Lestari of as large as 20,000 Ha area. There is no Indigenous Peoples's consent . The impacts of company's presence to the community are; the conflict in the community, source of traditional medicines disappear, indigenous forest been cleared, source of clean water is polluted, rattan as a source of the local economy is also missing,the community lost their agricultural land as well as lost thier plants growing like fruits that will lead to food crisis.Keywords: Oil Palm, conflict, indigenous peoples, land expropriation, food crisisABSTRAKPengambilalihan tanah muncul dan menjadi pembahasan yang cukup serius di dunia internasional bersamaan dengan terjadinya krisis pangan global yang terjadi pada tahun 2008 silam. Hal tersebut langsung memunculkan ketakutan bagi negara akan ketidakmampuannya untuk mencukupi pangan bagi rakyatnya sendiri. Menyadari dampak kelangkaan pangan akan berakibat buruk bagi kehidupan sebuah negara, maka kemudian "eksploitasi" terhadap sejumlah komoditas mulai dilakukan oleh masing-masing negara demi menjaga keamanan pangan mereka. Di Indonesia sendiri praktek-praktek pengambilalihan lahan itu terjadi karena pembangunan perkebunan sawit, dimana Pemerintah Indonesia sendiri telah mencanangkan pengembangan pembangunan perkebunan kelapa sawit diwilayah perbatasan (Indonesia-Malaysia) sepanjang 850 km dengan luas 1,8 juta hektar dengan hitungan 1.000.000 juta hektar akan di kembangan di Provinsi Kalimantan Barat, sehingga tanah-tanah masyarakat adat yang produktif untuk lahan pertanian dan perkebunan baik itu karet, buah-buahan lokal seperti durian, langsat, mentawa beralih fungsi menjadi tanaman sawit yang miliki oleh perusahaan, hal ini tentu menjadi ancaman tersendiri bagi masyarakat adat, yang berangapan bahwa tanah merupakan satu-satu tempat usaha pertanian dan tempat untuk hidup, sementara di wilayah mereka, pemerintah telah mengeluarkan ijin usaha perkebunan sawit yang diberikan kepada perusahaan-perusahaan besar.Permasalahan penulisan ini adalah: Bagaimana Praktek-praktek pengambilalihan tanah pada Masyarakat Adat Dayak Iban Dusun Pareh Desa Semunying Jaya Kabupaten Bengkayang yang dilakukan oleh Perusahaan Sawit PT. Ledo Lestari dan Seperti apa dampak-dampak yang dirasakan oleh masyarakat ketika tanahnya sudah kuasai oleh pihak perusahaan PT. Ledo Lestari ?Setelah Perusahaan PT. Ledo Lestari mengantongi ijin untuk membuka perkebunan sawit di Desa Semunying Jaya pada tahun 2004 dengan ijin yang diberikan oleh Pemerintah Dearah Kabupaten Bengkayang maka perusahaan langsung mengarap lahan-lahan usaha masyarakat dengan cara melakukan pengusuran dan pembabatan hutan adat milik masyarakat adat semunying jaya yang didalam hutan adat terdapat kayu-kayu untuk bahan bangunan masyarakat, rotan-rotan untuk membuat bidai (tikar dari rotan), jenis-jenis buah-buahan,3tempat berburu dan itu semua merupakan sumber mata pencharian masyarakat adat Semunying Jaya tanpa terlebih dahulu musyawarah dengan masyarakat adat.Dampak-dampak Pengembangan perkebunan kelapa sawit di kawasan perbatasan telah menyebabkan perubahan kondisi tatanan kehidupan masyarakat yang hidup dan tinggal di kawasan perbatasan khususnya di Semunying Jaya yaitu Pertama, Aspek sosial budaya Terjadinya konflik di masyarakat dan hilangnya Sumber obat tradisional hilang kedua, Aspek Lingkungan yaitu Hilangnya Hutan Adat yang menjadi sumber penghidupan dan Hilangnya Sumber air bersih . Ketiga, Aspek ekonomi yaitu hilangnya Potensi Rotan sebagai sumber ekonomi masyarakat dan Hilangnya Tanam Tumbuh dan Tembawang sehingga menimbulkan Krisis lahan pertanianKesimpulan bahwa Praktek-praktek pengambilalihan tanah pada Masyarakat Adat Dayak Iban Dusun Pareh Desa Semunying jaya yang dilakukan oleh Perusahaan Sawit PT. Ledo Lestari dengan cara melakukan pengusuran tanah-tanah masyarakat adat Dayak Iban Dusun Pareh Desa Semunying Jaya tanpa melalui musyawarah hanya didasarkan atas ijin yang dikeluarkan oleh pemerintah daerah Kabupaten Bengkayang melalui Keputusan Bupati Bengkayang Nomor 13/IL-BPN/BKY/2004 tertanggal 20 Desember 2004 tentang pemberian ijin lokasi perkebunan kelapa sawit kepada pihak PT. Ledo Lestari seluas 20.000 Ha. Dan dampak yang dirasakan oleh masyarakat atas kehadiran perusahaan tersebut yaitu terjadinya konflik di masyarakat, Sumber obat tradisional hilang, Hutan Adat habis ditebang, Sumber air bersih tercemar, Potensi Rotan yang sebagai sumber ekonomi masyarakat juga hilang, dan diperparah lagi masyarakat tidak punya lahan pertanian, sementara Tanam Tumbuh buah-buahan juga sudah tidak ada lagi sehingga akan mengakibatkan krisis pangan.Kata kunci : Sawit, konflik, masyarakat adat, pengambilalihan tanah, krisis pangan

Zeitliche Belastung durch die Arbeit im Haushalt. Aufteilung von Hausarbeit und Kinderbetreuung. Erwerbsbiographie. Partnerverlauf und aktuelle Partnerschaft. Geschlechtsrollenorientierung und Selbstwahrnehmung.

Themen: I. Hauptfragebogen (Zielperson)

1. Kinder- und Haushaltsmatrix und Betreuungssituation:
Angaben zu sämtlichen im Haushalt lebenden Personen: Geschlecht; Alter (Geburtsmonat und Geburtsjahr); Familienstand; Hauptbeschäftigung; eigenes Einkommen, Höhe des Nettoeinkommens; Verwandtschaftsverhältnis des Befragten zu diesen Personen; für alle leiblichen Kinder, Stiefkinder, Adoptivkinder, Pflegekinder bzw. Kinder des Partners unter 15 Jahren im Haushalt wurde zusätzlich erfragt: seit Geburt im Haushalt bzw. Zeitpunkt (Monat und Jahr) der Aufnahme in den Haushalt.

Betreuungssituation sämtlicher Kinder unter 15 Jahren: Für jedes einzelne Kind wurde erfragt: Betreuungszeit in Stunden und Betreuungsart an einem typischen Werktag zwischen 6 und 22 Uhr; Höhe der monatlichen Betreuungskosten;
Kinder außerhalb des Haushalts; Anzahl der Kinder insgesamt, die nicht oder nicht mehr im Haushalt leben; Geschlecht; Alter (Geburtsmonat und Geburtsjahr); Kind hat früher im gemeinsamen Haushalt gelebt; Kind hat seit Geburt im Haushalt gelebt; Zeitpunkt (Monat und Jahr) der Aufnahme in den Haushalt; Zeitpunkt (Auszugsmonat und Auszugsjahr), seit dem das Kind nicht mehr im Haushalt lebt; Partnerkinder: Partner bzw. Partnerin haben Kinder, die nicht oder nicht mehr im Haushalt des Befragten leben; Anzahl der Kinder des Partners insgesamt außerhalb des Haushalts; Geschlecht und Alter (Geburtsmonat und Geburtsjahr) der Kinder des Partners; Kind des Partners bzw. der Partnerin hat im Haushalt des Befragten gelebt; Kind lebte im gemeinsamen Haushalt seit Haushaltsgründung oder seit einem späteren Zeitpunkt; Zeitpunkt der Aufnahme in den gemeinsamen Haushalt bzw. des Auszugs des Kindes aus dem gemeinsamen Haushalt; Inanspruchnahme von politischen Unterstützungsmaßnahmen: derzeitiger oder früherer Bezug ausgewählter staatlicher, öffentlicher oder betrieblicher Leistungen oder Angebote (Befragter selbst bzw. Partner oder Partnerin (bei Paarhaushalten).

2. Zeitverwendung im Alltag: Zeitaufwand in Stunden (oder bei ausdrücklichem Wunsch Minuten) pro Woche sowie an einen normalen Wochenende für Erwerbstätigkeit, für Schulbesuch, Studium, Ausbildung, Fortbildung und Weiterbildung ohne Fahrzeit, für Fahrten zur Arbeit oder zur Ausbildung sowie Schlafen; Zeitaufwand in Stunden und Minuten für Tätigkeiten im Haushalt (Kochen, Tischdecken und Abwaschen, Wäsche waschen, Aufräumen, Putzen, Einkaufen, Gartenarbeit, Reparaturen und Regelung der Finanzen); Zeitaufwand in Stunden (oder Minuten) für ausgewählte Arbeiten für oder mit Kindern, die im gemeinsamen Haushalt leben; Zeitaufwand in Stunden (oder Minuten) für weitere Tätigkeiten (Betreuung und Pflege von älteren oder kranken Personen, Hilfe für Personen außerhalb des eigenen Haushalts, ehrenamtliche Tätigkeiten, Freizeit (Fernsehen, Lesen, Ausgehen, Sport, Hobbies, Shopping usw.) und Sonstiges (Mahlzeiten, Körperpflege, Anziehen).

3. Verteilung der Aufgaben im Haushalt: Personen, die sich an den Aufgaben im Haushalt beteiligen; Zeitaufwand der genannten Personen in Stunden (oder Minuten) pro Woche für Kochen, Tischdecken und Abwaschen, Wäsche waschen, Aufräumen und Putzen, Einkaufen, Gartenarbeit, Reparaturen im Haushalt, Heimwerken, Reparaturen und andere Arbeiten am Auto/Motorrad/Fahrrad, Regeln von Finanzen, Bezahlen von Rechnungen, Behördenkontakte, Verwaltungsangelegenheiten sowie für die Betreuung und Pflege von älteren oder kranken Haushaltsmitgliedern; Zeitaufwand der genannten Personen pro Woche in Stunden (oder Minuten) für Aufgaben im Rahmen der Kinderbetreuung (gemeinsame Aktivitäten, Spielen, Vorlesen, Gespräche, Fahrten zur Schule, Kindergarten, zu Veranstaltungen, Vereinen, Arzt, bei der Hausaufgabenbetreuung, falls Füttern, Anziehen und Baden falls Kleinkind im Haus.

4. Haushaltsausstattung: Ausstattung des Haushalts mit einem Auto, zwei oder mehreren Autos, Tiefkühltruhe bzw. -schrank, Geschirrspülmaschine, Waschmaschine, Wäschetrockner, Mikrowelle und PC; Wohnstatus (Haus oder Wohnung); Befragter oder Partner ist Hauptmieter, Untermieter oder Eigentümer der bewohnten Wohnung bzw. des Hauses; Anzahl der Wohnräume; Wohnfläche in Quadratmetern; eigener Garten oder Gartennutzung; Gartenfläche in Quadratmetern.

5. Schulbildung, Ausbildung, Beruf: Höchster allgemeinbildender Schulabschluss; beruflicher Ausbildungsabschluss; erlernter Beruf (offen); konkrete Berufsbezeichnung.

6. Erwerbsbiographie: Detaillierte Erfassung des Erwerbsverlaufs seit dem 18. Lebensjahr: Art sämtlicher Aktivitäten; Beginn und Ende (Monat und Jahr) der jeweiligen Aktivitäten; Andauern der Aktivität; erlernter Beruf; derzeit bzw. zuletzt ausgeübter Beruf; konkrete Berufsbezeichnung bei offener Nennung; derzeitige bzw. letzte berufliche Stellung; Beschäftigung im öffentlichen Dienst; Beschäftigungsdauer: Beschäftigungsbeginn (Monat und Jahr) beim derzeitigen Arbeitgeber; Beaufsichtigung von anderen Arbeitnehmern und Anzahl der beaufsichtigen Personen (Vorgesetztenfunktion);
Nicht-Erwerbstätige wurden gefragt: derzeit arbeitssuchend; gewünschte Wochenarbeitszeit.

7. Partnerverlauf und aktuelle Partnerschaft (nur Befragte, die mit Partner zusammenleben): für sämtliche Partnerschaften wurde erfragt: Zeitpunkt (Monat und Jahr) des Zusammenzugs mit Partner; Heirat; Heiratsdatum (Monat und Jahr); Partnerschaft bzw. Ehe besteht noch; Ende der Partnerschaft bzw. der Ehe durch Trennung, durch Scheidung oder durch den Tod des Partners; Zeitpunkt (Monat und Jahr) der Trennung oder Scheidung bzw. Sterbedatum (Monat und Jahr) des Partners.

Für den aktuellen Partner bzw. die aktuellen Partnerin wurde erfragt: höchster allgemeinbildender Schulabschluss; beruflicher Ausbildungsabschluss; erlernter Beruf; derzeitige Hauptbeschäftigung bzw. derzeit ausgeübter Beruf; aktuelle berufliche Stellung; Beschäftigung im öffentlichen Dienst; Beschäftigungsdauer: Beschäftigungsbeginn (Monat und Jahr) beim derzeitigen Arbeitgeber; Beaufsichtigung von anderen Arbeitnehmern und Anzahl der beaufsichtigen Personen (Vorgesetztenfunktion); falls Partner zum Erhebungszeitpunkt nicht erwerbstätig: Erwerbstätigkeit seit dem 18. Lebensjahr; Charakteristika der zuletzt ausgeübten Erwerbstätigkeit; Zeitpunkt des Endes der letzten Erwerbstätigkeit (Monat und Jahr); Partner ist arbeitssuchend; gewünschte Wochenarbeitszeit; Höhe des persönlichen Nettoeinkommens (offene Nennung und gruppiert); Geburtsort (Westdeutschland / Westberlin, DDR / Ostberlin, östliche Nachbarländer bzw. Osteuropa, europäisches Ausland oder außerhalb Europas); Wohnort am 01.01.1989 (damalige Bundesrepublik, damalige DDR oder im Ausland); Religionsgemeinschaft.

8. Qualität der aktuellen Partnerschaft (nur Befragte, die mit Partner zusammenleben): Häufigkeit von: Trennungs- bzw. Scheidungsgedanken, Verlassen des Hauses nach einem Streit, guter Verlauf der Partnerschaft, Streit mit dem Partner, Partner gehen sich gegenseitig auf die Nerven; Bedauern über Heirat bzw. Zusammenleben; Verlass auf den Partner; Bewertung des persönlichen Beitrags und des Beitrags des Partners / der Partnerin für die Partnerschaft; Bewertung des Gewinns aus der Partnerschaft für den Befragten persönlich und für den Partner / die Partnerin; Zufriedenheit mit der Beziehung insgesamt.

9. Geschlechtsrollenorientierung: Einstellung zur Rolle von Frauen und Männern in Beruf und Familie (Skalen Geschlechtsrollenorientierung).

10. Selbstwahrnehmung: Selbstcharakterisierung anhand ausgewählter Eigenschaften (Führungseigenschaften, bestimmtes Auftreten, respekteinflößend, verteidigt eigene Meinung, entschlossen, unerschrocken, hartnäckig, kraftvoll, sicher, konsequent, etc.).

Demographie: Geschlecht; Alter (Geburtsmonat und Geburtsjahr); Staatsangehörigkeit; Höhe des persönlichen Nettoeinkommens und des Haushaltsnettoeinkommens (offene Nennung und gruppiert); Geburtsort (Westdeutschland / Westberlin, DDR / Ostberlin, östliche Nachbarländer bzw. Osteuropa, europäisches Ausland oder außerhalb Europas); Wohnort am 01.01.1989 (damalige Bundesrepublik, damalige DDR oder im Ausland); Religionsgemeinschaft; Familienstand; fester Partner / feste Partnerin.

Zusätzlich verkodet wurde: Befragten-ID (Interviewnummer); Interviewer-ID; Interviewdauer (in Sekunden); Screen count; Interviewdatum; Zeitpunkt des Interviewbeginns und des Interviewendes; Bundesland; RLD; Fragen zur Haushaltsgröße, Zielgruppenmerkmalen und reduzierter Haushaltsgröße; Interviewbereitschaft; Interview soll auf Tonband aufgezeichnet werden; Tonbandaufzeichnung; Einverständnis mit der Tonbandaufzeichnung; Befragungszeit für die Befragungsmodule; Übergang Partnerinterview sofort im Anschluss möglich oder zu einem anderen Zeitpunkt; Terminvereinbarung (Tag, Monat, Uhrzeit); sofortige Interviewbereitschaft des Partners.

II. Fragebogen Partner

1. Zeitverwendung im Alltag: Zeitaufwand in Stunden (oder bei ausdrücklichem Wunsch Minuten) pro Woche sowie an einen normalen Wochenende für Erwerbstätigkeit, für Schulbesuch, Studium, Ausbildung, Fortbildung und Weiterbildung ohne Fahrzeit, für Fahrten zur Arbeit oder zur Ausbildung sowie Schlafen; Zeitaufwand in Stunden und Minuten für Tätigkeiten im Haushalt (Kochen, Tischdecken und Abwaschen, Wäsche waschen, Aufräumen, Putzen, Einkaufen, Gartenarbeit, Reparaturen und Regelung der Finanzen); Zeitaufwand in Stunden (oder Minuten) für ausgewählte Arbeiten für oder mit Kindern, die im gemeinsamen Haushalt leben; Zeitaufwand in Stunden (oder Minuten) für weitere Tätigkeiten (Betreuung und Pflege von älteren oder kranken Personen, Hilfe für Personen außerhalb des eigenen Haushalts, ehrenamtliche Tätigkeiten, Freizeit (Fernsehen, Lesen, Ausgehen, Sport, Hobbies, Shopping usw.) und Sonstiges (Mahlzeiten, Körperpflege, Anziehen).

2. Verteilung der Aufgaben im Haushalt: Personen, die sich an den Aufgaben im Haushalt beteiligen; Zeitaufwand der genannten Personen in Stunden (oder Minuten) pro Woche für Kochen, Tischdecken und Abwaschen, Wäsche waschen, Aufräumen und Putzen, Einkaufen, Gartenarbeit, Reparaturen im Haushalt, Heimwerken, Reparaturen und andere Arbeiten am Auto/Motorrad/Fahrrad, Regeln von Finanzen, Bezahlen von Rechnungen, Behördenkontakte, Verwaltungsangelegenheiten sowie für die Betreuung und Pflege von älteren oder kranken Haushaltsmitgliedern; Zeitaufwand der genannten Personen pro Woche in Stunden (oder Minuten) für Aufgaben im Rahmen der Kinderbetreuung (gemeinsame Aktivitäten, Spielen, Vorlesen, Gespräche, Fahrten zur Schule, Kindergarten, zu Veranstaltungen, Vereinen, Arzt, bei der Hausaufgabenbetreuung, falls Füttern, Anziehen und Baden falls Kleinkind im Haus.

3. Erwerbsbiographie: Detaillierte Erfassung des Erwerbsverlaufs seit dem 18. Lebensjahr: Art sämtlicher Aktivitäten; Beginn und Ende (Monat und Jahr) der jeweiligen Aktivitäten; Andauern der Aktivität; erlernter Beruf; derzeit bzw. zuletzt ausgeübter Beruf; konkrete Berufsbezeichnung bei offener Nennung; derzeitige bzw. letzte berufliche Stellung; Beschäftigung im öffentlichen Dienst; Beschäftigungsdauer: Beschäftigungsbeginn (Monat und Jahr) beim derzeitigen Arbeitgeber; Beaufsichtigung von anderen Arbeitnehmern und Anzahl der beaufsichtigen Personen (Vorgesetztenfunktion).
Nicht-Erwerbstätige wurden gefragt: derzeit arbeitssuchend; gewünschte Wochenarbeitszeit.

4. Partnerverlauf: für sämtliche Partnerschaften wurde erfragt: Zeitpunkt (Monat und Jahr) des Zusammenzugs mit Partner; Heirat; Heiratsdatum (Monat und Jahr); Partnerschaft bzw. Ehe besteht noch; Ende der Partnerschaft bzw. der Ehe durch Trennung, durch Scheidung oder durch den Tod des Partners; Zeitpunkt (Monat und Jahr) der Trennung oder Scheidung bzw. Sterbedatum (Monat und Jahr) des Partners.

5. Qualität der Partnerschaft: Häufigkeit von: Trennungs- bzw. Scheidungsgedanken, Verlassen des Hauses nach einem Streit, guter Verlauf der Partnerschaft, Streit mit dem Partner, Partner gehen sich gegenseitig auf die Nerven; Bedauern über Heirat bzw. Zusammenleben; Verlass auf den Partner; Bewertung des persönlichen Beitrags und des Beitrags des Partners / der Partnerin für die Partnerschaft; Bewertung des Gewinns aus der Partnerschaft für den Befragten persönlich und für den Partner / die Partnerin; Zufriedenheit mit der Beziehung insgesamt.

6. Geschlechtsrollenorientierung: Einstellung zur Rolle von Frauen und Männern in Beruf und Familie (Skala).

7. Selbstwahrnehmung: Selbstcharakterisierung anhand ausgewählter Eigenschaften (Führungseigenschaften, bestimmtes Auftreten, respekteinflößend, verteidigt eigene Meinung, entschlossen, unerschrocken, hartnäckig, kraftvoll, sicher, konsequent, etc.).

Demographie: Geschlecht; Alter (Geburtsmonat und Geburtsjahr); Staatsangehörigkeit; Höhe des persönlichen Nettoeinkommens (offene Nennung und gruppiert).

Zusätzlich verkodet wurde: Tonbandaufzeichnung für Partnerinterview; Einverständnis des Partners mit der Tonbandaufzeichnung; Hauptinterview, kein Partner; Hauptinterview, Partner verweigert; Haupt- und Partnerinterview erfolgt; Hauptinterview, Partner auf Termin; Gewichtungsfaktoren; Befragungszeit für die Befragungsmodule.

Abgeleitete Indizes: Berufsvercodung gemäß ISCO-68, ISCO-88 (International Standard Classification of Occupations), Berufsprestige SIOPS und Magnitude-Prestigeskala (MPS), ISEI (International Socio-Economic Index of Occupational Status).

Interviewerrating: Abbruchgründe; Probleme bei der Durchführung des Interviews (Verständnisschwierigkeiten, Erinnerungsprobleme, Störungen durch Dritte, andere Gründe (offen).

The European Capital of Culture (ECoC) is a title designated to a European city for a duration of one year, when it can present itself and its cultural life regionally, nationally and internationally. The origin of ECoC goes back in 1983 when then Greek Minister of Culture Melina Mercouri aimed to »bring the people of the Member States closer together« and to »highlight the richness and diversity of European cultures«. Since then over fifty European cities have taken the advantage and held the ECoC title, which has overgrown the original purpose and became today the most established EU's cultural initiative. This Master's Thesis discusses Maribor and Guimarães as the host cities of the ECoC 2012 event. The Master's Thesis considers the ECoC event as a whole and provides a systematic review of the literature on the European cultural policy and on the development of the ECoC, as well as the evaluation of the ECoC in 2012. Therefore, the Master's Thesis is divided into theoretical and empirical part and briefly presented further in this Abstract. The theoretical part first outlines the origins, purpose and definition of the European Cultural Policy. It traces the development of the European Cultural Programme, particularly the legislative and the flagship programme of the ECoC. This part is then followed by the presentation of culture's incorporation into the EU's objectives and the creation of the European cultural space. The second chapter highlights the ECoC event and presents the past ECoC cities from historical perspective and by their particularity. Maribor and Guimarães, as the ECoC 2012 cities, are also presented in detail, from the perspectives of the socio-economic indicators of the cities and the ECoC 2012 event. The next chapters provide a wider discussion on the relationship among the culture and economy. Previous empirical studies have identified the impacts of the ECoC event on the city's economy. Additionally, cities are increasingly using cultural events to improve their image, stimulate urban development and attract visitors. Moreover, the ECoC event attracts great media attention. This Master's Thesis examines the role of such event for tourism, as well as its cultural and promotion effects. In order to determine the effects of the ECoC event on the cities hosting the title in 2012, a comparison analysis of the indicators was performed and the quantitative analysis by the AHP method was undertaken in the empirical part. An evaluation model was formed, in which nine indicators were used to evaluate the effects of the 2012 event on the city's tourism, culture and recognition. On the basis of this Master's Thesis research we confirmed the hypothesis H2 and rejected the hypotheses H1, H3 and H4. We concluded that Guimarães as the ECoC 2012 achieved more favourable results than Maribor with its partner cities almost in all effects ; Maribor was better than Guimarães only as regards the effects on the city's culture. In the last chapter the conclusions and the recommendations for the future are drawn. The results of the Master's Thesis are applicable for institutions that form development strategies, institutions that develop tourist and cultural offer in Maribor and Guimarães and for cities that will host the ECoC event in the future. The research findings are also applicable for the European Commission and general public. ; Začetek projekta Evropska prestolnica kulture (EPK) sega v leto 1983, ko je takratna grška ministrica za kulturo Melina Mercouri podala pobudo, da vsako leto evropsko mesto prejme naziv EPK, s ciljem opozoriti na bogastvo in raznolikost evropskih kultur ter s poudarjanjem skupnih kulturnih temeljev širiti zavest o evropski pripadnosti. Odkar so leta 1985 za prvo EPK izbrali Atene, je doslej dogodek EPK gostilo že več kot 50 mest. Mesta vse bolj uporabljajo kulturne prireditve, da izboljšajo svojo podobo, spodbujajo urbano regeneracijo in zanimanje medijev zanje ter privabljajo obiskovalce in tuje investitorje. Izsledki dosedanjih raziskav so pokazali, da EPK v veliki meri povečuje možnosti razvoja kulturnega turizma, ki velja za enega najbolj dinamičnih gospodarskih sektorjev v EU. Leta 2012 sta dogodek EPK gostili mesto Maribor skupaj s partnerskimi mesti in portugalsko mesto Guimarães. Maribor se je s petimi partnerskimi mesti (Murska Sobota, Novo mesto, Ptuj, Slovenj Gradec in Velenje) povezal v »Vzhodno kohezijsko regijo«. Namen tega magistrskega dela je raziskati učinke dogodka EPK na mesti, ki sta gostili dogodek v istem letu, to je v letu 2012. Glavni namen raziskave magistrskega dela je oceniti katero mesto - Maribor ali Guimarães - je zaradi dogodka EPK doseglo boljše učinke. Za ta namen je magistrsko delo razdeljeno na dva dela, v teoretični in empirični del. V teoretičnem delu predstavimo pomen kulturnih dogodkov za razvoj, povečanje prepoznavnosti in izboljšanje podobe mesta, vsebine in vlogo kulturne politike EU, ključne družbeno-ekonomske značilnosti mest Maribor in Guimarães, kulturno dogajanje v mestih pred dogodkom EPK 2012, učinke dogodka EPK na izbrana mesta, pristope in izsledke obstoječih študij o vrednotenju učinkov dogodka EPK ter pojasnimo vpliv kulture na določene gospodarske sektorje. V empiričnem delu magistrske naloge so naši glavni cilji razviti model vrednotenja učinkov dogodka EPK na mesti Maribor in Guimarães, opredeliti področja in določiti pripadajoče kazalnike učinkov dogodka EPK, ovrednotiti učinke dogodka EPK na mesti po izoblikovanem modelu, primerjati učinke dogodka EPK na turizem, kulturo, prepoznavnost mest, ugotoviti razlike v učinkih ter možne razloge za te razlike ter ugotoviti na katero mesto je imel dogodek EPK večje učinke. Raziskave smo se lotili sistematično in skušali zagotoviti celovito vrednotenje dogodka EPK. V prvem delu smo izvedli primerjalno analizo (s katero smo preverjali hipoteze H1, H2, H3). Nato smo nadaljevali raziskavo z AHP metodo - metodo analitičnega hierarhičnega procesa (s katero smo preverjali hipotezo H4) ter s pomočjo Expert Choice programa izbrali boljšo alternativo (Maribor s partnerskimi mesti ali Guimarães). V raziskavi smo morali ovreči hipotezo H1, saj smo ugotovili, da je imel Guimarães kot EPK bolj ugodne učinke na turizem kot Maribor. Ovrgli smo tudi hipotezo H3, saj je imel dogodek EPK bolj ugodne učinke na prepoznavnost mesta Guimarães kot na prepoznavnost mesta Maribor. Prav tako smo ovrgli najpomembnejšo hipotezo magistrskega dela H4 in prišli do ugotovitev, da je dogodek EPK imel bolj ugodne učinke na Guimarães kot na Maribor s partnerskimi mesti. Na podlagi rezultatov analize smo potrdili le hipotezo H2, saj so rezultati pokazali, da je Maribor kot EPK dosegel boljše učinke za kulturo mesta kot Guimarães. Izsledki magistrskega dela so uporabni za inštitucije, ki oblikujejo strategijo razvoja mesta, turistično in kulturno ponudbo mest Maribor in Guimarães ter za tovrstne inštitucije tistih mest, ki bodo gostila dogodek EPK v prihodnje. Rezultati raziskave bodo uporabni tudi za širšo javnost, saj je namen tega magistrskega dela tudi povečati zavest o pomenu dogodka EPK in izboljšati razumevanje o učinkih EPK na mesta.

Intensive use of pesticides in agriculture has environmental and sanitary impacts that led to the need for less harmful techniques. Policy makers are claiming for an "ecological transition" of the sector but they are facing technological lock-ins : pesticides-based solutions remain dominant because of institutional and cognitive factors that prevent the development of other alternatives (Cowan, Gunby, 1996; Vanloqueren, Baret, 2008…). In this context, the idea of enlarging the participation of new actors in technological decisions has gained success as it is supposed to enlarge the range of available evidence and lead to better and fairer technological choices (Barber, 1984; Callon et al., 2001; Elgert, 2010)This PhD research aims at questioning the idea of participation as a way to unlock technological lock-ins , using the case of Conservation Agriculture (CA) in France and Brazil, an innovation presented as based on participatory dynamics of R&D and a way to achieve sustainable agriculture, in spite of the dependence of some practices on an intensive use of herbicides. Data was collected from academic literature, documentary analysis, and semi directive or collective interviews with 51 actors both in France and Brazil. Results show the deep changes the regime of knowledge in agriculture has undergone in the last decades under the liberalization of the sector- and why referring to the idea of participation is unefficient to counterbalance these structural changes, or can even have perverse effects.Academic literature described the evolution of agricultural policies, at the international, European and French levels, analyzing the "environmental" turn of the 1980s and the "liberal" turn of the 1990s-2000s (Fouilleux, 2003; Muller, 2000; Trouvé, 2007). But few studies focused on the impacts these changes had on how decision makers and farmers have access to scientific and technical evidence to innovate and cope with new situations. This PhD research shows how the regime of knowledge in France evolved from the modernization period (1960s) - when access to reliable evidence was an issue of public concern and funding in the State administrations and extension services; to a turning point in the 2000s when the State progressively disengaged from the debate on the technological trajectory of the sector and private firms became more and more implicated. In the case of CA, the results of a policy networks analysis show the concentration of material resources to produce robust evidence (R&D, extension services, databases ) in the hands of private firms wishing to develop technological packages based on the use of pesticides. On the other hand, local farmers trying to reduce their consumption of pesticides lack resources to systematically evaluate the innovations they produce.In this context, the idea of participation refers to organizing big national consultations (as the Grenelle de l'Environnement) that rather aim at producing consensus than shedding light on existing controversies and alternatives. It is also used to discharge the responsibility for producing pesticide-less alternatives to different kinds of partnerships at a local level (sometimes associating private firms with commercial interests in selling pesticides).This research therefore shows that, besides other institutional and cognitive factors, the issue of accessing adequate evidence is of crucial importance to understand changes in policy making and the State and at the heart of great economic and socio-political conflicts. It also highlights the importance of taking into account structural determinants and evidence-related power games in order to evaluate the impacts of "participation" on improving technological choices. ; Les modèles techniques agricoles fondés sur l'utilisation de produits phytopharmaceutiques (pesticides) ont des impacts environnementaux et sanitaires face auxquels les pouvoirs publics affichent la volonté d'une « transition écologique ». Dans ce contexte, on s'interroge de plus en plus sur la notion de verrouillage technologique pour comprendre la persistance de ces modèles et les obstacles au développement d'alternatives techniques moins consommatrices de ces produits (Cowan, Gunby, 1996 ; Vanloqueren, Baret, 2008). Les analyses mettent en avant l'importance des dimensions cognitives pour expliquer les situations de verrouillage (influence des cadres cognitifs et normes pour l'action, dispositifs matériels d'accès aux connaissances techniques – Stassart, Jamar, 2009 ; Labarthe, 2010). Parallèlement, la « participation » est souvent invoquée comme un moyen d'améliorer la mobilisation des connaissances dans les situations de choix technologiques (Barber, 1984 ; Callon et al., 2001…).L'objectif de cette thèse est de mettre à l'épreuve cette conviction sur la participation, à partir de l'étude du cas de l'agriculture de conservation (AC) en France et au Brésil. L'AC est un modèle technologique innovant qui émerge comme « candidat » à l'agriculture durable dans le débat public, en dépit de la dépendance de certaines techniques à l'utilisation d'herbicides.Pour comprendre les effets de la participation sur la capacité des acteurs à accéder aux connaissances et à faire des choix technologiques, la thèse analyse la façon dont l'idée de participation se décline concrètement dans le régime d'accès aux connaissances en agriculture. L'évolution de la politique agricole en France et le passage d'un référentiel « modernisateur » à un « référentiel de marché » (Muller, 2000) a fait l'objet de nombreuses études, mais peu souvent menées depuis le point de vue des connaissances. Or, de profonds changements sont en cours, suite au tournant libéral des années 1990 et à la transformation du rôle de l'Etat vers la mise en œuvre d'une régulation par l'information (Majone, 1996). L'analyse de ces transformations en France révèle que l'Etat ne s'est pas doté des dispositifs institutionnels et matériels adéquats pour assurer cette fonction de régulation dans le domaine de l'agriculture et de l'utilisation des pesticides. Dans ce contexte, la participation est invoquée pour organiser de grandes consultations nationales (Grenelle de l'Environnement) visant à produire du consensus sur des sujets controversés, tandis que les moyens matériels d'accès à des connaissances adéquates pour évaluer et débattre des options technologiques font défaut dans les services de l'Etat et auprès d'autres acteurs du débat public. adéquats La participation est aussi utilisée pour renvoyer l'innovation à des dispositifs locaux « en partenariat » ou « en réseaux » associant public et privé (et notamment les firmes d'amont fournisseuses de produits phytopharmaceutiques, porteuses de conflits d'intérêt), où les moyens mutualisés pour l'accès aux connaissances manquent. L'analyse des réseaux d'action publique impliqués dans le développement de l'AC confirme cette fragmentation croissante des conditions d'accès aux connaissances, entre accumulation des ressources cognitives par les firmes, et inégalités d'accès aux connaissances entre agriculteurs développant des alternatives. Dans ce contexte, la référence à « la participation » ne permet pas de compenser ces changements structurels à l'œuvre, et masque au contraire le retrait de l'Etat d'une politique volontariste en faveur de la réduction de pesticides et la perte d'un certain nombre de ses prérogatives liées aux connaissances. La dimension comparative avec le Brésil permet de confirmer l'existence de tels effets « pervers » en termes de dépolitisation des débats sur les évolutions du régime d'accès aux connaissances.

Intensive use of pesticides in agriculture has environmental and sanitary impacts that led to the need for less harmful techniques. Policy makers are claiming for an "ecological transition" of the sector but they are facing technological lock-ins : pesticides-based solutions remain dominant because of institutional and cognitive factors that prevent the development of other alternatives (Cowan, Gunby, 1996; Vanloqueren, Baret, 2008…). In this context, the idea of enlarging the participation of new actors in technological decisions has gained success as it is supposed to enlarge the range of available evidence and lead to better and fairer technological choices (Barber, 1984; Callon et al., 2001; Elgert, 2010)This PhD research aims at questioning the idea of participation as a way to unlock technological lock-ins , using the case of Conservation Agriculture (CA) in France and Brazil, an innovation presented as based on participatory dynamics of R&D and a way to achieve sustainable agriculture, in spite of the dependence of some practices on an intensive use of herbicides. Data was collected from academic literature, documentary analysis, and semi directive or collective interviews with 51 actors both in France and Brazil. Results show the deep changes the regime of knowledge in agriculture has undergone in the last decades under the liberalization of the sector- and why referring to the idea of participation is unefficient to counterbalance these structural changes, or can even have perverse effects.Academic literature described the evolution of agricultural policies, at the international, European and French levels, analyzing the "environmental" turn of the 1980s and the "liberal" turn of the 1990s-2000s (Fouilleux, 2003; Muller, 2000; Trouvé, 2007). But few studies focused on the impacts these changes had on how decision makers and farmers have access to scientific and technical evidence to innovate and cope with new situations. This PhD research shows how the regime of knowledge in France evolved from the modernization period (1960s) - when access to reliable evidence was an issue of public concern and funding in the State administrations and extension services; to a turning point in the 2000s when the State progressively disengaged from the debate on the technological trajectory of the sector and private firms became more and more implicated. In the case of CA, the results of a policy networks analysis show the concentration of material resources to produce robust evidence (R&D, extension services, databases ) in the hands of private firms wishing to develop technological packages based on the use of pesticides. On the other hand, local farmers trying to reduce their consumption of pesticides lack resources to systematically evaluate the innovations they produce.In this context, the idea of participation refers to organizing big national consultations (as the Grenelle de l'Environnement) that rather aim at producing consensus than shedding light on existing controversies and alternatives. It is also used to discharge the responsibility for producing pesticide-less alternatives to different kinds of partnerships at a local level (sometimes associating private firms with commercial interests in selling pesticides).This research therefore shows that, besides other institutional and cognitive factors, the issue of accessing adequate evidence is of crucial importance to understand changes in policy making and the State and at the heart of great economic and socio-political conflicts. It also highlights the importance of taking into account structural determinants and evidence-related power games in order to evaluate the impacts of "participation" on improving technological choices. ; Les modèles techniques agricoles fondés sur l'utilisation de produits phytopharmaceutiques (pesticides) ont des impacts environnementaux et sanitaires face auxquels les pouvoirs publics affichent la volonté d'une « transition écologique ». Dans ce contexte, on s'interroge de plus en plus sur la notion de verrouillage technologique pour comprendre la persistance de ces modèles et les obstacles au développement d'alternatives techniques moins consommatrices de ces produits (Cowan, Gunby, 1996 ; Vanloqueren, Baret, 2008). Les analyses mettent en avant l'importance des dimensions cognitives pour expliquer les situations de verrouillage (influence des cadres cognitifs et normes pour l'action, dispositifs matériels d'accès aux connaissances techniques – Stassart, Jamar, 2009 ; Labarthe, 2010). Parallèlement, la « participation » est souvent invoquée comme un moyen d'améliorer la mobilisation des connaissances dans les situations de choix technologiques (Barber, 1984 ; Callon et al., 2001…).L'objectif de cette thèse est de mettre à l'épreuve cette conviction sur la participation, à partir de l'étude du cas de l'agriculture de conservation (AC) en France et au Brésil. L'AC est un modèle technologique innovant qui émerge comme « candidat » à l'agriculture durable dans le débat public, en dépit de la dépendance de certaines techniques à l'utilisation d'herbicides.Pour comprendre les effets de la participation sur la capacité des acteurs à accéder aux connaissances et à faire des choix technologiques, la thèse analyse la façon dont l'idée de participation se décline concrètement dans le régime d'accès aux connaissances en agriculture. L'évolution de la politique agricole en France et le passage d'un référentiel « modernisateur » à un « référentiel de marché » (Muller, 2000) a fait l'objet de nombreuses études, mais peu souvent menées depuis le point de vue des connaissances. Or, de profonds changements sont en cours, suite au tournant libéral des années 1990 et à la transformation du rôle de l'Etat vers la mise en œuvre d'une régulation par l'information (Majone, 1996). L'analyse de ces transformations en France révèle que l'Etat ne s'est pas doté des dispositifs institutionnels et matériels adéquats pour assurer cette fonction de régulation dans le domaine de l'agriculture et de l'utilisation des pesticides. Dans ce contexte, la participation est invoquée pour organiser de grandes consultations nationales (Grenelle de l'Environnement) visant à produire du consensus sur des sujets controversés, tandis que les moyens matériels d'accès à des connaissances adéquates pour évaluer et débattre des options technologiques font défaut dans les services de l'Etat et auprès d'autres acteurs du débat public. adéquats La participation est aussi utilisée pour renvoyer l'innovation à des dispositifs locaux « en partenariat » ou « en réseaux » associant public et privé (et notamment les firmes d'amont fournisseuses de produits phytopharmaceutiques, porteuses de conflits d'intérêt), où les moyens mutualisés pour l'accès aux connaissances manquent. L'analyse des réseaux d'action publique impliqués dans le développement de l'AC confirme cette fragmentation croissante des conditions d'accès aux connaissances, entre accumulation des ressources cognitives par les firmes, et inégalités d'accès aux connaissances entre agriculteurs développant des alternatives. Dans ce contexte, la référence à « la participation » ne permet pas de compenser ces changements structurels à l'œuvre, et masque au contraire le retrait de l'Etat d'une politique volontariste en faveur de la réduction de pesticides et la perte d'un certain nombre de ses prérogatives liées aux connaissances. La dimension comparative avec le Brésil permet de confirmer l'existence de tels effets « pervers » en termes de dépolitisation des débats sur les évolutions du régime d'accès aux connaissances.

ABSTRACT Recognition of minority groups, their general and educational ideals: Is there another way out? The history of most countries, including those regarded as relatively culturally homogeneous, has demonstrated that practically all of them are composed of minority groups and that many of these groups struggle for survival. "Cultural" groups, such as age, interest, socio-economic and gender groups, provide their own quota of problems for educational planners, but are not as politically encumbered as others, such as ethnic and religious groups. In a social democracy as in South Africa where the rule of law reigns supreme, the interest and future existence of minority groups are often overlooked by the majority. In some cases, their cultural and linguistic needs and interests are symbolically entrenched in the Constitution, but these measures are often nullified, for instance through Constitutional Court decisions. Such actions on the part of the powers that be explain why minority groups in South Africa and elsewhere are displeased with the ways in which they are being hampered in their efforts to develop their unique identities. Tensions of this nature are clearly observable in South Africa and elsewhere. The recent referendum in Scotland, the tensions in Catalonia and the treatment of the Dalai Lama, the spiritual leader of Tibet, at the hands of South African authorities attest to the topicality of the problem. On the one hand, we have the various minority groups with a number of legitimate claims, among others for a measure of independence and self-assertion, grounded in a unique interpretation of social justice and in an appeal to the Constitution of the country. On the other hand, they form part of a larger community structure in which equality and non-discrimination reign as supreme national values. The national government, as representative of the larger community, also appeals to social justice, as embodied in the Constitution. The end result is a conflict of opinions and ideals, each based on an interpretation of social justice. The onus to find a solution for the resolution of the tension lies with the various minority groups, and not with the government as representative of the majority. In fact, many governments find the constant complaints of minority groups rather irritating. The irritation is intensified where a minority group is able to provide in its own needs, and hence can refuse to align itself with the general value system of the majority community. The question therefore arises: What can minority communities do in these circumstances? How can they take charge of their own interests, needs and future existence? The fact that minority rights have been entrenched in international treatises such as the International Covenant on Civil and Political Rights (1966) of the United Nations, and the European Union's Charter of Paris for a New Europe (1990) does not really help because their stipulations are regularly flouted by majorities. A minority group is described in these documents as a numerical minority which aims at preserving and developing its unique characteristics in its country. The rights of minorities can be summarised as "respect for human dignity as individuals and communities" which leads to "treating equals equally and unequals unequally". The educational rights of minorities are likewise entrenched in two documents, namely the Convention against Discrimination in Education (1960) of Unesco, and the United Nations Convention on the Rights of the Child (1990). These documents stipulate that minorities are entitled to education equivalent to that of majority groups, that the erection of separate educational institutions may not be regarded as discriminatory, and that parents / guardians have the right to determine what is best for their children. The same rights are entrenched in the South African Constitution. As stated above, minorities have to assume responsibility for protecting their own rights. The central claim of this article is that a recent epistemological development, namely post-post foundationalism, can assist them in this regard. After a brief discussion of foundationalism in the form of Rationalism and of the post-foundationalism that has risen in response to foundationalism, it is concluded that neither of these orientations provides a suitable vantage point for the protection of minority rights. A foundationalist orientation seems to be too imperialistic and deterministic to be of any value to a minority group and also to the entire community of which a minority group forms part. Such a group tends to control and dominate because it supposes itself to be the voice of reason. The post-foundationalistic orientation, on the other hand, is shot through with indeterministic views and is relativistic as far as its view of values is concerned. It is also inconsistent in that it avoids any universalistic statements, except its own claim that all values are relative. Because neither of these orientations can successfully serve as a basis for a minority group to work towards the recognition and actualisation of its values and aspirations, a third way had to be found. Such a third way has surfaced since the 1990s in the form of post-postfoundationalism, i.e. an orientation that follows after post-foundationalism. The key feature of post-post-foundationalism is that it attempts to steer through between the extremes of foundationalism and post-foundationalism. The latter tends to overlook the need for a minority group to occasionally make justifiable and firm universally legitimate claims (which may be refuted, of course). Post-post-foundationalism does not regard a foundation as absolutely, reasonably, finally and universally true. While it rejects the notion of working with grand narratives, it is prepared to recognise the need to resort to firm values, which it assumes can also change with time, as life-concepts tend to do. Put differently, foundations are not so much in the foreground as playing a role in the back of the minds of individuals and groups. Since post-post-foundationalism is a common sense approach, it enables minority group strategic planners to find a way for a minority group to remain true to its value foundation while remaining flexible and adaptable in order to find a niche for itself in the broader community of which the group is a part. In doing so, a minority group can remain true to its own ideals and aspirations and also become and remain a valuable part of the larger community. OPSOMMING 'n Oorsig oor die stand van sake met betrekking tot die onderwysideale en -voorsiening van minderheidsgroepe lei tot die gevolgtrekking dat daar 'n onvermydelike spanning bestaan tussen die ideale en sieninge van minderheidsgroepe en dié van die meerderheidsgroep in die samelewing, en dus dat die verantwoordelikheid op 'n minderheidsgroep lê om 'n weg uit die impasse te vind.Drie sulke weë word ondersoek, naamlik fundamentisme, postfundamentisme en postpostfundamentisme. Omdat die eersgenoemde te imperialisties, rasionalisties en deterministies, en die tweede te relativisties bevind is, word aandag aan die derde bestee. Hierdie oriëntering word gekenmerk deur sy strewe om tussen die uiterstes van die eerste twee benaderings deur te stuur, en verder ook deur sy gesonde verstand-benadering. Weens die epistemologiese ewewigtigheid daarvan kan die post-postfundamentistiese benadering vir minderheidsgroepstrategiese beplanners 'n waardevolle oriënteringspunt wees. ; http://www.scielo.org.za/scielo.php?script=sci_serial&pid=0041-4751&lng=en&nrm=iso

TtM Pia Vuolannon väitöskirja pureutuu kahteen Tampereen yliopiston hoitotieteen opinnäytteistä syntyneeseen kiistaan vuodelta 1996 ja tuottaa uutta tietoa hoitotieteen asemasta. Ensimmäisen kiista käsittelee hoitotieteen väitöskirjaa paastosta. Väitöspäivänä television pääuutislähetyksessä todettiin, että väitöskirja on läpimurto ja että paasto on tieteellisesti todistettu terveelliseksi. Vastaväittäjät ja Skepsis-yhdistys kuitenkin kritisoivat väitöskirjaa ja sen käytännön toteuttamista. Toisen kohun sai aikaan pro gradu -tutkielma terapeuttisen kosketuksen käsitteestä ja käytännöistä. Gradu julkaistiin kirjana ja kirjan julkaisija sai sen johdosta Skepsis-yhdistyksen Huuhaa-palkinnon. Palkinnon myöntämisen jälkeen hoitotieteen laitosneuvosto päätti kieltää tiettyjen teosten ja teorioiden käyttämisen hoitotieteen opinnäytteissä. Erityisesti kiellettiin viittaukset hoitotieteen teoreetikko Parsen teoksiin. Nämä kiistat tuottivat runsaan keskusteluaineiston virallisissa dokumenteissa, uutisselosteissa, sanomalehtikirjoituksissa ja tieteellisissä keskusteluartikkeleissa. Vuolannon väitöskirjassa jalostetaan Thomas Gierynin kehittämää rajatyön käsitettä, jolla tarkoitetaan tieteen erottamista muista elämänalueista. Väitöstutkimus tuottaa uudenlaisen tavan lähestyä tieteen moninaisia rajoja ja rajankäyntejä. Tutkimuksessa löydettiin neljä erilaista rajatyön muotoa. Tieteensisäisessä rajatyössä määritellään tieteenalan rajoja, normeja ja periaatteita sekä tehdään tieteenalan identiteettityötä. Siinä myös erotellaan tieteenalan sisäisiä ja ulkoisia tahoja sekä eri tietomuotoja ja koulukuntia. Tieteidenvälinen rajatyö puolestaan kuvaa tieteenalaa suhteessa muihin tieteenaloihin. Siinä luonnehditaan tieteenalakohtaisuutta ja verrataan alaa monitieteisiin, poikkitieteisiin tai tieteidenvälisiin lähestymistapoihin. Tieteen ja yhteiskunnan välisessä rajatyössä pohditaan tieteen yhteiskunnallista roolia, asemaa ja merkitystä. Siinä tuodaan esiin tieteenalan yhteiskunnallisia, poliittisia, kulttuurisia ja taloudellisia hyötyjä ja haittoja sekä alan suhteita yhteiskunnallisiin toimijoihin. Tieteen ja muiden tiedon järjestelmien välinen rajatyö käsittelee tieteen suhdetta uskontoon, magiaan, irrationaalisuuteen, new age -liikkeeseen sekä muihin epätieteellisinä pidettyihin tiedon järjestelmiin. Väitöskirja tuottaa uutta tietoa hoitotieteen asemasta akateemisessa maailmassa ja yhteiskunnassa. Kiistojen perusteella pienen ja tutkimustoiminnaltaan kehkeytymässä olevan naisvaltaisen ja ammattisuuntautuneen tieteenalan akateeminen asema vaikuttaa haavoittuvalta. Tieteensisäisessä rajatyössä tämä näkyy siten, että etenkin hoitotieteen edustajat pyrkivät oikeuttamaan hoitotieteen aseman esittämällä sen kiistattoman vahvana, täsmällisenä ja tieteellisenä tieteenalana. Tieteidenvälisessä rajatyössä erityisesti muiden tieteenalojen edustajat kuvaavat hoitotiedettä muiden tieteenalojen "pikkusiskona", joka tarvitsee suojelua ja ohjausta. Hoitotieteestä luodaan kuva uutena ja epävakaana alana, joka on riippuvainen toisten tieteenalojen hyväksynnästä ja on alisteinen eritoten lääketieteelle. Tieteen ja yhteiskunnan välisessä rajatyössä varsinkin hoitotieteen edustajat kuvaavat alansa yhteiskunnallisen vaikuttavuuden laajana ja merkittävänä, jotta ala saisi oikeutuksen. Tieteen ja muiden tiedon järjestelmien välisessä rajatyössä muun muassa skeptikkoliikkeen edustajat luonnehtivat hoitotiedettä epätieteelliseksi väyläksi, jota kautta epätiede pääsee tunkeutumaan tieteen alueelle. ; This study focuses on how the boundaries of nursing science have been defined and how its academic status has been challenged and defended in the course of two conflicts at the University of Tampere. The first conflict occurred as a PhD thesis on fasting was publicly defended in nursing science in 1996. The evening news on Finland's main television channel stated that the thesis was groundbreaking, and that fasting had been scientifically proven to be healthy, but the thesis's opponents criticised the thesis and the practices applied in the research. The Finnish Association of Sceptics also publicly criticised the thesis. That same year in the same department of nursing science, a Masters thesis concerning the concept and practice of 'therapeutic touch' aroused another conflict. The thesis was published as a book, the publisher of which received the Finnish Association of Sceptics' annual Humbug Award. This was a crisis for the nursing science community in Tampere, and after the award, the departmental committee for nursing science decided to ban certain books and theories. In particular, references to the works of the then popular nursing theorist Rosemarie Rizzo Parse were no longer to be accepted. This study scrutinises boundary-work in the context of these two conflicts in Finnish nursing science. The concept of boundary-work, adopted from Thomas Gieryn, refers to the ways in which science is separated from other spheres of life. The methodology of the study comes from the rhetoric of science, which provides ways to analyse in detail the forms of argumentation which may be deployed during a conflict through various rhetorical tools to persuade and reassure the parties involved: the various disciplines within the academic community, the actors of nursing science, students, nurse practitioners or the scepticism movement. The study asks two research questions: what forms does scientific boundary-work take in the case of nursing science? How is nursing science defined by this boundary-work? The study finds four forms of boundary-work. Intradisciplinary boundary-work defines a discipline's boundaries, norms and principles, and does disciplinary identity work. It distinguishes between insiders and outsiders, and identifies right and wrong, accepted and unaccepted knowledge forms and schools of thought within the discipline. Interdisciplinary boundary-work situates the discipline among other disciplines and views it in relation to them. It characterises disciplinarity versus multi-, trans- and interdisciplinarity. Boundary-work between science and society defines the social role, status and relevance of the discipline. It debates the social, political, cultural and economic benefits and harms of the discipline, and analyses its relationship with societal actors and social movements. Boundary-work between science and other knowledge systems concerns the relationship of science with non-science, religion, magic, irrationality, New Age and other systems of knowledge considered unscientific. In the documentary material, newspaper articles and scientific discussions analysed for the study, the different forms of boundary-work interrelate and overlap so that the same argument or text can be used in two or more forms of boundary-work. This study highlights the diversity of ways in which nursing science is chararcterised in the two conflicts. In this context the academic status of the then small and emerging female-dominated field with professional bonds seems vulnerable. This is shown multi-dimensionally in the forms of boundary-work. In intradisciplinary boundary-work in the conflicts over fasting and therapeutic touch the vulnerability of nursing science's academic status was evident in that the discipline needed to be legitimated as unambiguously strong, precise and scientific. In the interdisciplinary boundary-work nursing science appeared as 'a little sister' in need of protection and guidance, an unstable newcomer short of acceptance from other disciplines, and consequently, a discipline that was subordinate especially to medicine. In the boundary-work between science and society, nursing science was presented as having a wide and significant societal impact in order to justify its position. Underlining the societal impact allowed nursing science to be protected against the fear that the discipline might be rendered invisible. In the boundary-work between science and other knowledge systems nursing science was presented as unscientific, and was depicted as a route by which unscientific knowledge might enter science. Since these charges were made in public, in the context of the conflicts over fasting and therapeutic touch, this argumentation forced nursing science on the defensive side and made it appear vulnerable. The main contribution of this study is to elaborate the boundary-work concept of Gieryn and to identify and examine different forms of boundary-work simultaneously, even within a single conflict. The four-part framework is a contribution to boundary-work studies because it proposes a new way to address multiple boundaries and the simultaneity of boundary-crossings for which the two conflicts in Finnish nursing science provided especially fruitful research material. The study contributes to the sociology of science by addressing a discipline that has previously been neglected and produces new knowledge about its status in the academic world and in the broad socio-cultural context.

Zugleich gedruckt veröffentlicht im Universitätsverlag der TU Berlin unter der ISBN 978-3-7983-2587-6. ; Die Evaluierungs-"toolbox" Eva.S dient als Instrument für Projektentwickler, zur Umsetzung von Projektideen und Networking in Praxis und Forschungsförderung zur Verarbeitung von komplexen Datenmengen. Eva.S ist ein nicht projektgebundenes Evaluierungs-System mit vielfältiger prozessorientierter Anwendung und kompetenter Kommunikation der Ergebnisse. Die angewandte Strategie zur Evaluierung mit den wirkungsbezogenen sogenannten "Indicator values" sind von großer Relevanz und weitgehend akzeptiert auf dem Gebiet Planung, Konstruktion und dem prozessorientierten Monitoring, um schon frühzeitig den "Zielerreichungsgrad" eines Projektes verfolgen zu können. Die wirkungsbezogenen "Indicator values" sind die Basis für die Projektarbeit im Netzwerk, die Visualisierung und das Verstehen komplexer Vorgänge in der Projektentwicklung und dem Fortschritt. Es gibt auf dem internationalen Markt viele Evaluierungs- und Monitoringsysteme wie z.B. BNB/DGNB, BREEAM, LEED, African Green City Index (GCI), Asian GCI, European GCI, ESTIDIMA (Pearls), GREEN Pyramids etc.; das neu entwickelte Eva.S Evaluierungs-System führt in einem sorgfältigen Abwägungsprozess alle für das eigene zu evaluierende Projekt wichtigen Faktoren und Indikatoren aus den international anerkannten Verfahren zur Bewertung von Bauwerken hinsichtlich Flächenmanagement und der sozio-kulturellen Problematiken zusammen. Die Eva.S Evaluierungs-"toolbox" stellt sich der Herausforderung einer erfolgreichen auf das jeweilige Projekt zugeschnittene Projektentwicklung, Erfassung der Auswirkungen und dem Management des Fortschrittes. Erforderlich ist eine international anerkannte Evaluierungs-Strategie, um ein der jeweiligen Situation und den baulichen Begebenheiten angemessenes wissenschaftliches Monitoring zu ermöglichen. Einsatz und Überprüfung von qualitativen und quantitativen wirkungsbezogene Indikatoren zur Erfassung und Bewertung der von den Projektteilnehmern geplanten und umgesetzten Maßnahmen wurden erstmalig mit Eva.S in dem Young Cities Projekt ermöglicht. Mit diesem Vorgehen war gleichzeitig ein "Rating" mit Noten von 1-10 (1 = sehr gut; 10 = schlecht) der geplanten und vorgenommenen Maßnahmen von Anfang an möglich. Parallel zu den einzelnen Arbeitsabschnitten des Young Cities Projekts wurde mit den Elementen des Eva.S zur ersten Datenerfassung, der Bewertung und schließlich zur Visualisierung in Diagrammen begleitet und ständig in der Rückkopplung über Eva.S Anwendung in fünf Arbeitsschritten optimiert: Datenerfassung, Datenorganisation in Matrizes und Indikatoren Formate, Eingabe in das Eva.S System zum Aufbau einer Datenbank, Überprüfung der Daten durch einen Eva.S "Prozessor" hinsichtlich der klassischen Qualitäten der Nachhaltigkeit (Ökonomie, Ökologie, Soziales), Bestimmung der projektbezogenen Indikatoren, Monitoring und Entscheidungs-Schleife zur Generierung der Ergebnisse einschließlich "Rating" und Zielerreichungsgrad sowie Kommunikation der Ergebnisse. Die Projektentwicklung endet nicht mit der Implementation, sondern es findet immer wieder eine Rückkopplung statt hinsichtlich der Evaluierungs- und Monitoringstrategien unter kritisch analytischer Betrachtung der Arbeitsabläufe und des "Ratings". Im Ergebnis der Bewertung lässt sich ein Handlungsbedarf ableiten. Das Eva.S Evaluierungs-System war im Rahmen des Young Cities Projekts zur projektinternen Evaluierung entwickelt worden. Eva.S wurde aber von Anfang an so gestaltet, dass auch andere Anwendungen und Projekte zu bearbeiten sind. Es wurden erste Probeläufe mit Daten-Sätzen des in sich abgeschlossenen REFINA Projekt zum Flächenmanagement erfolgreich durchgeführt. Die Eva.S Datenbank hat für das Young Cities Projekt 135 Datensätze verteilt auf 26 Dimensions für 3 Handlungsfelder (Field of Actions - FoA) und 25 Arbeitspaketen (Work Packages - WP) verarbeitet und verwaltet. Das Eva.S Evaluierungs-System arbeitet barrierefrei im Open Source / Microsoft Modus, die Daten werden über ein Drop-Down Menu eingespeist. Die Eva.S Projektdaten werden mittels projektspezifischen qualitativen und quantitativen Indikatoren nach den 3 klassischen Säulen der Nachhaltigkeit (Ökonomie, Ökologie, Soziales) bewertet. Der Teil Risikoanalyse im Eva.S Evaluierungs-System wurde in Anlehnung an die Ergebnisse einer MORIX Machbarkeitsstudie entwickelt und in Probeläufen im "feed back" überprüft und weiter optimiert. Das Eva.S Evaluierungs-System hat ein hohes Potential in der Anwendung als Prüfsystem in der Projektentwicklung, im Projektmanagement und bei der Entwicklung geeigneter Monitoring Strategien. Eva.S ist eine web-basierte Anwendung und hat über eine Internet Adresse http://yc.liebrenz.info/refina/index.php jederzeit einen weltweiten Zugriff zur Daten-Eingabe, Bewertung und Visualisierung. Ein Trainingsprogramm für Anwender von Eva.S aus den Bereichen Projektentwicklung und politischer Entscheidungsfindung ist in Vorbereitung. ; The evaluation tool Eva.S serves as an instrument for project developer and project participants to handle and present their overall results in a clear and manageable way. Because of the numerous projects and possibilities of Eva.S and its multiple applications and visualization of the processes for interpretation and competent communication to public the indicators values and the investigated evaluation strategy are of significant relevance and acceptance for planning, construction and process orientated monitoring as well as the "grade of achievements" for such projects. The investigated process orientated Indicator values are the fundament for net working, visualization and for understanding of complex systems in project development and success orientated achievements. There are many evaluation and monitoring system on the market like the BNB/DGNB, BREEAM, LEED, African Green City Index (GCI), Asian GCI, European GCI, ESTIDIMA (Pearls), GREEN Pyramids. The newly established Eva.S evaluation tool takes in account most of the pro and contras of all these internationally well accepted concepts. Eva.S represents a challenge as much as a competent opportunity and toolbox for a successful and tailored project development, assessment and management of the progresses. An internationally well accepted evaluation strategy is necessary to enable a relevant, scientific monitoring to capture and assess qualitative and quantitative effects related indicators of the measures planned and/or realized the first time by Eva.S and the Young Cities project. The impact of qualitative and quantitative effect related indicators are rated at the same level. The Young Cities project working phases were attended from the first moment on during data mining, evaluation and finally by visualization of the results by so-called radar diagrams. There are five relevant steps of work flow for managing the data. Starting with data mining and organizing the raw data in matrices and indicator templates. The project specific indicator related data sets are sorted out for feeding the Eva.S evaluation tool for a data check considering the classical criteria for sustainability in the field of economy, ecology and social-cultural aspects by a multi array grid (processor). In a monitoring and decision loop the final results and products as well as strategies are shown for dissemination and rating of the results. The rating system 1-10 (1= best practice; 10= failure) is similar to the common rating tables of international standards to demonstrate in particular the "grade of achievement" of the measures. The development and realization of a project is a process in several distinct project-phases and this will certainly not end with its implementation. Sectorial considerations and therefore possibly inefficient measures in case of changes in the project can be prevented because the presented interaction and feed back effects of the evaluation and monitoring strategy is integrated from the beginning on of the project with the focus on the analysis of work flow and rating checks. The Eva.S evaluation tool was performed by the Young Cities project by the participating project teams in the forum of an internal Evaluation and Monitoring group. From the first beginning on it was designed also for other applications and potential projects and test runs were consequently developed. The first runs were done successfully with data sets of the well known REFINA project and resources consumption management. The Eva.S data bank was serving the Young Cities project by 135 data sets, 3 Fields of Action (FoA) and 25 Work Packages. The Eva.S evaluation tool is operating in Open Source / Mikrosoft Office easy to feed by a Drop-Down menu. The Eva.S project data are evaluated by qualitative and quantitative project specific indicators proved by the classical dimensions of sustainability: socio-cultural quality, economic and ecological quality. The risk analysis part of Eva.S was tested and optimized by a MORIX feasibility study in Real Estate Management (REM) Master Courses. The dynamic and constantly up-dated Eva.S evaluation tool has many potential applications in the field of evaluation and monitoring. Stakeholders are project developer, political decision maker of municipal authorities. Eva.S is from now on present in the internet and offers access world wide: http://yc.liebrenz.info/refina/index.php. There are no barriers and there will be a training and application of Eva.S for legal frame work.