Suchergebnisse

The article considers the important problem associated with attempts nisic regions unitary Ukrainian state to legitimize the possibility of secession from Ukraine (as in the case of Crimea) or to establish autonomy, to acquire a special status for the referenda. Emphasizes the inability to solve problems by holding a local, not a national referendum. The problem is analyzed using a sociological approach, associated with the organization and holding of referendums. Investigation revealed that during the conduct of referenda in the Crimea and the Donbas were violated not only legal, political, organizational, but also, more importantly, sociological methods, techniques, conducting referenda. Namely, the questionnaires were put forward alternative questions without items «no answer», which led to getting artifacts instead of the real state of public opinion; the issues raised were «pushing», and so on. The events in Ukraine in 2014 and were related to the actual occupation of Russia to the Crimea and the creation of seryoznogo socio-political confl ict and political crisis in the Donbass, not only caused seriosni interest and almost universal condemnation from almost the entire world community, but also identifi ed a number of problems associated with the political, legal and some other approaches to the development, transformation of the modern democratic States,even in Europe.Consideration of the problems associated with the goals and specifi cs of a series of referendums in Ukraine in 2014, has allowed to determine the following. Firstly, it was found that almost the main purpose of the referenda in the Crimea and the Donbas were attempts to legitimize in terms of a unitary state the possible revision of the territorial structure of Ukraine. Secondly, these referendums were held with signifi cant violations as poltica legal and organizational approaches to the organization of referendums, which are designed for the actual will of the citizens to territorial States. Thirdly, from a sociological point of view, the organization of these referenda (framing questions in newsletters, organization of the survey, etc.) do not stand up to criticism and leads to the conclusion that instead of the real public opinion of the citizens were collected and submitted to the Ukrainian and world community artifacts, which allowed the organizers of the referendum to be interpreted in their favor the results of the surveys.Keywords: referendum, public opinion, artifacts, legitimating, autonomy. ; У статті розглянуто важливу проблему, пов'язану із спробами у низці регіонів унітарної української держави легітимізувати можливість їх виходу із складу України (як у випадку із Кримом) або утворити автономії, набути спеціального статусу, через проведенням референдумів. Підкреслюється неможливість вирішувати проблеми шля-хом проведення місцевих, а не загальнонаціональних референдумів. Проблему проаналізовано з використанням соціологічного підходу, пов'язаного із організацією та проведенням референдумів. Розгляд проблеми дозволив виявити, що в процесі проведення референдумів в Криму та на Донбасі були порушені не тільки правові, політичні, організаційні, але й, головне, соціологічні методи, технології про-ведення референдумів. А саме: в опитувальниках висувалися альтернативні запитання без позицій «важко відповісти», що призвело до здобуття артефактів замість реального стану громадської думки; запитання, що ставилися, були «підштовхуючими», та інше. Ключові слова: референдум, громадська думка, артефакти, легітимація, автономія.

The articles studies judicial practices of hearing civil cases at a jury trial. Along with administration of justice, the institute of jurors has the following functions: 1) political, 2) lawmaking, 3) facilitation of reconciliation of the parties, 4) enhancing confidence in courts, 5) ensuring judicial independence, 6) educational function and improvement of people's legal awareness, 7) legitimization of court judgements. Political function of the institute of jurors in Ukraine is aimed, inter alia, at formal compliance with requirements of the Constitution of Ukraine concerning involvement of the people in conduct of court proceedings. Lawmaking function and facilitation of reconciliation of the parties typical for the classic institute of jurors on the basis of analysis of verdict statistics enable the state to improve legislative regulation of certain relations, and the parties to determine prospects of litigation. It is maintained that in the framework of national legislative regulation the function of enhancing confidence in courts and ensuring judicial independence cannot be fully secured by the institute of jurors, because internal independence of jurors as persons authorized to act as judges, may likewise be impeded by a professional judge. It is claimed that "dominance" of the professional judge leads to a situation, when jurors do not tend to follow the proceedings attentively, ask few questions and as a rule agree with professional judges, that is why most judgements are unanimous, and in case of a dissent it is jurors who change their position, not judges. Educational function and improvement of people's legal awareness are exercised through briefing the jurors on the court procedure and laws, raising their awareness of their civil rights and duties, yet a small number of cases heard by jury trial do not allow claiming improvement of legal awareness in general. Legitimization of court judgements manifests itself in the fact that collective justice is more important than legal propriety of classification. Hence, for the most part functions performed by the classic jury trial cannot be exercised in Ukraine, and there are other purely procedural defects preventing effective use of such institute: inability to summon and replace jurors on a timely basis, which prevents hearing certain categories of cases in special proceedings on a timely basis. Based on the above it is concluded that it is feasible to exclude jurors from hearing civil cases in Ukraine as well. ; У статі досліджується прак-тика розгляду судами цивіль-них справ за участю присяжних. Окрім функції відправлення пра-восуддя, можна виділити такі функції інституту присяжних, як: 1) політична, 2) правотворча; 3) сприяння примиренню сторін; 4) підвищення довіри до судів; 5) забезпечення незалежності суду; 6) виховна функція та підвищення правосвідомості громадян; 7) легі-тимація судових рішень. Політична функція інституту присяжних в Україні спрямована, в тому числі, на формальне вико-нання вимог Конституції України щодо забезпеченні участі народу у здійсненні судочинства. Пра-вотворча функція та сприяння примиренню сторін, характерні для класичного інституту при-сяжних на підставі аналізу ста-тистики винесених вердиктів, доз-воляють державі вдосконалювати законодавче регулювання певних відносин, а сторонам – визначати перспективи судового розгляду. Стверджується, що функція підвищення довіри до судів та забезпечення незалежності суду за вітчизняного законодавчого регулювання у повному обсязі забезпечені інститутом присяж-них не можуть бути, оскільки вну-трішня незалежність присяжних як осіб, що наділені усіма правами судді, так само може бути пору-шена професійним суддею. Ствер-джується, що «домінування» професійного судді призводить до того, що присяжні не схильні уважно стежити за процесом, вони задають мало запитань і, як правило, погоджуються з профе-сійними суддями, саме тому біль-шість рішень є одностайними, а в разі розходження думок найчас-тіше позицію змінюють не судді, а присяжні. Виховна функція та підви-щення правосвідомості громадян реалізується за рахунок озна-йомлення присяжних із судовою процедурою та законодавством, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків як громадянина, однак незначна кількість справ, що роз-глядаються присяжними, не доз-воляє стверджувати про підви-щення правосвідомості в цілому. Легітимація судових рішень про-являється в тому, що колективна справедливість є важливішою за юридичну правильність кваліфі-кації. Отже, ті функції, які виконує класичний суд присяжних, у пере-важній більшості в Україні не можуть бути реалізовані, однак існують й інші суто процесуальні недоліки, які перешкоджають ефективності такого інституту: неможливість своєчасного виклику і заміни присяжних, що перешкод-жає своєчасному розгляду деяких категорій справ окремого провадження. Із наведеного зроблено висновок щодо доцільності виклю-чення участі присяжних у цивіль-них справах і в Україні.

The article is devoted to the study of the acceptability of the introduction of digital technologies in the electoral process and their compliance with democratic standards.It is indicated, that the Recommendation CM / Rec (2017) revised the problematic aspects of the legal regulation of electoral technologies in accordance with the current stage of development of science and information technology and today remains virtually the only agreed act, containing requirements for electronic voting. The most common digital technologies in the election process are highlighted: devices for direct recording of electronic voting without a paper ballot form; means of scanning the ballot; technical mechanisms for speeding up the counting of votes; online voting system via a computer or mobile device with Internet access; a device for voter identification online or at a polling station (including by recording fingerprints or the retina). The following essential principles of this method of election are summarized: clarity of procedure, reliability, stability of electoral legislation and broad public support.The authors highlight the following advantages of the electronic election system - the presence of a coordinated, verified, labile voter register; increases administrative efficiency; reduces long-term costs of financial and labor resources; eliminates the possibility of manipulation; speeds up the counting of votes; improves political transparency; overcomes the problems of ignorance of the electorate.The article proves that elections, referendums or other forms of democracy, conducted using digital technologies, must meet the requirements and general principles of suffrage. Legitimation of digital technologies is possible only in the absence of discriminatory advantages. Therefore, the possibility of using digital technologies is possible in the case of organizing the technical perfection of the electronic voting system and counting of votes, as well as their alternatives, along with the classic form of voting ; Стаття присвячена дослідженню прийнятності впровадження цифрових технологій у виборчому процесі та їх відповідності демократичним стандартам.Вказується, що Рекомендації CM / Rec (2017) переглянула проблемні аспекти правового регулювання виборчих технологій відповідно до сучасного етапу розвитку науки, техніки та інформаційних технологій та на сьогодні залишається практично єдиним узгодженим актом в якому містяться вимоги до системи електронного голосування. Виокремлено найпоширеніші цифрові технології при виборчому процесі: пристрої прямої фіксації електронного голосування без паперової форми бюлетня; засоби сканування виборчого бюлетеня; технічні механізми пришвидшення підрахунку голосів; система онлайн-голосування через комп'ютер або мобільний пристрій із доступом до Інтернету; пристрій ідентифікації виборця онлайн чи на виборчій дільниці (у т.ч. шляхом фіксування відбитків пальців чи сітківки ока). Узагальнено такі суттєві принципи цього способу виборів: визначеність процедури, надійність, стабільність виборчого законодавства та широка громадська підтримка.Авторами виокремлено наступні переваги електронної системи виборів – наявність узгодженого, вивіреного, лабільного реєстру виборців; підвищує адміністративну ефективність; зменшити довгострокові витрати фінансових та трудових ресурсів; усуває можливість маніпуляцій; пришвидшує підрахунок голосів; поліпшує політичну прозорість; долає проблеми неосвідченості електорату.У статті доведено, що вибори, референдуми чи інші форми демократії проведені за допомогою цифрових технологій, повинні відповідати вимогам і загальним принципам виборчого права. Легітимація цифрових технологій можлива виключно у разі відсутності дискримінаційних переваг. Тому використання цифрових технологій можливе в разі організації технічної досконалості системи електронного голосування та підрахунку голосів, а також їх альтернативності поряд із класичною формою реалізації виборчого прав ; Статья посвящена исследованию приемлемости внедрения цифровых технологий в избирательном процессе и их соответствия демократическим стандартам.Указывается, что Рекомендации CM / Rec (2017) пересмотрела проблемные аспекты правового регулирования избирательных технологий в соответствии с современного этапа развития науки, техники и информационных технологий и сегодня остается практически единственным согласованным актом в котором содержатся требования к системе электронного голосования. Выделены наиболее распространенные цифровые технологии при избирательном процессе: устройства прямой фиксации электронного голосования без бумажной формы бюллетеня; средства сканирования избирательного бюллетеня; технические механизмы ускорения подсчета голосов; система онлайн-голосования через компьютер или мобильное устройство с доступом к Интернету устройство идентификации избирателя онлайн или на избирательном участке (в т.ч.шляхом фиксирования отпечатков пальцев или сетчатки глаза). Обзор такие существенные принципы такого способа выборов: определенность процедуры, надежность, стабильность избирательного законотавства и широкая общественная поддержка.Авторами выделены следующие преимущества электронной системы выборов - наличие согласованного, выверенного, лабильного реестра избирателей; повышает административную эффективность; уменьшить долгосрочные расходы финансовых и трудовых ресурсов; устраняет возможность манипуляций; ускоряет подсчет голосов; улучшает политическую прозрачность; преодолевает проблемы неосвидчености электората.В статье доказано, что выборы, референдумы и другие формы демократии проведенные с помощью цифровых технологий, должны соответствовать требованиям и общим принципам избирательного права. Легитимация цифровых технологий возможна только в случае отсутствия дискриминационных преимуществ. Поэтому возможность использования цифровых технологий возможно в случае организации технического совершенства системы электронного голосования и подсчета голосов, а также их альтернативности наряду с классической формой реализации избирательного права

The article is devoted to the study of the acceptability of the introduction of digital technologies in the electoral process and their compliance with democratic standards.It is indicated, that the Recommendation CM / Rec (2017) revised the problematic aspects of the legal regulation of electoral technologies in accordance with the current stage of development of science and information technology and today remains virtually the only agreed act, containing requirements for electronic voting. The most common digital technologies in the election process are highlighted: devices for direct recording of electronic voting without a paper ballot form; means of scanning the ballot; technical mechanisms for speeding up the counting of votes; online voting system via a computer or mobile device with Internet access; a device for voter identification online or at a polling station (including by recording fingerprints or the retina). The following essential principles of this method of election are summarized: clarity of procedure, reliability, stability of electoral legislation and broad public support.The authors highlight the following advantages of the electronic election system - the presence of a coordinated, verified, labile voter register; increases administrative efficiency; reduces long-term costs of financial and labor resources; eliminates the possibility of manipulation; speeds up the counting of votes; improves political transparency; overcomes the problems of ignorance of the electorate.The article proves that elections, referendums or other forms of democracy, conducted using digital technologies, must meet the requirements and general principles of suffrage. Legitimation of digital technologies is possible only in the absence of discriminatory advantages. Therefore, the possibility of using digital technologies is possible in the case of organizing the technical perfection of the electronic voting system and counting of votes, as well as their alternatives, along with the classic form of voting ; Стаття присвячена дослідженню прийнятності впровадження цифрових технологій у виборчому процесі та їх відповідності демократичним стандартам.Вказується, що Рекомендації CM / Rec (2017) переглянула проблемні аспекти правового регулювання виборчих технологій відповідно до сучасного етапу розвитку науки, техніки та інформаційних технологій та на сьогодні залишається практично єдиним узгодженим актом в якому містяться вимоги до системи електронного голосування. Виокремлено найпоширеніші цифрові технології при виборчому процесі: пристрої прямої фіксації електронного голосування без паперової форми бюлетня; засоби сканування виборчого бюлетеня; технічні механізми пришвидшення підрахунку голосів; система онлайн-голосування через комп'ютер або мобільний пристрій із доступом до Інтернету; пристрій ідентифікації виборця онлайн чи на виборчій дільниці (у т.ч. шляхом фіксування відбитків пальців чи сітківки ока). Узагальнено такі суттєві принципи цього способу виборів: визначеність процедури, надійність, стабільність виборчого законодавства та широка громадська підтримка.Авторами виокремлено наступні переваги електронної системи виборів – наявність узгодженого, вивіреного, лабільного реєстру виборців; підвищує адміністративну ефективність; зменшити довгострокові витрати фінансових та трудових ресурсів; усуває можливість маніпуляцій; пришвидшує підрахунок голосів; поліпшує політичну прозорість; долає проблеми неосвідченості електорату.У статті доведено, що вибори, референдуми чи інші форми демократії проведені за допомогою цифрових технологій, повинні відповідати вимогам і загальним принципам виборчого права. Легітимація цифрових технологій можлива виключно у разі відсутності дискримінаційних переваг. Тому використання цифрових технологій можливе в разі організації технічної досконалості системи електронного голосування та підрахунку голосів, а також їх альтернативності поряд із класичною формою реалізації виборчого прав ; Статья посвящена исследованию приемлемости внедрения цифровых технологий в избирательном процессе и их соответствия демократическим стандартам.Указывается, что Рекомендации CM / Rec (2017) пересмотрела проблемные аспекты правового регулирования избирательных технологий в соответствии с современного этапа развития науки, техники и информационных технологий и сегодня остается практически единственным согласованным актом в котором содержатся требования к системе электронного голосования. Выделены наиболее распространенные цифровые технологии при избирательном процессе: устройства прямой фиксации электронного голосования без бумажной формы бюллетеня; средства сканирования избирательного бюллетеня; технические механизмы ускорения подсчета голосов; система онлайн-голосования через компьютер или мобильное устройство с доступом к Интернету устройство идентификации избирателя онлайн или на избирательном участке (в т.ч.шляхом фиксирования отпечатков пальцев или сетчатки глаза). Обзор такие существенные принципы такого способа выборов: определенность процедуры, надежность, стабильность избирательного законотавства и широкая общественная поддержка.Авторами выделены следующие преимущества электронной системы выборов - наличие согласованного, выверенного, лабильного реестра избирателей; повышает административную эффективность; уменьшить долгосрочные расходы финансовых и трудовых ресурсов; устраняет возможность манипуляций; ускоряет подсчет голосов; улучшает политическую прозрачность; преодолевает проблемы неосвидчености электората.В статье доказано, что выборы, референдумы и другие формы демократии проведенные с помощью цифровых технологий, должны соответствовать требованиям и общим принципам избирательного права. Легитимация цифровых технологий возможна только в случае отсутствия дискриминационных преимуществ. Поэтому возможность использования цифровых технологий возможно в случае организации технического совершенства системы электронного голосования и подсчета голосов, а также их альтернативности наряду с классической формой реализации избирательного права

In this article, the author argues that philosophy is a "methodology" of understanding. Hermeneutics is the theory and methodology of interpretation especially the interpretation philosophical texts. H.-G. Gadamer asserted that methodical contemplation is opposite to experience and reflection. We can reach the truth only by understanding or mastering our experience. According to H.-G. Gadamer, our understanding is not fixed but rather is changing and always indicating new perspectives. The most important thing is to unfold the nature of individual understanding. Hermeneutics is not just "art", but the methodology of "understanding." Accordingly, philosophy is the methodology of understanding and interpretation. Philosophy is a science with its own subject and object. Legal laws are not absolute, therefore they should be interpreted. It is the task of philosophy. Philosophy speaks the language of concepts and evidence. Concepts should be specific, clear, defined. Philosophical work is the formulation of concepts. On the basis of such understanding of philosophy, we will now study the question of "political myth".Scientific exploration is devoted to the study of the concept of "myth" and identifying the essential features of the "political myth". What is "political myth" of modernity? What language is he speaking? What appealed? In this intelligence proved that "political myth" is a communication system that distorts reality. It is established that every "political myth" has its own shelf life and the boundaries of its interpretation. It is confirmed that "political myth" is one of the most effective tools to meet political goals, such as achievement of power and its legitimation. It is proved that political discourse is irrational, and political speeches appeal to the argument of sensuous, not rational. "Political myth" models own "world picture", which is a simplified, taken for granted, self-evident. It is proved that the ability of critical judgment, ability to work with information and qualitative analysis from the mouth of the unbiased media and the expert environment, though not a panacea, but partially negate the "force," "political myth". Myth has an irrational basis, and controls the emotions with the help of stereotypes. The myth creates its own reality and creates the effect of solidarity of the masses. The essence of "political myth" is that he always addressed to specific audiences, takes into account the peculiarities of mentality. A dominant position in the "political myth" plays a stereotype. Any stereotype is formed on the generalizations. What is the difference between the stereotypes and myths? "A stereotype is a label", which is the context, but it there is no story. That is, the stereotype is a form, and the myth is content history. In addition, in this exploration of the role and value of such concepts as "political magic" and "political spectacle" in the context of "political mythology" as applied mythology. ; Посвящено исследованию понятия "мифа" и выявлению сущностных признаков понятия "политического мифа", осмыслению вопроса, чем является "политический миф" сегодня, на каком языке он говорит, к чему апеллирует. В рамках данного исследования доказано, что "политический миф" является коммуникативной системой, которая деформирует реальность. Установлено, что каждый "политический миф" имеет свой срок годности и пределы своей интерпретации. Подтверждено, что "политический миф" является одним из самых эффективных инструментов для реализации таких политических целей, как достижение власти и её легитимация. Благодаря исследованию специфических признаков "политического мифа" удалось установить, что политический дискурс является иррациональным, а политические речи апеллируют к аргументу чувственного, а не рационального начала. "Политический миф" моделирует свою "картину мира", которая является упрощенной и самоочевидной. Обосновано, что способность критического суждения, умение работать с информацией и качественная аналитика, работа незаангажированных СМИ и экспертной среды, хотя и не является панацеей, но все же частично нивелируют "силу" влияния "политического мифа". Особое внимание в данном исследовании посвящено таким понятиям, как "политическая магия" и "политический спектакль" в контексте "политической мифологии" как прикладной мифологии. ; Присвячено дослідженню поняття "міфу" та виявленню сутнісних ознак "політичного міфу", з'ясуванню та проясненню питання, чим є "політичний міф" сьогодення, якою мовою він говорить, до чого апелює. Доведено, що "політичний міф" є комунікативною системою, яка деформує реальність. Встановлено, що кожен "політичний міф" має свій строк придатності і межі своєї інтерпретації. Підтверджено, що "політичний міф" є одним із найефективніших інструментів для задоволення таких політичних цілей, як досягнення влади та її легітимація. Завдяки дослідженню специфічних ознак "політичного міфу" вдалося виявити, що політичний дискурс є ірраціональним, а політичні промови апелюють до аргументу чуттєвого, а не раціонального. "Політичний міф" моделює свою "картину світу", яка є спрощеною, самозрозумілою, самоочевидною. Обґрунтовано, що здатність критичного судження, уміння працювати з інформацією та якісна аналітика з вуст незаангажованих ЗМІ та експертного середовища, хоч і не є панацеєю, але все ж таки частково нівелює "силу" "політичного міфу". Окрім цього, виявлено роль і значення таких понять, як "політична магія" та "політичний спектакль" у контексті "політичної міфології" як прикладної міфології.

EN: The purpose of this study is to carry out a comprehensive analysis of community mapping tools as an effective means of identifying community potential, in co-operation with local governments to develop a strategy for its development in the context of modernizing the socio-cultural space of the Ukrainian city on a democratic basis. Methodology of research: The following general scientific and empirical methods such as: analysis, synthesis, comparison, systematization, generalization, as well as questionnaires, focus group research and the "World café" method were used for realization of the set tasks. To analyze the development and implementation of mapping projects of communities of the modern city, we have involved axiological, participatory and activity approaches. Own research and cartographic toolkit of the project "Mapping communities as a tool for implementation of the policy" The studying city "is developed. The scientific novelty of the research is interdisciplinary correlative-integrative approach to the study of the problem of mapping, modernization and sustainable socio-cultural development of the modern Ukrainian city, combining the cultural, philosophical and sociological principles of analysis and consists in an attempt of a culturallyanalytical comprehensive study of ways of organizing the cooperation of the city community with local self-government bodies. Conclusions. In general, by summarizing the use of the method of mapping communities as an effective mechanism of participatory democracy, it should be assumed that the practices of participatory governance in the broadest sense allow participants in the process not only to be informed, but also to promote consensus and legitimacy of institutional solutions for their implementation. Thus, the main thing is the process of greater involvement of the population in the form of delibrations for the public discussion of general problems and the legitimization of institutional decisions for their implementation. The result of participative management in the implementation of public policy is the construction of an open system of governance, by shifting paradigms: from management through impersonal institutions and officials, to collective public administration. UK: Метою даного дослідження є здійснення комплексного аналізу інструментів картування громад як дієвого засобу виявлення потенціалу громади, спільного з органами місцевого самоврядування вироблення стратегії його розвитку в контексті модернізаційного оновлення соціально-культурного простору українського міста на демократичних засадах. Методологія дослідження: для реалізації поставлених завдань були застосовані такі загальнонаукові та емпіричні методи, як: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, а також анкетування, фокус-групове дослідження та метод «World café». Для аналізу розробок і втілення проектів картування громад сучасного міста нами задіяний аксіологічний, партисипативний і діяльнісний підходи. Розроблено власний дослідницький та картографічний інструментарій проекту «Картування громад як інструмент для впровадження політики «Місто, що навчається». Науковою новизною дослідження є міждисциплінарний корелятивно-інтегративний підхід до вивчення проблеми картування, модернізації та сталого соціокультурного розвитку сучасного українського міста, що поєднує культурологічний, філософський та соціологічний принципи аналізу й полягає у спробі культурологоаналітичного комплексного дослідження шляхів організації співпраці міської громади з органами місцевого самоврядування. Висновки. В цілому, узагальнюючи використання методу картування громад як дієвого механізму партисипативної демократії, слід вважати, що практики партисипативного управління в широкому сенсі, дозволяють учасникам процесу бути не тільки поінформованими, залученими, а й сприяти досягненню консенсусу і легітимності інституційних рішень для їх впровадження. Таким чином, головним є процес більшого залучення населения в формі делиберації для публичного обговорення загальних проблем та легітимація інституціональных рішень для їх впровадження. Результатом партисипативного управління в реалізації публічної політики є побудова відкритої системи управління, шляхом зміщення парадигм: від управління за допомогою знеособлених інститутів і чиновників, до колективного публічного управління. RU: Целью данного исследования является осуществление комплексного анализа инструментов картирования общин как действенного средства выявления потенциала общества, совместно с органами местного самоуправления выработки стратегии его развития в контексте модернизационного обновления социально-культурного пространства украинского города на демократических началах. Методология исследования: для реализации поставленных задач были применены следующие общенаучные и эмпирические методы, как: анализ, синтез, сравнение, систематизация, обобщение, а также анкетирование, фокус групповое исследование и метод «World café». Для анализа разработок и реализации проектов картирования общин современного города нами задействован аксиологический, партисипативный и деятельностный подходы. Разработан собственный исследовательский и картографический инструментарий проекта «Картирование общин как инструмент для внедрения политики «Город, который обучается». Научной новизной является междисциплинарный коррелятивно-интегративный подход к изучению проблемы картирования, модернизации и устойчивого социокультурного развития современного украинского города, который сочетает культурологический, философский и социологический принципы анализа и заключается в попытке культуроаналитического комплексного исследования путей организации сотрудничества городской общины с органами местного самоуправления. В целом, обобщая использования метода картирования общин как действенного механизма партисипативной демократии, следует считать, что практики партисипативного управления в широком смысле позволяют участникам процесса быть не только информированными, привлеченными, но и способствовать достижению консенсуса и легитимности институциональных решений для их внедрения. Таким образом, главным является процесс большего привлечения населения в форме делиберации для публичного обсуждения общих проблем и легитимация институциональных решений для их внедрения. Результатом партисипативного управления в реализации публичной политики является построение открытой системы управления путем смещения парадигм: от управления с помощью обезличенных институтов и чиновников, к коллективному публичному управлению.

In recent years, socio-political conditions have changed, and, accordingly, requirements for political leaders. And this requires, in turn, additional development, particularly, in terms of appointing a political leader, defining its functions and tasks. Analysis of historiography suggests that it is too early to put a point in these issues. The problems of the Institute of Political Leadership, the prospects for development and transformation today have an unconditional scientific and theoretical interest and immense importance for practical political activity.The problem of political leadership of the management elite becomes one of the priorities for the modern Ukrainian state for several reasons. First of all, this is an urgent practical problem of the present. Its relevance is determined by the socio-political situation of the transitional period in Ukraine, the main feature of which is the nature and dynamics of the relations in the format "people – power". Obviously, there is a significant distance between the population and the authorities, which is institutional and in the minds of citizens is identified with the management elite of the state and regional levels. Everything is more clearly visible signs of a crisis of power. One of its negative consequences is a tangible deficit of constructive approaches and concrete ways to establish an effective and efficient mutual feedback between the authorities and citizens to overcome the gap in public-power relations.In this article an understanding of the functional purpose of the political leader is presented. To achieve the goal, levels of political leadership were determined; outlined universal concepts that consider all factors affecting the formation of the corresponding type of political leader; Various approaches to defining the functions of a political leader are described.It is determined that the most complete list of functions of a political leader is as follows: integration of society, citizens around common tasks and values; search and acceptance of optimal political decisions; protection of masses from lawlessness, self-government of bureaucracy, support of public order; establishing a system of constant communication with the masses, preventing the alienation of citizens from political leadership; initiating an update, generating optimism and social energy, mobilizing the masses to realize political goals; legitimization of the social and political system. However, in Ukraine, the system of training political leaders is not developed today, this causes great problems in the practical activity of political leaders, in the aspect of the formation of a new political elite at various levels. Political parties and civic organizations do not pay enough attention to the preparation of future political leaders, using spontaneous selection systems. Therefore, I see further scientific perspectives in developing the concept of training political leaders, according to a functional purpose that meets the new conditions of political activity. ; За останні роки змінилися соціально-політичні умови, а відповідно й вимоги до політичних лідерів. А це вимагає, в свою чергу, додаткових розробок, зокрема, в аспекті призначення політичного лідера, визначення його функцій та завдань Аналіз історіографії говорить про те, що ще зарано ставити крапку у цих питаннях. Проблеми інституту політичного лідерства, перспективи розвитку та трансформації сьогодні мають безумовний науково – теоретичний інтерес та велике значення для практичної політичної діяльності.Проблема політичного лідерства управлінської еліти набуває значимості одного з пріоритетів для сучасної Української держави за кількома підставами. Перш за все, це – нагальна практична проблема сьогодення. Її актуальність визначається соціально-політичною ситуацією перехідного періоду в Україні, головною ознакою якого є характер та динаміка взаємовідносин у форматі «народ – влада». Очевидним є значне дистанціювання між населенням і владою, яка інституціонально та у свідомості громадян ототожнюється з управлінською елітою державного та регіонального рівнів. Все чіткіше проявляються ознаки кризи влади. Одним з її негативних наслідків є відчутний дефіцит конструктивних підходів та конкретних шляхів налагодження ефективного й дієвого взаємозацікавленого зворотного зв'язку між владними структурами та громадянами для подолання прірви у громадсько-владних відносинах.В даній статті представлено розуміння функціонального призначення політичного лідера. Для досягнення мети було визначено рівні розгляду політичного лідерства; окреслено універсальні концепції, які враховують усі чинники впливають на формування відповідного типу політичного лідера; охарактеризовано різні підходи до визначення функцій політичного лідера.Визначено, що найбільш повний перелік функцій політичного лідера є таким: інтеграція суспільства, громадян довкола спільних завдань і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримка громадського порядку; налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва; ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей; легітимація суспільно-політичного устрою. Але, в Україні на сьогодні не розвинена система підготовки політичних лідерів, це спричиняє великі проблеми в практичній діяльності політичних лідерів, в аспекті формування нової політичної еліти на різних рівнях. Політичні партії та громадські організації недостатньо уваги приділяють підготовці майбутніх політичних лідерів, використовуючи системи стихійного відбору. Тому, подальші наукові перспективи бачу в розробці концепції підготовки політичних лідерів, відповідно з функціональним призначенням, яке відповідає новим умовам політичної діяльності.

In recent years, socio-political conditions have changed, and, accordingly, requirements for political leaders. And this requires, in turn, additional development, particularly, in terms of appointing a political leader, defining its functions and tasks. Analysis of historiography suggests that it is too early to put a point in these issues. The problems of the Institute of Political Leadership, the prospects for development and transformation today have an unconditional scientific and theoretical interest and immense importance for practical political activity.The problem of political leadership of the management elite becomes one of the priorities for the modern Ukrainian state for several reasons. First of all, this is an urgent practical problem of the present. Its relevance is determined by the socio-political situation of the transitional period in Ukraine, the main feature of which is the nature and dynamics of the relations in the format "people – power". Obviously, there is a significant distance between the population and the authorities, which is institutional and in the minds of citizens is identified with the management elite of the state and regional levels. Everything is more clearly visible signs of a crisis of power. One of its negative consequences is a tangible deficit of constructive approaches and concrete ways to establish an effective and efficient mutual feedback between the authorities and citizens to overcome the gap in public-power relations.In this article an understanding of the functional purpose of the political leader is presented. To achieve the goal, levels of political leadership were determined; outlined universal concepts that consider all factors affecting the formation of the corresponding type of political leader; Various approaches to defining the functions of a political leader are described.It is determined that the most complete list of functions of a political leader is as follows: integration of society, citizens around common tasks and values; search and acceptance of optimal political decisions; protection of masses from lawlessness, self-government of bureaucracy, support of public order; establishing a system of constant communication with the masses, preventing the alienation of citizens from political leadership; initiating an update, generating optimism and social energy, mobilizing the masses to realize political goals; legitimization of the social and political system. However, in Ukraine, the system of training political leaders is not developed today, this causes great problems in the practical activity of political leaders, in the aspect of the formation of a new political elite at various levels. Political parties and civic organizations do not pay enough attention to the preparation of future political leaders, using spontaneous selection systems. Therefore, I see further scientific perspectives in developing the concept of training political leaders, according to a functional purpose that meets the new conditions of political activity. ; За останні роки змінилися соціально-політичні умови, а відповідно й вимоги до політичних лідерів. А це вимагає, в свою чергу, додаткових розробок, зокрема, в аспекті призначення політичного лідера, визначення його функцій та завдань Аналіз історіографії говорить про те, що ще зарано ставити крапку у цих питаннях. Проблеми інституту політичного лідерства, перспективи розвитку та трансформації сьогодні мають безумовний науково – теоретичний інтерес та велике значення для практичної політичної діяльності.Проблема політичного лідерства управлінської еліти набуває значимості одного з пріоритетів для сучасної Української держави за кількома підставами. Перш за все, це – нагальна практична проблема сьогодення. Її актуальність визначається соціально-політичною ситуацією перехідного періоду в Україні, головною ознакою якого є характер та динаміка взаємовідносин у форматі «народ – влада». Очевидним є значне дистанціювання між населенням і владою, яка інституціонально та у свідомості громадян ототожнюється з управлінською елітою державного та регіонального рівнів. Все чіткіше проявляються ознаки кризи влади. Одним з її негативних наслідків є відчутний дефіцит конструктивних підходів та конкретних шляхів налагодження ефективного й дієвого взаємозацікавленого зворотного зв'язку між владними структурами та громадянами для подолання прірви у громадсько-владних відносинах.В даній статті представлено розуміння функціонального призначення політичного лідера. Для досягнення мети було визначено рівні розгляду політичного лідерства; окреслено універсальні концепції, які враховують усі чинники впливають на формування відповідного типу політичного лідера; охарактеризовано різні підходи до визначення функцій політичного лідера.Визначено, що найбільш повний перелік функцій політичного лідера є таким: інтеграція суспільства, громадян довкола спільних завдань і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримка громадського порядку; налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва; ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей; легітимація суспільно-політичного устрою. Але, в Україні на сьогодні не розвинена система підготовки політичних лідерів, це спричиняє великі проблеми в практичній діяльності політичних лідерів, в аспекті формування нової політичної еліти на різних рівнях. Політичні партії та громадські організації недостатньо уваги приділяють підготовці майбутніх політичних лідерів, використовуючи системи стихійного відбору. Тому, подальші наукові перспективи бачу в розробці концепції підготовки політичних лідерів, відповідно з функціональним призначенням, яке відповідає новим умовам політичної діяльності.

Постановка проблеми. Насилля, незважаючи на зміну його форм та інструментальне призначення, незмінно супроводжує всі явища і процеси упродовж всієї історії людської цивілізації. Легітимація права окремих людей або соціальних груп посягати на здоров'я, свободу та інші цінності людського життя в усі часи надзвичайно дорого обходилось людству. Однак ціна насилля у добу стрімкого розвитку науки, техніки і технологій надзвичайно зростає. Проблема приватизованого насилля є однією з визначальних характеристик глобалізованого світу. Тим самим актуалізується наукова концептуалізація цієї проблематики, пов'язаної з політологічним аналізом сутності насилля загалом, і приватизованого зокрема, змістом і видами його прояву в сучасному світі.Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі проблема насилля досліджується як у предметному полі політичної науки (Дж. Агамбен, Ф. фон Гаєк, К. Шлегель, А. Дмитрієв, І. Залисін, С. Кузіна), так і у взаємозв'язку з філософськими (Ж. Дерріда, С. Жижек, М. Штаудіґл), психологічними (Ф. Фанон), етичними (Л. Свендсен), мас-медійними (Г. Енценсбергер), культурологічними (В. Софський) та іншими науковими розвідками. Дослідниками були проаналізовані структурне насилля у контексті соціальної справедливості; виправдання державної монополії на насилля та використання конкретних засобів соціальних змін; виявлення різних форм насилля з акцентом на проблемі індивідуального; осмислення масштабності насилля. Різноманітні концептуальні інтерпретації проблеми насилля у політологічному аспекті зустрічаємо у працях й вітчизняних науковців В. Бебика, Д. Бойка, C. Головатого, Є. Головахи, В. Горбатенка, М. Михальченка, В. Кравченка, В. Кременя, В. Остроухова, О. Панфілова, О. Полторакова, О. Рудакевича, Ф. Рудича, В. Слюсаря, В. Ткаченка, М. Требіна, В. Целуйка, М. Шульги та ін. У той же час проблема насилля, насамперед приватизованого, залишається однією з найбільш дискусійних і малодосліджених у суспільствознавстві.Метою статті є дослідження на основі аналізу історичного досвіду і сучасної практики соціальної природі та причин посилення приватизованих форм насилля, чинників і механізмів його здійснення в сучасному світі. Виклад основного матеріалу дослідження з обґгрунтуванням отриманих наукових результатів. Концептуалізовано поняття «приватизоване насилля» у контексті теоретичних і загальнокультурних досліджень насилля, що дозволило виокремити його із загального понятійного ряду «соціальне насилля» і визначити як об'єктивний чинник суспільного розвитку, а також систематизувати його за різними підставами. Констатовано, що у проявах насилля й агресії виявляється значення біологічних і психологічних якостей, але визначальним є соціальний фактор. Антропологічна складова приватизованого насилля перетворює його в феномен суспільної свідомості, який виступає істотним фактором, що визначає процес культурно-історичного розвитку суспільства. Якщо політичне насилля інституціоналізоване, включене у механізм дії цінностей суспільства, вбудоване у соціальну структуру різними методами і трансформується в інструмент організації суспільного порядку, насамперед через примус, стимулювання і переконання, то приховане насилля, навпаки, стимулює зростання невизначеності й хаотичності повсякденного життя. Особливу увагу звернено на вплив глобалізаційних процесів на насилля, утвердження й посилення його непрямих, приватизованих форм. Наводяться причини виникнення приватизованого насилля і чинники, які зумовлюють його посилення в сучасних умовах. Розглядаються соціальні групи, які вдаються до приватизованого насилля, та моделі комунікативної поведінки й стилі управління в конфліктній і постконфліктній ситуаціях. Розкриваються особливості політичної культури трансформаційного українського суспільства, які впливають на посилення соціально-політичної напруженості та мотивацію щодо приватизованих форм насилля.Висновки з цього дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Зроблено висновок про соціальну зумовленість приватизованого насилля та доцільність формування культури ненасилля, толерантності і згоди в сучасних умовах. Пошуки шляхів формування нових індивідуальних, колективних, соціально-організованих принципів толерантного існування стає дедалі більше затребуваним напрямом розвитку сучасної цивілізації. Альтернативою насильницьким практикам має стати ненасильницький шлях подальшого розвитку людства. ; В статье рассмотрено социальную природу насилия и его формы, особенности проявления и осуществления. Концептуализовано понятие «приватизированное насилия» в контексте теоретических и общекультурных исследований насилия, что позволило выделить его из общего понятийного ряда «социальное насилие» и определить как объективный фактор общественного развития, а также систематизировать его по разным основаниям. Приводятся причины возникновения приватизированного насилия и факторы, которые обусловливают его усиления в современных условиях. На основе анализа исторического опыта и современной практики исследовано содержание и специфика проявления приватизированного насилия, механизмы и факторы его осуществления в современном мире. Особое внимание обращено на влияние глобализационных процессов на насилие, утверждения и усиления его косвенных, приватизированных форм. В проявлениях насилия и агрессии констатируется значение биологических и психологических качеств, но определяющим признается социальный фактор. Раскрываются особенности политической культуры трансформационного украинского общества, влияющих на усиление социально-политической напряженности и мотивацию в отношении приватизированных форм насилия. Рассматриваются социальные группы, которые прибегают к приватизированного насилия, и модели коммуникативного поведения и стили управления в конфликтной и постконфликтной ситуации. Сделан вывод о социальной обусловленности приватизированного насилия и целесообразность формирования культуры ненасилия, толерантности и согласия в современных условиях. ; The social nature of violence and its forms, peculiarities of manifestation and realization are considered in the article. The concept of «privatized violence» was conceptualized in the context of theoretical and general cultural studies of violence, which made it possible to distinguish it from the general conceptual term «social violence» and to define it as an objective factor of social development, as well as to organize it on various grounds. The reasons for the occurrence of privatized violence and the factors that cause it to intensify in the current context. On the basis of the historical experience analysis and modern practice, the content and specifics of the privatized violence manifestation, mechanisms and factors of its implementation in the modern world are investigated. Particular attention is paid to the impact of globalization processes on violence, the establishment and strengthening of its indirect, privatized forms. The manifestations of violence and aggression state the importance of biological and psychological qualities, but the determining factor is the social factor. The peculiarity of different approaches to the problem of privatized violence is the search for tools, a certain theoretical model that will exclude or regulate the manifestations of this social phenomenon at all levels of human practices. Analysis of the anthropological determinants of human aggressiveness shows that centuries of socio-genesis, a person's internal ability to contain his tendency to violence and aggression, is easily overcome by the influence of external factors, such as ideology. In addition, the sphere of human corporeality is now increasingly regulated through medicine, psychology, genetics, educational and manipulative technologies. If political violence is institutionalized, incorporated into the mechanism of action of society's values, embedded in the social structure by various methods, and transformed into an instrument of social order organization, primarily through coercion, stimulation and persuasion, then hidden violence, on the contrary, stimulates the increase of uncertainty and chaotic life of everyday life.The anthropological component of privatized violence turns it into a phenomenon of social consciousness, which is an essential factor determining the process of cultural and historical society development. The function of punishment exercised by the subjects of privatized violence to establish «social justice» is the modern equivalent of the institute of vengeance, which is based on a specific irrational understanding of people's perceptions of damages through revenge. The peculiarities of the political culture of transformational Ukrainian society are revealed, which influence the intensification of socio-political tensions and motivation for privatized forms of violence. Social groups that resort to privatized violence and models of communicative behavior and management styles in conflict and post-conflict situations are considered. The conclusion is made about the social conditionality of privatized violence and the feasibility of forming a culture of nonviolence, tolerance and consent in the current context.

Постановка проблеми. Насилля, незважаючи на зміну його форм та інструментальне призначення, незмінно супроводжує всі явища і процеси упродовж всієї історії людської цивілізації. Легітимація права окремих людей або соціальних груп посягати на здоров'я, свободу та інші цінності людського життя в усі часи надзвичайно дорого обходилось людству. Однак ціна насилля у добу стрімкого розвитку науки, техніки і технологій надзвичайно зростає. Проблема приватизованого насилля є однією з визначальних характеристик глобалізованого світу. Тим самим актуалізується наукова концептуалізація цієї проблематики, пов'язаної з політологічним аналізом сутності насилля загалом, і приватизованого зокрема, змістом і видами його прояву в сучасному світі.Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі проблема насилля досліджується як у предметному полі політичної науки (Дж. Агамбен, Ф. фон Гаєк, К. Шлегель, А. Дмитрієв, І. Залисін, С. Кузіна), так і у взаємозв'язку з філософськими (Ж. Дерріда, С. Жижек, М. Штаудіґл), психологічними (Ф. Фанон), етичними (Л. Свендсен), мас-медійними (Г. Енценсбергер), культурологічними (В. Софський) та іншими науковими розвідками. Дослідниками були проаналізовані структурне насилля у контексті соціальної справедливості; виправдання державної монополії на насилля та використання конкретних засобів соціальних змін; виявлення різних форм насилля з акцентом на проблемі індивідуального; осмислення масштабності насилля. Різноманітні концептуальні інтерпретації проблеми насилля у політологічному аспекті зустрічаємо у працях й вітчизняних науковців В. Бебика, Д. Бойка, C. Головатого, Є. Головахи, В. Горбатенка, М. Михальченка, В. Кравченка, В. Кременя, В. Остроухова, О. Панфілова, О. Полторакова, О. Рудакевича, Ф. Рудича, В. Слюсаря, В. Ткаченка, М. Требіна, В. Целуйка, М. Шульги та ін. У той же час проблема насилля, насамперед приватизованого, залишається однією з найбільш дискусійних і малодосліджених у суспільствознавстві.Метою статті є дослідження на основі аналізу історичного досвіду і сучасної практики соціальної природі та причин посилення приватизованих форм насилля, чинників і механізмів його здійснення в сучасному світі. Виклад основного матеріалу дослідження з обґгрунтуванням отриманих наукових результатів. Концептуалізовано поняття «приватизоване насилля» у контексті теоретичних і загальнокультурних досліджень насилля, що дозволило виокремити його із загального понятійного ряду «соціальне насилля» і визначити як об'єктивний чинник суспільного розвитку, а також систематизувати його за різними підставами. Констатовано, що у проявах насилля й агресії виявляється значення біологічних і психологічних якостей, але визначальним є соціальний фактор. Антропологічна складова приватизованого насилля перетворює його в феномен суспільної свідомості, який виступає істотним фактором, що визначає процес культурно-історичного розвитку суспільства. Якщо політичне насилля інституціоналізоване, включене у механізм дії цінностей суспільства, вбудоване у соціальну структуру різними методами і трансформується в інструмент організації суспільного порядку, насамперед через примус, стимулювання і переконання, то приховане насилля, навпаки, стимулює зростання невизначеності й хаотичності повсякденного життя. Особливу увагу звернено на вплив глобалізаційних процесів на насилля, утвердження й посилення його непрямих, приватизованих форм. Наводяться причини виникнення приватизованого насилля і чинники, які зумовлюють його посилення в сучасних умовах. Розглядаються соціальні групи, які вдаються до приватизованого насилля, та моделі комунікативної поведінки й стилі управління в конфліктній і постконфліктній ситуаціях. Розкриваються особливості політичної культури трансформаційного українського суспільства, які впливають на посилення соціально-політичної напруженості та мотивацію щодо приватизованих форм насилля.Висновки з цього дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Зроблено висновок про соціальну зумовленість приватизованого насилля та доцільність формування культури ненасилля, толерантності і згоди в сучасних умовах. Пошуки шляхів формування нових індивідуальних, колективних, соціально-організованих принципів толерантного існування стає дедалі більше затребуваним напрямом розвитку сучасної цивілізації. Альтернативою насильницьким практикам має стати ненасильницький шлях подальшого розвитку людства. ; В статье рассмотрено социальную природу насилия и его формы, особенности проявления и осуществления. Концептуализовано понятие «приватизированное насилия» в контексте теоретических и общекультурных исследований насилия, что позволило выделить его из общего понятийного ряда «социальное насилие» и определить как объективный фактор общественного развития, а также систематизировать его по разным основаниям. Приводятся причины возникновения приватизированного насилия и факторы, которые обусловливают его усиления в современных условиях. На основе анализа исторического опыта и современной практики исследовано содержание и специфика проявления приватизированного насилия, механизмы и факторы его осуществления в современном мире. Особое внимание обращено на влияние глобализационных процессов на насилие, утверждения и усиления его косвенных, приватизированных форм. В проявлениях насилия и агрессии констатируется значение биологических и психологических качеств, но определяющим признается социальный фактор. Раскрываются особенности политической культуры трансформационного украинского общества, влияющих на усиление социально-политической напряженности и мотивацию в отношении приватизированных форм насилия. Рассматриваются социальные группы, которые прибегают к приватизированного насилия, и модели коммуникативного поведения и стили управления в конфликтной и постконфликтной ситуации. Сделан вывод о социальной обусловленности приватизированного насилия и целесообразность формирования культуры ненасилия, толерантности и согласия в современных условиях. ; The social nature of violence and its forms, peculiarities of manifestation and realization are considered in the article. The concept of «privatized violence» was conceptualized in the context of theoretical and general cultural studies of violence, which made it possible to distinguish it from the general conceptual term «social violence» and to define it as an objective factor of social development, as well as to organize it on various grounds. The reasons for the occurrence of privatized violence and the factors that cause it to intensify in the current context. On the basis of the historical experience analysis and modern practice, the content and specifics of the privatized violence manifestation, mechanisms and factors of its implementation in the modern world are investigated. Particular attention is paid to the impact of globalization processes on violence, the establishment and strengthening of its indirect, privatized forms. The manifestations of violence and aggression state the importance of biological and psychological qualities, but the determining factor is the social factor. The peculiarity of different approaches to the problem of privatized violence is the search for tools, a certain theoretical model that will exclude or regulate the manifestations of this social phenomenon at all levels of human practices. Analysis of the anthropological determinants of human aggressiveness shows that centuries of socio-genesis, a person's internal ability to contain his tendency to violence and aggression, is easily overcome by the influence of external factors, such as ideology. In addition, the sphere of human corporeality is now increasingly regulated through medicine, psychology, genetics, educational and manipulative technologies. If political violence is institutionalized, incorporated into the mechanism of action of society's values, embedded in the social structure by various methods, and transformed into an instrument of social order organization, primarily through coercion, stimulation and persuasion, then hidden violence, on the contrary, stimulates the increase of uncertainty and chaotic life of everyday life.The anthropological component of privatized violence turns it into a phenomenon of social consciousness, which is an essential factor determining the process of cultural and historical society development. The function of punishment exercised by the subjects of privatized violence to establish «social justice» is the modern equivalent of the institute of vengeance, which is based on a specific irrational understanding of people's perceptions of damages through revenge. The peculiarities of the political culture of transformational Ukrainian society are revealed, which influence the intensification of socio-political tensions and motivation for privatized forms of violence. Social groups that resort to privatized violence and models of communicative behavior and management styles in conflict and post-conflict situations are considered. The conclusion is made about the social conditionality of privatized violence and the feasibility of forming a culture of nonviolence, tolerance and consent in the current context.