Suchergebnisse

The article is investigating historiografical picture of Soviet and Ukrainian Motherland scientific literature about each day history by Jews in Soviet Ukraine during interwar period. Publications by party activisters, historians, demographers, sociologists were analyzed about national politics by Bolsheviks and «Jewish Question». Publications about problems of shtetles and question of anti-Semitism were analyzed in this article. Author did results that Motherland' historiography about our problem has some periods: 1920-s–beginning of 1930-s years; from 1933 year – till the middle of 1980-s years; the second half of 1980-s years – till modern time. Historiography about decided of «Jewish Question» in interwar period is not so different. The biggest publications in Soviet times were in the period of 1920–1930-s years, because were discussions in this period by Soviet Jewish intellectuals. Till the middle of 1930-s years the process of investigation was slow. National minorities and Jews like object of investigation of historical thought were not analyzed. Questions of each day life of Jews were not investigated in Soviet Ukraine. In 1960–1980-s years Jews was investigated like a part of history of Soviet people. New period of investigating problem was formed in 1980 – 1990-s years. This period was different of another by methods and objective analyzing. Investigating of Judaica were beginning in the end of 1980-s. This investigation was done by modern Ukrainian scientists, but problem of each day life of Jews in Soviet Ukraine in 1920 – 1930-s years is waiting of there investigators. ; У роботі аналізується радянська та сучасна українська історіографія історії повсякденного життя єврейського населення Радянської України у міжвоєнну добу. Досліджуються різні концепції щодо методів, процесу втілення у життя і результатів коренізаційної політики, радянізації національних меншин УСРР взагалі та єврейської зокрема, відображення цих результатів у щоденному житті етнічної громади.

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати висвітлення в українському історіографічному дискурсі окремих аспектів націєтворчих процесів та ментальних трансформацій української ідентичності як складника і здобутка національно-культурного відродження середини ХІХ – початку ХХ ст. Студія побудована на засадах історіографічної компаративістики, цивілізаційній та етнологічній методології. Наукові результати досягнуто на основі системного історіографічного аналізу, інструментарій якого дав змогу дотриматися пріоритетів науковості та об'єктивності у висвітленні історіографічних фактів, історизму та наступності у побудові історіографічного наративу, міждисциплінарності й інтеграції історіографічних висновків. Наукова новизна полягає у розгляді теоретичних засад традиційної та модерної української історіографії щодо природи та змісту розвитку української національної ідентичності у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Розглянуто науково-теоретичні підходи новітньої історичної науки до розуміння категорій «етнічність» та «національна ідентичність», розкрито їхні евристичні можливості у висвітленні українського історичного процесу в імперську добу. Висновки. З'ясовано, що у вітчизняній історіографії питання розвитку української етнічності в модерний час вивчається у межах кількох підходів: примордіалізму, інструменталізму, конструктивізму, а також біологічної, енергетичної, дуалістичної та інформаційної концепцій етносу. Доведено, що сучасних істориків за критерієм їхнього розуміння природи націєтворення умовно об'єднують у школи традиційної та модерної історіографій. Перша – побудована на ідеях примордіалізму. Її представники, обґрунтовуючи думку про одвічність нації, пропонують концепцію національного відродження, «пробудження» нації. Натомість модерна історіографія, тяжіючи до конструктивізму, легітимізує положення про творення, «конструювання» нації у модерний час. Охарактеризовано розуміння сучасними істориками місця і ролі архетипів нації (свободи, незалежності, соборності тощо) у відродженні українського руху, його політизації та духовно-культурному піднесенні. Зроблено висновок, що ментальні трансформації та становлення національної ідентичності українців українська історіографія розглядає як процес та ключовий здобуток українського національно-культурного відродження. Підкреслено його виняткове ціннісно-смислове, соціокультурне та історичне значення для продовження державотворчих змагань та духовно-культурної консолідації українців у новітній період цивілізаційного поступу. ; Summary. The purpose of the study is to analyze the enlightenment in the Ukrainian historiographical discourse of the certain aspects of nation-forming processes and mental transformations of the Ukrainian identity as a component and achievement of national and cultural revival of the mid-19th – early 20th centuries. The research is based on the principles of historiographical comparative studies, civilization and ethnological methodology. Scientific results were achieved on the basis of systematic historiographical analysis, which made it possible to adhere to the priorities of science and objectivity in the coverage of historiographical facts, historicism and continuity in the construction of historiographical narratives, interdisciplinarity and integration of historiographical findings. The scientific novelty is in the fact that the article considers theoretical foundations of traditional and modern Ukrainian historiography regarding the nature and content of the development of Ukrainian national identity in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries. It studies the scientific-theoretical approaches of modern historical science to the understanding of the categories «ethnicity» and «national identity» and reveals their heuristic possibilities in the coverage of the Ukrainian historical process in the imperial era. Conclusions. It is found that in the national historiography the issues of development of the Ukrainian ethnicity in modern times are studied within several approaches: primordialism, instrumentalism, constructivism, as well as biological, energy, dualistic and information concepts of ethnicity. It is proved that modern historians, by the criterion of their understanding of the nature of national formation, are conveniently combined into schools of traditional and modern historiography. The first is based on the ideas of primordialism. Its representatives, in substantiating the idea of the eternity of the nation, propose the concept of national revival, the «awakening» of the nation. On the other hand, modern historiography, while striving for constructivism, legitimizes the position of creation, the «construction» of the nation in modern times. The modern historians characterize understanding of the place and role of the archetypes of the nation (freedom, non-dependence, conciliarity, etc.) in the revival of the Ukrainian movement, its politicization and spiritual and cultural elevation. The author concludes that the Ukrainian historiography considers the mental transformations and the formation of the national identity of Ukrainians as a process and a key achievement of the Ukrainian national-cultural revival. The article emphasizes its exceptional axiological, notional, socio-cultural and historical importance for the continuation of state-building competition and spiritual and cultural consolidation of the Ukrainians in the recent period of civilizational progress.

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати висвітлення в українському історіографічному дискурсі окремих аспектів націєтворчих процесів та ментальних трансформацій української ідентичності як складника і здобутка національно-культурного відродження середини ХІХ – початку ХХ ст. Студія побудована на засадах історіографічної компаративістики, цивілізаційній та етнологічній методології. Наукові результати досягнуто на основі системного історіографічного аналізу, інструментарій якого дав змогу дотриматися пріоритетів науковості та об'єктивності у висвітленні історіографічних фактів, історизму та наступності у побудові історіографічного наративу, міждисциплінарності й інтеграції історіографічних висновків. Наукова новизна полягає у розгляді теоретичних засад традиційної та модерної української історіографії щодо природи та змісту розвитку української національної ідентичності у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Розглянуто науково-теоретичні підходи новітньої історичної науки до розуміння категорій «етнічність» та «національна ідентичність», розкрито їхні евристичні можливості у висвітленні українського історичного процесу в імперську добу. Висновки. З'ясовано, що у вітчизняній історіографії питання розвитку української етнічності в модерний час вивчається у межах кількох підходів: примордіалізму, інструменталізму, конструктивізму, а також біологічної, енергетичної, дуалістичної та інформаційної концепцій етносу. Доведено, що сучасних істориків за критерієм їхнього розуміння природи націєтворення умовно об'єднують у школи традиційної та модерної історіографій. Перша – побудована на ідеях примордіалізму. Її представники, обґрунтовуючи думку про одвічність нації, пропонують концепцію національного відродження, «пробудження» нації. Натомість модерна історіографія, тяжіючи до конструктивізму, легітимізує положення про творення, «конструювання» нації у модерний час. Охарактеризовано розуміння сучасними істориками місця і ролі архетипів нації (свободи, незалежності, соборності тощо) у відродженні українського руху, його політизації та духовно-культурному піднесенні. Зроблено висновок, що ментальні трансформації та становлення національної ідентичності українців українська історіографія розглядає як процес та ключовий здобуток українського національно-культурного відродження. Підкреслено його виняткове ціннісно-смислове, соціокультурне та історичне значення для продовження державотворчих змагань та духовно-культурної консолідації українців у новітній період цивілізаційного поступу. ; Summary. The purpose of the study is to analyze the enlightenment in the Ukrainian historiographical discourse of the certain aspects of nation-forming processes and mental transformations of the Ukrainian identity as a component and achievement of national and cultural revival of the mid-19th – early 20th centuries. The research is based on the principles of historiographical comparative studies, civilization and ethnological methodology. Scientific results were achieved on the basis of systematic historiographical analysis, which made it possible to adhere to the priorities of science and objectivity in the coverage of historiographical facts, historicism and continuity in the construction of historiographical narratives, interdisciplinarity and integration of historiographical findings. The scientific novelty is in the fact that the article considers theoretical foundations of traditional and modern Ukrainian historiography regarding the nature and content of the development of Ukrainian national identity in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries. It studies the scientific-theoretical approaches of modern historical science to the understanding of the categories «ethnicity» and «national identity» and reveals their heuristic possibilities in the coverage of the Ukrainian historical process in the imperial era. Conclusions. It is found that in the national historiography the issues of development of the Ukrainian ethnicity in modern times are studied within several approaches: primordialism, instrumentalism, constructivism, as well as biological, energy, dualistic and information concepts of ethnicity. It is proved that modern historians, by the criterion of their understanding of the nature of national formation, are conveniently combined into schools of traditional and modern historiography. The first is based on the ideas of primordialism. Its representatives, in substantiating the idea of the eternity of the nation, propose the concept of national revival, the «awakening» of the nation. On the other hand, modern historiography, while striving for constructivism, legitimizes the position of creation, the «construction» of the nation in modern times. The modern historians characterize understanding of the place and role of the archetypes of the nation (freedom, non-dependence, conciliarity, etc.) in the revival of the Ukrainian movement, its politicization and spiritual and cultural elevation. The author concludes that the Ukrainian historiography considers the mental transformations and the formation of the national identity of Ukrainians as a process and a key achievement of the Ukrainian national-cultural revival. The article emphasizes its exceptional axiological, notional, socio-cultural and historical importance for the continuation of state-building competition and spiritual and cultural consolidation of the Ukrainians in the recent period of civilizational progress.

The article is devoted to the analysis of contemporary Ukrainian, Belarusian and Polish historiography of the history of Belarusians in the south of Ukraine and in Odesa and the district during the Ukrainian National-Democratic Revolution. The scientific relevance of the problem of research is associated with an insufficient level of its research in Ukrainian historiography. This aspect was chosen with taking into account the fact that during the Ukrainian National Democratic Revolution of 1917-1920 the territory of Southern Ukraine, mainly the city of Odesa and the district, due to economic ties and its political significance, became an important region for concentration of Belarusians, their trade activities, participation in political life and national state construction, etc. Of particular interest are the researches of M. Sсhavlinskiy, D. Mikhalyuk, O. Zubko. The researchers from Odesa are represented insufficiently. Researchers address such important problems as the creation of the Belarusian National Council in Odesa, the Belarusian National Commissariat and the Consulate, the activities of Belarusian national organizations. Most of the research examines the history of Belarusians in the south of Ukraine and the city of Odesa in the context of studying other problems. As a result of the study, it was found that in modern historiography – Ukrainian, Belarusian, Polish – some aspects of the history of Belarusians in the south of Ukraine, mainly in Odesa and the district, were covered for the period of 1917-1919.The researches are as special as and more general, in which events in the region are mentioned briefly in the context of a wider problem related mainly to the Belarusian national movement and the Belarusian state construction. As a rule, the investigators are limited only to mentions of personalities, or briefly characterize the Odesa period of their biographies. Further research requires the problem of interaction between the Belarusian ethnic group in the population of Odesa and in the south of ...

The modern world demonstrates a growing interest in the problem of identity, its definition, formation, multiplicity, fragmentation, and multifacetedness. The article analyzes the research conducted by foreign and domestic psychologists, psychoanalysts, historians, sociologists, social anthropologists, philosophers, political scientists on the concept of "identity", "Ukrainian identity", "identity and national security". It is noted that "in the sociohumanitarian sphere of scholarly knowledge, identity is a term as commonly used as it is vague".An important form of social identity is ethnicity, or identification with a particular cultural tradition or community. In this context, researchers show a great interest to "national identity", which involves understanding the specifics of their nation and demonstrates belonging to it. Monographs and scholarly articles that reveal the essence of "Ukrainian identity", as well as the history of its formation during the period of Ukraine's independence are analyzed. It is noted that "Ukrainian identity is not identical to either national or ethnic one and that it still needs to be 'rebuilt'".Changes in identity formation are associated with the process of globalization. However, the problem of national identity in the context of globalization has not been properly understood. It is determined that the lack of a common identity that would unite the majority of citizens does not only significantly slow down the progressive development of Ukrainian society but also creates or critically increases a number of threats to national security.Researchers note that "the Ukrainian identity and national security are the basic values of Ukrainian existence", which are interconnected, interdependent, and form fundamental foundations for the existence of the Ukrainian society and state, on which Ukraine's future is built. ; У сучасному світі зростає інтерес до проблеми ідентичності, її визначення, формування, множинності, розколотості та багатогранності. У статті аналізуються наукові дослідження зарубіжних та вітчизняних психологів, психоаналітиків, істориків, соціологів, соціальних антропологів, філософів, політологів щодо концептів «ідентичність», «українська ідентичність», «ідентичність та національна безпека». Зазначено, що «у соціогуманітарній сфері наукового знання ідентичність – термін настільки ж загальновживаний, наскільки розмитий».Важливою формою соціальної ідентичності виступає етнічність, або ототожнення себе з певною культурною традицією чи спільністю. У цьому контексті значний інтерес для дослідників становить національна ідентичність, яка передбачає усвідомлення особливостей своєї нації і демонстрацію належності до неї. Проаналізовані монографії та наукові статті, які розкривають сутність української ідентичності, а також історію становлення української ідентичності за часів незалежності України. Зазначено, що «українська ідентичність не тотожна ані національній, ані етнічній» і «українську ідентичність іще треба «перебудувати».Зміни у формуванні ідентичності пов'язують з процесом глобалізації. Однак проблема національної ідентичності в контексті глобалізації не одержала належного осмислення. Визначено, що відсутність сформованої спільної ідентичності, яка б поєднувала більшість громадян, не лише суттєво уповільнює поступальний розвиток українського суспільства, а й створює або критично посилює низку загроз національній безпеці країни.Дослідники відзначають, що «українська ідентичність і національна безпека – це базові цінності українського буття», які взаємопов'язані і взаємозалежні та виступають фундаментальними основами існування українського соціуму і держави, на яких вибудовується майбутнє України.

The modern world demonstrates a growing interest in the problem of identity, its definition, formation, multiplicity, fragmentation, and multifacetedness. The article analyzes the research conducted by foreign and domestic psychologists, psychoanalysts, historians, sociologists, social anthropologists, philosophers, political scientists on the concept of "identity", "Ukrainian identity", "identity and national security". It is noted that "in the sociohumanitarian sphere of scholarly knowledge, identity is a term as commonly used as it is vague".An important form of social identity is ethnicity, or identification with a particular cultural tradition or community. In this context, researchers show a great interest to "national identity", which involves understanding the specifics of their nation and demonstrates belonging to it. Monographs and scholarly articles that reveal the essence of "Ukrainian identity", as well as the history of its formation during the period of Ukraine's independence are analyzed. It is noted that "Ukrainian identity is not identical to either national or ethnic one and that it still needs to be 'rebuilt'".Changes in identity formation are associated with the process of globalization. However, the problem of national identity in the context of globalization has not been properly understood. It is determined that the lack of a common identity that would unite the majority of citizens does not only significantly slow down the progressive development of Ukrainian society but also creates or critically increases a number of threats to national security.Researchers note that "the Ukrainian identity and national security are the basic values of Ukrainian existence", which are interconnected, interdependent, and form fundamental foundations for the existence of the Ukrainian society and state, on which Ukraine's future is built. ; У сучасному світі зростає інтерес до проблеми ідентичності, її визначення, формування, множинності, розколотості та багатогранності. У статті аналізуються наукові дослідження зарубіжних та вітчизняних психологів, психоаналітиків, істориків, соціологів, соціальних антропологів, філософів, політологів щодо концептів «ідентичність», «українська ідентичність», «ідентичність та національна безпека». Зазначено, що «у соціогуманітарній сфері наукового знання ідентичність – термін настільки ж загальновживаний, наскільки розмитий».Важливою формою соціальної ідентичності виступає етнічність, або ототожнення себе з певною культурною традицією чи спільністю. У цьому контексті значний інтерес для дослідників становить національна ідентичність, яка передбачає усвідомлення особливостей своєї нації і демонстрацію належності до неї. Проаналізовані монографії та наукові статті, які розкривають сутність української ідентичності, а також історію становлення української ідентичності за часів незалежності України. Зазначено, що «українська ідентичність не тотожна ані національній, ані етнічній» і «українську ідентичність іще треба «перебудувати».Зміни у формуванні ідентичності пов'язують з процесом глобалізації. Однак проблема національної ідентичності в контексті глобалізації не одержала належного осмислення. Визначено, що відсутність сформованої спільної ідентичності, яка б поєднувала більшість громадян, не лише суттєво уповільнює поступальний розвиток українського суспільства, а й створює або критично посилює низку загроз національній безпеці країни.Дослідники відзначають, що «українська ідентичність і національна безпека – це базові цінності українського буття», які взаємопов'язані і взаємозалежні та виступають фундаментальними основами існування українського соціуму і держави, на яких вибудовується майбутнє України.

In the article historiographical developments are analyzed, the sources of the investigated problem are systematized and classified − the state policy in the differentiation of organization and content of school education in the Ukrainian Soviet Socialist Republic (USSR) (end of 30th − 80th years of the XX century.). Historiography problems are displayed in groups (historical and pedagogical historiography − Ukrainian, Soviet and modern Russian; historiography of other sciences (history of Ukraine, branch management) and in certain periods. ; У статті проаналізовано історіографічні надбання, систематизовано і класифіковано джерела досліджуваної проблеми – державна політика щодо диференціації організації та змісту шкільної освіти в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР) (кінець 30-х – 80–ті роки ХХ ст.). Історіографію проблеми висвітлено за групами (історико-педагогічна історіографія – українська, радянська, сучасна російська; історіографія інших наук (історія України, галузеве управління тощо) і визначеними періодами.

The article deals with the theoretical problems of current historical politics in Ukraine. The beginning presents the definition of historical politics as an instrument of state power that works to confirm the dominant interpretations of the past. The author then analyses the theoretical issues relevant to the social functions of historical knowledge and argues that the principal one among them is the social identification of members of the community which seeks to separate itself from other communities. It is emphasised that history acts as a "biography" of a community or person, and historical knowledge functions as a product of the ideologists of this community. The argument references the theory of "cultural imputation" elaborated in detail by the Polish historian Wojciech Wrzosek. The author also introduces his own concept of the historian's limitations in understanding and explaining the past from contemporary positions, since the current state of knowledge has the ability to rely only on the past models. The subsequent part describes the difficulties of modern Ukrainian historiography in shaping the "normative" image of Ukraine, which would foresee a projection of the subjectivity of the modern state in its past. Ukrainian historians have to cope with numerous anti-Ukrainian myths and stereotypes that have been developed over the centuries by powerful Ukraine's neighbors, primarily Russia and Poland. The final part of the article provides examples of a gradual re-evaluation by Ukrainian historians of established and widespread stereotypes, in particular on the concept of "Great Patriotic War", and also analyses the measures taken by the Ukrainian authorities regarding historical policy after the so-called The Revolution of Dignity and the beginning of the Russian-Ukrainian War, in particular regarding de-communization and the return of the fighters for the independence of Ukraine to the social historical discourse. ; W artykule rozpatrzono teoretyczne zagadnienia współczesnej polityki historycznej na Ukrainie. Najpierw podano określenie historycznej polityki jako instrumentu władzy państwowej dla poszerzenia i utwierdzenia dominujących interpretacji przeszłości. Następnie zanalizowano teoretyczne kwestie społecznych funkcji wiedzy historycznej i stwierdzono, że najważniejszą z nich jest społeczna tożsamość członków wspólnoty, która pragnie oddzielić się od innych wspólnot. Podkreślono, że historia występuje jako "biografia" wspólnoty lub osoby, a wiedza historyczna jako utwór ideologów tej wspólnoty. Przy tym wykorzystano teorię imputacji kulturowej polskiego historyka Wojciecha Wrzoska. Autor wprowadza też własną koncepcję ograniczeń historyka w rozumieniu i wyjaśnianiu przeszłości z pozycji współczesności w związku z tym, że bieżący stan poznawania stwarza możliwość oparcia się tylko na minionych wzorcach. W dalszej części scharakteryzowano trudności współczesnej ukraińskiej historiografii w kształtowaniu "normatywnego" obrazu Ukrainy, który przewidywałby projekcję przedmiotowości współczesnego państwa w jego przeszłość. Ukraińscy historycy muszą pokonywać wiele antyukraińskich mitów i stereotypów wytworzonych w ciągu stuleci przez sąsiadów Ukrainy, przede wszystkim Rosję i Polskę. Na końcu podano przykłady stopniowego obalenia przez ukraińskich badaczy ustalonych i poszerzonych historycznych stereotypów, zwłaszcza odnoszących się do konceptu "wielkiej wojny ojczyźnianej" oraz przeanalizowano przedsięwzięcia organów władzy Ukrainy w sprawie prowadzenia polityki historycznej po tzw. rewolucji godności i początku wojny rosyjsko-ukraińskiej, a zwłaszcza te związane z dekomunizacją i przywróceniem do społecznego historycznego dyskursu wojowników o niepodległość Ukrainy. ; У статті розглянуто теоретичні проблеми сучасної історичної політики в Українi. На початку подано визначення історичної політики як інструменту державної влади для утвердження домінантних інтерпретацій минулого. Далі Автор аналізує теоретичні питання соціальних функцій історичного знання і стверджує, що головною серед них є соціальна ідентифікація членів спільноти, яка прагне відокремитись від інших спільнот. Підкреслено, що історія виступає як «біографія» спільноти чи особи, а історичне знання – як твір ідеологів цієї спільноти. При цьому використано теорію «культурної імпутації» польського історика Войцєха Вжоска. Автор запроваджує також власну концепцію обмеженості історика у розумінні та поясненні минулого з сучасних позицій, оскільки біжучий стан пізнання має можливість спиратися тільки на минулі взірці. Далі охарактеризовано труднощі сучасної української історіографії у формуванні «нормативного» образу України, який би передбачав проекцію суб'єктності сучасної держави у її минуле. Українським історикам доводиться долати численні антиукраїнські міфи і стереотипи, вироблені впродовж століть сусідами України, насамперед Росією і Польщею. В заключній частині статті подано приклади поступової переоцінки українськими істориками усталених і поширених стереотипів, зокрема щодо концепту «великої вітчизняної війни», а також проаналізовано заходи органів влади України щодо історичної політики після т.зв. pеволюції гідності та початку російсько-української війни, зокрема щодо декомунізації і повернення до суспільного історичного дискурсу борців за незалежність України.

The aim of this paper is to analyze the publications concerning the issue of transforming the views of various groups of the old intelligentsia during the Ukrainian revolution of 1917–1921. Special attention is paid to information dealing with relations between various groups of the intelligentsia and the Soviet authorities, which had gained the dominant position and finally occupied Ukraine by that time and imposed their ideology on the researchers. The archives predominantly stored the data concerning the interrelations of various groups of the old intelligentsia and the Bolshevik regime.The research methodology of this study is based on culturological principles and methods. Particular attention is paid to comparative principles and methods which make it possible to analyze in detail the main works concerning the interrelations of the various groups of the old intelligentsia and the Soviet authorities during the Ukrainian revolution of 1917–1921.Results. The author of this study analyzes in detail the most important available publications regarding the issue of diversifying the views of various groups of the old intelligentsia in relation to different authorities, mainly the Soviet government, during the Ukrainian revolution of 1917–1921. Special attention is paid to the analysis of information concerning the relations of the old intelligentsia and the Soviet regime. This is explained mainly by the fact that it was the Bolshevik regime that had gained the dominant position in Ukraine by that time and imposed their concepts and ideology on the intelligentsia. This regime also ensured that the archives stored data of only the Soviet "origin".Novelty. The author has studied a lot of relevant works using culturological methodology to analyze the transformation of the views of the old intelligentsia concerning their attitude to various authorities, in particular the Bolshevik government, during the Ukrainian Revolution of 1917–1921.The practical significance. The information contained in this paper may be used for further research and developing new educational and methodological material in culturology, in particular history and theory of Ukrainian culture. ; Аналізуються джерела та література, у яких, окрім іншого, йдеться і про трансформацію поглядів різних верств старої інтелігенції в процесі її взаємин з різними владами під час Української революції 1917–1921 рр. Водночас основна увага приділяється характеристиці літератури щодо диверсифікації поглядів різних верств старої інтелігенції під час її взаємин з радянським режимом, який остаточно окупував Україну і який потім диктував науковцям свої ідеологію і позицію взаємин зі старою інтелігенцією.

The aim of this paper is to analyze the publications concerning the issue of transforming the views of various groups of the old intelligentsia during the Ukrainian revolution of 1917–1921. Special attention is paid to information dealing with relations between various groups of the intelligentsia and the Soviet authorities, which had gained the dominant position and finally occupied Ukraine by that time and imposed their ideology on the researchers. The archives predominantly stored the data concerning the interrelations of various groups of the old intelligentsia and the Bolshevik regime.The research methodology of this study is based on culturological principles and methods. Particular attention is paid to comparative principles and methods which make it possible to analyze in detail the main works concerning the interrelations of the various groups of the old intelligentsia and the Soviet authorities during the Ukrainian revolution of 1917–1921.Results. The author of this study analyzes in detail the most important available publications regarding the issue of diversifying the views of various groups of the old intelligentsia in relation to different authorities, mainly the Soviet government, during the Ukrainian revolution of 1917–1921. Special attention is paid to the analysis of information concerning the relations of the old intelligentsia and the Soviet regime. This is explained mainly by the fact that it was the Bolshevik regime that had gained the dominant position in Ukraine by that time and imposed their concepts and ideology on the intelligentsia. This regime also ensured that the archives stored data of only the Soviet "origin".Novelty. The author has studied a lot of relevant works using culturological methodology to analyze the transformation of the views of the old intelligentsia concerning their attitude to various authorities, in particular the Bolshevik government, during the Ukrainian Revolution of 1917–1921.The practical significance. The information contained in this paper may be used for further research and developing new educational and methodological material in culturology, in particular history and theory of Ukrainian culture. ; Аналізуються джерела та література, у яких, окрім іншого, йдеться і про трансформацію поглядів різних верств старої інтелігенції в процесі її взаємин з різними владами під час Української революції 1917–1921 рр. Водночас основна увага приділяється характеристиці літератури щодо диверсифікації поглядів різних верств старої інтелігенції під час її взаємин з радянським режимом, який остаточно окупував Україну і який потім диктував науковцям свої ідеологію і позицію взаємин зі старою інтелігенцією.

У статті висвітлюються військові, дипломатичні і культурно-освітні аспекти діяльності генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Олександра Меркурійовича Пилькевича (1877–1922) в спогадах сучасників та наукових працях українських дослідників. Значна увага акцентується на великому внеску О. Пилькевича в організацію національно-освітньої, культурної роботи, створення військової журналістики в українських військових формаціях 1917–1921 рр. Зазначається, що до сьогодні багатогранна й подвижницька праця О. Пилькевича для утвердження української державності, дипломатичний хист під час переговорів з представниками російських державних структур Тимчасового уряду, а потім більшовиків, виховання вояків в національно-державницькому дусі досліджені недостатньо. Констатовано на вибірковому опрацюванні з архівів його особистих матеріалів.Наголошено на продовженні наукових напрацювань, присвячених цьому українському діячу. Зазначено, що в сучасних умовах протистояння України з російською державою-агресором досвід наших попередників з організації національно-державного життя сприятиме зміцненню власної самосвідомості військовослужбовців Збройних сил України та українського суспільства, слугуватиме утвердженню державотворчих традицій. ; The article covers the aspects of military, diplomatic, and cultural-educational activities of the Cornet-General of the UPR Army Oleksandr Merkuriiovych Pylkevych (1877–1922) in the memoirs of contemporaries and scholarly works of Ukrainian researchers. Much attention is paid to the great contribution of O. Pylkevych to the organization of national-educational and cultural work, the creation of military journalism in the Ukrainian military formations of 1917–1921. It is noted that even today the diverse and devoted work of O. Pylkevych for the establishment of Ukrainian statehood, his diplomatic skills during negotiations with representatives of the Russian state structures of the Interim Government and then the Bolsheviks, development of the national-state spirit of soldiers are insufficiently studied. It is determined by means of the selective processing of his personal archived materials.Emphasis is placed on the continuation of scientific work dedicated to this Ukrainian figure. It is noted that under the current conditions of Ukraine's confrontation with the Russian aggressor state, the experience of our predecessors in organizing national and state life will help strengthen the self-consciousness of Ukrainian society and servicemen of the Armed Forces of Ukraine, serve to consolidate state-building traditions of our people.

У статті висвітлюються військові, дипломатичні і культурно-освітні аспекти діяльності генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Олександра Меркурійовича Пилькевича (1877–1922) в спогадах сучасників та наукових працях українських дослідників. Значна увага акцентується на великому внеску О. Пилькевича в організацію національно-освітньої, культурної роботи, створення військової журналістики в українських військових формаціях 1917–1921 рр. Зазначається, що до сьогодні багатогранна й подвижницька праця О. Пилькевича для утвердження української державності, дипломатичний хист під час переговорів з представниками російських державних структур Тимчасового уряду, а потім більшовиків, виховання вояків в національно-державницькому дусі досліджені недостатньо. Констатовано на вибірковому опрацюванні з архівів його особистих матеріалів.Наголошено на продовженні наукових напрацювань, присвячених цьому українському діячу. Зазначено, що в сучасних умовах протистояння України з російською державою-агресором досвід наших попередників з організації національно-державного життя сприятиме зміцненню власної самосвідомості військовослужбовців Збройних сил України та українського суспільства, слугуватиме утвердженню державотворчих традицій. ; The article covers the aspects of military, diplomatic, and cultural-educational activities of the Cornet-General of the UPR Army Oleksandr Merkuriiovych Pylkevych (1877–1922) in the memoirs of contemporaries and scholarly works of Ukrainian researchers. Much attention is paid to the great contribution of O. Pylkevych to the organization of national-educational and cultural work, the creation of military journalism in the Ukrainian military formations of 1917–1921. It is noted that even today the diverse and devoted work of O. Pylkevych for the establishment of Ukrainian statehood, his diplomatic skills during negotiations with representatives of the Russian state structures of the Interim Government and then the Bolsheviks, development of the national-state spirit of soldiers are insufficiently studied. It is determined by means of the selective processing of his personal archived materials.Emphasis is placed on the continuation of scientific work dedicated to this Ukrainian figure. It is noted that under the current conditions of Ukraine's confrontation with the Russian aggressor state, the experience of our predecessors in organizing national and state life will help strengthen the self-consciousness of Ukrainian society and servicemen of the Armed Forces of Ukraine, serve to consolidate state-building traditions of our people.

The article highlights the study done by Polish historians from the Lviv University (the end of the 19th cent. and the beginning of the 20th cent.) of basic problems of history of Ukraine, including genesis of Ukrainian-Polish relations, the impact of Lublin and Brest unions, development of Polish and Ukrainian lands, and the activities of Cossacks and consequences of Cossacks' revolts in 16–17 centuries, haidamak movement and the Ukrainian national revival are discussed. We focused on political events as they were the main subject of study of contemporary Polish historians from Lviv. It is found that Ukrainian issues occupied an important place in Polish historical science from the perspective of the struggle for an independent Polish state, that was outlined as a model of an ancient Commonwealth. The influence of contemporary social and political situation and spread of neo-Romantic outlook on the coverage of history of Ukraine by Polish scientists from Lviv University is shown.Keywords: Polish historiography, Ukrainian-Polish relations, Neo-Romanticism, Lviv University. ; У статті проаналізовано вивчення польськими істориками Львівського університету кінця ХІХ – початку ХХ ст. основних проблем історії України, зокрема, генези українсько-польських відносин, впливу укладення Люблінської, Берестейської уній на розвиток польських та українських земель, виникнення і діяльність козацьких формувань, причин і наслідків козацьких виступів XVI–XVII ст., гайдамацького руху та українського національного відродження. Зосереджено увагу на політичних подіях, оскільки саме вони були головним предметом вивчення більшості тогочасних польських істориків Львова. Встановлено, що українська проблематика займала поважне місце у польській історичній науці з перспективи боротьби за створення незалежної польської держави, окресленої за взірцем давньої Речі Посполитої. З'ясовано вплив тогочасної суспільно-політичної ситуації та поширення неоромантичного світогляду на висвітлення історії України польськими вченими Львівського університету.Ключові слова: польська історіографія, українсько-польські відносини, неоромантизм, Львівський університет.

The article analyses the evolution of Polish–Ukrainian publicism and the publicistic thought in the field of Polish–Ukrainian relations. The author stresses a dramatism of the these relations and their reflection in the political and publicistic thought. Key words: Ukraine, Poland, Ukrainian publicism, Polish publicism, historiography of Polish–Ukrainian relations. ; У статті проаналізовано еволюцію польсько-української публіцистичної думки у сфері польсько-українських стосунків. Автор підкреслює драматизм цих стосунків і їх відображення у політичній і публіцистичній думці. Ключові слова: Україна, Польща, українська публіцистика, польська публіцистика, історіографія польсько-українських стосунків.

The main features and the level of investigation of the process of formation of theOrganization of Ukrainian Nationalists by Ukrainian foreign historiography, are analyzed in the article. The author determines the most complicated, debatable and the least investigated issues of the process of formation of the Ukrainian nationalist movement and the creation of the OUN. He concludes that Ukrainian foreign studies have been the basis of all modern domestic elaborations of this theme.Key words: Ukrainian foreign historiography, Ukrainian Military Organization, Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian nationalist movement, Ukrainian nationalism. ; У статті аналізуються основні особливості та рівень дослідження українською зарубіжною історіографією процесу становлення Організації Українських Націоналістів. Автор визначає найбільш складні, дискусійні та найменш досліджені питання процесу формування українського націоналістичного руху і творення ОУН, робить висновок, що саме українські зарубіжні дослідження стали базою всіх сучасних вітчизняних розробок цієї проблеми.Ключові слова: українська зарубіжна історіографія, Українська військова організація, Організація Українських Націоналістів, український націоналістичний рух, український націоналізм.