Suchergebnisse

Систематизовано та уточнено теоретичні основи дослідження інституційного забезпечення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери.
Інституційну підтримку сектору рекреації формують державні та неу- рядові організаційні структури, створені на різних рівнях механізму, та ре- алізують свої рішення за допомогою методів державного управління в ре- креаційній сфері в межах своїх повноважень. Існують тісні підпорядковані, координаційні зв'язки між цими організаційними структурами. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у ре- креаційній сфері.
Визначено проблемні питання сучасного стану інституційного забезпе- чення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери в Україні. Визначено, що складність її регулювання полягає в тому, що в Ук- раїні відсутня чітка, уніфікована система державного регулювання рекреа- ційної сфери, тому певні її аспекти в нашій державі нині перебувають під контролем багатьох державних органів (міністерства, служби, агентства).
Підкреслено, що в системі державного управління рекреаційною сферою немає органу, що відповідає за проведення виключно функцій управління рекреаційними територіями; фактично усі органи державної влади мають функції управління відповідно до реакційних територій та рекреаційних ресурсів, поряд з функціями управління іншими ресурсами, об'єктами, те- риторіями. Адміністративна діяльність органів влади спрямована на вирі- шення проблем організації, охорони рекреаційних територій та використан- ня рекреаційних ресурсів тією мірою, що й для виконання інших завдань у різних сферах діяльності суспільства.
Викладено напрями оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Зазначено, що організаційно- економічний механізм має ґрунтуватися на формуванні регіональних інсти- туцій, що дасть можливість концентрувати та координувати зусилля всіх суб'єктів рекреаційної діяльності з метою досягнення оптимального рівня рекреаційного потенціалу на регіональному рівні.

The global trend of development of cloud technologies and services is outlined. The principles and priorities of the American Cloud First concept are considered. The models of legislative support of cloud technologies (services) in the advanced foreign countries and the People's Republic of China are researched. Peculiarities of using cloud services for the needs of the public sector are determined. The directions of building the domestic composite Cloud First strategy are detailed. The concepts of domestic legislative initiatives dedicated to the development of cloud services in Ukraine are highlighted. ; Окреслено загальносвітову тенденцію розвитку Хмарних технологій та сервісів. Розглянуто засади та пріоритети американської концепції "Cloud First". Досліджено моделі законодавчого забезпечення Хмарних технологій у передових зарубіжних країнах та КНР. Визначено особливості використання Хмарних сервісів для потреб державного сектору. Деталізовано шляхи розбудови вітчизняної композитної стратегії "Cloud First".Висвітлено концепти законодавчих ініціатив, присвячених розвитку Хмарних сервісів в Україні.

The global trend of development of cloud technologies and services is outlined. The principles and priorities of the American Cloud First concept are considered. The models of legislative support of cloud technologies (services) in the advanced foreign countries and the People's Republic of China are researched. Peculiarities of using cloud services for the needs of the public sector are determined. The directions of building the domestic composite Cloud First strategy are detailed. The concepts of domestic legislative initiatives dedicated to the development of cloud services in Ukraine are highlighted. ; Окреслено загальносвітову тенденцію розвитку Хмарних технологій та сервісів. Розглянуто засади та пріоритети американської концепції "Cloud First". Досліджено моделі законодавчого забезпечення Хмарних технологій у передових зарубіжних країнах та КНР. Визначено особливості використання Хмарних сервісів для потреб державного сектору. Деталізовано шляхи розбудови вітчизняної композитної стратегії "Cloud First".Висвітлено концепти законодавчих ініціатив, присвячених розвитку Хмарних сервісів в Україні.

Розглянуто особливості методів державного управління, які використовуються у суспільному середовищі. Досліджено міжнародний досвід нормативно-правового регулювання суспільної діяльності. Встанов- лено залежність між суспільними явищами та особливостями державного управління в історичному, правовому, соціальному та економічному аспек- тах. Досліджено ефективність вітчизняних методів на основі міжнародного досвіду. Представлено власну класифікацію методів державного управління громадянським суспільством. Надано визначення поняття громадянського суспільства як феномену з розвиненими економічними, культурними, право- вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, який взаємодіє з ним. Методологія теоретико-правового аналізу громадян- ського суспільства охоплює такі процеси, як досягнення свободи, рівності, справедливості та інших людських цінностей.
Зазначено, що наявність проблем у державному управлінні України, зо- крема неефективна діяльність інститутів державної влади та органів місцевого самоврядування, корупція, відсутність ефективної взаємодії між дер- жавою та інститутами громадянського суспільства є наслідком ігнорування об'єктивних наукових підходів до формування цілісної та логічно правильно вибудованої системи управління суспільством; відсутністю стратегічного ба- чення удосконалення та розвитку держави та її інститутів на довготривалу і середньотривалу перспективу; відсутністю методології адаптації та впрова- дження передового зарубіжного досвіду державного управління, насамперед, країн – членів Європейського Союзу. Вирішення даної проблеми на шляху реформи державного управління може бути реалізовано через реформу полі- тичного керівництва.

Визначено зміст фінансування державного бюджету та його роль в управлінні державними фінансами. Наголошено, що управління фінансуванням бюджету спрямовується на внесення змін до показників витрат і надходжень, що залучаються з метою їх покриття, а також окремих складових їх структури. Проведено аналіз динаміки показників фінансування державного бюджету України протягом останніх років, зокрема зміни витрат і надходжень, що здійснюються в рамках фінансування бюджету. Зроблено висновки, що основну увагу в управлінні фінансуванням бюджету було приділено питанням погашення запозичень, покриття витрат з проведення активних операцій, забезпечення видатків, не перекритих доходами (що вимагає зведення бюджету з дефіцитом). Зазначено, що в більшості випадків витрати з фінансування дефіциту не були вирішальними факторами фінансування бюджету, поступаючись операціям з погашення запозичень, а в окремі періоди –– і здійсненню активних операцій. На основі аналізу управління складовими надходжень (у рамках фінансування державного бюджету України) зроблено висновки, що його переважна частка забезпечувалася за рахунок державних запозичень, а плани залучення неборгового ресурсу не виконувалися. Наслідком прийняття таких рішень стали збільшення державної заборгованості й зміни її структури. Проаналізовано показники зовнішньої та внутрішньої складових державної заборгованості та окреслено ризики управління бюджетними операціями, пов'язані з такими змінами. Наголошено на високих ризиках, обумовлених внутрішніми запозиченнями, та на необхідності їх урахування при управлінні фінансуванням бюджету. Запропоновано заходи, спрямовані на покращення управління фінансуванням державного бюджету України.

The article examines the place and role of local self-government bodies in the national cybersecurity system of Ukraine. The system of local self-government bodies is considered as a non-state subsystem of public management in the issues of local importance. The peculiarities of the legal status of these bodies as subjects of ensuring the cybersecurity of Ukraine are analyzed. The topic of the research allowed to identify certain problems in the current legislation of Ukraine. ; Стрімка інформатизація усіх сфер суспільного життя з одночасним зростанням кількості та рівня кіберзагроз потребує створення адекватної цим кіберзагрозам національної системи кібербезпеки України. Основою цій системи є сукупність суб'єктів забезпечення кібербезпеки України, одним з яких законодавчо визначені органи місцевого самоврядування (ОМСВ). Метою статті є розгляд місця та ролі органів місцевого самоврядування в національній системі кібербезпеки, особливостей їх правового статусу як суб'єктів забезпечення кібербезпеки України та окремих проблемних питань щодо теми дослідження. У ході дослідження були розглянуті фактори, що визначають місце та роль ОМСВ в системі забезпечення кібербезпеки України. Акцентована увага на поєднанні державного та місцевого інтересів в сфері забезпечення кібербезпеки України на локально-територіальному рівні. Розглянуто структуру системи ОМСВ і наявні термінологічні та організаційно-правові проблеми щодо точного визначення цієї структури. Досліджена конституційна компетенція ОМСВ і додаткова компетенція, яка визначена в спеціалізованих законах, підкреслена невідповідність Конституції існуючого порядку закріплення в законах повноважень ОМСВ, зокрема з забезпечення кібербезпеки. За результатами досліджень з'ясовано, що ОМСВ не включені до сектору безпеки та оборони України, не виділені як окремий суб'єкт забезпечення кібербезпеки та не наведено їх конкретних повноважень у цій сфері. ОМСВ віднесені до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи із забезпечення кібербезпеки, але вони не належать до основних суб'єктів цієї діяльності. З'ясовано, що ОМСВ є недержавною підсистемою публічного управління забезпеченням кібербезпеки України на територіальному рівні. Зроблено висновок щодо необхідності диференціації повноважень ОМСВ у сфері забезпечення кібербезпеки для різних типів ОМСВ з врахуванням реальної потреби в цих повноваженнях та спроможності їх виконувати. Доведено, що законодавство України щодо забезпечення кібербезпеки ОМСВ є суперечливим та потребує вдосконалення і подальшого розвитку.

The article examines the place and role of local self-government bodies in the national cybersecurity system of Ukraine. The system of local self-government bodies is considered as a non-state subsystem of public management in the issues of local importance. The peculiarities of the legal status of these bodies as subjects of ensuring the cybersecurity of Ukraine are analyzed. The topic of the research allowed to identify certain problems in the current legislation of Ukraine. ; Стрімка інформатизація усіх сфер суспільного життя з одночасним зростанням кількості та рівня кіберзагроз потребує створення адекватної цим кіберзагрозам національної системи кібербезпеки України. Основою цій системи є сукупність суб'єктів забезпечення кібербезпеки України, одним з яких законодавчо визначені органи місцевого самоврядування (ОМСВ). Метою статті є розгляд місця та ролі органів місцевого самоврядування в національній системі кібербезпеки, особливостей їх правового статусу як суб'єктів забезпечення кібербезпеки України та окремих проблемних питань щодо теми дослідження. У ході дослідження були розглянуті фактори, що визначають місце та роль ОМСВ в системі забезпечення кібербезпеки України. Акцентована увага на поєднанні державного та місцевого інтересів в сфері забезпечення кібербезпеки України на локально-територіальному рівні. Розглянуто структуру системи ОМСВ і наявні термінологічні та організаційно-правові проблеми щодо точного визначення цієї структури. Досліджена конституційна компетенція ОМСВ і додаткова компетенція, яка визначена в спеціалізованих законах, підкреслена невідповідність Конституції існуючого порядку закріплення в законах повноважень ОМСВ, зокрема з забезпечення кібербезпеки. За результатами досліджень з'ясовано, що ОМСВ не включені до сектору безпеки та оборони України, не виділені як окремий суб'єкт забезпечення кібербезпеки та не наведено їх конкретних повноважень у цій сфері. ОМСВ віднесені до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи із забезпечення кібербезпеки, але вони не належать до основних суб'єктів цієї діяльності. З'ясовано, що ОМСВ є недержавною підсистемою публічного управління забезпеченням кібербезпеки України на територіальному рівні. Зроблено висновок щодо необхідності диференціації повноважень ОМСВ у сфері забезпечення кібербезпеки для різних типів ОМСВ з врахуванням реальної потреби в цих повноваженнях та спроможності їх виконувати. Доведено, що законодавство України щодо забезпечення кібербезпеки ОМСВ є суперечливим та потребує вдосконалення і подальшого розвитку.

Problem setting. The purpose of public control in a democratic state is cleared in this arti­cle; its legal basis is defined. The fact that all actors without public powers are the public con­trol subjects is pointed. In this regard, noted that public control is carried not only associations (organizations), but unorganized public. Associations are classified as public control subjects; the characteristics of some of them (community organizations, the media, trade unions, political parties and others) are showed. The conclusion about inappropriateness of attribution local authorities to public control subjects is made. The article clarified the purpose of social control in a democratic state, which is to ensure the optimi­zation of real national sovereignty and governance. Determined the legal basis of public control, analyzed articles of the Basic Law, dedicated to guaranteeing the rights of participation in the rule of public affairs. Paper objective. It is noted that the subjects of public control can act, all participants of social relations that are not endowed with public powers. In this regard, it stresses that public control is carried out not only by non-government associations (organizations), but unorganized public. Paper main body. The classification of NGOs as agents of public control based on the following criteria: the need for formalizing the establishment, purpose and functions, the nature of authority, area of activity. Shows the legal characteristics of individual types of organizations (community organizations, the media, trade unions, political parties, etc.).It is emphasized that each of the associations mainly with certain sectors of public life, which, unlike political parties or trade unions, are not limited to political activities or protection of socio-economic rights of workers. Their activity also extends to humanitarian, informational, environmental, security and other areas of social and political life of Ukraine. Conclusions. The conclusion of the feasibility of assigning local authorities to the subjects of pub­lic control over state power, as they are part of the public authorities and in this respect are themselves subject to public scrutiny. ; В статье проанализировано предназначение общественного контроля в условиях демокра­тического государства, определены его правовые основы. Отмечено, что субъектами обществен­ного контроля могут выступать все участники общественных отношений, которые не наделены публичными властными полномочиями. В связи с этим подчеркивается, что общественный контроль осуществляется не только общественными объединениями (организациями), но и неорганизованной общественностью. Проведена классификация общественных объединений как субъектов общественного контроля, дана характеристика некоторых из них (органов самоорганизации населения, средств массовой информации, профсоюзов, политических партий и др.). Сделан вывод о нецелесообразности отнесения органов местного самоуправления к субъектам общественного контроля за государственной властью. ; У статті визначено призначення та правові основи громадського контролю в умовах демократичної держави. Наголошено, що суб'єктами громадського контролю можуть виступати всі учасники суспільних відносин, які не наділені публічними владними повноваженнями. Підкреслено, що громадський контроль здійснюється не лише громадськими об'єднаннями (організаціями), але й неорганізованою громадськістю. Здійснено класифікацію громадських об'єднань як суб'єктів громадського контролю, надано характеристику деяких з них (органів самоорганізації населення, засобів масової інформації, профспілок, політичних партій та ін.). Зроблено висновок про недоцільність віднесення органів місцевого самоврядування до суб'єктів громадського контролю за державною владою.

У статті визначено призначення та правові основи громадського контролю в умовах демократичної держави. Наголошено, що суб'єктами громадського контролю можуть виступати всі учасники суспільних відносин, які не наділені публічними владними повноваженнями. Підкреслено, що громадський контроль здійснюється не лише громадськими об'єднаннями (організаціями), але й неорганізованою громадськістю. Здійснено класифікацію громадських об'єднань як суб'єктів громадського контролю, надано характеристику деяких з них (органів самоорганізації населення, засобів масової інформації, профспілок, політичних партій та ін.). Зроблено висновок про недоцільність віднесення органів місцевого самоврядування до суб'єктів громадського контролю за державною владою. ; В статье проанализировано предназначение общественного контроля в условиях демокра­тического государства, определены его правовые основы. Отмечено, что субъектами обществен­ного контроля могут выступать все участники общественных отношений, которые не наделены публичными властными полномочиями. В связи с этим подчеркивается, что общественный контроль осуществляется не только общественными объединениями (организациями), но и неорганизованной общественностью. Проведена классификация общественных объединений как субъектов общественного контроля, дана характеристика некоторых из них (органов самоорганизации населения, средств массовой информации, профсоюзов, политических партий и др.). Сделан вывод о нецелесообразности отнесения органов местного самоуправления к субъектам общественного контроля за государственной властью. ; Problem setting. The purpose of public control in a democratic state is cleared in this arti­cle; its legal basis is defined. The fact that all actors without public powers are the public con­trol subjects is pointed. In this regard, noted that public control is carried not only associations (organizations), but unorganized public. Associations are classified as public control subjects; the characteristics of some of them (community organizations, the media, trade unions, political parties and others) are showed. The conclusion about inappropriateness of attribution local authorities to public control subjects is made. The article clarified the purpose of social control in a democratic state, which is to ensure the optimi­zation of real national sovereignty and governance. Determined the legal basis of public control, analyzed articles of the Basic Law, dedicated to guaranteeing the rights of participation in the rule of public affairs. Paper objective. It is noted that the subjects of public control can act, all participants of social relations that are not endowed with public powers. In this regard, it stresses that public control is carried out not only by non-government associations (organizations), but unorganized public. Paper main body. The classification of NGOs as agents of public control based on the following criteria: the need for formalizing the establishment, purpose and functions, the nature of authority, area of activity. Shows the legal characteristics of individual types of organizations (community organizations, the media, trade unions, political parties, etc.).It is emphasized that each of the associations mainly with certain sectors of public life, which, unlike political parties or trade unions, are not limited to political activities or protection of socio-economic rights of workers. Their activity also extends to humanitarian, informational, environmental, security and other areas of social and political life of Ukraine. Conclusions. The conclusion of the feasibility of assigning local authorities to the subjects of pub­lic control over state power, as they are part of the public authorities and in this respect are themselves subject to public scrutiny.

Методика та практичні навички здійснення фінансового контролю є невід'ємним складником формування професійної компетентності й важливою передумовою провадження фінансового контролю. Програма передбачає комплексне навчання методики та організації здійснення фінансового контролю суб'єктів державного та підприємницького секторів економіки в рамках компетентного підходу. Дисципліна «Фінансовий контроль суб'єктів державного та підприємницького сектору економіки» має міждисциплінарний характер і є одним із способів поєднання курсів фахового циклу підготовки студентів. The practical skills of auditing and control are considered to be an integral component of formation of professional competence. The program provides comprehensive training in the methodology and organization of auditing and providing other control proceeds within a competency-based approach. The course "Financial control of government and private business sectors of economy" is interdisciplinary and is one of the ways of combining the courses of the professional cycle of students' training

The article raises the issue of the subjects of the political propaganda as the forces, which are active in implementation of the propagandistic activities. The author proves that the subjects of propaganda control the process of regulating the political perception that society has. Thanks to it, they gets possible to achieve their political and power interests. The propagandistic process is the interaction between subjects and objects of propaganda about the distribution of power and the possibility of making certain political decisions. According to the author, it is advisable to account that the subject of propaganda conception includes those forces that have their own political and power interests and are interested in their implementation. The objects of propaganda notion should include social forces, due to the impact on which political opportunities are expanding and the effectiveness of the adoption and implementation of political decisions is increasing. The propagandist is an active, initiating, managing and / or controlling party of propagandistic relations. A propagandist is a person, group or entity that manages the dissemination of propaganda knowledge, perception models and reactions, which are imposed to the objects of propaganda as legitimate, most justified and natural in the conditions of a certain political reality. The objects of propaganda are the society, target audiences, social segments and groups that united by economic, cultural, religious and other interests, the public and political organizations, political leaders and officials. The author proves the idea that the distinction between subject and object of propaganda is that the subject of propaganda is capable of political thinking, while the object is only able to pseudo-thinking. The subject of the propaganda is always different from the object of the propaganda of high ability and creative ability to information processing based on their interests and goals, as well as value and psychological characteristics of recipients. A mandatory condition of the object of propaganda should be his political subjectivity. Propagandist designs political constructs imaginary political subjectivity of the mass man, assuring him that he can influence power, its election and redistribution. But this is a faked political subjectivity that is needed only for democratic political game. The subject of propaganda is easier and better to create context to report and then assign its opinion to the silent majority than to organize deliberative instance of argumentative discourse. ; Статья ставит проблему субъектов политической пропаганды как сил, которые выступают активным началом осуществления пропагандистской деятельности. Автор доказывает, что субъекты пропаганды управляют процессом регулирования политического восприятия общества, в результате чего становится возможным достижение их политико-властных интересов. Процесс пропаганды является взаимодействием субъектов и объектов пропаганды по поводу распределения властных потенциалов и возможностей принятия тех или иных политических решений. Согласно мнению автора, к субъектам целесообразно относить те силы, которые имеют свои политико-властные интересы и заинтересованы в их реализации. К объектам следует относить социальные силы, за счет воздействия на которые расширяются возможности и усиливается эффективность принятия и реализации политических решений. Субъект пропаганды является активной, инициирующей, управляющей и / или контролирующей стороной пропагандистских отношений. Субъект пропаганды – это лицо, группа или инстанция, которая управляет распространением пропагандистского знания, моделей восприятия и реакций, что навязываются объектам пропаганды как легитимные, наиболее оправданные и естественные в условиях определенной политической реальности. Объектами пропаганды выступают общество в целом, целевые аудитории, социальные сегменты и группы, объединенные экономическими, культурными, религиозными и другими интересами, общественные и политические организации, политические лидеры и чиновники. ; Стаття ставить проблему суб'єктів політичної пропаганди як сил, що виступають активним початком здійснення пропагандистської діяльності. Автор доводить, що суб'єкти пропаганди управляють процесом регулювання політичного сприйняття суспільства, в результаті чого стає можливим досягнення їх політико-владних інтересів. Процес пропаганди є взаємодією суб'єктів та об'єктів пропаганди з приводу розподілу владних потенціалів та можливості прийняття тих чи інших політичних рішень. Згідно з думкою автора, до суб'єктів доцільно відносити ті сили, які мають свої політико-владні інтереси та зацікавлені в їх реалізації. До об'єктів необхідно відносити соціальні сили, за рахунок впливу на які розширюються можливості та посилюється ефективність прийняття та реалізації політичних рішень. Суб'єкт пропаганди є активною, ініціюючою, керуючою та / або контролюючою стороною пропагандистських відносин. Суб'єкт пропаганди – це особа, група або інстанція, що управляє розповсюдженням пропагандистського знання, моделей сприйняття та реакцій, що нав'язуються об'єктам пропаганди як легітимні, найбільш виправдані та природні в умовах певної політичної реальності. Об'єктами пропаганди виступають суспільство в цілому, цільові аудиторії, соціальні сегменти та групи, що об'єднані економічні, культурними, релігійними та іншими інтересами, громадські та політичні організації, політичні лідери та чиновники.

Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб'єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.

Надано дефініції поняттям "економічна безпека" та "дер- жавне регулювання". Під економічною безпекою держави варто розуміти багатофакторну систему, головна мета якої — забезпечення сталого еко- номічного розвитку від негативного зовнішнього та внутрішнього впливу. Доведено, що державне регулювання економіки становить цілеспрямова- ний та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи.
Визначено інституції державного регулювання, через які здійснюється вплив на економічну безпеку країни. Схарактеризовано основні принци- пи та методи державного регулювання. Встановлено, що принципи дер- жавного регулювання економіки реалізовуються через певні методи, які становлять сукупність конкретних регулюючих засобів впливу на заінтересований об'єкт для вирішення конкретно поставлених завдань. Методи мають певний статус обов'язковості для застосування і демонструють за- кономірності державно-регуляторних відносин. Крім того, наведено кла- сифікацію методів державного регулювання, яка включає прямі, непрямі, правові, адміністративні та економічні методи.
Визначена правова основа здійснення державного регулювання в забезпеченні економічної безпеки держави, яка передбачає прийнят- тя законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання ука- зів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації та контро- лю. Схарактеризовано нормативно-правове регулювання забезпечення економічної безпеки держави. Встановлено, що окрім методів державно- го регулювання протидії корупції у сфері економічної безпеки України присутні суб'єкти, які керуються відповідними нормативно-правовими актами. Досліджено роль державних органів у запобіганні корупції в Україні.

Анализ инновационно-инвестиционных процессов по созданию благоприятных условий для субъектов хозяйствования с целью активизации надлежащего уровня инновационно-инвестиционной деятельности, повышение эффективности производства и решения социальных проблем на селе. ; Problem setting. The financial and economic crisis has caused a significant reduction of internal sources of investment, and international financial resources are virtually inaccessible due to bad investment attractiveness of Ukraine. Recent research and publications analysis. In fact, even advanced economies define innovation and investment a priority to enhance the competitiveness of the economy and support a sufficient level of investment attractiveness of the country. Paper objective. Purpose of this report the study of a number of questions about the investment attractiveness of the agrarian sector of economy of Ukraine. Paper main body. One of the strategic priorities for innovation and investment activity in the years 2011-2021 is a technological upgrade and development just agriculture. Implementation of innovative investment model of agricultural development and proper implementation of public administration by providing state support for innovation and investment development of the agricultural sector will increase its attractiveness. Conclusions of the research. Low innovation and investment activity entities competitiveness in agriculture and the agricultural sector of Ukraine is the result of the unstable political situation, the imperfections of the state of innovation and investment policy, gaps in the innovation and investment legislation, lack of proper institutional support for innovation and investment market and its mechanisms implementation, lack of effective mechanisms for public-private partnerships.

Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного розвитку аграрного сектору як одного з головних інструментаріїв забезпечення економічної безпеки країни.
Метою статті є дослідження однієї з найбільш прогресивної методології інформаційно-аналітичної системи моніторингу інноваційного розвитку аграрного сектору, якою нині прийнято вважати форсайт, як інструментарію забезпечення економічної безпеки.
Наукова новизна. Запропоновано механізм, який організаційно-функціонально забезпечуватиме взаємодію уповноважених органів державної влади з іншими інститутами ринку та громадськістю, а також внесені пропозиції щодо інституційного забезпечення моніторингу інноваційного розвитку та економічної безпеки аграрного сектору. Обгрунтовані пропозиції щодо використання форсайтного підходу як спеціальної методології довгострокового прогнозування та розроблено організаційно-інституційний конструкт позиціонування форсайту, що сприятиме ідентифікації сегментів у прогнозуванні забезпечення економічної безпеки аграрного сектору. Також наведені можливі ефекти форсайту в забезпеченні економічної безпеки аграрного сектору на засадах його інноваційного розвитку.
Висновки. На сьогодні важливим моментом розвитку аграрної галузі є нагальність створення інформаційної системи моніторингу щодо забезпечення економічної безпеки аграрного сектору на умовах його інноваційного розвитку.
Формування та використання інституційної системи й методів форсайту у сфері інноваційного розвитку аграрного сектору та його економічної безпеки є можливим, доцільним і реальним у контексті визнання аграрного сектору локомотивом національної економіки, а інновацій – запорукою безпечного, сталого економічного розвитку.
У загальному розумінні пропонуємо розглядати форсайт як систему комплексних методів експертної оцінки довгострокових перспектив інноваційного розвитку аграрного сектору, визначення технологічних проривів, які забезпечують позитивний вплив на національну економіку та відповідний рівень економічної безпеки.
Реалізація форсайтної методології здійснення інформаційно-аналітичного моніторингу економічної безпеки аграрного сектору та його інноваційного розвитку дасть можливість зреалізувати підходи до їх прогнозування у найбільш прогресивному плані. Тому акцентуємо увагу на побудові конструкції методології форсайту у концептуальному позиціонуванні означеної системи прогнозування щодо такої специфічної моделі, як забезпечення економічної безпеки аграрного сектору на засадах його інноваційного розвитку.