Статтю присвячено проблемі визначення структурної будови ціннісного регістру гендерної свідомості та з'ясування його функційного зв'язку із відносинами панування та підпорядкування в гендерній культурі. Автором зроблено висновок про те, що при дослідженні ціннісного регістру гендерної свідомості варто виділити її контрольні та референційні функції щодо інших регістрів свідомості та гендерних практик. Контрольні функції пов'язанимі із встановленням нормативів, фреймів, правил. Референційні функції стосуються надання свободи вибору і постачання інформацією, яка необхідна для осмисленої взаємодії з оточенням.У статті зазначено, що вплив ціннісного регістру відбувається на основі таких контролюючих стимулів, як покарання, заохочення, встановлення термінів діяльності, змагальних ситуацій, які зменшують внутрішню мотивацію, позбавляючи почуття самодетермінації і компетентності. Також автором зауважено, що референційний вплив сприяє зростанню гендерної компетентності та впевненості в легітимованості відповідних гендерних практик. В кожній гендерній культурі складаються відносини влади та підпорядкування, які є зумовленими, перш за все, пануванням тих чи інших суб'єктів в ціннісному регістрі гендерної свідомості. Цей регістр є змістовно наповненим ціннісно-смисловими конструктами, які створюють точки референції в оцінці тих чи інших теоретичних умопобудов та соціальних практик гендерного позиціювання. За таких обставин пануючого статусу набуває та соціогендерна група, яка може дозволити собі визначення взірців оцінювання інших гендерних груп, щодо яких вона посідає положення аксіодавця (створювача цінностей, себто того, що є значущим або незначущим). Тому свідомісні та поведінкові акти підпорядкованих гендерних груп зазнають цензурування в регістрі ціннісної свідомості пануючих гендерних груп, так що щоразу відбувається їх визнання/заперечення, легітимація/делегітимація та ін.
В статті пропонується логічна реконструкція генези політичної ідеології: 1) десинкретизація первісного мислення і автономізація міфу від ритуалу; 2) телеологічний поворот мислення в ході «осьової революції»; 3) сакралізація «майбутнього» у християнстві; 4) легітимація особистого інтересу протестантизмом. Стверджується, що момент, коли сакрально зрозумілий інтерес асимілюється політичною практикою як засада легітимації політичних цілей, і є моментом народження політичної ідеології. Доводиться думка, що маркуванням постмодерного ментального повороту є редукція концепту «минуле — сучасне — майбутнє» до концепту «сучасне». ; The «deideologization» of modern politics can be regarded as a symptom of a crisis not of politics but rather of a traditional understanding of politics. The modern political class uses various ideological constructions as an instrument, which apparently are not politicized, but in essence they quite successfully solve the tasks of political management of the public consciousness. In modern scientific discourse, there is a return to the broad context of the use of the notion of «ideology», «ideologeme». Primarily, this concerns the semiotic interpretation of the ideology of U. Eco, R. Bart, J. Kristeva. The dichotomy of falsity — the truth of ideological consciousnesspassesthroughthe wholehistory of the study of the problem. For example, S. Zizek, who continued the Lacanian discourse of the unconscious, characterizes ideology as a «social symptom», meaning fantasm, which, being in part non-knowledge, not only distorts reality, but also structures it. The task of the article is to examine, in the context of a broad understanding of ideology and taking into account the significance of social unconsciousness in it: 1) the constructiveness of the influence of social time on the genesis and constitution of political ideology; 2) the chronotopical aspect of the political management of public consciousness under the conditions of mental transformations in the postmodern era. The following logical reconstruction of the genesis of political ideology is proposed: 1) samplingof primitive thinking and autonomization of myth from ritual; 2) teleological turn of thinking during the «axial revolution»; 3) the sacralization of the «future» in Christianity and 4) the legitimization of personal interest by Protestantism. It is argued that the moment when sacredly understood interest is assimilated by political practice and used as a basis for legitimizing political goals («bright future») is the moment of birth of the actual political ideology. In parallel with the sacralization and political assimilation of interest, the process of scientizing thought took place. The «sacralization» of the future, only liberated from the religious shell, is consistent with the enlightened ideology of progress. Scientific rationalization of thinking gradually devalues Christianity, and the modernized «chronos» of progress supersedes the «topos» of the «City of God.» The idea is that the alliance «power-technology-communication» that was formed in the postmodern epoch designated a mental turn, the marking of which was the reduction of the «past — present — future» concept to the «present» concept. In our opinion, in postmodern discourse,itis not so much a «deideologization» of consciousness as its «de-logization» Intertextuality, the deconstruction of the text, the discursive pluralism of postmodern discourse became demanded precisely because of the crisis of the «Logos» as a «supporting structure» of social consciousness. According to S. S. Averintsev, «we live in an era when all the words are spoken.» Paraphrasing the author, let's say: we live in an era when all the words are spoken, but have not yet figured out how to join in the meaning. ; В статье предлагается логическая реконструкция генезиса политической идеологии: 1) десинкретизация первобытного мышления и автономизация мифа от ритуала; 2) телеологогический поворот мышления в ходе «осевой революции»; 3) сакрализация «будущего» в христианстве; 4) легитимация личного интереса протестантизмом. Утверждается, что момент, когда сакрально понятый интерес ассимилируется политической практикой как основание легитимации политических целей, и является моментом рождения политической идеологии. Проводится мысль, что маркировкой постмодерного ментального поворота является редукция концепта «прошлое — настоящее — будущее» к концепту «настоящее».
Розкрито особливості забезпечення легітимності публічної влади в сучасних умовах України. Зазначено, що поняття "легітимність" враховує юридичну (законність певної дії чи статусу) і етико-психологічну (визнання та підтримка тієї чи іншої дії, явища, інституції як правомірних і справедливих). Доведено, що складові легітимності як результат інтеракції влади й громади характеризується постійною напругою відносин і потребує серйозного теоретико-методологічного забезпечення. Обґрунтовано низку положень про специфіку й напрями підвищення рівня легітимності публічної влади. ; Problem setting. Under the conditions of the modern development of democracy, public authorities and their officials become the subject of special attention from the public, and the level of trust to them becomes an indicator of the society's readiness for serious reforms. Positive perception and approval of the activities of public institutions (their legitimacy) increase the effectiveness of social and managerial transformations. At the same time, today in Ukraine there is a rather low level of public confidence in various public authorities that is related not only to the actual achievements of their activities but also to a large extent due to a negative assessment based on the emotional perception of the results. Consequently, the lack of public support for actions and programs that are implemented by public authorities contributes to the emergence of prerequisites for social tension, destructive processes and crisis situations in society.Recent research and publications analysis. The disclosure of this problem has been made in the writings of such classics as M. Weber, J. Habermas, J. Coleman, T. Parsons, R. Patnam, F. Fukuyama and others. The main element of their legitimacy is social trust. In the domestic scientific literature, for the most part, the problem of political trust is highlighted, which was studied, in particular, in the works of such scholars as E. Bystrytskyi, S. Biloshytskyi, E. Holovakha, V. Ihnatov, A. Kovalova, O. Krutii, V. Maltsev, I. Martyniuk , S. Naumov, V. Nechyporenko, N. Panina, A. Khokhlova and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The works of the above-mentioned authors raise important aspects of achieving the legitimacy of public authority. However, in the science of public administration, these topics are considered sporadically, only some of its aspects are disclosed. The process of practical expansion of interaction between the authorities and the community forms the necessity for a more profound theoretical and methodological substantiation of the process of ensuring the legitimacy of public authority. The purpose of this article is to reveal the theoretical and methodological foundations for ensuring the legitimacy of public authority in the current conditions of Ukraine, that is, the determination of the principal provisions, the observance of which would promote the existence of high social trust in the implementation of social policy as an effective factor in the development of the society.Paper main body. In the article, the substantiation of the conclusions is based on the definition of the content of basic concepts. Thus, the notion of "legitimacy" (from the Latin legitimus - legality, lawfulness) includes both a legal component (the legality of a certain action or status) and ethical and psychological (recognition and support of one or another action, phenomenon, institution or official as lawful and fair). Legitimacy is, on the one hand, a characteristic of the power of managerial interaction, and on the other, the socio-civic side, it manifests itself as social trust. The dynamism of the indicated interaction leads to constant tensions of relations – reduction or increase of social trust and corresponding changes in legitimacy. Actually, the permanent process of restoration and strengthening legitimacy is defined as legitimization, and the possible state of its weakening is accordingly characterized by delegitimization. Therefore, the legitimacy of public authority means that its activity receives a high level of social trust – a positive perception and approval by the public. The article substantiates the position that a high level of legitimacy of public authority is ensured by a system combination of at least five areas of activity – conceptual-strategic, normative-legal, institutional-functional, performing and competency-based and informational-communicative. And because of the interactive nature of public governance, these areas should be supplemented and reproduced in the relevant perspectives of public perception and approval of the public policy. Conclusions and perspectives for further research. Thus, the problem of the legitimacy of public authority in modern conditions of Ukraine is very topical, since the further consolidation of relations between government and society, as well as the successful implementation of reforms, depends on its solution. Identifying and taking into account the theoretical and methodological foundations for ensuring the legitimacy of public authority will enable the establishment of effective dialogue with the public, and form a responsible attitude towards modernization. Prospects for further research on the proposed topic can be seen in the coverage of specific aspects of forming social trust in public authorities.
Розкрито особливості забезпечення легітимності публічної влади в сучасних умовах України. Зазначено, що поняття "легітимність" враховує юридичну (законність певної дії чи статусу) і етико-психологічну (визнання та підтримка тієї чи іншої дії, явища, інституції як правомірних і справедливих). Доведено, що складові легітимності як результат інтеракції влади й громади характеризується постійною напругою відносин і потребує серйозного теоретико-методологічного забезпечення. Обґрунтовано низку положень про специфіку й напрями підвищення рівня легітимності публічної влади. ; Problem setting. Under the conditions of the modern development of democracy, public authorities and their officials become the subject of special attention from the public, and the level of trust to them becomes an indicator of the society's readiness for serious reforms. Positive perception and approval of the activities of public institutions (their legitimacy) increase the effectiveness of social and managerial transformations. At the same time, today in Ukraine there is a rather low level of public confidence in various public authorities that is related not only to the actual achievements of their activities but also to a large extent due to a negative assessment based on the emotional perception of the results. Consequently, the lack of public support for actions and programs that are implemented by public authorities contributes to the emergence of prerequisites for social tension, destructive processes and crisis situations in society.Recent research and publications analysis. The disclosure of this problem has been made in the writings of such classics as M. Weber, J. Habermas, J. Coleman, T. Parsons, R. Patnam, F. Fukuyama and others. The main element of their legitimacy is social trust. In the domestic scientific literature, for the most part, the problem of political trust is highlighted, which was studied, in particular, in the works of such scholars as E. Bystrytskyi, S. Biloshytskyi, E. Holovakha, V. Ihnatov, A. Kovalova, O. Krutii, V. Maltsev, I. Martyniuk , S. Naumov, V. Nechyporenko, N. Panina, A. Khokhlova and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The works of the above-mentioned authors raise important aspects of achieving the legitimacy of public authority. However, in the science of public administration, these topics are considered sporadically, only some of its aspects are disclosed. The process of practical expansion of interaction between the authorities and the community forms the necessity for a more profound theoretical and methodological substantiation of the process of ensuring the legitimacy of public authority. The purpose of this article is to reveal the theoretical and methodological foundations for ensuring the legitimacy of public authority in the current conditions of Ukraine, that is, the determination of the principal provisions, the observance of which would promote the existence of high social trust in the implementation of social policy as an effective factor in the development of the society.Paper main body. In the article, the substantiation of the conclusions is based on the definition of the content of basic concepts. Thus, the notion of "legitimacy" (from the Latin legitimus - legality, lawfulness) includes both a legal component (the legality of a certain action or status) and ethical and psychological (recognition and support of one or another action, phenomenon, institution or official as lawful and fair). Legitimacy is, on the one hand, a characteristic of the power of managerial interaction, and on the other, the socio-civic side, it manifests itself as social trust. The dynamism of the indicated interaction leads to constant tensions of relations – reduction or increase of social trust and corresponding changes in legitimacy. Actually, the permanent process of restoration and strengthening legitimacy is defined as legitimization, and the possible state of its weakening is accordingly characterized by delegitimization. Therefore, the legitimacy of public authority means that its activity receives a high level of social trust – a positive perception and approval by the public. The article substantiates the position that a high level of legitimacy of public authority is ensured by a system combination of at least five areas of activity – conceptual-strategic, normative-legal, institutional-functional, performing and competency-based and informational-communicative. And because of the interactive nature of public governance, these areas should be supplemented and reproduced in the relevant perspectives of public perception and approval of the public policy. Conclusions and perspectives for further research. Thus, the problem of the legitimacy of public authority in modern conditions of Ukraine is very topical, since the further consolidation of relations between government and society, as well as the successful implementation of reforms, depends on its solution. Identifying and taking into account the theoretical and methodological foundations for ensuring the legitimacy of public authority will enable the establishment of effective dialogue with the public, and form a responsible attitude towards modernization. Prospects for further research on the proposed topic can be seen in the coverage of specific aspects of forming social trust in public authorities.
The author of the article interprets laughter as a mechanism for legitimizing of power, the research is based on the critical theory of contemporary theoretical psychoanalysis and the phenomenology of culture. This thesis is an alternative to the general statement about laughter as an instrument for breaking with the repressive totality of being. The antithesis of the repressive nature of laughter in non-classical societies of the new totalitarianism contrasts with the thesis of the emancipatory nature of laughter in classical totalitarian societies. By the metod of comparative semiotic analysis the author differentiates the anthropological models of «Oedipus» and «Anti-Oedipus» as signs of the hegemony of patronism and liberal democracy, and distinguishes between the types of heroes («ironic» and «cynic») as indicators of carriers of creative and apropos «pro-power» laughter. The ironic personifies the positive symbolic incarnation of the trickster as the bearer of a taboo desire, the code of which is liberating (obscene) laughter, the power of which is effective in preserving the space of a false serious scene of classical (closed) censorship. The cynic embodies the image of a negative trickster, which responds to laughter of ironic by appropriating his laughter with the help of a system of power that reproduces itself through the stylization of counterculture (open censorship). Under such conditions, laughter, being neutralized, is either reduced to clowning or becomes an openly repressive strategy. ; Автор статьи на основе критической теории современного теоретического психоанализа и феноменологии культуры интерпретирует смех как механизм легитимации власти. Данный тезис является альтернативным по отношению к общему положению о смехе как об инструменте разрыва с репрессивной тотальностью бытия. Антитезис о репрессивной природе смеха в неклассических обществах новой тоталитарности противопоставляется тезису об эмансипационной природе смеха в классических тоталитарных обществах. Автор дифференцирует антропологические модели «Эдипа» и «Анти-Эдипа» как обозначающие гегемоний патронализма и либералдемократии и различает типы героев «ироника» и «циника» как обозначающие носителей творческого и апроприированного «провластного» смеха. ; Автор статті на основі критичної теорії сучасного теоретичного психоаналізу та феноменології культури інтерпретує сміх як механізм легітимації влади. Дана теза є альтернативною щодо загального положення про сміх як про інструмент розриву з репресивною тотальністю буття. Антитеза про репресивну природу сміху в некласичних суспільствах нової тоталітарності протиставляється тезі про емансипаційну природу сміху в класичних тоталітарних суспільствах. Автор диференціює антропологічні моделі героїв «Едипа» та «АнтиЕдипа» як означники гегемоній патроналізму та ліберал-демократії й розрізняє типи героїв «іроніка» і «циніка» як означники носіїв творчого та апропрійованого «провладного» сміху.
The author of the article interprets laughter as a mechanism for legitimizing of power, the research is based on the critical theory of contemporary theoretical psychoanalysis and the phenomenology of culture. This thesis is an alternative to the general statement about laughter as an instrument for breaking with the repressive totality of being. The antithesis of the repressive nature of laughter in non-classical societies of the new totalitarianism contrasts with the thesis of the emancipatory nature of laughter in classical totalitarian societies. By the metod of comparative semiotic analysis the author differentiates the anthropological models of «Oedipus» and «Anti-Oedipus» as signs of the hegemony of patronism and liberal democracy, and distinguishes between the types of heroes («ironic» and «cynic») as indicators of carriers of creative and apropos «pro-power» laughter. The ironic personifies the positive symbolic incarnation of the trickster as the bearer of a taboo desire, the code of which is liberating (obscene) laughter, the power of which is effective in preserving the space of a false serious scene of classical (closed) censorship. The cynic embodies the image of a negative trickster, which responds to laughter of ironic by appropriating his laughter with the help of a system of power that reproduces itself through the stylization of counterculture (open censorship). Under such conditions, laughter, being neutralized, is either reduced to clowning or becomes an openly repressive strategy. ; Автор статьи на основе критической теории современного теоретического психоанализа и феноменологии культуры интерпретирует смех как механизм легитимации власти. Данный тезис является альтернативным по отношению к общему положению о смехе как об инструменте разрыва с репрессивной тотальностью бытия. Антитезис о репрессивной природе смеха в неклассических обществах новой тоталитарности противопоставляется тезису об эмансипационной природе смеха в классических тоталитарных обществах. Автор дифференцирует антропологические модели «Эдипа» и «Анти-Эдипа» как обозначающие гегемоний патронализма и либералдемократии и различает типы героев «ироника» и «циника» как обозначающие носителей творческого и апроприированного «провластного» смеха. ; Автор статті на основі критичної теорії сучасного теоретичного психоаналізу та феноменології культури інтерпретує сміх як механізм легітимації влади. Дана теза є альтернативною щодо загального положення про сміх як про інструмент розриву з репресивною тотальністю буття. Антитеза про репресивну природу сміху в некласичних суспільствах нової тоталітарності протиставляється тезі про емансипаційну природу сміху в класичних тоталітарних суспільствах. Автор диференціює антропологічні моделі героїв «Едипа» та «АнтиЕдипа» як означники гегемоній патроналізму та ліберал-демократії й розрізняє типи героїв «іроніка» і «циніка» як означники носіїв творчого та апропрійованого «провладного» сміху.
Problem setting. The mutual influence of politics and law, in accordance with political and legal values in a democratic society, is a rather controversial issue. It is generally known that politics should not affect the right, and political activity should be subordinated to law. At the same time, during the development of a democratic, law-governed state, situations arise that require rapid reaction to overcome social conflicts and contradictions, the preservation of civil peace, the establishment of justice and equilibrium in society. In such cases can be implemented the principle of "political expediency". The application of this principle on the one hand allows solving complex socio-political contradictions in the absence of the necessary legal norms, and on the other hand, the political motivation of decisions without proper legal justification should be perceived as an exception, which is appropriate only in socially sensitive crisis circumstances.Recent research and publications analysis. The problem of interaction between politics and law, the peculiarities of the application of the principle of "political expediency" in domestic political practices, the influence of the political situation on the existence of legal values and norms, was reflected in the works of such researchers as N. Dobrenka, A. Kukuruz, S. Maksimov, G. Matveeva, I. Nagornyuk, M. Nediuha, A. Selivanov, Y. Shemshuchenko and others.Paper objective. The purpose of our research is to clarify the peculiarities of the implementation and influence of the principle of "political expediency" on the establishment and existence of legal values during the development of a democratic state in Ukraine.Paper main body. In a negative scenario, the application of the principle of "political expediency" may have a dominant subjective component, and the treatment of certain socio-political and economic events corresponds to the interests of only a part of the political class and society. At the same time, the acceptance of a political and legal decision on the principle of "political expediency" in a positive way should be the result of a broad socio-political consensus, which was developed because of consultations between political forces, dialogue with civil society, etc. With that, any politically motivated decision requires legal registration and must not run counter to the current Constitution.A legal norm based on the principle of "political expediency" may have a twofold character: as a temporary mechanism for the restoration in society of such legal values as justice, legality, freedom, etc., or as a basis for the implementation of case law. In the second option, the legal norm should have a deep and systematic value, filling the existing legislative gap, reformatting relations in a certain area of public life.According to experts, the implementation of the principle of "political expediency" in legal form can increase the legitimacy of the political class, institution, political regime as a whole, or vice versa, have a reverse delegitimizing effect. In order to strengthen the legitimate component of the political regime, it is extremely important that the taken decision is in line with the values of the political and legal culture of different sections of the population.In the public consciousness, the Constitution is an embodiment of justice, a stable law and order, legal legality when its provisions form the basis for the acceptance of politically expedient decisions, which are necessary to society. That is why the realization of the principle of "political expediency" should be carried out on the basis of constitutional norms and values.Conclusions of the research. Thus, the implementation of the principle of "political expediency" and its impact on the existence of legal values at the present stage of domestic state building is ambivalent. On the one hand, the application of the aforementioned principle allows solving socio-political conflicts and restoring (consolidating) democratic political and legal values, overcoming the social crisis in cases where the mechanisms for its solution are not fixed in the current law. On the other hand, the principle of "political expediency" can be used by political forces as means of fighting for power, as a technology to promote narrow-party interests. Short abstract for an article Аbstract. It was analyzed the essential characteristics of the principle of "political expediency". It was determined the influence of its realization on the existence of legal values and norms in the process of development of the Ukrainian state. It was shown the negative and positive aspects of making political decisions based on the principle of "political expediency". It was proved that the application of the principle of "political expediency" in the domestic political and legal space might increase the legitimacy potential of the current government or, conversely, destabilize the system of political relations. ; Проанализированы сущностные характеристики принципа "политической целесообразностиˮ. Определено влияние его реализации на бытие правовых ценностей и норм в процессе развития украинского государства. Показаны негативные и позитивные аспекты принятия политических решений на основе принципа "политической целесообразностиˮ. Доказано, что применение принципа "политической целесообразностиˮ в отечественном политико-правовом пространстве может усиливать легитимационный потенциал действующей власти или наоборот дестабилизировать систему политических отношений. ; Проаналізовано сутнісні характеристики принципу «політичної доцільності». Визначено вплив його реалізації на буття правових цінностей та норм в процесі розбудови української держави. Показано негативні та позитивні аспекти при- йняття політичних рішень на основі принципу «політичної доцільності». Доведено, що застосування принципу «політичної доцільності» у вітчизняному політико-пра- вовому просторі може посилювати легітимаційний потенціал діючої влади або навпаки дестабілізувати систему політичних відносин.
It was shown that the risk profiles that threaten normal, stable functioning of political power, risks of delegitimation of power are important. This is due to increased of delegitimation trends, increase destructive, dysfunctional processes, growing crisis in the political sphere. It is proved that in modern conditions the risk of delegitimation of political power complicated processes of subpoliticization of society. The main areas of their display is the state, transnational economy, science and technology, privacy. It was found that sources of risk of delegitimation of political power are: institutionalized corruption in public administration and in the judiciary; domination of media-politics and political scandals in the management of public relations; failure of the ruling political actors election programs violation of the rules of democratic procedures, decision-making outside the democratic system of decision-making or when lawfully elected politicians exercise power, concluding agreements and reaching compromises with some political, social or commercial structures, thus spoiling its reputation; weakening traditional channels of influence on the government (through voting or press) members of certain social circles simultaneously with the deterioration of their socio-economic status; non rising expectations of society and opportunities of power available means to satisfy them and others. Determined to overcome these strategic directions delegitimational trends: real or formal expansion of citizens' participation in political decision-making; shifting responsibility to individual authorities or officials; entire arsenal spin-doctoring activities; any reasoned or emotive promises of political parties and individual politicians, elections are the power. It is shown that an effective means of combating of delegitimation of political power or have clear steps to improve the procedures for making political decisions (in terms of fairness and transparency) with exemplary punishment in violation of, or gradually meet the basic interests of society. ; Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владнополітичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З'ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб'єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб'єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціальноекономічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будьякі аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства. ; Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владнополітичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З'ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб'єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб'єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціальноекономічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будьякі аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства.
The scientific article «organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people» is devoted to the study of general understanding of the categories «organization», «legitimation», as well as consideration of such types of organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people, or its part as: the right to participate in public affairs; the right to participate in national and local elections; the right to hold meetings, rallies, marches and demonstrations; the right to freedom of association in political parties and public associations; the right to send individual or collective written appeals or to personally address state authorities, local self-government bodies and officials of these bodies; the right of the working part to strike to protect their economic and social interests. In addition, the purpose of this research, according to its results, is to identify certain generalizations, definitions, conclusions, proposals and recommendations, aimed at: improving the organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people; for further elaboration of theoretical and practical problems concerning the rights and responsibilities of the Ukrainian people; for quality preparation, amendments and additions to regulations, namely the preparation of draft laws of Ukraine «On the status of the Ukrainian people», «On the all-Ukrainian referendum», «On local referendums» and many others; for teaching disciplines: «Constitutional law of Ukraine», «Constitutional law of foreign countries», as well as when writing textbooks, manuals, lecture courses, teaching materials ; Научная статья «организационно-легитимационные права и обязанности Украинского народа» посвящена исследованию общего понимания категорий «организация», «легитимация», а также рассмотрения таких видов организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа, или его части как: право принимать участие в управлении государственными делами; право на участие в общегосударственных и местных выборах; право на проведение собраний, митингов, шествий и демонстраций; право на свободу объединения в политические партии и общественные объединения; право направлять индивидуальные или коллективные письменные обращения или лично обращаться в органы государственной власти, органов местного самоуправления и должностных и служебных лиц этих органов; право той части, что работает на забастовку для защиты своих экономических и социальных интересов. Кроме этого, целью данного научного исследования, по его результатам, является выделение определенных обобщений, определений, выводов, предложений и рекомендаций направленных на: совершенствование организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа; для дальнейшей обработки теоретических и практических проблем, касающихся прав и обязанностей Украинского народа; для качественной подготовки, внесения изменений и дополнений в нормативно-правовых актов, а именно подготовки проектов законов Украины «О статусе Украинского народа», «О всеукраинском референдуме», «О местных референдумах» и многих других; для преподавания учебных дисциплин: «Конституционное право Украины», «Конституционное право зарубежных стран», а также при написании учебников, учебных пособий, курсов лекций, учебно-методических материалов ; Наукова стаття «організаційно-легітимаційні права та обов'язки Українського народу» присвячена дослідженню загального розуміння категорій «організація», «легітимація», а також розгляду таких видів організаційно-легітимаційних прав та обов'язків Українського народу, або його частини як: право брати участь в управлінні державними справами; право на участь у загальнодержавних та місцевих виборах; право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські об'єднання; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право тієї частини, що працює, на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Орім цього, метою даного наукового дослідження, за його результатами, є виокремлення певних узагальнень, визначень, висновків, пропозицій та рекомендацій спрямованих на: удосконалення організаційно-легітимаційних прав та обов'язків Українського народу; для подальшого опрацювання теоретичних і практичних проблем, що стосуються прав та обов'язків Українського народу; для якісної підготовки, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, а саме підготовки проектів Законів України «Про статус Українського народу», «Про всеукраїнський референдум», «Про місцеві референдуми» та багатьох інших; для викладання навчальних дисциплін: «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», а також під час написання підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, навчально-методичних матеріалів
The scientific article «organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people» is devoted to the study of general understanding of the categories «organization», «legitimation», as well as consideration of such types of organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people, or its part as: the right to participate in public affairs; the right to participate in national and local elections; the right to hold meetings, rallies, marches and demonstrations; the right to freedom of association in political parties and public associations; the right to send individual or collective written appeals or to personally address state authorities, local self-government bodies and officials of these bodies; the right of the working part to strike to protect their economic and social interests. In addition, the purpose of this research, according to its results, is to identify certain generalizations, definitions, conclusions, proposals and recommendations, aimed at: improving the organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people; for further elaboration of theoretical and practical problems concerning the rights and responsibilities of the Ukrainian people; for quality preparation, amendments and additions to regulations, namely the preparation of draft laws of Ukraine «On the status of the Ukrainian people», «On the all-Ukrainian referendum», «On local referendums» and many others; for teaching disciplines: «Constitutional law of Ukraine», «Constitutional law of foreign countries», as well as when writing textbooks, manuals, lecture courses, teaching materials ; Научная статья «организационно-легитимационные права и обязанности Украинского народа» посвящена исследованию общего понимания категорий «организация», «легитимация», а также рассмотрения таких видов организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа, или его части как: право принимать участие в управлении государственными делами; право на участие в общегосударственных и местных выборах; право на проведение собраний, митингов, шествий и демонстраций; право на свободу объединения в политические партии и общественные объединения; право направлять индивидуальные или коллективные письменные обращения или лично обращаться в органы государственной власти, органов местного самоуправления и должностных и служебных лиц этих органов; право той части, что работает на забастовку для защиты своих экономических и социальных интересов. Кроме этого, целью данного научного исследования, по его результатам, является выделение определенных обобщений, определений, выводов, предложений и рекомендаций направленных на: совершенствование организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа; для дальнейшей обработки теоретических и практических проблем, касающихся прав и обязанностей Украинского народа; для качественной подготовки, внесения изменений и дополнений в нормативно-правовых актов, а именно подготовки проектов законов Украины «О статусе Украинского народа», «О всеукраинском референдуме», «О местных референдумах» и многих других; для преподавания учебных дисциплин: «Конституционное право Украины», «Конституционное право зарубежных стран», а также при написании учебников, учебных пособий, курсов лекций, учебно-методических материалов ; Наукова стаття «організаційно-легітимаційні права та обов'язки Українського народу» присвячена дослідженню загального розуміння категорій «організація», «легітимація», а також розгляду таких видів організаційно-легітимаційних прав та обов'язків Українського народу, або його частини як: право брати участь в управлінні державними справами; право на участь у загальнодержавних та місцевих виборах; право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські об'єднання; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право тієї частини, що працює, на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Орім цього, метою даного наукового дослідження, за його результатами, є виокремлення певних узагальнень, визначень, висновків, пропозицій та рекомендацій спрямованих на: удосконалення організаційно-легітимаційних прав та обов'язків Українського народу; для подальшого опрацювання теоретичних і практичних проблем, що стосуються прав та обов'язків Українського народу; для якісної підготовки, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, а саме підготовки проектів Законів України «Про статус Українського народу», «Про всеукраїнський референдум», «Про місцеві референдуми» та багатьох інших; для викладання навчальних дисциплін: «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», а також під час написання підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, навчально-методичних матеріалів
An important condition for the exercise of power on the world arena is the legitimacy, which may be understood as significance, validity, or compulsory obedience of the subjects of international relations to certain principles, rules, norms, policies, decisions, appeals, and arguments. Meanwhile, all these imperatives are the embodiment of the will of the dominant international actors. This suggests that legitimacy is an important component of global governance, the stabilization of the global order, the global sustainable development. The main objective of the study is to reveal the possibility legitimacy management on the world arena through research the legitimation technologies of as effective tools of the international relations regulation. Methodological basis of research is the technological approach, which allowed to consider the practice of social and political actors as instruments to achieve goals with maximum economy of effort and cost, with the implementation of the powerful tasks for a lower price. The study of the legitimation technologies problem in international dimension has led to fruitful results. The author found that legitimacy is inherently technological, since it is a resource that allows to reduce the cost of the exercise of power. Legitimacy is the importance of all social relations (including political power ones) that defines their recognition and effectiveness. Legitimization makes things and relationships positively or negatively significant. The author argues that the main purpose of the legtimation technologies is to form meaning of relationships, power, institutions, rules, principles, decisions, and symbols. He defines technologies of legitimation in international relations as procedures, techniques, methods and processes aimed to optimal and efficient implementation of the goals and objectives of the actor of international activities to the acquisition, strengthening and expanding its power in the international arena. The author substantiates the idea that the most effective and promising in the global world is an alliance associate legitimation technologies. They are implemented through the mechanism of initiation of the alliance relations and of multilateral structures in various spheres of life of the international community in response to existing or perceived threats. Such technologies and the results of its use is a solid foundation for the successful implementation of any other legtimate tools on the world arena. At the same time, the hybrid legitimation technologies used by Russia in international relations, is fundamentally futile, since ones do not rely on dynamic controlled universality - nor ideological, nor value, nor practical, neither in prognostic visions of the future. ; Статья ставит проблему возможности управления легитимностью на мировой арене через использование технологий легитимации как эффективных инструментов регулирования международных отношений. Благодаря применению технологического подхода автору удалось выделить и проанализировать основные легитимационные технологии на мировой арене. Автор доказывает, что главная цель легитимационных технологий – это создание значимости отношений, власти, институтов, правил, принципов, решений, символов. Он определяет технологии легитимации в международных отношениях как процедуры, приемы, способы и процессы, направленные на наиболее оптимальную и эффективную реализацию целей и задач субъекта международной деятельности в отношении достижения, укрепления и расширения своей власти на международной арене. Автор обосновывает идею, что наиболее эффективными и перспективными в глобальном мире являются легитимационные технологии союзнического связывания. Они осуществляются через механизм инициирования союзно-договорных отношений и многосторонних структур в различных сферах жизни международного сообщества в ответ на имеющиеся или мнимые угрозы. Такие технологии и результаты их использования являются надежным фундаментом для успешной реализации любых других легитимационных мероприятий на мировой арене. ; Стаття ставить проблему можливості управління легітимністю на світовій арені через використання технологій легітимації як ефективних інструментів регулювання міжнародних відносин. Завдяки застосуванню технологічного підходу автору вдалося виокремити іпроаналізувати основні легітимаційні технології на світовій арені. Автор доводить, що головна мета легітимаційних технологій – це створення значущості відносин, влади, інститутів, правил, принципів, рішень, символів. Він визначає технології легітимації в міжнародних відносинах як процедури, прийоми, способи та процеси, спрямовані на найбільш оптимальну та ефективну реалізацію цілей і завдань суб'єкта міжнародної діяльності стосовно здобуття, укріплення та розширення своєї влади на міжнародній арені. Автор обґрунтовує думку, що найбільш ефективними та перспективними в глобальному світі є легітимаційні технології союзницького зв'язування. Вони здійснюються через механізм ініціювання союзно-договірних відносин та багатобічних структур у різноманітних сферах життя міжнародної спільноти у відповідь на наявні або уявні загрози. Такі технології та результати їх використання є надійним фундаментом для успішної реалізації будь-яких інших легітимаційних заходів на світовій арені.
The article is devoted to the research of problem of legitimating of state policy, analyzing and generalization of informational policy experience of Central and East Europe countries during the Euro-Atlantic and European integration and application of this experience in order to provide the wide and constant public support of deepening and widening of relations of Ukraine with EU and NATO. The experience of development, planning and practical realization of informational actions in The Republic of Poland, Czech Republic, The Republic of Hungary, Bulgaria, The Slovak Republic, Slovenia, Romania, The Republic of Latvia, The Republic of Lithuania, The Republic of Estonia has been analyzed and generalized. The indissoluble link of Euro-Atlantic and European integration has been proved, the conclusion about sequence of integrative processes: first exactly Euro-Atlantic one and after European one – has been drawn. It was indicated that sense of entry of Central and East Europe countries either to NATO or to EU included the solid transformations of the whole system of social, political and economic life. Experience of these countries testified that all of them used process of preparation to membership in NATO as a step to membership in EU. The conclusion about tasks for Ukraine about content of process of acquiring the membership either in NATO or in EU has been drawn, its point is adaptation to standards approved in EU and NATO ; Статья посвящена исследованию проблемы легитимации государственной политики, анализу и обобщению опыта информационной политика стран Центрально-Восточной Европы в процессе евроатлантической и европейской интеграции и использования этого опыта с целью обеспечения широкой и постоянной общественной поддержки углубления и расширения отношений Украины с ЕС и НАТО. Проанализировано и обобщенно опыт разработки, планирования и практической реализации информационных мероприятий в Республике Польша, Чешской Республике, Венгерской Республике, Болгарии, Словацкой Республике, Словении, Румынии, Латвийской Республике, Литовской Республике, Эстонской Республике ; Статтю присвячено дослідженню проблеми легітимації державної політики, аналізу та узагальненню досвіду інформаційної політики країн Центрально-Східної Європи у процесі євроатлантичної і європейської інтеграції та використання цього досвіду з метою забезпечення широкої і постійної громадської підтримки щодо поглиблення і розширення відносин України з ЄС та НАТО. Проаналізовано і узагальнено досвід розробки, планування та практичної реалізації інформаційних заходів у Республіці Польща, Чеській Республіці, Угорській Республіці, Болгарії, Словацькій Республіці, Словенії, Румунії, Латвійській Республіці, Литовській Республіці, Естонській Республіці
Дослідження присвячене актуалізованому в січні 2024 р. в Давосі дискурсу щодо розробки та легітимації штучного інтелекту (ШІ) в трикутнику суперпотуг-інноваторів «США – ЄС – Китай». Феномен ШІ нами розглядається в категоріях когнітивної науки, що обумовлено близькістю, але не тотожністю позиціонування «концепту ШІ» та «поняття ШІ». Констатуємо, що проясненням поняття «ШІ» ще у 1969 р. зацікавилися аналітики Джон Маккарті та Патрік Дж. Хейс. В аналізі використовуємо їх тези про те, що: 1) поняття ШІ має витоки у феномені «інтелектуальних машин» часів Лейбніца; 2) наука про ШІ починається зі статті Тюрінга (Turing, 1950) «Обчислювальна техніка та інтелект» та із ідей Шеннона (Shannon, 1950) про те, як машину можна запрограмувати для гри в шахи (McCarthy and Hayes, 1969, р.463). Концепт «ШІ» позиціонуємо в номінації Товариства робототехніки та автоматизації (IEEE) США в матеріалах «Історія робототехніки: наративи та мережі» (Sabanovic et al., 2015). Наратив тут актуалізується в парадигмі дослідників К. Діндлера та О. С. Іверсена (Dindler and Iversen, 2007, р.232) як «запит на вигадку» (Fictional Inquiry), як техніка проєктування, дизайну майбутнього, що дозволяє «обхід існуючих соціокультурних структур та певного контексту шляхом створення частково вигаданих ситуацій, оповідей та артефактів». Концепт «праксеологія» (praxéologie) нами використано в парадигмі класифікатора наук Луї Бурдо (Bourdeau, 1882), актуалізованого Дж. фон Нойманом та О. Моргенштерном (von Neumann and Morgenstern, 2007) для означення математичної теорії ігор та стратегій. Концепт «автопоезис» (autopoietic) ми розглядаємо в кібернетичній парадигмі X. Матурани та Ф. Варели (Maturana and Varela, 1980), соціокібернетики, праць ряду дослідників (Dignum, 2019; Glaisyer, 2010; Gordon, 2021; Koetse, 2024). Концепт «легітимація» ми розглядаємо: 1. У витоках давньоримської традиції «конституціоналізму» Полібія; 2. У «De legibus» Цицерона, де вони були розвинуті і де легітимність позиціонує необхідність симетрії поведінки владних суб'єктів із вимогами норм закону у формулах «potestas ligitima» та «legitimum imperium» (Cicero, 1841); 3. У тріаді концепцій Лейбніца (Leibniz, 1667): (1) «Scientia generalis» – (2) «Subjectum Juris» – (3) «Politica hermetica» для прояснення ряду питань щодо: 1) ставлення до технічних артефактів; 2) наслідків саморозвитку мереж ШІ; 3) «самовиробництва ідентичності» ШІ в багатовимірному співвідношенні категорій «сущого» та «належного» у формуванні кібернетичної деонтології як синтезу інформаційної етики, як сущого та інформаційного права, як належного в аутопоезисі; 4. Концепті Азімова «роботіка» та змісті його 3-х законів для роботів; 5. Парадигмі ООН у документі «World 2005 Robotics Report (Abu-Shaqra, 2014, p.94). «Politica hermetica» ШІ розглядається в парадигмі Т. Джордана (Jordan, 1999) про те, що ми є свідками становлення кібервлади (technopowe) нової мереженої еліти (адхократів та нетократів), що: 1) на рівні індивідів проявляється через плинність ідентичності, переосмислення ієрархій та потоків інформації у формі кіберполітики (cyberpolitics); 2) саме технічне середовище визначає природу та межі віртуальних спільнот і особистостей; 3) техновлада виражається в домінуванні (domination), особливо з боку нової еліти, включаючи корпорації, які володіють кібернетичними знаннями (cybernetically proficient corporations), хакерів і уряди.
The phenomenon of political domination is inextricably linked to the process of legitima cy. As a process ofrecognizing the political order on the basis of the system of values and norms of collective existence acceptedin the society, legitimacy requires, above all, a public regime course. That is why the assertion of legitimacytakes place in the space of public discourse of politics, among the structures of which the most importantsource of formation of the political community and institutions of domination are symbolic projections of thepolitical identities.In the course of historical development a set of legitimacy practices was formed, which covers a wide rangeof symbolic forms by which the multilevel social organism coordinates the interaction of its various structures,substantiates the political order, justifies social hierarchy and harmonizes social relations and harmonizationof the social relations by reaching a certain degree of political consensus.The semantic dominant of the symbolic complex of legitimacy is the figure of the ruler, who at certain stagesof socio- and polytogenesis embodied the very idea of power.The legitimacy mechanism of any event that takes place in the space of political communication works asfully as possible only if all types of symbols of domination are brought to a single symbolic denominator. Thestandard of such an event is the ceremony of consecration to power (coronation, enthronement, inauguration).Its key attributes are supreme power regalias.The article reveals in detail the general symbolism and semantics of such symbols of domination as thescepter, the state and the crown.The example of symbols of domination proves that the recourse to symbolic resources of legitimacy providesan opportunity to distribute power in the society and implement the function of domination with minimaluse of instruments of coercion and violence, or other institutional means. ; Мамонтова Е. В. Регалії верховної влади як інструменти легітимації політичногопорядку. – Стаття.Феномен політичного панування нерозривно пов'язаний із процесом легітимації. Як процес ви-знання політичного порядку на основі прийнятої в суспільстві системи цінностей та норм колективно-го існування, легітимація вимагає, передусім, публічного режиму протікання. Саме тому утвердженнялегітимності відбувається в просторі публічного дискурсу політики, серед структур якого найважли-вішим джерелом формування політичної спільноти та інститутів панування виступають символічніпроекції політичних ідентичностей.У ході історичного розвитку сформувався комплекс легітимаційних практик, який охоплює ши-рокий діапазон символічних форм, за допомогою яких у багаторівневому соціальному організмі від-бувається узгодження взаємодії його різноманітних структур, обґрунтування політичного порядку,виправдання наявності соціальної ієрархії та гармонізація соціальних відносин шляхом досягненняпевного ступеню політичного консенсусу.Смисловою домінантою символічного комплексу легітимації виступає фігура правителя.Легітимаційний механізм будь-якої події, що відбувається у просторі політичної комунікації, спра-цьовує максимально повно тільки за умови приведення до єдиного символічного знаменника усіх різ-новидів символів панування. Еталоном такої події є церемонія посвячення у владу (коронація, інтроні-зація, інавгурація). Її ключовими атрибутами виступають регалії верховної влади.У статті розкрито загальний символізм та семантику таких символів панування, як скіпетр, держава,корона. На їхньому прикладі доведено, що звернення до символічних ресурсів легітимації забезпечуєможливість здійснювати розподіл владних повноважень у суспільстві та реалізовувати функцію пану-вання з мінімальним використанням інструментів примусу та насильства або інших інституційованихзасобів.
The factors of legitimation and delegitimization of power in the context of the functioning of transitional states are considered and analyzed. The peculiarity of such states is the problem of consolidation of citizens on the basis of common values, the absence of which gradually leads to the delegitimization of the political regime. Particular attention is paid to classical and modern interpretations of legitimacy and related concepts. An understanding of the definition of «legitimacy» is given as an order in which the power of the rulers and the voluntary subordination of the governed, i.e. free recognition by each member of the legal society. It is established that there are different political institutions with different levels of legitimacy in society. The main factors and phases of legitimacy are analyzed, on the example of Ukraine, allocated factors that lead to the delegitimization of a political regime. The problem of the functioning of the institutional process in the post-Soviet states through the phenomenon of double institutionalization, which is characterized by public consent to the functioning of old and new institutions at the same time, is considered separately. The nature of such a phenomenon, which is characterized by a destructive impact on the democratic transformation of society due to the congestion of the new institutional space, has been established. A number of factors of delegitimization of the political regime are analyzed and the classification of factors into economic, geographical, political. The dependence of different factors on different conditions of power is determined. The peculiarity of the delegitimization process in Ukraine, which is characterized by multifactorial with elements of adaptability, has been established. Based on all the theories presented, it is concluded that legitimacy is not only a set of values, it has both cognitive and normative aspects. ; Розглядаються та аналізуються чинники легітимації та делегітимації влади в контексті функціонування держав перехідного типу. Особливістю таких держав є проблема консолідації громадян на основі спільних цінностей, відсутність яких поступово призводить до делегітимації політичного режиму. Особливу увагу приділено класичним та сучасним трактуванням легітимності та відповідних концепцій. Дано розуміння дефініції «легітимність» як порядок, за якого визнається влада панівних та добровільне підпорядкування керованих, тобто вільне визнання з боку кожного члена правового суспільства. Встановлено, що існують різні політичні інститути з різним рівнем легітимності в суспільстві. Проаналізовано основні фактори та фази легітимності, а також на прикладі України виділені ті з них, які призводять до делегітимації політичного режиму. Окремо розглянуто проблему функціонування інституційного процесу в пострадянських державах через феномен подвійної інституціоналізації, який характеризується суспільною згодою на функціонування старих та нових інститутів одночасно. Встановлено природу такого феномена, що характеризується деструктивним впливом на демократичну трансформацію суспільства через перевантаженість нового інституційного простору. Проаналізовано ряд факторів делегітимації політичного режиму та визначено класифікацію чинників на економічні, географічні, політичні. Визначено залежність різних факторів від різних умов здійснення влади. Встановлено особливість процесу делегітимації в Україні, яка характеризується багатофакторністю з елементами адаптивності. Виходячи з усіх представлених теорій робиться висновок, що легітимація – це не тільки набір цінностей, вона має в собі як когнітивний, так і нормативний аспекти.
