Suchergebnisse

Keywords: subjects of contractual relationships, work-for-hire intellectual propertyassets, author, employer, property rights for work-for-hire intellectual property assets,consideration The article analyzes the legal regime of official works createdduring the performance of the contract for the performance of research or researchand development and technological work. It is proved that the subjects of contractualrelations in addition to the executor and the customer should also include the creator(author, inventor) — an employee working in a scientific institution or enterprise,whose creative work created an official object of intellectual property. At the sametime, a scientific institution (enterprise) that has hired an employee under an employmentagreement (contract) acts as an employer. Based on the analysis of the legislationin the field of intellectual property and scientific sources, the author identifiesthe features of intellectual property. The meaning of the terms «duties» and «employer's order» is investigated. It is stated that there is no definition in the legislation ofUkraine of the term «official task» and requirements for registration of official taskfor the creation of a work. The grounds for recognizing the objects of intellectual propertyrights as official are determined and analyzed. The peculiarities of the distributionof property rights to official objects between the customer, the executor and theemployee-author in the context of the legal relations that arise and accompany theperformance of contracts are considered. Various contractual constructions used inthe mechanism of division of property rights into official objects are analyzed. Proposalsare formulated aimed at improving the local regulation of the distribution of propertyrights to service facilities. Particular attention in the article is paid to the issue ofpayment of remuneration to the author of the official object. The structure of such remunerationis analyzed, sources of its payment are offered, terms of payment of suchremuneration and their legal definition. It is proposed that the contracts provide forobligations (guarantees) of the parties to «finance» the customer and pay the contractorremuneration to the author for the creation and use of the official object. ; Ключові слова: суб'єкти договірних правовідносин, службові об'єкти інтелектуаль-ної власності, роботодавець, майнові права на службові об'єкти інтелектуальної влас-ності, винагорода Проаналізовано правовий режим службових об'єктів, створених у процесі виконан-ня НДР та ДКТР. Доведено необхідність включення до суб'єктів договірних відносинавтора, винахідника такого об'єкта. Виокремлено ознаки службових об'єктів, дослід-жено зміст термінів «службові обов'язки» та «доручення роботодавця». Розглянуто особ-ливості розподілу майнових прав на службові об'єкти між замовником, виконавцем тапрацівником-автором і виплати винагороди авторові службового об'єкта, проаналізо-вано структуру такої винагороди, запропоновано джерела та строки її виплати. Посилання 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. 3 жовтня (№ 40). 2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. 2 травня (№ 18). 3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. Додаток до № 50. Ст. 375. 4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» : станом на 11.07.2001 р. Відомості Верховної Ради України. 1994. 29 березня (№ 13). Ст. 64. 5. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 № 3687-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. 15 лютого (№ 7). Ст. 32. 6. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 № 3688-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. 15 вересня (№ 7). Ст. 34. 7. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 05.11.1997 № 621/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 8. Ст. 28. 8. Закон України «Про науково-технічну інформацію» : станом на 19.04.2014 р. Відомості Верховної Ради України. 1993. 17 серпня (№ 33). Ст. 345. 9. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. 25 квітня (№ 17). Ст. 121. 10. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. 15 січня (№ 3). Ст. 25. 11. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 № 143-V. Відомості Верховної Ради України. 2006. 10 листопада (№ 45). Ст. 434. 12. Порядок і напрями використання коштів, одержаних у результаті трансферу технологій, створених за рахунок коштів державного бюджету. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2013 р. № 300. Урядовий кур'єр. 2013. 5 серпня (№ 82). 13. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12. Вісник господарського судочинства. 2012. 00. № 6. 14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 № 5. Вісник Верховного Суду України. 2010. 00. № 6. 15. Інструкції зі статистики заробітної плати. Затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5. Офіційний вісник України. 2004. 13 лютого (№ 4) (частина 2). Ст. 200. 16. Договірні відносини щодо результатів наукової та науково-технічної діяльності : монографія / В. О. Батова та ін. / за заг. ред. О. Ф. Дорошенка ; НДІ ІВ НАПрН України. Київ : Інтерсервіс, 2013. 222 с. 17. Січ О. Технічні умови: правова природа та облік. URL: https://www.golovbukh.ua/article/94-qqq-15-m11-20-11-2015-tehnchn-umovi-pravova-priroda-ta-oblk. 18. Кульбашна О. Службові об'єкти права інтелектуальної власності: питання теорії. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2013. № 6. ========================================== 1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 16.01.2003 № 435-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2003. 3 zhovtnia (№ 40). 2. Hospodarskyi kodeks Ukrainy vid 16.01.2003 № 436-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2003. 2 travnia (№ 18). 3. Kodeks zakoniv pro pratsiu Ukrainy vid 10.12.1971. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR. 1971. Dodatok do № 50. St. 375. 4. Zakon Ukrainy «Pro avtorske pravo i sumizhni prava» : stanom na 11.07.2001 r. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1994. 29 bereznia (№ 13). St. 64. 5. Zakon Ukrainy «Pro okhoronu prav na vynakhody i korysni modeli» vid 15.12.1993 № 3687-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1994. 15 liutoho (№ 7). St. 32. 6. Zakon Ukrainy «Pro okhoronu prav na promyslovi zrazky» vid 15.12.1993 № 3688-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1994. 15 veresnia (№ 7). St. 34. 7. Zakon Ukrainy «Pro okhoronu prav na topohrafii intehralnykh mikroskhem» vid 05.11.1997 № 621/97-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1998. № 8. St. 28. 8. Zakon Ukrainy «Pro naukovo-tekhnichnu informatsiiu» : stanom na 19.04.2014 r. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1993. 17 serpnia (№ 33). St. 345. 9. Zakon Ukrainy «Pro oplatu pratsi» vid 24.03.1995 № 108/95-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1995. 25 kvitnia (№ 17). St. 121. 10. Zakon Ukrainy «Pro naukovu i naukovo-tekhnichnu diialnist» vid 26.11.2015 № 848-VIII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2016. 15 sichnia (№ 3). St. 25. 11. Zakon Ukrainy «Pro derzhavne rehuliuvannia diialnosti u sferi transferu tekhnolohii» vid 14.09.2006 № 143-V. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2006. 10 lystopada (№ 45). St. 434. 12. Poriadok i napriamy vykorystannia koshtiv, oderzhanykh u rezultati transferu tekhnolohii, stvorenykh za rakhunok koshtiv derzhavnoho biudzhetu. Zatverdzhenyi postanovoiu Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 22 kvitnia 2013 r. № 300. Uriadovyi kur'ier. 2013. 5 serpnia (№ 82). 13. Postanova Plenumu Vyshchoho hospodarskoho sudu Ukrainy «Pro deiaki pytannia praktyky vyrishennia sporiv, pov'iazanykh iz zakhystom prav intelektualnoi vlasnosti» vid 17.10.2012 № 12. Visnyk hospodarskoho sudochynstva. 2012. 00. № 6. 14. Postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy «Pro zastosuvannia sudamy norm zakonodavstva u spravakh pro zakhyst avtorskoho prava i sumizhnykh prav» vid 04.06.2010 № 5. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy. 2010. 00. № 6. 15. Instruktsii zi statystyky zarobitnoi platy. Zatverdzhena nakazom Derzhavnoho komitetu statystyky Ukrainy vid 13.01.2004 № 5. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 2004. 13 liutoho (№ 4) (chastyna 2). St. 200. 16. Dohovirni vidnosyny shchodo rezultativ naukovoi ta naukovo-tekhnichnoi diialnosti : monohrafiia / V. O. Batova ta in. / za zah. red. O. F. Doroshenka ; NDI IV NAPrN Ukrainy. Kyiv : Interservis, 2013. 222 s. 17. Sich O. Tekhnichni umovy: pravova pryroda ta oblik. URL: https://www.golovbukh.ua/article/94-qqq-15-m11-20-11-2015-tehnchn-umovi-pravova-priroda-ta-oblk. 18. Kulbashna O. Sluzhbovi obiekty prava intelektualnoi vlasnosti: pytannia teorii. Teoriia i praktyka intelektualnoi vlasnosti. 2013. № 6.

Досліджено нормативно-правовий та інституційно-адміністративний механізм державного управління сталим розвитком аграрного сектору та сільських територій. Проаналізовано міжнародний досвід запровадження принципів сталого розвитку. На основі проведеного аналізу запропоновано алгоритм запровадження основ концепції сталого розвитку України, а саме: прийняття національної стратегії сталого розвитку "Україна – 2030", відповідно до Глобальних цілей сталого розвитку (далі – ЦСР), прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) 25 вересня 2015 р. "Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030", який вміщує 17 Глобальних ЦСР до 2030 р.; Указу Президента України "Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року" від 30.09.2019 р. Зазначено, що в рамках національної стратегії повинна бути розроблена програма сталого розвитку аграрного сектору та сільських територій. Адже для досягнення 2-ї Цілі "Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування та сприяння сталому сільському господарству" саме аграрний сектор та сільські громади мають вирішальну роль. Запропоновано удосконалення адміністративно-інституціонального механізму управління сталим розвитком, а саме створення державного комітету із сталого розвитку, підпорядкованого Кабінету Міністрів України, для здійснення координаційної діяльності всіх міністерств та відомств у напрямку запровадження стратегії сталого розвитку. Розглянуто методи побудови механізмів державного управління сталим розвитком, які враховують інтереси усіх зацікавлених сторін, базуються на моделі "державно-приватного" партнерства, а також методах горизонтальної та вертикальної інтеграції, враховуючи альтернативи розвитку держави, специфіку аграрного сектору економіки, потреб сільських територіальних громад у напрямку досягнення ЦСР. ; Problem setting. The conceptual goals of sustainable development of society declared at the global level require the state authorities of the world to implement national development strategies and programs. Accordingly, the mechanisms of public administration need to be improved, the latest methods and tools of state regulation (norms and rules) aimed at solving economic, social, and environmental problems in society have been introduced. In many countries around the world, sustainable government strategies, programs, regional and local governments, local governments, civil society, and the private sector are involved in the development of sustainable development strategies and programs. According to this model of cooperation, all stakeholders have the opportunity to join in making management decisions and building their own future.Recent research and publications analysis. Among domestic scientists who have developed conceptual approaches to the formation of sustainable development of Ukraine, the most famous are: B. Danylyshyn, Z. Buryk, S. Bobiliov, V. Kukhar, S. Makosiy, V. Malinovsky, I. Smirnova, E. Mykhailyuta. Issues of sustainable development of rural areas were dealt with by: O. Maslak, O. Shcherbatykh, M. Malik, V. Yermolenko, A. Kovalenko (state and problems of regulatory and legal support of sustainable development in Ukraine), D. Mishchenko (analysis of methods of state regulation of the agricultural sector Economy of Ukraine), M. Mykolaychuk, L. Melnyk, O. Kravchenko, I. Kostyashkin, Y. Shpylyova, I. Honcharenko, T. Moroz, O. Kononenko, Yu. Lupenko and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. In the context of global socio-economic restructuring and environmental challenges, the urgency of issues related to the improvement of methods and mechanisms of public administration in the direction of sustainable development of society is growing. The aim of the article is to research new mechanisms and tools of public administration, application of methods of strategic planning of sustainable development, study of international experience of public administration of sustainable development and the possibility of its adaptation in Ukraine.Paper main body. Nowadays, many countries around the world have begun to realize that the future of the world community is in danger, that further ignoring environmental problems could lead to irreversible changes in the Earth's biosphere and the impossibility of further normal existence of all life on Earth. Sustainable development of society is an alternative to the extensive model of economy, which includes a triad of environmental, social and economic components of development, the basis of this approach is to recognize the parity of all vectors of society, rather than the priority of one of them. The concept of "sustainable development" was first stated in the Report of the International Commission on Environment and Development of the United Nations under the leadership of the Prime Minister of Norway Gro Harlem Brundtland "Our Common Future". Based on the materials of the United Nations Conference on Environment and Development (1992), sustainable development is a development of society that meets the needs of today, without compromising the ability of future generations to meet their own needs. The World Summit on Sustainable Development (Johannesburg, South Africa 2002), held from 26 August to 4 September, adopted the Johannesburg Declaration on Sustainable Development, which stated that all countries of the world should take collective responsibility for implementing the foundations of sustainable development - economic, social and environmental development at the local, national and global levels. Thus, gradually the world began to develop environmental policy and diplomacy, there were new international, national institutional components - international organizations, ministries and agencies for sustainable development. Ukraine has committed itself to the implementation of the GSD, one of which is "Overcoming hunger, achieving food security and improving nutrition and promoting sustainable agriculture." To implement these tasks in Art. 78 of UN General Assembly Resolution A / RES / 70/1, "Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development" (25 September 2015), at the national level, all Member States should develop large-scale national measures to implement this Agenda. Countries can support the transition to GSDs and build on existing planning tools: national development strategies and sustainable development strategies, as appropriate. Therefore, on the basis of the approved international document, it is necessary to approve a National Strategy for Sustainable Development "Ukraine-2030", and develop effective organizational, legal, administrative, financial and economic mechanisms to promote sustainable development of country. Also, it is necessary to adopt a separate program of sustainable rural development, as part of the Strategy taking into account the specifics and situation in the agricultural sector and rural communities. For the more effective implementation of the sustainable development strategy, it is necessary to create an administrative and institutional mechanism of public administration, which will be a kind of coordination center for decision making and advocacy of sustainable development goals. It is proposed the establishment of the State Committee on Sustainable Development, headed by the Prime Minister, who will be responsible for implementation of the strategy. For greater efficiency of strategy and decisions should be applied methods of building the mechanisms of public administration of sustainable development, which take into account interests of all stakeholders, are based on the model of "public-private" partnership, as well as methods of horizontal and vertical integration, taking into account the alternatives to state development, specificity of agricultural sector of economy, needs of rural territorial communities in the direction of achievement of and develop effective organizational, legal, administrative, financial and economic mechanisms to promote sustainable rural development, and agricultural sector.Conclusions of the research and prospects for further studies. Therefore, the development of mechanisms for public administration of sustainable development of the agricultural sector and rural areas should be based on international experience, international agreements to implement the principles of sustainable development, taking into account alternatives to state development, prerequisites for achieving sustainable development goals, strategic approach to development planning and forecasting, application of appropriate methods and tools of public administration, development of projects and programs, monitoring system based on specific indicators of achieving goals and objectives. According to the methodology of public administration, it is necessary to improve the regulatory, legal, administrative, financial and economic mechanisms to ensure balanced sustainable socio-economic development of the country. It is also very important to carry out consultative and educational activities on the goals and objectives of the concept of sustainable development, and public awareness of the importance of implementing sustainable principles of life. Involvement in the discussion and development of the National Strategy for Sustainable Development and development programs of both national and local stakeholders: public authorities, local governments, as well as civil society and the private sector. This model of partnership will allow to take into account the interests of all stakeholders, and in the future to effectively implement the goals and objectives.

Досліджено нормативно-правовий та інституційно-адміністративний механізм державного управління сталим розвитком аграрного сектору та сільських територій. Проаналізовано міжнародний досвід запровадження принципів сталого розвитку. На основі проведеного аналізу запропоновано алгоритм запровадження основ концепції сталого розвитку України, а саме: прийняття національної стратегії сталого розвитку "Україна – 2030", відповідно до Глобальних цілей сталого розвитку (далі – ЦСР), прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) 25 вересня 2015 р. "Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030", який вміщує 17 Глобальних ЦСР до 2030 р.; Указу Президента України "Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року" від 30.09.2019 р. Зазначено, що в рамках національної стратегії повинна бути розроблена програма сталого розвитку аграрного сектору та сільських територій. Адже для досягнення 2-ї Цілі "Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування та сприяння сталому сільському господарству" саме аграрний сектор та сільські громади мають вирішальну роль. Запропоновано удосконалення адміністративно-інституціонального механізму управління сталим розвитком, а саме створення державного комітету із сталого розвитку, підпорядкованого Кабінету Міністрів України, для здійснення координаційної діяльності всіх міністерств та відомств у напрямку запровадження стратегії сталого розвитку. Розглянуто методи побудови механізмів державного управління сталим розвитком, які враховують інтереси усіх зацікавлених сторін, базуються на моделі "державно-приватного" партнерства, а також методах горизонтальної та вертикальної інтеграції, враховуючи альтернативи розвитку держави, специфіку аграрного сектору економіки, потреб сільських територіальних громад у напрямку досягнення ЦСР. ; Problem setting. The conceptual goals of sustainable development of society declared at the global level require the state authorities of the world to implement national development strategies and programs. Accordingly, the mechanisms of public administration need to be improved, the latest methods and tools of state regulation (norms and rules) aimed at solving economic, social, and environmental problems in society have been introduced. In many countries around the world, sustainable government strategies, programs, regional and local governments, local governments, civil society, and the private sector are involved in the development of sustainable development strategies and programs. According to this model of cooperation, all stakeholders have the opportunity to join in making management decisions and building their own future.Recent research and publications analysis. Among domestic scientists who have developed conceptual approaches to the formation of sustainable development of Ukraine, the most famous are: B. Danylyshyn, Z. Buryk, S. Bobiliov, V. Kukhar, S. Makosiy, V. Malinovsky, I. Smirnova, E. Mykhailyuta. Issues of sustainable development of rural areas were dealt with by: O. Maslak, O. Shcherbatykh, M. Malik, V. Yermolenko, A. Kovalenko (state and problems of regulatory and legal support of sustainable development in Ukraine), D. Mishchenko (analysis of methods of state regulation of the agricultural sector Economy of Ukraine), M. Mykolaychuk, L. Melnyk, O. Kravchenko, I. Kostyashkin, Y. Shpylyova, I. Honcharenko, T. Moroz, O. Kononenko, Yu. Lupenko and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. In the context of global socio-economic restructuring and environmental challenges, the urgency of issues related to the improvement of methods and mechanisms of public administration in the direction of sustainable development of society is growing. The aim of the article is to research new mechanisms and tools of public administration, application of methods of strategic planning of sustainable development, study of international experience of public administration of sustainable development and the possibility of its adaptation in Ukraine.Paper main body. Nowadays, many countries around the world have begun to realize that the future of the world community is in danger, that further ignoring environmental problems could lead to irreversible changes in the Earth's biosphere and the impossibility of further normal existence of all life on Earth. Sustainable development of society is an alternative to the extensive model of economy, which includes a triad of environmental, social and economic components of development, the basis of this approach is to recognize the parity of all vectors of society, rather than the priority of one of them. The concept of "sustainable development" was first stated in the Report of the International Commission on Environment and Development of the United Nations under the leadership of the Prime Minister of Norway Gro Harlem Brundtland "Our Common Future". Based on the materials of the United Nations Conference on Environment and Development (1992), sustainable development is a development of society that meets the needs of today, without compromising the ability of future generations to meet their own needs. The World Summit on Sustainable Development (Johannesburg, South Africa 2002), held from 26 August to 4 September, adopted the Johannesburg Declaration on Sustainable Development, which stated that all countries of the world should take collective responsibility for implementing the foundations of sustainable development - economic, social and environmental development at the local, national and global levels. Thus, gradually the world began to develop environmental policy and diplomacy, there were new international, national institutional components - international organizations, ministries and agencies for sustainable development. Ukraine has committed itself to the implementation of the GSD, one of which is "Overcoming hunger, achieving food security and improving nutrition and promoting sustainable agriculture." To implement these tasks in Art. 78 of UN General Assembly Resolution A / RES / 70/1, "Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development" (25 September 2015), at the national level, all Member States should develop large-scale national measures to implement this Agenda. Countries can support the transition to GSDs and build on existing planning tools: national development strategies and sustainable development strategies, as appropriate. Therefore, on the basis of the approved international document, it is necessary to approve a National Strategy for Sustainable Development "Ukraine-2030", and develop effective organizational, legal, administrative, financial and economic mechanisms to promote sustainable development of country. Also, it is necessary to adopt a separate program of sustainable rural development, as part of the Strategy taking into account the specifics and situation in the agricultural sector and rural communities. For the more effective implementation of the sustainable development strategy, it is necessary to create an administrative and institutional mechanism of public administration, which will be a kind of coordination center for decision making and advocacy of sustainable development goals. It is proposed the establishment of the State Committee on Sustainable Development, headed by the Prime Minister, who will be responsible for implementation of the strategy. For greater efficiency of strategy and decisions should be applied methods of building the mechanisms of public administration of sustainable development, which take into account interests of all stakeholders, are based on the model of "public-private" partnership, as well as methods of horizontal and vertical integration, taking into account the alternatives to state development, specificity of agricultural sector of economy, needs of rural territorial communities in the direction of achievement of and develop effective organizational, legal, administrative, financial and economic mechanisms to promote sustainable rural development, and agricultural sector.Conclusions of the research and prospects for further studies. Therefore, the development of mechanisms for public administration of sustainable development of the agricultural sector and rural areas should be based on international experience, international agreements to implement the principles of sustainable development, taking into account alternatives to state development, prerequisites for achieving sustainable development goals, strategic approach to development planning and forecasting, application of appropriate methods and tools of public administration, development of projects and programs, monitoring system based on specific indicators of achieving goals and objectives. According to the methodology of public administration, it is necessary to improve the regulatory, legal, administrative, financial and economic mechanisms to ensure balanced sustainable socio-economic development of the country. It is also very important to carry out consultative and educational activities on the goals and objectives of the concept of sustainable development, and public awareness of the importance of implementing sustainable principles of life. Involvement in the discussion and development of the National Strategy for Sustainable Development and development programs of both national and local stakeholders: public authorities, local governments, as well as civil society and the private sector. This model of partnership will allow to take into account the interests of all stakeholders, and in the future to effectively implement the goals and objectives.

Relevance. In search of optimal ways to improve the regulatory framework and unify the practice of using the resource "anti-corruption" restrictions as a tool to prevent corruption in its various external forms of manifestation to significantly improve the efficiency, effectiveness of such use is quite possible and advisable to form a completely new, consistent with the latter achievements of legal science, doctrinal basis for thematic rulemaking and law enforcement. The updated professional doctrinal provisions on the implementation of "filters" of defective regulatory frameworks for the use of "anti-corruption" restrictions may serve as an element of such foundation. One of mentioned above provisions is the "proportionality test". The observance of its elements can eliminate the preconditions for "defect" of the normative aspect of the resource "anti-corruption" restrictions and significantly increase the efficiency of their use. The subject of the study is "test and proportionality" as a prerequisite for the effective use of the resource "anti-corruption" restrictions. The object of the study is the public relations that arise in the process of compliance with the "proportionality test" during the use of the resource "anti-corruption" restrictions. The methodology of research is formed by a set of general scientific and special methods of scientific knowledge. As a basic method - dialectical, additionally used methods of semantic analysis, logical, comparative, modeling, forecasting. Research results. Throughout the diversity of anti-corruption measures (such as corruption offenses), anti-corruption restrictions are effective, aimed directly at eliminating any prerequisites for use by persons authorized to perform the tasks and functions of the state or local government, for the realization and protection of their augmented interests or the private interests of loved ones. However, the "defect" of the legal framework for the use of their resource (selectivity of fixing the "basic" terminological apparatus, oversaturation of evaluation provisions, "open" lists, the presence of banquet, withdrawal standards, the absence of clearly defined "limits", erroneous identification of prohibitions and (prohibition), etc.) significantly complicates enforcement, and therefore reduces the efficiency of their resource use. It is quite possible to eliminate the corresponding problem by adhering to the "proportionality test" in its "broad" sense (elements of which are: relevance (legality, legal certainty, adherence to a legitimate aim), necessity (minimizing interference with a person's "private autonomy", use of less intrusive means of interference), proportionality (the "fair" balance of public and private interests, the appeal of "excessive" interference, compensation for harm) while improving the regulatory framework and unifying the practice effect and the proper use of appropriate tools to prevent corruption. ; Pertinencia. En busca de formas óptimas para mejorar el marco regulatorio y unificar la práctica de usar las restricciones "anticorrupción" de los recursos como una herramienta para prevenir la corrupción en sus diversas formas externas de manifestación para mejorar significativamente la eficiencia, la efectividad de dicho uso es bastante posible y aconsejable formar una base completamente nueva, consistente con los últimos logros de la ciencia jurídica, la base doctrinal para la elaboración de normas temáticas y la aplicación de la ley. Las disposiciones doctrinales profesionales actualizadas sobre la implementación de "filtros" de marcos regulatorios defectuosos para el uso de restricciones "anticorrupción" pueden servir como un elemento de tal fundamento. Una de las disposiciones mencionadas anteriormente es la "prueba de proporcionalidad". La observancia de sus elementos puede eliminar las condiciones previas para el "defecto" del aspecto normativo de las restricciones "anticorrupción" de los recursos y aumentar significativamente la eficiencia de su uso. El tema del estudio es "prueba y proporcionalidad" como requisito previo para el uso efectivo de las restricciones de recursos "anticorrupción". El objeto del estudio son las relaciones públicas que surgen en el proceso de cumplimiento de la "prueba de proporcionalidad" durante el uso de las restricciones de recursos "anticorrupción". La metodología de investigación está formada por un conjunto de métodos científicos generales y métodos especiales de conocimiento científico. Como método básico: dialéctico, métodos utilizados adicionalmente de análisis semántico, lógico, comparativo, modelado, pronóstico. Resultados de la investigacion. A lo largo de la diversidad de medidas anticorrupción (como los delitos de corrupción), las restricciones anticorrupción son efectivas, dirigidas directamente a eliminar cualquier requisito previo para el uso de personas autorizadas para realizar las tareas y funciones del gobierno estatal o local, para la realización y protección de sus intereses aumentados o los intereses privados de sus seres queridos. Sin embargo, el "defecto" del marco legal para el uso de sus recursos (selectividad para la fijación del aparato terminológico "básico", sobresaturación de las disposiciones de evaluación, listas "abiertas", la presencia de banquetes, normas de retiro, la ausencia de definiciones claramente definidas "límites", identificación errónea de prohibiciones y (prohibición), etc.) complica significativamente la aplicación y, por lo tanto, reduce la eficiencia del uso de sus recursos. Es muy posible eliminar el problema correspondiente adhiriéndose a la "prueba de proporcionalidad" en su sentido "amplio" (elementos de los cuales son: relevancia (legalidad, seguridad jurídica, adhesión a un objetivo legítimo), necesidad (minimizando la interferencia con la persona "autonomía privada", uso de medios menos intrusivos de interferencia), proporcionalidad (el equilibrio "justo" de intereses públicos y privados, el atractivo de la interferencia "excesiva", compensación por daños) al tiempo que mejora el marco regulatorio y unifica el efecto de la práctica y El uso adecuado de las herramientas apropiadas para prevenir la corrupción. ; Актуальність. В умовах пошуку оптимальних шляхів удосконалення нормативних засад та уніфікації практики використання ресурсу «антикорупційних» обмежень як інструменту запобігання корупції у різних її зовнішніх формах прояву задля істотного підвищення результативності, дієвості такого використання цілком можливим і доцільним є формування абсолютно нового, такого, що узгоджується із останніми досягненнями правової науки, доктринального базису для тематичної нормотворчості та правозастосування. Складовою такого фундаменту можуть слугувати оновлені фахові доктринальні положення стосовно впровадження «фільтрів» дефектності нормативно-правових засад використання «антикорупційних» обмежень, одним із яких є «тест на пропорційність», дотримання елементів якого й дозволяє усунути передумови «дефектності» нормативного аспекту ресурсу «антикорупційних» обмежень та істотно підвищити ефективність їх використання. Предметом дослідження є «тест та пропорційність» як передумова ефективного використання ресурсу «антикорупційних» обмежень. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які вникають у процесі дотримання «тесту на пропорційність» при використанні ресурсу «антикорупційних» обмежень. Методологію дослідження формує сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Як базовий визначається діалектичний, додатково використовуються методи семантичного аналізу, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, моделювання, прогнозування. Результати дослідження. Серед всього розмаїття засобів запобігання корупції (зокрема, правопорушенням, пов'язаним із корупцією) дієвими є «антикорупційні» обмеження, зорієнтовані безпосередньо на усунення будь-яких передумов для використання особами, уповноваженими на виконання завдань і функцій держави або місцевого самоврядування, переваг публічної служби для реалізації та захисту своїх призваних інтересів або ж приватних інтересів близьких осіб. Однак «дефектність» нормативно-правових засад використання їх ресурсу (вибірковість закріплення «базового» термінологічного апарату, перенасиченість оціночними положеннями, «відкритими» списками, наявність банкетних, відсильних норм, відсутність чітко визначених «меж», помилкове ототожнення заборон та обмежень («м'якої» заборони) тощо) істотно ускладнює правозастосування, а отже знижує ефективність використання їх ресурсу. Усунути відповідну проблему цілком можливо за рахунок дотримання «тесту на пропорційність» у «широкому» його розумінні (елементами якого є: доречність (законність, правова визначеність, дотримання легітимної мети), необхідність (мінімізація втручання у «приватну автономію» особи, використання менш інтрузивних засобів втручання), сумірність («справедливий» баланс публічних та приватних інтересів, оскарження «надмірного» втручання, відшкодування завданої шкоди) одночасно удосконаливши нормативні засади та уніфікувавши практику ефективного використання відповідних інструментів запобігання корупції.

Licevoj letopisny'j svod of Ivan the Terrible is a major monument of the Old Russian written tradition of the 16th century which completed a centuries-long history of Old Russian chronicling. Stories on miracle-working icons in its multileveled system were included into a vast historical context and acquired a new publishing tone. The author aims to determine the role of icons of the Virgin Mary in Old Russia in Licevoj letopisny'j svod and how episodic and semantic memory about them is preserved.The arrival of a large number of transferred and displayed icons as well as the ones painted by hermits in Russia was a characteristic feature of the late 14th – early 15th centuries. Stories of icons developed into an established narrative form in the print culture of the 16th century and chronicling played significant role in the literary process of the epoch. This fact can be explained by the establishment of the ideology of autocracy, which was based (among other things) on the phenomenon of miracle-working icons.In the structure of Licevoj letopisny'j svod, there are stories that stand out among others, and they are those of three miracle-working icons, namely, the Theotokos of Tikhvin (1383), the Theotokos of Vladimir and the Theotokos of Kolocha (1413). It is noteworthy that these three legends found in Licevoj letopisny'j svod contain subjects connected with the names of Dmitry of the Don's three sons: Vasily, the Grand Prince of Moscow, Yuri of Zvenigorod and Andrei of Mozhaysk. This without a doubt granted them an official status in the historiographical narrative.What makes the legends in Licevoj letopisny'j svod stand out is the combination of two texts: verbal and visual. The illustrators of Licevoj letopisny'j svod added to the written text, not following it completely at times yet complying with the existing cultural tradition. The chronicle's interpretation of the stories was different for all of the abovementioned icons. The Story of the Meeting of the Theotokos of Vladimir was most likely written specially for Licevoj letopisny'j svod. One of the peculiarities of the text is its poly-figural architectonic which is congenial to the structure of Licevoj letopisny'j svod, demonstrating its connection with the history of Licevoj letopisny'j svod. It was only in the late 15th – early 16th century that the story of the miraculous manifestation of Theotokos of Tikhvin in Novgorod in 1393 appeared as an independent legend. In Licevoj letopisny'j svod it is represented as a short, chronicled account borrowed from Voskresenskaya letopis' and, according to a textological analysis, from Library Manuscript II. The brevity of the story of Theotokos of Tikhvin in the Licevoj letopisny'j svod is a characteristic feature of the monument, testifying to scant knowledge of the event during the entire 15th century. These circumstances make the rise of the importance of the icon even more meaningful. The analysis of the chronicle's history of Theotokos of Tikhvin demonstrates that its political cult grew in the 16th century, and Licevoj letopisny'j svod played a decisive role in the process. The plot describing the manifestation of the icon of Theotokos to a common villager on the Kolocha River around Mozhaysk is documented in a majority of Russian chronicles. The expansive chronicle history of Theotokos of Kolocha spreads over the period from the 15th to the 17th century. The form and content of chronicle articles on Theotokos of Kolocha are varied, which is conditioned by the aim and orientation (including both political and ideological ones) of various chronicles. According to textological analysis, Theotokos of Kolocha was transferred into Licevoj letopisny'j svod from Nikonovskaya letopis' retaining all the peculiarities of the chronicle. The role of Theotokos of Kolocha was considerably less pronounced in the political mythology of Ivan the Terrible's epoch, which is supposedly due to the fact that the text bore semantic memory of the struggle between minor appanage princes of Mozhaysk and the grand princes.Consequently, the three legends of miracle-working icons in Licevoj letopisny'j svod had different sources. The chronicle's writing in the second half of the 16th century was another stage in the history of the text's well-known subjects. The analysis of stories about icons enabled the author to reveal a number of features in the formation of Licevoj letopisny'j svod, to specify its connections with Voskresenskaya letopis' and Nikonovskaya letopis' and the chronicle of 1560 and to determine the role of the legendary "biographies" of icons in the structure of Licevoj letopisny'j svod. ; Лицевой летописный свод (ЛЛС) — монументальный памятник древнерусской книжности XVI в. — завершил многовековую историю древнерусского летописания. Сказания о чудотворных иконах в его многоуровневой системе повествований включались в широкий исторический контекст и обретали новые акценты публицистического звучания. Определить, каково положение в структуре ЛЛС сюжетов о явлении богородичных икон на Руси, каким образом сохраняется в них эпизодическая и семантическая память, — цель настоящей статьи.Приходом на Русь большого числа перенесенных, явленных и писанных пустынниками икон ознаменован период конца XIV — начала XV в. Повествования об иконах складывались в устойчивую содержательную форму в книжной культуре XVI в., и летописание в литературном процессе сыграло конструктивную роль. Этот факт объясняется формированием идеологии самодержавия, которая опиралась и на феномен чудотворного образа.В структуре ЛЛС выразительный повествовательный ряд представляют сюжеты о трех чудотворных иконах: Тихвинской (1383) (СТИ), Владимирской (1395) (СВИ) и Колочской (1413) (СКИ). Примечательно, что три сказания, представленные в ЛЛС развитыми сюжетами, связаны с именами трех сыновей Дмитрия Донского: Василия Московского, Юрия Звенигородского, Андрея Можайского, что, безусловно, обеспечивало им официальный статус в историографическом повествовании.Особенностью сказаний в ЛЛС является сочетание двух текстов: вербального и визуального. Миниатюристы ЛЛС «дописывали» словесный текст, иногда отступая от него и придерживаясь сложившейся культурной традиции. Летописные истории этих повествований сложились по-разному. «Повесть о сретении Владимирской иконы», вероятно, была специально написана для ЛЛС. Одна из особенностей текста СВИ заключена в его многофигурной архитектонике, которая конгениальна структуре ЛЛС, что лишний раз указывает на ее связи с историей происхождения свода. Рассказ о чудесном явлении в Новгородских пределах Тихвинской иконы в 1393 г. только в конце XV — начале XVI в. начал складываться в самостоятельное сказание. В ЛЛС оно представлено в виде небольшой летописной статьи, заимствованной из Воскресенской летописи, и, как показал текстологический анализ, по списку Библиотечный II. Краткость летописной истории СТИ — примечательная особенность памятника, свидетельствующая о малой известности самого события на протяжении всего XV в., и на таком фоне особенно выразительна картина возвышения Образа. Анализ летописной истории СТИ указывает на укрепление ее политического культа в XVI в., и роль ЛЛС в этом процессе стала решающей. Сюжет о явлении иконы Богородицы простому поселянину на р. Колоча в Можайских пределах зафиксирован практически всеми общерусскими летописными сводами. Богатая летописная история СКИ охватывает период с XV по XVII в. Форма и содержание летописных статей о Колочской иконе разнообразны, что обусловлено целью и направленностью, в том числе политической, идеологической, того или иного свода. Как показал текстологический анализ, СКИ перешло в ЛЛС из Никоновского свода, сохранив все особенности летописной редакции. Звучание СКИ в политическом мифе эпохи Ивана Грозного было заметно приглушено, видимо, из-за того, что текст запечатлел семантическую память о борьбе XV в. можайских удельных княжат с великокняжеским домом.Таким образом, три сказания о чудотворных иконах включены в ЛЛС из разнородных источников. Летописание второй половины XVI в. составило еще один этап в истории текста известных сюжетов. Анализ сказаний об иконах позволил выявить некоторые моменты в практике складывания ЛЛС, уточнить его отношения с Воскресенской и Никоновской летописями, сводом 1560 г., определить роль легендарных «биографий» икон в структуре ЛЛС.

СТРУКТУРА НА ТЕЛЕСНИТЕ ДЕФОРМИТЕТИ КАЈ ЛИЦАТА СО МЕНТАЛНА РЕТАРДАЦИЈАБлагоја ГЕШОСКИФилозофски факултет, Институт за дефектологија – Скопје STRUCTURE OF BODY DEFORMATIES AMONG PERSONS WITH MENTAL RETARDATIONBlagoja GESHOSKIFaculty of Philosophy, Institute of Special Education and Rehabilitation - SkopjeБлагоја Гешоски го одбрани својот маги­стер­ски труд на 26.12.2009 година на Институтот за дефектологија при Фило­зоф­скиот факултет, Универзитет "Св. Кирил и Методиј" – Скопје, пред комисија во состав: проф. д-р Ристо Петров, проф. д-р Владимир Трајковски и доц. д-р Наташа Чичевска Јованова. Blagoja Geshoski defended his master's thesis on 26/12/2009 at the Institute for Special Education and Rehabilitation, Faculty of Philosophy, "St. Kiril and Metodij"- Skopje, the committee consisted of: Prof. Dr. Risto Petrov, Prof. Dr. Vladimir Trajkovski and Assist. Prof. Dr. Natasha Chichevska Jovanova. Примено: 15. 01. 2010Прифатено: 13. 02. 2010UDK: 376.1-056.2 Received: 15. 01. 2010Accepted: 13. 02. 2010Abstract from master thesis Резиме Abstract Целта на ова истражување беше проценка нa структурата на телесните деформитети кај лицата со ментална ретaрдација. Поз­навањето на структурата на телесните де­формитети кај лицата со ментална ре­тар­да­ција претставува појдовна основа за изра­бот­ка на програма за превентивно корек­тив­на работа во процесот на специјална еду­ка­ција и рехабилитација во насока на нивно от­странување или ублажување.Структурата на телесните деформитети кај лицата со ментална ретардација беше ана­ли­зи­рана во однос на возраста, степенот на мен­тална ретардација и во однос на секој­днев­ните животни активности. Со испитувањето беа опфатени 170 испи­та­ни­ци со ментална ретардација од двата пола. Сите испитаници се сместени во установа за трет­ман на лица со тешка и длабока мен­тална ретардација (Специјалниот завод Де­мир Капија). Врз основа на два критериуми ис­питаниците се поделени во групи. Прв критериум за формирање група беше степенот на ментална ретрадација: I група – тешка мен­тал­на ретардација (ТМР); и II група – длабока мен­тална ретардација (ДМР). Втор критериум за формирање група беше возраста на ис­пи­та­ни­ците: I група – возраст до 18 години; II гру­па – возраст 19–30 години; и III група – над 31 го­дина. Структурата на телесните де­фор­ми­те­ти беше анализирана во однос на возраста, сте­пенот на ментална ретрдација и во однос на активностите во секојдневниот живот.За потребите на планираното истражување сос­тавен е Протокол за проценка на те­лес­ни­те деформитети кај лицата со инвалидност, кој содржи: формулар за општи податоци за ис­питаниците, прашалник за проценка на соматскиот статус, клинички лист и тест за активностите во секојдневниот живот (Тест АСЖ, Rusk, 1971). Сите податоци добиени со истражувањето се изразени квантитативно и обработени со сле­дните статистички методи и постапки: број на повторувања, фреквенција и про­цен­ти, мерка на централна тенденција, ари­т­ме­тич­ка средина и стандардна девијација, χ2 и Fisher Exact – тест. За статистички зна­чајни разлики беа земени разликите со ни­во на значајност од ρ<0,05.Ка­ко позначајни резултати можеме да ги из­двои­ме следните: 33,52% од испитаниците со ментална ретардација кои се инс­ти­ту­цио­нал­но сместени имаат нарушен телесен инте­гритет, ограничена подвижност на гор­ни­те екстемитети имаат 50% од ис­пи­та­ни­ци­те и 52,35% на долните екстремитети. Лошо држе­ње на телото е евидентирано кај 61,17% од испитаниците, а структурални промени на 'рбетниот столб има кај 45,29% од испи­та­ниците. Деформитети на карлицата имаат 20,50% од испитаниците, на зглобот на ко­ле­но­то 6,45%, а деформитети на стапалата кај 41,93% од испитаниците. Исто така ре­зул­та­ти­те од истражувањето покажуваат дека спо­соб­носта за вршење функции на ло­ко­мо­тор­ниот систем зависи од индивидуата и со­ци­јал­ната активност на лицето со ментална ре­тар­дација. При извршување на активностите во кревет, помош или асистенција од страна на друго лице им е потребна на 47,05% од ис­питаниците. За извршување на актив­нос­ти­те за самозгрижување потребна им е по­мош или асистенција од страна на друго лице на 54,70% од испитаниците за од­р­жу­ва­ње лична хигиена, за хранење на 45,88% од ис­питаниците, при облекување/соблекување на 54,11% од испитаниците. Добиените резултати при истражувањето ја­с­но покажуваат дека менталната ретардација ја следат бројни телесни деформитети, кои ги прикриваат способностите во другите под­рачја на фунционирање и дополнително ги инвалидизираат овие лица. Како што се зго­лемува степенот на ментална ретардација, та­ка и телесните деформитети стануваат по­зна­чаен проблем при фунционирањето на овие лица. Предлог мерки кои произлегуваат од до­бие­ни­те резултати се следни:потребно е да се продолжи со истра­жу­вањата во оваа област;потребно е да се формира централна ба­за на податоци;примена на резултатите од истр­ажу­ва­њето во секојдневната пракса (во­ве­ду­ва­ње на нови содржини и протокол);усогласување на постоечката леги­сла­ти­ва со современите доктрини и кон­цеп­туални приоди;усогласување на проценката и трет­ма­нот во специјалната едукација и реха­би­литација на лицата со комбинирани оштетувања;избор на програма за специјална еду­ка­ција и рехабилитација прилагодена на возраста;мултидисциплинарен пристап кон проб­лемот,едукација на кадри за работа со лица со комбинирана попреченост. The purpose of this research was to assess body structure deformities among people with mental retardation. Knowing the structure of people with mental retardation's physical deformities is the starting basis of a quality program for preventive and corrective work. Also, it is a starting point in the process of special education and rehabilitation in regards to their removal and mitigation.The structure of the physical deformities among persons with mental retardation were analyzed in terms of age and degree of mental retardation in relation to everyday life activities. The inquiry covered 170 respondents with mental retardation in both sexes. All respondents were placed in an institution for treatment of persons with severe and profound mental retardation (Special Institute Deep River). On the basis of two criteria, participants are divided into groups. The first criterion forestablishing a group of level of mental retardation: Group I - severe mental retardation (TMR) and Group II - profound mental retardation (DMR). A second criterion for establishing the age group of respondents: Group I - age 18 years; Group II- Age 19 - 30 years and Group III - over 31 years. The structure of the physical deformities was analyzed in terms of age and degree of mental retardation in relation to activities in everyday life. For the purposes of the planned research , an integral protocol is established for the evaluation of physical deformities among persons with disabilities, including: an application form for general information about the respondents, a questionnaire to assess somatic status, and a clinical sheet and test activities in everyday life (Test ASZH, Rusk, 1971). All data obtained by the research are expressed quantitatively and treated with the following statistical methods and procedures: number of repetitions, frequency and percentages, measure of central tendency, the arithmetic mean and standard deviation, χ2 and Fisher Exact - test. Statistically, significant differences were taken with different levels of significance ρ <0,05. The following significant results may be set aside: 33.52% of respondents with mental retardation who are placed with institutional disturbed physical integrity, limited mobility of the upper limbs have 50% of respondents and 52.35% of the lower limbs. Poor posture of the body was recorded at 61.17% of the respondents, and structural changes of the spinal column is the 45.29% of the respondents. Deformities of the pelvis with 20.50% of the knee joint of 6.45%, and deformities of the feet with 41.93% of the respondents. Also the results of the survey shows that the ability to perform functions of the locomotory system depends on the individual and social activity of the person with mental retardation. In carrying out activities in support bed or assistance by another person in 47.05% of the respondents is needed. For carrying out activities in self-care need the help or assistance by another person for 54.70% of the respondents to maintain personal hygiene, feeding for 45.88% of the respondents, while dressing / undressing for 54.11% of the respondents. Re­sults obtai­ned in the survey clearly show that mental retardation follow numerous physical deformities, which conceal the abilities in other areas of functioning and further invalidate them. As the degree of mental retardation is increased, the physical deformities become a more significant problem in their functioning. Proposed measures arising from the results obtained are as follows:It is necessary to continue research in this area,It is necessary to establish a central databaseApplication of research results into daily practice (introducing new content and protocol)Harmonization of existing legislation with the modern doctrines and conceptual approachesHarmonization of assessment and treatment in special education and rehabilitation of persons with combined damageSelection of a program for special education and rehabilitation tailored to the age,Multidisciplinary approach to the problem,Training of personnel working with persons with combined disabilities. Адреса за кореспонденција: Corresponding Address:Благоја ГЕШОСКИ Blagoja GESHOSKIул "Победа" бр. 517500 Прилеп, Република Македонијаe-mail: gesopp@yahoo.com Street "Pobeda" 51 7500 Prilep, Macedonia e-mail: gesopp@yahoo.com

Das Schicksal der sowjetischen Kriegsgefangenen, der zweitgrößten Opfergruppenationalsozialistischer Gewaltverbrechen, spielt in der bundesdeutschenErinnerung nur eine marginale Rolle. Bundespräsident Joachim Gauck äußerte2015, dass ihre Geschichte in einem "Erinnerungsschatten" liege. Das Regionalbeispiel Gudendorf zeigt indes, dass dies nicht überall der Fall war, die Erinnerungan sowjetische Kriegsgefangene mitunter gar aktiv geschichtspolitischgenutzt wurde. In Anlehnung an das Analyseraster der "Geschichtspolitik" werden die durchErinnerungspraktiken vermittelten "Geschichtsbilder" unterschiedlicher Akteureuntersucht, die ab 1945 in drei Phasen Geschichtsdeutungen für politische Zweckenutzten: In der ersten Phase bis 1949 errichteten die britische Militärregierung unddie sowjetische Militärkommission ein Ehrenmal für die verstorbenen sowjetischen Kriegsgefangenen. Die zweite Phase von 1949 bis 1983, in der Gudendorf seinezentrale Rolle erhielt, war vom erinnerungspolitischen Engagement der Bundesregierung,der schleswig-holsteinischen Landesregierung und des VolksbundsDeutsche Kriegsgräberfürsorge geprägt. In einer dritten Phase ab 1983 nutzte dieGraswurzelinitiative "Blumen für Gudendorf" die Gedenkstätte als Plattform,um an das Schicksal sowjetischer Kriegsgefangener in deutschem Gewahrsam zuerinnern und gleichzeitig vor einem erneuten Krieg zu warnen. Da die meistenMitglieder dieser Initiative auch in der Friedensbewegung aktiv waren, verbandensich Bemühungen um die historische Aufarbeitung und erinnerungskulturelle Praktiken im Kontext des Kalten Krieges mit politischer Agitation. Die Auseinandersetzungenum die ersten beiden Denkmäler, ihre Gestaltung und die durch sievermittelten "Geschichtsbilder", die vor dem Hintergrund der Berlin-Blockadeund der Errichtung der Berliner Mauer ausgetragen wurden, machen dies ebensodeutlich wie die Friedensbewegung und die Initiative "Blumen für Gudendorf",die im Kontext des NATO-Doppelbeschlusses von 1979 zu sehen sind. Gefragt wird ferner, inwieweit Geschichtsbilder über verschiedene Akteursgruppenund Phasen hinaus transferiert wurden, welche Motivationen jeweilshinter den verschiedenen Erinnerungspraktiken standen und in welchem Kontextsie zu verstehen sind. In den ersten beiden Phasen wurde vor allem über die Verwendungnationaler Symboliken, die Bezeichnung der Opfer und der Umständeihres Todes in deutscher Kriegsgefangenschaft gestritten: Während die sowjetischeGräberkommission betonen wollte, dass Sowjetmenschen "in faschistischer Gefangenschaft"gestorben seien, forderten mehrere Kreise in Schleswig-Holsteinund Niedersachsen, es müsse "in deutscher Gefangenschaft" heißen. Schließlichsprach die Inschrift verschleiernd von "sowjetischen Bürgern", stand aber imEinklang mit dem nationalen Narrativ der Sowjetunion, in dem die Partisanenund Rotarmisten als Befreier Europas vom "Faschismus" geehrt wurden, währendKriegsgefangene als potenzielle "Vaterlandsverräter" galten. Das zweite Denkmalbot keinen Hinweis auf die Todesumstände der Gefangenen und entsprach demVerlangen der frühen Bundesrepublik, deutsche Schuld zu beschweigen bzw.einen "Schlussstrich" zu ziehen. Mit dem Ausbau zur zentralen Gedenkstätte für sowjetische Kriegsgefangenein Schleswig-Holsteinund den Umbettungen sowjetischer Kriegsgefangener ausdem ganzen Bundesland um 1958 gelangte das Landesinnenministerium zuder Erkenntnis, dass in Gudendorf während des Krieges rund 3 000 sowjetische Kriegsgefangene verstorben seien und die Zahl der Opfer eine erheblich größereDimension hatte als die 40 bis 350 Toten, von denen man in den frühenNachkriegsjahren ausgegangen war. Die höhere Zahl propagierten vor allem dieAkteure der dritten Phase, die sich für eine Aufarbeitung der NS-Verbrechenan den sowjetischen Kriegsgefangenen einsetzten. Das dabei geprägte Bild vom"Sterbelager" in Gudendorf ist bis heute wirksam, obwohl neue Forschungendies inzwischen differenzieren und widerlegen konnten. Schlagwörter: Sowjetische Kriegsgefangene, Denkmäler, sowjetischeGräberkommission, Kalter Krieg, Geschichtspolitik. ; Судьба советских военнопленных, представляющих вторую по величине группу жертв нацистских преступлений, отыгрывает лишь незначительную роль в памяти Германии. В 2015 году тогдашний федеральный президент Йоахим Гаук отметил, что эта часть истории национал-социализма находится в «тени памяти». С другой стороны, взгляд на региональный пример Гудендорфа показывает, что там память о советских военнопленных находилась не в «тени», а активно использовалась разными деятелями для их «исторической политики». Мемориальные акции, в частности, сооружение двух памятников и организация мемориальных мероприятий, были связаны с социально-политическим контекстом высшего уровня, который влиял на местных деятелей. В этой статье исследуются «исторические образы», которые передаются мемориальными мероприятиями разных действующих лиц, которые использовали интерпретацию истории для достижения политических целей в трех разных фазах. Исследование ориентируется на научно-историческую аналитическую таблицу «исторической политики»: на первой фазе (1945–1949) британское военное правительство и советская военная комиссия соорудили первый мемориал чествование памяти погибших советских военнопленных. Второй этап (1949–1983) прежде всего характеризовался мемориально-политической активностью молодого федерального правительства и правительства земли Шлезвиг-Гольштейн, а также народного союза Германии по уходу за военными захоронениями. В этот же период земля Шлезвиг-Гольштейн выбрала Гудендорф центральным местом для перезахоронения погибших советских военнопленных и решила расширить это место до центрального мемориала, соорудив новый памятник, завершенный в 1961 году. Третью фазу можно наблюдать с 1983 г., когда низовая инициатива «Цветы для Гудендорфа» использовала мемориал в качестве площадки для оказания почестей памяти советских военнопленных, которые находились в Германии в годы Второй мировой войны, а также для предотвращения очередной войны с Советским Союзом и агитировала за мир. Большинство членов этой программы были активистами движения за мир, потому первые исторические анализы и мемориально-культурные мероприятия совмещались с политической агитацией, связанной с политическим напряжением высшего уровня в холодной войне. Сооружение первых двух памятников и спор между разными участниками относительно их вида и передачи «исторических образов» соотносились с политическими конфликтами высшего уровня. Здесь следует назвать такие кульминационные конфликтные моменты между Востоком и Западом: блокада Берлина с июня 1948 г. по май 1949 г., сооружение Берлинской стены с 13 августа 1961 г. и двойное решение НАТО 1979 г. В статье не только исследуются «исторические образы» разных действующих лиц в трех фазах, которые транслировались общественности, но и задаются вопросы о передаче образов в разных группах участников и фазах. Борьба разных действующих лиц за прерогативу интерпретации исторических образов, которые они транслируют, изучается в соответствующем контексте и анализируются мотивации разных мемориальных мероприятий. Можно увидеть, например, что на первых двух этапах возникали дискуссии относительно облика памятников, которые в основном относились использования национальной символики, наименования группы жертв и обстоятельств гибели советских военнопленных в немецком плену. В то время как советская комиссия по захоронениям предлагала надпись, который должен был дать понять, что советский народ погиб в «фашистском плену», некоторые круги в Шлезвиг-Гольштейне и Нижней Саксонии требовали, чтобы надпись был «в немецком плену». Надпись на втором памятнике, установленном приблизительно в 1960 г. по инициативе земельного правительства, не дает никаких указаний по поводу обстоятельств гибели пленных. Это, в свою очередь, перекликалось с тем молчанием и прекращением дебатов относительно собственной вины и немецкой ответственности, которые доминировали в ранней Федеративной Республике. Надпись на первом памятнике все еще описывает группу жертв советских военнопленных как «советских граждан», то есть их фактический статус здесь маскируется. Этот стиль снова соответствовал национальному нарративу Советского Союза, который был, прежде всего, призван почтить достижения партизан и красноармейцев, освободивших Европу от «фашизма». Народный комиссариат внутренних дел рассматривал военнопленных как потенциальных «предателей родины» и проводил расследования относительно репатриантов. С перестройкой места захоронения в центральный мемориал советским военнопленным в Шлезвиг-Гольштейне и перезахоронением 248 советских военнопленных со всей федеральной земли в 1958 году земельное министерство внутренних дел впервые назвало цифру 3000 советских военнопленных в Гудендорфе, что значительно больше, чем те 40–350 погибших, которых назвали союзные оккупационные войска и община в первые послевоенные годы. Это количество, объявленное министерством, публично пропагандировалось и передавалось теми деятелями, которые на третьем этапе прилагали усилия по анализу и памяти о национал-социалистических преступлениях против советских военнопленных. Они сформировали образ «лагеря смерти» в Гудендорфе, который до сих пор не потерял силу в популярном мемориально-политическом дискурсе, хотя новые исследования уже классифицировали и опровергли этот тезис. Ключевые слова: советские военнопленные, памятники, советская комиссия по захоронениям, холодная война, историческая политика. ; Доля радянських військовополонених, які представляють другу завеличиною групу жертв нацистських злочинів, відіграє лише незначнуроль у пам'яті Німеччини. У 2015 році тодішній федеральний президентЙоахім Гаук зазначив, що ця частина історії націонал-соціалізмуперебуває в «тіні пам'яті». З іншого боку, погляд на регіональний приклад Гудендорфа показує, що там пам'ять про радянських військовополонених не перебувала в «тіні», а активно використовувалася різними діячами для їх «історичної політики». Меморіальні акції, як-от спорудженнядвох пам'ятників та організація меморіальних заходів, були пов'язані ізсоціально-політичнимконтекстом вищого рівня, який впливав на місцевих діячів. У цій статті досліджуються «історичні образи», що передаються меморіальними заходами різних дійових осіб, які використовувалиінтерпретацію історії для досягнення політичних цілей у трьох різнихфазах. Дослідження орієнтується на науково-історичнуаналітичнутаблицю «історичної політики»: На першій фазі (1945–1949) британський військовий уряд та радянська військова комісія спорудили першиймеморіал вшанування пам'яті загиблих радянських військовополонених.Другий етап (1949–1983) насамперед характеризувався меморіально-політичноюактивністю молодого федерального уряду та уряду земліШлезвіг-Гольштейн,а також народної спілки Німеччини з догляду завійськовими похованнями. У цей період земля Шлезвіг-ГольштейнобралаГудендорф центральним місцем для перепоховання загиблих радянськихвійськовополонених і вирішила розширити це місце до центрального меморіалу, спорудивши новий пам'ятник, який був завершений у 1961 році.Третю фазу можна спостерігати з 1983 р., коли низова ініціатива «Квіти для Гудендорфу» використовувала меморіал як майданчик для вшанування пам'яті радянських військовополонених, які перебували у Німеччині під час Другої світової війни, а також для запобігання черговійвійні з Радянським Союзом та агітувала за мир. Більшість членів цієїпрограми були активістами руху за мир, тому перші історичні аналізита меморіально-культурні заходи поєднувалися з політичною агітацією,пов'язаною з політичною напругою вищого рівня в холодній війні. Спорудження перших двох пам'ятників та суперечка між різними учасникамищодо їх вигляду та передачі «історичних образів» співвідносилися із політичними конфліктами вищого рівня. Тут слід назвати такі кульмінаційні конфліктні моменти між Сходом і Заходом: блокада Берліну з червня1948 р. по травень 1949 р., спорудження Берлінської стіни з 13 серпня1961 р. та подвійне рішення НАТО 1979 р. У статті не лише досліджуються «історичні образи» різних дійовихосіб у трьох фазах, які транслювалися громадськості, а й ставиться питання про передачу образів у різних групах учасників та фазах. Боротьбарізних дійових осіб за прерогативу інтерпретації історичних образів, яківони транслюють, вивчається у відповідному контексті та аналізуються мотивації різних меморіальних заходів. Можна побачити, наприклад,що на перших двох етапах виникали дискусії щодо вигляду пам'ятників,які в основному стосувались використання національної символіки, найменування групи жертв та обставин загибелі радянських військовополонених у німецькому полоні. У той час як радянська комісія з поховань пропонувала напис, який мав дати зрозуміти, що радянський народ загинув «у фашистському полоні», деякі кола у Шлезвіг-Гольштейніта Нижній Саксонії вимагали, щоб напис був «у німецькому полоні». Напис надругому пам'ятнику, який був встановлений близько1960 р. з ініціативиземельного уряду, не дає жодних вказівок на обставини загибелі полонених. Це, у свою чергу, перегукувалось з тим мовчанням та припиненнямдебатів щодо власної вини та німецької відповідальності, які панувалив ранній Федеративній Республіці. Напис на першому пам'ятнику все ще описує групу жертв радянськихвійськовополонених як «радянських громадян», тобто їх фактичнийстатус тут маскується. Цей стиль знову відповідав національному наративу Радянського Союзу, який був насамперед покликаний вшанувати досягнення партизанів та червоноармійців, які визволили Європу від «фашизму». Народний комісаріат внутрішніх справ розглядав військовополонених як потенційних «зрадників вітчизни» та проводив розслідування щодо репатріантів. З розбудовою місця поховання в центральний меморіал радянськимвійськовополоненим у Шлезвіг-Гольштейніта з перепохованням 248радянських військовополонених з усієї федеральної землі в 1958 році земельне міністерство внутрішніх справ вперше назвало число 3000 радянських військовополонених у Гудендорфі, що значно більше, ніж ті 40–350загиблих, яких називали союзні окупаційні війська та громада в першіповоєнні роки. Ця кількість, оголошена міністерством, публічно пропагувалася та переказувалася тими діячами, які на третьому етапі докладали зусиль до аналізу та пам'яті про націонал-соціалістичнізлочинипроти радянських військовополонених. Вони сформували образ «таборусмерті» в Гудендорфі, який до сьогодні не втратив сили в популярномумеморіально-політичномудискурсі, хоча нові дослідження вже класифікували та спростували цю тезу. Ключові слова: радянські військовополонені, пам'ятники, радянськакомісія з поховань, холодна війна, історична політика.

The analysis of life and treacherous path of Oleksandr Sviatotskyi – a prominent contemporary Ukrainian lawyer, Doctor of Law, professor, full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, honored lawyer of Ukraine, director general of the oldest in Ukraine national law journal "Law of Ukraine", honorary professor at the Zaporizhzhya National University – is carried out.After graduating from the Ivan Franko State University of Lviv, he was appointed to the position of responsible secretary of the juvenile affairs commission of the Lviv City Executive Committee in 1980. From his student years, O. Sviatotskyi was attracted to scientific and pedagogical activity. During 1983–1990 he was a graduate student, assistant, senior lecturer, associate professor at the department of criminal law and process at the Law Faculty of the Ivan Franko State University of Lviv. Professor V. Kulchytskyi, who in the Soviet period formed patriotism among students, instilled in them a love of their mother tongue, Ukrainian traditions, introduced the students of the Law Faculty to such outstanding milestones of Ukrainian law, such as "The rights under which the people of Little Russia are being tried", "Extract of Little Russian rights", "Assembly of Little Russian rights", "Court and punishment in the rights of Little Russians" etc., had an important influence on O. Sviatotskyi. Professor V. Kulchytskyi was one of the few lecturers at the Law Faculty of the Lviv University who, during Soviet times, lectured and conducted seminars exclusively in Ukrainian. One of the well-known students and the followers of Professor V. Kulchytskyi was O. Sviatotskyi, who was interested in the problems of establishing and developing of the Bar in Ukraine. The research was completed in 1987, when the young scholar successfully defended his thesis for the degree of the Candidate of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "Establishment and Development of the Soviet Bar (Historical and Legal Aspect)". In 1990 he was awarded the scientific title of the associate professor. In 1990, he became a doctoral student at the Kyiv State University after T. Shevchenko. His research persistence and hard work allowed him to successfully defend in 1995 his thesis for the degree of the Doctor of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "The Bar in the Legal Mechanism for the Protection of Citizens' Rights (Historical and Legal Research)". Since 1994, O. Sviatotskyi has been at the same time engaged in the Bar, which enabled him to become a co-founder and senior partner of the Kairos Law Firm in 1995.One of the greatest achievements of O. Sviatotskyi is his highly professional work as the director general of the oldest law journal in Ukraine, "Law of Ukraine", which started in October 1995 and continues to this day.From 1996 to the present O. Sviatotskyi is a co-founder and president of the "In Yure" Publishing House". In 1997 he was awarded the academic title of professor. In 2000 he was elected an associate member of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2000–2001 and 2003–2004 he was appointed Public Advisor to the Prime Ministers of Ukraine, and from 2002 to 2004 appointed as Advisor to the Minister of Transport and Communications of Ukraine, H. Kirpa. From 2001 to 2004, he held the position of Director of the Scientific Research Institute of Intellectual Property of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2009, he was elected a full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. Since October 2014, a co-founder and president of the "All-Ukrainian Charitable Foundation for European Integration, Security and Humanitarian Projects "Revival of Ukraine". In November 2015, by the Bar Council he was appointed the chairman of the Scientific Advisory Board of the National Bar Association of Ukraine. From December 2015 to August 2017, Rector of the High Bar School of the National Bar Association of Ukraine. From June 2016 to August 2019, Adviser to the First Vice Prime Minister of Ukraine on a public basis. The main directions of scientific research are: constitutional law, organization of public authority, theory and history of state and law of Ukraine, philosophy of law, judiciary, intellectual property law, development and modern legal position of the institution of the Bar.Olexandr Dmytrovych's scientific work comprises more than 200 scientific works, among which are monographs, textbooks, manuals, scientific articles. Their topics relate to the most relevant issues of legal science, in particular: history of the state and law, philosophy, methodology, legal system, intellectual property, international public and private law, etc. Among the most important are: "The Bar: History and Modernity" (co-authored, 1997), "History of the State and Law of Ukraine: In 2 vols". (co-authored, 2000), "Intellectual Property in Ukraine: In 4 vols". (co-authored, 2002), "Intellectual Property Law" (co-authored, 2002), "International Commercial Arbitration in Ukraine: Theory and Law" (co-authored, 2007), "Intellectual Property Law: Academic Course" (co-authored, 2007), "The Encyclopedic Reference Book of the Future Barrister" (co-authored, 2009), "Power in Ukraine: Ways to Effectiveness" (co-authored, 2010), "The Great Encyclopedic Legal Dictionary" (co-authored, 2012), "Qualifying (Bar) Examination in 17 Books" (co-authored, 2017) and others.O. Sviatotskyi is actively involved in public life. He is a member of the Scientific Advisory Councils of the Supreme Economic Court of Ukraine; the High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases; Board of Publishers of Additions to the "Law of Ukraine" journal – "Student Law Journal", "Pravobukvaryk" collection; editorial boards of the "Collection of International Treaties of Ukraine", the law journal for students "Alphabet of Law", the scientific and practical professional journal "European Law"; editorial boards of the scientific and practical professional journal "International Law", scientific and practical journal "Judicial Practice"; the Scientific Council of the journal "Rehabilitation and Bankruptcy"; editorial boards of the journals "Bulletin of the National Academy of the Prosecutor's Office", "Civil Justice. Case Law in Civil Cases", "Administrative Justice. Case Law in Administrative Cases", "Criminal Justice. Case Law in Criminal Cases ", "Economic Litigation. Case Law in Economic Litigation"; editorial boards of the journals "Journal of Civil and Criminal Justice", "Bulletin of Economic Litigation"; All-Ukrainian Interagency Coordination and Methodological Council for Legal Education of the Population; the Scientific Council for Coordination of Fundamental Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine; as well as a scientific editor of the supplement to the Law of Ukraine journal – the collection of the "European Court of Human Rights. Case Law". His appointment as a member of the aforementioned reputable institutions was an appreciation of his high professionalism, versatility and principality as a distinguished legal scholar and practitioner.Olexandr Dmytrovych's scientific, pedagogical and professional achievements are highly appreciated by the state and his colleagues. Professor O. Sviatotskyi has numerous state and departmental awards: Honored Lawyer of Ukraine (1997), Orders of Merit of III, II, and I degrees (2002, 2007, 2018), Honorary Diploma of the Cabinet of Ministers of Ukraine (2003), Certificate of Honor Of the Verkhovna Rada of Ukraine (2004), Acknowledgment from the Prosecutor General of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Constitutional Court of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Supreme Economic Court of Ukraine (2012), Medal for Merit in Advocacy Development (2012), Honorary Distinction of Odessa National Law Academy of the II degree (2012), Honorary Diploma of the Secretariat of the National Union of Journalists of Ukraine (2012), Diploma of the Kyiv Research Institute of Forensic Expertise of the Ministry of Justice of Ukraine (2012), insignia "Honorary Distinction of the Ukrainian Section of the International Police Association" (2015), laureate of the Yaroslav the Wise Award and others.Professor O. Sviatotskyi's greatest achievement of his tireless work for the affirmation of Ukraine's state independence in recent years, is the publication of the following photo albums on his initiative and the most active participation: "Maidan – the Revolution of Dignity. 2013–2014", in Ukrainian; "Neither Glory nor Freedom of Ukraine is Dead Yet!", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in English; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in Ukrainian; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in English; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in Ukrainian; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in English; "Reader" by Markian Shashkevych; "The Ukrainian Insurgent Army" (75th Anniversary); "Ukrainian Statehood: Origins, Stages of Formation and Development". ; Проаналізовано життєвий і творчий шлях Олександра Дмитровича Святоцького – виз­начного сучасного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, дійсного члена (академіка) Національної академії правових наук України, заслуженого юриста України, генерального директора найстарішого в Україні загальнонаціонального юридичного журналу «Право України», почесного професора Запорізького національного університету.З'ясовано, що після закінчення Львівського державного університету імені Івана Франка за скеруванням з 1980 року працював відповідальним секретарем комісії у справах неповнолітніх Львівського міськвиконкому. Зі студентських років О. Д. Святоцького при­ва­блювала науково-педагогічна діяльність. Упродовж 1983–1990 років – аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Важливий вплив на О. Д. Святоцького мав професор В. С. Кульчицький, який ще у радянський період, формував у студентів патріотизм, прищеплював їм любов до рідної мови, до українських традицій, знайомив студентів юридичного факультету з такими видатними пам'ятками українського права, як «Права, за якими судиться малоросійський народ», «Екстракт малоросійських прав», «Зібрання малоросійських прав», «Суд і розправа в правах мало­російських» та ін. Професор В. С. Кульчицький був одним із небагатьох викладачів на юридичному факультеті Львівського університету, які у часи радянської влади читали лекції і проводили семінарські заняття винятково українською мовою. Одним із відомих учнів і послідовників професора В. С. Кульчицького був О. Д. Святоцький, якого цікавили проблеми стано­влення і розвитку адвокатури в Україні. Наукове дослідження було завершено 1987 року, коли молодий учений успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Заснування і розвиток радянської адвокатури (історико-правовий аспект)". У 1990 році йому присвоєно вчене звання доцента, цього ж року він став докторантом юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Дослідницька наполегливість і працьовитість допомогли йому у 1995 році успішно захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історико-правове дос­лідження)". З 1994 року О. Д. Святоцький паралельно займався адвокатською діяльністю, що дало йому можливість у 1995 році стати співзасновником і старшим партнером Адвокатського об'єднання "Адвокатська компанія «Кайрос»".Одним із найбільших досягнень О. Д. Святоцького є його високопрофесійна діяльність на посаді генерального директора найстарішого в Україні юридичного журналу "Право України", яка розпочалася з жовтня 1995 року й успішно триває до сьогодні.Від 1996 року і до сьогодні О. Д. Святоцький є співзасновником і президентом ТОВ "Видавничий Дім «Ін Юре»". У 1997 році йому присвоєно вчене звання професора, у 2000 році обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України. У 2000–2001 та 2003–2004 роках його призначено Радником Прем'єр-міністрів України на громадських засадах. З 2002 до 2004 року працював радником Міністра транспорту і зв'язку України Г. М. Кірпи. З 2001 до 2004 року займав посаду директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. У 2009 році обраний дійсним членом (академіком) Національної академії правових наук України. З жовтня 2014 року співзасновник і президент Благодійної організації «Всеукраїнський благодійний фонд європейської інтеграції, безпеки і гуманітарних проектів "Відродження України". У листопаді 2015 року Радою адвокатів України призначений головою Науково-консультативної ради при Національній асоціації адвокатів України. З грудня 2015 року до серпня 2017 року ректор Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України. З червня 2016 року до серпня 2019 року радник Першого віце-прем'єр-міністра України на громадських засадах. Основні напрями наукових досліджень: конституційне право, організація публічної влади, теорія та історія держави і права України, філософія права, судоустрій, право інтелектуальної власності, розвиток та сучасне правове положення інституту адвокатури.

The questions of the formation and legal control of stages of the rule-making process are one of the most actual, especially in the context of conducted administrative reform. The critical estimation of the current legislation is given in the article, also differentiation of the stages of the rule-making process of the executive agencies is carried out and the specific proposals of the perfection of their normative basis are offered. ; В юридической литературе принято подразделять нормотворческий процесс на стадии, представляющие собой организационные формы осуществления нормотворчества. Содержание стадий, их состав в значительной мере зависят от содержания подготавливаемого нормативного правового акта, сложности решаемой проблемы и т.д. По свидетельству Пановой И.В., несмотря на то, что юридическому процессу в целом присущи признаки стадийности, цикличности и волнообразности, которые законодательством четко оформлены, единого понимания в определении понятия стадий процесса пока не достигнуто. Одни ученые под стадией процесса понимают совокупность процессуальных действий или процессуальных отношений, объединенных ближайшей целью, другие порядок движения дела, установленный законом или иным нормативным правовым актом, третьи поочередно сменяющиеся друг друга самостоятельные этапы, имеющие конкретные цели и задачи. Таким образом, стадию можно определить как часть процесса, в пределах которого участники выполняют обязательные или возможные действия, оформляемые, в предусмотренных случаях, соответствующими юридическими документами. Стадийный характер нормотворчества обусловлен различием задач и функций на каждой из составляющих его стадий. Сам же процесс нормотворчества в данном случае можно представить как совокупность стадий, которые слиты в единую цепь, неразрывны и находятся в постоянном взаимодействии. Нормотворчество органов исполнительной власти Российской Федерации обеспечивает оперативное правовое регулирование общественных отношений. Нормотворческий результат каждой стадии процесса достигается путем осуществления комплекса взаимосвязанных нормотворческих действий участников данного процесса. Каждая стадия возникает и осуществляется на основе реализации предшествующей и, после ее завершения, вызывает возникновение последующей. Так, деятельность органов исполнительной власти должна быть юридически (административно-правовым образом) формализована: в ней должны содержаться основания совершения действий, необходимость их совершения, что является одной из важнейших стадий разработки управленческих решений органов исполнительной власти. Каждая стадия нормотворческого процесса представляет собой комплекс действий в соответствующем процессуальном порядке и, без завершения которого, невозможен переход к следующей стадии. Остановимся на характеристике стадий нормотворческого процесса органов исполнительной власти Российской Федерации подробнее. Первая стадия сбор информации, изучение, анализ явлений и процессов в обществе, требующих правовой регламентации. Ее можно назвать подготовительной стадией, заключающейся в выявлении необходимости разработки нормативного правового акта органом исполнительной власти Российской Федерации, изучении общественного мнения, выяснении сфер общественных отношений, требующих урегулирования посредством принятия нормативных правовых актов, а также, при необходимости, более полного анализа и получения информации о мнении граждан по определенной проблеме. Возможно создание в органе исполнительной власти групп экспертов-социологов, имеющих возможность осуществлять данную деятельность без вмешательства сторонних организаций, что позволит сократить временные и материальные затраты. Считаем необходимым опубликование данных, полученных в результате проведения опросов общественного мнения, для большей «прозрачности» деятельности органов исполнительной власти. Сейчас действуют два важнейших нормативных правовых акта, регулирующих доступ к информации о деятельности органов государственной власти Федеральный закон «Об информации, информационных технологиях и о защите информации», Постановление Правительства РФ «Об обеспечении доступа к информации о деятельности Правительства Российской Федерации и федеральных органов исполнительной власти». Неотъемлемым признаком правовой нормы должна быть «способность выражать согласованную волю различных слоев населения». Следует также отметить, что издание нормативного правового акта не может быть самоцелью. Оно оправдано лишь тогда, когда его требования последовательно и единообразно реализуется на практике. На наш взгляд, было бы полезным добавить еще одну составляющую в данную стадию нормотворческой деятельности органов исполнительной власти. Речь идет о необходимости разработки прогноза создания того или иного нормативного правового акта. Согласимся с мнением Тихомирова Ю.А., который считает, что полезны программы правового обеспечения годовые и перспективные, общие и тематические. Как отмечал еще в 1978 году профессор Дрейшев Б.В. «прогнозирование, позволяющее предвидеть результаты действия принимаемых нормативных актов, как и другие научные методы, должно войти в повседневную практику государственного управления». Данная стадия в совокупности её составляющих выступает как своеобразный фундамент нормотворческой деятельности органов исполнительной власти Российской Федерации. Вторая стадия нормотворчества подготовка проекта нормативного правового акта органа исполнительной власти Российской Федерации. Подготовка проекта возлагается на одно или несколько структурных подразделений федерального органа исполнительной власти с учетом функций и компетенции, определяется круг должностных лиц, ответственных за подготовку проекта, срок подготовки, а при необходимости организации и специалисты, привлекаемые к данной работе. Проекты постановлений Правительства Российской Федерации разрабатываются, как правило, с участием Министерства юстиции Российской Федерации. Проекты постановлений, предусматривающие расходы за счет средств федерального бюджета, подлежат согласованию с Министерством финансов Российской Федерации. Проект, затрагивающий интересы нескольких органов исполнительной власти Российской Федерации подлежит согласованию с руководителями заинтересованных структур. При подготовке нормативного акта органом исполнительной власти Российской Федерации важно не только правильно оформить основное содержание проекта, выбрать нужные формы волеизъявления, но и оформить его с учетом требований юридической техники. Это предполагает выбор точного названия, последовательности изложения, терминологии и т.д. Одновременно с разработкой проекта должны быть подготовлены предложения об изменении и дополнении или признании утратившими силу соответствующих нормативных правовых актов, их части или частей. По нашему мнению, в рамках данной стадии нормотворчества, в обязанности органов исполнительной власти Российской Федерации, обладающих нормотворческой компетенцией, должны входить прием и учет предложений по совершенствованию проекта, его дополнений и изменений, а также обобщение, анализ и реализация предложений, в случаях признания их полезными. Нам представляется, что нормотворческая деятельность как правовая форма руководства государством не должна сводиться лишь к деятельности полномочных органов государственной власти. В связи с этим, нормотворческий процесс, осуществляемый по вертикали, необходимо рассматривать не только «сверху вниз», но и «снизу вверх», что находит выражение в предложениях, проявлении инициативы населения при разработке нормативных правовых актов органов исполнительной власти Российской Федерации. Третья стадия рассмотрение, согласование проекта и принятие (утверждение) нормативного правового акта. Согласование проекта не редко сложный, а иногда и длительный процесс, предполагающий «стыковку» и учет различных мнений. На этой стадии должны быть выявлены и устранены все недоработки, возникшие при подготовке проекта, как по его форме, так и по содержанию. Порядок данной стадии в значительной степени зависит от того, каким коллегиальным или единоначальным органом исполнительной власти принимается (утверждается) нормативный правовой акт. Правительство Российской Федерации, как коллегиальный орган исполнительной власти, рассматривает поступающие проекты его постановлений на заседании, которое считается правомочным, если на нем присутствуют не менее половины членов Правительства (кворум). Поступившие на заседание Правительства проекты рассматриваются с обязательным участием федерального министра, иного руководителя федерального органа исполнительной власти Российской Федерации, к ведению которого относится рассматриваемый вопрос. В обязанность членов коллегиального органа входит ознакомление с текстом проекта нормативного правового акта, анализ его содержания с целью вынесения оценочного суждения. Предложения и поправки должны вноситься с мотивированным обоснованием. В случае отсутствия общего согласия, по решению председательствующего может быть проведено голосование. В таком случае решение принимается большинством голосов. При равенстве голосов, решающим является голос Председателя Правительства. Можно сказать, что стадия обсуждения проекта нормативного правового акта выступает «фильтром», призванным задерживать наспех составленные, недостаточно подготовленные проекты нормативных правовых актов, которые возвращаются на доработку или отклоняться. Итак, реализация цели стадии обсуждения проекта состоит в его превращении в окончательно сформированное волеизъявление органа государственного управления, подготовленное к принятию в установленном порядке в форме нормативного акта. Четвертая стадия государственная регистрация нормативного правового акта органа исполнительной власти. Создание института государственной регистрации «ведомственных» нормативных правовых актов в самом начале демократических преобразований в нашей стране было оправдано тем, что министерства и ведомства регламентировали практически любые вопросы в регулируемой ими сфере, подменяя их предписаниями не только нормы, которые должны устанавливаться Президентом, а иногда и нормы законов. В нынешних условиях важность и значение государственной регистрации обусловлены не только контролем за законностью нормотворчества органов исполнительной власти сам ее факт является необходимым условием для вступления ведомственных нормативных правовых актов в силу, за исключением актов, не подлежащих государственной регистрации. Государственная регистрация нормативных правовых актов органов исполнительной власти производится Министерством юстиции Российской Федерации в срок до 15 дней с даты получения акта. В случае отказа в государственной регистрации, руководитель федерального органа исполнительной власти, представившего акт, в течение 10 дней издает документ об отмене нормативного правового акта и направляет его копию в Министерство юстиции Российской Федерации. Проблемой, на наш взгляд, является создавшаяся ситуация, согласно которой орган исполнительной власти Российской Федерации не имеет возможности оспорить решение об отказе в государственной регистрации, принятое Министерством юстиции Российской Федерации. Считаем целесообразным, чтобы «Правила подготовки нормативных правовых актов и их государственной регистрации» закрепляли возможность федеральных министерств оспаривать решение Министерства юстиции Российской Федерации об отказе в регистрации акта. Для реализации этой цели в Правительстве Российской Федерации целесообразно создать комиссию, в которой было бы возможно разрешение данных споров. Пятая стадия опубликование и вступление в силу нормативного правового акта органа исполнительной власти Российской Федерации. В ее задачу входит оповещение о принятом нормативном правовом акте. Кроме того, эта стадия выполняет роль «передаточного звена» между нормотворческим процессом и процессом реализации норм права. Опубликование нормативного правового акта служит условием его действительности. Нормативный акт формально-государственный документ, который должен быть официально, в установленном порядке оформлен для использования, отмечает А.С. Пиголкин. В рамках рассматриваемой стадии принятый нормативный правовой акт приобретает вид, необходимый для действующего источника права (доводится до исполнителей и всеобщего сведения). Под официальным опубликованием нормативных правовых актов следует понимать помещение полного текста документа в специальных изданиях, признанных официальными действующим законодательством. Так, акты Правительства Российской Федерации подлежат официальному опубликованию в «Российской газете» и «Собрании законодательства Российской Федерации». Для ведомственных нормативных правовых актов официальным источниками опубликования является «Российская газета» и «Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительной власти». Датой официального опубликования считается дата первой публикации текста нормативного правового акта в одном из официальных изданий. Опубликование обеспечивается посредством использования различных средств, таких, как печать, радио (встречается достаточно редко), телевидение (в случае необходимости), рассылка адресатам и т.п. Копии нормативных правовых актов, подлежащих обязательному опубликованию, в течение одного дня после их государственной регистрации, направляются Министерством юстиции Российской Федерации в «Российскую газету», «Собрание законодательства Российской Федерации», «Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительной власти», Научно-технический центр правовой информации «Система» и Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации. Процесс вступления в законную силу является юридическим фактом окончания нормотворчества органа исполнительной власти. Постановления Правительства Российской Федерации, затрагивающие права, свободы и обязанности человека и гражданина, устанавливающие правовой статус федеральных органов исполнительной власти, организаций, вступают в силу одновременно на всей территории Российской Федерации по истечении семи дней после дня их первого официального опубликования. Иные постановления Правительства Российской Федерации, в том числе акты, содержащие сведения, составляющие государственную тайну, или сведения конфиденциального характера, вступают в силу со дня их подписания, если самими постановлениями не предусмотрен иной порядок. Нормативные правовые акты федеральных органов исполнительной власти вступают в силу одновременно на всей территории Российской Федерации по истечении 10 дней после дня их официального опубликования, если самими актами не установлен другой порядок вступления их в силу. Подводя итог рассмотрению стадий нормотворчества органов исполнительной власти Российской Федерации, отметим, что стадия рассмотрения проекта нормативного правового акта и его принятия регламентирована наиболее полно, по сравнению с правовым регулированием иных стадий, которые нуждаются в дополнительной регламентации. Разрешить большинство нерешенных на данный момент проблем в сфере нормотворчества могло бы принятие Федерального закона «О нормативных правовых актах Российской Федерации». Следует возобновить процесс его детальной проработки с учетом сложившейся на сегодняшний день практики и вывести его из статуса «проекта закона».