Suchergebnisse

Перша світова війна 1914–1918 років спричинилася до докорінної зміни геополітичного устрою світу. Одним із чинників цих змін стало пробудження України до державного життя, як і багатьох інших, до цього часу підкорених націй. Але, на жаль, українська історіографія приділяє увагу переважно внутрішньополітичним проблемам цього періоду і практично не дає чіткої відповіді на питання – а що б було з Україною у разі перемоги у Першій світовій війні тієї чи іншої сторони (країн Антанти чи Четверного блоку), яке місце українська проблема займала у геополітиці держав, що воювали, які погляди на подальшу долю України вони мали, як це відбивалося у реальній політиці щодо України. Тому важливо розглядати долю України не лише через призму національно-визвольної боротьби, якій, цілком зрозуміло, приділяється головна увага в українській історіографії і яка таки заклала фундамент майбутньої української державної незалежності, а й відповідно до геополітичних планів тогочасних так званих «великих» держав, які зійшлися у смертельній сутичці за панування у світі (Російської імперії, Німеччини, Австро-Угорщини, Франції та Великобританії). Можна отримати чіткий результат: якщо б перемогла Антанта, то Україна (й українська національна справа) могла бути остаточно похована Російською імперією. Жодна з країн Антанти не розглядала Україну як самостійну країну або навіть у вигляді федеративної частини Росії, на відміну від Польщі, країн Прибалтики, Фінляндії, Чехословаччини, країн Балканського півострова. Перемога Російської імперії могла остаточно поставити крапку в існуванні України навіть як просто окремого регіону, а українців – як самостійної нації. Однак у разі перемоги Німеччини та Австро-Угорщини для України все ж залишався якийсь мізерний шанс стати окремою національною державою, звісно, у вигляді васала цих країн-переможниць. Однак ми знаємо багато історичних прикладів, коли така урізана державність у майбутньому переходила у справжню. Операції німецьких військ в Україні у 1918 році та відновлення уряду Центральної Ради давали можливість реалізувати ці плани. Навіть при присутності німецьких військ в Україні була певна можливість будувати національну країну з усіма атрибутами державності. Досвід Гетьманщини це показав. Але поразка у Першій світовій війні і капітуляція Німеччини 11 листопада 1918 року ці можливості остаточно поховали, і в України залишився лише один шлях до державності – збройна боротьба з численними ворогами з усіх боків. ; World War I (1914–1918) drastically changed the global geopolitical structure. A number of previously subdued nations including Ukrainians were enabled to establish independent states. Traditionally, Ukrainian historiography paid much attention to internal political processes of the period, neglecting potential problems of the Ukrainian state in case of possible victory of the Entente, or Central Powers; the place of the Ukrainian problem in the geopolitics of the belligerent states; their vision of Ukraine in future; the reflection of this vision in their real policy towards Ukraine. Therefore, it is important to consider geopolitical plans of the so-called leading states (Russian Empire, Germany, Austro-Hungary, France, and Great Britain) to complete a picture of struggle for national liberation, which finally resulted in restoration of Ukrainian independence. There may be no doubts that the Russian Empire as a member of victorious Entente would have suppressed not only Ukrainian statehood but Ukrainian national aspirations as well. Unlike Poland, Baltic States, Finland, Czechoslovakia, and Yugoslavia, members of the Entente never considered Ukraine as an independent state, or even a federated part of Russia. The Russian victory could have even put an end to the history of Ukraine as a geographical region, and Ukrainians as a separate nation. On the other hand, there was a minor chance for Ukraine to become an independent state through subjection to Germany or Austro-Hungary in case of their triumph. Although history often proved that such initial limited statehood could transform into a real one, German Army operations in Ukraine and restoration of the Central Rada to power provided a chance for the above mentioned elaborations. Even in the presence of German troops, Ukraine had a certain possibility to develop as a fully-fledged sovereign state, and the history of Hetman Skoropadskyi's regime proved it. However, Germany's defeat on November 11, 1918 ruined those chances. Ukraine had to defend its independence by fighting numerous enemies advancing on all sides.

Перша світова війна 1914–1918 років спричинилася до докорінної зміни геополітичного устрою світу. Одним із чинників цих змін стало пробудження України до державного життя, як і багатьох інших, до цього часу підкорених націй. Але, на жаль, українська історіографія приділяє увагу переважно внутрішньополітичним проблемам цього періоду і практично не дає чіткої відповіді на питання – а що б було з Україною у разі перемоги у Першій світовій війні тієї чи іншої сторони (країн Антанти чи Четверного блоку), яке місце українська проблема займала у геополітиці держав, що воювали, які погляди на подальшу долю України вони мали, як це відбивалося у реальній політиці щодо України. Тому важливо розглядати долю України не лише через призму національно-визвольної боротьби, якій, цілком зрозуміло, приділяється головна увага в українській історіографії і яка таки заклала фундамент майбутньої української державної незалежності, а й відповідно до геополітичних планів тогочасних так званих «великих» держав, які зійшлися у смертельній сутичці за панування у світі (Російської імперії, Німеччини, Австро-Угорщини, Франції та Великобританії). Можна отримати чіткий результат: якщо б перемогла Антанта, то Україна (й українська національна справа) могла бути остаточно похована Російською імперією. Жодна з країн Антанти не розглядала Україну як самостійну країну або навіть у вигляді федеративної частини Росії, на відміну від Польщі, країн Прибалтики, Фінляндії, Чехословаччини, країн Балканського півострова. Перемога Російської імперії могла остаточно поставити крапку в існуванні України навіть як просто окремого регіону, а українців – як самостійної нації. Однак у разі перемоги Німеччини та Австро-Угорщини для України все ж залишався якийсь мізерний шанс стати окремою національною державою, звісно, у вигляді васала цих країн-переможниць. Однак ми знаємо багато історичних прикладів, коли така урізана державність у майбутньому переходила у справжню. Операції німецьких військ в Україні у 1918 році та відновлення уряду Центральної Ради давали можливість реалізувати ці плани. Навіть при присутності німецьких військ в Україні була певна можливість будувати національну країну з усіма атрибутами державності. Досвід Гетьманщини це показав. Але поразка у Першій світовій війні і капітуляція Німеччини 11 листопада 1918 року ці можливості остаточно поховали, і в України залишився лише один шлях до державності – збройна боротьба з численними ворогами з усіх боків. ; World War I (1914–1918) drastically changed the global geopolitical structure. A number of previously subdued nations including Ukrainians were enabled to establish independent states. Traditionally, Ukrainian historiography paid much attention to internal political processes of the period, neglecting potential problems of the Ukrainian state in case of possible victory of the Entente, or Central Powers; the place of the Ukrainian problem in the geopolitics of the belligerent states; their vision of Ukraine in future; the reflection of this vision in their real policy towards Ukraine. Therefore, it is important to consider geopolitical plans of the so-called leading states (Russian Empire, Germany, Austro-Hungary, France, and Great Britain) to complete a picture of struggle for national liberation, which finally resulted in restoration of Ukrainian independence. There may be no doubts that the Russian Empire as a member of victorious Entente would have suppressed not only Ukrainian statehood but Ukrainian national aspirations as well. Unlike Poland, Baltic States, Finland, Czechoslovakia, and Yugoslavia, members of the Entente never considered Ukraine as an independent state, or even a federated part of Russia. The Russian victory could have even put an end to the history of Ukraine as a geographical region, and Ukrainians as a separate nation. On the other hand, there was a minor chance for Ukraine to become an independent state through subjection to Germany or Austro-Hungary in case of their triumph. Although history often proved that such initial limited statehood could transform into a real one, German Army operations in Ukraine and restoration of the Central Rada to power provided a chance for the above mentioned elaborations. Even in the presence of German troops, Ukraine had a certain possibility to develop as a fully-fledged sovereign state, and the history of Hetman Skoropadskyi's regime proved it. However, Germany's defeat on November 11, 1918 ruined those chances. Ukraine had to defend its independence by fighting numerous enemies advancing on all sides.

The article presents a study of informal labour relations within the industrial enterprises of the Russian Empire based on materials from the Dnieper-Donets region during the period 1870–1917. The analysis is based on narrative writings created by the entrepreneurs and workers as primary sources, supplemented by analytical data collected by the zemstvo and state commissions. The article demonstrates that informal labour relations took various forms such as informal employment, manipulation with the workers' wages, requiring and performing activates which were not listed in the employment contract, and corruption. The combination of mutual benefits and risks for the main stakeholders determined the system of informal labour relations. The omnipresence of these informal practices was due to the ignorance of both the employees and the employers concerning the relevant legislation. Inefficient state control over labour law also contributed to the expansion of informal institutions. During the last quarter of the nineteenth and early twentieth century, formal practices dislodged some informal variations. It happened due to the modernization of the work ethic on both the workers' and the industrialists' side, the strengthening of the regulatory and controlling role of the state, and, most importantly, the organizational changes within the industrial enterprises. The rise of large modern industrial enterprises with a hierarchy of salaried managers demanded a system of new, more formal labour relations between the employers and employees. However, the formalization of labour relations in the industrial enterprises in Russia was not a linear process. Some informal practices proved to be very viable and have survived to-date. ; Стаття вивчає неформальні трудові відносини на промислових підприємствах Російської імперії на матеріалах Донецько-Придніпровського економічного району протягом 1870–1917 рр. Джерельною основою дослідження є документи особового походження, доповнені матеріалами обстежень, що їх здійснили урядові комісії та земства. Встановлено, що неформальні трудові відносини проявлялись у неоформленому працевлаштуванні, маніпуляціях із заробітною платою робітника, у виконанні невідповідної обійманій посаді роботи, у корупції тощо. В основі неформальних трудових відносин була система виграшів, зисків і взаємних ризиків, за якої кожна зі сторін мала своєрідні способи захисту своїх інтересів, що реалізувались в умовах неформальних домовленостей. Неформальні трудові практики набули поширення через низьку правову культуру не тільки працівників, але й роботодавців. Причиною їх появи також стала відсутність відпрацьованих механізмів державного контролю за дотриманням трудового законодавства. Протягом останньої чверті ХІХ – поч. ХХ ст. частина неформальних трудових практик витіснялась формальними практиками. Це було спричинено модернізацією трудової етики учасників трудових відносин, посиленням регулятивної та контролюючої ролі держави, а головне – організаційними змінами промислових підприємств, як-от становлення великого корпоративного промислового виробництва з ієрархією найманих управителів. Але процеси формалізації трудових відносин були нелінійними й відбувались неоднаково успішно. Деякі неформальні практики виявились дуже живучими і збереглись донині.

The article explores the revolt of Kazakh people against the Russian colonial policy which took place during World War I in 1916. There are analyzed the main reasons of the revolt, amongst whichsocio-economic factors as well as political factors are determined. In spite of the fact that the revolt of 1916, which had taken the form of National Liberation Revolution, generally was defeated, it causedthe growth of national self-determination, the increase in political participation and also formed certain experience of independent Kazakh people's state-building. The revolt swept almost the whole territory of modern Kazakhstan and took an unprecedented scale and cruelty within the Russian empire. In consequence, the significant losses were incurred and hundreds of thousands of people were forced to leave their homelands. These events are considered to be the direct consequence of the colonial police of the Russian Empire towards the subdue peoples. ; У статті досліджується повстання казахського народу проти російської колоніальної політики, яке відбулося під час Першої світової війни в 1916 році. Аналізуються головні причини повстання, серед яких визначаються фактори як соціально-економічного, так і політичного характеру. Незважаючи на те, що повстання 1916 року, яке набуло форми національно-визвольної революції, в цілому зазнало поразки, воно призвело до зростання національної самосвідомості, збільшення політичної активності та сформувало певний досвід самостійного державного будівництва казахського народу. Повстання охопило майже всю територію сучасного Казахстану та набуло неймовірного для Російської імперії масштабу і жорстокості. У результаті були понесені значні втрати, а сотні тисяч людей змушені були покинути свої землі. Ці події стали прямим наслідком колоніальної політики Російської імперії щодо поневолених народів.

The aim of the study. The article describes peculiarities of the formation processes of the Russian-Jewish intellectuals in the second half of the XIX - early XX centuries identifies socio-psychological factors of these processes. Research methods: identity theory is used to analyze the contradictory way of assimilation and emancipation of Jews in the Russian Empire; substantiation of the phenomenon of revolution, opposition and political activity of representatives of the Russian- Jewish intellectuals; the origins of the revolutionary movement in the Russian Empire, as well as the place and role of Jews in the modernization of late imperial Russia. Scientific novelty. For the first time, it was used the theory of identity in the study of the social and cultural phenomenon of the Russian-Jewish intellectuals, highlighting the factors that influenced the peculiarities of its formation and development in the second half of the XIX–early XX century. in the Russian Empire and hypothesized a crisis of identity of the Russian-Jewish intelligentsia, one of the consequences of which was the revolution of radical Russian-Jewish intellectuals. Conclusions. It has been proved, that the development of the revolutionary nature of some of the Russian- Jewish intelligent people ("assimilants") was influenced by the social and cultural values of Gaskali, the peculiarities of the social consciousness of the Russian intelligentsia, anti-Semitism, and the situation of non-authentic Jews ; But de l'étude. À L'article analyse les caractéristiques des processus de formation de l'intelligentsia russo-juive dans la seconde moitié de XIX - début XX siècle. Méthodes de recherche : théorie de l'identité - pour l'analyse des processus contradictoires assimilation des Juifs dans l'Empire russe. Nouveauté scientifique. La théorie de l'identité a été utilisée pour la première fois en étude du phénomène socioculturel de l'intelligentsia russo-juive et émis l'hypothèse que la crise L'identité russo-juive, dont l'une des conséquences fut le ...

У статті розглядається процес становлення і розвитку системи опіки над незаконнонародженими дітьми на українських землях Російської імперії. Проаналізовано діяльність Приказів громадської опіки, земств, доброчинних товариств у сфері опіки підкидьками. Встановлено регіональні особливості цього процесу. На почтаку XX ст. стало зрозумілим, що без залучення держави до справи опіки підкидьками не обійтися, оскільки приватні установи, обмеженні у фінансуванні, були неспроможні вирішити цю проблему. ; The article covers the establishment and development process of the care system for illegitimate children on the Ukrainian lands within the Russian Empire. There have been analyzed the activity of the Commands for the public care, country councils, charitable institutions in the field of care for foundlings. Also there have been shown the regional special features of this process. n the beginning of XX century it became clear that the matter of custody illegitimate the government should try. Private institutions, limited funding, could not solve the problem.

In the article, by means of a comparative confrontation, the national policies of the Russian and Austro-Hungarian empires in Volhynia and Galicia at the beginning of the ХХ century are analyzed, in particular, what concerns the three greatest ethnic groups of these lands, namely, the Ukrainians, Poles, and Jews. The territorial borders of the research under view cover the Volhynian gubernia of the Russian empire and the eastern part of Kingdom of Galicia and Lodomerіa (the eastern Galicia) of Austro-Hungarian empire.A comparative analysis of the national policy of the two aforementioned empires in concern of the three most numerous ethnic groups of Volhynia and East Galicia testifies to the presence of considerable differences in the methods of actions of the Russian and Austrian governments. The Romanovs' monarchy craved to unify the national structure of the population of the Volhynia gubernia by the assimilation of the Ukrainians, Poles, and Jews, as well as by the restriction of their economic and cultural-educational interests. The majority of the Ukrainian population of the Volhynia gubernia were treated by the Russian officials as the "little Russians", that is, as the part of the uniform Russian people. The struggle was conducted against the Ukrainian intelligentsia which supported a national-cultural separateness of the Ukrainian people. The Poles and the Jews were unequivocally treated as «foreigners» towards whom the government carried out an overtly discriminational national policy. At the same time, the Habsburg monarchy, having transferred in 1860th into the parliamentarism line, recognized the national-cultural rights of the Ukrainians, Poles and Jews of Galicia. However, in a politically-administrative plane, the Austrian power relied on the Polish minority in Galicia, especially on its political, social and economic elite. In these conditions, the Ukrainians and the Jew, showing loyalty to the Austrian authorities, were actively engaged in the development of their own political, party, public, economic, and cultural institutions. In spite of all obstacles, the national policy of the two empires has something in common, namely, the problem of self-preservation as the monarchic states and an ideology of the fidelity to the monarchical house. ; У статті шляхом компаративного співставлення проаналізовано національну політику Російської та Австро-Угорської імперій на Волині і в Галичині на початку ХХ ст., зокрема щодо трьох найбільших етнічних груп цих земель: українців, поляків і євреїв. Територіальні рамки дослідження охопили Волинську губернію Російської імперії та східну частину Королівства Галичини і Лодомерії (Східну Галичину) Австро-Угорської імперіїПорівняльний аналіз національної політики двох імперій щодо трьох найбільш чисельних етнічних груп Волині та Східної Галичини засвідчив наявність значних відмінностей у методах дій російського та австрійського урядів. Монархія Романових прагнула уніфікувати національний склад населення Волині шляхом асиміляції українців, поляків та євреїв, обмеження їх економічних та культурно-освітніх інтересів. Більшість українського населення Волинської губернії російськими чиновниками трактувалися як «малоросіяни», тобто частина єдиного російського народу. Боротьба велася проти української інтелігенції, яка виступала за національно-культурну окремішність українського народу. Поляки та євреї однозначно трактувалися як «інородці», щодо яких уряд проводив відверто дискримінаційну національну політику. Натомість монархія Габсбургів, ставши у 1860-х рр. на шлях парламентаризму, визнавала національно-культурні права українців, поляків та євреїв Галичини. Однак в політично-адміністративній площині австрійські власті спиралися на галицьку польську меншину, точніше її політичну, соціальну та господарську еліту. В цих умовах українці і євреї, демонструючи лояльність до австрійських властей, активно займалися розбудовою власних політично-партійних, громадських, економічних і культурних інституцій. Попри все, національна політика двох імперій мала дещо схоже – завдання самозбереження монархічних держав та ідеологію відданості монаршому дому.

таття присвячена аналізу гібридної стратегії Російської Федерації щодо намірів встановлення повного контролю над територією України шляхом організації та забезпечення повномасштабного вторгнення та виявленню основних прорахунків (оперативних, тактичних, стратегічних) та факторів (внутрішніх та зовнішніх), що спричинили її провал. Стаття містить короткий огляд історичного підґрунтя (політика, яку проводили Російська імперія та СРСР проти України та її громадян) та сучасних причин (внутрішня політична ситуація, яка існує сьогодні в Росії, та зовнішня – вплив міжнародного середовища на перебіг російської війни проти України) зриву стратегії вищого політичного та військового керівництва Російської Федерації під час підготовки, планування та здійснення повномасштабного вторгнення Збройних сил Російської Федерації на територію України. Стаття включає політичні, воєнні та дипломатичні прорахунки, яких припустилося вище військово-політичне керівництво Російської Федерації при плануванні та реалізації повномасштабного вторгнення на територію України. Також у статті визначено основні події, фактори та обставини, які здійснили переломний момент у перебігу російської повномасштабної війни проти України. Окрім усього вищезазначеного, у статті пояснюється головна причина, яка спричинила всі прорахунки та помилки, допущені особами, відповідальними за планування повномасштабного вторгнення в Україну, та пояснюється, чому ця причина не була взята до уваги вищим військово-політичним керівництвом Російської Федерації.

Introduction. As a result of the fact that the government of the Russian Empire implemented the policyof accelerated industrial development and that indirect taxes increased at the turn of the 19th – 20th centuries, thenoble and peasant issue in the state became aggravated. The nobles suffered from the loss of lands, and peasantswere deprived of them because of high prices for the land rent and high taxes. The procrastination and ineffectivenessof government measures to resolve the peasant issue resulted in an intensifi cation of political and social struggle, andthen its transformation into the peasant revolution.The historical literature covers in detail the specifi cs of the peasant issue in early 20th century, governmentpolicy to resolve it, peasant demonstrations and the noblemen's problems. The attitude of the last Russian emperorMykola II to the peasant issue needs comprehensive studying as іt can reveal the causes and course of the peasantrevolution in the Russian Empire in early 20th century (until 1917).Purpose. The purpose of this study is to present the emperor Mykola II's views and directions of his activities toresolve the peasant issue in the Russian Empire.Results. The authors identify main directions of the emperor's activity concerning peasant issue which wererefl ected in his «Diaries»: methods of noblemen's and peasants' deputations, reaction to the manifestations of thepeasant revolution (1902, 1905–1906), evaluation of the Second State Duma and the acquaintance with the results ofStolypin land reform. The offi cial receptions of peasant deputations took place on the occasion of religious holidays,state events (celebration of the 200th anniversary of the Battle of Poltava, the 50th anniversary of peasant reform, the300th anniversary of Romanov family's reign), important events for the emperor's family etc. Peasant demonstrationsin 1902 in Poltava and Kharkiv provinces did not have a signifi cant impact on the monarch; although a year laterthe collective responsibility in the rural community ...

Thearticle touches upon the specific features of the Russian imperial government censorship policy towards the Ukrainian theater. It characterizes main censorship institutions and regulatory acts, which concerned the theater. The author states that the theatre life in the Russian empire was subjected to numerous regulations and limitations. Some of them, including the acts of 1876, 1881 and 1883, concerned exclusively the dramas and stage performances in Ukrainian language. Their general aim was to narrow the usage of the Ukrainian language in cultural life. The local authorities could provide their own restrictions as well. The Ukrainian play-writers and entrepreneurs were obliged to get special permission on every stage performance in Ukrainian. Additionally, both theatrical productions and concerts of songs in Ukrainian had to be accompanied by the ones in Russian. According to the regulations, the stories of the Ukrainian dramas should not touch upon vexed social and national questions. At the same time, translations of the dramas into Ukrainian used to be restricted by the censorship. Despite the severe restrictions constituted by the central government, the Ukrainian theater censorship largely depended on the local censors, who were able to either ban or permit certain dramas and stage performances. To get the necessary permissions play-writers, actors and entrepreneurs either used their personal charisma to influence the Russian civil servants or simply relied on corruption, which was highly widespread. In conclusion, the author states that the censorship affected negatively the creative work of the Ukrainian dramatists who were forced to re-write their stories to make them acceptable for censorship. Thus, in general, the government censorship policy was unable to suppress the development of the Ukrainian theater in the late 19thc. ; У статті дослідженоособливостi цензурної політики Російської імперії щодо українського театрального мистецтва другої половини ХІХ століття. Зазначено, що театральне життя в Російській імперії підлягало державному регулюванню та численним обмеженням. Деякі з них, зокрема розпорядження 1876, 1881 та 1883 рр., стосувалися безпосередньо українських драматичних творів та театральних вистав. Попри жорсткі регуляторні норми, встановлені урядом, місцеві цензори мали широкі можливості забороняти або дозволяти окремі твори. Відповідно, українські митці шукали шляхи подолання цензурних перепон, використовуючи корумпованість чиновників, свій власний авторитет та вплив на осіб, які могли сприяти отриманню дозволу на публікацію драматичного твору чи театральну постановку. В цілому, заборонні заходи щодо української сцени, хоча й вплинули негативно на умови творчої реалізації українських митців, проте не завадили становленню українського професійного театру в цей період, розширенню його жанрово-тематичної парадигми, й поглибленню його значення, як компонента національної ідентичності.

In the late 19th – early 20th cc. the Russian imperial authorities were concerned with the fast expansion of the photography. As a result, the public administration undertook efforts to get the new technology under the censorship control. The aim of the article is to reveal the theory and practice of the governmental regulation of photography in the Rus-sian empire. Basing on the wide range of archival sources, the author uses traditional methods of the historical study to describe the photography censorship in Russia and employs the approach of microhistory to find out how the censorship affected the everyday life of professional and amateur photographers. The lack of the studies devoted to the relationship between the public authorities and photography in the Russian empire determines the scientific novelty of the paper.From the early 1860ties, both private persons who owned cameras and commercial photographic studios were placed under surveillance of the inspector of publishing facilities and bookstores. Professional photographers were obliged to put their names on all images they produced and keep an account of all their clients. Any photographic activity outside the studio required a special permission of the local authorities. Only members of the photographic societies were allowed to take pictures everywhere in Russia (with an exception of military objects and borderlands) having no certificate from the local governor's office. Taking and publishing pictures of the ruling dynasty members and their residences required a special permission as well. The censorship controlled sharing of the photographic reproductions of the fine art works. The paintings, which (from the censor's perspective) either propagated revolutionary and separatist ideas or threatened the reputation of the monar-chy and Orthodox Church, were prevented from exhibiting. The local authorities used to confiscate the photographic reproductions of such paintings. As far as erotic materials were banned com-pletely, the censors paid special attention to any photographic im-ages depicting nudity. The author comes to conclusion, that despite the regulations were strict, the whole system of the state control over the photography was rather ineffective. Having no single law defining benchmarks for evaluating the pictures or even a list of the images banned throughout an empire, the censors used to act selec-tively. Furthermore, in big cities, such as Kyiv, they were too busy to control dozens of photographic studios and amateur photographers. As a result, both photographers and local civil servants ig-nored most of the regulations. ; Le but de l'étude est d'examiner l'histoire de la formation de la réglementation de l'État du chiffre d'affaires des images photographiques dans l'Empire russe et d'identifier les caractéristiques de son application dans la pratique. Décrire les mécanismes de base de la politique de l'Etat russe en ce qui concerne l'utilisation photographique de faire des principes traditionnels et les méthodes de la recherche historique, comme l'historicisme, l'analyse systématique, critique des sources, et ainsi de suite. D. Précisions sur l'impact de la politique de censure sur la pratique quotidienne des photographes professionnels et amateurs par des approches micro-histoire . La nouveauté de l'étude s'explique par la formulation du problème actuel et l'absence d'ouvrages similaires en historiographie. L'article a noté que le ministère de la censure avait pour but de contrôler la création, l'impression et la distribution de photographies et reproductions photographiques à limiter l'accès aux images, menaçant, selon les autorités, la moralité publique, la structure de l'Etat, les intérêts de l'Eglise orthodoxe et la dynastie régnante. L'auteur conclut que d'être extrêmement rigoureux d'un point de vue formel, la politique de censure n'a pas été en mesure de résoudre les tâches assignées par l'Etat. Dans la pratique, un mécanisme de commande actionné de manière inefficace et ne créer ruban rouge supplémentaire, ce qui conduit, en fin de compte, à sa liquidation partielle. ; Целью исследования является рассмотрение истории становления государственного регулирования оборота фотографических изображений в Российской империи и выявление особенностей его применения на практике. Для описания основных механизмов государственной политики России в отношении фотографического дела использованы традиционные принципы и методы исторического исследования, такие как историзм, системность, критический анализ источников и т. д. Выяснение влияния цензурной политики на повседневные практики фотографов-профессионалов и фотолюбителей осуществляется с помощью подходов микроистории. Новизна исследования объясняется постановкой актуальной проблемы и отсутствием подобных работ в историографии. В статье отмечено, что цензурное ведомство было призвано контролировать создание, тиражирование и распространение фотографий и фоторепродукций с целью ограничения доступа населения к изображениям, угрожающим, по мнению властей, общественной морали, государственному устройству, интересам православной церкви и правящей династии. Автор приходит к выводу, что, будучи крайне строгой с формальной точки зрения, цензурная политика не способна была решить возложенные на нее государством задачи. На практике, механизм контроля действовал неэффективно и лишь создавал дополнительную бюрократическую волокиту, что и привело, в конечном итоге, к его частичной ликвидации. ; Метою дослідження є розгляд історії становлення державного регулювання обороту фотографічних зображень в Російській імперії і виявлення особливостей його застосування на практиці. Для опису основних механізмів державної політики Росії щодо фотографічного справи використані традиційні принципи і методи історичного дослідження, такі як історизм, системність, критичний аналіз джерел і т. Д. З'ясування впливу цензурної політики на повсякденні практики фотографів-професіоналів і фотолюбителів здійснюється за допомогою підходів мікроісторії . Новизна дослідження пояснюється постановкою актуальної проблеми і відсутністю подібних робіт в історіографії. У статті зазначено, що цензурний відомство було покликане контролювати створення, тиражування та розповсюдження фотографій і фоторепродукцій з метою обмеження доступу населення до зображень, загрозливим, на думку влади, суспільної моралі, державного устрою, інтересам православної церкви і правлячої династії. Автор приходить до висновку, що, будучи вкрай суворої з формальної точки зору, цензурна політика не здатна була вирішити покладені на неї державою завдання. На практиці, механізм контролю діяв неефективно і лише створював додаткову бюрократичну тяганину, що і призвело, в кінцевому підсумку, до його часткової ліквідації.

Метою дослідження є розгляд історії становлення державного регулювання обороту фотографічних зображень в Російській імперії і виявлення особливостей його застосування на практиці. Для опису основних механізмів державної політики Росії щодо фотографічного справи використані традиційні принципи і методи історичного дослідження, такі як історизм, системність, критичний аналіз джерел і т. Д. З'ясування впливу цензурної політики на повсякденні практики фотографів-професіоналів і фотолюбителів здійснюється за допомогою підходів мікроісторії . Новизна дослідження пояснюється постановкою актуальної проблеми і відсутністю подібних робіт в історіографії. У статті зазначено, що цензурний відомство було покликане контролювати створення, тиражування та розповсюдження фотографій і фоторепродукцій з метою обмеження доступу населення до зображень, загрозливим, на думку влади, суспільної моралі, державного устрою, інтересам православної церкви і правлячої династії. Автор приходить до висновку, що, будучи вкрай суворої з формальної точки зору, цензурна політика не здатна була вирішити покладені на неї державою завдання. На практиці, механізм контролю діяв неефективно і лише створював додаткову бюрократичну тяганину, що і призвело, в кінцевому підсумку, до його часткової ліквідації. ; In the late 19th – early 20th cc. the Russian imperial authorities were concerned with the fast expansion of the photography. As a result, the public administration undertook efforts to get the new technology under the censorship control. The aim of the article is to reveal the theory and practice of the governmental regulation of photography in the Rus-sian empire. Basing on the wide range of archival sources, the author uses traditional methods of the historical study to describe the photography censorship in Russia and employs the approach of microhistory to find out how the censorship affected the everyday life of professional and amateur photographers. The lack of the studies devoted to the relationship between the public authorities and photography in the Russian empire determines the scientific novelty of the paper.From the early 1860ties, both private persons who owned cameras and commercial photographic studios were placed under surveillance of the inspector of publishing facilities and bookstores. Professional photographers were obliged to put their names on all images they produced and keep an account of all their clients. Any photographic activity outside the studio required a special permission of the local authorities. Only members of the photographic societies were allowed to take pictures everywhere in Russia (with an exception of military objects and borderlands) having no certificate from the local governor's office. Taking and publishing pictures of the ruling dynasty members and their residences required a special permission as well. The censorship controlled sharing of the photographic reproductions of the fine art works. The paintings, which (from the censor's perspective) either propagated revolutionary and separatist ideas or threatened the reputation of the monar-chy and Orthodox Church, were prevented from exhibiting. The local authorities used to confiscate the photographic reproductions of such paintings. As far as erotic materials were banned com-pletely, the censors paid special attention to any photographic im-ages depicting nudity. The author comes to conclusion, that despite the regulations were strict, the whole system of the state control over the photography was rather ineffective. Having no single law defining benchmarks for evaluating the pictures or even a list of the images banned throughout an empire, the censors used to act selec-tively. Furthermore, in big cities, such as Kyiv, they were too busy to control dozens of photographic studios and amateur photographers. As a result, both photographers and local civil servants ig-nored most of the regulations. ; Le but de l'étude est d'examiner l'histoire de la formation de la réglementation de l'État du chiffre d'affaires des images photographiques dans l'Empire russe et d'identifier les caractéristiques de son application dans la pratique. Décrire les mécanismes de base de la politique de l'Etat russe en ce qui concerne l'utilisation photographique de faire des principes traditionnels et les méthodes de la recherche historique, comme l'historicisme, l'analyse systématique, critique des sources, et ainsi de suite. D. Précisions sur l'impact de la politique de censure sur la pratique quotidienne des photographes professionnels et amateurs par des approches micro-histoire . La nouveauté de l'étude s'explique par la formulation du problème actuel et l'absence d'ouvrages similaires en historiographie. L'article a noté que le ministère de la censure avait pour but de contrôler la création, l'impression et la distribution de photographies et reproductions photographiques à limiter l'accès aux images, menaçant, selon les autorités, la moralité publique, la structure de l'Etat, les intérêts de l'Eglise orthodoxe et la dynastie régnante. L'auteur conclut que d'être extrêmement rigoureux d'un point de vue formel, la politique de censure n'a pas été en mesure de résoudre les tâches assignées par l'Etat. Dans la pratique, un mécanisme de commande actionné de manière inefficace et ne créer ruban rouge supplémentaire, ce qui conduit, en fin de compte, à sa liquidation partielle. ; Целью исследования является рассмотрение истории становления государственного регулирования оборота фотографических изображений в Российской империи и выявление особенностей его применения на практике. Для описания основных механизмов государственной политики России в отношении фотографического дела использованы традиционные принципы и методы исторического исследования, такие как историзм, системность, критический анализ источников и т. д. Выяснение влияния цензурной политики на повседневные практики фотографов-профессионалов и фотолюбителей осуществляется с помощью подходов микроистории. Новизна исследования объясняется постановкой актуальной проблемы и отсутствием подобных работ в историографии. В статье отмечено, что цензурное ведомство было призвано контролировать создание, тиражирование и распространение фотографий и фоторепродукций с целью ограничения доступа населения к изображениям, угрожающим, по мнению властей, общественной морали, государственному устройству, интересам православной церкви и правящей династии. Автор приходит к выводу, что, будучи крайне строгой с формальной точки зрения, цензурная политика не способна была решить возложенные на нее государством задачи. На практике, механизм контроля действовал неэффективно и лишь создавал дополнительную бюрократическую волокиту, что и привело, в конечном итоге, к его частичной ликвидации.

Analyzed changes in government policy regarding the nobility in this period, the value of certain legislative acts, defined the difference in the position of the nobility of autocratic power in Europe and Russia concluded a systematic modification of the social class structure of society, as reflected in the democratization of the legal status of nobility ; Проанализированы изменения в правительственной политике относительно дворянства в эпоху Петра І, значение отдельных законодательных актов, определены различия в позиции дворянства по самодержавной власти в Европе и России, сделан вывод о системном модификацию сословной структуры общества, что нашло отражение в демократизации правового положения дворянства ; Проаналізовано зміни в урядовій політиці відносно дворянства в епоху Петра І, значення окремих законодавчих актів, визначено відмінність у позиції дворянства щодо самодержавної влади в Європі та Росії, зроблено висновок про системну модифікацію станової структури суспільства, що знайшло відображення в демократизації правового становища дворянства

Analyzed changes in government policy regarding the nobility in this period, the value of certain legislative acts, defined the difference in the position of the nobility of autocratic power in Europe and Russia concluded a systematic modification of the social class structure of society, as reflected in the democratization of the legal status of nobility ; Проанализированы изменения в правительственной политике относительно дворянства в эпоху Петра І, значение отдельных законодательных актов, определены различия в позиции дворянства по самодержавной власти в Европе и России, сделан вывод о системном модификацию сословной структуры общества, что нашло отражение в демократизации правового положения дворянства ; Проаналізовано зміни в урядовій політиці відносно дворянства в епоху Петра І, значення окремих законодавчих актів, визначено відмінність у позиції дворянства щодо самодержавної влади в Європі та Росії, зроблено висновок про системну модифікацію станової структури суспільства, що знайшло відображення в демократизації правового становища дворянства

Analyzed changes in government policy regarding the nobility in this period, the value of certain legislative acts, defined the difference in the position of the nobility of autocratic power in Europe and Russia concluded a systematic modification of the social class structure of society, as reflected in the democratization of the legal status of nobility ; Проанализированы изменения в правительственной политике относительно дворянства в эпоху Петра І, значение отдельных законодательных актов, определены различия в позиции дворянства по самодержавной власти в Европе и России, сделан вывод о системном модификацию сословной структуры общества, что нашло отражение в демократизации правового положения дворянства ; Проаналізовано зміни в урядовій політиці відносно дворянства в епоху Петра І, значення окремих законодавчих актів, визначено відмінність у позиції дворянства щодо самодержавної влади в Європі та Росії, зроблено висновок про системну модифікацію станової структури суспільства, що знайшло відображення в демократизації правового становища дворянства