Suchergebnisse

The origins of the formation and development of the newest Ukrainian constitutionalism in close connection with the process of state-building in Ukraine at the initial stage of the Ukrainian national revolution of 1917-1921 are analyzed in the article. The development of the constitutional process of this period and the influence on its evolution of the political situation associated with the adoption of the main state acts - I-IV Universal by the Ukrainian Central Rada are revealed. The main stages of the work of the Constitutional Commission on the Constitution of the newly formed Ukrainian statehood are disclosed. A key turning point in the creation of the Constitution was the proclamation of the Ukrainian People's Republic in January 1918 of its independence. There was a sharp ideological struggle around the main provisions of the constitutional act, in particular, the consolidation of the form of the future Ukrainian statehood, was a reflection of the distribution of political and class forces in the main state body – the Ukrainian Central Rada and in society as a whole. June 1917 - April 1918 was the period of birth of the Basic Law of the Ukrainian statehood at the beginning of the twentieth century. April 29, 1918, the draft Constitution of the Ukrainian People's Republic was approved by the Little Rada on the last day of its existence. Through a coup, the Constitution of the UPR has not entered into force. But its development and adoption have become an outstanding milestone in the development of national constitutionalism. The Constitution of the UNR accumulated the best achievements of national constitutional thought and the advanced European standards. The principles of the division of state power, the functioning of a developed institution of human and civil rights and freedoms, and the existence of an institution of local self-government were put in the basis of the Constitution of the UNR. The Basic Law of the Ukrainian People's Republic enshrines the system of government bodies, defines their main functions and powers. However, the Constitution had serious drawbacks. It did not solve one of the main issues of the revolution – the issue of land ownership, did not fix the strategic directions for the implementation of the state's domestic and foreign policy; outside the constitutional limits, there were problems of clearly defining the territory of the UPR, its symbolism – the coat of arms, anthem, flag, etc. The UPR was an outstanding monument of national statehood and domestic constitutionalism, its theoretical ideas had a great influence on the development of the following constitutional acts in Ukraine ; У статті проаналізовані витоки становлення та розвитку новітнього українського конституціоналізму в тісному зв'язку з державотворчим процесом в Україні на початковому етапі Української національної революції 1917-1921років. Простежено розвиток конституційного процесу цього періоду та вплив на його еволюцію політичної ситуації, пов'язаної з прийняттям основоположних державотворчих актів – І-ІУ Універсалів Українською Центральною Радою. Розкриваються основні етапи роботи Конституційної комісії над Конституцією новопосталої Української держави. Ключовим поворотним моментом у створенні Конституції було проголошення Української Народної Республіки та в січні 1918 року її незалежності. Навколо основних положень конституційного акту точилася гостра ідейна боротьба, зокрема, щодо закріплення форми майбутньої української державності, що було відображенням розстановки політичних та класових сил в головному державному органі – Українській Центральній Раді та в суспільстві загалом .Червень 1917 – квітень 1918 років – період народження Основного Закону української державності початку ХХ століття. 29 квітня 1918 року Проект Конституції Української Народної Республіки був схвалений Малою Радою в останні день її існування. Через державний переворот Конституція УНР не вступила в силу. Але її розробка та прийняття стали визначною віхою в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституція УНР акумулювала в собі найкращі досягнення вітчизняної конституційної думки та передові тогочасні європейські стандарти. В основу Конституції УНР були покладені принципи розподілу державної влади, функціонування розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина,існування інституту місцевого самоврядування. Основний Закон УНР закріпив систему органів влади визначив їх основні функції та повноваження. Разом з тим Конституція мала серйозні недоліки. Вона не вирішила одне з головних питань революції – питання власності на землю, не закріпила стратегічні напрями здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, поза конституційними межами залишились проблеми чіткого визначення території УНР, її символіка – герб, гімн, прапор та ін. Разом з тим Конституція УНР є видатною пам'яткою національного державотворення та вітчизняного конституціоналізму, її теоретичні ідеї зробили величезний вплив на розробку наступних конституційних актів в Україні ; В статье проанализированы истоки становления и развития новейшего украинского конституционализма в тесной связи с процессом государственного строительства в Украине на начальном этапе Украинской национальной революции 1917-1921 годов. Прослеживается развитие конституционного процесса этого периода и влияние на его эволюцию политической ситуации, связанной с принятием основных государственных актов - I-IV Универсала Украинской Центральной Радой. Раскрываются основные этапы работы Конституционной комиссии над Конституцией новообразованного украинской государственности. Ключевым поворотным моментом в создании Конституции было провозглашение Украинской Народной Республики и в январе 1918 года ее независимости. Вокруг основных положений конституционного акта шла острая идейная борьба, в частности, закрепление формы будущей украинской государственности, было отражением расстановки политических и классовых сил в главном государственном органе - Украинской Центральной Раде и в обществе в целом. Июнь 1917 - апрель 1918 годов - период рождения Основного Закона украинской государственности начала ХХ века. 29 апреля 1918 Проект Конституции Украинской Народной Республики был одобрен Малой Радой в последний день ее существования. Через государственный переворот Конституция УНР не вступила в силу. Но ее разработка и принятие стали выдающейся вехой в развитии отечественного конституционализма. Конституция УНР аккумулировала в себе лучшие достижения отечественной конституционной мысли и передовые тогдашние европейские стандарты. В основу Конституции УНР были положены принципы разделения государственной власти, функционирование развитого института прав и свобод человека и гражданина, существование института местного самоуправления. Основной Закон УНР закрепил систему органов власти, определил их основные функции и полномочия. Вместе с тем Конституция имела серьезные недостатки. Она не решила одного из главных вопросов революции - вопрос собственности на землю, не закрепила стратегические направления осуществления внутренней и внешней политики государства, вне конституционных пределов остались проблемы четкого определения территории УНР, ее символика - герб, гимн, флаг и др. Вместе с тем Конституция УНР является выдающимся памятником национальной государственности и отечественного конституционализма, ее теоретические идеи оказали огромное влияние на разработку следующих конституционных актов в Украине

In the article it is paid an attention to Circassian (Chercasy) version of the question on origin of Cossacks. On the Christian population of the North Caucasus named Circassians and also who used Slav speech, for the first time was mentioned in the historic and geographical works in XVI century. In the historiography the connection between concept Circassians-cherkasy and Cossacks occurred, probably, in the XVIII century. This fact we can see in the work of Bayer, Tatischev, which were created under the conditions of the Russian Empire. One of the reasons of turning historians to the Circassian (Cherkass) version of the origin of Cossacks it was using from 16 century concerning Cossacks the term «Cherkasy». In the second half of XVIII century to this theme turned the historians, who specialized in the history of Don and Ukrainian (Zaporozhian) Cossacks (Rigelman), or pursue in their historiography activity the specific political purposes (Boltin). With the comparison of a number of documents, it occurs that Boltin as intellectual was especially valued by well-known Russian statesman Potyomkin, who dealt with the matter of renewal, after the destruction of New Sich, the Cossack troops collecting the former Zaporozhian Cossacks, for the purpose to use them on the service of the Russian Empire. Our attention the fact drew that the Boltin's work, in which he deals with the Circassian (Cherkass) origin of Cossacks, issued in the same period (1788 year), when Ekaterina II wrote Potyomkin about the probability of the migration of the former Zaporozhian Cossacks to Taman, where they had to fulfill the military functions which were important for the empire. Thus, the using of the Circassian version of the origin of Cossacks in the Boltin's work acquired political nature, it made the possibility to connect with the historical arguments Zaporozhian Cossacks with the North-Caucasian region. At the turn of XVIII-ХІХ century another author, who visited Taman, and who have seen Black Sea Cossack army, mostly composed of former Zaporozhian Cossacks, applied theCircassian (Cherkass) version to them, connected this army with the region of North Caucasus. This fact allows to confirm our conclusion that in the Boltin's work this version appears under the effect of the concrete political factors, connected with the circumstances of creation of Black Sea Cossack army and determination its territory. In the first third of ХІХ century this concept was defends, as his own, by historian Bantysh-Kamienski. However, under the new conditions it did not obtain support from other historians, who search for the new explanations of origin of Cossacks. ; В статье уделяется внимание черкесской (черкасской) версии происхождения казачества. О христианском населении Северного Кавказа, название которого черкесы, и которое также употребляет славянскую речь, впервые упоминается в историко-географических работах XVI века. В историографии соединение понятия черкесы-черкасы и казаки произошло, вероятно, уже в XVIII веке. Это можно проследить в работах Байера, Татищева, созданных в условиях Российской империи. Одной из предпосылок обращения историков к черкесской (черкасской) версии происхождения казачества было употребление еще с XVI века по отношению к казакам названия «черкасы». Во второй половине XVIII века к этой теме обращаются историки, которые специализируются на истории донского и украинского (запорожского) казачества (Ригельман), или преследуют в своей историографической деятельности определенные политические цели (Болтин). При сопоставлении ряда документов, оказывается, что Болтина как интеллектуала особенно ценил известный российский государственный деятель Потемкин, который занимался делом возобновления, после уничтожения Новой Сечи, казацкого войска за счет бывших запорожцев, с целью использования его на службе Российской империи. Наше внимание привлек тот факт, что работа Болтина, в которой речь идет о черкесском (черкасском) происхождении казачества, вышла в тот же период (1788 год), когда, Екатерина Вторая писала Потемкину о вероятности переселения бывших запорожцев на Тамань, где они должны были выполнять важные для империи функции военного характера. Таким образом, употребление черкесской версии происхождения казачества в работе Болтина приобрело политический характер, позволяло связать с помощью исторических аргументов запорожское казачество с северокавказским регионом. На рубеже XVIII-ХІХ веков другой автор, который побывал на Тамани, в среде Черноморского казацкого войска, созданного с привлечением бывших запорожцев,прямо связывает происхождение этого войска с черкесской (черкасской) версией. Это еще раз подтверждает наш вывод о том, что в работе Болтина эта версия появилась под влиянием конкретных политических факторов, связанных с обстоятельствами создания и определения территории для Черноморского казачьего войска. В первой трети ХІХ века эту концепцию как собственную, отстаивает историк Бантыш-Каменский. Однако в новых условиях она не получила поддержки со стороны других историков, которые ищут новые объяснения истокам казачества. ; У статті приділяється увага черкеській (черкаській) версії походження козацтва, передусім українського. Про християнське населення Північного Кавказу, назва якого черкеси, і яке використовує слов'янську мову, наскільки нам відомо, вперше згадується в історико-географічних працях XVI століття. В історіографії поєднання понять черкеси-черкаси та козаки мало місце, ймовірно, вже у XVIІІ столітті. Це можна простежити у працях Байєра, Татищева, створених в умовах Російської імперії. Однією з передумов звернення істориків до черкескої (черкаської) версії походження козацтва було вживання ще з XVI століття по відношенню до козаків назви «черкаси». У другій половині XVIІІ століття до цієї теми звертаються історики, що спеціалізуються на історії донського та українського (запорозького) козацтва (Рігельман), або переслідують у своїй історіографічній діяльності певні політичні цілі (Болтін). При порівнянні низки документів виявляється, що Болтіна як інтелектуала особливо цінував відомий російський державний діяч Потьомкін, який після знищення Нової Січі займався справою відновлення козацького війська за рахунок колишніх запорожців, з метою використати його на службі Російській імперії. Нашу увагу привернув той факт, що робота Болтіна, у якій йде мова про черкеське (черкаське) походження козацтва, вийшла у той же час (1788 рік), коли Катерина ІІ писала Потьомкіну про ймовірність переселення колишніх запорожців на Тамань, де вони мали виконувати важливі для імперії функції військового характеру. Таким чином, вживання черкеської версії походження козацтва у роботі Болтіна набуло політичного характеру, дозволяло пов'язати за допомогою історичних аргументів запорозьке козацтво з північнокавказьким регіоном. На межі XVІІI–ХІХ ст. інший автор, який побував на Тамані, в середовищі Чорноморського козацького війська, створеного зі залученням колишніх запорожців, прямо пов'язує походження цього війська з черкеською (черкаською) теорією. Це ще раз підтверджує наш висновок щодо того, що у роботі Болтіна ця версія з'явилася під впливом конкретних політичних чинників, пов'язаних з обставинами створення та визначення території для Чорноморського козацького війська. У першій третині ХІХ століття цю концепцію як власну відстоює історик Бантиш-Каменський. Однак у нових умовах вона не отримала визнання з боку інших істориків, які шукали нові пояснення витокам козацтва.

In the article it is paid an attention to Circassian (Chercasy) version of the question on origin of Cossacks. On the Christian population of the North Caucasus named Circassians and also who used Slav speech, for the first time was mentioned in the historic and geographical works in XVI century. In the historiography the connection between concept Circassians-cherkasy and Cossacks occurred, probably, in the XVIII century. This fact we can see in the work of Bayer, Tatischev, which were created under the conditions of the Russian Empire. One of the reasons of turning historians to the Circassian (Cherkass) version of the origin of Cossacks it was using from 16 century concerning Cossacks the term «Cherkasy». In the second half of XVIII century to this theme turned the historians, who specialized in the history of Don and Ukrainian (Zaporozhian) Cossacks (Rigelman), or pursue in their historiography activity the specific political purposes (Boltin). With the comparison of a number of documents, it occurs that Boltin as intellectual was especially valued by well-known Russian statesman Potyomkin, who dealt with the matter of renewal, after the destruction of New Sich, the Cossack troops collecting the former Zaporozhian Cossacks, for the purpose to use them on the service of the Russian Empire. Our attention the fact drew that the Boltin's work, in which he deals with the Circassian (Cherkass) origin of Cossacks, issued in the same period (1788 year), when Ekaterina II wrote Potyomkin about the probability of the migration of the former Zaporozhian Cossacks to Taman, where they had to fulfill the military functions which were important for the empire. Thus, the using of the Circassian version of the origin of Cossacks in the Boltin's work acquired political nature, it made the possibility to connect with the historical arguments Zaporozhian Cossacks with the North-Caucasian region. At the turn of XVIII-ХІХ century another author, who visited Taman, and who have seen Black Sea Cossack army, mostly composed of former Zaporozhian Cossacks, applied theCircassian (Cherkass) version to them, connected this army with the region of North Caucasus. This fact allows to confirm our conclusion that in the Boltin's work this version appears under the effect of the concrete political factors, connected with the circumstances of creation of Black Sea Cossack army and determination its territory. In the first third of ХІХ century this concept was defends, as his own, by historian Bantysh-Kamienski. However, under the new conditions it did not obtain support from other historians, who search for the new explanations of origin of Cossacks. ; В статье уделяется внимание черкесской (черкасской) версии происхождения казачества. О христианском населении Северного Кавказа, название которого черкесы, и которое также употребляет славянскую речь, впервые упоминается в историко-географических работах XVI века. В историографии соединение понятия черкесы-черкасы и казаки произошло, вероятно, уже в XVIII веке. Это можно проследить в работах Байера, Татищева, созданных в условиях Российской империи. Одной из предпосылок обращения историков к черкесской (черкасской) версии происхождения казачества было употребление еще с XVI века по отношению к казакам названия «черкасы». Во второй половине XVIII века к этой теме обращаются историки, которые специализируются на истории донского и украинского (запорожского) казачества (Ригельман), или преследуют в своей историографической деятельности определенные политические цели (Болтин). При сопоставлении ряда документов, оказывается, что Болтина как интеллектуала особенно ценил известный российский государственный деятель Потемкин, который занимался делом возобновления, после уничтожения Новой Сечи, казацкого войска за счет бывших запорожцев, с целью использования его на службе Российской империи. Наше внимание привлек тот факт, что работа Болтина, в которой речь идет о черкесском (черкасском) происхождении казачества, вышла в тот же период (1788 год), когда, Екатерина Вторая писала Потемкину о вероятности переселения бывших запорожцев на Тамань, где они должны были выполнять важные для империи функции военного характера. Таким образом, употребление черкесской версии происхождения казачества в работе Болтина приобрело политический характер, позволяло связать с помощью исторических аргументов запорожское казачество с северокавказским регионом. На рубеже XVIII-ХІХ веков другой автор, который побывал на Тамани, в среде Черноморского казацкого войска, созданного с привлечением бывших запорожцев,прямо связывает происхождение этого войска с черкесской (черкасской) версией. Это еще раз подтверждает наш вывод о том, что в работе Болтина эта версия появилась под влиянием конкретных политических факторов, связанных с обстоятельствами создания и определения территории для Черноморского казачьего войска. В первой трети ХІХ века эту концепцию как собственную, отстаивает историк Бантыш-Каменский. Однако в новых условиях она не получила поддержки со стороны других историков, которые ищут новые объяснения истокам казачества. ; У статті приділяється увага черкеській (черкаській) версії походження козацтва, передусім українського. Про християнське населення Північного Кавказу, назва якого черкеси, і яке використовує слов'янську мову, наскільки нам відомо, вперше згадується в історико-географічних працях XVI століття. В історіографії поєднання понять черкеси-черкаси та козаки мало місце, ймовірно, вже у XVIІІ столітті. Це можна простежити у працях Байєра, Татищева, створених в умовах Російської імперії. Однією з передумов звернення істориків до черкескої (черкаської) версії походження козацтва було вживання ще з XVI століття по відношенню до козаків назви «черкаси». У другій половині XVIІІ століття до цієї теми звертаються історики, що спеціалізуються на історії донського та українського (запорозького) козацтва (Рігельман), або переслідують у своїй історіографічній діяльності певні політичні цілі (Болтін). При порівнянні низки документів виявляється, що Болтіна як інтелектуала особливо цінував відомий російський державний діяч Потьомкін, який після знищення Нової Січі займався справою відновлення козацького війська за рахунок колишніх запорожців, з метою використати його на службі Російській імперії. Нашу увагу привернув той факт, що робота Болтіна, у якій йде мова про черкеське (черкаське) походження козацтва, вийшла у той же час (1788 рік), коли Катерина ІІ писала Потьомкіну про ймовірність переселення колишніх запорожців на Тамань, де вони мали виконувати важливі для імперії функції військового характеру. Таким чином, вживання черкеської версії походження козацтва у роботі Болтіна набуло політичного характеру, дозволяло пов'язати за допомогою історичних аргументів запорозьке козацтво з північнокавказьким регіоном. На межі XVІІI–ХІХ ст. інший автор, який побував на Тамані, в середовищі Чорноморського козацького війська, створеного зі залученням колишніх запорожців, прямо пов'язує походження цього війська з черкеською (черкаською) теорією. Це ще раз підтверджує наш висновок щодо того, що у роботі Болтіна ця версія з'явилася під впливом конкретних політичних чинників, пов'язаних з обставинами створення та визначення території для Чорноморського козацького війська. У першій третині ХІХ століття цю концепцію як власну відстоює історик Бантиш-Каменський. Однак у нових умовах вона не отримала визнання з боку інших істориків, які шукали нові пояснення витокам козацтва.

Сахарный диабет (СД) и его осложнения являются одной из ведущих причин инвалидизации и смертности населения, в том числе трудоспособного возраста. По данным исследователей, во всем мире на СД затрачивается порядка 12% общего бюджета здравоохранения. Цель. Оценка на основании данных эпидемиологического исследования в Российской Федерации общих затрат, обусловленных СД, в расчете на 1 пациента и изучение факторов, их определяющих. Материалы и методы. Затраты на пациента с СД в год рассчитывались как сумма прямых медицинских затрат (амбулаторная помощь/посещение специалистов, стационарная помощь, скорая медицинская помощь, лекарственная терапия на этапе амбулаторного лечения), прямых немедицинских затрат (выплаты пособий в связи с временной утратой трудоспособности и выплаты пенсий по инвалидности), а также потерь валового внутреннего продукта (ВВП) в связи с временной утратой трудоспособности (непрямые затраты). Затраты на лекарственные препараты рассчитывались на основании цен, зарегистрированных в перечне жизненно необходимых и важнейших лекарственных препаратов. Затраты на медицинскую помощь были определены на основании нормативов финансирования, утвержденных в рамках Программы государственных гарантий в 2014 г. Прямые немедицинские затраты рассчитывались на основании данных, опубликованных Пенсионным фондом РФ и Фондом социального страхования; расчет недополученного ВВП основывался на данных Госкомстата. Результаты. Средние годовые затраты на пациента с CД 1 типа (СД1) составили 81,1 тыс. руб., а на пациента с CД 2 типа (СД2) 70,8 тыс. руб. Хотя большинство пациентов с СД2 были старше 60 лет, почти 25% экономического бремени составили немедицинские и непрямые затраты: при СД1 на эти затраты пришлось 35% бремени. Показано, что структура медицинских затрат зависит от типа СД: при СД1 основную часть составили затраты, обусловленные лечением СД, при СД2 половина медицинских затрат была связана с лечением СД, а другая половина с лечением осложнений СД. Затраты на медикаменты составили 69% медицинских затрат при СД1, а затраты на госпитализации 22%. При СД2 доля затрат на оказание стационарной помощи (43%) была практически равна доле затрат на лекарственную терапию (46%). Средние затраты на пациентов с СД при наличии осложнений превосходили затраты на пациентов при отсутствии таковых; так, в случае СД2 наличие осложнений приводило к трехкратному увеличению медицинских затрат. Средние затраты на пациентов с СД, не достигающих целевых показателей HbА1с, были выше, чем на пациентов с адекватным контролем уровня глюкозы в крови вне зависимости от возраста или наличия осложнений. По данным регрессионного анализа, ведущими прогностическими факторами роста медицинских затрат при СД было число госпитализаций, наличие у пациента осложнений и использование инсулинотерапии. Также было показано, что средние медицинские затраты на пациента с СД2, получающего инсулин, при отсутствии осложнений составили 38,5 тыс. руб., тогда как затраты на пациента, получающего другую сахароснижающую терапию и имеющего осложнения, 37,0 тыс. руб. Заключение. Затраты на пациентов с осложнениями СД значительно превосходят затраты на пациентов без осложнений. Таким образом, ключевым моментом, обеспечивающим контроль над экономическим бременем СД и сдерживание его роста, является замедление и предотвращение развития осложнений, что может быть достигнуто путем своевременной диагностики СД и адекватной сахароснижающей терапии. ; Objective. To estimate annual expenditures attributed to diabetes mellitus (DM) per patient in Russia based on data from epidemiologic studies and to analyse DM cost drivers. Methods. The expenditures per diabetic patient were calculated as the sum of medical costs (outpatient and emergency room visits, inpatient care and medications provided during outpatient care), payments for sick leaves, disability pensions and gross domestic production (GDP) losses due to temporary disability (indirect costs). All data on resource consumption and productivity losses were derived from the dataset for Russia, collected from the point of view of a multicentre international study on the practice of DM treatment. Medication costs were based on registered governmental price lists (list of vital and essential drugs). Medical care costs were estimated using the approved public health care reimbursement rates. Disability payments were calculated on the basis of data published by the Russian Pension Fund and Social Security Fund. GDP losses were assessed using federal statistics. Results. The mean total annual costs per patient with DM type 1 (T1) were 81.1 thousand Russian rubles (RUR) and those per patient with DM type 2 (T2) were 70.8 thousand RUR. Although most patients with DMT2 were >60 years, approximately 25% of costs were nonmedical and caused by productivity losses; for patients with DM type 1(T1), this proportion was 35%. The medical cost structure differed depending on the type of diabetes. In T1, the main component was attributed to DM treatment; in DMT2, almost half of medical costs were due to DM complications. Medication costs accounted for 69% and inpatient care accounted for only 22% of medical costs in DMT1. For DMT2, the proportion spent on inpatient care (43%) was almost equal to medication costs (46%). Mean expenditures per patient with DM complications were higher; in the case of DMT2, the presence of complications increased the costs by 3 times. Mean medical costs were higher for patients not reaching the target level of Hb1Ac than those reaching it, despite age or the presence of complications. The results of regression analysis showed that the strongest predictors of costs growth were the number of admissions, presence of complications and insulin treatment. It was also demonstrated that the mean medical cost per patient with uncomplicated DM T2 on insulin therapy was 38.5 thousand RUR, which was comparable to the cost per patient with complications, receiving other glucose-lowering treatment (37.0 thousand RUR). Conclusion. Costs for patients with DM complications are considerably higher than those for patients without complications. Therefore, the key point in controlling the growth of the DM economic burden is to minimise and/or prevent the development of DM complications, which could be achieved by timely DM diagnosis and appropriate glucose-lowering therapy.

Актуальность и цели. В правовом государстве главная роль в разрешении коллизий, возникающих в обществе, причем не только между членами этого общества, но и гражданином, с одной стороны, и государством, его органами и должностными лицами - с другой, отводится суду. Большинство действующих в настоящий момент конституций и уставов субъектов Федерации содержат двухэлементную систему конституционных (уставных) норм, регулирующих вопросы организации и деятельности судебной власти. Первая группа норм содержится в первых разделах (главах), характеризующих основы конституционного (уставного) строя соответствующего субъекта, применительно к определению институционального элемента принципа разделения властей, в форме провозглашения осуществления государственной власти ее законодательной, исполнительной и судебной ветвями. Вторая группа норм конкретизирует и детализирует этот конституционный принцип: подавляющее число конституций (уставов) содержит соответствующие разделы (главы), посвященные регулированию судебной власти. Содержание и объем этих разделов существенно различаются. Материалы и методы. Реализация исследовательских задач была достигнута путем анализа законодательных актов Российской Федерации и Пензенской области. Проанализированы нормативные акты субъектов Российской Федерации - Пензенской области, Республик Бурятия, Саха (Якутия). В работе были использованы научные статьи известных ученых-юристов и практиков. Результаты. Исходя из критерия полноты и комплексности регулирования данных вопросов, можно выделить относительно самостоятельные группы конституций (уставов). Первая группа включает в себя основные законы субъектов Федерации, в которых содержится достаточно подробное регулирование (Воронежская, Ивановская области и др.). Конституции и уставы второй группы могут быть определены как более лаконичные. В конституционные тексты этой группы включены две-три, иногда одна (Тамбовская область) незначительные по объему статьи, содержание которых в целом можно охарактеризовать как бланкетное. Особенность этих двух групп конституционных актов заключается в том, что соответствующие конституции и уставы объединяют в одном разделе (главе) правовые нормы, регулирующие не только вопросы организации и деятельности судебной власти, но и прокуратуры, адвокатуры, нотариата, а также организации и деятельности иных государственных и общественных институтов, осуществляющих в той или иной степени защиту прав и свобод человека. Выводы. В тех субъектах, где еще нет конституционных (уставных) судов, например в Пензенской области, по нашему мнению, их создание необходимо. Конституционный (уставный) суд, осуществляя конституционный (уставный) контроль, толкование основного закона, обеспечивает не только верховенство и непосредственное действие конституции (устава), но и единство, стабильность конституционной законности и фактически участвует в процессе нормотворчества. Нередко также он наполняет конкретным содержанием довольно абстрактные конституционные формулы. Мировая юстиция в нашей стране официально входит в систему судов общей юрисдикции, и эта очевидность укрепляется, если юрисдикцию рассматривать дихотомно: общая она либо специализированная. Но вполне возможен и иной подход, хотя и не столь очевидный, но как минимум имеющий право на существование, о чем также указано в статье. ; Background. In the constitutional state the main role in the resolution of conflicts arising in the society, and not only between the members of this society, but also between a citizen, on the one hand, and the state, its bodies and officials on the other, is given to the court. Most of the existing constitutions and charters of subjects of the Russian Federation contain a two-element system of constitutional (charter) regulations governing the organization and functioning of judicial authority. The first group of regulations is contained in the first sections (chapters) describing the foundations of the constitutional order of the corresponding subject, in relation to the definition of the institutional element of the principle of separation of powers, in the form of the proclamation of the exercise of public powers by the legislative, executive and judicial branches. The second group of standards specifies and itemizees this constitutional principle: the overwhelming majority of constitutions (charters) contains the relevant sections (chapters) devoted to the judicial authority. The content and scope of these sections are significantly different. Materials and methods. Realization of the research tasks was achieved through the analysis of the legislative acts of the Russian Federation and the Penza region, and normative acts of Penza region, the republics of Buryatia, Sakha (Yakutia). The author used scientific articles by renowned scholars and practitioners. Results. Based on the criterion of completeness and comprehensiveness of the regulation of these issues, it is possible to allocate relatively independent groups of constitutions (statutes). The first group includes the basic laws of subjects of the Federation, which contains a fairly detailed regulation (Voronezh, Ivanovo region, etc.). The second group of the constitutions and statutes can be defined as more concise. The constitutional texts of this group include 2-3 (sometimes one Tambov region) minor articles, the content of which can generally be described as a blanket one. The peculiarity of these two groups of constitutional acts is that the relevant constitutions and statutes combine legal norma in one section (chapter) that regulate the organization and functioning of the judicial system as well as the public prosecutor's office, lawyers, notaries, including the organization and tactivities of other state and public institutions engaged to a certain extent in protection of rights and freedoms. Conclusions. In those subjects, where there are no constitutional (charter) courts, for example in the Penza region, in the author's opinion, their creation is necessary. The Constitutional (Charter) court, through constitutional (statutory) monitoring, interpretation of the basic law, provides not only the supremacy and direct action of the Constitution (Charter), but also the unity, the stability of the constitutional legality and actually participates in the rulemaking process. Often it also fills quite abstract constitutional formulas with particular content. Justice of peace in Russia is officially included into the system of courts of General jurisdiction, and this evidence is strengthened if the jurisdiction is considered in a dichotomic way: General or specialized. But the different approach is also possible, although not so obvious, but at least having the right to exist, as it has been also mentioned in the article.

UK: У статті актуалізується та обґрунтовується теза про те, що політичний плюралізм, як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на політичні питання, породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на політичному підгрунті. Зазначені проблеми актуальні для українського суспільства, в якому представлений широкий спектр політично-ідеологічних орієнтацій. Крім того, в сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння. Це зумовлює необхідність розвитку толерантності й діалогу. Велика роль у розв'язанні цих проблем належить партійним лідерам. В цьому контексті підкреслюється, що партійні лідери, як важливі суб'єкти у системі політичної діяльності, виконують такі функції: артикуляція й агрегування інтересів певних соціальних груп; боротьба за здобуття політичної влади; використання політичної влади з метою здійснення суспільно значущих завдань; контроль за діяльністю державних органів або формування та здійснення прийнятого політичного курсу; політичне виховання й ідеологічна соціалізація виборців тощо. Важливою передумовою і водночас засобом їх досягнення в умовах конфліктного протиборства виступає політична толерантність. Політична толерантність розглядається як різновид взаємодії та взаємовідносин між різними соціальними групами, політичними партіями, лідерами, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях. У статті аналізується політична толерантність як невід'ємний компонент та принцип діяльність партійних лідерів. Наголошується на тому, що у суспільствах із розмаїтістю культур і мов, численними каналами й інститутами вираження соціальних, національних, релігійних та інших інтересів, як правило, більше передумов для реалізації принципу толерантності у відносинах всередині багатопартійної системи. Водночас, на нашу думку, принцип толерантності на практиці поки що не є характерним для процесів партієтворення у нашій країні. Реальний формат взаємодії вітчизняних партійних сил подекуди, на жаль, виключає наявність будь-яких принципів, а тактика політичної боротьби та політичного протистояння відзначається відсутністю принципових засад толерантності. Робиться висновок, що партіям та їхнім лідерам необхідно опанувати науку й мистецтво політичного діалогу, взяти на озброєння певний набір правил політичної поведінки. Серед них, зокрема визначення правомірності протилежної позиції, відмова від претензії на монопольне володіння істиною в останній інстанції тощо. Розвиток політичного життя суспільства веде до розуміння й визнання того, що репрезентувати загальне, бути носіями суспільної сутності мають всі люди, а не якась окрема частина суспільства. Політична діяльність має спиратися на визнання того, що будь-яка суспільна проблема може бути розв'язана тільки на ґрунті загальної згоди. EN: The article is updated and argues that political pluralism, as a coexistence and competition of ideas, concepts, theories and systems that give different answers to political questions, raised important practical problems: the need to maintain and strengthen the unity society whose members have different ideologies; ensure consensus on the basic norms and values necessary for its functioning and development; the promotion of tolerance in relations between supporters of different ideologies, development of dialogue between them; conflict prevention political grounds. These problems are urgent for the Ukrainian society, which presents a wide spectrum of political and ideological orientations. In addition, in today's Ukraine, the acute problem of overcoming of political confrontation. This calls for the development of tolerance and dialogue. A big role in solution of these problems belongs to the party leaders. In this context, it is emphasized that the party leaders, as important actors in the system of political activity carry out the following functions: articulation and aggregation of interests of certain social groups; the struggle for the conquest of political power; the use of political power to implement socially important objectives; monitoring the activity of state bodies or the formation and implementation of the adopted political course; political education and ideological socialization of voters and the like. An important prerequisite and both the means to achieve them in conflict confrontation serves the political tolerance. Political tolerance is seen as the type of interaction and relationships between the various social groups, political parties, leaders, whose sides are of perception and patience in regard to difference in views, views, positions and actions. The article analyzes the political tolerance as an integral component and the principle of the activity of the party leaders. Stresses that, in societies with a variety of cultures and languages, numerous channels and institutions expression of social, national, religious and other interests, as a rule, more prerequisites for implementation of the principle of tolerance in the relations inside a multiparty system. At the same time, in our opinion, the principle of tolerance in practice is not yet indicative of the processes parton in our country. The actual format of interaction of domestic political forces somewhere on unfortunately excludes the existence of any of the principles and tactics of political struggle and political confrontation marked by a lack of fundamental principles of tolerance. It is concluded that the parties and their leaders need to master the science and art of political dialogue, to adopt a set of rules of political behavior. Among them, in particular for determining the appropriateness of the opposite position, giving up claims to exclusive possession of the truth in the last instance, etc. The development of the political life of the society leads to the understanding and recognition of what is to provide General, to be a carrier of a public entity, are all people, and not any particular part of society. Political activities should be based on the recognition that any social problem can be resolved only on the basis of mutual consent.

18 марта 2014 г. кафедрой земельного и экологического права ФГБОУ ВПО «Саратовская государственная юридическая академия» был проведен круглый стол, посвященный экологической безопасности Российской Федерации. Открыл заседание круглого стола заведующий кафедрой земельного и экологического права, кандидат юридических наук, Заслуженный юрист Российской Федерации, профессор К.Г. Пандаков. В своем выступлении он подчеркнул важность обсуждаемой темы, напомнил об обстоятельствах, послуживших поводом к организации круглого стола о прошедшем 20 ноября 2013 г. Расширенном заседании Совета Безопасности РФ, посвященном обеспечению национальной безопасности в сфере охраны окружающей среды и природопользования, и отметил, что некоторые факторы (деэкологизация законодательства, отсутствие финансирования на восстановление земельных, лесных, животных ресурсов, неэффективный экологический надзор и контроль и др.) и критическое состояние окружающей среды позволяют сделать вывод о своевременности и необходимости внимания государства к вопросам экологической безопасности. Несмотря на принятую в 2002 г.Экологическую доктрину в России окончательно не сформирована законодательная база, позволяющая эффективно управлять охраной окружающей среды, что приводит к еще большему антропогенному воздействию на природную среду. Отсутствие экономических стимулов к модернизации производств и технологий неизбежно ведет к нарастанию напряженности в этой сфере. В связи с этим К.Г. Пандаков подчеркнул важность предложения Президента РФ о необходимости разработки Стратегии экологической безопасности России и призвал участвующих в заседании круглого стола высказать свои предложения по данному вопросу. Проблемы, обсуждаемые на заседании, касались широкого круга вопросов: от концептуальных основ понятия и определения механизма обеспечения экологической безопасности Российской Федерации, до отдельных факторов, влияющих на обеспечение экологической безопасности в различных сферах хозяйственной деятельности. Так, доктор юридических наук, профессор Л.А. Тимофеев, раскрывая аспекты правового обоснования роли и значения водного фактора в комплексе мер по обеспечению экологической безопасности Российской Федерации, коснулся вопроса законодательного определения экологической безопасности и предложил внести конструктивные изменения в эту формулировку. В докладе доктора юридических наук, профессора С.А. Боголюбова рассматриваются задачи правового обеспечения экологической безопасности Российской Федерации посредством использования статистических данных о состоянии и динамике здоровья граждан, уровне использования земель и других природных ресурсов, качестве окружающей природной среды. Сообщениедоктора юридических наук, профессора кафедры гражданского права и процесса Калмыцкого государственного университета, профессора А.П. Анисимова представляет собой анализ конституций зарубежных стран, Конституции России и конституций (уставов) субъектов РФ на предмет тенденций и динамики развития норм об обеспечении экологической безопасности. Доцент О.В. Куликова затронула проблему санитарной безопасности в лесах; доцент Е.В. Сухова продовольственной безопасности; доцент Н.Э. Гущин безопасности аграрного производства. На заседании круглого стола выступили также доценты Е.Ю. Чмыхало, Ю.В. Сорокина, Т.В. Волкова, С.Ю. Королев, Е.Н. Абанина, Д.А. Агапов, О.Ю. Ганюхина, ст. преподаватель Е.А. Тарасова, аспирант В.А. Попкова. По итогам круглого стола были сделаны выводы о целесообразности дальнейших научных исследований по обсуждаемым проблемам в контексте необходимости принятия Стратегии экологической безопасности России. ; March 18, 2014 the Department of Land and Environmental Law Saratov State Law Academy held a round table discussion on the environmental safety of the Russian Federation. Opened the round table Head of Department of Land and Environmental Law PhD, Honored Lawyer of the Russian Federation, Professor K.G. Pandakov. In his speech, he stressed the importance the subject under discussion, reminded of the circumstances which reason to organize a roundtable about the past November 20, 2013 Enhanced Security Council of the Russian Federation devoted to national security in the field of environmental protection and natural resources. Noted that some factors (de-ecologization legislation, lack of funding for the restoration of land, forest, animal resources, ineffective supervision and environmental monitoring, etc.) and the critical state of the environment suggest timely and necessary to state attention to issues of environmental safety. Despite the adoption in 2002 of the Ecological Doctrine in Russia finally formed the legal framework that allows to effectively manage the environment. This lead to even greater human impact on the environment, lack of economic incentives for the modernization of production and technology, which will inevitably lead to an increase in tension in this area. In this regard, K.G. Pandakov supported the proposal President of the Russian Federation on the need for Environmental Security Strategy of Russia and called on participating in the round table to make suggestions on this issue. Issues discussed at the meeting covered a wide range of issues from the conceptual foundations concepts and determine the mechanism of environmental security of the Russian Federation, to the individual factors affecting the ecological security in various fields of economic activity. So, Doctor of Law, Professor L.A. Timofeev, revealing aspects of legal reasoning the role and importance of the water factor in the complex of measures to ensure the environmental safety of the Russian Federation, addressed the issue of the legislative definition of environmental security and proposed design changes in the wording. The report of Doctor of Law, Professor S.А. Bogolyubov considered legal challenges to ensure environmental safety of the Russian Federation through the use of statistical data on the status and dynamics of public health, the level of use of land and other natural resources, as the natural environment. Report of Doctor of Law, professor of civil law and litigation Kalmyk State University, Professor AP Anisimov represented a analysis of the constitutions of foreign countries, the Russian Constitution and the constitutions (charters) of subjects of the Russian Federation for the trends and dynamics of the rules on environmental safety. Associate Professor O.V. Kulikova оn health security in the woods; Associate Professor E.V. Suhova оn food security; Associate Professor N.E. Gushchin the security of agricultural production. At the round table were also made Associate Professors PhD E.J. Chmykhalo, Y.V. Sorokina, T.V. Volkova, S.J. Korolev, E.N. Abanina, D.A. Agapov, O.J. Ganyuchina, Art. teacher E.A. Tarasova, graduate student V.A. Popkovа. The round table conclusions were made about the need for further research on the issues discussed in the context of the possible adoption of Environmental Security Strategy of Russia.

Инвестиционный активизм способен генерировать повышенную доходность за счет влияния на менеджмент с целью принятия решений, увеличивающих стоимость компании. При этом активисты не платят премию за контроль, как в случае с прямыми инвестициями. Основные стратегии активистов включают в себя изменение структуры капитала, рекапитализацию, изменение стратегии компании и ее продажу. Целью активистов обычно становятся стабильные компании, в отношении которых присутствует ряд стратегических альтернатив для увеличения их стоимости. Существует множество подходов к активизму, начиная от дружелюбного общения с менеджментом и заканчивая судебными разбирательствами. Бурное развитие активизма в последние годы связано с рядом принятых законов в США и других странах, а также с развитием хедж-фондов и большей активностью институциональных инвесторов. Оценка активизма на данный момент неоднозначна, существуют аргументы как о пользе, так и о вреде активизма для общества. В России активизм пока не получил такого же распространения, как на развитых рынках. Финансовый кризис вынудит менеджмент внимательнее рассматривать предложения от акционеров. В этой среде привлекательность инвестиционного активизма, как стратегии по увеличению отдачи на вложенный капитал, будет расти. ; During the last 5 years activism investing, a way to increase shareholder return through influencing management's decisions and a notion previously associated with corporate raiders, has been rapidly gaining popularity. Recent activism campaigns have includes such household names as Heinz, McDonald's, Motorola, Time Warner, General Motors and Yahoo. While theoretically the management of public companies strives to nothing else, than maximization of shareholder's value, in practice that is sometimes not the case. Due to various reasons managers fail to address the best interests of all shareholders. When those failings become significant enough that they materially impact the value of the firm an opportunity for activism arises. Most of the times activists pursue generic goals that are easily understood by the market. These goals usually include changes in capital structure (recapitalization, buy-backs), changes in strategy (operational changes, refocusing strategy, preventing the sale of the company, acquisition of other companies), sale of the company (sale of the whole company or its parts), and improvement of corporate governance (abolishing take-over defences, getting rid of the current management/board, achieving greater transparency). Of course an activist can pursue more than one goal at a time. Companies, targeted by activists, usually exhibit similar characteristics: stable cash flows, high cash reserves/low leverage, lagging capitalization, readily available strategic opportunities and the company is well known by the market. Several factors have contributed to the increasing presence of activism investing. Firstly, the rise of hedge funds, which are more active in their approach than mutual funds. Secondly, certain changes in legislation have forced asset managers to vote their shares. Thirdly, pension funds have started taking a more active approach to their holdings. In US, Europe and even Japan activists are rapidly increasing in numbers. In US the number of activist hedge funds has increased at 28% CAGR during the 2001 2007 period. There is an opinion that today's activists are just glorified US raiders of the 80's. And while indeed some of today's activists, like Carl Icahn and Nelson Peltz, were well known in the past for their raiding activities, today's activists are characterized by some important distinctions. Firstly, they do not seek to gain control of the company, usually acquiring a 5 -15% stake as opposed to a controlling stake. Secondly, the holding period of modern activists is longer, 2 to 3 years. Thirdly, activists strive to increase the value of the company as opposed to greenmailing and other dubiously lawful tactics of the raiders. There are different approaches that activists use to implement their agenda, ranging from a friendly private conversation with the management to outright disruption of the corporate strategy and court battles. There is an ongoing debate about the net benefit of activism to the society. The proponents of activism argue that: (i) shareholders are the ultimate owners of the company and have every right to defend and express their interests, (ii) activists play an important role in identifying ineffective companies, bad management and opaque corporate governance, (iii) activists-investors receive gain only when the value of the company increases, this benefiting all shareholders. The opponents believe that: (i) activism forces the board of directors to focus on satisfying near-sighted shareholders instead of looking after the long-term value of the company, (ii) activism creates conflicts in the board of directors, leading to an atmosphere of hostility and lack of trust in the board and the company, (iii) activism has led to a decrease of investments in R&D, which will later result in lower economic growth. During the last two years both the number of activism campaigns and their success have significantly increased. A number of recent legislative initiatives in US should be able to further promote shareholder activism by giving shareholders more rights and facilitating a more open dialogue between investors and the management of the company. In Russia shareholder activism is still in its fledgling state. There are several reasons for that: Weak defence of rights of minority shareholders Smaller proportion of public companies Short history of the Russian stock market Concentrated ownership High share of government ownership in public companies, with the government being traditionally hostile towards activism. However, the ongoing financial crisis might force rethinking of the current economic and political paradigm, leading to a friendlier environment for activists. In conclusion, shareholder activism is capable of generating higher returns. The recent rapid rise in shareholder activism seems to be caused by changes in US legislation, higher activity of institutional investors and the proliferation of hedge funds. The current financial crisis will force the management of public companies to pay more attention to proposals from shareholders, making activism as an investment strategy more attractive.

АКТУАЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ РАЗВИТИЯ МЕХАНИЗМА ПРИВЛЕЧЕНИЯ К ФИНАНСОВОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ ЗА НАРУШЕНИЕ НОРМ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА ДНР / И. В. Калашникова, Е. А. Ковалева ; ГОУ ВПО "ДОНАУИГС" // Сборник научных работ серии «Право». Вып. 21:Правовое обеспечение деятельности органов государственной власти и местного самоуправления в современных условиях. – Донецк : ГОУ ВПО «ДОНАУИГС», 2021. – С.115-125. Данная статья посвящена анализу теоретических положений и практического применения законодательства Донецкой Народной Республики, направленного на регулирование финансовой ответственности за нарушение норм бюджетного законодательства, а также рассмотрены направления развития механизма привлечения к ответственности за нарушение этих норм. TOPICAL ISSUES OF THE DEVELOPMENT OF THE MECHANISM FOR BRINGING TO FINANCIAL RESPONSIBILITY FOR VIOLATION OF THE NORMS OF THE BUDGET LEGISLATION OF THE DPR / I. V. Kalashnikova, Е. А. Kovaleva ; SEE HPE "DAMPA" // Collection of scientific works of the series "Public administration". Issue 21: Legal support of the activities of state authorities and local self-government in modern conditions. – Donetsk : SEE HPE "DAMPA", 2021. - S.115-125. This article is devoted to the analysis of the theoretical provisions and practical application of the legislation of the Donetsk People's Republic, aimed at regulating financial liability for violation of the norms of budgetary legislation, and also considers the directions of the development of the mechanism for bringing to responsibility for violation of these norms.

SLIPENKO Viktoriia – Postgraduate Student of Pedagogy and Education Management Department, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University, Sadova Str., 2, Uman, 20300, Ukraine E-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645To cite this article: Slipenko, V. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Liudynoznavchi studii. Seriia «Pedahohika» – Human Studies. Series of «Pedagogy», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Article historyReceived: April 8, 2019Received in revised form: May 30, 2019 Accepted: July 20, 2019Available online: September 24, 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).The development of entrepreneurial competence is a new pedagogical phenomenon of modern secondary education. Entrepreneurship is the key driver of the economy; and the successful prosperity of the country and a significant number of new jobs are created by small and large enterprises founded by entrepreneurs. People involved in entrepreneurial activities claim that they have more opportunities for creative projects, high self-esteem and a sense of control over their own lives. As a result, a significant number of experienced businessmen, political leaders, economists, and educators believe that the development of entrepreneurial competence maximizes individual, collective, economic, and social success at local, national, and global levels. Therefore, young people who will take a step into adulthood, while studying in high school, should receive the necessary knowledge about the conditions and methods of entrepreneurship, planning and organization of the labour process, lawful behaviour in the business environment, objectively assess their potential and realize their need for the development of society. It is obvious that the formation of entrepreneurial competence of students at the beginning of the third millennium has become a necessary component of secondary education institutions abroad, in particular in the United States, which is a leader in the launching of enterprises. The article based on the analysis of scientific sources clarifies the essence and structure of the entrepreneurial competence of the individual, which is offered by American educators, and contains the following qualities: innovation, dedication, autonomy, initiative, willingness to take risks, responsibility, competence, willpower, «self-efficacy», high level motivation, and the growing sense of «locus of control». The essence of entrepreneurial education in secondary schools in the United States is disclosed, which implies a sufficient number of developed standards (in particular, «National Standards for Business Education» and «National Financial Literacy Standards» for secondary schools in the United States), curricula (in history and social science including economic information), courses («Entrepreneurial activity»), textbooks («Entrepreneur: children's books about children-entrepreneurs»), which highlight the content component of the investigated phenomenon. It is noted that in the process of developing or improving existing curricula for secondary schools in the United States for the development of entrepreneurial competence of students, these standards will undoubtedly adapt to the public needs and peculiarities of the policies of each state. The activities of American teachers in the formation of entrepreneurial competence of students in US secondary schools are considered, which implies a variety of forms and methods, both traditional and interactive (lectures and seminars; the development and implementation of creative projects, the organization of practice in industrial and agricultural enterprises, the use of methods of analysis qualities and skills of an entrepreneur, case study, business, training, master class, launching of mini-enterprises, mini-banks, etc.).Acknowledgments. Sincere thanks to the rector of Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University prof. Alexander Bezliudnyi, and supervisor of the Pedagogy and Educational Management Department of the same institution prof. Alexander Kobernyk for their assistance.Funding. The author received no financial support for the research, authorship, and/or publication of this article. ; СЛІПЕНКО Вікторія – аспірант кафедри педагогіки та освітнього менеджменту, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, вул. Садова, 2, Умань, 20300, УкраїнаE-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645Бібліографічний опис статті: Сліпенко, В. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Історія статтіОдержано: 8 квітня 2019Прорецензовано: 30 травня 2019 Подано до редакції: 20 липня 2019Доступ он-лайн: 24 вересня 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).Розвиток підприємницької компетентності – нове педагогічне явище сучасної середньої освіти. Підприємництво є ключовим рушієм економіки, а успішне процвітання країни та значна кількість нових робочих місць створюється малими й великими підприємствами, започаткованими підприємцями. Люди, що займаються підприємницькою діяльністю, стверджують, що вони мають більше можливостей для здійснення творчих проектів, вищу самооцінку та почуття контролю над власним життям. Як наслідок, значна кількість досвідчених бізнесменів, політичних лідерів, економістів та освітян вважають, що розвиток підприємницької компетентності максимізує індивідуальний, колективний, економічний та соціальний успіх у місцевому, національному і глобальному рівнях. Тому молодь, яка увійде у доросле життя, під час навчання у середній школі має отримати необхідні знання про умови та способи підприємницької діяльності, планування і організацію трудового процесу, правомірної поведінки у бізнес-середовищі, об'єктивно оцінювати власний потенціал та усвідомити свою необхідність для розвитку суспільства. Очевидно, що формування підприємницької компетентності учнівської молоді на початку третього тисячоліття стало необхідною складовою закладів середньої освіти закордоном, зокрема в Сполучених Штатах Америки, лідера щодо започаткування підприємств.У статті на основі аналізу наукових джерел з'ясовано сутніcть та структуру підприємницької компетентності особистості, що пропонується американськими педагогами, та містить такі якості: новаторство, цілеспрямованість, самостійність, ініціативність, готовність до ризику, відповідальність, компетентність, силу волі, «самоефективність», високий рівень мотивації, зростання почуття «локус контролю». Розкрито зміст підприємницької освіти у середніх навчальних закладах США, що передбачає достатню кількість розроблених стандартів (зокрема, «Національні стандарти бізнес-освіти» та «Національні стандарти фінансової грамотності» для середніх шкіл США), навчальних програм (з історії та суспільствознавства, що містить економічну змістову лінію), курсів («Підприємницька діяльність»), підручників («Підприємець: дитячі книги про дітей-підприємців»), які висвітлюють змістову складову досліджуваного феномену. Наголошується, що у процесі розробки чи вдосконалення наявних навчальних програм для закладів середньої освіти США із розвитку підприємницької компетентності учнів зазначені стандарти безсумнівно адаптують до суспільних потреб і особливостей політики кожного штату.Розглянуто діяльність американських педагогів у формуванні підприємницької компетентності учнів середніх шкіл США, що передбачає різноманіття форм і методів як традиційних, так і інтерактивних (проведення лекцій та семінарів; розробку і виконання творчих проектів; організацію практики на виробничих і сільськогосподарських підприємствах, використання на уроках методів аналізу якостей і навичок підприємця, кейс-стаді, ділової гри, тренінгу, майстер-класу; створення міні-підприємств, міні-банків та ін.).

СЛІПЕНКО Вікторія – аспірант кафедри педагогіки та освітнього менеджменту, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, вул. Садова, 2, Умань, 20300, УкраїнаE-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645Бібліографічний опис статті: Сліпенко, В. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Історія статтіОдержано: 8 квітня 2019Прорецензовано: 30 травня 2019 Подано до редакції: 20 липня 2019Доступ он-лайн: 24 вересня 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).Розвиток підприємницької компетентності – нове педагогічне явище сучасної середньої освіти. Підприємництво є ключовим рушієм економіки, а успішне процвітання країни та значна кількість нових робочих місць створюється малими й великими підприємствами, започаткованими підприємцями. Люди, що займаються підприємницькою діяльністю, стверджують, що вони мають більше можливостей для здійснення творчих проектів, вищу самооцінку та почуття контролю над власним життям. Як наслідок, значна кількість досвідчених бізнесменів, політичних лідерів, економістів та освітян вважають, що розвиток підприємницької компетентності максимізує індивідуальний, колективний, економічний та соціальний успіх у місцевому, національному і глобальному рівнях. Тому молодь, яка увійде у доросле життя, під час навчання у середній школі має отримати необхідні знання про умови та способи підприємницької діяльності, планування і організацію трудового процесу, правомірної поведінки у бізнес-середовищі, об'єктивно оцінювати власний потенціал та усвідомити свою необхідність для розвитку суспільства. Очевидно, що формування підприємницької компетентності учнівської молоді на початку третього тисячоліття стало необхідною складовою закладів середньої освіти закордоном, зокрема в Сполучених Штатах Америки, лідера щодо започаткування підприємств.У статті на основі аналізу наукових джерел з'ясовано сутніcть та структуру підприємницької компетентності особистості, що пропонується американськими педагогами, та містить такі якості: новаторство, цілеспрямованість, самостійність, ініціативність, готовність до ризику, відповідальність, компетентність, силу волі, «самоефективність», високий рівень мотивації, зростання почуття «локус контролю». Розкрито зміст підприємницької освіти у середніх навчальних закладах США, що передбачає достатню кількість розроблених стандартів (зокрема, «Національні стандарти бізнес-освіти» та «Національні стандарти фінансової грамотності» для середніх шкіл США), навчальних програм (з історії та суспільствознавства, що містить економічну змістову лінію), курсів («Підприємницька діяльність»), підручників («Підприємець: дитячі книги про дітей-підприємців»), які висвітлюють змістову складову досліджуваного феномену. Наголошується, що у процесі розробки чи вдосконалення наявних навчальних програм для закладів середньої освіти США із розвитку підприємницької компетентності учнів зазначені стандарти безсумнівно адаптують до суспільних потреб і особливостей політики кожного штату.Розглянуто діяльність американських педагогів у формуванні підприємницької компетентності учнів середніх шкіл США, що передбачає різноманіття форм і методів як традиційних, так і інтерактивних (проведення лекцій та семінарів; розробку і виконання творчих проектів; організацію практики на виробничих і сільськогосподарських підприємствах, використання на уроках методів аналізу якостей і навичок підприємця, кейс-стаді, ділової гри, тренінгу, майстер-класу; створення міні-підприємств, міні-банків та ін.). ; SLIPENKO Viktoriia – Postgraduate Student of Pedagogy and Education Management Department, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University, Sadova Str., 2, Uman, 20300, Ukraine E-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645To cite this article: Slipenko, V. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Liudynoznavchi studii. Seriia «Pedahohika» – Human Studies. Series of «Pedagogy», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Article historyReceived: April 8, 2019Received in revised form: May 30, 2019 Accepted: July 20, 2019Available online: September 24, 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).The development of entrepreneurial competence is a new pedagogical phenomenon of modern secondary education. Entrepreneurship is the key driver of the economy; and the successful prosperity of the country and a significant number of new jobs are created by small and large enterprises founded by entrepreneurs. People involved in entrepreneurial activities claim that they have more opportunities for creative projects, high self-esteem and a sense of control over their own lives. As a result, a significant number of experienced businessmen, political leaders, economists, and educators believe that the development of entrepreneurial competence maximizes individual, collective, economic, and social success at local, national, and global levels. Therefore, young people who will take a step into adulthood, while studying in high school, should receive the necessary knowledge about the conditions and methods of entrepreneurship, planning and organization of the labour process, lawful behaviour in the business environment, objectively assess their potential and realize their need for the development of society. It is obvious that the formation of entrepreneurial competence of students at the beginning of the third millennium has become a necessary component of secondary education institutions abroad, in particular in the United States, which is a leader in the launching of enterprises. The article based on the analysis of scientific sources clarifies the essence and structure of the entrepreneurial competence of the individual, which is offered by American educators, and contains the following qualities: innovation, dedication, autonomy, initiative, willingness to take risks, responsibility, competence, willpower, «self-efficacy», high level motivation, and the growing sense of «locus of control». The essence of entrepreneurial education in secondary schools in the United States is disclosed, which implies a sufficient number of developed standards (in particular, «National Standards for Business Education» and «National Financial Literacy Standards» for secondary schools in the United States), curricula (in history and social science including economic information), courses («Entrepreneurial activity»), textbooks («Entrepreneur: children's books about children-entrepreneurs»), which highlight the content component of the investigated phenomenon. It is noted that in the process of developing or improving existing curricula for secondary schools in the United States for the development of entrepreneurial competence of students, these standards will undoubtedly adapt to the public needs and peculiarities of the policies of each state. The activities of American teachers in the formation of entrepreneurial competence of students in US secondary schools are considered, which implies a variety of forms and methods, both traditional and interactive (lectures and seminars; the development and implementation of creative projects, the organization of practice in industrial and agricultural enterprises, the use of methods of analysis qualities and skills of an entrepreneur, case study, business, training, master class, launching of mini-enterprises, mini-banks, etc.).Acknowledgments. Sincere thanks to the rector of Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University prof. Alexander Bezliudnyi, and supervisor of the Pedagogy and Educational Management Department of the same institution prof. Alexander Kobernyk for their assistance.Funding. The author received no financial support for the research, authorship, and/or publication of this article.

State monitoring is carried out to verify compliance with the requirements of the legislation on safety and individual indicators of food quality by market operators who produce meat and meat products, store (wholesale bases) and sell (agro-markets, supermarkets, etc.). When establishing a food hazard, the following conditions are taken into account: the usual conditions of use of the food by the consumer, each stage of its production, processing and circulation; information provided to the consumer, including labeling, including end-of-use (use) information, and other publicly available information on the avoidance of adverse health effects, food-related or food category the possible short- or long-term impact of the food on the health of the person consuming it and on future generations; possible cumulative toxicity effect. Therefore, it is important to develop simple, rapid methods for determining the adulteration of beef, pork, mutton, and meat of goat when carrying out risk-oriented controls on the sale of chilled and chilled meat in agri-food markets under different storage and marketing conditions. The falsification of chilled meat of slaughtered animals with a solution of sodium bicarbonate for 3–4 days of sale at temperatures from 0 to 6 °C was established: in beef and meat of goat – a weakly positive reaction (up to 5%), in pork and mutton positive (5.1% and more). Also falsification of meat of slaughtered animals with a solution of sodium bicarbonate on 17–18 (for beef) and 13–14 days of realization at temperatures from 0 to minus 1 °C was established: in beef, pork and meat of goat – a weak positive reaction (up to 5%), positive in mutton (5.1% or more). The technique of establishing adulteration was based on the use of an alcoholic solution of chrome dark blue with a mass concentration of 0.5%, applied to the surface of the muscle tissue, and after 1–2 seconds, the presence of pale pink color was established – in the absence of meat processing with sodium bicarbonate or from light purple to dark purple in the presence of sodium bicarbonate depending on the amount of meat processed up to 5.0% and 5.1% or more. The results of the studies showed that the stability of the color intensity in the falsification of meat of slaughtered animals by treatment with sodium hydrogen carbonate was 99.9%. The influence of sodium bicarbonate on the quality and safety of meat of slaughtered animals for 3–4 days of realization at temperatures 0–6 °C and 17–18 (for beef) and 13–14 days of realization at temperatures from 0 to minus 1 °C has been established: the content of microorganisms in the superficial layers of muscle tissue decreased significantly (P < 0.01, P < 0.001), and slightly increased slightly in the deep layers (P < 0.05); the pH was significantly (P < 0.001) increased and ranged from 6.45 ± 0.023 to 6.72 ± 0.018; NMAOAM content tended to decrease, but the difference was not significant in the case of a weakly positive reaction (at temperatures of 0–6 °C in beef and meat of goat) and a slight decrease (P < 0.05) in pork and mutton (positive reaction); at temperatures from 0 to minus 1 °C, NMAOAM content tended to decrease, but a significant difference, except for beef (1.10 times, (P < 0.05), was not established: in pork – 1.11 and meat of goat – 1.4 times, where the indicators slightly exceeded the limits of the standards of quality meat (103 CFU/g), respectively – (9.89 ± 2.65) ×102, (10.03 ± 3.62) ×102 and(10.4 ± 2.29) × 102 CFU/g, while in mutton (positive reaction) it decreased significantly by 1.05 times and was within the limits – 9.87 ± 0.27×102 CFU/g. ; Державний моніторинг проводиться з метою перевірки виконання вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів операторами ринку, які здійснюють виробництво м'яса та м'ясних продуктів, зберігають (оптові бази) та реалізують (агропродовольчі ринки, супермаркети тощо). Під час встановлення небезпечності харчового продукту враховуються: звичайні умови використання харчового продукту споживачем, кожна стадія його виробництва, переробки та обігу; інформація, надана споживачеві, зокрема про маркування включно з інформацією про дату кінцевого споживання (використання), та інша загальнодоступна споживачеві інформація про уникнення негативних для здоров'я наслідків, пов'язаних з харчовим продуктом чи категорією харчових продуктів; можливий короткостроковий чи довгостроковий вплив харчового продукту на здоров'я людини, яка його споживає, та на майбутні покоління; можливий накопичувальний ефект токсичності. Тому важливо при здійсненні ризик-орієнтованого контролю за реалізації остиглого та охолодженого м'яса на агропродовольчих ринках за різних умов зберігання й реалізації – розробляти прості, експресні методики визначення фальсифікації яловичини, свинини, баранини, козлятини. Установлено фальсифікацію охолодженого м'яса забійних тварин розчином натрію гідрокарбонату на 3–4 добу реалізації за температури від 0 до 6 °С: у яловичині і козлятині – слабопозитивну реакцію (до 5%), у свинині й баранині позитивну (5,1% і більше). Також установлено фальсифікацію м'яса забійних тварин розчином натрію гідрокарбонату на 17–18 (для яловичини) і 13–14 добу реалізації за температури від 0 до мінус 1 °С: у яловичині, свинині й козлятині – слабопозитивну реакцію (до 5%), у баранині позитивну (5,1% і більше). Методика встановлення фальсифікації ґрунтувалася на застосуванні спиртового розчину хромового темно-синього з масовою концентрацією 0,5%, що наносили на поверхню м'язової тканини, і через 1–2 секунди встановлювали наявність блідо-рожевого кольору – за відсутності обробки м'яса гідрокарбонатом натрію або наявності від світло-фіолетового до темно-фіолетового кольору – за наявності гідрокарбонату натрію залежно від кількості за обробки м'яса до 5,0% та 5,1% і більше. Результатами досліджень встановлено, що стабільність показників інтенсивності кольору за фальсифікації м'яса забійних тварин обробкою розчином натрію гідрокарбонатом становила 99,9%. Установлено вплив натрію гідрокарбонату на якість та безпечність м'яса забійних тварин на 3–4 добу реалізації за температури 0–6 °С та на 17–18 (для яловичини) і на 13–14 добу реалізації за температури від 0 до мінус 1 °С: вірогідно (P < 0,01, P < 0,001) зменшувався вміст мікроорганізмів у поверхневих шарах м'язової тканини, а у глибоких шарах дещо незначно вірогідно підвищувався (P < 0,05); величина рН вірогідно (P < 0,001) підвищувалась і знаходилась в межах від 6,45 ± 0,023 до 6,72 ± 0,018; уміст МАФАнМ мав тенденцію до зниження, але різниця була не вірогідною за слабопозитивної реакції (за температури 0–6 °С у яловичині і козлятині) і незначно вірогідне зниження (P < 0,05) у свинині і баранині (позитивна реакція); за температури від 0 до мінус 1°С уміст МАФАнМ мав тенденцію до зниження, але вірогідної різниці, крім яловичини (у 1,10 рази, (P < 0,05), не було встановлено: у свинині – у 1,11 і козлятині – у 1,4 разу, де показники незначно перевищували межу нормативів доброякісного м'яса (103 КУО/г) відповідно – (9,89 ± 2,65) × 102, (10,03 ± 3,62) × 102 і (10,04 ± 2,29) × 102 КУО/г; а у баранині (позитивна реакція) значно знижувався у 1,05 рази і був в межах нормативів – 9,87 ± 0,27×102 КУО/г.

Purpose of the study. The article explores the socio-pedagogical prerequisites and the main stages in the development of student self-management as a socio-cultural phenomenon and as a special form of initiative, independent public activity of students aimed at solving important issues of life activity of the university, developing social activity, supporting civic initiatives of student youth. During the research a number of general scientific methods were used: historical, descriptive and comparative. With the help of the historical method, the main stages of the development of student self-government, the features of its transformation in the educational space, were analyzed. The descriptive method made it possible to single out and systematize the features of the functioning of bodies of student government at all stages of its development. The application of the comparative method helped to identify the main differences and general characteristics in the structures of student self-government and procedurally provided a comparison of the implementation of the rights and competencies of student self-government bodies. Scientific novelty. For the first time, the main stages of the formation and development of student self-government in the Higher State Educational Institution of Ukraine "Bukovina State Medical University" are systematically presented, the understanding of the essence and functions of student self-government in the higher educational institution was deepened, and ideas for attracting students as competent, active and constructive partners in creation and formation of the European Higher Education Area. Conclusions. It is proved that student self-government is a form of self-organization of students, a mechanism for representation and assertion of one's rights, the possibility of self-realization. It is student self-management that is called upon to protect the rights of students and be their representative in the administrations of universities. Student self-government is determined by the law and the real ability of the student community to independently resolve issues within the framework of the current legislation and the university statute. The authors analyzed the development of student self-government in the historical aspect, which made it possible to determine the direct relationship between the essential features of its development and socio-political tendencies in the state. ; But de l'étude L'article examine le contexte social et éducatif, et les principales étapes du développement de l'autogestion des étudiants en tant que phénomène social et culturel et comme une forme particulière d'initiative, les activités d'auto-sociale des étudiants pour faire face aux questions importantes de l'université de la vie, le développement de l'activité sociale, le soutien des initiatives civiles des étudiants. Au cours de la recherche, un certain nombre de méthodes scientifiques générales ont été utilisées: historique, descriptive et comparative. En utilisant la méthode historique ont été analysés par étapes principales étudiants de l'auto en particulier sa transformation en espace éducatif. méthode descriptive a permis d'identifier et de systématiser les caractéristiques de fonctionnement des organes d'autonomie gouvernementale des étudiants à tous les stades de son développement. L'utilisation de la méthode comparative a permis d'identifier les principales différences et caractéristiques communes dans la structure du gouvernement étudiant et la procédure a fourni une comparaison des droits et des compétences du gouvernement étudiant. Nouveauté scientifique. Pour la première fois présente systématiquement les principales étapes de la formation et le développement de l'autonomie des étudiants dans le Suprême « State Medical University Bucovine » établissements d'enseignement publics de l'Ukraine, en profondeur la compréhension de la nature et les fonctions du gouvernement étudiant à l'université, a été développé pour attirer les étudiants en tant que partenaires compétents, actifs et constructifs dans la création et la formation de l'espace européen de l'enseignement supérieur. Conclusions Il est prouvé que l'autonomie gouvernementale des étudiants est une forme d'auto-organisation des étudiants, un mécanisme de représentation et d'affirmation de leurs droits, la possibilité de réalisation de soi. Ce gouvernement étudiant destiné à protéger les droits des étudiants et d'être leur représentant dans les administrations des universités. Le gouvernement étudiant est déterminé par le droit et la communauté étudiante la capacité de résoudre des problèmes de façon indépendante dans le cadre de la législation en vigueur et le statut universitaire. Les auteurs ont analysé le développement de l'autonomie des élèves dans l'aspect historique, permettant de déterminer une corrélation directe entre les caractéristiques essentielles de son développement et les tendances socio-politiques du pays. ; Цель исследования. В статье исследованы социально-педагогические предпосылки и основные этапы развития студенческого самоуправления как социокультурного феномена и как особой формы инициативной, самостоятельной общественной деятельности студентов, направленной на решение важных вопросов жизнедеятельности вуза, развитие социальной активности, поддержку гражданских инициатив студенческой молодежи. При проведении исследования были использованы ряд общенаучных методов: исторический, описательный и сравнительный. С помощью исторического метода были проанализированы основные этапы развития студенческого самоуправления, особенности его трансформации в образовательном пространстве. Описательный метод дал возможность выделить и систематизировать особенности функционирования органов студенческого самоуправления на всех этапах его развития. Применение сравнительного метода способствовало выявлению основных различий и общих характеристик в структурах студенческого самоуправления и процедурно обеспечило сравнение реализации прав и компетенций органов студенческого самоуправления. Научная новизна. Впервые системно представлены основные этапы становления и развития студенческого самоуправления в Высшем государственном учебном заведении Украины «Буковинский государственный медицинский университет», углубленно понимания сущности и функций студенческого самоуправления в высшем учебном заведении, получили дальнейшее развитие идеи по привлечению студентов как компетентных, активных и конструктивных партнеров в создании и формировании Европейского пространства высшего образования. Выводы. Доказано, что студенческое самоуправление является формой самоорганизации студентов, механизмом представительства и отстаивания своих прав, возможностью самореализации. Именно студенческое самоуправление призвано защищать права студентов и быть их представителем в администрациях вузов. Студенческое самоуправление определяется правом и реальной способностью студенческой общины самостоятельно решать вопросы в рамках действующего законодательства и устава университета. Авторами проведен анализ развития студенческого самоуправления в историческом аспекте, что позволило определить прямую зависимость между сущностными особенностями его развития и общественно-политическими тенденциями в государстве. ; Мета дослідження. У статті досліджено соціально-педагогічні передумови та основні етапи розвитку студентського само- управління як соціокультурного феномену та як особливої форми ініціативної, самостійної громадської діяльності студентів, спрямованої на вирішення важливих питань життєдіяльності вузу, розвиток соціальної активності, підтримку громадянських ініціатив студентської молоді. При проведенні дослідження були використані ряд загальнонаукових методів: історичний, описовий та порівняльний. За допомогою історичного методу було проаналізовано основні етапи розвитку студентського самоврядування, особливості його трансформації в освітньому просторі. Описовий метод дав можливість виділити і систематизувати особливості функціонування органів студентського самоврядування на всіх етапах його розвитку. Застосування порівняльного методу сприяло виявленню основних відмінностей та спільних характеристик в структурах студентського самоврядування та процедурно забезпечило порівняння реалізації прав і компетенцій органів студентського самоврядування. Наукова новизна. Вперше системно представлені основні етапи становлення та розвитку студентського самоврядування у Вищому державному навчальному закладі України «Буковинський державний медичний університет», поглиблено розуміння сутності і функцій студентського самоврядування у вищому навчальному закладі, отримали подальший розвиток ідеї щодо залучення студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у створенні і формуванні Європейського простору вищої освіти. Висновки. Доведено, що студентське самоврядування є формою самоорганізації студентів, механізмом представництва і відстоювання своїх прав, можливістю самореалізації. Саме студентське самоврядування покликане захищати права студентів і бути їхнім представником в адміністраціях ВНЗ. Студентське самоврядування визначається правом і реальною здатністю студентської громади самостійно вирішувати питання в рамках чинного законодавства і статуту університету. Авторами проведено аналіз розвитку студентського самоврядування в історичному аспекті, що дозволило визначити пряму залежність між сутнісними особливостями його розвитку і суспільно-політичними тенденціями в державі.

Purpose of the study. The article explores the socio-pedagogical prerequisites and the main stages in the development of student self-management as a socio-cultural phenomenon and as a special form of initiative, independent public activity of students aimed at solving important issues of life activity of the university, developing social activity, supporting civic initiatives of student youth. During the research a number of general scientific methods were used: historical, descriptive and comparative. With the help of the historical method, the main stages of the development of student self-government, the features of its transformation in the educational space, were analyzed. The descriptive method made it possible to single out and systematize the features of the functioning of bodies of student government at all stages of its development. The application of the comparative method helped to identify the main differences and general characteristics in the structures of student self-government and procedurally provided a comparison of the implementation of the rights and competencies of student self-government bodies. Scientific novelty. For the first time, the main stages of the formation and development of student self-government in the Higher State Educational Institution of Ukraine "Bukovina State Medical University" are systematically presented, the understanding of the essence and functions of student self-government in the higher educational institution was deepened, and ideas for attracting students as competent, active and constructive partners in creation and formation of the European Higher Education Area. Conclusions. It is proved that student self-government is a form of self-organization of students, a mechanism for representation and assertion of one's rights, the possibility of self-realization. It is student self-management that is called upon to protect the rights of students and be their representative in the administrations of universities. Student self-government is determined by the law and the real ability of the student community to independently resolve issues within the framework of the current legislation and the university statute. The authors analyzed the development of student self-government in the historical aspect, which made it possible to determine the direct relationship between the essential features of its development and socio-political tendencies in the state. ; But de l'étude L'article examine le contexte social et éducatif, et les principales étapes du développement de l'autogestion des étudiants en tant que phénomène social et culturel et comme une forme particulière d'initiative, les activités d'auto-sociale des étudiants pour faire face aux questions importantes de l'université de la vie, le développement de l'activité sociale, le soutien des initiatives civiles des étudiants. Au cours de la recherche, un certain nombre de méthodes scientifiques générales ont été utilisées: historique, descriptive et comparative. En utilisant la méthode historique ont été analysés par étapes principales étudiants de l'auto en particulier sa transformation en espace éducatif. méthode descriptive a permis d'identifier et de systématiser les caractéristiques de fonctionnement des organes d'autonomie gouvernementale des étudiants à tous les stades de son développement. L'utilisation de la méthode comparative a permis d'identifier les principales différences et caractéristiques communes dans la structure du gouvernement étudiant et la procédure a fourni une comparaison des droits et des compétences du gouvernement étudiant. Nouveauté scientifique. Pour la première fois présente systématiquement les principales étapes de la formation et le développement de l'autonomie des étudiants dans le Suprême « State Medical University Bucovine » établissements d'enseignement publics de l'Ukraine, en profondeur la compréhension de la nature et les fonctions du gouvernement étudiant à l'université, a été développé pour attirer les étudiants en tant que partenaires compétents, actifs et constructifs dans la création et la formation de l'espace européen de l'enseignement supérieur. Conclusions Il est prouvé que l'autonomie gouvernementale des étudiants est une forme d'auto-organisation des étudiants, un mécanisme de représentation et d'affirmation de leurs droits, la possibilité de réalisation de soi. Ce gouvernement étudiant destiné à protéger les droits des étudiants et d'être leur représentant dans les administrations des universités. Le gouvernement étudiant est déterminé par le droit et la communauté étudiante la capacité de résoudre des problèmes de façon indépendante dans le cadre de la législation en vigueur et le statut universitaire. Les auteurs ont analysé le développement de l'autonomie des élèves dans l'aspect historique, permettant de déterminer une corrélation directe entre les caractéristiques essentielles de son développement et les tendances socio-politiques du pays. ; Цель исследования. В статье исследованы социально-педагогические предпосылки и основные этапы развития студенческого самоуправления как социокультурного феномена и как особой формы инициативной, самостоятельной общественной деятельности студентов, направленной на решение важных вопросов жизнедеятельности вуза, развитие социальной активности, поддержку гражданских инициатив студенческой молодежи. При проведении исследования были использованы ряд общенаучных методов: исторический, описательный и сравнительный. С помощью исторического метода были проанализированы основные этапы развития студенческого самоуправления, особенности его трансформации в образовательном пространстве. Описательный метод дал возможность выделить и систематизировать особенности функционирования органов студенческого самоуправления на всех этапах его развития. Применение сравнительного метода способствовало выявлению основных различий и общих характеристик в структурах студенческого самоуправления и процедурно обеспечило сравнение реализации прав и компетенций органов студенческого самоуправления. Научная новизна. Впервые системно представлены основные этапы становления и развития студенческого самоуправления в Высшем государственном учебном заведении Украины «Буковинский государственный медицинский университет», углубленно понимания сущности и функций студенческого самоуправления в высшем учебном заведении, получили дальнейшее развитие идеи по привлечению студентов как компетентных, активных и конструктивных партнеров в создании и формировании Европейского пространства высшего образования. Выводы. Доказано, что студенческое самоуправление является формой самоорганизации студентов, механизмом представительства и отстаивания своих прав, возможностью самореализации. Именно студенческое самоуправление призвано защищать права студентов и быть их представителем в администрациях вузов. Студенческое самоуправление определяется правом и реальной способностью студенческой общины самостоятельно решать вопросы в рамках действующего законодательства и устава университета. Авторами проведен анализ развития студенческого самоуправления в историческом аспекте, что позволило определить прямую зависимость между сущностными особенностями его развития и общественно-политическими тенденциями в государстве. ; Мета дослідження. У статті досліджено соціально-педагогічні передумови та основні етапи розвитку студентського само- управління як соціокультурного феномену та як особливої форми ініціативної, самостійної громадської діяльності студентів, спрямованої на вирішення важливих питань життєдіяльності вузу, розвиток соціальної активності, підтримку громадянських ініціатив студентської молоді. При проведенні дослідження були використані ряд загальнонаукових методів: історичний, описовий та порівняльний. За допомогою історичного методу було проаналізовано основні етапи розвитку студентського самоврядування, особливості його трансформації в освітньому просторі. Описовий метод дав можливість виділити і систематизувати особливості функціонування органів студентського самоврядування на всіх етапах його розвитку. Застосування порівняльного методу сприяло виявленню основних відмінностей та спільних характеристик в структурах студентського самоврядування та процедурно забезпечило порівняння реалізації прав і компетенцій органів студентського самоврядування. Наукова новизна. Вперше системно представлені основні етапи становлення та розвитку студентського самоврядування у Вищому державному навчальному закладі України «Буковинський державний медичний університет», поглиблено розуміння сутності і функцій студентського самоврядування у вищому навчальному закладі, отримали подальший розвиток ідеї щодо залучення студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у створенні і формуванні Європейського простору вищої освіти. Висновки. Доведено, що студентське самоврядування є формою самоорганізації студентів, механізмом представництва і відстоювання своїх прав, можливістю самореалізації. Саме студентське самоврядування покликане захищати права студентів і бути їхнім представником в адміністраціях ВНЗ. Студентське самоврядування визначається правом і реальною здатністю студентської громади самостійно вирішувати питання в рамках чинного законодавства і статуту університету. Авторами проведено аналіз розвитку студентського самоврядування в історичному аспекті, що дозволило визначити пряму залежність між сутнісними особливостями його розвитку і суспільно-політичними тенденціями в державі.

To implement state policy in the fields of civil protection, protection of the population and territories from emergencies and their prevention, emergency response, rescue, fire fighting, fire and man-made safety, emergency services, as well as hydrometeorological activities There is the State Service of Ukraine for Emergencies (hereinafter SES of Ukraine) [1]. 7 emergency rescue formations (central subordination), including aviation, are subordinated to it; 25 emergency rescue teams of special purpose and 1182 district fire and rescue units (territorial subordination) [2]. According to the main capabilities of the units of the Rescue Service of Civil Defense are divided into: 1) units intended for extinguishing fires, rescuing people and property in case of fires, at facilities and territories, regardless of subordination and form of ownership, conducting emergency rescue operations, providing primary medical care to victims. 2) formation (detachments, centers) designed to eliminate accidents (catastrophes) of technogenic, natural and military nature, the consequences of natural disasters (earthquakes, storms, landslides, landslides, mudslides, floods, snow snowdrifts, icing, etc.), search and rescue, fire and rescue operations, international rescue operations, demining activities and civil and territorial defense measures, national and regional in nature. They include: - fire and rescue units - for firefighting, rescue of people and property at facilities and territories, regardless of subordination and form of ownership. - rescue units - designed to deploy and carry out rescue and other urgent work in the shortest possible time, to search (including the use of service dogs) and rescue people who are in destroyed, burning buildings, under the rubble, including excavation of victims from collapsed buildings, as well as to provide first aid to victims; - engineering - for conducting engineering reconnaissance of routes and centers of destruction, clearing of blockages, excavation of victims from under the damaged constructions, creation of special passages in blockages, collapse of designs, detection of damages in utility and energy and technological networks, preparation and maintenance of roads, formation of fencing anti-fire lanes; - radiation and chemical protection - conduct radiation and chemical reconnaissance, carry out dosimetric and chemical control of units, perform degassing, decontamination of uniforms and other material means, areas, roads and structures; - pyrotechnic - detect and destroy unused ammunition, including aircraft bombs and other explosive devices, neutralize the affected structural elements of buildings and houses, as well as pierce passages in the rubble by explosive methods; --water supply - designed for the development of water sources and equipment of water supply points; - communication - to establish and maintain reliable communication, which provides communication between departments, governing bodies and various forces of interaction; - material support - must timely meet the urgent needs of units with special equipment, fuel, products, protective equipment, clothing, medical, technical property and other material means. Units of the SES of Ukraine have at their disposal a significant amount of equipment, which can be divided, depending on its functionality and purpose for fire and rescue vehicles, vehicles for special work in emergencies and special cars. [3] Of the self-propelled vehicles for emergency response, wheeled vehicles for all types of work have become the most widespread. ; Для реалізації державної політики в сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності існує Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі ДСНС України) [1]. Їй підпорядковані 7 аварійно-рятувальних формувань швидкого реагування (центрального підпорядкування), в тому числі авіація; 25 аварійно-рятувальних загонів спеціального призначення та 1182 районних пожежно-рятувальних підрозділи (територіального підпорядкування) [2]. За основними можливостями підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту поділяються на: 1) підрозділи, призначені для гасіння пожеж, рятування людей та майна при пожежах, на об'єктах та територіях незалежно від підпорядкування та форми власності, проведення першочергових аварійно-рятувальних робіт, дання первинної медичної допомоги потерпілим. 2) формування (загони, центри), призначені для ліквідації аварій (катастроф) техногенного, природного та військового характеру, наслідків стихійних лих (землетрусів, буревіїв, зсувів ґрунту, обвалів, сельових потоків, повені, снігових заметів, обледеніння, тощо), проведення пошуково-рятувальних, пожежно-рятувальних робіт, міжнародних рятувальних операцій, здійснення заходів з розмінування територій та заходів цивільної і територіальної оборони, загальнодержавного та регіонального характеру. У їхньому складі функціонують: - пожежно-рятувальні підрозділи − для гасіння пожеж, рятування людей і майна на об'єктах і територіях незалежно від підпорядкування та форми власності. - рятувальні підрозділи − призначені для розгортання й проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у найкоротші терміни, для розшуку (у тому числі з використанням службових собак) та порятунку людей, які знаходяться у зруйнованих, палаючих будівлях, під завалами, зокрема і відкопування постраждалих із завалених споруд, а також для надання першої медичної допомоги потерпілим; - інженерні − для ведення інженерної розвідки маршрутів та осередків ураження, розчищення завалів, відкопування постраждалих із-під пошкоджених споруд, створення спеціальних проїздів у завалах, обвалу конструкцій, виявлення пошкоджень у комунально-енергетичних та технологічних мережах, підготовки та утримання шляхів, утворення огороджувальних протипожежних смуг; - радіаційного та хімічного захисту − проводять радіаційну та хімічну розвідку, здійснюють дозиметричний та хімічний контроль підрозділів, виконують дегазацію, дезактивацію обмундирування та інших матеріальних засобів, ділянок місцевості, доріг та споруд; - піротехнічні − виявляють та знищують невикористані боєприпаси, у тому числі авіаційні бомби та інші вибухонебезпечні предмети, знешкоджують уражені елементи конструкцій споруд та будинків, а також пробивають проходи в завалах вибуховим методом; --водопостачання − призначені для розвідки джерел води та обладнання пунктів водопостачання; - зв'язку − для встановлення й підтримки надійного зв'язку, який забезпечує комунікацію між підрозділами, керівними органами та різними силами взаємодії; - матеріального забезпечення − мають своєчасно задовольнити нагальні потреби підрозділів спеціальним обладнанням, пальним, продуктами, засобами захисту, речовим, медичним, технічним майном та іншими матеріальними засобами. Підрозділи ДСНС України мають в своєму розпорядженні значну кількість техніки, яку умовно можна розділити, в залежності від її функціональних можливостей та призначення на пожежно-рятувальні автомобілі, машини для виконання спеціальних робіт в надзвичайних ситуаціях та спеціальні автомобілі. [3] Із самохідної техніки для ліквідації надзвичайних ситуацій найбільшого розповсюдження набула колісна техніка для всіх видів робіт.