Suchergebnisse

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об'єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього.
Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину.
Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]).
Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв'язків» [3, 7].
Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п'ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики.
Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків.
«Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6].
У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості.
Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми.
У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1.
Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв'язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер.
Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків).
Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості.
На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic's ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва.
Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від "опусоцентризму" та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283].
Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262].
Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання.
Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4].
Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв'язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов'язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв'язків музичного мистецтва.
Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням).
Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо…
У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.

Introduction of new forms of international cooperation, namely, electronic cross-border cooperation, is one of the priority directions of development of the world community. Electronic cross-border co-operation, including the use of cross-border trusted services, needs legislative regulation today. One of the locomotives of the international law-making process in the field of electronic trust services, electronic signatures is the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe (UNCITRAL, Commission). UNCITRAL approved the Model Law on Electronic Commerce and the Model Law on Electronic Signatures with a Guide to Enactment 2001. These legal acts became the classic basis for the creation of normative and legal acts of almost all countries in the field of e-commerce and electronic signature, laid the general principles of cross-border recognition of certificates of electronic digital signature. Starting in 2014, the UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce has taken steps to address legal issues related to the management of identity and trust services. UNCITRAL is considering the process of legal recognition of trust services and digital signatures as a requirement for identifying legal requirements and establishing relevant substantive law in any jurisdictional system.However, at the current stage of development of international and national law in the area of using trust services and digital signatures in the cross-border regime, a number of global problems remain unresolved. The problem of terminology. The problem lies in the fact that national laws or international laws contain a set of concepts and definitions that are significantly different and sometimes of an overly technical nature, which complicates the perception of ordinary citizens. The problem of credential as a component of a digital signature and trust services. As you know, the key components of a digital signature are subscriber data, which is considered as digital credentials. To date, no legislative act addresses the issues of cross-border recognition of digital credentials, namely: who should hold such recognition, which party they should be recognized as the purpose of such mutual recognition, which features should be available for mutual recognition, which restrictions may apply during mutual recognition. Also, outside the scope of legal regulation, there is currently a problem of the mutual recognition of identity data of legal entities, digital devices or digital objects. The problem of trust in electronic services and digital signatures. The possibility of introducing technical mechanisms for ensuring the reliability of trust services exists and can be implemented promptly. However, today there are no international legal mechanisms guaranteeing a certain level and standards of trust in digital services of one of the parties exchanging such services. In many national identification systems, including in Ukraine, so-called "levels of security of trust" are defined as in the European Union ("low", "high" and "basic"). While four levels of trust are used in the United States and in some other countries. The problem of cross-border interoperability. States with different legal culture traditionally diverge in the technical and legal assessment of digital signatures. Common Laws (United States, United Kingdom) do not impose specific technical and legal requirements for a digital signature, nor does it require the mandatory provision of a digital signature at the same time by all parties to the trust service or electronic document. In this case, an electronic signature may be created by anyone and by any technology. In Roman-Germanic legal systems (mainly in European countries), where the legal doctrine traditionally played an essential role, another concept of digital signature has developed. In order to address these issues, Working Group IV, the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe, with the participation of many countries of the world, are exploring the prospects for legal regulation of the recognition of cross-border trust services and digital signatures through the development of common, standardized international legal acts. In its activities, UNCITRAL plans to explore the experience of several projects in the field of electronic trust services: – European Commission, Regulation (EC) No. 910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EC; – The Eurasian Economic Union, the Eurasian Economic Union Treaty and the Concept for the use of services and legally significant electronic documents in inter-state information interaction; – Asia-Pacific Region, Pan-Asian Alliance for Electronic Commerce Development. Also, Working Group IV examines the existing international instruments aimed at ensuring the mutual recognition of transnational legal effects in the paper environment, such as the Convention, which abolishes the requirement for legalization of foreign official documents "Convention on Apostille" (The Hague, October 5, 1961) and the Protocol on the Uniform Order acting on behalf of the executing authority (Washington, February 17, 1940), which may include appropriate recommendations for minimum elements for the cross-border mutual recognition of UID and trust services. The issue of legal recognition of cross-border trust services has received sufficient attention from different countries. Thus, the Russian Federation proposed a project "Improving the Identity Management System in the Use of Cross-Border Confidence and Common Trust Infrastructure in the Application of Cross-Border Electronic Commerce Agreements". The project is based on the model defined in the Model Law "On Transborder Information Exchange of Electronic Documents" of November 25, 2016. According to the project, it is proposed to create a large cluster of vertically integrated "cross-border trust", which will have three levels of electronic trust services (basic, medium, high). The cluster can have a single international regulator, regulators of intergovernmental unions and national regulators of digital trust services and digital signatures. It is also envisaged to introduce legal levels of regulation of digital trusted services on one or many domain-based basis with the involvement of a third independent trust party, as well as the unification of international and national regulatory frameworks. Instead, the United States considers it necessary in the near future to consider the issue of legal recognition of identification information that has been authenticated in connection with a commercial transaction, namely, that it is a legal recognition of its purpose, requirements, legal support, etc. The proposals of Austria, Belgium, Italy, the United Kingdom of Great Britain and the European Union concern the possibility of establishing agreed levels of security, which are provided through trust services: the first level – with the use of unskilled trust services. The second level with the use of qualified trusted services. The second level of legal consequences will include assimilation, presumption, transfer of the burden of proof to the opposing side, as well as the principle of mutual cross-border recognition for trusted services with the same level of security. Ukraine, as an active member of the global digitalization process, is taking some steps towards updating the legislation on digital signatures and trust services, namely the introduction of the new Law of Ukraine "On Electronic Trust Services". Ukraine, by amending existing legislation, adapts the regulatory framework in accordance with Regulation (EC) No910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EU. Today, there are many national and regional concepts and initiatives in the field of trust services, which have already been well developed. They can identify the relevant issues and can serve as a basis for developing an appropriate legal framework at the international level that could be transferred to various existing legal systems. The UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce is implementing measures aimed at achieving the following objectives: – promotion of the development of international trade law and the satisfaction of the needs of economic actors in instruments that provide legal certainty for electronic transactions committed by them; – facilitating the harmonization of new legal aspects of projects, within which these issues are currently being resolved at the national or international level, to the more specific and functional content of the general requirements formulated in the current texts of UNCITRAL; – establishing a common legal framework for trust services and digital signatures, including relevant provisions aimed at developing international cross-border operational cooperation in the legal and technical fields. It is expedient for law-makers of Ukraine to take into account the world experience in developing normative legal acts regulating the sphere of trust services and digital signatures, including in the cross-border regime. ; В статье проанализирован законодательный опыт правового регулирования общественных отношений в сфере цифровой подписи и электронных доверительных услуг Комиссии ООН по международному торговому праву Международной торговой палаты и Европейской экономической комиссии UNCITRAL. Изучаются перспективы правового регулирования признания трансграничных доверительных услуг цифровых подписей путем разработки общих, стандартизированных международных правовых актов Рабочей группой IV Комиссии, а также при участии многих стран мира. На сегодня в ЮНСИТРАЛ формируется общее представление решения проблемы трансграничного признания иностранных цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе условия применения хотя бы одного из доктринальных толкований и наличия двух уровней безопасности. Изучено предложение Российской Федерации о введении проекта «Совершенствование системы управления идентификационными данными при использовании трансграничного пространства доверия и общей инфраструктуры доверия в применении к трансграничным электронным коммерческих сделкам». Изучены предложения Австрии, Бельгии, Италии, Соединенного Королевства Великобритании и Европейского Союза относительно возможности установления согласованных уровней безопасности, которые обеспечиваются с помощью доверительных услуг и уровней правовых последствий. Также рассмотрены предложения по применению принципов взаимного трансграничного признания для доверительных услуг, имеющих одинаковый уровень безопасности, и применению правового режима ответственности для квалифицированных поставщиков доверительных услуг. Осуществлен обзор проблемы трансграничного использования цифровых подписей и электронных доверительных услуг, присущих странам с разной юрисдикцией. Исследованы перспективные направления межгосударственного урегулирования сферы цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе примеров и предложений отдельных стран. ; У статті проаналізовано законодавчий досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері цифрового підпису й електронних довірчих послуг Комісії ООН із міжнародного торговельного права Міжнародної торгової палати і Європейської економічної комісії UNCITRAL. Вивчаються перспективи правового регулювання визнання транскордонних довірчих послуг і цифрових підписів шляхом розроблення загальних, стандартизованих міжнародних правових актів Робочою групою IV Комісії, а також за участі багатьох країн світу. Сьогодні в ЮНСІТРАЛ формується загальне уявлення вирішення проблеми транскордонного визнання іноземних цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі умови застосування хоча б одного з доктринальних тлумачень і наявності двох рівнів безпеки. Опрацьовано пропозицію Російської Федерації щодо запровадження проекту «Вдосконалення системи управління ідентифікаційними даними під час використання транскордонного простору довіри й загальної інфраструктури довіри в застосуванні до транскордонних електронних комерційних угод». Вивчено пропозиції Австрії, Бельгії, Італії, Сполученого Королівства Великобританії та Європейського Союзу стосовно можливості встановлення узгоджених рівнів безпеки, які забезпечуються за допомогою довірчих послуг, і рівнів правових наслідків. Також розглянуто пропозиції щодо застосування принципів взаємного транскордонного визнання для довірчих послуг, що мають однаковий рівень безпеки, і застосування правового режиму відповідальності для кваліфікованих постачальників довірчих послуг. Узагальнено проблеми транскордонного використання цифрових підписів та електронних довірчих послуг, притаманні країнам із різною юрисдикцією. Досліджені перспективні напрями міждержавного врегулювання сфери цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі прикладів і пропозицій окремих країн.

In the conditions of Ukraine's development as a legal state, the modernization of its political system on the basis of democratic values, the relevance of the problem of forming the political culture of students in higher education is growing significantly. During the establishment of this process, actual theoretical ideas and practical experience on the identified problem of scientists and teachers working in higher education in different countries of the world can become essential in this case. In particular, the teachers of France and China have considerable interest in this regard. France is one of the most developed European countries. In this state there is a tendency to a pluralistic type of political socialization, which is characterized by the indirect nature of the interaction between the citizen and the government, the existence of a significant number of diverse subcultures where the primary socialization of a person is taking place. A common phenomenon for France is to strikes, to have political protests in which a significant number of as ordinary citizens as well-known political figures usually participate. Corporatization and cultural and religious diversity of the French society have caused the background for the absence of complete system of political socialization for the individual in the state. Instead, the political socialization of people is realized by involving them to know and master the values of the social group to which they belong. The revealed characteristics of France's socio-political development have a significant influence on the students' process of forming the political culture in French universities. As it is identified in the study, the leading place in this process is occupied by youth public organizations and other informal student associations, student councils, interim commissions and discussion groups which set up to perform specific tasks. The most important problems are discussed at the general meeting (assemblies). As it's determined in the study, the majority of French students actively participate in the socio-political life of the country, the struggle for their rights, liberties and, in general, for democratic transformations in society, to show a highly socio-political activity. However, the manifestation of youth maximalism often causes the collision between young people and the police or the further conflicts with the administration of universities. At the same time, it should be prospered that in France the process of formation of political culture of high school students occurs during the process of active socio-political activity, which encourages young people to realize responsibility for their public words, behavior and actions, and what is more important for further consequences. Comparing the model for the formation of the political culture of high school students in France and China, it should be noted that they are fundamentally different. The formation of political culture in China occurred under the significant influence of ancient Chinese doctrines and philosophical and religious views. At the same time in China, according to the new demands of modern society, the transformation of the political system is taking place, which, in particular, is manifested in the further development of the political culture of citizens. The centerpiece in it takes those values and attitudes which ensure the preservation of the existing political system. The organization and content of educational work aimed at forming the political culture of students in Chinese universities and is fully consistent with the state strategy for the modernization of the political system in China. Leading role in this process is carried out by organizations and youth associations. One of the effective ways of forming a political culture of student youth in China is its involvement in the work of student self-government bodies. However, unlike the Western European countries, all important decisions should be coordinated with Chinese university leaders and representatives of the university administration and party management bodies. In general, the process of shaping the political culture of Chinese students is directly aimed at educating future specialists as politically aware and active citizens who share traditional sociopolitical values of Chinese people and make intensive efforts to improve their well-being. In the conditions of European integration of Ukraine, the greatest interest for Ukrainian educators lies under the experience of the formation of political culture in French universities. However, we believe that it is also appropriate at the same time to study carefully and to use creatively the certain valuable developments in the field of political education of both Chinese scientists and practitioners. Key words: political culture, student, university, France, China, model. ; У публікації визначено, що в умовах розбудови України як правової держави, модернізації її політичної системи на засадах демократичних цінностей значно зростає актуальність проблеми формування політичної культури студентів вищої школи. Під час організації цього процесу в нагоді можуть стати актуальні для сьогодення теоретичні ідеї та практичний досвід з окресленої проблеми науковців і викладачів, які працюють у вищій школі в різних країнах світу. Зокрема, значний інтерес у цьому плані мають напрацювання педагогів Франції та КНР. У статті доведено, що в державах під впливом різних чинників сформувалися принципово різні моделі формування політичної культури студентів вишів, проте кожна з них може достатньо ефективно функціонувати в межах певної політичної системи. Зокрема, модель формування цієї культури у французьких студентів реалізується на засадах західноєвропейських цінностей та передбачає гетерогенність і варіативність у змісті політичної самосвідомості та норм політичної поведінки особистості. На відміну від Франції, модель формування політичної культури студентів у КНР зорієнтована на засвоєння майбутніми фахівцями традиційних китайських соціально-політичних цінностей, оволодіння молодими людьми зразками політичних дій, формами політичної поведінки, які сприяють збереженню існуючої політичної системи. Ключові слова: політична культура, студент, вищий навчальний заклад, Франція, КНР, модель. В публикации определено, что в условиях развития Украины как правового государства, модернизации ее политической системы на основе демократических ценностей значительно возрастает актуальность проблемы формирования политической культуры студентов высшей школы. При организации этого процесса могут стать полезными актуальные для настоящего времени теоретические идеи и практический опыт по обозначенной проблемы ученых и преподавателей, работающих в высшей школе в разных странах мира. В частности, значительный интерес в этом плане имеют наработки педагогов Франции и КНР. В статье доказано, что в государствах под влиянием различных факторов сформировались принципиально разные модели формирования политической культуры студентов вузов, однако каждая из них может достаточно эффективно функционировать в пределах определенной политической системы. В частности, модель формирования этой культуры у французских студентов реализуется на основе западноевропейских ценностей и предусматривает гетерогенность и вариативность в содержании политического самосознания и нормах политического поведения личности. В отличие от Франции, модель формирования политической культуры студентов в КНР ориентирована на усвоение будущими специалистами традиционных китайских социально-политических ценностей, овладение молодыми людьми образцами политических действий, формами политического поведения, которые способствуют сохранению существующей политической системы. Ключевые слова: политическая культура, студент, вуз, Франция, КНР, модель. In the conditions of Ukraine's development as a legal state, the modernization of its political system on the basis of democratic values, the relevance of the problem of forming the political culture of students in higher education is growing significantly. During the establishment of this process, actual theoretical ideas and practical experience on the identified problem of scientists and teachers working in higher education in different countries of the world can become essential in this case. In particular, the teachers of France and China have considerable interest in this regard. France is one of the most developed European countries. In this state there is a tendency to a pluralistic type of political socialization, which is characterized by the indirect nature of the interaction between the citizen and the government, the existence of a significant number of diverse subcultures where the primary socialization of a person is taking place. A common phenomenon for France is to strikes, to have political protests in which a significant number of as ordinary citizens as well-known political figures usually participate. Corporatization and cultural and religious diversity of the French society have caused the background for the absence of complete system of political socialization for the individual in the state. Instead, the political socialization of people is realized by involving them to know and master the values of the social group to which they belong. The revealed characteristics of France's socio-political development have a significant influence on the students' process of forming the political culture in French universities. As it is identified in the study, the leading place in this process is occupied by youth public organizations and other informal student associations, student councils, interim commissions and discussion groups which set up to perform specific tasks. The most important problems are discussed at the general meeting (assemblies). As it's determined in the study, the majority of French students actively participate in the socio-political life of the country, the struggle for their rights, liberties and, in general, for democratic transformations in society, to show a highly socio-political activity. However, the manifestation of youth maximalism often causes the collision between young people and the police or the further conflicts with the administration of universities. At the same time, it should be prospered that in France the process of formation of political culture of high school students occurs during the process of active socio-political activity, which encourages young people to realize responsibility for their public words, behavior and actions, and what is more important for further consequences. Comparing the model for the formation of the political culture of high school students in France and China, it should be noted that they are fundamentally different. The formation of political culture in China occurred under the significant influence of ancient Chinese doctrines and philosophical and religious views. At the same time in China, according to the new demands of modern society, the transformation of the political system is taking place, which, in particular, is manifested in the further development of the political culture of citizens. The centerpiece in it takes those values and attitudes which ensure the preservation of the existing political system. The organization and content of educational work aimed at forming the political culture of students in Chinese universities and is fully consistent with the state strategy for the modernization of the political system in China. Leading role in this process is carried out by organizations and youth associations. One of the effective ways of forming a political culture of student youth in China is its involvement in the work of student self-government bodies. However, unlike the Western European countries, all important decisions should be coordinated with Chinese university leaders and representatives of the university administration and party management bodies. In general, the process of shaping the political culture of Chinese students is directly aimed at educating future specialists as politically aware and active citizens who share traditional sociopolitical values of Chinese people and make intensive efforts to improve their well-being. In the conditions of European integration of Ukraine, the greatest interest for Ukrainian educators lies under the experience of the formation of political culture in French universities. However, we believe that it is also appropriate at the same time to study carefully and to use creatively the certain valuable developments in the field of political education of both Chinese scientists and practitioners. Key words: political culture, student, university, France, China, model.

The Horn of Africa, which is situated in the north-east Africa, comprises mainly Ethiopia, Somalia, Eritrea and Djibouti which cover region of the Somali peninsula. It is one of the area of the world belonging to the most affected by natural disasters, poverty, famine, conflicts and crime. Due to its geographical location on point of the Red Sea, the Gulf of Aden and the Indian Ocean as well the close position to the Arabian peninsula it is the most geo-strategically important regions of the world in terms of military and economic significance. That is why the world powers were and are still interested in it.The main topic of this article is the fragile state - Somalia. It was selected here in terms of its geographical location, high level of instability, civil war, famine and piracy problem or terrorist groups activities as an example of difficult political situation of the Horn of Africa and the attempts of the main economic competitors in Africa - The European Union, China and The United States of America - in order to achieve stabilization in the region.The prime aim of this analysis based on the source materials, subject reading matters and media news, is the presentation the most essential current activities of the above international actors that lead them to rise in the level of security in Somalia and neighbouring sea, straits, ocean and strengthening the Federal Government of Somalia and its security structure. The present condition of the Somali National Army and its future transformation are also presented in this work. Taking all above into consideration it was hard not to give attention to peacekeeping African Union Mission in Somalia AMISOM active since 2007 with approval of the United Nations Security Council. Despite the deep criticism of its activities by the nongovernmental organization Human Rights Watch, AMISOM has taken over most areas of central and south Somalia until now. What is more, the research points also the main legal framework that make possible foreign security aid in Somalia. In case of the EU - The Global Strategy for the European Union's Foreign and Security Policy (2016) and the Strategy for the Horn of Africa (2011). In the case of the US - the New National Security Strategy announced by president Trump in December 2017. Additionally, the article is focused on the growing presence of China in the Horn of Africa what is highly visible in the creation of the first foreign military Chinese base opened in July2017 in the neighbouring to Somalia - Djibouti.As a result of the analysis of the current activities of AMISOM, pointed American or Chinese actions and the European External Action Service (EEAS) in Somalia: European Union Naval Force ATALANTA (EUNAVFOR ATALANTA Somalia), European Union Training Mission (EUTM Somalia) and European Union Capacity Building Mission (EUCAP Somalia) a few essential conclusions can be made:the regular trade competitors in the race for their impacts in modern Africa - EU, China, US - are able to cooperate in taking care about either own and the Horn of Africa benefits if it is necessary,the level of security and democracy in Somalia has risen significantly in the last decade and a threat of piracy has fallen definitely in region of the Aden Gulf, The Red Sea and the Indian Ocean as an effect of activities of AMISOM, the Combined Task Forces, the EU peace missions and separate states. Nevertheless, the level of security which has been reached is really fragile and it may be disturbed easily when international security aid services will be over,the foreign peace missions active nowadays will be continued but with the tendency to their limitation in the next few years,the tasks of the peacekeeping African Union Mission in Somalia AMISOM, that is step by step limited and it is planned to stop in 2020, will be taken over by the transformed Somali national Army and Police,it is highly impossible to become self-supporting and to reach full independence of the Somali security structure from foreign peacekeeping assistance just in 2 years so that Somalia itself can guarantee own security and take over the prior AMISOM tasks,the full security and saving the political and economic stability in Somalia in the future may be possible not only by temporary military and humanitarian aid but also by so called fundamental work. So both of them are necessary at this stage of development of Somalia;Key words: Somalia, the Horn of Africa, piracy, Al-Shabaab, international security, maritime security, peace missions, terrorism ; Znajdujący się w północno-wschodniej części kontynentu afrykańskiego Róg Afryki, obejmujący głównie położone na Półwyspie Somalijskim Etiopię, Somalię, Erytreę, Dżibuti, jest jednym z regionów w tej części świata należących do najbardziej dotkniętych naturalnymi katastrofami, ubóstwem, głodem oraz konfliktami i przestępczością. Region ten ze względu na swoje położenie geograficzne na styku Morza Czerwonego, Oceanu Indyjskiego i Zatoki Adeńskiej, jak również ze względu na bliskość Półwyspu Arabskiego stanowi strategicznie ważne miejsce pod względem gospodarczym jak i militarnym. Stąd znajdował się i znajduje wciąż w strefie zainteresowania światowych mocarstw. Tematem niniejszego artykułu jest państwo upadłe - Somalia, która ze względu na swoje położenie geograficzne, wysoki poziom niestabilności, wojnę domową, problem głodu i piractwa morskiego oraz aktywność grup terrorystycznych na jej terenie została wybrana jako przykład ilustrujący trudną sytuację polityczną Rogu Afryki i wysiłki konkurujących ze sobą o wpływy ekonomiczne w Afryce Unii Europejskiej, Chin i Stanów Zjednoczonych podejmowane w celu ustabilizowania sytuacji w regionie rogu Afryki.Celem niniejszego analizy opartej o dokumenty źródłowe, literaturę przedmiotu i doniesienia medialne jest zaprezentowanie najważniejszej bieżącej aktywności w/w międzynarodowych aktorów prowadzące do podniesienia poziomu bezpieczeństwa w Somalii i otaczających ją wodach oraz wzmocnienia Federalnego Rządu Somalii i jego struktur bezpieczeństwa. Zaprezentowano również stan bieżący Narodowych Sił Zbrojnych Somalii oraz plany ich restrukturyzacji w najbliższych latach. Analizując w/w kwestie nie pominięto również zaangażowania Unii Afrykańskiej w postaci operacji pokojowej AMISOM prowadzonej w Somalii od 2007 roku posiadającej autoryzację Rady Bezpieczeństwa ONZ. Operacji, która choć w ostatnich latach krytykowana przez pozarządową organizację Human Rights Watch za łamanie praw człowieka przejęła kontrolę nad znaczną częścią środkowej i południowej części Somalii. W artykule wskazano również ramy prawne, w oparciu o które opisywana pomoc pokojowa może być udzielana. W przypadku UE - Globalną Strategię na Rzecz Polityki Zagranicznej i Bezpieczeństwa Unii Europejskiej (2016) oraz Strategię dla Rogu Afryki (2011). W przypadku USA - Nową Strategię Bezpieczeństwa Narodowego Stanów Zjednoczonych ogłoszoną przez prezydenta D. Trumpa w grudniu 2017r. Artykuł odnosi się również do rosnącej obecności Chin w tym rejonie Afryki wyraźnie widocznej przez otwarcie w lipcu 2017 roku pierwszej chińskiej zagranicznej bazy wojskowej w sąsiadującym z Somalią kraju - Dżibuti.Analiza bieżącej działalności AMISOM oraz aktywnych obecnie misji Europejskiej Służby Działań Zewnętrznych w Somalii: European Union Naval Force ATALANTA (EUNAVFOR ATALANTA Somalia), European Union Training Mission (EUTM Somalia) czy European Union Capacity Building Mission (EUCAP Somalia) doprowadziła do kilku istotnych wniosków:rywale handlowi zabiegający o wpływy w Afryce - UE, Chiny, USA - potrafią w razie potrzeby współpracować dla dobra swoich interesów i krajów Rogu Afryki, w tym Somalii,poziom bezpieczeństwa i demokracji w Somalii w ostatniej dekadzie znacznie wzrósł a zagrożenie piractwem zdecydowanie zmalało w rejonie Zatoki Adeńskiej, Morza Czerwonego i Oceanu Indyjskiego w efekcie działań podejmowanych przez AMISOM, międzynarodowe siły zadaniowe, misje pokojowe UE oraz pomoc poszczególnych państw. Osiągnięty poziom bezpieczeństwa jest jednak bardzo kruchy i po zakończeniu wspierających działań międzynarodowej społeczności może łatwo powrócić do stanu poprzedniego,w najbliższych kilku latach zagraniczne misje pokojowe działające od wielu lat w Somalii będą kontynuowane z tendencją do ich ograniczania,zadania misji pokojowej Unii Afrykańskiej AMISOM, która jest stopniowo ograniczana i formalnie planuje się jej zakończenie w 2020r., zostaną przejęte przez zreformowane Narodowe Siły Zbrojne Somalii,wątpliwym jest by w ciągu najbliższych 2 lat struktury bezpieczeństwa Somalijskiej Republiki Federalnej były w pełni samodzielne i mogły przejąć w pełni zadania AMISOM oraz zapewnić krajowi bezpieczeństwo,do osiągnięcia pełnego bezpieczeństwa oraz zachowania stabilizacji politycznej w Somalii potrzebna jest nie tylko doraźna pomoc wojskowa i humanitarna ale tzw. praca od podstaw;Słowa kluczowe: Somalia, Róg Afryki, piractwo, Al-Shabaab, bezpieczeństwo międzynarodowe, bezpieczeństwo morskie, operacje pokojowe, terroryzm; ; Розташований в північно-східній частині африканського континенту Африканський Ріг, який охоплює розміщені на Сомалійському півострові Ефіопію, Сомалі, Еритрею, Джибуті, є одним з регіонів в цій частині світу, який належить до найбільш постраждалих від стихійних лих, убогості, голоду, конфліктів і злочинності. Цей регіон через своє географічне розташування на стику Червоного моря, Індійського океану і Аденської затоки, а також через близькість до Аравійського півострова є стратегічно важливим місцем з економічної та військової точки зору. З огляду на це даний регіон знаходився і продовжує знаходитися в зоні уваги світових держав. Предметом дослідження даної статті є неспроможна держава – Сомалі, яка через своє географічне положення, високий рівень нестабільності, громадянську війну, проблеми голоду і морського піратства та діяльність терористичних груп на своїй території була обрана в якості прикладу, що ілюструє складну політичну ситуацію в районі Африканського Рогу і демонструє зусилля щодо економічних впливів в Африці конкуруючих між собою Європейського Союзу, Китаю та Сполучених Штатів, спрямованих на стабілізацію ситуації в даному регіоні.Метою даного аналізу, який ґрунтується на основі первинних джерел, спеціалізованої літератури і повідомлень засобів масової інформації, є представлення найбільш важливих аспектів діяльності провідних міжнародних гравців, спрямованих на підвищення рівня безпеки в Сомалі та навколишніх водах і зміцнення федерального уряду Сомалі та його безпекових структур. Представлено також сучасний стан національних збройних сил Сомалі та плани їх реструктуризації на найближчі роки. Аналізуючи названі вище проблеми, не залишено без уваги участь Африканського Союзу у формі миротворчої операції AMISOM, яка проводиться з 2007 року відповідно до рішення Ради Безпеки ООН. Операції, яка в останні роки зазнала критики з боку неурядової організації Human Rights Watch через порушення прав людини, дала змогу взяти під контроль більшу частину центральної та південної частини Сомалі. У статті також вказується правова база, на підставі якої може бути надана описана допомога по встановленні миру. З боку ЄС це Глобальна стратегія зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу (2016) та Стратегія Африканського Рогу (2011). З боку США – Стратегія нової національної безпеки Сполучених Штатів, оголошена президентом Д. Трампом у грудні 2017 року. У статті також йдеться про зростаючу присутність Китаю в цьому регіоні Африки, що чітко видно через розміщення в липні 2017 року першої іноземної військової бази Китаю в сусідній з Сомалі країні – Джібуті.Аналіз поточної діяльності AMISOM та місій Європейської служби зовнішньої діяльності в Сомалі: European Union Naval Force ATALANTA (EUNAVFOR ATALANTA Somalia), European Union Training Mission (EUTM Somalia) та European Union Capacity Building Mission (EUCAP Somalia) дав змогу зробити такі важливі висновки:• конкуренти, які прагнуть впливати на торгівлю в Африці – ЄС, Китай, Сполучені Штати Америки за необхідності можуть працювати разом на благо своїх інтересів і країн Африканського Рогу, включаючи Сомалі;• рівень безпеки і демократії в Сомалі за останнє десятиліття суттєво зріс, а загрози піратства в Аденській затоці, Червоному морі та Індійському океані значно зменшилися в результаті заходів, вжитих AMISOM, міжнародної цільової групи, миротворчих місій ЄС і допомоги окремих країн. Однак досягнутий рівень безпеки є дуже крихким і після завершення підтримуючої діяльності міжнародного співтовариства ситуація може легко повернутися до попереднього стану;• іноземні миротворчі місії, що діяли протягом багатьох років в Сомалі, будуть продовжені протягом наступних декількох років з тенденцію до їх обмеження;• завдання миротворчої місії Африканського Союзу АМІСОМ, яка поступово згортається і має бути офіційно завершена в 2020 році, будуть перейняті реформованими Національними збройними силами Сомалі;• викликає сумніви те, що в найближчі два роки безпекові структури Федеративної Республіки Сомалі стануть повністю незалежними і будуть здатними взяти на себе повністю завдання АМІСОМ і забезпечити країні безпеку;• для досягнення повної безпеки та збереження політичної стабільності в Сомалі необхідна не тільки екстрена військова та гуманітарна допомога, але так звана робота з початків.Ключові слова: Сомалі, Африканський Ріг, піратство, Аль-Шабааб, міжнародна безпека, безпека на морі, миротворчі операції, тероризм.

The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis. ; Стаття присвячена аналізу спроби соціально-політичного переосмислення глобальних кліматичних змін у теорії метаморфозісу У. Бека. Доводиться значення теорії метаморфозісу щодо з'ясування взаємозалежності людини, суспільства, природи в умовах глобалізації і відповідним змінам у сфері політики. Наголошується, що тільки з позиції соціально-політичного аналізу кліматичних змін можна визначити нормативний горизонт кліматичної справедливості для глобального світу, побачити загрози кліматичного колоніалізму.Ключові слова: Бек У., кліматична справедливість, кліматичний колоніалізм, соціально-політичне переосмислення кліматичних змін, теорія метаморфозісу. Статья посвящена анализу попытки социально-политического переосмысления климатических изменений в теории метаморфозиса У. Бека. Доказывается значение теории метаморфозиса для выяснения взаимозависимости человека, общества, природы в условиях глобализации и соответствующим изменениям в сфере политики. Подчеркивается, что только с позиции социально-политического анализа климатических изменений можно определить нормативный горизонт климатической справедливости для глобального мира, увидеть угрозы климатического колониализма.Ключевые слова: Бек У., климатическая справедливость, климатический колониализм, социально-политическое переосмысление климатических изменений, теория метаморфозиса. The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis.

Problem setting. The issues of preventing social orphanhood, developing new and reforming existing social services for children and families with children have become a major focus in academia and in various structures at all levels working with children. Improving the quality of life of children is not only a matter of time, but also its need. Progressive world processes for the protection of the rights of the child, declared by the UN Convention on the Rights of the Child, which stimulate major changes in legislation, policies and practices for supporting and protecting children. Such targeted actions are widespread in many countries of the world. Today, Ukraine is taking the first steps towards deinstitutionalization and creating its own model of social service formation, which will become the basis for preventing social orphanage among children. The article analyzes the existing model of managing the sphere of protection of children's rights in the context of preventing social orphanage and implementing the principles of DI reform (deinstitutionalization).Today, in the context of transformational changes, Ukraine has faced significant socio-economic problems that have led to a decrease in the standard of living of Ukrainian families, the emergence of such negative phenomena as social orphanhood, child homelessness and a number of other manifestations. The resolution of these issues has also recently become more complicated due to hostilities in the East of our country conducting by the Russian Federation. In this context, it is important to focus on the problems of providing social guarantees and social protection for children of vulnerable categories, creating conditions for their adaptation in a complex social environment. Exactly in the context of these aspects arises a need for a significant improvement in the public administration system, in particular in sphere of organizing effective social work with children, as well as increasing the effectiveness of the social function of the state in total.Recent research and publications analysis. Nowadays, such scientists as V. Sobchenko, V. Moskalenko, V. Skuratovsky, O. Paliy, E. Libanova are studying and researching the problems and modern approaches to the development of the sphere of social protection of the population. Studies of reforming and improving the system of social services in general, and services for children and families with children, in particular, are engaged such Ukrainian researchers as L. Volynets, N. Komarov, O. Antonova-Turchenko, I. Ivanova, I. Pesha, A. Kapska, I. Pinchuk, S. Tolstoukhova, M. Lukashevich, I. Mygovich. Issues of implementation of institutional care and childcare reform are engaged T. Veretenko, O. Denesyuk, T. Spirina.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. However, it should be noted that the current state of scientific development of the problem of modernization the activities of public administration bodies in the field of social work with children of vulnerable categories and families with children in Ukraine is insufficient, since today this area is in the process of reforming. The sources of conducted scientific researches were mainly concerned certain aspects of the functioning of public administration and the social security system of the population, partly work with children, namely: the history of formation and development, directions and forms of social work. Today, the issue of preventing social orphanage in the context of the implementation of the DI-reform principles is little explored and not discovered.Paper main body. Despite the rather significant interest of scientists in the problems of managing the social sphere in Ukraine, there are still insufficiently developed approaches to the activities of government bodies and local self-government, as well as non-governmental organizations in the field of social work with children of vulnerable categories and deinstitutionalization processes, their practical implementation in terms of interagency cooperation , institutional and resource support, transformation of the network of social institutions and institutions involved in problems of vulnerable categories of children. Considering this, the topic is relevant and needs a deeper study.An analysis of the legislation on the protection of the rights and interests of children shows that the concept of social protection is often interpreted as a similar to the social security concept. The concept of social protection of children is much more widely interpreted in the Law of Ukraine "On bodies and services for children and special institutions for children": it is a complex of measures and means of socio-economic and legal character for ensuring children's rights to life, development, upbringing, education, medical care, financial support.A number of scientists accentuate on the concept of the so-called hidden social orphanhood, which is associated with the deterioration of the family's living conditions and the decline of its moral foundations, resulting in a growing neglect of a huge number of children and adolescents. Hidden social orphanhood is spreading in the form of institutionalization of children whose parents for various reasons are not able to provide them with proper care and upbringing at home. Consequently, hidden social orphanhood is hiding in outwardly normal families, which in reality are dysfunctional, and parents do not cope with their basic responsibilities for raising children.Thus, social orphanhood can be defined as a social phenomenon caused by the self-willed evasion of parents from fulfilling their parental duties responsibilities for the child, which is accompanied by the breaking and loss of family relations between parents and a child, the parental indifference to the child's needs and the future fate of the child.Practical experience and international experience show that only a small number of children need specialized hospital care and approaches to education. Such care should be provided in small individual institutions that are integrated into the life of the local community with the ability to apply inclusive education components. All other children should be excluded from social isolation and brought up in a family or close to family environment and attend educational institutions in the system of inclusive education.The process of reforming the current system of institutional care (deinstitutionalization) in the field of protection of children's rights should be a long-term, well-planned and structured process of reforming the child care system based on the principle of taking into account the best interests of the child, recognizing the priority of family education over placement in the state guardianship institutions. During such reforms, the family should receive clear government standards for social services:– services and assistance that will contribute to its preservation for the purpose of full-fledged child development;– adoption or family forms of alternative care become a priority for the placement of children who have lost parental care due to orphancy, living in difficult life circumstances, violence or neglect from their parents side;– institutions are redeployed into specialist care centers (family and child support) or closed.The main problems of deinstitutionalization mechanism implementation today are:– developing a common vision and a holistic approach to reforming the current system of institutional care, education and upbringing of children, both at the national level and at the level of territorial communities;– the lack of an interdisciplinary algorithm of interaction, interdepartmental and intersectoral coordination of actions and cooperation, the lack of a training system for specialists, including heads of institutions of various departmental subordination, parental support programs, despite the fact that the basic mechanism is just beginning to be developed.Today, the development of a strategic deinstitutionalization program requires the involvement of partners from all possible areas: social, educational, healthcare, civil society institutions and the parent community. An additional advantage of attracting partners from different disciplines and industries is an increase in the availability of resources for the implementation of the deinstitutionalization program. A list of tasks should be the creation of conditions to ensure the realization of the right of every child to raise a family, to prevent the spread of social orphanhood.Achieving this goal requires resolving the following key tasks: – improving the activities of guardianship and care services for the prevention of social orphanhood, providing families with children with high-quality social services aimed at supporting the family's educational function;– involvement of enterprises, institutions, organizations, regardless of ownership and management, in the provision of social, rehabilitation services to children and families with children in difficult life circumstances, introduction of a social order mechanism in this field;– forming a tolerant attitude of society towards children and families with children who are in difficult circumstances, preventing various forms of discrimination against such children and families;– introduction of new social technologies aimed at early identification of families with children who are in difficult life circumstances, raising responsible paternity, and preventing cases of the taking of a child from parents without depriving them of their parental rights;– improving the quality of social services provided by social work entities to children and families with children who are in difficult life circumstances;– introduction of social services for parents, whose children are being brought up in boarding schools, in order to create conditions for the return of the child to parents;– introduction of social services for children to prepare them for return to the biological family after a long stay in a boarding school;– introduction of social services for families with children, in which the process of parents' divorce is ongoing, resolves the dispute between the mother and the father regarding the place of residence of the children, participation in their upbringing;– providing social support for parents who for certain reasons (due to long-term illness, disability, poverty, unemployment, etc.), are unable to properly maintain and care for the child, families with children with special needs family members, as well as social support for children whose parents are labor migrants;– providing social support for parents from whom children were taken away without depriving them of parental rights, as well as parents deprived of parental rights and intend to bring a lawsuit to renew parental rights (if their children are not adopted), in order to create conditions for restoring the educational function of the family and returning the child to parents;– provision of information to the population about the types of social services and benefits provided by the subjects of social work with families with children.Further long-term decisions for deinstitutionalization should include:– managed transitional stage with definition of clear terms for its duration;– approval of legislation requirements, services that should be provided at the local level;– approval in the legislation of the requirement on the personal responsibility of the community leader for the provision / non-provision of social services in the field of childhood protection;– redistribution of resources and introduction of an interdisciplinary approach to services at the local level;– helping families;– consultations with organizations representing the interests of persons with disabilities, children with disabilities, their parents and guardians.Conclusions of the research and prospects for further studies. Thus, Ukraine's course towards European integration and implementation of the UN Convention requires a revision of the priorities of state policy in the field of social protection of children and families with children, protection of childhood and the rights of children in general, the introduction of successful approaches from the world practice of protecting children based on ensuring the rights and best interests of the child are aimed at supporting the family, creating conditions for the upbringing and development of children in the family or environment as close as possible to the family will definitely contribute to the gradual disappearance of such phenomena as social orphanhood.Despite all efforts of the state, today in Ukraine the share of orphans and children deprived of parental care remains quite high, as well as the share of children-social orphans, which indicates the necessity of organizing measures in order to transform the child support system into a family form of education and changes in the nationwide trend of childcare. ; Розглянуто питання запобігання соціальному сирітству, розвиток нових та реформування існуючих соціальних послуг для дітей та сімей із дітьми, що стали привертати значну увагу в наукових колах та різноманітних структурах усіх рівнів, які працюють із дітьми. Зазначено, що підвищення якості життя дітей є не лише питанням часу, а його велінням. Проаналізовано прогресивні світові процеси стосовно захисту прав дітей, зумовлені Конвенцією ООН "Про права дитини", які стимулюють суттєві зміни в законах, політиці та практиці підтримки та захисту дитинства. Зауважено, що такі цілеспрямовані дії суттєво поширюються в багатьох державах світу. Доведено, що на сьогодні Україна робить перші кроки у напрямку деінституціалізації та створення власної моделі формування соціальних послуг, яка стане основою запобігання соціальному сирітству серед дітей. Проаналізовано існуючу модель управління сферою захисту прав дітей у контексті запобігання соціальному сирітству та впровадження принципів ДІ-реформи.

Problem setting. The issues of preventing social orphanhood, developing new and reforming existing social services for children and families with children have become a major focus in academia and in various structures at all levels working with children. Improving the quality of life of children is not only a matter of time, but also its need. Progressive world processes for the protection of the rights of the child, declared by the UN Convention on the Rights of the Child, which stimulate major changes in legislation, policies and practices for supporting and protecting children. Such targeted actions are widespread in many countries of the world. Today, Ukraine is taking the first steps towards deinstitutionalization and creating its own model of social service formation, which will become the basis for preventing social orphanage among children. The article analyzes the existing model of managing the sphere of protection of children's rights in the context of preventing social orphanage and implementing the principles of DI reform (deinstitutionalization).Today, in the context of transformational changes, Ukraine has faced significant socio-economic problems that have led to a decrease in the standard of living of Ukrainian families, the emergence of such negative phenomena as social orphanhood, child homelessness and a number of other manifestations. The resolution of these issues has also recently become more complicated due to hostilities in the East of our country conducting by the Russian Federation. In this context, it is important to focus on the problems of providing social guarantees and social protection for children of vulnerable categories, creating conditions for their adaptation in a complex social environment. Exactly in the context of these aspects arises a need for a significant improvement in the public administration system, in particular in sphere of organizing effective social work with children, as well as increasing the effectiveness of the social function of the state in total.Recent research and publications analysis. Nowadays, such scientists as V. Sobchenko, V. Moskalenko, V. Skuratovsky, O. Paliy, E. Libanova are studying and researching the problems and modern approaches to the development of the sphere of social protection of the population. Studies of reforming and improving the system of social services in general, and services for children and families with children, in particular, are engaged such Ukrainian researchers as L. Volynets, N. Komarov, O. Antonova-Turchenko, I. Ivanova, I. Pesha, A. Kapska, I. Pinchuk, S. Tolstoukhova, M. Lukashevich, I. Mygovich. Issues of implementation of institutional care and childcare reform are engaged T. Veretenko, O. Denesyuk, T. Spirina.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. However, it should be noted that the current state of scientific development of the problem of modernization the activities of public administration bodies in the field of social work with children of vulnerable categories and families with children in Ukraine is insufficient, since today this area is in the process of reforming. The sources of conducted scientific researches were mainly concerned certain aspects of the functioning of public administration and the social security system of the population, partly work with children, namely: the history of formation and development, directions and forms of social work. Today, the issue of preventing social orphanage in the context of the implementation of the DI-reform principles is little explored and not discovered.Paper main body. Despite the rather significant interest of scientists in the problems of managing the social sphere in Ukraine, there are still insufficiently developed approaches to the activities of government bodies and local self-government, as well as non-governmental organizations in the field of social work with children of vulnerable categories and deinstitutionalization processes, their practical implementation in terms of interagency cooperation , institutional and resource support, transformation of the network of social institutions and institutions involved in problems of vulnerable categories of children. Considering this, the topic is relevant and needs a deeper study.An analysis of the legislation on the protection of the rights and interests of children shows that the concept of social protection is often interpreted as a similar to the social security concept. The concept of social protection of children is much more widely interpreted in the Law of Ukraine "On bodies and services for children and special institutions for children": it is a complex of measures and means of socio-economic and legal character for ensuring children's rights to life, development, upbringing, education, medical care, financial support.A number of scientists accentuate on the concept of the so-called hidden social orphanhood, which is associated with the deterioration of the family's living conditions and the decline of its moral foundations, resulting in a growing neglect of a huge number of children and adolescents. Hidden social orphanhood is spreading in the form of institutionalization of children whose parents for various reasons are not able to provide them with proper care and upbringing at home. Consequently, hidden social orphanhood is hiding in outwardly normal families, which in reality are dysfunctional, and parents do not cope with their basic responsibilities for raising children.Thus, social orphanhood can be defined as a social phenomenon caused by the self-willed evasion of parents from fulfilling their parental duties responsibilities for the child, which is accompanied by the breaking and loss of family relations between parents and a child, the parental indifference to the child's needs and the future fate of the child.Practical experience and international experience show that only a small number of children need specialized hospital care and approaches to education. Such care should be provided in small individual institutions that are integrated into the life of the local community with the ability to apply inclusive education components. All other children should be excluded from social isolation and brought up in a family or close to family environment and attend educational institutions in the system of inclusive education.The process of reforming the current system of institutional care (deinstitutionalization) in the field of protection of children's rights should be a long-term, well-planned and structured process of reforming the child care system based on the principle of taking into account the best interests of the child, recognizing the priority of family education over placement in the state guardianship institutions. During such reforms, the family should receive clear government standards for social services:– services and assistance that will contribute to its preservation for the purpose of full-fledged child development;– adoption or family forms of alternative care become a priority for the placement of children who have lost parental care due to orphancy, living in difficult life circumstances, violence or neglect from their parents side;– institutions are redeployed into specialist care centers (family and child support) or closed.The main problems of deinstitutionalization mechanism implementation today are:– developing a common vision and a holistic approach to reforming the current system of institutional care, education and upbringing of children, both at the national level and at the level of territorial communities;– the lack of an interdisciplinary algorithm of interaction, interdepartmental and intersectoral coordination of actions and cooperation, the lack of a training system for specialists, including heads of institutions of various departmental subordination, parental support programs, despite the fact that the basic mechanism is just beginning to be developed.Today, the development of a strategic deinstitutionalization program requires the involvement of partners from all possible areas: social, educational, healthcare, civil society institutions and the parent community. An additional advantage of attracting partners from different disciplines and industries is an increase in the availability of resources for the implementation of the deinstitutionalization program. A list of tasks should be the creation of conditions to ensure the realization of the right of every child to raise a family, to prevent the spread of social orphanhood.Achieving this goal requires resolving the following key tasks: – improving the activities of guardianship and care services for the prevention of social orphanhood, providing families with children with high-quality social services aimed at supporting the family's educational function;– involvement of enterprises, institutions, organizations, regardless of ownership and management, in the provision of social, rehabilitation services to children and families with children in difficult life circumstances, introduction of a social order mechanism in this field;– forming a tolerant attitude of society towards children and families with children who are in difficult circumstances, preventing various forms of discrimination against such children and families;– introduction of new social technologies aimed at early identification of families with children who are in difficult life circumstances, raising responsible paternity, and preventing cases of the taking of a child from parents without depriving them of their parental rights;– improving the quality of social services provided by social work entities to children and families with children who are in difficult life circumstances;– introduction of social services for parents, whose children are being brought up in boarding schools, in order to create conditions for the return of the child to parents;– introduction of social services for children to prepare them for return to the biological family after a long stay in a boarding school;– introduction of social services for families with children, in which the process of parents' divorce is ongoing, resolves the dispute between the mother and the father regarding the place of residence of the children, participation in their upbringing;– providing social support for parents who for certain reasons (due to long-term illness, disability, poverty, unemployment, etc.), are unable to properly maintain and care for the child, families with children with special needs family members, as well as social support for children whose parents are labor migrants;– providing social support for parents from whom children were taken away without depriving them of parental rights, as well as parents deprived of parental rights and intend to bring a lawsuit to renew parental rights (if their children are not adopted), in order to create conditions for restoring the educational function of the family and returning the child to parents;– provision of information to the population about the types of social services and benefits provided by the subjects of social work with families with children.Further long-term decisions for deinstitutionalization should include:– managed transitional stage with definition of clear terms for its duration;– approval of legislation requirements, services that should be provided at the local level;– approval in the legislation of the requirement on the personal responsibility of the community leader for the provision / non-provision of social services in the field of childhood protection;– redistribution of resources and introduction of an interdisciplinary approach to services at the local level;– helping families;– consultations with organizations representing the interests of persons with disabilities, children with disabilities, their parents and guardians.Conclusions of the research and prospects for further studies. Thus, Ukraine's course towards European integration and implementation of the UN Convention requires a revision of the priorities of state policy in the field of social protection of children and families with children, protection of childhood and the rights of children in general, the introduction of successful approaches from the world practice of protecting children based on ensuring the rights and best interests of the child are aimed at supporting the family, creating conditions for the upbringing and development of children in the family or environment as close as possible to the family will definitely contribute to the gradual disappearance of such phenomena as social orphanhood.Despite all efforts of the state, today in Ukraine the share of orphans and children deprived of parental care remains quite high, as well as the share of children-social orphans, which indicates the necessity of organizing measures in order to transform the child support system into a family form of education and changes in the nationwide trend of childcare. ; Розглянуто питання запобігання соціальному сирітству, розвиток нових та реформування існуючих соціальних послуг для дітей та сімей із дітьми, що стали привертати значну увагу в наукових колах та різноманітних структурах усіх рівнів, які працюють із дітьми. Зазначено, що підвищення якості життя дітей є не лише питанням часу, а його велінням. Проаналізовано прогресивні світові процеси стосовно захисту прав дітей, зумовлені Конвенцією ООН "Про права дитини", які стимулюють суттєві зміни в законах, політиці та практиці підтримки та захисту дитинства. Зауважено, що такі цілеспрямовані дії суттєво поширюються в багатьох державах світу. Доведено, що на сьогодні Україна робить перші кроки у напрямку деінституціалізації та створення власної моделі формування соціальних послуг, яка стане основою запобігання соціальному сирітству серед дітей. Проаналізовано існуючу модель управління сферою захисту прав дітей у контексті запобігання соціальному сирітству та впровадження принципів ДІ-реформи.

We can observe signs of development of civilization processes in Ukraine everywhere on a daily basis. Such achievements of mankind as computers, smart phones, digital photography, tablets, etc. are becoming common and natural. Along with the positive signs of the development of civilization, we see many achievements that are difficult to grasp by the mind of an ordinary person. In particular, along with the positive achievements of mankind, we must learn to recognize and counter the new inventions used by some states to wage aggression in time.The article highlights the visible aspects of a new type of modern war, which the state of Russia, is waging against its neighbors, including Ukraine, whenever it is convenient to them. These are the so-called «hybrid wars», which Russia is testing on the neighboring countries.In the article it is pointed out, that Russia never starts aggression openly; it always covers its intentions with «peaceful» rhetoric. As usual, Russia's victims are those neighboring countries that are unable to show power and information confrontation. It has become a tendency that when the time comes, the Russian leaders begin aggression, and their armed forces act according to a motto deduced by Machiavelli and later applied by the Bolsheviks in the 1920s: «You're either with us, or against us». Starting aggression, Russia continues to declare tales about friendship and peace to the whole world.In the main part of the article, the author emphasizes that all the wars that Russia is embarking on with neighboring countries have a common feature - the geographic location of these states, easily accessible to the Russian armed forces. The author of the article implicitly emphasizes the aggressive features of the historical path of Russia, in particular, the period when it began to transform from Muscovy to Russia. In the article, the author emphasizes that Russia by its behavior, in fact, convinces many prescient people that it is the heir to the robbery mind, which it adopted back in the XIII century from the Golden Horde. Actually, the Russian leadership inherited the habit of stealing another's living space and another's territory from Batu Khan's Horde. This habit gradually gained importance of the national feature of the Russians.One of the most dangerous methods that precedes Russia's use of firearms is intensification of the war in the information space. As usual, Russia's aggression against the nations it has sacrificed is a sign of interference with the humanitarian sphere of these peoples' lives. In other words, in the Russian version, information war is a mandatory prelude to the start of an actual war.An example of one of the anti-Ukrainian special operations of information war against Ukraine is given in an article by a famous historian from Ukraine, Serhii Terno, in which he reveals the purpose of an information war, which became quite evident after analyzing the content of a class book for fifth grade students recently published in Ukraine. Serhiy Terno convincingly, by demonstrating examples and evidence, proves that the information war that Russia is imposing on Ukraine has a final goal - the complete assimilation of the Ukrainian ethnos and the transformation of the Ukrainian living space into a «Russian dimension». Usually, such behavior in Russia precedes an armed attack, and it always happens if the victim of Russian aggression refuses to obey Russia's orders.In the article, the author indirectly helps the reader to recognize that there are new and improved old methods of waging war in the modern evolutionary development of world civilization processes.Experts specializing in the study of the development of interethnic relations, only after the open military aggression of Russia, which began in 2014, acknowledged that Russia is waging an aggressive war against Ukraine, which political scientists called «hybrid». One of the aspects of "hybrid" war is the war in the information space, and the battle for historical memory is at the forefront of information battles. Revealing this aspect, it would be appropriate to clarify the explanation of the term «historical memory» with an expanded explanation of the right to interpret national history, which we understand with the help of historical knowledge.By way of conclusion, the author cites vivid examples of participation in the information war of the representatives of the aggressor state to emphasize the importance of so called «battles» in the information space. The Ukrainian intellectuals' struggle for the right of young people for historical memory and justice is described in a convincing and successful way. Much attention is given to the Ukrainian historians' assessment of the value of research and study of historical memory. The article provides incontrovertible evidence that historical knowledge is a type of information weapon, which in many cases is more effective than a firearm. If we treat «historical memory» as one of the modern information weapons, the article covers examples of the use of these weapons in the context of the information war.Finally, quotes of influential scholars on how they assessed the importance of informational influence on the well-known historical figures are stated in the article: the queen of the Russian Empire, Catherine II and the German propaganda minister, Joseph Goebbels. ; Признаки развития цивилизационных процессов в Украине мы наблюдаем повсеместно и ежедневно. В современном мире такие прогрессивные достижения человечества, как компьютер, смартфон, цифровая фотография, планшет и многие другие новшества – обычные вещи. Вместе с тем рядом с позитивными достижениями имеют место достижения, которые трудно поддаются здравомыслию. В связи с этим мы должны научиться вовремя распознавать и противодействовать новым изобретениям, направленным против человечества, в частности новой методике ведения захватнических войн, используемой некоторыми государствами.В предлагаемой статье освещены аспекты нового типа современной войны, которую, соседствующая с Украиной держава – Россия, выбрав удобный момент, всегда начинает против своих соседей, в том числе и против Украины. Мы имеем ввиду так называемые «гибридные войны», эффективность которых Россия испытывает на ближайших соседних государствах.В статье акцентировано внимание на том, что Россия никогда не начинала агрессию открыто, она всегда прикрывает свои намерения «миролюбивой» риторикой. Обычно жертвами России становятся те государства-соседи, которые не в состоянии продемонстрировать силовое и информационное сопротивление. Стало закономерным, что при наступлении удобного момента руководство России начинает агрессию, российские вооруженные соединения действуют согласно правилу, сформулированному Макиавелли, а позднее одобренному большевиками в 20-х годах ХХ ст.: «кто не с нами, тот против нас». Тем не менее, начиная агрессию, Россия не устает декларировать всему миру сказки о дружбе и мире.В главной части статьи автор акцентирует внимание на том, что все войны, которые инициирует Россия с соседними государствами, имеют общий признак – легко досягаемое для российских вооруженных сил географическое расположение стран, против которых направлена агрессия. Автор статьи ненавязчиво обращает внимание на агрессивные особенности исторического пути России, в частности на том периоде, когда она начала превращаться из Московии в Россию. В статье автор акцентирует внимание на том, что Россия своим поведением убеждает всех дальновидных людей в том, что она является наследницей разбойнических привычек, которые она унаследовала еще в ХІІІ ст. от Золотой Орды. Собственно, от орды Батыя предводители России унаследовали привычку воровать чужую территорию. Эта привычка постепенно обрела значение национальной черты россиян.Один из самых опаснейших методов, который предшествует применению огнестрельного оружия и всегда применяется Россией, – это информационная война, которая интенсифицируется перед началом военных действий, то есть война в информационном пространстве. Обычно признаком начала агрессии со стороны России против народов, которые она избрала своими жертвами, является вмешательство в гуманитарную сферу жизни этих народов. Если выразиться другими словами, в российском варианте информационная война – это неотъемлемая прелюдия перед началом полномасштабной «горячей» войны. Пример проведения одной из антиукраинских спецопераций информационной войны России против Украины подается в статье известного в Украине историка из города Запорожье Сергея Терно. Анализируя содержание школьного учебника для пятиклассников, не так давно изданного в Украине, он раскрывает цель информационной войны, которая стала явной. Сергей Терно довольно убедительно доказывает, что информационная война, навязанная Украине Россией, имеет главную цель – ассимиляцию украинского этноса и превращение украинского жизненного пространства в «Русский мир».Обычно такое поведение России предшествует вооруженному нападению и всегда так случается, если жертва агрессии отказывается выполнять распоряжения Российского правительства.В предлагаемой статье автор ненавязчиво помогает читателю узнать, что в развитии современных эволюционных процессов существуют современные и усовершенствованные методы ведения захватнических войн. Ученые, которые специализируются на исследовании межнациональных отношений, только после открытой военной агрессии России против Украины, которая началась в 2014 г., признали, что Россия начала против Украины захватническую войну. Политологи навали ее «гибридной». Война в информационном пространстве – один из вариантов гибридной войны, а на переднем крае информационных «битв» ведется борьба за историческую память. Раскрывая этот аспект, будет целесообразным термин «историческая память» уточнить расширенным толкованием, которое должно звучать как борьба за право трактовки отечественной истории, к которой мы пришли на основании исторических знаний.В итогах статьи для того чтобы подчеркнуть значение «боев» в информационном пространстве, автор подает яркие примеры участия в информационных войнах первых личностей государств-агрессоров. Убедительно и довольно удачно подаются примеры борьбы украинской интеллигенции за отстаивание права подрастающему поколению на историческую память и справедливость. Значительное внимание в предлагаемой статье уделено оценкам украинских историков значения исследований и изучения исторической памяти. В статье приводятся неоспоримые доказательства того, что исторические знания есть одним из видов информационного оружия, которое во многих случаях действует более эффективно, чем оружие огнестрельное. В том случае, если мы «историческую память» объясняем как один из видов современного информационного оружия, то в предлагаемой статье освещаются примеры применения этого оружия в условиях информационной войны.В заключительной части статьи автор цитирует украинских историков, из высказываний которых мы узнаем, что украинские историки придавали большое значение информационному влиянию на общество. Пример такого влияния автор демонстрирует цитатами царицы Российской империи Екатерины ІІ и министра пропаганды Германии Йозефа Геббельса. ; Ознаки розвитку цивілізаційних процесів в Україні ми спостерігаємо повсюдно і щодня. Стають звичними і закономірними такі досягнення людства, як комп'ютер, смартфон, цифрова фотографія, планшет тощо. Поряд із позитивними ознаками розвитку цивілізації, ми бачимо багато досягнень, які важко осягнути розумом людини, яка тверезо мислить. Зокрема, поряд з позитивними досягненнями людства ми повинні навчитися вчасно розпізнавати і протидіяти новим винаходам, які використовуються деякими державами для ведення загарбницьких війн. У пропонованій статті висвітлено видимі аспекти нового типу сучасної війни, яку сусідня з Україною держава – Росія, відчувши зручний момент, розпочинає проти своїх сусідів, зокрема і проти України. Йдеться про так звані «гібридні війни», ефективність яких Росія апробовує на найближчих сусідніх країнах. У статті акцентовано увагу на тому, що Росія ніколи не починає агресію відкрито, вона завжди прикриває свої наміри «миролюбивою» риторикою. Звичайно жертвами Росії стають ті держави-сусіди, які не в змозі показати силове та інформаційне протистояння. Стало закономірністю, що у зручний момент керманичі Росії розпочинають агресію, і їх збройні сили діють за правилом, виведеним Макіавеллі, а пізніше облюбованим більшовиками в 20-ті роки ХХ ст.: «кто не с нами, тот против нас». Розпочавши агресію, Росія не вгаває декларувати для всього світу казки про дружбу і мир. В основній частині статті автор наголошує на тому, що всі війни, які розпочинає Росія з сусідніми державами, мають спільну ознаку – легкодосяжне для російських збройних сил географічне розташування держав, проти яких спрямована агресія. Автор статті ненав'язливо робить акценти на агресивних особливостях історичного шляху Росії, зокрема, на тому періоді, коли вона стала перетворюватись з Московії на Росію. У статті автор наголошує, що Росія своєю поведінкою, по суті, переконує всіх далекоглядних людей в тому, що вона є спадкоємцем розбійницького норову, який перейняла ще у ХІІІ ст. від Золотої Орди. Власне, від орди Батия керманичі Росії успадкували звичку красти чужий життєвий простір та чужу територію. Ця звичка поступово набула значення національної риси росіян. Одним із найнебезпечніших методів, який передує застосуванню Росією вогнепальної зброї, є інтенсифікація війни в інформаційному просторі. Звичайно ознакою початку агресії з боку Росії проти народів, які вона обрала своїми жертвами, є втручання в гуманітарну сферу життя цих народів. Якщо сказати іншими словами, у російському варіанті інформаційна війна – це обов'язкова прелюдія перед початком повномасштабної «гарячої» війни. Приклад проведення однієї із антиукраїнських спецоперацій інформаційної війни проти України наведено у статті відомого в Україні історика із Запоріжжя, Сергія Терно, у якій він розкриває мету інформаційної війни, що стала цілком очевидною після аналізу змісту шкільного підручника для п'ятикласників, не так давно виданого в Україні. Сергій Терно переконливо, вдаючись до демонстрації прикладів і доказів, доводить, що інформаційна війна, яку Росія нав'язує Україні, має остаточну мету – цілковиту асиміляцію українського етносу і перетворення українського життєвого простору на «русскій мір». Зазвичай така поведінка Росії передує збройному нападу, і це відбувається завжди, якщо жертва російської агресії відмовляється піддаватися наказам Росії. У пропонованій статті автор ненав'язливо допомагає читачеві визнати, що в сучасному еволюційному розвитку світових цивілізаційних процесів існують нові і вдосконалені старі методи ведення загарбницьких війн. Фахівці, які спеціалізуються на вивченні розвитку міжнаціональних відносин, лише після відкритої військової агресії Росії, яка почалася у 2014 р., визнали, що Росія веде проти України загарбницьку війну, яку політологи назвали «гібридною». Одним із аспектів гібридної війни є війна в інформаційному просторі, а на передньому краї інформаційних «боїв» знаходиться боротьба за історичну пам'ять. Розкриваючи цей аспект, буде доцільним термін «історична пам'ять» уточнити розширеним поясненням, яке має звучати як боротьба за право трактування вітчизняної історії, до якого ми приходимо на основі історичних знань. У висновках, щоб підкреслити значення «боїв» в інформаційному просторі, автор статті наводить яскраві приклади участі в інформаційній війні перших осіб держави-агресора. Переконливо і досить вдало описано прояви боротьби української інтелігенції за право молоді на історичну пам'ять і справедливість. Значну увагу в статті приділено оцінкам українських істориків значення дослідження і вивчення історичної пам'яті. У статті наводяться неспростовні докази того, що історичні знання є одним із видів інформаційної зброї, яка в багатьох випадках є ефективнішою від зброї вогнепальної. Якщо ми «історичну пам'ять» трактуємо як один з видів сучасної інформаційної зброї, то у пропонованій статті висвітлюються приклади застосування цієї зброї в умовах інформаційної війни. У заключній частині статті подаються цитати впливових науковців про те, як вони оцінювали значення інформаційного впливу на суспільство відомих історичних осіб: цариці Російської імперії Катерини ІІ і міністра пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса.

Background. The incidence of tuberculosis (TB) among military personnel is constantly increasing due to the antiterrorist operation (ATO) (deterioration of living conditions, irregular food, disturbed sleep and rest, staying under constant stress), which adversely affects the immune system and increases susceptibility to mycobacteria. The purpose was to study the clinical course, diagnosis and duration of treatment of pulmonary tuberculosis in military personnel participating in the ATO, who were hospitalized at the tuberculosis clinic of the National Military Medical Clinical Center "Main Military Clinical Hospital" (NMMCC "MMCH") from August 2014 to December 2017. Materials and methods. The data were processed of 229 journals for registration of inpatients and case histories of servicemen participating in the ATO who were treated for pulmonary TB during the period from 2014 to 2017 at the tuberculosis clinic of the NMMCC "MMCH". The main categories of ATO participants who were treated at a tuberculosis clinic are military volunteers and officers. The following age groups of patients with TB are identified: I — 21–29 years old; II — 30–39; III — 40–49 years old; IV — over 50 years. We have selected and analyzed 129 case histories of servicemen — ATO participants, who were completely examined. Among the 129 patients, men prevailed (120 vs 9 women). The diagnosis was made on the basis of patients' complaints, anamnesis of the disease, clinical picture, laboratory and radiological data, confirmed culturally and on the basis of sputum staining according to Ziehl-Neelsen. Medical and statistical methods were used, statistical data processing was carried out using Microsoft Excel. Results. 229 servicemen participated in the ATO were hospitalized to the tuberculosis clinic: in 2014 — 29 (12.7 %), in 2015 — 66 (28.8 %), in 2016 — 81 (35.4 %), in 2017 — 53 (23.1 %). The patients with pulmonary TB was represented by military volunteers: soldiers (sailors), sergeants, petty officers, warrant officers (midshipmans) — 88.4 % and officers — 11.6 %. The incidence of pulmonary TB among military volunteers increased from 2014 to 2016: in 2014 — 13 cases, in 2015 — 30, in 2016 — 48, and in 2017, the number of patients decreased by half (23 cases). There were significantly fewer officers: in 2014 — 1 patient, in 2015 — 6, in 2016 — 6, in 2017 — 2 patients. The average age of the patients was: Me = 37 years, min — 20 years, max — 57 years. Most cases were detected at the age of 30–39 years, which is 58 cases, the next group suffering from pulmonary TB is people aged 40 to 49 years (n = 36), a smaller proportion are patients aged 20–29 years and over 50 years (23 and 12, respectively). The causes of hospitalization were: in 2014 — 12 referrals to treatment and 2 to the medical evaluation board (MEВ); in 2015 — 24 referrals to treatment, 11 to the MEВ and 1 to examination; in 2016 — 36 referrals to treatment and 18 to the MEВ; in 2017 — 13 referrals to treatment, 11 to the MEВ and 1 to examination. In total, from 2014 to 2017, the study group (129 people) stayed in the tuberculosis clinic for 5748 beddays. Patients with infiltrative and focal pulmonary TB, 2763 and 1222, respectively, had the longest stay in four years, compared with those with disseminated and fibrous-cavernous forms of pulmonary TB (811 and 372). Conclusions. From August 2014 to December 2017, 229 ATO participants with pulmonary tuberculosis were admitted to the tuberculosis clinic. When analyzing the cohorts, it was established that officers made up 5.4 military volunteers — 94.6 %. Given the military rank, it was found that the largest share belonged to soldiers (sailors), sergeants (petty officers) — 72.1 %, and the smallest — lieutenants, captains, and majors — each 0.8 %. The most common nosological forms of pulmonary tuberculosis were: infiltrative tuberculosis (55 %), the average duration of treatment is 39 bed-days, focal (24.8 %), the average duration of treatment is 38 bed-days, disseminated (10.1 %), the average duration of treatment is 62 bed-days. There is a tendency to reduced detection of destruction in patients from 2014 to 2017 — from 71.4 to 36 %. The number of of patients with active TB decreased from 33.3 to 24 %, the frequency of resistant forms of pulmonary tuberculosis in 2016 was 25.9 %, and in 2017 — 12 %. The cause of hospitalization was mainly treatment (65.9 %). Patients were mainly admitted to the tuberculosis clinic by the referral from the doctor of the military unit (55.8 %), the military hospital (30.2 %), and the least — military registration offices (0.8 %). The servicemen admitted to the hospital generally had a satisfactory state of health (90.7 %). ; Актуальность. Заболеваемость туберкулезом (ТБ) среди военнослужащих (в/с) постоянно растет в связи с проведением антитеррористической операции (АТО) (ухудшение условий быта, нерегулярное питание, нарушение режима сна и отдыха, пребывание в постоянных условиях стресса), что пагубно влияет на иммунную систему организма и увеличивает восприимчивость к микобактериям. Всемирная организация здравоохранения внесла Украину в список 30 стран мира с самым высоким бременем мультирезистентного туберкулеза (МРТБ), с оценочным количеством в 2015 г. 22 000 случаев МРТБ. По данным рутинного эпиднадзора, в 2015 г. обнаружено лишь 8440 случаев МРТБ, что свидетельствует о значительном его недовыявлении и требует принятия неотложных мер. ТБ легких также является одной из основных причин смертности ВИЧ-инфицированных пациентов. Цель: исследовать особенности клинического течения, диагностики и продолжительности лечения туберкулеза легких у военнослужащих — участников АТО, госпитализированных в клинику туберкулеза Национального военно-медицинского клинического центра «Главный военный клинический госпиталь» (НВМКЦ «ГВКГ») за период с августа 2014 г. по декабрь 2017 г. Материалы и методы. Были обработаны данные 229 журналов для регистрации стационарных больных и историй болезни военнослужащих — участников АТО, которые лечились по поводу ТБ легких в период 2014–2017 гг. в клинике туберкулеза НВМКЦ «ГВКГ». Основные категории участников АТО, которые были пролечены в клинике туберкулеза, — это военнослужащие контрактной службы и офицеры. Определены следующие возрастные группы больных ТБ: I — 21–29 лет; II — 30–39 лет; III — 40–49 лет; IV — ≥ 50 лет. Было отобрано и обработано 129 историй болезни военно­служащих — участников АТО, которые были полностью обследованы. Среди 129 больных больше мужчин — 120 человек, чем женщин — 9 человек. Диагноз был установлен на основании жалоб больных, анамнеза болезни, клинической картины, лабораторных и рентгенологических данных, подтвержден культурально и на основании исследования мазков мокроты по Цилю — Нильсену. Были использованы медико-статистические методы, статистическая обработка данных проводилась с помощью пакета Microsoft Excel. Результаты. В клинику туберкулеза были госпитализированы 229 военнослужащих — участников АТО; в 2014 г. — 29 (12,7 %), 2015 г. — 66 (28,8 %), 2016 г. — 81 (35,4 %), 2017 г. — 53 (23,1 %). Контингент больных ТБ легких был представлен военнослужащими по контракту (солдат (матрос), сержант, старшина, прапорщик (мичман)) — 88,4 % и офицерами МОУ — 11,6 %. Заболеваемость ТБ легких среди в/с по контракту возросла с 2014 г. по 2016 г. (2014 г. — 13 случаев, 2015 г. — 30 случаев, 2016 г. — 48 случаев), а в 2017 г. количество больных снизилось вдвое (23 случая). Офицеров МОУ было значительно меньше: в 2014 г. — 1 пациент, 2015 г. — 6, 2016 г. — 6, 2017 г. — 2. Средний возраст пациентов составил: Ме = 37 лет, min — 20 лет, max — 57 лет. Заболеваемость наиболее обнаруживалась в возрасте 30–39 лет, что составляет 58 случаев, следующая возрастная группа, которая страдает ТБ легких, — это лица в возрасте от 40 до 49 лет (36 человек), меньшую долю составляют больные 20–29 лет и старше 50 лет (23 и 12 соответственно). Причинами госпитализации были: в 2014 г. — 12 направлений на лечение и 2 на военно-врачебную комиссию (ВВК); 2015 г. — 24 направления на лечение, 11 на ВВК и 1 на обследование; 2016 г. — 36 направлений на лечение и 18 на ВВК; 2017 г. — 13 направлений на лечение, 11 на ВВК и 1 на обследование. Всего в период 2014–2017 гг. исследуемая группа (129 человек) находилась в клинике туберкулеза в течение 5748 дней. Самый продолжительный за четыре года койко-день имели пациенты с инфильтративным и очаговым ТБ легких — 2763 и 1222 соответственно по сравнению с диссеминированными и фибринозно-кавернозными формами ТБ легких (811 и 372 койко-дня). Выводы. За период с августа 2014 г. по декабрь 2017 г. в клинику туберкулеза поступило 229 больных туберкулезом легких военнослужащих — участников АТО. При анализе контингентов установлено, что офицеры МОУ составили 5,4 %, военнослужащие контрактной службы — 94,6 %. Учитывая военное звание, установлено, что наибольшую долю составили солдаты (матросы), сержанты (старшины) — 72,1 %, а наименьшую — лейтенанты, капитаны, майоры (по 0,8 % каждый). Наиболее частой нозологической формой туберкулеза легких являются: инфильтративный туберкулез (55 %), средняя продолжительность лечения — 39 койко-дней, очаговый (24,8 %), средняя продолжительность лечения 38 койко-дней, диссеминированный (10,1 %), средняя продолжительность лечения 62 койко-дня. Отмечается тенденция к уменьшению выявления деструкции у больных в 2014–2017 гг. с 71,4 до 36 %, снизился процент бактериовыделителей с 33,3 до 24 %, частота резистентных форм туберкулеза легких в 2016 г. — 25,9 %, в 2017 г. — 12 %. Причинами госпитализации преимущественно было лечение (65,9 %). Больные в основном поступали в клинику туберкулеза по направлению врача воинской части (55,8 %), военного госпиталя (30,2 %), а меньше всего — военного комиссариата (0,8 %). У военнослужащих, поступивших на стационарное лечение, преобладало удовлетворительное состояние здоровья (90,7 %). ; Актуальність. Захворюваність на туберкульоз (ТБ) серед військовослужбовців (в/с) невпинно зростає у зв'язку з проведенням антитерористичної операції (АТО) (погіршення умов побуту, нерегулярне харчування, порушення режиму сну та відпочинку, перебування в постійних умовах стресу), що згубно впливає на імунну систему організму та збільшує сприйнятливість до мікобактерій. Всесвітня організація охорони здоров'я внесла Україну до списку з 30 країн світу із найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу (МРТБ), з оцінною кількістю 22 000 випадків МРТБ у 2015 році. За даними рутинного епіднагляду, в 2015 році виявлено лише 8440 випадків МРТБ, що свідчить про значне його недовиявлення та потребує вжиття невідкладних заходів. ТБ легень також є однією з основних причин смертності пацієнтів, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Мета: дослідити особливості клінічного перебігу, діагностики та тривалості лікування ТБ легень у військовослужбовців — учасників АТО, госпіталізованих у клініку туберкульозу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (НВМКЦ «ГВКГ») за період із серпня 2014 року по грудень 2017 року. Матеріали та методи. Було опрацьовано дані 229 журналів для реєстрації стаціонарних хворих та історій хвороби військовослужбовців — учасників АТО, які лікувались з приводу ТБ легень у період із 2014 року по 2017 рік у клініці туберкульозу НВМКЦ «ГВКГ». Основні категорії учасників АТО, які були проліковані в клініці туберкульозу, — це військовослужбовці контрактної служби та офіцери. Визначено такі вікові групи хворих на ТБ: І — 21–29 років; ІІ — 30–39 років; ІІІ — 40–49 років; ІV — ≥ 50 років. Було відібрано та опрацьовано 129 історій хвороби військовослужбовців — учасників АТО, які були повністю обстежені. Серед 129 хворих більше чоловіків — 120 осіб, ніж жінок — 9 осіб. Діагноз був встановлений на підставі скарг хворих, анамнезу хвороби, клінічної картини, лабораторних і рентгенологічних даних, підтверджений культурально та на підставі дослідження мазків мокротиння за Цилем — Нільсеном. Були використані медико-статистичні методи, статистична обробка даних проводилась за допомогою пакета Microsoft Excel. Результати. У клініку туберкульозу було госпіталізовано 229 військовослужбовців — учасників АТО: в 2014 р. — 29 (12,7 %), 2015 р. — 66 (28,8 %), 2016 р. — 81 (35,4 %), 2017 р. — 53 (23,1 %). Контингент хворих на ТБ легень був представлений військовослужбовцями за контрактом — солдат (матрос), сержант, старшина, прапорщик (мічман) — 88,4 % та офіцерами Міністерства оборони України — 11,6 %. Захворюваність на ТБ легень серед в/с за контрактом зростала з 2014 р. по 2016 р. (2014 р. — 13 випадків, 2015 р. — 30 випадків, 2016 р. — 48 випадків), а в 2017 р. кількість хворих знизилась вдвічі (23 випадки). Офіцерів МОУ було значно менше: у 2014 р. — 1 пацієнт, 2015 р. — 6, 2016 р. — 6, 2017 р. — 2. Середній вік пацієнтів становив: Ме = 37 років, min — 20 років, max — 57 років. Захворюваність найбільше виявляється у 30–39 років, що становить 58 випадків; наступна вікова група, яка страждає від ТБ легень, — це особи віком від 40 до 49 років (36 осіб); меншу частку становлять хворі віком 20–29 років та старше 50 років (23 і 12 осіб відповідно). Причинами госпіталізації були: у 2014 р. — 12 направлень на лікування та 2 на військово-лікарську комісію (ВЛК); у 2015 р. — 24 направлення на лікування, 11 на ВЛК та 1 на обстеження; у 2016 р. — 36 направлень на лікування та 18 на ВЛК; у 2017 р. — 13 направлень на лікування, 11 на ВЛК та 1 на обстеження. Загалом у період з 2014 р. по 2017 р. досліджувана група (129 осіб) знаходилась у клініці туберкульозу протягом 5748 днів. Найтриваліший за чотири роки ліжко-день мали пацієнти з інфільтративним і вогнищевим ТБ легень — 2763 та 1222 відповідно порівняно з дисемінованими та фібринозно-кавернозними формами ТБ легень (811 та 372 ліжко-дня). Висновки. За період із серпня 2014 р. по грудень 2017 р. у клініку туберкульозу надійшло 229 хворих на ТБ легень військовослужбовців — учасників АТО. При аналізі контингентів встановлено, що офіцери МОУ становили 5,4 %, військовослужбовці контрактної служби — 94,6 %. З огляду на військове звання встановлено, що найбільшу частку становили солдати (матроси), сержанти (старшини) — 72,1 %, а найменшу — лейтенанти, капітани, майори — по 0,8 % кожний. Найбільш частою нозологічної формою ТБ легень є: інфільтративний ТБ (55 %), середня тривалість лікування — 39 ліжко-днів; вогнищевий (24,8 %), середня тривалість лікування 38 ліжко-днів; дисемінований (10,1 %), середня тривалість лікування 62 ліжко-дня. Відзначається тенденція до зменшення виявлення деструкції у хворих із 2014–2017 рр. — від 71,4 до 36 %, зменшився відсоток бактеріовиділювачів — з 33,3 до 24 %, частота резистентних форм ТБ легень в 2016 р. — 25,9 %, а у 2017 р. — 12 %. Причинами госпіталізації переважно було лікування (65,9 %). Хворі в основному надходили в клініку туберкульозу за направленням лікаря військової частини (55,8 %), військового госпіталю (30,2 %), а найменше — військового комісаріату (0,8 %). У військовослужбовців, які надійшли на стаціонарне лікування, переважав задовільний стан здоров'я (90,7 %).

Background. The incidence of tuberculosis (TB) among military personnel is constantly increasing due to the antiterrorist operation (ATO) (deterioration of living conditions, irregular food, disturbed sleep and rest, staying under constant stress), which adversely affects the immune system and increases susceptibility to mycobacteria. The purpose was to study the clinical course, diagnosis and duration of treatment of pulmonary tuberculosis in military personnel participating in the ATO, who were hospitalized at the tuberculosis clinic of the National Military Medical Clinical Center "Main Military Clinical Hospital" (NMMCC "MMCH") from August 2014 to December 2017. Materials and methods. The data were processed of 229 journals for registration of inpatients and case histories of servicemen participating in the ATO who were treated for pulmonary TB during the period from 2014 to 2017 at the tuberculosis clinic of the NMMCC "MMCH". The main categories of ATO participants who were treated at a tuberculosis clinic are military volunteers and officers. The following age groups of patients with TB are identified: I — 21–29 years old; II — 30–39; III — 40–49 years old; IV — over 50 years. We have selected and analyzed 129 case histories of servicemen — ATO participants, who were completely examined. Among the 129 patients, men prevailed (120 vs 9 women). The diagnosis was made on the basis of patients' complaints, anamnesis of the disease, clinical picture, laboratory and radiological data, confirmed culturally and on the basis of sputum staining according to Ziehl-Neelsen. Medical and statistical methods were used, statistical data processing was carried out using Microsoft Excel. Results. 229 servicemen participated in the ATO were hospitalized to the tuberculosis clinic: in 2014 — 29 (12.7 %), in 2015 — 66 (28.8 %), in 2016 — 81 (35.4 %), in 2017 — 53 (23.1 %). The patients with pulmonary TB was represented by military volunteers: soldiers (sailors), sergeants, petty officers, warrant officers (midshipmans) — 88.4 % and officers — 11.6 %. The incidence of pulmonary TB among military volunteers increased from 2014 to 2016: in 2014 — 13 cases, in 2015 — 30, in 2016 — 48, and in 2017, the number of patients decreased by half (23 cases). There were significantly fewer officers: in 2014 — 1 patient, in 2015 — 6, in 2016 — 6, in 2017 — 2 patients. The average age of the patients was: Me = 37 years, min — 20 years, max — 57 years. Most cases were detected at the age of 30–39 years, which is 58 cases, the next group suffering from pulmonary TB is people aged 40 to 49 years (n = 36), a smaller proportion are patients aged 20–29 years and over 50 years (23 and 12, respectively). The causes of hospitalization were: in 2014 — 12 referrals to treatment and 2 to the medical evaluation board (MEВ); in 2015 — 24 referrals to treatment, 11 to the MEВ and 1 to examination; in 2016 — 36 referrals to treatment and 18 to the MEВ; in 2017 — 13 referrals to treatment, 11 to the MEВ and 1 to examination. In total, from 2014 to 2017, the study group (129 people) stayed in the tuberculosis clinic for 5748 beddays. Patients with infiltrative and focal pulmonary TB, 2763 and 1222, respectively, had the longest stay in four years, compared with those with disseminated and fibrous-cavernous forms of pulmonary TB (811 and 372). Conclusions. From August 2014 to December 2017, 229 ATO participants with pulmonary tuberculosis were admitted to the tuberculosis clinic. When analyzing the cohorts, it was established that officers made up 5.4 military volunteers — 94.6 %. Given the military rank, it was found that the largest share belonged to soldiers (sailors), sergeants (petty officers) — 72.1 %, and the smallest — lieutenants, captains, and majors — each 0.8 %. The most common nosological forms of pulmonary tuberculosis were: infiltrative tuberculosis (55 %), the average duration of treatment is 39 bed-days, focal (24.8 %), the average duration of treatment is 38 bed-days, disseminated (10.1 %), the average duration of treatment is 62 bed-days. There is a tendency to reduced detection of destruction in patients from 2014 to 2017 — from 71.4 to 36 %. The number of of patients with active TB decreased from 33.3 to 24 %, the frequency of resistant forms of pulmonary tuberculosis in 2016 was 25.9 %, and in 2017 — 12 %. The cause of hospitalization was mainly treatment (65.9 %). Patients were mainly admitted to the tuberculosis clinic by the referral from the doctor of the military unit (55.8 %), the military hospital (30.2 %), and the least — military registration offices (0.8 %). The servicemen admitted to the hospital generally had a satisfactory state of health (90.7 %). ; Актуальность. Заболеваемость туберкулезом (ТБ) среди военнослужащих (в/с) постоянно растет в связи с проведением антитеррористической операции (АТО) (ухудшение условий быта, нерегулярное питание, нарушение режима сна и отдыха, пребывание в постоянных условиях стресса), что пагубно влияет на иммунную систему организма и увеличивает восприимчивость к микобактериям. Всемирная организация здравоохранения внесла Украину в список 30 стран мира с самым высоким бременем мультирезистентного туберкулеза (МРТБ), с оценочным количеством в 2015 г. 22 000 случаев МРТБ. По данным рутинного эпиднадзора, в 2015 г. обнаружено лишь 8440 случаев МРТБ, что свидетельствует о значительном его недовыявлении и требует принятия неотложных мер. ТБ легких также является одной из основных причин смертности ВИЧ-инфицированных пациентов. Цель: исследовать особенности клинического течения, диагностики и продолжительности лечения туберкулеза легких у военнослужащих — участников АТО, госпитализированных в клинику туберкулеза Национального военно-медицинского клинического центра «Главный военный клинический госпиталь» (НВМКЦ «ГВКГ») за период с августа 2014 г. по декабрь 2017 г. Материалы и методы. Были обработаны данные 229 журналов для регистрации стационарных больных и историй болезни военнослужащих — участников АТО, которые лечились по поводу ТБ легких в период 2014–2017 гг. в клинике туберкулеза НВМКЦ «ГВКГ». Основные категории участников АТО, которые были пролечены в клинике туберкулеза, — это военнослужащие контрактной службы и офицеры. Определены следующие возрастные группы больных ТБ: I — 21–29 лет; II — 30–39 лет; III — 40–49 лет; IV — ≥ 50 лет. Было отобрано и обработано 129 историй болезни военно­служащих — участников АТО, которые были полностью обследованы. Среди 129 больных больше мужчин — 120 человек, чем женщин — 9 человек. Диагноз был установлен на основании жалоб больных, анамнеза болезни, клинической картины, лабораторных и рентгенологических данных, подтвержден культурально и на основании исследования мазков мокроты по Цилю — Нильсену. Были использованы медико-статистические методы, статистическая обработка данных проводилась с помощью пакета Microsoft Excel. Результаты. В клинику туберкулеза были госпитализированы 229 военнослужащих — участников АТО; в 2014 г. — 29 (12,7 %), 2015 г. — 66 (28,8 %), 2016 г. — 81 (35,4 %), 2017 г. — 53 (23,1 %). Контингент больных ТБ легких был представлен военнослужащими по контракту (солдат (матрос), сержант, старшина, прапорщик (мичман)) — 88,4 % и офицерами МОУ — 11,6 %. Заболеваемость ТБ легких среди в/с по контракту возросла с 2014 г. по 2016 г. (2014 г. — 13 случаев, 2015 г. — 30 случаев, 2016 г. — 48 случаев), а в 2017 г. количество больных снизилось вдвое (23 случая). Офицеров МОУ было значительно меньше: в 2014 г. — 1 пациент, 2015 г. — 6, 2016 г. — 6, 2017 г. — 2. Средний возраст пациентов составил: Ме = 37 лет, min — 20 лет, max — 57 лет. Заболеваемость наиболее обнаруживалась в возрасте 30–39 лет, что составляет 58 случаев, следующая возрастная группа, которая страдает ТБ легких, — это лица в возрасте от 40 до 49 лет (36 человек), меньшую долю составляют больные 20–29 лет и старше 50 лет (23 и 12 соответственно). Причинами госпитализации были: в 2014 г. — 12 направлений на лечение и 2 на военно-врачебную комиссию (ВВК); 2015 г. — 24 направления на лечение, 11 на ВВК и 1 на обследование; 2016 г. — 36 направлений на лечение и 18 на ВВК; 2017 г. — 13 направлений на лечение, 11 на ВВК и 1 на обследование. Всего в период 2014–2017 гг. исследуемая группа (129 человек) находилась в клинике туберкулеза в течение 5748 дней. Самый продолжительный за четыре года койко-день имели пациенты с инфильтративным и очаговым ТБ легких — 2763 и 1222 соответственно по сравнению с диссеминированными и фибринозно-кавернозными формами ТБ легких (811 и 372 койко-дня). Выводы. За период с августа 2014 г. по декабрь 2017 г. в клинику туберкулеза поступило 229 больных туберкулезом легких военнослужащих — участников АТО. При анализе контингентов установлено, что офицеры МОУ составили 5,4 %, военнослужащие контрактной службы — 94,6 %. Учитывая военное звание, установлено, что наибольшую долю составили солдаты (матросы), сержанты (старшины) — 72,1 %, а наименьшую — лейтенанты, капитаны, майоры (по 0,8 % каждый). Наиболее частой нозологической формой туберкулеза легких являются: инфильтративный туберкулез (55 %), средняя продолжительность лечения — 39 койко-дней, очаговый (24,8 %), средняя продолжительность лечения 38 койко-дней, диссеминированный (10,1 %), средняя продолжительность лечения 62 койко-дня. Отмечается тенденция к уменьшению выявления деструкции у больных в 2014–2017 гг. с 71,4 до 36 %, снизился процент бактериовыделителей с 33,3 до 24 %, частота резистентных форм туберкулеза легких в 2016 г. — 25,9 %, в 2017 г. — 12 %. Причинами госпитализации преимущественно было лечение (65,9 %). Больные в основном поступали в клинику туберкулеза по направлению врача воинской части (55,8 %), военного госпиталя (30,2 %), а меньше всего — военного комиссариата (0,8 %). У военнослужащих, поступивших на стационарное лечение, преобладало удовлетворительное состояние здоровья (90,7 %). ; Актуальність. Захворюваність на туберкульоз (ТБ) серед військовослужбовців (в/с) невпинно зростає у зв'язку з проведенням антитерористичної операції (АТО) (погіршення умов побуту, нерегулярне харчування, порушення режиму сну та відпочинку, перебування в постійних умовах стресу), що згубно впливає на імунну систему організму та збільшує сприйнятливість до мікобактерій. Всесвітня організація охорони здоров'я внесла Україну до списку з 30 країн світу із найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу (МРТБ), з оцінною кількістю 22 000 випадків МРТБ у 2015 році. За даними рутинного епіднагляду, в 2015 році виявлено лише 8440 випадків МРТБ, що свідчить про значне його недовиявлення та потребує вжиття невідкладних заходів. ТБ легень також є однією з основних причин смертності пацієнтів, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Мета: дослідити особливості клінічного перебігу, діагностики та тривалості лікування ТБ легень у військовослужбовців — учасників АТО, госпіталізованих у клініку туберкульозу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (НВМКЦ «ГВКГ») за період із серпня 2014 року по грудень 2017 року. Матеріали та методи. Було опрацьовано дані 229 журналів для реєстрації стаціонарних хворих та історій хвороби військовослужбовців — учасників АТО, які лікувались з приводу ТБ легень у період із 2014 року по 2017 рік у клініці туберкульозу НВМКЦ «ГВКГ». Основні категорії учасників АТО, які були проліковані в клініці туберкульозу, — це військовослужбовці контрактної служби та офіцери. Визначено такі вікові групи хворих на ТБ: І — 21–29 років; ІІ — 30–39 років; ІІІ — 40–49 років; ІV — ≥ 50 років. Було відібрано та опрацьовано 129 історій хвороби військовослужбовців — учасників АТО, які були повністю обстежені. Серед 129 хворих більше чоловіків — 120 осіб, ніж жінок — 9 осіб. Діагноз був встановлений на підставі скарг хворих, анамнезу хвороби, клінічної картини, лабораторних і рентгенологічних даних, підтверджений культурально та на підставі дослідження мазків мокротиння за Цилем — Нільсеном. Були використані медико-статистичні методи, статистична обробка даних проводилась за допомогою пакета Microsoft Excel. Результати. У клініку туберкульозу було госпіталізовано 229 військовослужбовців — учасників АТО: в 2014 р. — 29 (12,7 %), 2015 р. — 66 (28,8 %), 2016 р. — 81 (35,4 %), 2017 р. — 53 (23,1 %). Контингент хворих на ТБ легень був представлений військовослужбовцями за контрактом — солдат (матрос), сержант, старшина, прапорщик (мічман) — 88,4 % та офіцерами Міністерства оборони України — 11,6 %. Захворюваність на ТБ легень серед в/с за контрактом зростала з 2014 р. по 2016 р. (2014 р. — 13 випадків, 2015 р. — 30 випадків, 2016 р. — 48 випадків), а в 2017 р. кількість хворих знизилась вдвічі (23 випадки). Офіцерів МОУ було значно менше: у 2014 р. — 1 пацієнт, 2015 р. — 6, 2016 р. — 6, 2017 р. — 2. Середній вік пацієнтів становив: Ме = 37 років, min — 20 років, max — 57 років. Захворюваність найбільше виявляється у 30–39 років, що становить 58 випадків; наступна вікова група, яка страждає від ТБ легень, — це особи віком від 40 до 49 років (36 осіб); меншу частку становлять хворі віком 20–29 років та старше 50 років (23 і 12 осіб відповідно). Причинами госпіталізації були: у 2014 р. — 12 направлень на лікування та 2 на військово-лікарську комісію (ВЛК); у 2015 р. — 24 направлення на лікування, 11 на ВЛК та 1 на обстеження; у 2016 р. — 36 направлень на лікування та 18 на ВЛК; у 2017 р. — 13 направлень на лікування, 11 на ВЛК та 1 на обстеження. Загалом у період з 2014 р. по 2017 р. досліджувана група (129 осіб) знаходилась у клініці туберкульозу протягом 5748 днів. Найтриваліший за чотири роки ліжко-день мали пацієнти з інфільтративним і вогнищевим ТБ легень — 2763 та 1222 відповідно порівняно з дисемінованими та фібринозно-кавернозними формами ТБ легень (811 та 372 ліжко-дня). Висновки. За період із серпня 2014 р. по грудень 2017 р. у клініку туберкульозу надійшло 229 хворих на ТБ легень військовослужбовців — учасників АТО. При аналізі контингентів встановлено, що офіцери МОУ становили 5,4 %, військовослужбовці контрактної служби — 94,6 %. З огляду на військове звання встановлено, що найбільшу частку становили солдати (матроси), сержанти (старшини) — 72,1 %, а найменшу — лейтенанти, капітани, майори — по 0,8 % кожний. Найбільш частою нозологічної формою ТБ легень є: інфільтративний ТБ (55 %), середня тривалість лікування — 39 ліжко-днів; вогнищевий (24,8 %), середня тривалість лікування 38 ліжко-днів; дисемінований (10,1 %), середня тривалість лікування 62 ліжко-дня. Відзначається тенденція до зменшення виявлення деструкції у хворих із 2014–2017 рр. — від 71,4 до 36 %, зменшився відсоток бактеріовиділювачів — з 33,3 до 24 %, частота резистентних форм ТБ легень в 2016 р. — 25,9 %, а у 2017 р. — 12 %. Причинами госпіталізації переважно було лікування (65,9 %). Хворі в основному надходили в клініку туберкульозу за направленням лікаря військової частини (55,8 %), військового госпіталю (30,2 %), а найменше — військового комісаріату (0,8 %). У військовослужбовців, які надійшли на стаціонарне лікування, переважав задовільний стан здоров'я (90,7 %).