Suchergebnisse

In today's conditions of globalization, the key to the economic growth of the national economy is the formation of an innovative model of economic development. The world economy entered a period of revolutionary structural transformation, new technologies radically and quickly changed its structure. The main purpose of the paper is to study the scientific and technological as well as innovative development of the domestic economy and to use the foreign experience of an innovative model of development in the current conditions of the Ukrainian market. The characteristic feature of the current stage of enterprises' operation is the development of a fundamentally new model of enterprise develop-ment, based on innovative advances in technology, advanced organizational forms and fundamentally new methods of innovation. It is innovations and innovative development for the modern economy that is the driving force behind the economic independence and security of Ukraine. All this will help in-crease the competitiveness of the national economy, preserve and increase the intellectual potential of the nation. An integral part of the competitiveness of the national economy is its innovative capacity, which is defined as a set of institutions, policies and factors. In Ukraine, the formation of the innovation system has recently begun, has a non-systemic character, which degrades the economy and reduces its innovative development. The main areas of activity to implement the innovative economy in Ukraine are as following: the development of technological level of the economic system; definition of priority directions of innovation activity of regions; development of legislative, normative and tax measures to increase the innovation activity of enterprises; development of state programs for large-scale research and experimental design work; creation of motivational mechanisms for effective use of educational and scientific potential; popularization and promotion of the introduction of modern methods of manage-ment, marketing and logistics into the activities of enterprises. ; Автором узагальнено сучасне розуміння інновації та охарактеризовано сучасне становище інноваційного розвитку в Україні. Розглянуто та проаналізовано сутність інноваційних моделей економічного розвитку, що використовуються в провідних країнах світу. Запропоновано низку заходів щодо формування інноваційної моделі розвитку національної економіки з врахуванням закордонної практики.

The need and directions of the harmonization of legislative basis, the strategic priorities of innovation development program, coupled with efficiency improvements of the institutional infrastructure at the regional level (centralized organizational elements of regional infrastructure, creating inter-regional centers of information and innovation, technology parks, technology centers intergovernmental institutional innovation cluster) ; Обґрунтовано необхідність та напрями гармонізації законодавчого базису, пріоритети стратегічного програмування інноваційного розвитку в поєднанні із заходами підвищення ефективності інституціональної інфраструктури на регіональному рівні (централізація організаційних елементів регіональної інфраструктури, створення міжрегіональних центрів інформації та інновацій, технопарків, технологічних центрів міждержавного інституціонального інноваційного кластера).

In the article the directions of development of enterprises of the military-industrial complex of Ukraine, the foundations of a new industrial policy in the scientific and technological development, given the task of Industrial Policy of Ukraine, presented microeconomic analysis of the enterprises of the military-industrial complex, set limits on the nature of technological enterprises. ; В статье определены направления развития предприятий оборонно-промышленного комплекса Украины, основы новой промышленной политики в условиях научно-технологического развития, представлены задания промышленной политики предприятий Украины, подано микроэкономический анализ предприятий оборонно-промышленного комплекса, определены ограничения технологического характера на предприятиях. ; В статті визначено напрями розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу України, основи нової промислової політики в умовах науково-технологічного розвитку, подано завдання промислової політики підприємств України, подано мікроекономічний аналіз стану підприємств оборонно-промислового комплексу, визначено обмеження технологічного характеру на підприємствах.

The article is devoted to problems of operation provision of technoparks in Ukraine. The generalization of the normative, legal, organizational and methodological support of the creation and functioning of technoparks; the assessment of their budget efficiency and socio-economic consequences in terms of current legislation are the aims of the paper. The results of this study are generalization of preferences of technology parks in Ukraine, the definition of drawbacks and formation of proposals for their improvement. ; Рассмотрены проблемы обеспечения деятельности технопарков в Украине. Задачей статьи является обобщение обеспечения создания и функционирования технопарков, оценка их бюджетной эффективности и социально-экономических последствий в условиях действующего законодательства. Результатами исследования является обобщение преференций технопарков в Украине, определение недостатков и формирование предложений по его усовершенствованию. ; Розглянуто проблеми забезпечення діяльності технопарків в Україні. Завданням статті є узагальнення нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення створення та функціонування технопарків; оцінка їх бюджетної ефективності та соціально-економічних наслідків в умовах чинного законодавства. Результатами дослідження є узагальнення преференцій технопарків в Україні, визначення недоліків та формування пропозицій щодо його удосконалення.

У статті досліджено переваги формування та розвитку інноваційно-інтегрованих структур в контексті зростання ефективності та інноваційної спрямованості національної економіки. Проведено аналіз рівня Глобального інноваційного індексу України в контексті міжнародних порівнянь та показників інноваційної активності за регіонами держави. Охарактеризовано чинники формування інноваційно-інтегрованих структур: законодавчо-нормативні, науково-дослідні, кадрові, фінансові, матеріально-ресурсні, технологічні, інфраструктурні та інформаційно-комунікативні. Визначено основні методи оцінювання інноваційного потенціалу регіонів (табличні і графічні методи, методи порівняння, експертні методи, методи соціологічних досліджень, рейтингові методи, методи інтегральної оцінки, методи моделювання і прогнозування), обґрунтовано пріоритетність застосування методу інтегральної оцінки та запропоновано етапи її проведення. The purpose of this research is to carry out a comparative analysis of methodological approaches to assessing the innovation potential of regions and to substantiate the feasibility of their application in conditions of clusterization of the economy. In the article the advantages of formation and development of innovation-integrated structures in the context of growth of efficiency and innovation orientation of the national economy are explored. The analysis of the level of the Global Innovation Index of Ukraine in the context of international comparisons and indicators of innovation activity by the regions of the state was conducted. The factors of formation of innovation-integrated structures were characterized: legislative-normative, research, personnel, financial, material-resource, technological, infrastructural and informational-communicative. It was highlighted the necessity of distinguishing approaches to the evaluation, firstly, the prerequisites for the formation of innovation-integrated structures, in particular, the innovation potential of territories, and secondly, the results of the activities of such structures. The main methods of estimating the innovative potential of the regions (tabular and graphic methods, methods of comparison, expert methods, methods of sociological research, rating methods, methods of integral estimation, methods of modeling and forecasting) were defined. Since different regions of Ukraine have sufficiently differentiated innovative potential, it was marked a feasibility of using an integrated methodology for evaluation the readiness of regions to form innovative-integrated structures, in line with a number of quantitative and qualitative criteria, which would justify the feasibility of creating certain structures for territories. Also, the stages of the innovation potential of territories evaluation were substantiated.

Анотація. Метою роботи є визначення основних загроз та викликів, з якими стикаються ініціативи електронного урядування в сучасному контексті та формулювання пропозицій щодо пом'якшення наслідків виявлених загроз і викликів. Методологія. Розглянуто теоретичні підходи у працях науковців щодо виявлення сучасних викликів та загроз у системі електронного урядування, застосовано сучасні методологічні підходи до визначення рівня розвитку електронного врядування та кіберзагроз на основі світових рейтингів (Індекс розвитку електронного урядування, Національний індекс кібербезпеки). В аналізі показників використано графічні методи порівняння. Наукова новизна. Встановлено ключову проблематику, що пов'язана з розвитком електронного урядування (гарантування кібербезпеки, захист конфіденційності, опір змінам, організаційна динаміка, корупційні зловживання). Визначено основні шляхи подолання перешкод на шляху упровадження електронного урядування в Україні: регулярний технологічний аудит, постійний моніторинг технологічних тенденцій, створення інноваційних хабів, розвиток технологічних навичок, управління змінами та подолання опору, комунікації та розвиток лідерства. Висновки. Електронне урядування потребує адаптивності та стратегічного прогнозування через динамічний характер вказаної сфери. За умови ефективного впровадження, воно здатне зробити систему державного управління прозорішою та орієнтованою на громадян. Водночас існують виклики – ризики кібербезпеки, проблеми конфіденційності даних, опір змінам. Очікувані тенденції технологічного розвитку (блокчейн, штучний інтелект) визначатимуть майбутнє електронного урядування, створюючи нові можливості та очікуючи появу загроз. Тому держава має передбачати майбутні тренди та використовувати інновації для побудови стійких систем електронного урядування, долаючи окремі труднощі розвитку.

This article reveals the feasibility of a radical revision by domestic HR-managers of views on the issues of strategic personnel management at the turn of global change from industrial to post-industrial society. Recently, in developed countries, "Work Resource Management" has been transformed into "Human Resource Management" (HRM), which is reflected in a change in attitude towards a person who is recognized as the most valuable capital of an enterprise, and this change has already proven its effectiveness. In the 21st century, the acceleration of the pace of change in business, the economy and society in the field of personnel management sets the task of developing new rules for the management, organization, motivation, management and attraction of personnel. It is difficult to predict which new business practices will be maintained, but it is impossible to ignore the very need for change. The main characteristic of the new time is the changes with acceleration, which creates new rules for business and for HR-activities. In today's world, technology is changing and spreading very quickly. Artificial intelligence, mobile platforms, sensors and systems of social cooperation penetrate into all spheres of public life. Leading companies in the world today are faced with radical changes in the organization of labor, the workplace and the world of work in general. These shifts change the rules for almost all areas of personnel management. Today, business leaders and HR managers must learn new ways to think about the company, its staff, its capabilities and their implementation. ; Дана стаття розкриває доцільність докорінного перегляду вітчизняними HR-менеджерами поглядів на питання стратегічного управління персоналом на рубежі глобальної зміни індустріального на постіндустріальне суспільство. Останнім часом в розвинутих країнах «управління трудовими ресурсами» трансформувалось в «управління людськими ресурсами», що відобразилось у зміні ставлення до людини, яка визнається найкоштовнішим капіталом підприємства, і така зміна вже довела свою ефективність. В ХХІ-му столітті прискорення темпів змін в бізнесі, економіці та суспільстві в сфері управління персоналом ставлять завдання виробити нові правила для керівництва, організації, мотивації, управління і залучення персоналу. Важко передбачити, які нові бізнес-практики збережуться, але неможливо ігнорувати саму необхідність змін. Основною характеристикою нового часу є зміни з прискоренням, що створює нові правила для бізнесу і для HR-діяльності. В сучасному світі технології змінюються та розповсюджуються дуже швидко. Штучний інтелект, мобільні платформи, датчики і системи соціального співробітництва проникають в усі сфери суспільного життя. Провідні компанії світу сьогодні стикаються з радикальними змінами щодо організації робочої сили, робочого місця та світу праці взагалі. Ці зрушення змінюють правила майже для всіх напрямків управління персоналом. Сьогодні керівники бізнесу і HR-менеджери повинні освоювати нові способи думати про саму компанію, про її персонал, його можливості та їх реалізацію.

This article reveals the feasibility of a radical revision by domestic HR-managers of views on the issues of strategic personnel management at the turn of global change from industrial to post-industrial society. Recently, in developed countries, "Work Resource Management" has been transformed into "Human Resource Management" (HRM), which is reflected in a change in attitude towards a person who is recognized as the most valuable capital of an enterprise, and this change has already proven its effectiveness. In the 21st century, the acceleration of the pace of change in business, the economy and society in the field of personnel management sets the task of developing new rules for the management, organization, motivation, management and attraction of personnel. It is difficult to predict which new business practices will be maintained, but it is impossible to ignore the very need for change. The main characteristic of the new time is the changes with acceleration, which creates new rules for business and for HR-activities. In today's world, technology is changing and spreading very quickly. Artificial intelligence, mobile platforms, sensors and systems of social cooperation penetrate into all spheres of public life. Leading companies in the world today are faced with radical changes in the organization of labor, the workplace and the world of work in general. These shifts change the rules for almost all areas of personnel management. Today, business leaders and HR managers must learn new ways to think about the company, its staff, its capabilities and their implementation. ; Дана стаття розкриває доцільність докорінного перегляду вітчизняними HR-менеджерами поглядів на питання стратегічного управління персоналом на рубежі глобальної зміни індустріального на постіндустріальне суспільство. Останнім часом в розвинутих країнах «управління трудовими ресурсами» трансформувалось в «управління людськими ресурсами», що відобразилось у зміні ставлення до людини, яка визнається найкоштовнішим капіталом підприємства, і така зміна вже довела свою ефективність. В ХХІ-му столітті прискорення темпів змін в бізнесі, економіці та суспільстві в сфері управління персоналом ставлять завдання виробити нові правила для керівництва, організації, мотивації, управління і залучення персоналу. Важко передбачити, які нові бізнес-практики збережуться, але неможливо ігнорувати саму необхідність змін. Основною характеристикою нового часу є зміни з прискоренням, що створює нові правила для бізнесу і для HR-діяльності. В сучасному світі технології змінюються та розповсюджуються дуже швидко. Штучний інтелект, мобільні платформи, датчики і системи соціального співробітництва проникають в усі сфери суспільного життя. Провідні компанії світу сьогодні стикаються з радикальними змінами щодо організації робочої сили, робочого місця та світу праці взагалі. Ці зрушення змінюють правила майже для всіх напрямків управління персоналом. Сьогодні керівники бізнесу і HR-менеджери повинні освоювати нові способи думати про саму компанію, про її персонал, його можливості та їх реалізацію.

Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб'єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав'язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв'язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв'язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.

The information activities of the authorities should take into account the technological development of communication links in society. Large-scale introduction of network technologies on the Internet should encourage the authorities to use them in the exercise of governmental and administrative functions. Establishing effective document and information communication requires the use of web-portal tools and a mobile application for a smartphone. The web-portal and mobile application technologies are an interactive tool through which the user of administrative services will be able to find the services of central authorities and obtain official documentary information. ; Інформаційна діяльність органів влади має враховувати технологічний розвиток комунікаційних зв'язків у суспільстві. Масштабне запровадження мережевих технологій Інтернет має стимулювати органи влади до їх використання у здійсненні владних й адміністративних функцій. Встановлення ефективної документної та інформаційної комунікації потребує використання інструментарію web-портал та мобільний застосунок для смартфона. Технології web-портал та мобільний застосунок виступають інтерактивним інструментом, за допомогою якого користувач адміністративних послуг зможе знайти сервіси центральних органів влади й отримати офіційну документну інформацію.

Технологічний розвиток протиборчих сторін, впровадження нових форм і способів збройної боротьби, тенденції переходу до мережецентричної війни обумовлює необхідність пошуку нових підходів до оцінки ефективності виконання бойових завдань підрозділами. Ефективність виконання бойового завдання значною мірою буде залежати від детальної оцінки можливостей наявного озброєння протиборчих сторін. Тому в основу удосконаленої методики визначення ймовірності вогневого ураження підрозділом покладено найбільш прийнятний алгоритм, заснований на теорії ймовірностей. Запропонована часткова методика, ґрунтуючись на відомих методиках визначення ймовірності вогневого ураження, кількості зразків озброєння та їх тактико-технічних характеристиках, дозволяє визначити кількість зроблених успішних пострілів протиборчими сторонами в ході ведення бою. З урахуванням зазначених в удосконаленій методиці умов визначається ймовірність вогневого ураження підрозділом об'єкту противника з урахуванням його протидії. Практичне значення удосконаленої методики полягає у наданні можливості командиру підрозділу корегувати своє рішення з урахуванням оцінки ефективності засобів вогневого ураження, які є у його розпорядженні. Поряд з цим удосконалена методика може бути складовою математичної моделі цілерозподілу підрозділів по об'єктам противника, яка базується на методі двох функцій.

У статті проаналізовано розвиток та поширення освітніх інновацій у вітчизняній педагогічній інноватиці й педагогічній компаративістиці. Виділено філософський, освітньо-політичний, управлінський, змістовий, процесуально-технологічний та професійно-педагогічний аспекти розгляду інноваційної діяльності в системі середньої освіти. Здійснено аналіз основоположних аспектів інноваційної діяльності в системі середньої освіти Великої Британії, зокрема інновації в цільових пріоритетах розвитку освіти та реформаційних стратегіях; структурі середньої освіти; змісті, формах, методах навчання; професійно-педагогічній підготовці британських учителів; управлінні освітою. ; The development and distribution of educational innovation in domestic pedagogical innovation and pedagogical comparative researches are analyzed in the article. Philosophical, educational, political, administrative, substantive, procedural and technological, vocational and educational aspects of the innovation in secondary education are distinguished. The article covers the main aspects of innovative processes in the secondary education system of Great Britain, among them innovations in: value priorities of education development and reform strategies; secondary education structure; content, forms and methods of instruction; professional development and training of British teachers; education management.

The object of research is the state as an economic agent of innovative development. The analysis of scientific achievements on the issue of the state innovation and investment activity stimulation and the study of the state from the standpoint of the innovative development subject forms a fairly clear idea about the mechanisms of activation of them both, at the same time, the motives for the state to stimulate innovation remain not fully covered. The state itself is not interested in stimulating the innovation and investment processes and in transition to sustainable development. This interest is mediated, as for any other economic agent, by imbalance and/or obtaining additional economic effect in the form, for example, budget expenditures reduction; tax revenues growth, managerial staff optimization, etc. And, crucialness of purely liberal nature of any controlled influence on the system mediates that state regulatory activity should be based on the economic benefit of the agent, as opposed to the political motives of nominal adherence to the generally accepted course of development. Well-known trajectories and patterns of administrative and economic activity of the state give grounds to assume the following main economic motives for stimulating the innovation process: –increase in tax revenues (fiscal motive); –reducing the burden on the budget; –GDP growth; –increasing the country's competitiveness; –optimization of administrative costs and management staff; –attracting program financing and investments. Prominent among which is the increase in tax revenues or fiscal motive. It can result in several areas: –from the standpoint of additional taxes due to the increase in effectiveness of legal entities innovative activity – the expansion of business activities; types and volumes of sales of products and services; increase in the number of enterprises; increase in the cost of sold products; profitability, etc.; –from the standpoint of additional taxes due to better development of the workforce – higher employment; higher wages, etc. ; Объектом исследования является государство как экономический агент инновационного развития. Анализ научного наследия по проблематике государственного стимулирования инновационно-инвестиционной активности и исследования государства с позиции субъекта инновационного развития формируют довольно наглядное представление о механизмах активизации обоих, в то же время, мотивы государства по стимулированию инноваций остаются не в полной мере освещены. Определено, что государство, само по себе, не заинтересовано в стимулировании инновационно-инвестиционного процесса и переходе к устойчивому развитию. Этот интерес опосредован, как и для любого другого экономического агента, нарушением равновесия и/или получением дополнительного экономического эффекта. Краеугольность исключительно либерального характера любого управляемого воздействия на систему подразумевает, что государственная регулирующая деятельность должна исходить скорее из экономической выгоды данного агента, в противовес политическим мотивам номинального следования общепринятому курсу развития. Общеизвестные траектории и закономерности управленческой и экономической деятельности государства дают основания предполагать о таких основных экономических мотивах стимулирования ею инновационного процесса: –увеличение налоговых поступлений (фискальный мотив); –снижение нагрузки на бюджет; –рост ВВП; –повышение конкурентоспособности страны; –оптимизация административных расходов и управленческого аппарата; –привлечения программного финансирования и инвестиций. Фискальный мотив занимает ведущее место среди всего спектра экономических мотивов стимулирования государством инновационно-инвестиционной активности и может проявляться в нескольких плоскостях: –с позиции доначисления налогов в результате эффективизации инновационной активности юридических лиц – расширения видов предпринимательской деятельности; видов и объемов реализации продукции и услуг; увеличения количества предприятий; роста стоимости реализованной продукции; прибыльности и тому подобное; –с позиции доначисления налогов в результате более качественного развития рабочей силы; высоких показателей оплаты труда и т.д. ; Об'єктом дослідження є держава як економічний агент інноваційного розвитку. Аналіз наукового доробку з проблематики державного стимулювання інноваційно-інвестиційної активності та дослідження держави з позиції суб'єкта інноваційного розвитку формує доволі наочне уявлення про механізми активізації обох, водночас, мотиви держави у стимулюванні інновацій залишаються не повною мірою висвітленими. Визначено, що держава сама по собі не зацікавлена у стимулюванні інноваційно-інвестиційного процесу та переході до сталого розвитку. Цей інтерес опосередкований, як і для будь-якого іншого економічного агента, порушенням рівноваги та/або отриманням додаткового економічного ефекту. Наріжність виключно ліберального характеру будь-якого керованого впливу на систему опосередковує, що державна регулююча діяльність має виходити радше з економічної вигоди даного агента, напротивагу політичним мотивам номінального слідування загальноприйнятому курсу розвитку. Загальновідомі траєкторії та закономірності управлінської та економічної діяльності держави дають підстави припускати про такі основні економічні мотиви стимулювання нею інноваційного процесу: –збільшення податкових надходжень (фіскальний мотив); –зниження навантаження на бюджет; –зростання ВВП; –підвищення конкурентоспроможності країни; –оптимізація адміністративних витрат і управлінського апарату; –залучення програмного фінансування та інвестицій. Фіскальний мотив посідає чільне місце серед всього спектру економічних мотивів стимулювання державою інноваційно-інвестиційної активності та може проявлятись в декількох площинах: –з позиції донарахування податків внаслідок ефективізації інноваційної активності юридичних осіб – розширення видів підприємницької діяльності; видів і обсягів реалізації продукції та послуг; збільшення кількості підприємств; зростання вартості реалізованої продукції; прибутковості тощо; –з позиції донарахування податків внаслідок якіснішого розвитку робочої сили; вищих показників оплати праці тощо.

The object of research is the state as an economic agent of innovative development. The analysis of scientific achievements on the issue of the state innovation and investment activity stimulation and the study of the state from the standpoint of the innovative development subject forms a fairly clear idea about the mechanisms of activation of them both, at the same time, the motives for the state to stimulate innovation remain not fully covered. The state itself is not interested in stimulating the innovation and investment processes and in transition to sustainable development. This interest is mediated, as for any other economic agent, by imbalance and/or obtaining additional economic effect in the form, for example, budget expenditures reduction; tax revenues growth, managerial staff optimization, etc. And, crucialness of purely liberal nature of any controlled influence on the system mediates that state regulatory activity should be based on the economic benefit of the agent, as opposed to the political motives of nominal adherence to the generally accepted course of development. Well-known trajectories and patterns of administrative and economic activity of the state give grounds to assume the following main economic motives for stimulating the innovation process: –increase in tax revenues (fiscal motive); –reducing the burden on the budget; –GDP growth; –increasing the country's competitiveness; –optimization of administrative costs and management staff; –attracting program financing and investments. Prominent among which is the increase in tax revenues or fiscal motive. It can result in several areas: –from the standpoint of additional taxes due to the increase in effectiveness of legal entities innovative activity – the expansion of business activities; types and volumes of sales of products and services; increase in the number of enterprises; increase in the cost of sold products; profitability, etc.; –from the standpoint of additional taxes due to better development of the workforce – higher employment; higher wages, etc. ; Объектом исследования является государство как экономический агент инновационного развития. Анализ научного наследия по проблематике государственного стимулирования инновационно-инвестиционной активности и исследования государства с позиции субъекта инновационного развития формируют довольно наглядное представление о механизмах активизации обоих, в то же время, мотивы государства по стимулированию инноваций остаются не в полной мере освещены. Определено, что государство, само по себе, не заинтересовано в стимулировании инновационно-инвестиционного процесса и переходе к устойчивому развитию. Этот интерес опосредован, как и для любого другого экономического агента, нарушением равновесия и/или получением дополнительного экономического эффекта. Краеугольность исключительно либерального характера любого управляемого воздействия на систему подразумевает, что государственная регулирующая деятельность должна исходить скорее из экономической выгоды данного агента, в противовес политическим мотивам номинального следования общепринятому курсу развития. Общеизвестные траектории и закономерности управленческой и экономической деятельности государства дают основания предполагать о таких основных экономических мотивах стимулирования ею инновационного процесса: –увеличение налоговых поступлений (фискальный мотив); –снижение нагрузки на бюджет; –рост ВВП; –повышение конкурентоспособности страны; –оптимизация административных расходов и управленческого аппарата; –привлечения программного финансирования и инвестиций. Фискальный мотив занимает ведущее место среди всего спектра экономических мотивов стимулирования государством инновационно-инвестиционной активности и может проявляться в нескольких плоскостях: –с позиции доначисления налогов в результате эффективизации инновационной активности юридических лиц – расширения видов предпринимательской деятельности; видов и объемов реализации продукции и услуг; увеличения количества предприятий; роста стоимости реализованной продукции; прибыльности и тому подобное; –с позиции доначисления налогов в результате более качественного развития рабочей силы; высоких показателей оплаты труда и т.д. ; Об'єктом дослідження є держава як економічний агент інноваційного розвитку. Аналіз наукового доробку з проблематики державного стимулювання інноваційно-інвестиційної активності та дослідження держави з позиції суб'єкта інноваційного розвитку формує доволі наочне уявлення про механізми активізації обох, водночас, мотиви держави у стимулюванні інновацій залишаються не повною мірою висвітленими. Визначено, що держава сама по собі не зацікавлена у стимулюванні інноваційно-інвестиційного процесу та переході до сталого розвитку. Цей інтерес опосередкований, як і для будь-якого іншого економічного агента, порушенням рівноваги та/або отриманням додаткового економічного ефекту. Наріжність виключно ліберального характеру будь-якого керованого впливу на систему опосередковує, що державна регулююча діяльність має виходити радше з економічної вигоди даного агента, напротивагу політичним мотивам номінального слідування загальноприйнятому курсу розвитку. Загальновідомі траєкторії та закономірності управлінської та економічної діяльності держави дають підстави припускати про такі основні економічні мотиви стимулювання нею інноваційного процесу: –збільшення податкових надходжень (фіскальний мотив); –зниження навантаження на бюджет; –зростання ВВП; –підвищення конкурентоспроможності країни; –оптимізація адміністративних витрат і управлінського апарату; –залучення програмного фінансування та інвестицій. Фіскальний мотив посідає чільне місце серед всього спектру економічних мотивів стимулювання державою інноваційно-інвестиційної активності та може проявлятись в декількох площинах: –з позиції донарахування податків внаслідок ефективізації інноваційної активності юридичних осіб – розширення видів підприємницької діяльності; видів і обсягів реалізації продукції та послуг; збільшення кількості підприємств; зростання вартості реалізованої продукції; прибутковості тощо; –з позиції донарахування податків внаслідок якіснішого розвитку робочої сили; вищих показників оплати праці тощо.

In the article the author investigated the mechanisms of public policy to stimulate technological development of transnational companies. It is proved that the technological capabilities - a very important aspect in considering TNCs. Technological and innovative capabilities are closely related and depend on the process of policy. Technological enterprise policy - a set of principles and actions on the basis of which are developed and introduced new products and processes. Noted that the main risk of centralized technology policy is the result of innovations that may not accurately reflect local market needs. Determined that the place and role of innovation policy in the structure of state regulation of the economy determined by the peculiarities of the innovation process as a control object. This fact is quite clearly seen in the controlled market capitalist economies. TNK usually do not provide the technology in a competitive market situation, and the government did not always able to ensure that full employment is reached. ; В статье автором исследованы механизмы формирования государственной политики стимулирования технологического развития транснациональных компаний. Доказано, что технологические возможности - очень важный аспект в рассмотрении ТНК. Технологические и инновационные возможности тесно взаимосвязаны и зависят от проведения технологической политики. Технологическая политика предприятия - это набор принципов и действий, на основании которого разрабатываются и внедряются новые продукты и технологические процессы. Отмечено, что основной риск централизованного проведения технологической политики заключается в том, что результат инноваций не может точно отражать локальные рыночные потребности. Определено, что место и роль инновационной политики в структуре государственного регулирования экономики определяются особенностями инновационного процесса как объекта управления. Это обстоятельство вполне убедительно проявляется в условиях регулируемой рыночной экономики капиталистических стран. ТНК обычно не передают технологию в ситуации конкурентного рынка, и при этом правительство не всегда в состоянии гарантировать, что полная занятость достигнута. ; У статті автором досліджено механізми формування державної політики стимулювання технологічного розвитку транснаціональних компаній. Доведено, що технологічні можливості – надзвичайно важливий аспект в розгляді ТНК. Технологічні і інноваційні можливості тісно взаємозалежні і залежать від проведення технологічної політики. Технологічна політика підприємства – це набір принципів і дій, на підставі якого розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси. Відзначено, що основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відбивати локальні ринкові потреби. Визначено, що місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта управління. Ця обставина цілком переконливо виявляється в умовах регульованої ринкової економіки капіталістичних країн. ТНК зазвичай не передають технологію в ситуації конкурентного ринку, і при цьому уряд не завжди в змозі гарантувати, що, повна зайнятість досягнута.