Suchergebnisse

In the current article the research of the institutional support has been made as well as the study of the main periods and the peculiarities of the development of the oil and gas complex of the Crimea area in the period of the World War II and in 1954. The goal of the article is the complex analysis of the political system of USSR in the formation of institutions which carried out the exploration of oil and gas in the Crimea and the main areas of their activity as well as the changes in the approaches to the further development of oil and gas in the Crimea peninsula after its incorporation into Ukrainian SSR. In the process of analysis, the author used the problem-chronological method as well as the method of the systemic analysis. As the result of the research, the author has found out that the structure of the institutional support of oil and gas complex in the Crimea area in the period of its continuance as a part of Russian Soviet Federative Socialist Republic did not provide the effective development of the resources available in the peninsula. The development of the oil and gas field in the Crimea peninsula was not important for the council of ministers of Russian Soviet Federative Socialist Republic as well as for the specialized institutions of the Federal government. Moreover, the exploration of the promising oil and gas fields in the Crimea was focused on the Kerch peninsula. The transfer of the Crimea region from the USSR to Ukrainian SSR in 1954 created the possibilities for the changes in the institutional background of the development of oil and gas complex in the Crimea as well as opened up the question of development of the promising oil and gas areas in the peninsula. ; У статті на основі архівних матеріалів здійснено дослідження інституційного забезпечення і основних етапів та особливостей розвитку нафтогазового комплексу Кримської області у період після Другої світової війни та у 1954 р. Метою статті є комплексний аналіз політики СРСР у формуванні інституцій, які здійснювали освоєння родовищ нафти і газу в Криму та основних напрямів їх діяльності, а також змін у підходах до подальшого розвитку нафтогазового комплексу Кримського півострова після його включення до складу УРСР 1954 р. Автором у процесі дослідження застосовано як проблемно-хронологічний метод, так і методику системного аналізу. У результаті здійсненого дослідження автором встановлено, що структура інституційного забезпечення нафтогазового комплексу Кримської області у період її перебування в складі РСФРР не давала змоги для ефективного освоєння ресурсів півострова. Розвиток нафтогазової галузі в Криму для Ради Міністрів РСФРР і профільних інституцій Союзного Уряду не мав вагомого значення. Також, розвідку перспективних нафтових і газових родовищ у Криму було зосереджено на Керченському півострові. Передача Кримської області до складу УРСР 1954 р. закладає можливості для зміни інституційної бази розвитку нафтогазового комплексу в Криму, а також до постановки питання про освоєння перспективних нафтогазоносних площ на півострові.

The article deals with copying Soviet alcohol legislation by the People's Council of Transcarpathian Ukraine on the region's territory. All this happened during Transcarpathia's preventive Sovietization in 1944 – 1945, from the liberation of Transcarpathia from Hungarian-German invaders on October 28, 1944. It should be noted that officially Subcarpathian Rus' was part of Czechoslovakia before signing the agreement on the reunification of Transcarpathian Ukraine with the Ukrainian Soviet Socialist Republic. The treaty was signed on June 29, 1945, and ratified by the Provisional National Assembly of the Czechoslovak Republic on November 22, 1945, and the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR on November 27, 1945. The Transcarpathian region was created by the Presidium of the USSR Supreme Soviet Decree on January 22, 1946. The next day the legislation of the USSR was introduced here. It should be noted that the People's Council of Transcarpathian Ukraine copied the experience of the Soviet Union regarding alcohol policy. It consisted of establishing a monopoly on the production and sale of alcoholic beverages, complete state control over the production of wine and vodka products. One of the first laws of the People's Council of Transcarpathian Ukraine was decrees on the nationalization of distilleries and the brewery of Count Schönborn-Buchheim in Pidhoryany. Later, church distilleries were nationalized. Thus, a half dozen enterprises for the production of alcohol were nationalized in Transcarpathian Ukraine. By separate resolutions, the People's Council regulated the prices of alcohol, vodka, and beer. We also briefly consider the industrial capacity of enterprises for the production of vodka, alcohol, beer, and point out the potential opportunities for winemaking in Transcarpathian Ukraine. After the signing of the reunification agreement, on July 6, 1945, a separate resolution of the People's Council of Transcarpathian Ukraine established a trust of the alcohol and vodka industry at the People's Council of Transcarpathian Ukraine food industry department, to which the distilleries of Transcarpathian Ukraine were subordinated. That was one of the steps in preparation for implementing the industrial complex of Transcarpathia to the All-Union. The resolution of the People's Council of Transcarpathian Ukraine controlled «the production of alcoholic beverages and the prosecution of production without permits». At the same time, the leadership of the People's Council of Transcarpathian Ukraine often resorted to using the products of distilleries for their purposes, the military council of the 4th Ukrainian Front, «security police», etc. ; У статті йдеться про копіювання Народною Радою Закарпатської України (далі – НРЗУ) радянського алкогольного законодавства на території краю. Це все відбувалося в період превентивної радянізації Закарпаття 1944 – 1945 рр., з часу звільнення Закарпаття від угорсько-німецьких загарбників 28 жовтня 1944 року. Відзначимо, що офіційно Підкарпатська Русь до підписання договору про возз'єднання Закарпатської України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою перебувала в складі Чехословаччини. Договір підписано 29 червня 1945 р., а ратифіковано тимчасовими Національними Зборами ЧСР 22 листопада 1945 р. та Президією Верховної Ради СРСР 27 листопада 1945 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була створена Закарпатська область, а на наступний день тут запроваджувалося законодавство УРСР. Відзначаємо, що НРЗУ копіювала досвід Радянського Союзу стосовно алкогольної політики. Він полягав у встановленні монополії на виробництво і збут алкогольних виробів, повному державному контролі за випуском винно-горілчаної продукції. Одними з перших законів НРЗУ стали декрети про націоналізацію спиртних заводів, підприємств з виробництва алкогольних напоїв, пивоварного заводу графа Шенборн-Бухгейма в Підгорянах. Згодом націоналізували й церковні винокурні. Таким чином, у Закарпатській Україні націоналізовано півтора десятка підприємств з виробництва спирту. Окремими постановами Народна Рада регулювала ціни на спирт, горілку, пиво. Коротко розглядаємо також промислові потужності підприємств з виробництва горілки, спирту, пива, вказуємо на потенційні можливості виноробства Закарпатської України. Після підписання договору про возз'єднання, вже 6 липня 1945 р. НРЗУ окремою постановою при відділі харчової промисловості створила трест спиртової та горілчаної промисловості, якому підпорядковувалися спиртові заводи Закарпатської України. Це стало одним із кроків підготовки до імплементації промислового комплексу Закарпаття до загальносоюзного. Постановою НРЗУ контролювалося «виробництво спиртових напитків і переслідування виробництва без дозволів». Разом з цим керівництво НРЗУ нерідко вдавалося до використання продукції спиртових заводів для власних цілей, військової ради 4-го Українського фронту, «безпеки» тощо.

The article deals with copying Soviet alcohol legislation by the People's Council of Transcarpathian Ukraine on the region's territory. All this happened during Transcarpathia's preventive Sovietization in 1944 – 1945, from the liberation of Transcarpathia from Hungarian-German invaders on October 28, 1944. It should be noted that officially Subcarpathian Rus' was part of Czechoslovakia before signing the agreement on the reunification of Transcarpathian Ukraine with the Ukrainian Soviet Socialist Republic. The treaty was signed on June 29, 1945, and ratified by the Provisional National Assembly of the Czechoslovak Republic on November 22, 1945, and the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR on November 27, 1945. The Transcarpathian region was created by the Presidium of the USSR Supreme Soviet Decree on January 22, 1946. The next day the legislation of the USSR was introduced here. It should be noted that the People's Council of Transcarpathian Ukraine copied the experience of the Soviet Union regarding alcohol policy. It consisted of establishing a monopoly on the production and sale of alcoholic beverages, complete state control over the production of wine and vodka products. One of the first laws of the People's Council of Transcarpathian Ukraine was decrees on the nationalization of distilleries and the brewery of Count Schönborn-Buchheim in Pidhoryany. Later, church distilleries were nationalized. Thus, a half dozen enterprises for the production of alcohol were nationalized in Transcarpathian Ukraine. By separate resolutions, the People's Council regulated the prices of alcohol, vodka, and beer. We also briefly consider the industrial capacity of enterprises for the production of vodka, alcohol, beer, and point out the potential opportunities for winemaking in Transcarpathian Ukraine. After the signing of the reunification agreement, on July 6, 1945, a separate resolution of the People's Council of Transcarpathian Ukraine established a trust of the alcohol and vodka industry at the People's Council of Transcarpathian Ukraine food industry department, to which the distilleries of Transcarpathian Ukraine were subordinated. That was one of the steps in preparation for implementing the industrial complex of Transcarpathia to the All-Union. The resolution of the People's Council of Transcarpathian Ukraine controlled «the production of alcoholic beverages and the prosecution of production without permits». At the same time, the leadership of the People's Council of Transcarpathian Ukraine often resorted to using the products of distilleries for their purposes, the military council of the 4th Ukrainian Front, «security police», etc. ; У статті йдеться про копіювання Народною Радою Закарпатської України (далі – НРЗУ) радянського алкогольного законодавства на території краю. Це все відбувалося в період превентивної радянізації Закарпаття 1944 – 1945 рр., з часу звільнення Закарпаття від угорсько-німецьких загарбників 28 жовтня 1944 року. Відзначимо, що офіційно Підкарпатська Русь до підписання договору про возз'єднання Закарпатської України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою перебувала в складі Чехословаччини. Договір підписано 29 червня 1945 р., а ратифіковано тимчасовими Національними Зборами ЧСР 22 листопада 1945 р. та Президією Верховної Ради СРСР 27 листопада 1945 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була створена Закарпатська область, а на наступний день тут запроваджувалося законодавство УРСР. Відзначаємо, що НРЗУ копіювала досвід Радянського Союзу стосовно алкогольної політики. Він полягав у встановленні монополії на виробництво і збут алкогольних виробів, повному державному контролі за випуском винно-горілчаної продукції. Одними з перших законів НРЗУ стали декрети про націоналізацію спиртних заводів, підприємств з виробництва алкогольних напоїв, пивоварного заводу графа Шенборн-Бухгейма в Підгорянах. Згодом націоналізували й церковні винокурні. Таким чином, у Закарпатській Україні націоналізовано півтора десятка підприємств з виробництва спирту. Окремими постановами Народна Рада регулювала ціни на спирт, горілку, пиво. Коротко розглядаємо також промислові потужності підприємств з виробництва горілки, спирту, пива, вказуємо на потенційні можливості виноробства Закарпатської України. Після підписання договору про возз'єднання, вже 6 липня 1945 р. НРЗУ окремою постановою при відділі харчової промисловості створила трест спиртової та горілчаної промисловості, якому підпорядковувалися спиртові заводи Закарпатської України. Це стало одним із кроків підготовки до імплементації промислового комплексу Закарпаття до загальносоюзного. Постановою НРЗУ контролювалося «виробництво спиртових напитків і переслідування виробництва без дозволів». Разом з цим керівництво НРЗУ нерідко вдавалося до використання продукції спиртових заводів для власних цілей, військової ради 4-го Українського фронту, «безпеки» тощо.

After establishment of the Soviet power the Arctic for seven decades had been in the focus of attention accomplishing the heroic, repressive, "educational", economic, political and ideological functions. In 1930-1950 General Secretary of the Central Committee of the Bolshevik Communist Party I.V. Stalin created the first Soviet Arctic shield that included the economic and military strategic power, transport targeted to protection of entirety and security of the Soviet country. The Stalin's large-scale project of Arctic development was made public in 1931 and was targeted to the enhanced protection of the polar waters by establishing the naval base on the Barents Sea. For implementation of this project the White Sea-Baltic canal was constructed. The Trust "Arktikugol" was established on the Spitsbergen Archipelago to supply coal to the Northern Navy Fleet. The sea expedition over the Northern Sea Route was also organized to prove the possibility of shipping along this route for one navigation season. Upon its successful completion the Chief Department "Sevmorput" was set up here. The epoch of airship construction was opened to explore the Arctic air expanses. Later on there were expeditions to the North Pole, deployment of army on the Chukotka Peninsula, new expeditions to high latitude terrains, construction of high-capacity icebreakers, aerodromes and military bases on the coast of the Arctic Ocean. Unfortunately, in the 1990s in the time of the Soviet Union breakup and perestroika many facilities of the Stalin's Arctic Shield had been lost and ceased to exist.The early 21st century witnessed the second energetic and goal-oriented breakthrough into the Arctic region and establishment of the second Arctic Shield or bastion based on the key principles of the Soviet Arctic Shield or, in other words, its upgrade in the new conditions of the polycentric world, which is justly connected with the name of Russian President Putin.The interest to the Arctic was revived after V.V. Putin was elected in 2000 the RF President and this was observed against the sharp changes in the political and economic situation in the country. The underlying stimuli were the opening of large offshore hydrocarbon fields in the Arctic seas and global climate warming. From this time on when the interest to the Arctic was on the rise again the attitude of the Russian president and government to this region had changed enormously. Putin personally keep in the focus of his attention all Arctic issues. One of the strategic goals of the policy formulated by Putin is apparently the revival of the Russian Arctic, creation of own Arctic Shield understanding quite clearly that this would require construction anew of the great part of the Arctic infrastructure. This publication investigates in detail the steps of V.V. Putin taken for development of the Arctic ways. ; С установлением советской власти, в течении 70 лет Арктика была на слуху, выполняя героические, репрессивно-«воспитательные», экономические и политико-идеологические функции. В 1930/1950 годы Генсеком ЦК ВКП(б) И. В. Сталиным создавался первый советский Арктический щит, включавший экономику, военно-стратегическую мощь, транспорт, направленные на защиту целостности и безопасности страны Советов. Масштабный сталинский арктический план освоения Арктики, озвученный в 1931 г. включал усиление охраны полярных вод путем создания военно-морской базы на Баренцевом море. Для этого было осуществлено строительство Беломорско-Балтийского канала. Для снабжения углем Северного флота на Шпицбергене был организован трест «Арктикуголь». Была осуществлена морская экспедиция по Северному морскому пути с целью доказать возможность перехода по нему за одну навигацию, а после успешного ее завершения организовано главное управление Севморпути. В целях освоения воздушных просторов Арктики началась эпоха дирижаблестроения. Позже было освоение Северного полюса, развернута армия на Чукотке, расширились высокоширотные экспедиции, строительство мощных ледоколов и создание аэродромов и военных баз на побережье Северного Ледовитого океана. В 90-е годы ХХ столетия в период развала Советского Союза и перестройки, к сожалению многие объекты сталинского арктического щита были утрачены и прекратили свое существование.С начала XXI века Россия начала второе активное и целеустремленное вхождение в Арктику, приступив к созданию второго Арктического щита или бастиона, в основе которого лежат краеугольные принципы существования советского арктического щита или иными словами проводя его апгрейд в новых условиях многополярного мира, что связано с именем российского президента В. В. Путина.Интерес к Арктике вновь пробудился с приходом во власть в 2000 г. В.В. Путина в качестве президента РФ на фоне резкого изменения политико-экономической ситуации в стране. Стимулом к этому явилось открытие крупных углеводородных месторождений на шельфе арктических морей и глобальное потепление. Начиная с этого времени, когда открылось второе дыхание Арктики, его отношение и Правительства России к Арктике изменилось и многократно возросло. Путин лично много внимания уделяет Арктике. Одной из стратегических задач своей политики, которую, по-видимому, В. Путин поставил перед собой — это возрождение Российской Арктики, создание собственного арктического щита, при этом понимая, что значительную часть арктической инфраструктуры придется создавать заново. В работе подробно рассмотрены последовательные шаги В. В. Путина в создании Арктического пути.